Рішення № 140888166, 22.10.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/5353/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України, яка полягає у неналежному (формальному) розгляді його Заперечення від 28.06.2026 року та ухиленні від проведення перевірки викладених у ньому доводів;

- визнати протиправними дії Головного управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України щодо надання формальних відповідей від 01.07.2026 №432/ВихЗВГ/1607 та від 15.07.2026 № 432/ВихЗВГ/1754;

- зобов`язати Головне управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України повторно розглянути його Заперечення від 28.06.2026 року відповідно до вимог Закону України Про звернення громадян, з обов`язковим наданням вмотивованої правової оцінки наступним фактам:

- факту антидатування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 № 428 від 18.06.2024 (видання наказу раніше за складання Акта службового розслідування від 19.06.2024);

- законності усунення його від військової служби та недопущення до виконання обов`язків військової служби командуванням ВЧ НОМЕР_1 ;

- факту протиправної переоцінки командуванням ВЧ НОМЕР_1 висновків суду у справі №340/5106/24.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у зв`язку із системними порушеннями його прав з боку командування військової частини НОМЕР_1 , він звертався зі скаргами до Міністерства оборони України. 04.06.2026 року Головне управління захисту прав військовослужбовців листом № 432/ВихЗВГ/1397 надало відповідь, у якій формально стало на бік військової частини НОМЕР_1 , проігнорувавши надані ним докази. Позивач зазначає, що у листі відповідач безпідставно запропонував йому звернутися до Військової служби правопорядку, не вказавши при цьому жодної норми права, яка б наділяла ВСП повноваженнями щодо скасування наказів командирів або поновлення на посаді. Не погоджуючись із формальним підходом, 28.06.2026 року він направив відповідачу обґрунтоване заперечення, у якому він наголосив на конкретних фактах порушення законодавства посадовими особами в/ч НОМЕР_1 , що потребували відомчого реагування. Однак 01.07.2026 року відповідач листом № 432/ВихЗВГ/1607 відмовив у розгляді наведених доводів, заявивши, що здійснення перевірки ознак кримінальних правопорушень перебуває поза межами їхньої компетенції. На його повторну скаргу відповідач 15.07.2026 року листом № 432/ВихЗВГ/1754 просто продублював попередню відповідь від 01.07.2026 року. Позивач вважає таку бездіяльність Головного управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України протиправною та такою, що порушує вимоги Конституції України, статей 15, 19 Закону України Про звернення громадян. На переконання позивача, відповідач був зобов`язаний об`єктивно і всебічно розглянути заперечення та надати вмотивовану відповідь.

Ухвалою судді від 07.08.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.16-17).

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує (а.с.24-31). Зазначає, що Головне управління захисту прав військовослужбовців діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними. Зазначає, що за дорученням заступника Міністра оборони України від 29.05.2026 №29194/01/01-26 відповідачем опрацьовано скаргу позивача від 17.05.2026, яка надійшла з Кабінету Міністрів України, щодо можливих протиправних дій посадових осіб військової частини НОМЕР_1 . За результатами її розгляду позивачу надано відповідь листом від 04.06.2026 р. №432/ВихЗВГ/1397. У подальшому відповідачем у межах компетенції було розглянуто заперечення позивача від 28.06.2026, яке надійшло безпосередньо до Головного управління захисту прав військовослужбовців, щодо результатів розгляду його попередньої скарги, за результатами чого надано відповідь листом від 01.07.2026 № 432/ВихЗВГ/1607. Крім того, відповідачем опрацьовано повторно заперечення позивача від 28.06.2026, яке надійшло через Міністерство оборони України від 13.07.2026 р. №С-113314, за результатами розгляду якого листом від 15.07.2026 №432/ВихЗВГ/1754 позивача повторно повідомлено про результати розгляду його заперечення. Зазначає, що відповідно до усталеної судової практики бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є невчинення ним дій, які він був зобов`язаний вчинити на підставі закону. Вважає, оскільки відповідачем звернення позивача розглянуті, а результати їх розгляду доведені до його відома, підстави для визнання бездіяльності відповідача відсутні. Вказує, що позивач у позовній заяві посилається на неналежний, на його думку, розгляд документа від 28.06.2026, названого ним ІНФОРМАЦІЯ_1 , який поданий ним після отримання відповіді відповідача на раніше подану скаргу. Водночас зазначені доводи ґрунтуються на неправильному розумінні встановленого законодавством порядку розгляду звернень громадян. Первісна скарга позивача була розглянута відповідачем у встановленому порядку, за результатами чого позивачу надано відповідь. Отже, реалізація позивачем права на звернення в цій частині забезпечена, а відповідне звернення не залишалося без розгляду. Надалі, не погодившись зі змістом наданої йому відповіді, позивач самостійно склав та подав документ, якому надав назву Заперечення. Разом із тим Закон України Про звернення громадян не передбачає такого окремого виду звернення, як заперечення, а також не встановлює процедури подання громадянином заперечення на відповідь, надану за результатами розгляду його попередньої заяви чи скарги. Так, відповідно до статті 3 Закону України Про звернення громадян зверненнями громадян є пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги. Самостійного виду звернення під назвою заперечення зазначена норма закону не містить. Отже, надання позивачем складеному ним документу назви Заперечення саме по собі не наділяє цей документ окремим правовим статусом та не породжує для відповідача обов`язку здійснювати повторний перегляд раніше розглянутої скарги чи наданої за її результатами відповіді за процедурою, яка законодавством не передбачена. Окрім того, визначені Положенням повноваження Головного управління мають правозахисний, контрольний, моніторинговий та рекомендаційний характер і спрямовані на виявлення можливих порушень прав військовослужбовців та вжиття в межах компетенції відповідних заходів реагування. Разом із тим зазначене Положення не наділяє Головне управління повноваженнями визнавати протиправними або скасовувати індивідуальні акти командирів військових частин, встановлювати винуватість конкретних посадових осіб у вчиненні дисциплінарного чи кримінального правопорушення, а також встановлювати юридично обов`язкові висновки щодо правильності тлумачення та застосування командуванням військових частин висновків, викладених у судових рішеннях. Таким чином, стверджує, що із змісту Положення та Закону України Про звернення громадян не вбачається існування обов`язку відповідача за зверненням позивача встановити зазначені ним юридичні факти та надати їм правову оцінку саме у визначеному позивачем обсязі та формі. З цих підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 подано заперечення на відповідь за результатами розгляду звернення щодо протиправним дій посадових осіб військової частини НОМЕР_1 до Головного управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України від 28.06.2026, у яких він просив:

- переглянути результати розгляду його звернення з урахуванням доводів, викладених у цьому запереченні;

- надати правову оцінку факту видання наказу військової частини НОМЕР_1 №428 від 18.06.2024 р. до моменту складання Акту розслідування від 19.06.2024 р.;

- надати правову оцінку факту порушення посадовими особами військової частини НОМЕР_1 вимог ст.370 КАС України шляхом безпідставної переоцінки висновків суду у справі №340/5106/24;

- ініціювати призначення перевірки Головною інспекцією Міністерства оборони України щодо посадових осіб військової частини НОМЕР_1 за фактами перевищення службових повноважень (а.с.48-50).

Вказане заперечення також направлено Міністру оборони України для відома та контролю (а.с.54).

На вказані заперечення Головним управлінням захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України надано відповідь від 01.07.2026 р. №432/ВихЗВГ/1607, якою повідомлено позивача про те, що згідно з направленням командира військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2024 № 3396 його було направлено на медичну консультацію до військової частини НОМЕР_2 . Через неприбуття після завершення консультацій до розташування військової частини НОМЕР_1 (місця служби) та неповідомлення причин відсутності, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.06.2024 №428 його обліковано, як військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину (місце служби). Здійснення перевірки доводів щодо наявності в діях посадових осіб військової частини НОМЕР_1 ознак кримінальних правопорушень перебуває поза межами компетенції Головного управління та не може бути предметом правової оцінки, оскільки встановлення факту протиправності діянь та кваліфікація дій у кримінально-процесуальному порядку є виключними повноваженнями органів досудового розслідування та суду. Головне управління не наділене повноваженнями здійснювати кримінально-процесуальну оцінку дій посадових осіб, встановлювати наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення або скасовувати накази, які стали підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Також зазначено, що наразі Третім слідчим відділом (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025170030009282 за фактом вчинення Вами кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України. З огляду на зазначене, для вирішення будь-яких питань подальшого проходження військової служби, йому необхідно прибути до місця проходження військової служби або звернутися до найближчого підрозділу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, де будуть зроблені відповідні запити до правоохоронних органів та розпочато процес повернення його на військову службу (а.с.51-52).

Окрім того, Головним управлінням захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України повторно опрацьовано вищезазначене заперечення від 28.06.2026, яке надійшло через Міністерство оборони України від 13.07.2026 р. №С-113314, за результатами розгляду якого листом від 15.07.2026 №432/ВихЗГВ позивача повторно повідомлено про результати розгляду його заперечення (а.с.55).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України щодо неналежного розгляду його заперечень, які полягають у порушенні ст.15, 19 Закону України Про звернення громадян, звернувся до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Статтею 3 Закону №393 визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 5 Закону №393 передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Згідно ч.4 ст.7 Закону №393 забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до ст.15 Закону №393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно зі статтею 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Статтею 18 Закону №393 передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Відповідно до ст.19 Закону №393 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення тощо.

Згідно із ст.20 Закону №393 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

З аналізу положень Закону №393 слідує, що в разі надходження до державного органу звернення, суб`єкт владних повноважень повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в ньому обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Судом встановлено, ОСОБА_1 подано скаргу до Голови комітету Верховної ради України від 17.05.2026 щодо неналежного стану функціонування органів досудового розслідування, дій/бездіяльності ДБР, Офісу Генерального прокурора, Національної поліції у кримінальних провадженнях щодо військовослужбовців, затягуванні строків розгляду справ, маніпуляцій з матеріалами справ, термінами розгляду, зміну підслідності, тривале усунення від проходження військової служби через бездіяльність правоохоронних органів (а.с.35-45).

29.05.2026 Комітет Верховної ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів направив зазначену скаргу для розгляду та відповідно реагування Кабінету Міністрів України (а.с.34).

В подальшому, зазначена скарга направлена, зокрема, й до Міністерства оборони України (а.с.33).

Як вбачається з матеріалів справи, що за дорученням заступника Міністерства оборони України скаргу направлено до Головного управління захисту прав військовослужбовців для організації її розгляду й надання відповіді заявнику.

За результатами розгляду скарги від 17.05.2026 Головним управлінням захисту прав військовослужбовців позивачу надано письмову відповідь від 04.06.2026 №432/ВихЗВГ/1397, у якій повідомлено, що згідно направлення командира військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2024 №3396, його було направлено на консультацію до лікаря терапевта, невропатолога та дерматолога до військової частини НОМЕР_2 . Проте, після завершення зазначених консультацій у визначений термін до розташування військової частини НОМЕР_1 (місце служби) він не прибув, про причини своєї відсутності командування не повідомив. В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.06.2024 №428, його було обліковано, як військовослужбовця який самовільно залишив військову частину (місце служби). За повідомленням командира військової частини НОМЕР_1 про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, Третім слідчим відділом (з дислокацією у м. Дніпро) ТУ ДБР у м. Полтаві внесені відомості до ЄРДР за №62025170030009282. Станом на теперішній час, він не виявив бажання повернутися до розташування підрозділу. Разом з цим повідомлено, що 21.06.2024, вже після неповернення до військової частини НОМЕР_1 , ним через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки було подано рапорт про направлення його на лікування та проходження огляду військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі № 340/5106/24 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті його рапорти від 21.06.2024 про нарахування та виплату грошового забезпечення та про надання медичної допомоги, направлення на лікування та направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією. Зазначені рапорти командуванням військової частини НОМЕР_1 були розглянуті по суті, за результатами розгляду його повідомлено листами військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2025 №16089 та від 26.05.2025 №15110. Зазначене рішення не містить висновків стосовно незаконності початку службового розслідування, відсутності у його діях ознак самовільного залишення військової частини, незаконності внесення відомостей до ЄРДР, обов`язку військової частини поновити виплату грошового забезпечення за період відсутності його у розташуванні військової частини НОМЕР_1 (місця служби). З огляду на зазначене, для вирішення будь-яких питань подальшого проходження військової служби, йому необхідно прибути до місця проходження військової служби або звернутися до найближчого підрозділу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, де будуть зроблені відповідні запити до правоохоронних органів та розпочато процес повернення його на військову службу (а.с.46-47).

Однак, позивач не погоджуючись з наданою відповіддю подав заперечення до Головного управлінням захисту прав військовослужбовців в порядку Закону України Про звернення громадян.

Позивач у позовній заяві посилається на неналежний, на його думку, розгляд заперечення від 28.06.2026, який поданий ним після отримання відповіді відповідача на раніше подану скаргу.

Водночас зазначені доводи ґрунтуються на неправильному розумінні встановленого законодавством порядку розгляду звернень громадян.

Первісна скарга позивача від 17.05.2026 була розглянута відповідачем у встановленому порядку, за результатами чого позивачу надано відповідь листом від 04.06.2026 №432/ВихЗВГ/1397. Отже, реалізація позивачем права на звернення в цій частині забезпечена, а відповідне звернення не залишалося без розгляду.

Надалі, не погодившись зі змістом наданої йому відповіді, позивач подав заперечення. Разом із тим Закон України Про звернення громадян не передбачає такого окремого виду звернення, як заперечення, а також не встановлює процедури подання громадянином заперечення на відповідь, надану за результатами розгляду його попередньої заяви чи скарги.

Так, відповідно до статті 3 Закону України Про звернення громадян зверненнями громадян є пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги.

Пропозиція (зауваження) звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Самостійного виду звернення під назвою заперечення зазначена норма закону не містить.

У постанові від 29.11.2021 у справі №120/1727/20-а Верховний Суд сформував правовий висновок, що не можна розуміти звернення як скаргу лише за назвою, присвоєною заявником; скарга у свою чергу має відповідати певним критеріям у силу вимог частини четвертої статті 3 та статті 4 Закону України Про звернення громадян. За приписами Закону України Про звернення громадян необхідною передумовою звернення до відповідного органу зі скаргою є порушення права та/або законного інтересу громадянина, а сама скарга має містити вказівку на конкретне порушення права/інтересу та рішення, дію/бездіяльність, яким/якими таке право/інтерес скаржника порушене, а також вимогу про поновлення такого порушеного права/інтересу.

Відповідно до частин першої, третьої і четвертої статті 7 Закону України Про звернення громадян звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Отже, надання позивачем складеному ним документу назви Заперечення саме по собі не наділяє цей документ окремим правовим статусом та не породжує для відповідача обов`язку здійснювати повторний перегляд раніше розглянутої скарги чи наданої за її результатами відповіді за процедурою, яка законодавством не передбачена.

Більш того, Закон України Про звернення громадян визначає правові механізми, якими особа може скористатися у разі незгоди з діями, рішеннями органу чи посадової особи. Зокрема, статтею 16 цього Закону передбачено можливість подання скарги на відповідні дії чи рішення в порядку підлеглості органу або посадовій особі вищого рівня, а також можливість захисту порушених прав у судовому порядку.

Таким чином, незгода позивача зі змістом отриманої відповіді могла бути реалізована ним у формах та порядку, прямо передбачених законодавством.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути його заперечення від 28.06.2026 року відповідно до вимог Закону України Про звернення громадян, з обов`язковим наданням вмотивованої правової оцінки наступним фактам: факту антидатування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 № 428 від 18.06.2024 (видання наказу раніше за складання Акта службового розслідування від 19.06.2024); законності усунення його від військової служби та недопущення до виконання обов`язків військової служби командуванням ВЧ НОМЕР_1 ; факту протиправної переоцінки командуванням ВЧ НОМЕР_1 висновків суду у справі №340/5106/24, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 Положення про Головного управління захисту прав військовослужбовців, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 29.08.2025 №580/нм (далі - Положення №580) Головне управління призначене для виконання завдань і функцій, покладених на Міністерство оборони України, щодо здійснення заходів, спрямованих на захист гарантованих прав військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, військовозобов`язаних та резервістів Збройних Сил України, призваних на збори, а також членів їх сімей.

Пунктом 5 Положення №580 визначено, зокрема, що Головне управління організовує та проводить заходи, які сприяють захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей; здійснює виїзні та безвиїзні перевірки з питань їх соціального і правового захисту; здійснює розгляд звернень і скарг, аналіз звернень щодо порушення прав військовослужбовців та членів їх сімей, а також моніторинг стану дотримання таких прав.

Водночас пунктом 6 Положення №580 визначено, що Головне управління для здійснення визначених повноважень та виконання завдань, серед іншого, має право одержувати у встановленому порядку від посадових осіб структурних підрозділів Міноборони, Збройних Сил та Держспецтрансслужби, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, органів військового управління, військових частин, установ та організацій, вищих військових навчальних закладів інформацію, документи, матеріали; давати обов`язкові до розгляду рекомендації та пропозиції органам військового управління, військовим частинам з питань дотримання та захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей.

Таким чином, визначені Положенням №580 повноваження Головного управління мають правозахисний, контрольний, моніторинговий та рекомендаційний характер і спрямовані на виявлення можливих порушень прав військовослужбовців та вжиття в межах компетенції відповідних заходів реагування.

Разом із тим, зазначене Положення №580 не наділяє Головне управління повноваженнями визнавати протиправними або скасовувати індивідуальні акти командирів військових частин, встановлювати винуватість конкретних посадових осіб у вчиненні дисциплінарного чи кримінального правопорушення, а також встановлювати юридично обов`язкові висновки щодо правильності тлумачення та застосування командуванням військових частин висновків, викладених у судових рішеннях, а також контролювати виконання судових рішень.

Таким чином, із змісту Положення та Закону України Про звернення громадян не вбачається існування обов`язку відповідача за зверненням позивача встановити зазначені ним юридичні факти та надати їм правову оцінку саме у визначеному позивачем обсязі та формі.

Отже, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що при розгляді звернення позивача відповідач діяв відповідно до норм Закону України Про звернення громадян.

Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені у ході розгляду справи фактичні обставини та враховуючи наведені норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог..

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6, ЄДРПОУ 26640027) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА