Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
23 жовтня 2026 р. Справа № 640/9823/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестбудгаличина" до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 29 жовтня 2020 року № 53, яким щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестбудгаличина" застосовано штраф у розмірі 324,43 (триста двадцять чотири гривні сорок три копійки).
Ухвалою від 15.04.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16 вересня 2024 року № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, згідно якого вказану справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 року, вказану справу передано для розгляду судді Вінницького окружного адміністративного суду Чернюк А.Ю.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.03.2025 справу прийнято до провадження та надано її учасникам строк для надання письмових пояснень.
Ухвалою суду від 11.04.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.
У встановлений судом строк представником позивача усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 11.04.2025 року, шляхом уточнення позовних вимог.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали
01.05.2025 Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позову. За твердженням відповідача, перевірка була проведена на законних підставах за зверненням мешканця квартири №309, а позивач фактично виставляв мешканцям рахунки за електроенергію за ставками 2,27 грн і 2,22 грн за кВт/год замість установлених для населення тарифів. Виявлена за серпень 2020 року різниця 324,43 грн є, на думку контролюючого органу, підставою для застосування санкції.
Дослідивши матеріали справи, письмові пояснення сторін і наявні докази, суд встановив такі обставини.
До Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві надійшло звернення ОСОБА_1 , мешканця квартири АДРЕСА_1 , щодо правомірності застосування ТОВ «Інвестбудгаличина» плати за електроенергію в розмірах 2,27 грн та 2,22 грн за кВт/год.
30.09.2020 Держпродспоживслужба погодила проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо ТОВ «Інвестбудгаличина» листом №16.2-6/2/14762.
На підставі звернення ОСОБА_1 , погодження від 30.09.2020 №16.2-6/2/14762, наказу Головного управління від 05.10.2020 №5392 та направлення від 05.10.2020 №3886 проведено позапланову перевірку дотримання порядку застосування тарифів за послуги з постачання та розподілу електроенергії.
За результатами перевірки складено акт від 20.10.2020 №5392-10-3886, яким зафіксовано нарахування споживачу плати за електроенергію, зокрема, за тарифом 2,22 грн за кВт/год із ПДВ, тоді як контролюючий орган виходив із державних тарифів 0,90 грн за кВт/год для обсягу до 100 кВт/год та 1,68 грн за кВт/год для наступного обсягу споживання.
На думку відповідача, такі нарахування не відповідали тарифам на електроенергію, що відпускається населенню, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.02.2015 №220.
Як убачається з акта перевірки від 20.10.2020 №5392-10-3886 та додатка 1 до нього, контролюючим органом здійснено розрахунок надлишкового нарахування за електричну енергію щодо квартири АДРЕСА_1 за серпень 2020 року. У розрахунку зазначено фактичний обсяг споживання 454 кВт/год, застосовану ставку 2,2228 грн за 1 кВт/год та загальну суму надлишкового нарахування 324,43 грн. Зазначені відомості зафіксовано в додатку 1 до акта перевірки.
20.10.2020 посадовою особою Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві видано припис №568 про усунення порушень вимог законодавства.
29.10.2020 в. о. начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві Щербаковою В.Г. прийнято рішення №53 про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Рішенням від 29.10.2020 №53 до ТОВ «Інвестбудгаличина» застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді штрафу в розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки - 324,43 грн. У рішенні також наведено обов`язок сплатити зазначену суму штрафу до державного бюджету. Водночас сума 324,43 грн у додатку до акта визначена саме як «різниця нарахувань», що має значення для оцінки підстав застосування санкції.
Не погодившись із рішенням від 29.10.2020 №53, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також - Закон № 877-V).
Так, за визначенням ст. 1 цього Закону, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 877-V підставами для здійснення позапланових заходів є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в області, в місті Києві, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.04.2017 № 209 (далі також - Положення № 209), Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в області в місті Києві (далі - Головне управління) є територіальним органом Держпродспоживслужби та їй підпорядковане.
Повноваження Головного управління поширюються на територію відповідної області, міста Києва.
Згідно з підпунктом 11 п. 4 Положення № 209 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики, а саме: у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін:
- здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- здійснює державний нагляд (контроль) за достовірністю інформації, зазначеної у документах про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- приймає рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- надає органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає Закон України «Про ціни і ціноутворення» (далі також - Закон № 5007-VI).
Так, за правилами статті 17 Закону №5007-VI основними функціями уповноважених органів є: 1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; 2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення; 3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення.
Положеннями ст.18 Закону № 5007-VI встановлено, що уповноважені органи мають право:
1 ) проводити у суб`єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки:
- достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування; державних регульованих цін;
- бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації, пов`язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін; наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;
2) одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;
3) одержувати безоплатно від суб`єктів господарювання, що перевіряються, копії документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені суб`єктами господарювання на їх вимогу;
4) робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання покладних на них функцій;
5) вимагати від суб`єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
6) приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
7) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
8) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Статтею 11 Закону № 877-V встановлено, що суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов`язаний:
- допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання ними порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом;
- виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства;
- надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;
- одержувати примірник акта та/або припису органу державного нагляду (контролю) за результатами здійсненого планового чи позапланового заходу.
Як убачається з позову, позивач насамперед заперечує правильність висновку про порушення державних тарифів, оскільки вважає отримувані від мешканців платежі компенсацією витрат за цивільно-правовими договорами. Доводи про самостійні порушення порядку призначення перевірки як підставу позову не наведені.
Отже, предметом судової оцінки є, зокрема, правова природа отримуваних позивачем платежів та обґрунтованість застосування до них установлених державою тарифів на електроенергію для населення.
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії» (далі також - Закон № 2019-VIII).
Відповідно до пункту 96 ч. 1 ст. 1 указаного Закону учасник ринку електричної енергії (далі - учасник ринку) - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цим Законом.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що ТОВ «Інвестбудгаличина» є обслуговуючою компанією будинку №18 на вул. Воскресенській у м. Києві та посилається на договір від 01.11.2013 №11-13, укладений із забудовником, щодо відшкодування витрат на електроенергію.
У матеріалах справи також наявний договір № ВІ200219 від 01.04.2019 про надання послуг з обслуговування за змістом якого ТОВ «Інвестбудгаличина» забезпечує обслуговування незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Воскресенська, 18 та прибудинкової території, яка призначена для обслуговування даного будинку відповідно до умов даного договору.
Згідно п. 2.4. Договору про надання послуг, ТОВ «Інвестбудгаличина» здійснює адміністрування коштів, що надходять від фізичних осіб, яким замовником було надано право тимчасового користування приміщеннями будинку, на покриття витрат щодо обслуговування будинку та прибудинкової території та компенсації вартості ресурсів, необхідних для функціонування будинку (електропостачання, водопостачання та водовідведення, теплопостачання).
Позивач зазначає, що не є електропостачальником і виконує функцію збору та перерахування коштів на компенсацію витрат із забезпечення будинку ресурсами. Відповідач заперечує проти такої правової кваліфікації з огляду на зміст діяльності позивача щодо нарахування і прийняття плати за електричну енергію.
Відповідно до пункту 68 частини першої статті 1 Закону № 2019-VIII постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії.
Пунктом 78 частини першої статті 1 Закону № 2019-VIII визначено, що розподіл електричної енергії (далі - розподіл) - транспортування електричної енергії від електроустановок виробників електричної енергії або електроустановок оператора системи передачі мережами оператора системи розподілу, крім постачання електричної енергії.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі також - Закон № 2189-VIII) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відтак, послуги з постачання та розподілу електричної енергії належать до житлово-комунальних послуг, які відповідно до вищевказаної правової норми визначаються як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщення, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Частиною першою статті 10 Закону№ 2189-VIII визначено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (частина перша статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії надаються виключно на підставі індивідуальних договорів (абзац 2 частини другої статті 14 Закону № 2189-VIII).
На житлово-комунальні послуги державне регулювання цін запроваджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».
Відповідно до підпункту 7 пункту 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10.09.2014 № 715 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до покладених на неї завдань установлює ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу і постачання
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) від 26.02.2015 № 220 «Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню» затверджено Тарифи на електроенергію, що відпускається населенню, з 01 березня 2017 року, відповідно до пункту 1.1 яких електроенергія, що відпускається населенню: за обсяг, спожитий до 100 кВт год електроенергії на місяць (включно) становить 90 коп. (з ПДВ) за 1 кВт год; за обсяг, спожитий понад 100 кВт год електроенергії на місяць становить 168 коп. (з ПДВ) за 1 кВт год.
Згідно з доводами позивача вказана вище тарифікація не регулює відносини між ТОВ «Інвестбудгаличина» та власниками квартир, нежитлових приміщень в будинках, які перебувають у нього на обслуговуванні, так як власники нежитлових приміщень проводять компенсацію (відшкодування) електричної енергії ТОВ «Максимум» через ТОВ «Інвестбудгаличина» відповідно до цивільного законодавства України та покладених на нього зобов`язань за договором від 01.04.2019 № ВІ200219.
Зокрема, за п. 2.6-2.7 Договору, ТОВ «Інвестбудгаличина» готує та виставляє фізичним особам, які тимчасово користуються приміщеннями, рахунки для компенсації витрат. ТОВ «Максимум» уповноважує ТОВ «Інвестбудгаличина» приймати на власні банківські рахунки кошти, що надійдуть від фізичних осіб для компенсації витрат ТОВ «Максимум» та ТОВ «Інвестбудгаличина», та перераховувати їх замовнику.
Так, п. 2 Додаткової угоди № 1 від 01.04.2019 до Договору встановлено, що ТОВ «Інвестбудгаличина» надає послуги у відповідності до встановлених та погоджених сторонами тарифів (Додаток № 2).
З метою правомірності отримання надходжень компенсаційних платежів від фізичних осіб, ТОВ «Максимум» доручає ТОВ «Інвестбудгаличина», а останній зобов`язується укласти письмові правочини щодо надання послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території та компенсації вартості ресурсів, необхідних для функціонування будинку (електропостачання, водопостачання та водовідведення, теплопостачання).
На підтвердження правового характеру отриманих коштів позивач посилається на укладені з користувачами приміщень, зокрема мешканцями будинку, договори компенсації витрат.
Так відповідно до п. 1.1. типового Договору компенсації витрат користувач зобов`язується компенсувати витрати, пов`язані з обслуговуванням житлового будинку, які виникли внаслідок надання користувачу права доступу та тимчасового обмеженого користування приміщенням квартири відповідно до Акту доступу та розподілу відповідальності.
Згідно п. 1.2. цього ж Договору обслуговуюча компанія уповноважена замовником будівництва здійснювати адміністрування грошових коштів, які надходитимуть від користувача для компенсації витрат.
У п. 1.3. Договору зазначено, що під витратами, пов`язаними із обслуговуванням будинку, в умовах цього договору, слід розуміти витрати замовника будівництва на оплату ресурсів (водопостачання, водовідведення, електропостачання, газопостачання, теплопостачання тощо), необхідних для функціонування будинку, а також витрат Обслуговуючої компанії на обслуговування житлового будинку та прибудинкової території. На момент укладання цього договору вартість ресурсів становить:
одного кВт електроенергії становить - 2,27 грн. із (з ПДВ);
однієї Гкал теплової енергії становить- 1813,69 грн. (з ПДВ);
одного м куб. ГВП становить- 98,07 грн. (з ПДВ);
одного м куб. водопостачання та водовідведення становить - 21,756 грн. (з ПДВ).
Відповідно до п. 2.1. типового Договору компенсацій витрат, підставою для здійснення користувачем компенсації витрат є рахунок, виставлений, Обслуговуючою компанією, на підставі розрахунків витрат замовника будівництва та безпосередніх витрат обслуговуючої компанії, що підлягають оплаті за звітний місяць.
Суд відмічає, що відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках, - є предметом регулювання Закону № 2189-VIII.
Відтак, послуги з постачання та розподілу електричної енергії належать до житлово- комунальних послуг, які відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 вищевказаного Закону визначаються як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово- комунальних послуг.
За оцінкою відповідача, здійснюване позивачем нарахування споживачам плати за електроенергію, виставлення рахунків і отримання коштів фактично пов`язане із забезпеченням побутових споживачів відповідною комунальною послугою. Суд, оцінюючи цю позицію, виходить із необхідності визначати характер відносин не лише за найменуванням договорів, а й за фактичним змістом нарахувань.
Згідно з пунктом 93 частини першої статті 1 Закону № 2019-VІII універсальна послуга - постачання електричної енергії побутовим та малим непобутовим споживачам, що гарантує їхні права бути забезпеченими електричною енергією визначеної якості на умовах, визначених відповідно до цього Закону, на всій території України.
Відповідно до пункту 67 частини першої статті 1 Закону № 2019-VIII постачальник універсальної послуги - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який виконує зобов`язання щодо надання універсальні послуги.
Відповідач також посилається на невиконання ТОВ «Інвестбудгаличина» та забудовником умов приєднання будинку до електричних мереж для отримання мешканцями електроенергії за тарифами для побутових споживачів. Водночас обставини приєднання оцінюються судом лише у межах їх зв`язку з мотивами рішення №53 від 29.10.2020.
Відповідно до пункту 62 частини першої статті 1 Закону №2019-VIII побутовий споживач - це індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об`єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність).
Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII визначено, що до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 8 Закону №2189-VIII виконавець комунальної послуги зобов`язаний без додаткової оплати надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості та іншу інформацію, передбачену законодавством.
Частиною п`ятою статті 20 Закону №2189-VIII встановлено, що послуга з постачання електричної енергії надається згідно з умовами договору та вимогами правил, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №2189-VIIІ ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 191 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
Тарифи на універсальну послугу з постачання електричної енергії підлягають державному регулюванню (пункт 4 частини першої статті 7 Закону №2019-VIII).
Досліджуючи первинні матеріали перевірки, суд встановив, що акт від 20.10.2020 №5392-10-3886, припис №568 від тієї ж дати та рішення від 29.10.2020 №53 стосуються конкретного епізоду нарахування плати за електричну енергію мешканцю квартири №309 за серпень 2020 року. За додатком 1 до акта спожито 454 кВт·год, а в графі «Тариф» вказано 2,2228 грн/кВт·год. Контролюючий орган застосував для порівняння тариф 0,90 грн за перші 100 кВт·год і 1,68 грн за решту 354 кВт·год; відповідні різниці становлять 1,3228 грн та 0,5428 грн за 1 кВт·год.
Арифметичне обчислення за наведеними в додатку величинами становить: 100 кВт·год * 1,3228 грн = 132,28 грн; 354 кВт·год * 0,5428 грн = 192,1512 грн; разом 324,4312 грн, або 324,43 грн з округленням до копійок. Отже, сума 324,43 грн арифметично узгоджується з розрахунком контролюючого органу. Проте сама арифметична правильність розрахунку не тотожна підтвердженню всіх юридичних передумов для застосування адміністративно-господарської санкції.
Заперечуючи проти застосування тарифів для населення, позивач посилається на договірну природу компенсаційних платежів та на те, що не є електропостачальником, а лише акумулює кошти на покриття витрат із забезпечення будинку електроенергією. Суд враховує, що назва платежу в договорі сама по собі не є визначальною: необхідно оцінювати його фактичний зміст, умови розрахунків та правовий статус учасників відносин. Водночас укладення договорів компенсації саме по собі не доводить, що до всіх складових платежу автоматично застосовується регульований тариф для побутового споживача. Правомірність такого висновку контролюючого органу залежить від встановлених характеристик відповідної операції.
Пункт 1 частини першої статті 20 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачає застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, зокрема вилучення необґрунтовано одержаної виручки та штрафу у розмірі 100 відсотків такої виручки, з урахуванням передбачених законом винятків. Водночас у первинному розрахунку відповідача від 20.10.2020 №5392-10-3886 використано поняття «надлишкові нарахування» та «різниця нарахувань». Тому для оцінки законності оскаржуваної санкції має істотне значення підтвердження фактичного одержання відповідної виручки й належності спірних платежів до сфери державного цінового регулювання. Відповідні передумови не можуть вважатися доведеними лише на підставі арифметично правильного розрахунку виставленої суми.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи оскаржуване рішення, суд ураховує сукупність первинних матеріалів перевірки, зокрема наявність акта, припису, розрахунку і документів щодо виставлення платежів. Ці матеріали підтверджують зміст висновків контролюючого органу та спосіб розрахунку суми 324,43 грн. Проте для висновку про правомірність штрафу необхідно окремо встановити, що така сума становить саме необґрунтовано одержану виручку, а не лише нарахування. Якщо це підтверджено наявними у справі платіжними документами, відповідна обставина підлягає відображенню із зазначенням конкретного доказу. За відсутності такого підтвердження саме по собі рішення №53 не усуває недоліків доказування правомірності санкції.
У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 22.01.2021 (справа № 420/4262/19).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, судові витрати позивачу відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестбудгаличина" (Печерській узвіз, буд. 19, м. Київ, 02125, код ЄДРПОУ36520848)
Відповідач: Головне управління Держпродспоживслужби в м.Києві (вул. Волинська, буд. 12, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ40414833)
Суддя Чернюк Алла Юріївна
Судове рішення № 140886131, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 23.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 640/9823/21. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: