Ухвала суду № 140887109, 23.10.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

23 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/17522/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглядаючи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач через свого представника звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 184 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.05.2023 року по 29.11.2023 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 69910,01 грн. за весь час затримки виплати - за період з 01.07.2022 року по день фактичної виплати 29.04.2026 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року за справою № 240/18400/24;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року за справою № 240/18400/24;

Ухвалою від 25.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до розпорядження керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" від 12.10.2026 № 1117 та витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 12.10.2026, у зв`язку зі звільненням з посади судді Житомирського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 , справу передано на розгляд судді Семенюку М.М., який ухвалою від 15.10.2026 прийняв її до свого провадження.

Ухвалою від 15.10.2026, яку представник позивача отримав 16.10.2026, позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків, а саме:

- додати до позовної заяви оригінал документа про сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн на рахунок Житомирського окружного адміністративного суду № UA048999980313181206084006797 за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у Жит.обл/ТГ м.Житомир/22030101, код отримувача - 37976485, банк отримувача - Казначейство України, МФО - 899998, код класифікації доходів бюджету (код платежу) - 22030101;

- додати до позовної заяви належним чином завірене рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/18400/24 від 16.04.2025.

20.10.2026 через систему "Електронний суд" представником позивача подано заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що оскільки ОСОБА_1 являється учасником бойових дій, що підтверджено відповідним посвідченням (копія міститься у матеріалах справи), останній підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»; рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/18400/24 від 16.04.2025 року відображається Системою Діловодства Житомирського окружного адміністративного суду та реєстром судових рішень, у зв`язку з чим суд в змозі самостійно перевірити наявність даного рішення, більше того, ні позивачем ні його представником копія судового рішення не отримувалась.

Суд звертає увагу позивача, що згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 77 КАС України передбачено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Положенням частини 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 44 КАС України, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до пунктів 1-2, 4-6 частини 5 статті 44 КАС України, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Враховуючи вищевикладене, порушення п.5, п.8 ч.5 ст. 160, ч. 4 ст. 161 КАС України та не надання на виконання ухвали суду від 15.10.2026 рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/18400/24 від 16.04.2025, суд приходить до висновку про не усунення вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Щодо посилання на те, що позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку, то суд вважає їх не обґрунтованими виходячи з наступного.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень; списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.3 Закону України від 05.06.2012р. №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є вимога про стягнення коштів.

Вимога про стягнення з суб`єкта владних повноважень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, і вимога про зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є вимогами майнового характеру, а ціною позову у згаданих спорах є обчислений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Між тим, у частині вимоги заявника про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позов всупереч наведеним нормам процесуального закону не містить розрахунку конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на обставини обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на докази обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вимоги про виплату конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на зміст ст. 2 Закону України "Про оплату праці" (де визначено структуру заробітної плати) та рішення Конституційного суду України від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 і від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не може бути кваліфікований як заробітна плата, адже має зовсім іншу правову природу ніж винагорода за працю, позаяк є компенсаційною санкцією до роботодавця за несвоєчасний розрахунок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 згадано, що "за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях".

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 сформульовано схожу правову позицію, у силу якої: "Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати".

Наведений правовий висновок відображено і у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є ані окремим видом грошового забезпечення військовослужбовця, ані правовим аналогом платежу з оплати праці (служби).

При цьому, позивач не вказує суму середнього заробітку, яка підлягає, на його думку, нарахуванню та виплаті останньому. Також не надає суду розрахунок суми середнього заробітку, яка має бути нарахована та виплачена.

Згідно з п.1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" вимога про зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає оплаті судовим збором у якості майнової вимоги (тобто у розмірі 1% ціни позову).

До суду заявником доказів сплати судового збору не подано, проте з огляду на відсутність розрахунку конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у суду відсутня можливість розрахувати суму судового збору, що підлягає сплаті за заявлені позовні вимоги.

Невизначення заявником у даному конкретному випадку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні явно та очевидно позбавляє суд фізичної можливості забезпечити виконання ч.1 ст. 139, ч. 3 ст.139, ч. 1 ст. 244, п.1 ч. 5 ст. 246 КАС України стосовно висновку суду про задоволення позову чи про відмову у позові повністю або частково і проведення у зв`язку із цим відповідного розподілу судових витрат.

Отже, позивач не звільняється від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому його доводи в цій частині є безпідставними.

Натомість, позивач вважає себе звільненим від сплати судового збору на підставі положень п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI як учасник бойових дій.

Втім, з вказані твердження позивача також є безпідставними, з огляду на таке.

Так, із долученої до матеріалів позовної заяви копії посвідчення встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни регулюється Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі Закон від 22.10.1993 № 3551-XII).

Статтею 22 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту (в тому числі учасники бойових дій), отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII. Серед наданих Законом пільг, відсутнє право на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами щодо відшкодування середнього розміру грошового забезпечення (середнього заробітку) за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, конструкція п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI, в якому йдеться про "справи, пов`язані з порушенням їхніх прав", вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавало у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про уточнення характеру порушених прав.

Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.

Враховуючи, що виникнення права на виплату середнього розміру грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні пов`язане із його статусом як колишнього військовослужбовця, а статус позивача як учасника бойових дій не впливає на зміст та обсяг його права на спірну виплату, відсутні підстави для застосування пільги передбаченої п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону від 08.07.2011 № 3674-VI. Тому судовий збір при зверненні до суду у цій справі повинен бути сплачений на загальних підставах.

Таку ж оцінку процесуальному питанню пов`язаному із застосуванням пільг із сплати судового збору учасниками бойових дій надавала Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06.05.2020 по справі № 9901/70/20 та у постанові від 09.10.2019 по справі №9901/311/19, а також Верховний Суд у постанові від 19.10.2020 по справі № 240/934/20.

Таким чином, враховуючи, що позивач не усунув недоліки позовної заяви на виконання ухвали суду від 15.10.2026 у встановлений строк, відповідно до ч. 15 ст. 171 КАС України, п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд залишає позов без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись статтями ч. 15 ст. 171, 240, 243, 248 КАС України, суд

ухвалив:

Позов залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Семенюк