Рішення № 140886588, 22.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 160/21040/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Шаповал Наталії Леонідівни до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

17.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Шаповал Наталії Леонідівни до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658), яка виразилася у не внесені в 2018 році контролюючим органом до інтегрованій картки платника інформаційно-комунікаційної системи (ІКС) інформації про наявність у ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ПН НОМЕР_1 ) пільг, а саме: посвідчення інваліда 3 групи та інше;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.11.2018 року №1342/5250 у сумі 19 083,71 грн. (за 2017 рік);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 10.09.2019 року №72/5250 у сумі 11331,97 грн. (за 2018 рік);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 27.10.2021 року №0002456245624050463 у сумі 30 413,26 грн. (за 2019- 2020 роки).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невнесенні у 2018 році до інтегрованої картки платника податків інформації про наявність у ОСОБА_1 податкових пільг, передбачених законодавством. Вказала, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 загальною площею 287,9 кв.м., а також має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, особи з інвалідністю ІІІ групи та ветерана війни, що підтверджується відповідними посвідченнями. Стверджувала, що відповідно до рішення Дніпровської міської ради VII скликання від 06.12.2017 № 12/27 Про ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста позивач мав право на зменшення бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 100 відсотків щодо належного йому об`єкта житлової нерухомості. Представник позивача зазначила, що у 2018 році після отримання повідомлення про необхідність сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивач звернувся до контролюючого органу із заявою про застосування пільги, надавши документи, які підтверджували його право на звільнення від сплати податку. Разом з тим, на думку представника позивача, контролюючий орган не виконав обов`язку щодо внесення відповідної інформації до інформаційно-комунікаційної системи та безпідставно сформував податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що призвело до виникнення податкового боргу у загальному розмірі 60 828,94 грн. Зазначила, що лише у 2025 році позивачу стало відомо про наявність такого податкового боргу, після чого він неодноразово звертався до контролюючого органу із заявами про його скасування та надавав документи, які підтверджували наявність у нього права на податкову пільгу. Також представник позивача посилалась на те, що за результатами розгляду адвокатського запиту Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було повідомлено про внесення до ІКС інформації щодо наявності у позивача пільги як у особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим податкові повідомлення-рішення за 2021-2024 роки були відкликані. Водночас відповідачем не було надано належного обґрунтування причин, з яких подані позивачем ще у 2018 році документи щодо наявності пільг не були враховані при формуванні податкових повідомлень-рішень за 2017-2020 роки. Представник позивача вважає, що посилання контролюючого органу на положення статті 102 Податкового кодексу України щодо строків давності не є підставою для відмови у скасуванні спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки порушення прав позивача виникло саме внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків щодо обліку податкових пільг. З огляду на викладене представник позивача просила суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо невнесення інформації про наявність у позивача податкових пільг до інтегрованої картки платника податків та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 20.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

22.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії: інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код бюджетної класифікації 18010200), за період з 2017 року по 2026 рік; заяви ОСОБА_1 від 24.10.2018 року про застосування податкової пільги із доданими до неї документами, що підтверджують право позивача на отримання відповідної пільги; документів, що підтверджують внесення або невнесення до інформаційно-комунікаційної системи (ІКС) контролюючого органу відомостей про наявність у ОСОБА_1 права на податкові пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; відомостей щодо дати внесення до ІКС інформації про наявність у ОСОБА_1 податкової пільги як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також документів, які були підставою для такого внесення; матеріалів щодо формування, прийняття та направлення ОСОБА_1 податкових повідомлень-рішень форми Ф: №1342/5250 від 21.11.2018 року на суму 19 083,71 грн.; №72/5250 від 10.09.2019 року на суму 11 331,97 грн.; №0002456245624050463 від 27.10.2021 року на суму 30 413,26 грн.; доказів направлення та вручення (або повернення) ОСОБА_1 зазначених податкових повідомлень-рішень, у тому числі копій поштових відправлень, рекомендованих повідомлень про вручення, конвертів із відмітками оператора поштового зв`язку та інших документів, що підтверджують факт їх направлення; усіх документів та доказів, які слугували підставою для прийняття Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області зазначених податкових повідомлень-рішень, у тому числі: документів, що містять відомості про об`єкт оподаткування, його загальну площу, адресу розташування та право власності ОСОБА_1 на відповідний об`єкт нерухомого майна; документів та відомостей, отриманих контролюючим органом з державних реєстрів, інформаційних систем та інших джерел, які були використані при визначенні податкових зобов`язань; розрахунків сум податкових зобов`язань, визначених у спірних податкових повідомленнях-рішеннях; відомостей щодо застосованих ставок податку, площі об`єкта оподаткування, бази оподаткування та інших показників, які враховувалися при формуванні податкових повідомлень-рішень; документів, які підтверджують відсутність у контролюючого органу інформації про право ОСОБА_1 на податкові пільги на момент формування спірних податкових повідомлень-рішень; документів, які підтверджують проведення контролюючим органом перевірки наявності у позивача права на застосування податкових пільг перед визначенням податкових зобов`язань; документів, на підставі яких контролюючим органом прийнято рішення про неврахування податкових пільг ОСОБА_1 при визначенні податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2020 роки; службового листування, звернень, доповідних записок, рішень, резолюцій, внутрішніх документів, службових матеріалів, внутрішніх розрахунків, довідок, висновків та інших документів щодо розгляду звернень ОСОБА_1 від 24.10.2018 року, 03.06.2025 року, 16.04.2026 року та інших звернень щодо застосування податкової пільги, внесення відповідних відомостей до ІКС та скасування податкового боргу. Судом зобовязано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 21.08.2026 року. Судом попереджено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

07.08.2026 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. За відомостями державних реєстрів позивач з 12.11.2007 року є власником квартири загальною площею 287,9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , частка у праві власності становить 1. Відповідач зазначив, що на підставі підпунктів 266.7.1, 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України позивачу визначено податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2020 роки та сформовано податкові повідомлення-рішення від 21.11.2018 року №1342/5250 на суму 19 083,71 грн за 2017 рік, від 10.09.2019 року №72/5250 на суму 11 331,97 грн за 2018 рік та від 27.10.2021 року №0002456245624050463 на суму 30 413,26 грн за 2019-2020 роки. Зазначені податкові повідомлення-рішення направлено на податкову адресу позивача рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленням про вручення, які повернулися до контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Посилаючись на пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, відповідач вважав такі документи належним чином врученими. За доводами відповідача, розрахунок податку здійснювався в автоматизованому режимі на підставі відомостей державних реєстрів та інформаційно-комунікаційних систем ДПС України. При визначенні податкових зобов`язань застосовано передбачене підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України зменшення бази оподаткування квартири на 60 кв. м. Для обчислення податку використано ставки, встановлені рішеннями Дніпровської міської ради, зокрема рішенням від 06.12.2017 року №12/27 «Про ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста». Відповідач стверджував, що розмір податкових зобов`язань визначено правильно, а оскаржувані рішення прийнято в межах повноважень та у спосіб, передбачені податковим законодавством. Щодо права позивача на пільгу відповідач зазначив, що рішенням Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року №12/27 зі змінами та доповненнями передбачено надання пільги зі сплати податку на всю площу квартири, яка належить фізичній особі, визнаній відповідно до закону особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, але не більше ніж на один об`єкт. На підставі заяви ОСОБА_1 від 16.04.2026 року, зареєстрованої контролюючим органом за вхідним №47060/6, проведено звірку даних та внесено відповідні зміни до інформаційно-комунікаційних систем ДПС України. За результатами звірки до належної позивачу квартири застосовано зазначену пільгу за податкові періоди 2021-2025 років. Водночас щодо податкових повідомлень-рішень за 2017-2020 роки відповідач послався на пункт 102.1 статті 102 Податкового кодексу України та зазначив про обмеження можливості проведення перерахунку податку строком у 1095 днів. На думку відповідача, закінчення відповідного строку виключає підстави для скасування податкових повідомлень-рішень за вказані періоди. Крім того, відповідач повідомив про неможливість надання повної інформації та документів щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, посилаючись на строки зберігання документів, установлені Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5. Зокрема, відповідач зазначив, що статтями 269, 292 цього Переліку для відповідних документів про надходження податків і зборів та особових рахунків платників податків установлено п`ятирічний строк зберігання, а строки зберігання документів на електронних носіях відповідають строкам зберігання аналогічних паперових документів. Стосовно дотримання строків визначення податкових зобов`язань відповідач зазначив, що податок на нерухоме майно може бути нарахований за податкові періоди в межах строку давності, передбаченого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України. При цьому, за його доводами, необхідно враховувати зупинення перебігу відповідних строків у зв`язку із запровадженням карантину та воєнного стану. Посилаючись на пункт 52-2 та підпункт 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, відповідач наголосив, що перебіг строків давності зупинявся з 18.03.2020 року до 31.07.2023 року включно, а тому спірні податкові зобов`язання визначено в межах установленого законом строку. Також відповідач зауважив, що порушення строку направлення податкових повідомлень-рішень до 1 липня року, наступного за базовим податковим періодом, саме собою не припиняє обов`язку платника сплатити податок та не є підставою для скасування таких рішень. На переконання відповідача, несвоєчасне направлення податкового повідомлення-рішення впливає на строк виконання податкового обов`язку та застосування відповідальності за несвоєчасну сплату, оскільки фізична особа повинна сплатити визначене зобов`язання протягом 60 днів із дня вручення відповідного рішення. На підтвердження викладеної позиції відповідач послався на постанови Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі №808/144/18, від 24.12.2020 року у справі №820/5357/17, від 21.06.2023 року у справі №160/13606/20 та від 18.12.2024 року у справі №320/15639/23. З огляду на наведене відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

21.08.2026 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтоване пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. Відповідач зазначив, що податкові повідомлення-рішення від 21.11.2018 року №1342/5250 на суму 19 083,71 грн, від 10.09.2019 року №72/5250 на суму 11 331,97 грн та від 27.10.2021 року №0002456245624050463 на суму 30 413,26 грн направлялися на податкову адресу позивача рекомендованими поштовими відправленнями з повідомленнями про вручення, однак повернулися до контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Посилаючись на пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, відповідач вважав зазначені податкові повідомлення-рішення належним чином врученими. Зокрема, відповідач наголосив, що податкове повідомлення-рішення від 27.10.2021 року №0002456245624050463, яким визначено податкові зобов`язання за 2019-2020 роки, направлено позивачу 08.12.2021 року. З огляду на це відповідач вважав, що перебіг строку звернення до суду для оскарження відповідного рішення розпочався у грудні 2021 року. Додатково відповідач послався на обізнаність позивача про нарахування податку на нерухоме майно з листа Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради за серпень 2018 року, про який зазначено у позовній заяві. На думку відповідача, наведені обставини свідчать про те, що позивач знав про відповідні податкові нарахування задовго до звернення до суду. На підтвердження своїх доводів відповідач навів постанову Верховного Суду від 23.05.2022 року у справі №810/3116/18 щодо обов`язку платника податків добросовісно ставитися до отримання кореспонденції контролюючого органу та неможливості тлумачення на користь платника його необізнаності, спричиненої нехтуванням або ухиленням від виконання такого обов`язку без поважних причин. Посилаючись на положення статей 118, 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач зазначив, що позов подано після закінчення шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. У зв`язку із цим відповідач просив залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

21.08.2026 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшло клопотання про долучення доказів, у якому відповідач на виконання вимог ухвали суду від 22.07.2026 року просив долучити до матеріалів справи інтегровані картки платника податків ОСОБА_1 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019-2026 роки; заяви позивача про застосування податкової пільги з доданими документами на підтвердження права на її отримання; докази направлення позивачу податкового повідомлення-рішення від 27.10.2021 року за податкові періоди 2019-2020 років та повернення відповідного поштового відправлення; витяг з ЄДР; розрахунок сум податкових зобов`язань, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями; рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року №12/27 зі змінами та доповненнями щодо ставок податку. Водночас відповідач повідомив про неможливість надання повної інформації та документів щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень за податкові періоди 2017-2018 років у зв`язку із закінченням строків їх зберігання. На обґрунтування зазначеного послався на статті 269, 292 Переліку типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5, якими, за доводами відповідача, встановлено п`ятирічний строк зберігання відповідних документів про надходження податків і зборів та особових рахунків платників податків. Також зазначив, що строки зберігання документів на електронних носіях відповідають строкам зберігання аналогічних документів на паперових носіях. Крім того, відповідач повторно навів доводи про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень за 2017-2020 роки, посилаючись на закінчення передбаченого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України строку, в межах якого, на його думку, можливе проведення перерахунку податкових зобов`язань.

16.09.2026 року від представника позивача адвоката Шаповал Н.Л. до суду надійшло пояснення щодо клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку позовної давності, в якому представник позивача заперечила проти задоволення зазначеного клопотання та просила поновити строк звернення до адміністративного суду, визнавши причини його пропуску поважними. В обґрунтування своєї позиції представник позивача зазначила, що причиною несвоєчасного звернення до суду стала бездіяльність контролюючого органу, який, попри неодноразове подання позивачем заяв та документів на підтвердження права на податкові пільги, не вніс відповідні відомості до інформаційно-комунікаційної системи ДПС України та не скасував нараховані податкові зобов`язання. За твердженням представника позивача, саме неврахування цих відомостей призвело до формування податкового боргу в сумі 60 828,94 грн. Представник позивача вказала, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році, особою з інвалідністю III групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, а також учасником бойових дій. Документи на підтвердження відповідного статусу неодноразово подавалися до податкового органу разом із заявами про застосування пільги. Як зазначено у поясненнях, 12.10.2018 року позивач отримав лист Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 06.08.2018 року №12/15-168 щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У зв`язку із цим 24.10.2018 року він подав до податкової інспекції заяву з копіями документів, що підтверджують право на пільги. Після подання заяви працівники податкової інспекції усно повідомили позивачу про звільнення його від сплати зазначеного податку та скасування нарахованих сум. За твердженням представника позивача, до 2025 року жодних листів чи іншої кореспонденції від податкового органу позивач не отримував. При цьому кореспонденція, яка надходить за адресою його проживання, ним отримується, що підтверджується, зокрема, одержанням листів відповідних департаментів Дніпровської міської ради. У травні 2025 року позивач отримав лист Департаменту по роботі з доходами місцевого бюджету Дніпровської міської ради від 14.05.2025 року №1/15-57 про наявність податкового боргу в сумі 60 828,94 грн, після чого 03.06.2025 року подав до податкової інспекції заяву про його скасування. Представник позивача зазначила, що ця заява залишилася нерозглянутою, а під час подальших звернень працівники податкового органу пропонували повторно подати заяву та підтвердні документи. 02.03.2026 року позивач склав чергову заяву про скасування боргу, однак відповіді на неї не отримав. 16.04.2026 року він повторно звернувся до контролюючого органу із заявою про скасування боргу, додав документи на підтвердження права на пільги та просив пояснити причини незастосування звільнення від сплати податку. Представник позивача наголосила, що лише 08.06.2026 року позивач отримав відповідь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №44616/6/04-36-24-11-12, у якій повідомлено про облік в інтегрованій картці податкового боргу в сумі 60 828,94 грн із посиланням на податкові повідомлення-рішення від 21.11.2018 року №1342/5250 на суму 19 083,71 грн, від 10.09.2019 року №72/5250 на суму 11 331,97 грн та від 27.10.2021 року №0002456245624050463 на суму 30 413,26 грн. 24.06.2026 року представник позивача направила до контролюючого органу адвокатський запит №77-Ш щодо причин невнесення відомостей про пільги позивача та нескaсування спірного боргу. У відповіді від 01.07.2026 року №51336/6/04-36-24-10-14 контролюючий орган повідомив про неможливість скасування спірних податкових повідомлень-рішень та про скасування податкових повідомлень-рішень за 2021-2024 роки. Водночас, за доводами представника позивача, відповідач не пояснив, чому відомості про пільги не були внесені у 2018 році, та не зазначив дату їх фактичного внесення до інформаційно-комунікаційної системи. З огляду на викладене представник позивача вважала, що позивач не залишався пасивним, неодноразово звертався до податкового органу для врегулювання питання про скасування нарахувань, а пропуск строку звернення до суду зумовлений нерозглядом його заяв та ненаданням належних відповідей. У зв`язку із цим просила розглянути додану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поновити цей строк та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

16.09.2026 року від представника позивача адвоката Шаповал Н.Л. до суду надійшло пояснення щодо клопотання про залишення позову без розгляду, в якому представник позивача заперечила проти його задоволення, посилаючись на поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Представник позивача зазначила, що після отримання 12.10.2018 року листа Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 06.08.2018 року №12/15-168 щодо сплати податку на нерухоме майно позивач 24.10.2018 року подав до податкової інспекції заяву з документами, які підтверджують право на пільги. Працівники податкової інспекції усно повідомили його про звільнення від сплати податку та скасування нарахованих сум, у зв`язку із чим позивач вважав відповідне питання врегульованим. За твердженням представника позивача, до 2025 року кореспонденція від контролюючого органу позивачу не надходила. У травні 2025 року позивач отримав лист Департаменту по роботі з доходами місцевого бюджету Дніпровської міської ради від 14.05.2025 року №1/15-57 про наявність податкового боргу в сумі 60 828,94 грн. Після цього 03.06.2025 року він звернувся до податкової інспекції із заявою про скасування боргу, яка, за доводами представника позивача, залишилася нерозглянутою. Надалі позивач повторно порушував це питання у заявах від 02.03.2026 року та від 16.04.2026 року, надаючи документи на підтвердження права на пільги та вимагаючи пояснити причини їх незастосування. Представник позивача наголосила, що лише 08.06.2026 року позивач отримав відповідь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №44616/6/04-36-24-11-12, у якій наведено відомості про спірні податкові повідомлення-рішення та облік податкового боргу. У відповідь на адвокатський запит від 24.06.2026 року №77-Ш контролюючий орган листом від 01.07.2026 року №51336/6/04-36-24-10-14 повідомив про неможливість скасування спірних податкових повідомлень-рішень та про скасування нарахувань за 2021-2024 роки. Водночас, на думку представника позивача, відповідач не пояснив причин неврахування документів про пільги, поданих ще у 2018 році, та не зазначив, коли відповідні відомості фактично внесено до інформаційно-комунікаційної системи. За наведених обставин представник позивача вважала, що пропуск строку звернення до суду зумовлений бездіяльністю відповідача щодо розгляду неодноразових звернень позивача та врахування його права на податкові пільги. У зв`язку із цим просила визнати причини пропуску строку поважними, поновити строк звернення до адміністративного суду та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

17.09.2026 року від представника позивача адвоката Шаповал Н.Л. до суду надійшло пояснення щодо клопотання про залишення позову без розгляду, в якому представник позивача заперечила проти його задоволення та просила визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду і поновити цей строк. Представник позивача зазначила, що позивач неодноразово звертався до контролюючого органу із заявами про застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, додаючи документи на підтвердження відповідного права. Зокрема, після отримання 12.10.2018 року листа Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 06.08.2018 року №12/15-168 позивач 24.10.2018 року подав відповідну заяву до податкової інспекції. За твердженням представника позивача, працівники податкової інспекції усно повідомили його про звільнення від сплати податку та скасування нарахованих сум, що дало позивачу підстави вважати це питання врегульованим. У поясненні вказано, що до 2025 року позивач не отримував кореспонденції від податкового органу. Лише у травні 2025 року з листа Департаменту по роботі з доходами місцевого бюджету Дніпровської міської ради від 14.05.2025 року №1/15-57 йому стало відомо про облік податкового боргу в сумі 60 828,94 грн. У зв`язку із цим 03.06.2025 року позивач подав заяву про скасування боргу, яка, за доводами його представника, залишилася нерозглянутою. Надалі позивач повторно порушував питання про скасування боргу у заявах від 02.03.2026 року та від 16.04.2026 року, надаючи документи на підтвердження права на пільги. Представник позивача наголосила, що лише 08.06.2026 року позивач отримав відповідь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №44616/6/04-36-24-11-12, у якій повідомлено про наявність податкового боргу та наведено реквізити податкових повідомлень-рішень, на підставі яких він виник. На адвокатський запит від 24.06.2026 року №77-Ш відповідач листом від 01.07.2026 року №51336/6/04-36-24-10-14 повідомив про неможливість скасування спірних податкових повідомлень-рішень та про скасування податкових повідомлень-рішень за 2021-2024 роки. Водночас, за твердженням представника позивача, контролюючий орган не пояснив причин неврахування поданих у 2018 році документів про пільги та не зазначив дату внесення відповідних відомостей до інформаційно-комунікаційної системи. За таких обставин представник позивача вважала, що несвоєчасне звернення до суду зумовлене бездіяльністю відповідача щодо розгляду заяв позивача та врахування його права на податкові пільги. Посилаючись на неодноразові звернення позивача з метою скасування спірних нарахувань, просила розглянути додану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Також, 17.09.2026 року від представника позивача адвоката Шаповал Н.Л. до суду надійшло пояснення щодо клопотання про залишення позову без розгляду, в якому представник позивача підтримала раніше викладені заперечення та наголосила, що пропуск строку звернення до суду зумовлений неврахуванням контролюючим органом документів про право позивача на податкові пільги та неналежним розглядом його неодноразових заяв про скасування податкового боргу. Представник позивача зазначила, що після подання заяви від 24.10.2018 року працівники податкової інспекції усно повідомили позивачу про звільнення від сплати податку та скасування нарахованих сум, у зв`язку із чим він вважав питання врегульованим. Після отримання у травні 2025 року повідомлення про наявність боргу в сумі 60 828,94 грн позивач неодноразово звертався до контролюючого органу, однак відповідь із зазначенням реквізитів спірних податкових повідомлень-рішень отримав лише 08.06.2026 року. При цьому у відповіді на адвокатський запит від 01.07.2026 року відповідач не пояснив причин неврахування пільг у попередні періоди та не зазначив дати внесення відповідних відомостей до інформаційно-комунікаційної системи. З огляду на наведене представник позивача просила визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, поновити цей строк та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

22.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

22.09.2026 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач заперечив проти доводів представника позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду та підтримав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Відповідач зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача від 24.10.2018 року контролюючим органом було скасовано нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Водночас оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення прийняті пізніше, а саме: від 21.11.2018 року №1342/5250 на суму 19 083,71 грн за 2017 рік, від 10.09.2019 року №72/5250 на суму 11 331,97 грн за 2018 рік та від 27.10.2021 року №0002456245624050463 на суму 30 413,26 грн за 2019-2020 роки. На думку відповідача, повідомлення позивачу про скасування попередніх нарахувань у 2018 році не свідчить про скасування зазначених податкових повідомлень-рішень. Відповідач повторно наголосив, що спірні податкові повідомлення-рішення направлялися на податкову адресу позивача рекомендованими листами з повідомленнями про вручення та повернулися до контролюючого органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Зокрема, податкове повідомлення-рішення від 27.10.2021 року №0002456245624050463 направлено позивачу 08.12.2021 року. Посилаючись на пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, відповідач вважав таке направлення належним врученням та стверджував, що строк звернення до суду необхідно обчислювати з грудня 2021 року. На підтвердження своєї позиції відповідач послався на постанову Верховного Суду від 23.05.2022 року у справі №810/3116/18 щодо обов`язку платника податків добросовісно ставитися до отримання кореспонденції контролюючого органу та неможливості тлумачення на його користь необізнаності, спричиненої нехтуванням або ухиленням від виконання такого обов`язку без поважних причин. Щодо неодноразових звернень позивача із заявами про застосування пільги та скасування податкових повідомлень-рішень відповідач зазначив, що такі звернення не перешкоджали своєчасному зверненню до суду. На його думку, позивач не був позбавлений можливості оскаржити відповідні рішення в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а очікування результатів розгляду заяв не свідчить про спричинення пропуску цього строку діями або бездіяльністю контролюючого органу. Крім того, відповідач повторно послався на пункт 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, зазначивши, що можливість перерахунку податкових зобов`язань обмежена строком у 1095 днів, закінчення якого, на його переконання, виключає скасування податкових повідомлень-рішень за 2017-2020 роки. Також повідомив про неможливість надання повної інформації та документів щодо спірних нарахувань у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку зберігання відповідних документів, посилаючись на статті 269, 292 та пункт 1.8 Переліку, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5. З огляду на викладене відповідач просив врахувати додаткові пояснення та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.

22.09.2026 року від представника позивача адвоката Шаповал Н.Л. до суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача заперечила проти доводів, викладених у додаткових поясненнях відповідача від 21.09.2026 року, та підтримала заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Представник позивача зазначила, що саме невнесення контролюючим органом ще у 2018 році до інформаційно-комунікаційної системи відомостей про наявні у позивача податкові пільги призвело до формування спірних податкових повідомлень-рішень. Наголосила, що позивач неодноразово подавав заяви з копіями документів на підтвердження права на пільги, однак відповідач не врахував ці документи під час нарахування податку. Щодо твердження відповідача про скасування нарахованого податку за заявою позивача від 24.10.2018 року представник позивача зауважила, що воно не підтверджене жодними доказами. Зокрема, відповідач не зазначив, які саме податкові повідомлення-рішення були скасовані, та не надав документів на підтвердження такого скасування. Крім того, представник позивача звернула увагу на те, що відповідач не повідомив дату внесення до інформаційно-комунікаційної системи відомостей про пільги позивача, які стали підставою для скасування податкових повідомлень-рішень за 2021-2024 роки, та не пояснив причин невнесення цих відомостей у 2018 році. На її переконання, своєчасне врахування поданих позивачем документів унеможливило б виникнення спірних податкових нарахувань. З огляду на викладене представник позивача просила визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, поновити цей строк та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Розглянувши клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду, заяву представника позивача адвоката Шаповал Н.Л. про поновлення строку звернення до адміністративного суду та подані сторонами пояснення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Реалізація права на судовий захист здійснюється з дотриманням установлених процесуальним законом строків. Водночас застосування наслідків пропуску таких строків потребує встановлення моменту початку їх перебігу, оцінки причин несвоєчасного звернення та поведінки особи протягом відповідного періоду.

Згідно із частинами першою, другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений законом процесуальний строк підлягає поновленню за заявою учасника справи, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли поновлення прямо виключене законом.

Частини третя, четверта статті 123 та пункт 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають можливість залишення позову без розгляду після відкриття провадження у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Однак застосування такого наслідку передбачає оцінку заяви про поновлення строку, якщо її подано, та наведених на її обґрунтування обставин.

Отже, сам факт спливу певного проміжку часу від прийняття оскаржуваного рішення до подання позову не є достатнім для залишення позовної заяви без розгляду. Необхідно встановити, коли виникла реальна можливість дізнатися про порушення права, а також чи існують поважні причини несвоєчасного звернення за судовим захистом.

У постанові від 27.01.2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду виснував, що за відсутності адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення строк звернення до суду визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та становить шість місяців. При цьому Верховний Суд наголосив на необхідності індивідуально встановлювати початок перебігу строку, а питання його поновлення вирішувати з урахуванням тривалості пропуску, перешкод для своєчасного звернення, поведінки особи та вчинених нею дій у сукупності.

Зазначений підхід виключає як автоматичне поновлення строку за самим лише бажанням заявника, так і формальне залишення позову без розгляду без оцінки конкретних обставин справи.

У цій справі відповідач обґрунтовує клопотання тим, що податкові повідомлення-рішення направлялися на податкову адресу позивача рекомендованою кореспонденцією та повернулися після закінчення строку зберігання. Зокрема, відповідач посилається на направлення 08.12.2021 року податкового повідомлення-рішення від 27.10.2021 року №0002456245624050463 та вважає, що строк судового оскарження спірних рішень розпочався у грудні 2021 року.

Оцінюючи ці доводи, суд розмежовує дотримання контролюючим органом установленого порядку направлення документів, визначення юридичної дати їх вручення та вирішення питання про поважність причин пропуску строку судового оскарження.

Передбачені Податковим кодексом України правила вручення документів, у тому числі у випадку неможливості вручення поштового відправлення, не усувають повноваження суду поновити процесуальний строк за наявності відповідних підстав. Навіть належне направлення документа не звільняє суд від обов`язку оцінити доводи особи про причини його фактичного неотримання та інші обставини, які вплинули на своєчасність звернення до суду.

Крім того, дата направлення кореспонденції та дата, з якою закон пов`язує її вручення у разі повернення поштового відправлення, не є тотожними. Тому посилання відповідача саме на 08.12.2021 року як на дату початку перебігу строку потребує оцінки у взаємозв`язку з відомостями поштового оператора та змістом відповідного відправлення.

Доказ направлення податкового повідомлення-рішення від 27.10.2021 року також не може автоматично підтверджувати вручення позивачу двох інших податкових повідомлень-рішень, прийнятих від 21.11.2018 року та від 10.09.2019 року. Обставини повідомлення платника про кожне рішення мають самостійне значення.

У постанові від 28.05.2026 року у справі №520/22570/25 Верховний Суд звернув увагу на необхідність установлення моменту, коли платник фактично дізнався або об`єктивно міг дізнатися про податкові повідомлення-рішення. Формальне підтвердження направлення кореспонденції не замінює дослідження обставин, істотних для вирішення питання про строк звернення до суду.

Суд враховує, що в зазначеній справі Верховний Суд оцінював також обставини вимушеного переміщення платника під час воєнного стану. Наявність аналогічних обставин у ОСОБА_1 суд не встановлює та не покладає в основу цього судового рішення. Водночас застосовним є загальний підхід щодо необхідності змістовної оцінки обставин повідомлення особи та причин несвоєчасного звернення.

Як убачається з пояснень сторін, 12.10.2018 року позивач отримав лист Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради від 06.08.2018 року №12/15-168 щодо сплати податку на нерухоме майно. Після цього 24.10.2018 року він звернувся до податкової інспекції із заявою та документами на підтвердження права на пільги.

Відповідач у додаткових поясненнях від 21.09.2026 року сам зазначив, що за результатами розгляду заяви від 24.10.2018 року нарахований податок було скасовано. Отже, пояснення позивача про те, що після звернення у 2018 році він вважав питання податкових нарахувань врегульованим, узгоджуються з наведеною самим відповідачем обставиною скасування попереднього нарахування.

При цьому лист від 06.08.2018 року та звернення позивача від 24.10.2018 року передували прийняттю всіх трьох оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Тому отримання зазначеного листа не може підтверджувати обізнаність позивача саме з рішеннями, яких на той час ще не існувало.

Твердження відповідача про прийняття спірних рішень після розгляду заяви від 24.10.2018 року не спростовує пояснень позивача щодо причин його поведінки. Навпаки, за відсутності фактичного отримання нових рішень попереднє скасування нарахованого податку могло підтримувати переконання позивача у тому, що подані ним документи враховані контролюючим органом.

Суд не надає усному повідомленню працівників контролюючого органу значення рішення про безстрокове звільнення від оподаткування. Проте відомості про таке повідомлення у сукупності з визнаним відповідачем фактом скасування попереднього нарахування мають значення для оцінки добросовісності позивача та причин, з яких він раніше не звертався до суду.

У травні 2025 року позивач отримав лист Департаменту по роботі з доходами місцевого бюджету Дніпровської міської ради від 14.05.2025 року №1/15-57 про наявність податкового боргу в сумі 60 828,94 грн. Суд враховує, що отримання цього листа свідчило про виникнення у позивача підстав для перевірки стану податкових розрахунків та захисту свого права. Тому зазначена обставина не може бути залишена поза оцінкою лише з посиланням на подальше отримання відповіді у 2026 році.

Разом із тим після отримання листа позивач 03.06.2025 року подав до контролюючого органу заяву про скасування боргу, зареєстровану за вхідним №67459/6, повторно надавши документи щодо права на пільги. Надалі питання про скасування нарахувань порушувалося у заявах від 02.03.2026 року та від 16.04.2026 року.

Зі змісту цих звернень та пояснень представника позивача вбачається, що позивач пов`язував наявність боргу з неврахуванням раніше поданих документів і намагався отримати від органу, який здійснив нарахування, пояснення та виправлення відповідних облікових даних.

Суд бере до уваги проміжок часу між зверненнями від 03.06.2025 року та від 02.03.2026 року. Саме по собі очікування відповіді протягом тривалого часу не є безумовно поважною причиною пропуску строку. Однак у цій справі воно оцінюється разом із попереднім скасуванням податку після аналогічного звернення, неотриманням спірних рішень особисто, повторним поданням підтвердних документів та відсутністю у наведених відповідачем доводах конкретного спростування пояснень про ненадання своєчасної відповіді на заяву від 03.06.2025 року.

За поясненнями представника позивача, відповідь №44616/6/04-36-24-11-12 із зазначенням реквізитів спірних податкових повідомлень-рішень позивач отримав 08.06.2026 року. Вже 24.06.2026 року представник позивача направила адвокатський запит №77-Ш, на який відповідач надав лист від 01.07.2026 року №51336/6/04-36-24-10-14 щодо неможливості скасування спірних рішень. Після цього позивач звернувся до суду, а ухвалою від 22.07.2026 року відкрито провадження у справі.

Така послідовність дій після отримання конкретизованої відповіді контролюючого органу свідчить про вжиття позивачем заходів для підготовки та подання позову без подальшого тривалого зволікання.

Суд підкреслює, що подання заяв про звірку даних, застосування пільги або скасування боргу саме собою не зупиняє та не поновлює строк звернення до адміністративного суду. Так само отримання пізнішої відповіді не означає автоматичного початку нового строку, якщо особа раніше знала або повинна була знати про порушення права. У цій справі наведені звернення враховуються як складова оцінки поважності причин пропуску строку та поведінки позивача, а не як самостійна підстава зміни правил його обчислення.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 23.05.2022 року у справі №810/3116/18 не зумовлює іншого висновку. Наведений відповідачем висновок стосується добросовісного ставлення платника до отримання кореспонденції та наслідків необізнаності, спричиненої нехтуванням або ухиленням від відповідного обов`язку без поважних причин.

Однак повернення відправлення після закінчення строку зберігання та встановлення свідомого ухилення від отримання кореспонденції не є тотожними обставинами. Саме посилання на поштову відмітку не усуває необхідності оцінити пояснення позивача та його подальші дії. У цій справі позивач звертався до контролюючого органу, подавав документи та домагався розгляду питання щодо спірних нарахувань, що має бути враховано при оцінці його добросовісності.

Не є визначальними для вирішення заявлених процесуальних клопотань і доводи відповідача про закінчення передбаченого статтею 102 Податкового кодексу України строку перерахунку податкових зобов`язань. Питання строків реалізації повноважень контролюючого органу та питання поновлення процесуального строку судового оскарження мають різний предмет правового регулювання. Посилання на статтю 102 Податкового кодексу України не виключає застосування статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так само закінчення строків зберігання окремих документів не доводить обізнаності позивача про конкретні податкові повідомлення-рішення та не є самостійною підставою для відмови у поновленні строку звернення до суду.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд враховує попереднє скасування податкового нарахування після звернення позивача у 2018 році; відсутність фактичного вручення йому спірних рішень, на яку він послідовно посилається; звернення після отримання повідомлення про борг у 2025 році; повторне подання заяв і документів; отримання конкретизованої відповіді у червні 2026 року та подальше звернення за судовим захистом у короткий проміжок часу.

За встановленої сукупності обставин суд визнає причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Такий висновок ґрунтується на індивідуальних обставинах цієї справи та не означає, що будь-яке звернення до податкового органу або очікування відповіді є достатньою підставою для поновлення процесуального строку.

При цьому суд не вирішує на цій стадії питання про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, обсяг податкової пільги позивача за кожний податковий період чи наявність протиправної бездіяльності відповідача. Ці питання підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті.

Отже, заява представника позивача адвоката Шаповал Н.Л. про поновлення строку звернення до адміністративного суду підлягає задоволенню, а передбачені статтями 123, 240 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском зазначеного строку відсутні.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 з 12.11.2007 року на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 287,9 кв. м, житловою площею 84,4 кв. м. Частка позивача у праві власності на зазначене нерухоме майно становить 1/1.

Позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особи з інвалідністю III групи та ветерана війни - учасника бойових дій, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відповідні посвідчення та документи.

06.12.2017 року Дніпровською міською радою VII скликання прийнято рішення №12/27 «Про ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста», яким встановлено ставки податку на нерухоме майно та визначено категорії фізичних осіб, які користуються пільгами зі сплати відповідного податку.

Відповідно до положень зазначеного рішення, на які посилаються учасники справи, пільга зі сплати податку на нерухоме майно надається щодо всієї площі квартири, яка належить на праві власності фізичній особі, визнаній законом постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, але не більше ніж щодо одного об`єкта житлової нерухомості.

Із матеріалів справи вбачається, що у 2018 році позивач отримав повідомлення про необхідність сплати податку на нерухоме майно, у зв`язку з чим 24.10.2018 року звернувся до контролюючого органу із заявою щодо застосування податкової пільги, до якої додав копії документів, що підтверджували його право на відповідну пільгу.

За поясненнями позивача, після звернення до контролюючого органу його було повідомлено про врегулювання питання щодо нарахованого податку, у зв`язку з чим він вважав, що відповідні відомості про право на пільгу враховано відповідачем.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано такі податкові повідомлення-рішення:

- від 21.11.2018 року №1342/5250, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2017 рік у розмірі 19 083,71 грн;

- від 10.09.2019 року №72/5250, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2018 рік у розмірі 11 331,97 грн;

- від 27.10.2021 року №0002456245624050463, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2019-2020 роки у загальному розмірі 30 413,26 грн.

Загальна сума грошових зобов`язань, визначених зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, становить 60 828,94 грн.

Із наданих відповідачем розрахунків убачається, що під час визначення податкових зобов`язань контролюючий орган виходив із загальної площі належної позивачу квартири 287,9 кв. м та застосував передбачене підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України зменшення бази оподаткування для квартири на 60 кв. м.

Таким чином, оподатковувана площа квартири за розрахунками контролюючого органу становила 227,9 кв. м (287,9 кв. м - 60 кв. м).

Відповідно до розрахунку, наданого відповідачем, за 2019 рік позивачу визначено податкове зобов`язання у розмірі 14 266,54 грн, а за 2020 рік - 16 146,72 грн, що разом становить 30 413,26 грн.

При цьому позивач наполягає, що контролюючий орган повинен був врахувати не лише загальне зменшення бази оподаткування на 60 кв. м, але й передбачену рішенням Дніпровської міської ради пільгу, пов`язану з його статусом особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Як убачається з матеріалів справи, листом Департаменту по роботі з доходами місцевого бюджету Дніпровської міської ради від 14.05.2025 року №1/15-57 позивача повідомлено про наявність податкового боргу в розмірі 60 828,94 грн.

Позивач стверджує, що до отримання зазначеного листа не був обізнаний про наявність спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки відповідні документи особисто не отримував.

Після отримання інформації про податковий борг ОСОБА_1 03.06.2025 року звернувся до контролюючого органу із заявою про його скасування, посилаючись на наявність права на податкову пільгу.

У подальшому позивач повторно звернувся до контролюючого органу із заявою від 02.03.2026 року.

16.04.2026 року ОСОБА_1 подав чергову заяву про скасування податкового боргу та застосування податкової пільги, яку зареєстровано ГУ ДПС у Дніпропетровській області за вхідним №47060/6 від 16.04.2026 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив, що на підставі зазначеної заяви проведено звірку даних та внесено зміни до інформаційно-комунікаційної системи ДПС України шляхом застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно щодо належної позивачу квартири.

За інформацією відповідача, внаслідок проведеної звірки та застосування пільги ОСОБА_1 не є платником податку на нерухоме майно щодо зазначеного об`єкта за податкові періоди 2021-2025 роки.

Разом із тим податкові повідомлення-рішення, якими визначено грошові зобов`язання за 2017-2020 роки, відповідачем не скасовано.

Листом ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 08.06.2026 року №44616/6/04-36-24-11-12 позивача повідомлено про наявність податкового боргу в розмірі 60 828,94 грн, сформованого на підставі податкових повідомлень-рішень від 21.11.2018 року, 10.09.2019 року та 27.10.2021 року.

24.06.2026 року представник позивача - адвокат Шаповал Наталія Леонідівна - звернулася до відповідача з адвокатським запитом щодо підстав нарахування спірних сум податку, врахування поданих позивачем документів та застосування податкових пільг.

Листом від 01.07.2026 року № 51336/6/04-36-24-10-14 контролюючий орган повідомив про неможливість проведення перерахунку та скасування податкових повідомлень-рішень за 2017-2020 роки у зв`язку із закінченням строків, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.08.2026 року, щодо належної позивачу квартири зареєстровано податкову заставу, запис про яку внесено 18.04.2025 року.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що спірні податкові повідомлення-рішення стали підставою для обліку за позивачем податкової заборгованості в загальному розмірі 60 828,94 грн, а наявність відповідної заборгованості супроводжувалася реєстрацією податкової застави щодо належного позивачу нерухомого майна.

При цьому відповідач підтвердив факт застосування податкової пільги щодо належної позивачу квартири за 2021-2025 роки після розгляду заяви від 16.04.2026 року, тоді як питання застосування відповідної пільги до податкових зобов`язань за 2017-2020 роки залишилося неврегульованим.

Отже, спір між сторонами виник щодо правомірності визначення контролюючим органом грошових зобов`язань із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2020 роки в загальному розмірі 60 828,94 грн, своєчасності врахування документів позивача про право на податкові пільги, належності вручення спірних податкових повідомлень-рішень та дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Таким чином, конституційний обов`язок зі сплати податків кореспондується з обов`язком держави забезпечити їх справляння виключно на законних підставах, із дотриманням установлених ставок, порядку обчислення та передбачених законодавством податкових пільг.

Правовідносини у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів та порядок визначення податкових зобов`язань регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі загальності оподаткування, за яким кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку у випадках, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або норми різних законів чи нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого існує можливість прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Водночас наведений принцип не звільняє суд від обов`язку встановити зміст застосовних нормативно-правових актів та дослідити належні докази у справі.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга є передбаченим податковим законодавством звільненням платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку чи сплатою ним податку в меншому розмірі за наявності визначених законодавством підстав.

За змістом пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Отже, визначення податкового зобов`язання не може обмежуватися встановленням факту перебування майна у власності особи. Контролюючий орган повинен урахувати всі обставини, від яких законодавство ставить у залежність виникнення, обсяг або припинення відповідного податкового обов`язку.

Щодо правового регулювання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток.

За приписами підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об`єкта або об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується для квартири або квартир незалежно від їх кількості на 60 кв. м.

Підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України передбачено повноваження відповідних місцевих рад установлювати пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єктів, розташованих на відповідній території.

Відтак ПК України передбачає два різні правові механізми зменшення податкового навантаження на фізичних осіб.

Перший полягає у встановленому безпосередньо законом зменшенні бази оподаткування на визначену площу житлової нерухомості.

Другий полягає у застосуванні додаткових податкових пільг, установлених відповідною місцевою радою в межах повноважень, наданих ПК України.

Застосування першого механізму не виключає необхідності перевірки підстав для застосування другого.

Аналогічне розмежування здійснено Верховним Судом у постанові від 09.10.2025 року у справі №280/9089/24, у якій сформульовано висновок щодо повноважень органів місцевого самоврядування встановлювати пільги з податку на нерухоме майно та допустимості їх надання шляхом установлення зниженої, у тому числі нульової, ставки податку.

Верховний Суд виходив із того, що способи надання податкових пільг конкретизовані пунктом 30.9 статті 30 ПК України, а встановлення місцевою радою пільги у вигляді нульової ставки в допустимих межах не є неправомірною зміною встановленої законом бази оподаткування.

Зазначений правовий висновок має значення для цієї справи, оскільки відповідач обґрунтовує спірні нарахування переважно застосуванням загального зменшення бази оподаткування, тоді як позивач посилається на додаткові пільги, передбачені рішенням Дніпровської міської ради.

Крім того, у постанові від 02.04.2026 року у справі №280/2977/25 Верховний Суд застосував наведений підхід до правовідносин щодо податку на нерухоме майно, підтвердивши необхідність урахування чинного рішення місцевої ради про пільгове оподаткування.

Разом із тим суд зазначає, що застосування податкової пільги залежить від установлених законодавством умов, а не лише від факту її передбачення відповідним нормативно-правовим актом.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 12.11.2007 року є власником квартири АДРЕСА_1 , загальна площа якої становить 287,9 кв. м.

Позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також посилається на наявність статусу ветерана війни та особи з інвалідністю III групи.

24.10.2018 року позивач звернувся до контролюючого органу із заявою про застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно та надав документи на підтвердження відповідного статусу.

Відповідач підтвердив факт розгляду зазначеного звернення та повідомив, що за його результатами було скасовано раніше нарахований податок.

Разом із тим у матеріалах справи відсутні належні докази того, яке саме нарахування було скасовано, за який податковий період та на підставі якого рішення.

У подальшому відповідачем сформовано податкові повідомлення-рішення:

від 21.11.2018 року №1342/5250 на суму 19 083,71 грн за 2017 рік;

від 10.09.2019 року №72/5250 на суму 11 331,97 грн за 2018 рік;

від 27.10.2021 року №0002456245624050463 на суму 30 413,26 грн за 2019-2020 роки.

Загальна сума визначених грошових зобов`язань становить 60 828,94 грн.

У відзиві відповідач також підтвердив, що після звернення позивача від 16.04.2026 року проведено звірку даних та внесено зміни до інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, внаслідок чого застосовано пільгу щодо належної позивачу квартири за 2021-2025 роки.

Водночас податкові повідомлення-рішення за 2017-2020 роки залишено без змін.

Отже, предметом перевірки у цій справі є правомірність визначення відповідачем грошових зобов`язань за кожен зі спірних податкових періодів, а також наявність підстав для визнання протиправною окремо заявленої позивачем бездіяльності щодо відображення відомостей про пільги в інформаційно-комунікаційній системі.

Щодо застосування обмежень, передбачених підпунктом 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України.

Відповідно до підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України пільги, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, не застосовуються до об`єкта або об`єктів оподаткування, якщо їх площа перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України.

Для квартири або квартир зазначений показник становить 300 кв. м.

Загальна площа належної позивачу квартири становить 287,9 кв. м, тобто не перевищує відповідного граничного показника.

Отже, площа належного позивачу об`єкта нерухомості сама по собі не є підставою для незастосування податкової пільги.

При цьому суд ураховує, що підпунктом 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України також передбачено обмеження щодо об`єктів оподаткування, які використовуються їх власниками з метою одержання доходів, зокрема здаються в оренду, лізинг, позичку або використовуються у підприємницькій діяльності.

Доказів наявності зазначених обставин щодо квартири позивача відповідач не надав.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2025 року у справі №280/9089/24 звернув увагу на необхідність урахування як граничного показника площі, так і передбачених законодавством обмежень щодо використання нерухомості для одержання доходів.

Отже, за встановленими у справі обставинами передбачене законом обмеження за критерієм площі не перешкоджає застосуванню до позивача місцевої податкової пільги за умови підтвердження інших необхідних умов.

Щодо нормативного регулювання податку на нерухоме майно на території міста Дніпра.

Рішенням Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року №12/27 «Про ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста» визначено ставки та пільги з відповідного податку.

Зазначене рішення набрало чинності з 01.01.2018 року.

Додатком 2 до рішення №12/27 передбачено перелік пільг для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до пункту 266.4 статті 266 ПК України.

Зокрема, у пунктах 1.5 та 1.6 оприлюдненої редакції додатка 2 передбачено пільги для визначених категорій фізичних осіб, серед яких особи, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветерани війни та особи з інвалідністю I, II і III груп.

За змістом зазначених положень пільга становить 100 відсотків суми податкового зобов`язання щодо всієї площі одного об`єкта житлової нерухомості за встановлених рішенням умов.

Таким чином, статус позивача є юридично значущим для вирішення питання про застосування відповідної пільги.

Разом із тим суд зазначає, що при вирішенні питання про правомірність нарахувань за 2018, 2019 та 2020 роки підлягають застосуванню редакції рішення міської ради, чинні саме у відповідних податкових періодах, з урахуванням внесених до нього змін.

Суд також ураховує, що рішенням Дніпровської міської ради від 23.05.2018 року №4/32 внесено зміни до регулювання ставок податку на нерухоме майно.

Встановлення нульової ставки щодо визначеної площі квартири та надання пільги окремим категоріям платників податків не є тотожними правовими механізмами.

Відтак контролюючий орган не може обґрунтовувати незастосування персональної пільги лише тим, що під час розрахунку податку ним уже враховано загальне зменшення бази оподаткування або інший передбачений рішенням міської ради показник.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 21.11.2018 року №1342/5250.

Зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2017 рік у розмірі 19 083,71 грн.

Суд насамперед звертає увагу, що рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017 року №12/27 набрало чинності з 01.01.2018 року.

Отже, положення зазначеного рішення не можуть автоматично поширюватися на податковий період 2017 року.

Правомірність визначення податку за 2017 рік підлягає оцінці з урахуванням норм ПК України та рішень Дніпровської міської ради, чинних у цьому податковому періоді, зокрема рішень від 13.07.2016 року №7/11 та від 15.02.2017 року №12/18.

Водночас незалежно від питання застосування конкретної місцевої пільги відповідач зобов`язаний довести правильність визначення суми грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2017 року становила 3200 грн.

З урахуванням установленої на 2017 рік максимальної ставки податку в розмірі 1,5 відсотка мінімальної заробітної плати максимальна ставка за 1 кв. м становила 48 грн.

Судом установлено, що загальна площа квартири позивача становить 287,9 кв. м.

За умови застосування передбаченого підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України зменшення бази оподаткування на 60 кв. м оподатковувана площа становила б 227,9 кв. м.

Множення зазначеної площі на максимально допустиму ставку 48 грн за 1 кв. м дає суму 10 939,20 грн.

Навіть у разі застосування максимальної ставки до всієї загальної площі квартири без урахування зменшення бази оподаткування відповідна сума становила б 13 819,20 грн.

Таким чином, визначена відповідачем сума податкового зобов`язання 19 083,71 грн перевищує зазначені контрольні показники.

Суд наголошує, що наведений розрахунок використовується для перевірки обґрунтованості оскаржуваного рішення та не є самостійним визначенням судом остаточної суми податку.

Водночас він свідчить про наявність істотної арифметичної невідповідності, яка потребує належного пояснення з боку контролюючого органу.

При цьому матеріали справи не містять належного деталізованого розрахунку, який дозволяв би встановити всі складові визначеного позивачу грошового зобов`язання за 2017 рік.

Відповідач не навів достатнього обґрунтування, яким чином за встановленої загальної площі квартири 287,9 кв. м сформовано податкове зобов`язання в розмірі 19 083,71 грн.

Саме по собі посилання на відомості інформаційно-комунікаційної системи не замінює належного розрахунку та доказів правомірності застосованих показників.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності визначення позивачу грошового зобов`язання за 2017 рік.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 21.11.2018 року №1342/5250 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При цьому суд наголошує, що підставою для такого висновку є недоведеність правомірності нарахування, а не поширення на 2017 рік пільги, установленої рішенням міської ради, яке набрало чинності з 01.01.2018 року.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 10.09.2019 року №72/5250.

Зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено грошове зобов`язання за 2018 рік у розмірі 11 331,97 грн.

Судом установлено, що станом на момент прийняття цього рішення контролюючий орган уже отримав заяву позивача від 24.10.2018 року та додані до неї документи щодо наявності права на податкову пільгу.

Відповідач підтвердив факт розгляду відповідного звернення.

Отже, на момент визначення податкового зобов`язання за 2018 рік контролюючому органу було відомо про заявлене позивачем право на пільгу.

Із наданих розрахунків убачається, що сума 11 331,97 грн арифметично відповідає застосуванню ставки 55,85 грн за 1 кв. м до площі 202,9 кв. м.

Зазначена площа утворюється внаслідок зменшення загальної площі квартири 287,9 кв. м на 85 кв. м.

Водночас загальне зменшення бази оподаткування, передбачене підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, становить 60 кв. м.

Отже, розрахунок відповідача за 2018 рік потребує правового обґрунтування застосованого показника площі, зокрема з урахуванням рішення Дніпровської міської ради від 23.05.2018 року №4/32 та його дії у відповідному податковому періоді.

Разом із тим навіть підтвердження правильності арифметичного розрахунку не усуває необхідності перевірки права позивача на персональну пільгу.

Суд зазначає, що за змістом статті 266 ПК України обчислення суми податку щодо об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, покладено на контролюючий орган.

Отже, саме відповідач повинен був визначити належну до сплати суму податку з урахуванням чинних нормативно-правових актів, характеристик об`єкта нерухомості та документально підтвердженого статусу платника.

У постанові від 09.10.2025 року у справі №280/9089/24 Верховний Суд наголосив на правовому значенні чинних рішень органів місцевого самоврядування про встановлення податкових пільг.

Відтак контролюючий орган не вправі ігнорувати таке рішення та обмежуватися застосуванням лише загального зменшення бази оподаткування, передбаченого ПК України.

Матеріали справи не містять належного обґрунтування причин незастосування до позивача відповідної пільги під час визначення податку за 2018 рік.

Відповідач не довів, що документи, подані позивачем 24.10.2018 року, були перевірені та що за результатами такої перевірки існували передбачені законом підстави для відмови в застосуванні пільги.

Крім того, відповідач не надав належних доказів наявності обставин, передбачених підпунктом 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України, які виключали б застосування пільги до належного позивачу об`єкта нерухомості.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів правомірності податкового повідомлення-рішення від 10.09.2019 року №72/5250.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 27.10.2021 року №0002456245624050463.

Зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено грошове зобов`язання за 2019-2020 роки у загальному розмірі 30 413,26 грн.

Із розрахунків відповідача вбачається, що за 2019 рік визначено податок у розмірі 14 266,54 грн, а за 2020 рік - 16 146,72 грн.

Наведені суми арифметично відповідають застосуванню до оподатковуваної площі 227,9 кв. м ставок 62,60 грн та 70,85 грн за 1 кв. м відповідно.

Отже, за зазначені податкові періоди відповідач здійснив розрахунок із застосуванням загального зменшення бази оподаткування квартири на 60 кв. м.

Водночас матеріали справи не підтверджують належного врахування додаткової податкової пільги, на яку посилався позивач.

Суд ураховує, що заява позивача про застосування пільги з підтвердними документами була подана ще 24.10.2018 року, тобто задовго до прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 27.10.2021 року.

При цьому відповідач не довів, що станом на відповідні податкові періоди позивач утратив статус, який міг бути підставою для застосування пільги, або що існували інші законні обмеження щодо її застосування.

Особливого значення суд надає обставині, що після звернення позивача від 16.04.2026 року контролюючий орган провів звірку та застосував пільгу щодо того самого об`єкта нерухомості за 2021-2025 роки.

Зазначена обставина сама по собі не доводить автоматичного існування права на пільгу за всі попередні роки, оскільки зміст відповідного права залежить від нормативного регулювання конкретного податкового періоду.

Водночас вона підтверджує, що відповідач визнав юридичне значення документів про статус позивача для вирішення питання про пільгове оподаткування належної йому квартири.

За таких умов відповідач повинен був надати належне пояснення причин різного підходу до оподаткування одного об`єкта нерухомості за суміжні податкові періоди.

Однак відповідного обґрунтування, яке б дозволяло встановити законні підстави для незастосування пільги за 2019-2020 роки, відповідач не надав.

Суд зазначає, що обов`язок контролюючого органу довести правомірність прийнятого рішення не може вважатися виконаним лише внаслідок подання арифметичного розрахунку, який не враховує всіх юридично значущих обставин.

З огляду на викладене суд доходить висновку про недоведеність правомірності податкового повідомлення-рішення від 27.10.2021 року №0002456245624050463, у зв`язку з чим воно підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо доводів відповідача про застосування статті 102 ПК України.

Відповідач обґрунтовує неможливість проведення перерахунку податкових зобов`язань за 2017-2020 роки закінченням строків, передбачених статтею 102 ПК України.

Суд зазначає, що строки давності, встановлені податковим законодавством для визначення та перегляду податкових зобов`язань, необхідно відрізняти від процесуальних строків звернення до адміністративного суду.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 року у справі №160/11673/20 сформулював правовий висновок, відповідно до якого за відсутності адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення строк звернення до адміністративного суду визначається частиною другою статті 122 КАС України.

Питання дотримання позивачем строку звернення до суду та наявності підстав для його поновлення вже отримало окрему оцінку суду під час розгляду відповідної заяви.

У зв`язку з цим повторне вирішення зазначеного процесуального питання під час оцінки правомірності податкових повідомлень-рішень не є необхідним.

Водночас суд наголошує, що посилання контролюючого органу на закінчення строку, протягом якого він вважає можливим здійснити перерахунок податкових зобов`язань, не є доказом правомірності первісного нарахування.

Таке посилання не звільняє відповідача від обов`язку довести законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень під час їх судового оскарження.

Отже, доводи відповідача щодо статті 102 ПК України не спростовують установлених судом недоліків у визначенні спірних грошових зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас зазначений розподіл обов`язку доказування не звільняє позивача від необхідності підтвердити обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема належність до визначеної законом категорії пільговиків.

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що під час перевірки податкового повідомлення-рішення необхідно встановити не лише правильність арифметичних дій контролюючого органу, а й правомірність застосування всіх вихідних показників та юридичних підстав нарахування.

Зокрема, підлягають перевірці площа об`єкта оподаткування, ставка податку, чинна у відповідному періоді, передбачене законом зменшення бази оподаткування, наявність додаткових пільг та обставин, які виключають їх застосування.

Наявність відомостей про суму нарахування в інформаційно-комунікаційній системі ДПС України сама по собі не підтверджує правомірності відповідного грошового зобов`язання.

У цій справі відповідач не надав достатніх доказів правильності визначення суми податку за 2017 рік та належного врахування заявлених позивачем пільг під час визначення податкових зобов`язань за 2018-2020 роки.

За таких обставин суд доходить висновку про невиконання відповідачем у належному обсязі обов`язку доказування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Окремої правової оцінки потребує вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо невнесення у 2018 році до інтегрованої картки платника податків інформаційно-комунікаційної системи відомостей про наявність у позивача права на пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони або вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням інших установлених цією нормою критеріїв.

За змістом частини першої статті 5 КАС України особа має право звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів у разі, якщо вважає, що їх порушено рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.04.2021 року у справі №9901/104/20 сформулювала правовий підхід, відповідно до якого протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у невчиненні юридично значущих та обов`язкових дій, які відповідний орган повинен був і мав реальну можливість учинити на підставі законодавства.

Аналогічний підхід відображено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2022 року у справі №990/46/22, від 31.08.2023 року у справі №990/75/23 та від 14.03.2024 року у справі №240/25193/23.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.12.2019 року у справі №826/7889/16 зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо самого лише факту несвоєчасного виконання певних дій. Необхідно враховувати конкретні причини, умови та обставини, за яких такі дії не були вчинені або були вчинені з порушенням установлених строків.

Отже, для задоволення вимоги про визнання бездіяльності протиправною суд повинен установити наявність конкретного юридичного обов`язку відповідача, невиконання цього обов`язку, реальну можливість його виконання та порушення внаслідок цього прав або законних інтересів позивача.

Судом установлено, що 24.10.2018 року позивач подав до контролюючого органу заяву про застосування податкової пільги та документи на підтвердження відповідного статусу.

При цьому відповідач не заперечує факту розгляду зазначеної заяви та повідомив про скасування певного раніше здійсненого податкового нарахування за результатами її розгляду.

Таким чином, матеріали справи не дають підстав для висновку про повне ігнорування контролюючим органом звернення позивача від 24.10.2018 року.

Водночас предметом окремої позовної вимоги є не загальна неналежність адміністрування податку, а конкретна бездіяльність, яка, за твердженням позивача, полягала у невнесенні у 2018 році відомостей про пільги саме до інтегрованої картки платника податків інформаційно-комунікаційної системи.

Суд зазначає, що інтегрована картка платника використовується для оперативного обліку податків, зборів, платежів та інших показників, які відповідно до встановленого порядку підлягають відображенню в такій картці.

Водночас правове значення інтегрованої картки платника не є тотожним правовому значенню всіх інформаційних ресурсів, у яких контролюючий орган обробляє відомості про платника податків.

Тому для встановлення протиправної бездіяльності у заявленому позивачем вигляді необхідно визначити конкретний нормативно-правовий акт, який у 2018 році покладав на контролюючий орган обов`язок внести відомості про статус позивача та його право на відповідну пільгу саме до інтегрованої картки платника, а також порядок і строк виконання такого обов`язку.

Матеріали справи не містять достатніх доказів існування та невиконання відповідачем саме такого обов`язку у сформульованому позивачем вигляді.

Крім того, суд зазначає, що документи про статус особи з інвалідністю III групи, ветерана війни або особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, мають значення для визначення права на пільгу за умови, що відповідна категорія осіб охоплюється чинними нормами податкового законодавства або рішенням місцевої ради.

Сам факт наявності відповідного посвідчення не означає, що контролюючий орган був зобов`язаний здійснити конкретний запис у певному розділі інтегрованої картки платника без установлення передбачених законодавством умов.

При цьому суд розмежовує обов`язок відповідача правильно визначити податкове зобов`язання з урахуванням податкових пільг та обов`язок здійснити певну облікову операцію в інформаційно-комунікаційній системі.

Неналежне врахування податкової пільги під час прийняття податкового повідомлення-рішення може бути підставою для визнання такого рішення протиправним.

Однак наведена обставина не свідчить автоматично про доведеність окремої протиправної бездіяльності щодо невнесення певних відомостей до інтегрованої картки платника саме у 2018 році.

Суд також ураховує, що після звернення позивача від 16.04.2026 року контролюючим органом проведено звірку даних та внесено зміни до інформаційно-комунікаційної системи, внаслідок чого застосовано податкову пільгу за 2021-2025 роки.

Водночас зазначені дії не доводять ані належного виконання всіх обов`язків відповідача у 2018 році, ані існування саме того обов`язку щодо інтегрованої картки платника, на порушенні якого наполягає позивач.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невнесення у 2018 році до інтегрованої картки платника відомостей про право позивача на податкові пільги не знайшла достатнього правового та доказового підтвердження.

Отже, у задоволенні зазначеної позовної вимоги належить відмовити.

Водночас така відмова не спростовує висновків суду щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки відповідні позовні вимоги мають самостійний предмет доказування.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт суб`єкта владних повноважень.

У постановах Верховного Суду від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 08.02.2022 року у справі №160/6762/21 сформульовано підхід, за яким ефективний спосіб судового захисту має забезпечувати реальне поновлення порушеного права, відповідати фактичним обставинам справи та узгоджуватися з характером установленого порушення.

Судом установлено, що спірні податкові повідомлення-рішення стали підставою для обліку за позивачем грошових зобов`язань у загальному розмірі 60 828,94 грн.

Матеріали справи також містять відомості про реєстрацію податкової застави щодо належного позивачу нерухомого майна.

Отже, зазначені податкові повідомлення-рішення безпосередньо впливають на майнові права та законні інтереси позивача.

Визнання їх протиправними та скасування є належним способом захисту порушених прав, оскільки усуває правову підставу для визначених ними грошових зобов`язань.

При цьому суд зазначає, що скасування податкового повідомлення-рішення та відображення відповідних наслідків у податковому обліку здійснюються відповідно до вимог податкового законодавства.

Ураховуючи наведені норми законодавства, встановлені обставини справи та правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви.

Судом установлено, що відповідач не довів правомірності визначення позивачу грошового зобов`язання за 2017 рік у розмірі 19 083,71 грн, оскільки наведена сума не узгоджується з установленими характеристиками об`єкта нерухомості та відповідними контрольними показниками оподаткування, а належного пояснення складових нарахування не надано.

Щодо податкових зобов`язань за 2018-2020 роки відповідач не довів належного врахування поданих позивачем документів про право на податкову пільгу та правомірності незастосування відповідних положень рішення Дніпровської міської ради.

При цьому застосування загального зменшення бази оподаткування не замінює обов`язку контролюючого органу перевірити наявність додаткових податкових пільг.

Водночас матеріали справи не містять достатніх підстав для встановлення протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала б саме у невнесенні у 2018 році відомостей про пільги до інтегрованої картки платника податків інформаційно-комунікаційної системи.

Отже, суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 21.11.2018 року №1342/5250, від 10.09.2019 року №72/5250 та від 27.10.2021 року №0002456245624050463 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо невнесення у 2018 році до інтегрованої картки платника податків інформаційно-комунікаційної системи відомостей про право ОСОБА_1 на податкові пільги належить відмовити.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Шаповал Наталії Леонідівни до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.11.2018 року №1342/5250, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік у розмірі 19 083,71 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 10.09.2019 року №72/5250, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 11 331,97 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 27.10.2021 року №0002456245624050463, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019-2020 роки у загальному розмірі 30 413,26 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник