Рішення № 140887416, 23.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8670/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №083850029691 від 24.07.2026 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком;

- визнати підтвердженим період роботи позивача на Запорізькому заводі імені 50-річчя СРСР виробничого об`єднання «ГАММА» (з урахуванням його подальших перейменувань та реорганізацій) з 03.01.1983 по 10.08.1995 відповідно до первинних документів підприємства;

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період її роботи з 03.01.1983 по 10.08.1995 на Запорізькому заводі імені 50-річчя СРСР виробничого об`єднання «ГАММА»;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.07.2026 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом, та зарахованого періоду роботи з 03.01.1983 по 10.08.1995.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, не зарахувавши до її страхового стажу період роботи на Запорізькому заводі імені 50-річчя СРСР ВО «ГАММА» з 03.01.1983 по 10.08.1995. Позивач вказує, що пенсійний орган формально послався на технічну помилку роботодавця у трудовій книжці щодо дати звільнення, тоді як фактичний період роботи та безперервний стаж повністю підтверджуються архівною довідкою, складеною на підставі первинних кадрових документів підприємства (особової картки та справи). Оскільки помилки роботодавця минулих років не можуть позбавляти громадянина конституційного права на пенсійне забезпечення, а саме підприємство вже ліквідоване, позивач просить задовольнити позовні вимоги: визнати протиправним та скасувати оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії, визнати вказаний період роботи підтвердженим, зобов`язати відповідача зарахувати його до страхового стажу та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, а також стягнути судові витрати.

Ухвалою суду від 25.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У запереченнях на позовну заяву зазначено, що третя особа, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Позиція обґрунтована тим, що спірний період роботи з 03.01.1983 по 10.08.1995 не був зарахований правомірно, оскільки дата наказу про звільнення у довідці підприємства (19.11.1996) має значний часовий розрив із фактичною датою припинення роботи, що прямо порушує вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Крім того, представник зазначає, що встановлення та підтвердження фактів наявності трудового стажу за первинними документами належить до виключної дискреційної компетенції органів Пенсійного фонду, а не адміністративного суду, тому суд не може підміняти собою державний орган чи самостійно обраховувати стаж. З огляду на відсутність підтвердженого у встановленому порядку стажу на момент звернення та повну законність дій відповідача, третя особа просить повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відповіді на пояснення третьої особи зазначено, що позивач категорично не погоджується із запереченнями третьої особи, вважаючи їх формальними та такими, що не спростовують позовні вимоги. Адвокат позивача наголошує, що Пенсійний фонд не заперечує і не спростовує сам факт роботи на підприємстві, як і достовірність архівної довідки №63 чи первинних документів (особової картки форми Т-2 та справи №2708), а посилається виключно на технічний недолік кадрового оформлення звільнення роботодавцем у 1995-1996 роках. У документі підкреслено, що порушення Інструкції №58 є провиною роботодавця, а позбавлення працівника страхового стажу через помилки тридцятирічної давнини є непропорційним втручанням у право на соціальний захист. Також позивач заперечує проти доводів щодо неналежного способу захисту та дискреційності повноважень ПФУ, вказуючи, що суд має повне право надати правову оцінку доказам та зобов`язати орган повторно розглянути заяву. Додатково надано документи, які підтверджують та конкретизують понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3800,00 грн. На підставі цього позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, відхилити доводи третьої особи, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії, зобов`язати пенсійний орган зарахувати спірний період до стажу й повторно розглянути заяву, а також стягнути витрати на правову допомогу та судовий збір.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

16.07.2026 позивач, ОСОБА_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви було автоматично розподілено до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За результатами розгляду документів відповідачем було прийнято рішення №083850029691 від 24.07.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. На думку пенсійного органу, страховий стаж позивача становив лише 10 років 09 місяців 02 дні.

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням, звернулася до суду, зазначивши, що факт її роботи у спірний період підтверджується належним архівним документом довідкою ВАТ «ГАММА» №63 від 29.06.2026, яка видана на підставі первинних документів підприємства (особової картки форми Т-2 та справи №2708), а технічні помилки роботодавця при кадровому оформленні не можуть позбавляти її конституційного права на пенсійне забезпечення.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

У розумінні абзацу 22 статті 1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону №1058-IV встановлені умови призначення пенсії за віком.

За загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного стажу, визначеного у статті 26 Закону №1058-IV, який для періоду звернення з 01.01.2026 по 31.12.2026 становить не менше 33 років.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 03.01.1983 по 10.08.1995 на Запорізькому заводі імені 50-річчя СРСР виробничого об`єднання «ГАММА» стало те, що в архівній довідці №63 від 29.06.2026 дата наказу про звільнення (19.11.1996) має значний часовий розрив із фактичною датою звільнення з роботи (10.08.1995), що, на думку відповідача та третьої особи, є порушенням пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

З цього приводу суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону №1788-XII).

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (надалі, також - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Виходячи з приписів Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

З копії трудової книжки від 14.08.1988 серії НОМЕР_2 судом встановлено, шо згідно записів №7-13 позивач:

- 03.01.1983 прийнята в цех №3 учнем зварювальника напівпровідникових приладів та мікросхем на Запорізький завод імені 50-річчя СРСР виробничого об`єднання «ГАММА» (розпорядження №5 від 31.12.1982);

- 18.04.1983 присвоєно 3 розряд зварювальника напівпровідникових приладів та мікросхем (розпорядження №770 від 18.04.1983);

- 01.10.1985 переведена збиральником мікросхем по 3 розряду у тому ж цеху (розпорядження 1922 від 04.10.1985);

- 01.10.1988 у зв`язку із введенням нових тарифних умов оплати праці (ЕТКС-86г) перейменована професія збиральник мікросхем на оператор мікрозварювання (наказ №2409 від 31.08.1988);

- 01.04.1993 переведена на виробництво №2 за тією ж професією та розрядом (наказ №254 від 15.03.1993);

- 01.09.1996 у зв`язку з реорганізацією, переміщена на виробництво №3 за тією ж професію та розрядом (наказ №402 від 21.08.1996). Щодо цього запису зроблено примітку, що він зроблений помилково та його потрібно вважати недійсним;

- 10.08.1995 звільнена за скоєні прогули, без поважних причин по пункту 4 статті 40 КЗпП України (наказ №230 від 11.11.1996).

Згідно наказу №254 від 26.09.1991 по об`єднанню Запорізький завод імені 50-річчя СРСР виробничого об`єднання «ГАММА» перейменовано на завод «ГАММА» виробничого об`єднання «ГАММА».

Всі зазначені записи внесені до трудової книжки у встановленому порядку, засвідчені підписами уповноважених посадових осіб та скріплені печатками відповідних установ і підприємств.

Отже, наявні у трудовій книжці записи є належними доказами, що підтверджують факт роботи позивачем у спірний період, а відтак вказаний період підлягає зарахуванню до її страхового стажу.

Суд зазначає, що копія трудової книжки, яка є первинним джерелом інформації про стаж ОСОБА_1 підтверджує її роботу у спірні періоди.

Крім того, судом з довідки від 29.06.2026 №63 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що видана Відкритим акціонерним товариством «ГАММА», встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала повний робочий день на Запорізькому заводі імені 50-річчя СРСР виробничого об`єднання «ГАММА» і за період з 03.01.1983 по (наказ розпорядження №5 від 31.12.1982) по 10.08.1995 (наказ розпорядження від 19.11.1996) виконувала роботу учня електрозварювальника, зварювальника, збірника, оператора. Підстава для видачі: особова картка форми Т2. Справа 2708. Первинні документи зберігаються за адресою: 69035, м.Запоріжжя, пр. Маяковського, 11.Вказана довідка видана ліквідатором М.А. Назаренко, скріплена особистим підписом та печаткою.

На переконання суду, вказані документи в повному обсязі підтверджусь факт роботи позивачем у спірним період.

Щодо часового розриву у даті наказу про звільнення (19.11.1996) із фактичною датою звільнення з роботи (10.08.1995), слід вказати на таке.

За змістом пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи (пункт 2.26 Інструкції №58).

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Як встановлено судом вище, у вищевказаній трудовій книжці містяться відомості про трудову діяльність позивача у спірний період, що відповідає хронології обставин прийняття та звільнення з роботи.

Записи щодо дати прийняття на роботу та звільнення з посади за період з 03.01.1983 по 10.08.1995 виконані чітко, не містять виправлень, неточностей, які б могли викликати обґрунтовані сумніви щодо їх змісту.

Тобто, із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах; місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу переведення, звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці тощо.

Сам факт існування розбіжності між датою наказу та фактичною датою припинення трудових відносин не надає пенсійному органу права автоматично відкинути всі інші первинні та архівні документи.

Тому, на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічна позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі 687/975/17 (реєстраційний номер у ЄДРСР 72366973). (ВС/КАС у справі №127/9055/17 від 06.03.2018)

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Отже, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи з 03.01.1983 по 10.08.1995.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а; від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

За даних обставин, відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Щодо вимоги позивача про визнання підтвердженим періоду роботи ОСОБА_1 на Запорізькому заводі імені 50-річчя СРСР виробничого об`єднання «ГАММА» (з урахуванням його подальших перейменувань та реорганізацій) з 03.01.1983 по 10.08.1995 відповідно до первинних документів підприємства, слід зазначити, що згідно зі статтею 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

- визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

- встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

- прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Факт визнання підтвердженим періоду роботи ОСОБА_1 на Запорізькому заводі імені 50-річчя СРСР виробничого об`єднання «ГАММА» не є компетенцією адміністративного судочинства, а тому не може бути задоволена.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 3800,00 грн., суд зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно пунктом 4 частини першою статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

В межах розгляду даної справи представником позивача мали бути надані інші види правової допомоги (консультації, складання процесуальних документів тощо).

На підтвердження надання правничої допомоги, позивачем долучено до позовної заяви: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю(ЗП 001226), договір про надання правничої допомоги від 18.08.2026, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу від 18.08.2026, акт виконаних робіт від 18.08.2026.

З розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу від 09.03.2026 вбачається, що надана адвокатом Новіковим І.О. правнича допомога складається з: надання правової консультації (300,00 грн.) та складання позовної заяви (3500,00 грн.).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вважає безпідставним віднесення до витрат на правничу допомогу наступних послуг: «надання правової консультації», оскільки це є складовими процесу підготовки позовної заяви, що свідчить про відсутність підстав для їх відокремлення від послуги складання позовної заяви.

Враховуючи заперечення відповідача, суд погоджується, що визначена сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, беручи до уваги розмір заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, незначну складність справи, предмет спору, сталу позицію по такій категорії справ, незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування, відсутність необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, суд зазначає про неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу у розмірі 3800,00 грн критерію розумності їхнього розміру, а тому в даному випадку суд погоджується з доводами представника відповідача про відсутність підстав для стягнення всієї заявленої суми витрат на правничу допомогу з відповідача та вважає обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання професійної правничої допомоги є сума 2000,00 грн.

Водночас, на підтвердження сплати витрат на правничу допомогу до матеріалів справи не надано відповідні квитанції.

Таким чином, у повному обсязі не підтверджено наданими документами понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вимоги підпункту 1 пункту 3 частин другої та третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, за подання даного адміністративного позову через «Електронний суд» належало сплатити судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено 1331,20 грн. судового збору, тобто в більшому розмірі, ніж визначено законом

Отже, на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1331,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн., при цьому переплачена сума судового збору може бути повернута за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, відповідно до вимог статті 7 Закону №3674-VI.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькі області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №083850029691 від 24.07.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період її роботи з 03.01.1983 по 10.08.1995 на Запорізькому заводі імені 50-річчя СРСР виробничого об`єднання «ГАММА», у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.07.2026 про призначення пенсії за віком.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 23.10.2026.

Суддя А.В. Сіпака