Рішення № 140888109, 23.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/17238/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач), в якому просить суд

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періодів роботи з 01 лютого 2007 року по 28 лютого 2007 року , з 01 січня 2011 року по 31 листопада 2011 року, з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та з 01 січня 2014 року по 30 червня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наступні періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 : з 01 лютого 2007 року по 28 лютого 2007 року , з 01 січня 2011 року по 31 листопада 2011 року, з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та з 01 січня 2014 року по 30 червня 2020 року.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 04 листопада 2010 року.

Позивач 19 лютого 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перехід на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після звернення позивачем отримано форму РС-право, з якої позивач дізнався, що до його страхового стажу не було зараховано періоди роботи з 01 лютого 2007 року по 28 лютого 2007 року , з 01 січня 2011 року по 31 листопада 2011 року, з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та з 01 січня 2014 року по 30 червня 2020 року, що суттєво впливає, на його думку, на розмір пенсії.

Зазначені періоди роботи, як вказує позивач, підтверджуються відомостями з трудової книжки.

З метою з`ясування причин незарахування вказаних вище періодів роботи до страхового стажу, представник позивача звернувся до відповідача з відповідною заявою, у відповідь на яку відповідач повідомив, що з 01 січня 2004 року страховий стаж позивача обчислено за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, за інші періоди сплата внесків відсутня.

Позивач з вказаними діями відповідача не погоджується, вважає їх протиправними, з огляду на те, що стаж його роботи згідно його трудової книжки підтверджується відповідними записами, що є достатньою підставою для його зарахування до страхового стажу, який дає право на пенсію.

З огляду на вказані вище обставини, позивач звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що 27 лютого 2024 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшло звернення позивача про зарахування до страхового стажу періодів роботи та здійснення перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Представник відповідача наголошує, що позивач звернувся до відповідача відповідно до норм Закону України «Про звернення громадян», а не з заявою про здійснення перерахунку пенсії встановленого зразка.

У відповідь на звернення позивача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надало листом відповідь, яка, за твердженнями представника відповідача, не є рішенням про проведення перерахунку або відмову у перерахунку пенсії.

Тобто, як вказує представник відповідача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не було прийнято рішень та не було вчинено будь-яких протиправних дій, а тому права позивача не були порушені.

При цьому, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 04 листопада 2010 року.

Позивач просить зарахувати до страхового стажу періоди роботи, які хронологічно є періодами роботи після 01 жовтня 1998 року (після впровадження системи персоніфікованого обліку), а тому такі періоди підлягають зарахуванню на підставі відомостей, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто, на підставі даних про стаж та заробітну плату.

Оскільки за даними, наявними в системі персоніфікованого обліку, інформація про заробітну плату, сплату внесків, стаж за періоди з 01 лютого 2007 року по 28 лютого 2007 року , з 01 січня 2011 року по 31 листопада 2011 року, з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та з 01 січня 2014 року по 30 червня 2020 року відсутня, зазначені періоди не були зараховані до страхового стажу позивача.

З урахуванням вищевикладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копія ухвали суду від 10 травня 2024 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлені на юридичну адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим листом.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві через систему «Електронний Суд» подано належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 04 листопада 2010 року.

Відповідно до відомостей з трудової книжки серія НОМЕР_2 , виданої на ім`я ОСОБА_1 22 серпня 1977 року, останній

- з 24 січня 2007 року по 15 березня 2007 року перебував на посаді заступника начальника Стрийського відділення будівельно-монтажних робіт Філії Управління будівельно-монтажних робіт «Укргазспецбудмонтаж» Дочірньої компанії «Укргазвидобування Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»;

- з 23 листопада 2009 року по 30 червня 2012 року обіймав посаду начальника виробничо-технічного відділу Філії Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в Арабській Республіці Єгипет;

- з 01 липня 2012 року по 31 жовтня 2012 року перебував на посаді консультанта з капітального будівництва;

- з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року обіймав посаду Заступника директора Департаменту капітального будівництва з визначенням робочого місця в Спільному підприємстві «Петросаннан Компані»;

- з 01 липня 2017 року по 30 червня 2020 року перебував на посаді заступника директора з капітального будівництва з визначенням робочого місця в спільному підприємстві «Петросанна Компані».

Водночас, за даними форми РС-право позивачу не зараховано до страхового стажу, який дає право на пенсію періоди роботи з 01 лютого 2007 року по 28 лютого 2007 року , з 01 січня 2011 року по 31 листопада 2011 року, з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та з 01 січня 2014 року по 30 червня 2020 року.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо зарахування зазначених вище періодів роботи до страхового стажу.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19 березня 2024 року № 9928-7891/К-02/8-2600/24 позивача повідомлено про те, що згідно наданих документів страховий стаж позивача складає 39 років 19 днів, із них 01 вересня 1972 року по 09 червня 1977 року навчання у вищих/середн. НЗ; 11 серпня 1977 року по 30 листопада 1979 року; 10 грудня 1979 року по 29 лютого 1980 року; 01 березня 1980 року по 04 квітня 1982 року Список № 2, ст. 100; 05 квітня 1982 року по 31 грудня 1991 року Список № 2, ст. 100; 01 січня 1992 року по 31 серпня 1993 року Список № 2; 01 вересня 1993 року по 12 березня 2002 року; 18 березня 2002 року по 31 грудня 2003 року; 01 січня 2004 року по 31 травня 2005 року; 01 липня 2005 року по 31 січня 2007 року; 01 березня 2007 року по 31 жовтня 2010 року; 01 листопада 2010 року по 03 листопада 2010 року; 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року; 01 листопада 2012 року по 31 грудня 2013 року.

Також у листі зазначено, що з 01 січня 2004 року страховий стаж обчислено за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. За інші періоди сплата внесків відсутня.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи з 01 лютого 2007 року по 28 лютого 2007 року, з 01 січня 2011 року по 31 листопада 2011 року, з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та з 01 січня 2014 року по 30 червня 2020 року до страхового стажу, який дає право на пенсію, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

У частині першій статті 46 Конституції України зазначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV).

Відповідно до статті 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом а досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV).

У частні другій цієї ж статті зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно частини четвертої статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Тобто основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наведене в сукупності свідчить, що якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Суд наголошує, що спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з не зарахуванням відповідачем періодів роботи позивача у зв`язку з відсутністю у системі персоніфікованого обліку інформації про заробітну плату, сплату внесків та стаж

Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо вищевказаних спірних періодів роботи, при цьому, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність їх незарахування до страхового стажу, а також того, що позивач у спірні періоди роботи не працював в зазначених підприємствах, суд дійшов висновку, що дії відповідача, які полягають у незарахуванні до страхового стажу позивача вказаних періодів роботи є протиправними.

Щодо доводів відповідача про відсутність інформації про сплату страхових внесків, то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За змістом абзацу 1 частини першої статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як вже було зазначено судом, згідно із статтею 56 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено частинами четвертою-шостою, дев`ятою, десятою статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.

Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду; у разі сплати сум страхових внесків готівкою - день внесення страхувальником коштів у банківську установу чи відділення зв`язку для перерахування на банківські рахунки органу Пенсійного фонду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Частиною першою статті 40 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Відповідно до статті 106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Наведене дозволяє суду дійти висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Водночас, згідно записів трудової книжки, у спірні періоди позивач працював у відповідних підприємствах.

Суд наголошує на тому, що позивач не повинний нести відповідальність за неналежне виконання роботодавцем - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості роботодавця по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії особи періодів його роботи в даному підприємстві.

Таким чином, періоди роботи, за які роботодавець - страхувальник нарахував застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримував з нього відповідні страхові внески, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатив фактично підприємець ці страхові внески, чи ні.

Суд вважає за доцільне наголосити, що несвоєчасна сплата страхувальником страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи в такому підприємстві, не повинна порушувати законі права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Саме така правова позиція бцла висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 30 грудня 2021 року у справі № 348/1249/17, від 08 квітня 2022 року у справі № 242/1568/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 340/1454/21.

Відтак, оскільки спірні періоди роботи позивача, підтверджені записами у трудовій книжці, то відповідач протиправно не врахував зазначені періоди до його страхового стажу.

Своєю чергою, варто уваги, що відповідачем не надано суду доказів вини позивача у несплаті страхових внесків за спірні періоди роботи, відтак, позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо тверджень представника відповідача про відсутність предмета спору, у зв`язку з тим, що позивач не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії, а управлінням не приймалось рішення про проведення відповідного пепрерахунку чи відмову у його проведенні, суд зазначає таке.

В матеріалах справи наявна копія звернення позивача до відповідача, в якій чітко сформульовано прохання про зарахування до страхового стажу певних періодів роботи, тобто, вбачається очевидне та недвозначне бажання позивача реалізувати своє право на перерахунок пенсії з урахуванням незарахованих періодів роботи. Тобто, вказане звернення до відповідача звернення містить всі істотні елементи, необхідні для розгляду питання про перерахунок пенсії, формальне посилання відповідача на невідповідність такої заяви вимогам форми, передбаченої Порядком № 22-1, без надання оцінки її суті, суперечить засадам справедливості, розумності та пропорційності, а такий підхід ставить формальність вище змісту та суті права, що є несумісним із принципом пріоритетності прав і свобод людини у сфері соціального забезпечення над формою відповідного волевиявлення.

Таким чином, навіть за умови подання звернення у довільній формі, якщо з його змісту вбачається чітке волевиявлення на здійснення перерахунку пенсії, що таке звернення має розглядатися як належне звернення за змістом, а не формою. Відмова у задоволенні такого звернення лише з формальних підстав без належної оцінки його змісту та встановлення дійсного волевиявлення особи, є проявом надмірного формалізму з боку органу державної влади, призводить до фактичного обмеження гарантованого Конституцією України права особи на соціальне забезпечення і суперечить принципам пропорційності, добросовісності та верховенства права у сфері публічно-правових відносин.

З урахуванням викладеного, твердження представника відповідача про відсутність предмета спору є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не можуть бути покладені в основу рішення суду у даній адміністративній справі.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неу24переджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

VI. Судові витрати.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, керуючись частиною першою статті 139 КАС України, вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у незарахуванні до страхового стажу, який дає право на пенсію, ОСОБА_1 періодів роботи з 01 лютого 2007 року по 28 лютого 2007 року , з 01 січня 2011 року по 31 листопада 2011 року, з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та з 01 січня 2014 року по 30 червня 2020 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, який дає право на пенсію, періоди його роботи з 01 лютого 2007 року по 28 лютого 2007 року , з 01 січня 2011 року по 31 листопада 2011 року, з 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2012 року та з 01 січня 2014 року по 30 червня 2020 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.