Рішення № 140889879, 23.10.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1492/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті пільг на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» з дати припинення;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату ОСОБА_1 з 01.05.2025 року пільги на оплату житлово-комунальних послуг передбачених Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є ветераном служби цивільного захисту, отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та має право на пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР.

Листом від 17.12.2025 №1500-0403-8/202072 відповідач повідомив, що з 01.05.2025 пільги на оплату житлово-комунальних послуг позивачу не надаються, оскільки середньомісячний дохід його сім`ї в розрахунку на одну особу перевищує розмір податкової соціальної пільги на 2025 рік - 4240,00 грн.

Позивач вважає дії відповідача протиправними. Він зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018 визнано неконституційною частину шосту статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тоді як положення Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389, які ставлять надання пільг у залежність від доходу, залишаються чинними.

Водночас дія цього Порядку, за пунктом 2, не поширюється на осіб, які мають право на пільги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

За пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини та основи соціального захисту визначаються виключно законами України, а у разі невідповідності правового акта закону суд за частиною третьою статті 7 КАС України застосовує акт вищої юридичної сили.

Позивач посилається також на статтю 22 Конституції України, на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України», за яким органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у виплатах, доки відповідні положення є чинними, на постанови Верховного Суду України про те, що відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення виплат, та на рішення адміністративних судів, якими задоволено позови в подібних правовідносинах.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що позивачу призначено пільгу з 13.05.2014 за категорією «Ветеран служби цивільного захисту» в розмірі 50 відсотків знижки на оплату житлово-комунальних послуг.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 №1553) пільги, передбачені пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, а для осіб, які отримували пільги до 31 грудня 2024 року включно, це положення застосовується після закінчення опалювального сезону 2024/2025 року.

На січень 2025 року податкова соціальна пільга становить 4240,00 грн, та у травні 2025 року в автоматичному режимі проведено перерахунок щодо визначення права на пільги з урахуванням доходу.

Відповідач посилається також на пункт 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», за яким пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, та на пункти 5, 8, 10 і 12 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389.

Відповідач також посилається на статті 6, 19, 113, 116, 117 Конституції України, Закон України «Про Кабінет Міністрів України» та рішення Конституційного Суду України, з яких робить висновок щодо повноважень Кабінету Міністрів України визначати порядок надання соціальних виплат, на постанову Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №802/2196/17-а та на постанову Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №263/14242/17.

Крім того, відповідач наводить положення законодавства про призначення житлових субсидій і зазначає, що Закон України №1058 є чинним та обов`язковим для застосування органами Пенсійного фонду України.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 26.01.2026 прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрив провадження у справі та вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в електронній формі.

Ухвалою від 23.10.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі №420/1492/26 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/11441/25.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів служби цивільного захисту та отримує пенсію за вислугу років (МНС України).

Представник позивача звернулась до відповідача із заявою від 28.11.2025 вих.№305/25, в якій просила надати інформацію щодо підстав припинення нарахування та виплати позивачу пільг по оплаті житлово-комунальних послуг, поновити з дати припинення нарахування та здійснити виплату пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Листом від 17.12.2025 №1500-0403-8/202072 відповідач повідомив, що пільги на оплату житлово-комунальних послуг згідно із Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» позивачу нараховано по 30.04.2025.

Пославшись на Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX та підпункт 1 пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389, відповідач зазначив, що граничний розмір доходу, який дає право на застосування податкової соціальної пільги у 2025 році, становить 4240,00 грн, а середньомісячний сукупний дохід сім`ї позивача у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців згідно з інтегрованою комплексною інформаційною системою Пенсійного фонду України становить 21711,38 грн, що включає пенсію військовослужбовця, та перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

У цьому листі відповідач дійшов висновку, що «з 01.05.2025 право на отримання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у ОСОБА_1 відсутнє».

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні та виплаті пільги на оплату житлово-комунальних послуг з 01.05.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР (далі - Закон №203/98-ВР).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: « 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами Національної поліції, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними, в жилих будинках усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, або 50-відсоткова знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення».

Суд застосовує цю норму до спірних правовідносин, оскільки саме Закон №203/98-ВР є спеціальним законом, який визначає статус ветеранів служби цивільного захисту і встановлює для них пільги. Статус позивача як ветерана служби цивільного захисту підтверджений посвідченням серії НОМЕР_1 від 14.06.2011 та відповідачем не заперечується.

Наведена норма не ставить право ветерана служби цивільного захисту на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом та плати за комунальні послуги в залежність від розміру доходу його сім`ї.

Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373 (далі - Порядок №373).

Пунктом 3 Порядку №373 визначено, що дія цього Порядку поширюється на осіб, які мають право на пільги, зокрема згідно із Законом №203/98-ВР.

За Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 №1041 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» з 01 грудня 2022 року призначення пільг здійснюють органи Пенсійного фонду України.

Отже, відповідач є належним суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах.

Вирішуючи питання про те, чи підлягає застосуванню до позивача умова про розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї, суд зазначає таке.

Пунктом 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX (далі - Закон №4059-IX) установлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, «пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»».

На виконання наведеного припису Кабінет Міністрів України Постановою від 31.12.2024 №1553 доповнив постанову Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №389 «Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї» (далі - Постанова №389) пунктом 1-1.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1-1 Постанови №389, у 2025 році пільги, передбачені, зокрема, пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, «надаються за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою».

За підпунктом 2 пункту 1-1 Постанови №389, положення підпункту 1 цього пункту застосовується після закінчення опалювального сезону 2024/25 року для осіб, які отримували пільги у період до 31 грудня 2024 року включно.

Отже, умову, від якої відповідач поставив у залежність право позивача на пільгу, містить не Закон №203/98-ВР, а закон про Державний бюджет України на 2025 рік та прийнята на його виконання постанова Кабінету Міністрів України.

Суд зазначає, що подібне правове регулювання законодавець уже запроваджував. Підпунктом 3 пункту 82 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI, статтю 7 Закону №203/98-ВР після частини третьої доповнено новою частиною такого змісту: «Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Пунктом 5 резолютивної частини цього Рішення установлено, що визнані неконституційними положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України зазначив: «Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».

Положення пункту 82 розділу II Закону №107-VI, до якого належить наведений підпункт 3, втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008, про що зазначено в тексті Закону №107-VI.

Отже, частина четверта статті 7 Закону №203/98-ВР втратила чинність 22 травня 2008 року.

Наведена юридична позиція Конституційного Суду України не є поодинокою і не вичерпується Рішенням від 22.05.2008 №10-рп/2008.

Уперше її сформульовано в Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), у якому зазначено: «Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України».

У тому самому Рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України».

Суд враховує також, що пунктом 1 резолютивної частини цього ж Рішення Конституційний Суд України визнав неконституційною статтю 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою було встановлено, що пільги щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги «надаються у разі, якщо зазначені працівники мають право на податкову соціальну пільгу», а «розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із грошовими доходами зазначених працівників не повинен перевищувати величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу».

Отже, спосіб регулювання, до якого законодавець удався в пункті 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX, за своїм змістом є тим самим, що вже був предметом оцінки Конституційного Суду України і визнаний таким, що не відповідає Конституції України.

Суд враховує, що чинна редакція статті 7 Закону №203/98-ВР текстуально містить частину четверту такого змісту: «Пільги, передбачені пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Цей текст супроводжений застереженням: «Статтю 7 із змінами, внесеними згідно із Законами №2373-III від 05.04.2001, №107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, №1357-IX від 30.03.2021; в редакції Закону №1150-IX від 28.01.2021».

Ця частина з`явилася у тексті Закону №203/98-ВР унаслідок того, що підпунктом 15 пункту 5 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-IX статтю 7 Закону №203/98-ВР викладено в новій редакції, у якій відтворено і положення, що вже було визнане неконституційним.

Разом з тим, абзац сорок третій підпункту 15 пункту 5 розділу VI Закону №1150-IX виключено на підставі Закону України від 22.09.2021 №1774-IX, що застосовується з 25 вересня 2021 року. За пунктом 1 розділу VI Закону №1150-IX, пункт 5 цього розділу набирає чинності з дня оголошення Кабінетом Міністрів України про початок діяльності Бюро економічної безпеки України, і нова редакція статті 7 Закону №203/98-ВР почала діяти з 24 листопада 2021 року, тобто вже після виключення названого абзацу.

Отже, законодавець не здійснив поновлення дії припису, який втратив чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008.

Збереження тексту цього припису в оприлюдненій редакції статті 7 його чинності не поновлює.

Згідно зі статтею 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені, а поновлення дії положення, визнаного неконституційним, потребувало б окремого волевиявлення законодавця, вираженого як зміна до Закону №203/98-ВР по суті, а не як перевидання статті у зв`язку зі створенням нового державного органу.

Тому суд виходить з того, що на час виникнення спірних правовідносин стаття 7 Закону №203/98-ВР не встановлювала додаткової умови для отримання пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 цього Закону.

Пункт 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX змін до Закону №203/98-ВР не вносить, проте встановлює для пільги, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, умову, якої цей спеціальний закон не містить, і тим самим звужує обсяг гарантованого ним права.

Такий підхід суперечить наведеним позиціям Конституційного Суду України про предмет і зміст закону про Державний бюджет України, які згідно зі статтею 151-2 Конституції України є обов`язковими.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Підпункт 1 пункту 1-1 Постанови №389, прийнятий на виконання наведеного припису закону про Державний бюджет України, не відповідає пункту 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, який умови про розмір доходу сім`ї не містить, і є актом нижчої юридичної сили, ніж закон. Тому за наведеною нормою суд застосовує Закон №203/98-ВР.

За таких обставин, вирішуючи цей спір, суд застосовує пункт 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР і не застосовує пункт 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX та підпункт 1 пункту 1-1 Постанови №389.

Цей висновок суд зробив на підставі норм Закону №203/98-ВР, положень Конституції України та позицій Конституційного Суду України.

Пунктом 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-IX установлено, що у 2026 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені, зокрема, «пунктом 6 частини першої статті 6, статтею 7 в частині пільг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6, Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»».

Наведені висновки суду поширюються і на це положення, оскільки воно також міститься у законі про Державний бюджет України та також ставить пільгу в залежність від умови, якої спеціальний закон не встановлює.

Разом з тим суд враховує, що ця справа є типовою в розумінні пункту 21 частини першої статті 4 КАС України і відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 11.02.2026 у зразковій справі №440/11441/25 (адміністративне провадження №Пз/990/15/25) визначив такі ознаки типових справ: «а) позивачі є особами зі статусом ветерана служби відповідно до Закону №203/98-ВР та мають право на виплату пільги для оплати житлово-комунальних послуг; б) позовні вимоги заявлені до територіального органу Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебувають позивачі; в) спірні правовідносини стосуються припинення із 01 травня 2025 року виплат територіальними органами Пенсійного фонду України зазначеним особам пільг для оплати житлово-комунальних послуг на підставі пункту 7 Прикінцевих положень Закону №4059-IX у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; г) позивачі заявили тотожні позовні вимоги».

Позивач є особою зі статусом ветерана служби цивільного захисту відповідно до Закону №203/98-ВР та має право на виплату пільги для оплати житлово-комунальних послуг; позовні вимоги заявлені до територіального органу Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач; спірні правовідносини стосуються припинення з 01 травня 2025 року виплати пільги на підставі пункту 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX через перевищення середньомісячним сукупним доходом сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу; позовні вимоги є тотожними.

Суд бере до уваги застереження Верховного Суду про те, що «на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати наявність у спеціальних законах додаткової умови щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах».

Жодної з цих обставин у цій справі суд не встановив: спеціальний закон такої умови не містить, предмет спору є тотожним, а Закон №4695-IX відтворює на 2026 рік ту саму умову в тому самому способі регулювання.

Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Цей обов`язок закон не пов`язує з набранням рішенням Верховного Суду у зразковій справі законної сили.

У рішенні від 11.02.2026 у зразковій справі №440/11441/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав такий правовий висновок: «оскільки зміни порядку призначення пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, які фактично встановлюють додаткову умову - вимогу щодо розміру середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, були введені не у спеціальному Законі №203/98-ВР, а через положення Закону про Держбюджет та підзаконний нормативно-правовий акт (Постанова №389 у редакції Постанови №1553), то застосуванню підлягають положення спеціального закону - Закону №203/98-ВР, а отже, відмова ГУ ПФУ в Полтавській області у поновленні ОСОБА_1 виплати соціальних пільг у грошовій формі на оплату житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року є протиправною».

У цьому ж рішенні Верховний Суд, дослідивши зміст статті 7 Закону №203/98-ВР, зазначив: «Зазначене у своїй сукупності свідчить, що на момент виникнення спірних правовідносин стаття 7 Закону №203/98-ВР не містила положення, яким би встановлювалася додаткова умова для отримання пільги, передбачена пунктами 6 та 11 статті 6 цього Закону».

Наведений висновок є застосовним до спірних правовідносин у цій справі, оскільки він сформульований щодо тієї самої пільги, того самого правового регулювання і того самого періоду. Цей висновок Верховного Суду збігається з висновком, якого суд дійшов у цій справі на підставі норм права, та підтверджує його.

Аргумент позивача про те, що дія Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого Постановою №389, не поширюється на осіб, які мають право на пільги за Законом №203/98-ВР, суд враховує лише частково.

Пункт 2 названого Порядку справді не називає Закон №203/98-ВР серед законодавчих актів, на які поширюється його дія. Проте умову, що стала підставою відмови, містить не пункт 2 цього Порядку, а підпункт 1 пункту 1-1 самої Постанови №389 та пункт 7 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-IX, які прямо називають пункт 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР. Проте це не змінює висновку суду, оскільки названі приписи не застосовуються з підстав, викладених вище.

Суд вважає помилковим посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018. Цим Рішенням визнано неконституційними положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII, а також частину шосту статті 14 і частину другу статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач заявив право на пільгу як ветеран служби цивільного захисту за Законом №203/98-ВР, а не на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому цей Закон, зокрема наведена позивачем частина третя його статті 2, до спірних правовідносин не застосовується, а тому назване Рішення безпосередньо їх не врегульовує.

Суд також враховує посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України», статтю 22 Конституції України та постанови Верховного Суду України щодо неприпустимості зменшення виплат через відсутність бюджетних асигнувань. Право позивача на пільгу в цій справі знаходить достатню підставу в національному законі, а відповідач обґрунтовує свої дії не браком бюджетних асигнувань, а умовою про розмір доходу сім`ї, тому потреби у зверненні до наведених джерел для обґрунтування висновку суду немає.

Посилання відповідача на «пункт 7» Закону №203/98-ВР суд відхиляє. Наведений відповідачем припис міститься не в пункті 7, а в частині четвертій статті 7 цього Закону і був внесений підпунктом 3 пункту 82 розділу II Закону №107-VI, який Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційним і який втратив чинність з дня ухвалення цього Рішення.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що позивач втратив право на пільгу через перевищення середньомісячним сукупним доходом його сім`ї величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, а також про те, що підпункт 1 пункту 1-1 Постанови №389 застосовується після закінчення опалювального сезону 2024/25 року. Ці заперечення ґрунтуються на приписах, які суд з наведених вище підстав до спірних правовідносин не застосовує. Сам по собі розмір доходу сім`ї позивача, який за листом відповідача від 17.12.2025 №1500-0403-8/202072 становить 21711,38 грн, за пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР правового значення не має.

Пункти 5, 8, 10 і 12 Порядку, затвердженого Постановою №389, на які посилається відповідач, суд до спірних правовідносин не застосовує: ці норми визначають склад доходу, порядок отримання відомостей про доходи та дії уповноваженого органу в межах механізму, який ставить пільгу в залежність від доходу, а сам цей механізм до пільги позивача не застосовується.

Доводи відповідача про конституційні повноваження Кабінету Міністрів України у сфері соціального захисту спірного питання не вирішують. Спір полягає не в тому, чи має Кабінет Міністрів України такі повноваження, а в тому, чи може підзаконний акт запровадити для пільги, встановленої законом, умову, якої цей закон не містить. Відповідно до частини другої статті 7 КАС України, суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

З цих самих підстав суд не застосовує до спірних правовідносин постанову Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається відповідач, зазначаючи її датою 2 грудня 2018 року. У справі №802/2196/17-а (Пз/9901/1/18) Велика Палата Верховного Суду постановою від 12 грудня 2018 року переглядала рішення у зразковій справі за позовом до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності щодо нескладення нової довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. Предметом того спору був перерахунок пенсії, а не умова, якою закон про Державний бюджет та підзаконний акт обмежили пільгу, встановлену спеціальним законом.

Постанова Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №263/14242/17, на яку відповідач посилається щодо спеціально-дозвільного типу правового регулювання діяльності органів державної влади, висновку суду не спростовує: саме цей принцип зобов`язує відповідача діяти на підставі спеціального закону, який умови про розмір доходу сім`ї для пільги позивача не містить.

Наведені відповідачем положення законодавства про призначення житлових субсидій суд до спірних правовідносин не застосовує, оскільки вони регулюють призначення та обчислення житлових субсидій, тоді як предметом спору є пільга на оплату житлово-комунальних послуг. Суд також не застосовує посилання відповідача на Закон №1058, який регулює відносини загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Правомірності відмови у наданні позивачу пільги з 01 травня 2025 року відповідач не довів: його дії ґрунтуються не на приписах спеціального закону, який регулює спірні правовідносини, а на положеннях, які суд до цих правовідносин не застосовує.

За результатом розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області - припинив з 01 травня 2025 року надання позивачу пільги на оплату житлово-комунальних послуг та відмовив у її поновленні, чим порушив право позивача, передбачене пунктом 6 частини першої статті 6 Закону №203/98-ВР, на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд виходить з такого.

Частина четверта статті 245 КАС України, за якою суд може зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, застосовується у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, тобто у разі визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Предметом цього позову є визнання протиправними дій відповідача, а тому суд обирає спосіб захисту за пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України, за яким суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Право позивача на пільгу у вигляді 50-відсоткової знижки плати за користування житлом та плати за комунальні послуги виникає з наявності у нього статусу ветерана служби цивільного захисту, який підтверджений посвідченням серії НОМЕР_1 від 14.06.2011.

Інших умов для цієї пільги Закон №203/98-ВР не встановлює, а її надання не передбачає дискреції відповідача. Поновлення виплати пільги з 01 травня 2025 року є способом захисту, який відповідає змісту порушеного права і забезпечує його ефективний захист, тому суд зобов`язує відповідача вчинити ці дії.

Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу пільги на оплату житлово-комунальних послуг з 01 травня 2025 року ґрунтуються на приписах, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому не відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 291, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті пільг на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» з дати припинення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату ОСОБА_1 з 01.05.2025 року пільги на оплату житлово-комунальних послуг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, місцезнаходження: вул.Канатна, буд.83, м. Одеса, Одеська обл., 65012, код ЄДРПОУ 20987385.

Суддя Дмитро БАБЕНКО