Рішення № 140886570, 23.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокуСправа № 160/24056/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури у місті Дніпро в інтересах Держави в особі Міністерства культури України, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Держави в особі Міністерства культури України, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, в якому позивач просить зобов`язати Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (ЄДРПОУ 02066747) привести до належного стану об`єкт культурної спадщини - пам`ятку архітектури національного значення «Палац» з охоронним номером 040038, який розташований за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1 (адреса за обліком парк імені Т.Г. Шевченко) шляхом проведення ремонтних та реставраційних робіт.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо незабезпечення схоронності будівлі, що віднесена до об`єктів культурної спадщини пам`ятку архітектури національного значення «Палац» через що здійснюється його руйнування. Такий стан із збереження пам`яток є неприпустимим, завдає значної шкоди іміджу держави на міжнародній арені, створює негативний суспільний резонанс та суперечить державній політиці з охорони культурної спадщини.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем до суду надіслано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову та зазначає, що наявність загального законодавчого обов`язку щодо збереження пам`ятки не є тотожною доведеності саме тієї протиправної бездіяльності, на яку посилається позивач, та не створює автоматичних підстав для задоволення заявленої ним вимоги у запропонованій редакції про проведення невизначених за видом, складом та обсягом «ремонтних та реставраційних робіт». Відповідач зазначає, що на виконання вимог охоронного договору балансоутримувачем «Палацу» здійснюються поточні ремонтні, реконструційні роботи в межах наявного фінансування.

04.09.2026 представником Міністерства культури України до суду надіслано додаткові пояснення у справу відповідно до яких представник Міністерства повно підтримує позовні вимоги та зазначає, що відповідач як балансоутримувач об`єкта культурної спадщини не здійснює дій щодо утримання пам`ятки архітектури в належному стані, як то передбачено умовами охоронного договору.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 року відмовлено в задоволенні клопотання представника Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання Дніпропетровської обласної державної адміністрації про залучення її до участі у справі №160/24899/25 як третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача у адміністративній справі за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури місті Дніпра в в інтересах Держави в особі Міністерства культури України, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про зобов`язання вчинити певні дії

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 року повернуто без розгляду заяву Керівника Правобережної окружної прокуратури місті Дніпра про зміну предмету позову в адміністративній справі №160/24056/26.

На адресу суду від Дніпропетровської обласної державної адміністрації та від керівника прокуратури надійшли повторні клопотання про залучення третьої особи та здійснення подальшого розгляду справи в загальному позовному провадженні, але знову ж таки, судом не встановлено необхідних передумов для цього, у зв`язку з чим суд такі клопотання залишає без задоволення.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України №337 від 26.03.2024 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України занесено пам`ятку архітектури національного значення «Палац», що розташований у м. Дніпрі на площі Шевченка, 1 та присвоєно охоронний номер 040038.

Пам`ятка архітектури національного значення «Палац» розташована у межах Центрального історичного ареалу м. Дніпра, затвердженого наказом Міністерства культури, молоді та спорту України № 478 від 03.02.2020 «Про затвердження меж та режимів використання історичних ареалів м. Дніпра».

Власником пам`ятки є держава в особі уповноваженого органу Міністерства освіти і науки України.

Наказом Міністерства освіти і науки України №912 від 23.06.2017 «Про закріплення державного майна за Дніпропетровським національним університетом імені Олеся Гончара» будівля пам`ятки закріплена на праві господарського відання за Дніпропетровським (на теперішній час Дніпровським) національним університетом імені Олеся Гончара під інвентарним номером 10330124 з обліковою назвою «Палац культури студентів імені Юрія Гагаріна» (пункт 82 Додатку до наказу).

На підставі наказу ректора Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара №54 від 08.02.2024 «Палац культури студентів імені Юрія Гагаріна» перейменовано на «Палац культури студентів».

Згідно до матеріалів справи, між Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради та балансоутримувачем пам`ятки Дніпровським національним університетом імені Олеся Гончара 11.08.2020 укладено охоронний договір №13/16, який погоджено Міністерством культури та інформаційної політики України.

З метою збереження Пам`ятки та створення належних умов для її використання пунктом 13 охоронного договору балансоутримувача зобов`язано виконати наступні роботи:

-протягом 2020-2022 років проведення робіт з гідроізоляції цоколю та ремонту вимощення, ремонт ганків;

-протягом 2020-2023 років проведення робіт по ремонту покриття даху та системи відведення опадів (водосточні труби, ринви, розжолобки тощо);

-протягом 2020-2023 років проведення робіт по укріпленню конструктивних та декоративних елементів огорожі даху, гідроізоляції балконних плит.;

-протягом 2020-2025 років заміна неавтентичних віконних та дверних прорізів на такі, що відповідають стильовим ознакам будівлі;

-протягом 2020-2025 років заміна електропроводки, встановлення системи клімат-контролю, модернізація охоронної сигналізації та опалення, встановлення зовнішнього освітлення пам`ятки;

-протягом 2020-2025 років ремонтно-реставраційні роботи зовнішнього та внутрішнього опорядження та декоративних елементів;

-протягом 2020-2025 замовлення комплексної науково-проектної документації на реставрацію будівлі.

Актами технічного стану від 25.10.2019, №08-а від 01.04.2025 та від 15.10.2025 зафіксовано незадовільний, частково аварійний стан пам`ятки.

Зокрема, в акті огляду 15.10.2025 технічного стану об`єкта культурної спадщини, який складено 31.10.2025 за участю виконувача обов`язків начальника управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради зафіксовано, що втрати об`єкта культурної спадщини становлять 16,65 відсотків з 100 відсотків.

З листів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара від 14.08.2025 за №84-552-34, від 17.11.2025 за №84-552-257, від 31.03.2026 за №84-552-65 та від 03.07.2026 за №84-552-187 з`ясовано, що з моменту укладення охоронного договору виконано лише поточний ремонт даху, стропильних конструкцій, обрешітка покрівлі та ремонт покрівельних покриттів, поточні роботи з системи відведення опадів.

За дозволом для проведення реставраційних, ремонтних та інших видів робіт на пам`ятці до Міністерства культури України та до Міністерства освіти і науки України з приводу виділення коштів на проведення будь-яких робіт на пам`ятці відповідач не звертався.

Вважаючи вказану довготривалу бездіяльність відповідача протиправною позивачі звернулись до суду для захисту прав та інтересів держави в особі Міністерства культури України, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради.

При вирішені спору суд перш за все виходить із того, що підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду та повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття апеляційної скарги до розгляду недостатньо.

Суд зазначає, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України "Про охорону культурної спадщини" відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України (Постанова Верховного Суду в складі Судової палати від 31.01.2023 у справі №640/8728/21).

Спірні правовідносини регулюються спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон № 1805-III).

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до п.п. 13, 14, 17 ч. 2 ст. 5 Закону № 1805-III до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації пам`яток та інших робіт на пам`ятках; погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини; надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Приписами частини 2 статті 44 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції, за ухилення власника пам`ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам`ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, Міністерство культури України є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Судом встановлено, що Міністерство культури України до суду з аналогічною позовною заявою, не зверталось, що свідчить про те що центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, яким є Міністерство культури та інформаційної політики України, не вжито належних та дієвих заходів, які забезпечили б реальний захист пам`ятки, зможуть зупинити її подальше руйнування та забезпечать відновлення автентичного вигляду об`єкта.

У розглянутому випадку, підставою для здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі позивача є порушення інтересів держави щодо збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища та права суспільства на збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, гарантованого в Основному законі.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Звернення прокурора до суду пов`язане із захистом суспільно значимих інтересів щодо гарантування збереження, використання об`єкта культурної спадщини національного значення.

Дотримуючись встановленої ст.23 Закону України "Про прокуратуру" процедури попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, прокуратура на адресу Міністерства культури України направлено відповідні листи, в яких проінформовано про факти порушення відповідачами вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Однак, Міністерство культури України до суду з відповідним позовом, не звернулося.

З огляду на викладене, суд вважає, що прокурор в повній мірі довів право на звернення до суду в інтересах держави з цим позовом.

Щодо суті порушених в рамках цієї справи питань.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1805-III, власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує як найменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Статтею 23 Закону № 1805-III передбачено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Основним завданням охоронного договору є встановлення режиму використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована, видів і термінів виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яток охоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини. До охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

Тобто саме такий договір є першочерговим документом, що встановлює гарантії збереження індивідуально визначеної пам`ятки культурної спадщини, що враховує її цінність, особливості та стан.

Важливим елементом охоронного договору, який підтверджує його публічно-правову природу, є предмет - пам`ятка архітектури, правовий режим якої відрізняється від інших матеріальних об`єктів.

Особливий предмет охоронного договору обумовлює спеціальний суб`єктний склад.

Так, охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону № 1805-III. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Укладання охоронних договорів має імперативний характер та спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яток охоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Встановлено, що на виконання вимог наведених приписів законодавства, між Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради та балансоутримувачем пам`ятки Дніпровським національним університетом імені Олеся Гончара 11.08.2020 укладено охоронний договір №13/16, який погоджено Міністерством культури та інформаційної політики України.

Пунктом 11 охоронного Договору визначено, що балансоутримувач має своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт Пам`ятки. Виконувати реставраційні, ремонтні та інші роботи в терміни, передбачені пунктом 13 цього Договору, а у разі потреби в терміни, визначені окремим розпорядженням Центрального органу охорони.

Відповідно до пункту 12 балансоутримувач має проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково-проектної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом Центрального органу охорони.

З метою збереження Пам`ятки та створення належних умов для її використання пунктом 13 охоронного договору балансоутримувача зобов`язано виконати наступні роботи:

-протягом 2020-2022 років проведення робіт з гідроізоляції цоколю та ремонту вимощення, ремонт ганків;

-протягом 2020-2023 років проведення робіт по ремонту покриття даху та системи відведення опадів (водосточні труби, ринви, розжолобки тощо);

-протягом 2020-2023 років проведення робіт по укріпленню конструктивних та декоративних елементів огорожі даху, гідроізоляції балконних плит.;

-протягом 2020-2025 років заміна неавтентичних віконних та дверних прорізів на такі, що відповідають стильовим ознакам будівлі;

-протягом 2020-2025 років заміна електропроводки, встановлення системи клімат-контролю, модернізація охоронної сигналізації та опалення, встановлення зовнішнього освітлення пам`ятки;

-протягом 2020-2025 років ремонтно-реставраційні роботи зовнішнього та внутрішнього опорядження та декоративних елементів;

-протягом 2020-2025 замовлення комплексної науково-проектної документації на реставрацію будівлі.

Натомість, Відповідачем у визначені охоронним договором терміни необхідні роботи не виконано, внаслідок чого стан пам`ятки поступово з кожним роком погіршується.

Актами технічного стану від 25.10.2019, №08-а від 01.04.2025 та від 15.10.2025 зафіксовано незадовільний, частково аварійний стан пам`ятки.

Зокрема, в акті огляду 15.10.2025 технічного стану об`єкта культурної спадщини, який складено 31.10.2025 за участю виконувача обов`язків начальника управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради зафіксовано, що втрати об`єкта культурної спадщини становлять 16,65 відсотків з 100 відсотків.

Встановлений рівень втрат прямо зумовлює обов`язок забезпечення повноцінної реставрації об`єкта із дотриманням вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини та умов охоронного договору.

З листів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара від 14.08.2025 за №84-552-34, від 17.11.2025 за №84-552-257, від 31.03.2026 за №84-552-65 та від 03.07.2026 за №84-552-187 з`ясовано, що з моменту укладення охоронного договору виконано лише поточний ремонт даху, стропильних конструкцій, обрешітка покрівлі та ремонт покрівельних покриттів, поточні роботи з системи відведення опадів.

З листів Міністерства культури України за №06/113/4646-25 від 07.05.2025, від 28.01.2026 за №06/129/680-26 та від 02.06.2026 за №06/129/4863-26 з`ясовано, що за результатами перевірки системи електронного документообігу, погоджень відповідної науково-проектної документації та дозволів на проведення робіт за місцем знаходження пам`ятки не надавалось.

З листів Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради від 21.07.2025 за №10/6-57, від 11.02.2026 за №10/6-16 та від 06.07.2026 за №10/6-65 також встановлено відсутність дієвих вжитих відповідачем заходів спрямованих на збереження пам`ятки.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1805-III у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).

Норма згаданої статті передбачає солідарний обов`язок суб`єктів, тобто приведення пам`ятки до належного стану покладається одночасно як на її власника, так і на особу, в управлінні якої перебуває такий об`єкт.

Між тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачем вживалися дієві заходи з метою належного утримання та збереження культурної пам`ятки.

На переконання суду, бездіяльність щодо цієї пам`ятки з кожним роком погіршує її стан через дію природних чинників, військової агресії призводить до збільшення як кількості та обсягу робіт, так і їх загальної вартості, а також може спричинити повне руйнування та неможливість відновлення пам`ятки, що наразі перебуває у критичному аварійному стані.

Не змінює означених висновків і посилання відповідача на пошкодження об`єкту культурної спадщини внаслідок ракетного влучання.

Верховний суд у своїй постанові від 27.01.2026 у справі №400/1773/25 (п.122) наголошує, що в умовах повномасштабної збройної агресії загроза втрати об`єктів культурної спадщини зумовлена не лише веденням бойових дій, а й неналежним доглядом або бездіяльністю власників охоронюваних об`єктів. Встановлений Законом України «Про охорону культурної спадщини» обов`язок власника щодо консервації та невідкладного захисту пам`ятки (зокрема, забезпечення цілісності покрівлі, вікон та систем водовідведення) підлягає виконанню незалежно від дії правового режиму воєнного стану.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40).

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

При прийнятті рішення судом також враховується висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.08.2026 у справі № 400/1773/25, в якій зазначено, що звернення органу охорони культурної спадщини або прокурора в інтересах держави з позовом про зобов`язання власника привести пам`ятку культурної спадщини до належного стану є способом виконання державою позитивного обов`язку із забезпечення збереження культурної спадщини.

Статтею 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Режими використання пам`ятки визначаються науково-проектною (науково дослідною) документацією, що складається за результатами проведених досліджень Рішення про затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режимів використання пам`ятки приймається органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам`яток місцевого значення. Порядок визначення режимів використання пам`яток та затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. У разі виникнення загрози для збереженості пам`ятки її власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані негайно повідомити про це орган охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована пам`ятка.

Статтею 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації. Розробленню проектів консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам`яток передує проведення необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних і геологічних. У складі організаційно-функціональної структури підприємства - виконавця робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам`яток мають передбачатися підрозділи та/або фахівці, які забезпечують виконання відповідних виробничо-технічних, виробничих функцій. Головний архітектор проекту, керівники та виконавці робіт повинні мати освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні для проведення відповідних робіт. Роботи із збереження об`єктів культурної спадщини проводяться згідно з реставраційними нормами та правилами, погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Будівельні норми та правила застосовуються у разі проведення робіт із збереження об`єкта культурної спадщини лише у випадках, що не суперечать інтересам збереження цього об`єкта.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування). Якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов`язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження. У разі, коли власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, не в змозі виконати розпорядження органу охорони культурної спадщини щодо охорони пам`ятки, орган охорони культурної спадщини може вжити необхідних заходів самостійно (повністю або частково), профінансувавши їх за рахунок спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини.

Вимоги передбачені статтями 24 , 26 і 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини», спрямовані на запобігання пошкодженню, руйнуванню чи знищенню об`єкта культурної спадщини, не позбавляють відповідача права власності та залишає визначення конкретного виду, обсягу та технології робіт за погодженою науково-проєктною документацією і дозволом відповідного органу. Такий захід є менш обтяжливим порівняно з передбаченим статтею 21 Закону України примусовим викупом пам`ятки, «Про охорону культурної спадщини», та не покладає на власника обов`язків, які виходять за межі охоронного статусу набутого ним майна (п.102 постанови Верховного суду від 17.08.2026 у справі № 400/1773/25). У такому разі судове рішення має відображати передбачену статтею 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» послідовність дій (проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації, її погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу та виконання робіт), а конкретні вид, обсяг і технологія робіт визначаються за результатами досліджень у погодженій науково-проєктній документації та дозволі відповідного органу (п. 105 постанови Верховного суду від 17.08.2026 у справі № 400/1773/25). Відсутність погодженої науково-проєктної документації та неконкретизації видів робіт, позбавляє органи охорони культурної спадщини та прокурора будь-якого реального примусового впливу на недобросовісного власника до виконання пам`яткоохоронних обов`язків, окрім викупу пам`ятки, який є винятковим заходом (п. 103 постанови Верховного суду від 17.08.2026 у справі № 400/1773/25).

Підсумовуючи, Верховний Суд зазначив, що судове рішення має відображати передбачену статтею 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» послідовність дій (проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації, її погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу та виконання робіт), а конкретні вид, обсяг і технологія робіт визначаються за результатами досліджень у погодженій науково-проєктній документації та дозволі відповідного органу (п. 105 постанови Верховного суду від 17.08.2026 у справі № 400/1773/25).

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, у тому числі, про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів, людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, суд не обмежений вимогами адміністративного позову, виходячи з предмету судового захисту, на який він направлений. Нечіткість прохальної частини позовної заяви не є та не може бути підставою для відмови у її задоволенні, оскільки це суперечить принципам адміністративного судочинства і судового захисту у цілому.

Згідно із статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументами учасників справи.

З підстав викладеного, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зобов`язати Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (ЄДРПОУ 02066747) привести до належного стану об`єкт культурної спадщини - пам`ятку архітектури національного значення «Палац» з охоронним номером 040038, який розташований за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1 (адреса за обліком парк імені Т.Г. Шевченко) шляхом проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації та її погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу на проведення робіт, а після погодження документації та отримання дозволу - виконання визначених у погодженій науково проєктній документації та дозволі робіт зі збереження пам`ятки.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Правобережної окружної прокуратури у місті Дніпро в інтересах Держави в особі Міністерства культури України, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради задовольнити повністю.

Зобов`язати Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (ЄДРПОУ 02066747) привести до належного стану об`єкт культурної спадщини - пам`ятку архітектури національного значення «Палац» з охоронним номером 040038, який розташований за адресою: м. Дніпро, пл. Шевченка, 1 (адреса за обліком парк імені Т.Г. Шевченко) шляхом проведення необхідних науково-дослідних робіт, розроблення науково-проєктної документації та її погодження з відповідним органом охорони культурної спадщини, отримання письмового дозволу цього органу на проведення робіт, а після погодження документації та отримання дозволу - виконання визначених у погодженій науково проєктній документації та дозволі робіт зі збереження пам`ятки.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л.Є. Букіна