Рішення № 140877483, 12.10.2026, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської областіСправа № 213/2750/26

Номер провадження 2/213/1954/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Попова В.В.,

секретар судового засідання - Куропятник І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі судових засідань №14, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу №213/2750/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, як орган опіки та піклування, третя особа Комунальний заклад "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей №1" Криворізької міської ради про повернення дитини, яка була відібрана за рішенням суду без позбавлення батьківських прав,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

прокурора - Сьомки Ю.П.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року у справі № 213/10/26 сина відібрано від неї без позбавлення батьківських прав. Дитина зараз перебуває у КЗ "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей №1" КМР. Підставою для ухвалення такого рішення суду стали незадовільні житлово-побутові умови для проживання дитини та невиконання позивачем належним чином батьківських обов`язків. Зазначає, що причиною цього став її тяжкий психоемоційний стан та скрутне матеріальне становище. Після розірвання шлюбу з батьком дитини та смерті батьків позивача, які забезпечували їй належну підтримку, вона залишилася абсолютно сама, без сторонньої допомоги. Працювала та намагалася матеріально забезпечити сім`ю. На тлі тривалого емоційного виснаження та психологічної кризи їй стало важко справлятися з повсякденними і побутовими справами. На сьогоднішній день обставини, які слугували підставою для відібрання її сина ОСОБА_4 , повністю відпали, а умови для його проживання, всебічного розвитку та виховання кардинально змінилися на краще. Позивач офіційно працевлаштована, за допомогою громадських організацій у квартирі проведено ремонтні роботи, у зв`язку з чим санітарно-гігієнічний стан житла є повністю задовільним, вона не має шкідливих звичок, для подолання життєвої кризи звернулася за психологічною допомогою та пройшла курс індивідуального психологічного консультування. За результатами психодіагностичного обстеження встановлено, що її психоемоційний стан є абсолютно стабільним, рівень депресивної симптоматики мінімальний, а рівень стресового навантаження низький. Експертом встановлено достатній рівень психологічної стійкості, високу мотивацію та гармонійний і підтримуючий батьківський потенціал. За місце проживання позивач характеризується позитивно. Крім того, вона активно співпрацює із соціальними службами і постійно підтримує зв`язок із сином, регулярно його відвідує. Тому просить повернути їй дитину.

Процесуальні дії у справі.

24 червня 2026 року позовна заява надійшла до суду.

29 червня 2026 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

01 вересня 2026 року закрито підготовче провадження; призначено справу до розгляду по суті.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.

Пояснення у судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, підтвердила обставини, викладені у позові. Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача проти задоволення позову не заперечує з підстав, викладених у висновку органу опіки та піклування.

Прокурор не заперечує проти повернення дитини матері.

Суд вислухав думку неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з приводу можливості повернення його позивачу. Хлопчик, у присутності законного представника директора закладу, де перебуває син позивача, пояснив, що дуже хоче повернутися додому і жити з матір`ю.

Представник КЗ «Малий груповий будинок» Хрипченко О.П. як законний представник дитини, вважає за можливе повернути дитину матері. Пояснила, що позивач цікавиться сином, постійно з ним спілкується.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини є ОСОБА_5 .

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року у справі № 213/100/26 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відібрано від ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ; стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 ; стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на утримання ОСОБА_3 ; ухвалено передати дитину органу опіки та піклування виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради. Рішення набрало законної сили 14 квітня 2026 року.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачі не можуть забезпечити належні умови для проживання, виховання та здоров`я малолітньої дитини. Підставою звернення органу опіки та піклування до суду із позовом про відібрання дитини стали антисанітарні умови проживання дитини та нестворення для дитини належних житлово-побутових умов.

Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання характеризується позитивно.

ОСОБА_1 працює черговим по залізничній станції УЗТ АТ «ПІВДГЗК», у 2016 році їй присвоєно почесне звання «Ветеран праці АТ «ПІВДГЗК». За місцем роботи характеризується позитивно. Її середній заробіток за період з лютого 2026 року по квітень 2026 року становить 22 059,53 грн.

Відповідно до довідки за результатами психодіагностичної роботи з ОСОБА_1 від 02 червня 2026 року позивач звернулася до ГО МАРТІН-клуб із запитом на психологічну допомогу та оцінку актуального психоемоційного стану, рівня адаптаційних можливостей та батьківського потенціалу у контексті вирішення питання щодо відновлення спільного проживання та виховання неповнолітньої дитини. Дата проведення обстеження 27 травня 2026 року. Діагностикою встановлено, що позивач протягом тривалого часу перебувала під впливом значного психоемоційного навантаження, пов`язаного із сімейними труднощами, смертю батьків, відсутністю належної соціальної підтримки та необхідністю самостійного матеріального забезпечення сім`ї. На цьому фоні їй стало складніше виконувати повсякденні справи та організовувати побут, тому житлові умови були оцінені службою у справах дітей як неналежні. За рішенням суду дитину відібрано від матері, оскільки вона не мала ресурсу справлятися зі своїми обов`язками. Під час консультативної роботи позивач демонструвала достатній рівень критичності до власного стану та усвідомлення причин виникнення кризової ситуації. Вона звернулася за психологічною допомогою та пройшла курс індивідуального психологічного консультування. У процесі роботи продемонструвала високий рівень мотивації до стабілізації життєвої ситуації та відповідальне ставлення до виконання батьківських обов`язків. За результатами проведеного психодіагностичного обстеження встановлено, що психоемоційні труднощі, які спостерігалися у ОСОБА_1 у минулому, мали ситуативний та тимчасовий характер і були пов`язані з тривалим впливом несприятливих життєвих обставин. На момент обстеження ознак психічних порушень, виражених депресивних станів або дезадаптації не виявлено. Позивач характеризується достатнім рівнем психологічної стійкості, критичності, відповідальності та сформованим батьківським потенціалом. Її психологічний стан є стабільним і це дозволяє їй виконувати батьківські обов`язки.

Згідно з довідками від 10 червня 2026 року, наданими КНТ «ДБКЛПД» ДОР» ОСОБА_1 за медичною допомогою лікарів психіатра та нарколога не зверталася. На момент огляду психічні розлади та наркогенна патологія відсутні.

З 08 червня 2026 року по 12 червня 2026 року фахівцем КМЦСС проведено оцінку потреб сім`ї ОСОБА_1 . За результатами проведеного оцінювання складено акт, згідно з яким емоційний стан позивача задовільний, вона контролює свої емоції, агресії та жорстокості до оточуючих не виявляє. У неї відсутні шкідливі звички та ознаки девіантної поведінки, вона планує свій бюджет, виглядає охайно. У родини позитивні взаємовідносини із соціумом, позивач неконфліктна та миролюбива. Стан помешкання задовільний, у кімнатах чисто, у дитини є окрема кімната, власне ліжко, письмовий стіл, меблі, створені комфортні умови для проживання.

Відповідно до висновку оцінки потреб сім`ї, який є додатком 1 до акта оцінки потреб сім`ї, у родині ОСОБА_1 ознак складних життєвих обставин не виявлено, умови проживання задовільні, базові потреби для дитини забезпечені. Вплив факторів сім`ї та середовища позитивний, мати усвідомлює проблеми та готова до співпраці. Зазначено, що сім`я потребує надання соціальних послуг консультування.

12 червня 2026 року між КМЦСС та ОСОБА_1 укладено договір про здійснення соціальної послуги консультування, за умовами якого центр зобов`язався надати позивачу допомогу, спрямовану на розвиток його компетентності щодо подолання складних життєвих обставин, мобілізацію ресурсів й потенціалу для подальшого запобігання їх виникненню. Складено карту визначення індивідуальних потреб особи в наданні соціальної послуги консультування, зокрема залучення юрисконсульта для надання допомоги з повернення сина.

Відповідно до рішення № 365 від 19 серпня 2026 року виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради вважає доцільним повернення ОСОБА_3 на виховання та спільне проживання його матері ОСОБА_1 . Рішення мотивовано тим, що відпали причини, які перешкоджали ОСОБА_1 належним чином виконувати свої обов`язки з виховання та утримання дитини.

Згідно з листом директора КЗ «ЦСПРД № 1» КМР від 06 серпня 2026 року за час перебування в закладі неповнолітнього ОСОБА_3 його мати щонеділі відвідувала сина,/ цікавилася його емоційним, психологічним станом та станом здоров`я. Під час візиту приносила фрукти і одяг. Телефонний зв`язок із сином підтримувала регулярно.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 13 липня 2026 року у квартирі позивача зроблено косметичний ремонт. У наявності спальне місце та письмовий стіл для дитини.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 1309 від 25 вересня 2026 року неповнолітнього ОСОБА_3 влаштовано до КЗ «Малий груповий будинок» КМР.

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з права батьків звернутися з позовом про повернення дитини.

Норми права, які застосовує суд.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою ВР від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитини такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 зазначеної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки та інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отже, з урахуванням положень Конвенції про права дитини пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства».

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Європейський суд з прав людини, застосовуючи Конвенцію, зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: (a) у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; (b) у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).

Частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За правилом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно з частиною третьою статті 170 СК України якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

Висновок суду.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Також у справі «М. С. проти України» у рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, та у рішенні «Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (§ 76).

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 400/936/18

Верховний суд у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 742/710/19 зазначив: якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я.

З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).

Отже, при розгляді справ, що стосуються визначення місця проживання дітей, насамперед ураховуються інтереси дітей. Дитина не може бути повернута одному з батьків, коли існує загроза їй або умови проживання з цим з батьків є небезпечними для її життя, здоров`я і морального виховання.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті зазначених норм права, судом встановлено, що рішенням суду від 13 березня 2026 року сина позивача відібрано від неї без позбавлення батьківських прав. Підставою для ухвалення такого рішення стали незадовільні житлово-побутові умови проживання сім`ї позивача. Органом опіки та піклування ОСОБА_3 як дитину, позбавлену батьківського піклування, влаштовано до закладу соціального захисту дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Тобто, у контексті статті 162 СК України зазначені вище заходи були вчинені як способи захисту прав та інтересів дитини із врахуванням її найкращих інтересів.

Звернувшись до суду з позовом про повернення дитини, позивач стверджує, що обставини, які слугували підставою для відібрання сина, повністю відпали.

Разом з тим, як відповідно до частини третьої статті 170 СК України, так і з огляду на Конвенцію, для вирішення питання про повернення дитини батькам необхідно довести, що причини, які стали підставою для відібрання дитини, відпали.

Під час вирішення питання про повернення дитини на підставі наведеної статті, судам необхідно перевіряти доводи сторін щодо наявності інших підстав, передбачених статтею 170 СК України, для відібрання дитини, які можуть свідчити про існування перешкод для повернення дитини її батькам (одному з батьків). У протилежному випадку створюватимуться умови для безпідставної передачі дитини її батькам та наступного вирішення питання про повторне її відібрання, що порушуватиме справедливу рівновагу між інтересами батьків та дітей.

Позивач змінила спосіб життя, який призвів до відібрання у неї дитини, пройшла курс індивідуального психологічного консультування та подолала емоційне виснаження і життєву кризу, внаслідок яких була позбавлена можливості належним чином виконувати батьківські обов`язки. За оцінкою психолога ОСОБА_1 характеризується достатнім рівнем психологічної стійкості, критичності, відповідальності та сформованим батьківським потенціалом. На обліку у лікарів психіатра та нарколога позивач не перебуває, за місце роботи та проживання характеризується позитивно, отримує стабільну заробітну плату, достатню для забезпечення потреб дитини. Позивач поліпшила санітарно-гігієнічний стан житла та умови проживання дитини, незадовільний стан яких став причиною відібрання у неї сина. Згідно з актом обстеження умов проживання у квартирі позивача зроблено косметичний ремонт, у дитини наявне спальне місце, письмовий стіл. Після відібрання сина позивач систематично відвідувала його, цікавилася його життям.

Також суд бере до уваги думку неповнолітнього ОСОБА_3 , який бажає, щоб його повернули матері.

Європейський суд у своєму рішенні у справі «Гаазе проти Німеччини» (заява від 08 квітня 2004 року № 11057/02) зазначив, що згідно з усталеною прецедентною практикою суду, взаємне почуття втіхи батьків і дитини від того, що вони постійно перебувають разом, становить важливий елемент сімейного життя, тому національні заходи, що перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке захищається статтею 8 Конвенції.

Таким чином, позивачем доведено, що причини, які перешкоджали належному вихованню нею дитини, відпали.

Оскільки встановлено, що позивач дійсно прагне виховувати сина, піклуватися про його виховання та навчання, для чого створює відповідні умови, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому суд зауважує, що викладена в позові вимога про зобов`язання закладу соціального захисту повернути дитину матері є наслідком задоволення позовних вимог про повернення дитини і зазначення такого зобов`язання в резолютивній частині рішення не вимагається.

Питання щодо розподілу судових витрат позивачем не порушувалось.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 79-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради, як орган опіки та піклування, третя особа Комунальний заклад "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей №1" Криворізької міської ради про повернення дитини, яка була відібрана за рішенням суду без позбавлення батьківських прав задовольнити.

Повернути матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на виховання неповнолітню дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був відібраний без позбавлення батьківських прав на підставі рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року.

Допустити негайне виконання цього рішення в частині повернення дитини на виховання матері.

Апеляційна скарга на рішення суду, в зв`язку з оголошенням його вступної та резолютивної частини, подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Виконавчий комітет Інгулецької районної у місті ради як орган опіки та піклування, юридична адреса: вул. Гірницької Слави,1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ 34488902.

Третя особа Комунальний заклад "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей №1" Криворізької міської ради, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ватутіна, 51-А, код ЄДРПОУ 24450647.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя В.В.Попов.