Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
23 жовтня 2026 р. Справа № 120/15400/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 25.09.2025 № 025350014160 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Позивач просить скасувати відповідне рішення, зарахувати до пільгового стажу період роботи з 03.10.1994 по 31.07.2019 та призначити і виплачувати пенсію з 17.09.2025.
Ухвалою суду від 10.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
26.11.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 заяву позивачки за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яке й прийняло оскаржуване рішення. Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не вирішувало питання про призначення пенсії по суті. Також відповідач посилається на недосягнення позивачкою 55-річного віку та відсутність документального підтвердження необхідного пільгового стажу. На його думку, довідка № 337 від 03.09.2025 не відповідає вимогам Порядку № 637, оскільки відсутні належні підписи уповноважених посадових осіб або документи про повноваження осіб, які її підписали.
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відзиву на позовну заяву до суду не подало, своїх заперечень проти позову та доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення не надало. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали адміністративної справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.09.2025 звернулася через відділ обслуговування громадян № 11 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Згідно з наведеними в матеріалах даними трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивачка працювала у Ладижинському психоневрологічному інтернаті у період з 03.10.1994 по 31.07.2019. На підтвердження права на пільгову пенсію позивачка послалася, зокрема, на уточнюючу довідку № 337 від 03.09.2025 та накази про атестацію робочих місць, копії яких зазначені в додатках до позову: від 20.12.2004 № 117-к, від 04.12.2009 № 118-к, від 29.09.2014 № 122-к, від 18.03.2015 № 38-к, з відповідними переліками робочих місць.
Відповідну заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яке прийняло рішення від 25.09.2025 № 025350014160 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Підставами відмови визначено недосягнення пенсійного віку 55 років та відсутність підтвердженого пільгового стажу. За результатами розгляду заяви страховий стаж позивачки становить 31 рік 4 місяці 27 днів, пільговий стаж визначено як 0 років 0 місяців 0 днів.
Зокрема, до пільгового стажу не зараховано періоди роботи, зазначені в довідці від 03.09.2025 № 337, з мотивів неналежного оформлення довідки за вимогами Порядку № 637.
Вважаючи відмову необґрунтованою, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Як слідує з спірного рішення, позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з тим, що у заявниці відсутній пільговий стаж роботи, встановлений пунктом 2 частини 2 статті 114 зазначеного Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та недосягнення нею необхідного пенсійного віку 55 років
Щодо недосягнення позивачем встановленого законодавством для призначення пенсії за віком на пільгових умовах віку, суд зазначає наступне.
Так, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
У подальшому Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.».
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, оскільки норми вищевказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За вказаних обставин у справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відповідно до встановлених судом обставин, станом на 25.09.2025 (дата прийняття спірного рішення) позивач досягла 50 років.
З огляду на викладене, відповідно до п. б ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року, суд дійшов висновку, що позивач, досягнувши 50 років, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно статті 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, за наявності необхідного пільгового стажу.
Іншою підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії є незарахування до пільгового стажу періоду роботи з 03.10.1994 по 31.07.2019 у Ладижинському психоневрологічному інтернаті, зазначеного в довідці № 337 від 03.09.2025. Пенсійний орган виходив з її неналежного оформлення, зокрема щодо зазначення нормативної підстави пільгового характеру роботи та підписання уповноваженими особами.
Надаючи оцінку такій відмові, суд вказує, що уточнююча довідка є офіційним документом, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України №637, і роботодавець за правильність відомостей зазначених у ній несе відповідальність, у зв`язку з чим підприємство не може на власний розсуд відкликати або скасовувати видану довідку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року (справа №362/7962/15).
Суд також зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а.
Окрім цього, Верховний Суд в постанові від 06.03.2018 року по справі №754/14898/15-а, зауважив, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Вирішуючи спір по суті, суд також зважає на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.11.2020 року у справі №677/831/17, де Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Відтак, враховуючи наведене вище, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов`язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Пенсійні органи, маючи низку повноважень, визначених ч.1 ст. 64 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права на пенсію не вчинили, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
З огляду на вищезазначені норми права, слід дійти висновку, що реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний пенсійний орган в межах наданих йому повноважень та відповідно до пенсійного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності, роз`яснювати такій особі її права, а також надавати строк для усунення вказаних недоліків.
Варто зауважити, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивачка у той чи інший період її роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає їй право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 року у справі №159/4315/16-а .
З вищевикладеного слідує, що відмова в зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи позивачки з 03.10.1994 по 31.07.2019 з підстав формальних зауважень до довідки № 337 від 03.09.2025 за наявності інших документів про характер роботи та атестацію робочих місць є необґрунтованою.
При цьому суд звертає увагу, що зазначений період відображений у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 . Відповідно до доводів позову, записи містять відомості про роботу, посади та відповідні накази, завірені підписами і печаткою. Уточнююча довідка № 337 від 03.09.2025 також містить відомості про період пільгової роботи. Позивачка послалася на накази про атестацію робочих місць від 20.12.2004 № 117-к, від 04.12.2009 № 118-к, від 29.09.2014 № 122-к, від 18.03.2015 № 38-к та переліки відповідних робочих місць.
Водночас саме по собі посилання на недоліки у реквізитах уточнюючої довідки не спростовує встановлених документами обставин трудової діяльності особи та не звільняє пенсійний орган від обов`язку всебічного розгляду наданих доказів. Якщо в органу виникли сумніви щодо повноважень осіб, які підписали довідку, він мав можливість витребувати підтвердження або перевірити відповідні відомості у роботодавця. Доказів здійснення такої перевірки наведений відзив не містить.
За обставин, коли пенсійним органом не спростовано відомостей трудової книжки та інших документів щодо роботи позивачки на посадах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, покладення негативних наслідків недоліків оформлення уточнюючої довідки на позивачку є непропорційним.
Разом із тим право на зарахування всього заявленого періоду до пільгового стажу має бути підтверджене відповідністю посад Спискам, чинним у відповідні періоди, та результатами атестації робочих місць. Висновок суду про зарахування періоду з 03.10.1994 по 31.07.2019 ґрунтується на оцінці наведених доказів у сукупності, а не лише на записах трудової книжки.
Таким чином, оскаржуване рішення прийнято без належного врахування правового регулювання пенсійного віку жінок, які працювали до 01.04.2015 на роботах за Списком № 2, та без належної оцінки доказів на підтвердження пільгового стажу, внаслідок чого є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо вимог зобов`язального характеру, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
ЄСПЛ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи наведене, а також те, що на дату звернення позивачці виповнилося 50 років, страховий стаж, визначений пенсійним органом, становить 31 рік 4 місяці 27 днів, а заявлений і підтверджений документами пільговий період роботи з 03.10.1994 по 31.07.2019 перевищує необхідні 10 років, суд вважає наявними підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з урахуванням пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як наслідок, вимоги позивачки щодо зобов`язання компетентного територіального органу Пенсійного фонду України зарахувати до її пільгового стажу спірний період роботи та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 17.09.2025 є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині покладення відповідного обов`язку на Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Відповідно до приписів розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п.4.2). Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи (п.4.3). Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії (п.4.10).
Заяву про призначення пенсії позивачкою подано 17.09.2025 через сервісний центр Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Відповідна заява за принципом екстериторіальності була передана на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області, яким прийнято оскаржуване рішення від 25.09.2025 № 025350014160.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Порядку № 22-1 саме визначений за принципом екстериторіальності орган Пенсійного фонду здійснює розгляд заяви та приймає рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні. Натомість передача електронної пенсійної справи після призначення пенсії до територіального органу за місцем проживання особи відповідно до пункту 4.10 Порядку № 22-1 має на меті організацію її подальшої виплати та не змінює того, який територіальний орган розглядав заяву і прийняв спірний індивідуальний акт.
Тому належним суб`єктом виконання рішення суду в частині завершення процедури призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області. Саме на нього суд покладає обов`язок зарахувати спірний період до пільгового стажу та призначити пенсію з 17.09.2025. Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не приймало оскаржуваного рішення та не здійснювало розгляду заяви по суті; отже, вимоги щодо покладення на цей орган відповідного обов`язку задоволенню не підлягають. Такий спосіб захисту забезпечує виконання рішення органом, що був уповноважений розглядати заяву позивачки за принципом екстериторіальності.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яке прийняло оскаржуване рішення, не скористалося правом на подання відзиву та не надало суду доказів, які б спростовували доводи позивачки. Водночас сама по собі неподання відзиву не свідчить про автоматичне визнання позову, а справа вирішується на підставі оцінки наявних доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що саме рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області стало підставою для звернення до суду, сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань цього відповідача.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 25.09.2025 № 025350014160 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 03.10.1994 по 31.07.2019 у Ладижинському психоневрологічному інтернаті.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 з 17.09.2025 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21005, код ЄДРПОУ: 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ: 21108013)
Суддя Чернюк Алла Юріївна
Судове рішення № 140886002, Вінницький окружний адміністративний суд було прийнято 23.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 120/15400/25. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: