Рішення № 140876269, 12.10.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/10707/23

(2/199/2505/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

12 жовтня 2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Богун О.О.

при секретареві Мокич А.П.

за участі сторін провадження

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Дніпровська міська рада, державний реєстратор відділу державної реєстрації апарату Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Юрченко Дмитро Сергійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право власності на житло, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право власності на житло.

Позов обґрунтовано тим що на початку 1997 року позивачка вселилась в квартиру АДРЕСА_1 та став проживати разом із сім`єю ОСОБА_6 29 серпня 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, актовий запис №621. На підставі заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2020 року у справі №199/3965/20, зазначений шлюб розірвано. Позивачка вселилась в 1997 році в вищезазначену квартиру разом із своїм сином ОСОБА_7 на підставі згоди всіх родичів ОСОБА_6 , в тому числі основного наймача квартири, які проживали на той час в цій квартирі та стала членом сім`ї свого чоловіка ОСОБА_6 . В подальшому, за позивачем офіційно зареєстровано місце реєстрації та проживання в зазначеній квартирі. На момент вселення позивачки в 1997 році і вищезазначену квартиру, в цій квартирі проживали сім`я у наступному складі: основний наймач квартири ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 . В липні 2022 року, з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачці стало відомо про наступні відомості: в 1998 році квартира начебто приватизована ОСОБА_9 , а в 2021 році квартиру отримав в порядку спадкування ОСОБА_10 , а в подальшому, ОСОБА_11 подарував квартиру ОСОБА_6 . Таким чином, відповідно до договору дарування від 18.05.2021 року, ОСОБА_6 спірну квартиру подарував його батько ОСОБА_10 який помер в 2022 році. В свою чергу ОСОБА_10 отримав квартиру у власність 18.05.2021 року в порядку спадкування, після смерті в 2020 році своєї дружини ОСОБА_9 яка начебто приватизувала цю квартиру. Відповідно до відомостей зазначених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підставою для реєстрації квартири за ОСОБА_6 послугували наступні документи:

-Договір дарування квартири, який укладено 18.05.2021 між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 ;

-Свідоцтво про право власності, серія та номер № НОМЕР_1 , виданий 09.09.1998, виданий Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів;

-Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі серія та номер №64127230, виданий 29.03.2021, виданих приватним нотаріусом Щетіловою О.В.

-Довідка про коло спадкоємців, серія та номер №80/02-14, виданий 07.05.2021 року видана приватним нотаріусом Щетіловою О.В.

Однак позивачці зі слів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та інших мешканців цієї квартири які проживали в 1997-1999 роках в цій квартирі, достовірно відомо, що квартира АДРЕСА_1 була приватизована 09.09.1998 року. Крім того цей висновок ґрунтується на тому, що право на приватизацію квартири мають, відповідно вимог чинного на той час законодавства, всі члени сім`ї, що проживали в зазначеній квартирі станом на 1998 рік, але «приватизацію» квартири проведено лише на декількох осіб та без участі основного наймача квартири ОСОБА_8 . Зазначена квартира, відповідно до положень пункту 28 Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» в належний спосібне була зареєстрована, що є самостійною підставою для визнання спірного свідоцтва недійсним. Зазначене підтверджується довідкою ЦНАП №5/5-99 від 09 серпня 2022 року. В довідці зазначено, що за даними КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» станом на 31.12.2012 року реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 , не проводилась. Таким чином, оскільки позивачка та її син ОСОБА_7 з 1997 року проживали в квартирі АДРЕСА_1 , то вони на рівні з іншими членами сім`ї та мешканцями квартири мали право на участь у приватизації зазначеної квартири. Таким чином у зв`язку із незаконністю приватизації квартири, підлягає визнанню недійсним також і свідоцтво про право на спадщину яке видано на ім`я ОСОБА_6 . Свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер 4962 видане 18.05.2021 року на ім`я ОСОБА_10 так само як і договір дарування, укладений 18.05.2021 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 зареєстрований державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. спрямовані на використання майна, всупереч приписам чинного законодавства.

Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року справу прийнято до провадження судді та вирішено проводити розгляд в порядку загального позовного провадження.

04 березня 2024 року відповідач ОСОБА_6 надав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначено що з огляду на заявлені вимоги, не зрозуміло яким чином визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування рішення про реєстрацію прав, та визнання недійсним договору дарування захистять права позивача, якщо вона вважає що вони порушені. З урахуванням викладеного вище, позовні вимоги позивача на думку відповідача не підлягають задоволенню, оскільки відсутні докази порушення прав, позивача, обрано не вірний спосіб захисту, пропущено строки позовної давності, вимоги є безпідставними та не обґрунтованими. Разом з тим відповідач звертає увагу на пропуск позивачкою строку позовної давності.

Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2024 року позовну заяву забезпечено шляхом заборони відчуження, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження та вирішено перейти до розгляду справи по суті.

Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2024 року клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження - задоволено.

Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 квітня 2025 року провадження у справі закрито у зв`язку зі смертю відповідача.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року ухвалу судді першої інстанції скасовано та вирішено передати справу для продовження розгляду.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 жовтня 2025 року частково задоволено заяву позивачки про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 26 лютого 2026 року замінено первісного відповідача ОСОБА_6 на його правонаступника ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 26 травня 2026 року закрито підготовче провадження та вирішено перейти до розгляду справи по суті.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові, також просили врахувати лист з БТІ.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі аргументуючи свої доводи тим що позивачка вже використала своє право на приватизацію іншого житлового приміщення тому вона не брала участі в приватизації спірної квартири.

Представник третьої особи Дніпровської міської ради надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Приватний Нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова О.В. надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Інші треті особи до суду не з`явились, будь яких заяв чи клопотань не надавали, були повідомлені належним чином.

Вислухавши пояснення учасників процесу, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що на початку 1997 року позивачка вселилась в квартиру АДРЕСА_1 та став проживати разом із сім`єю ОСОБА_6 29 серпня 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, актовий запис №621. На підставі заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2020 року у справі №199/3965/20, зазначений шлюб розірвано. Позивачка вселилась в 1997 році в вищезазначену квартиру разом із своїм сином ОСОБА_7 на підставі згоди всіх родичів ОСОБА_6 , в тому числі основного наймача квартири, які проживали на той час в цій квартирі та стала членом сім`ї свого чоловіка ОСОБА_6 . В подальшому, за позивачем офіційно зареєстровано місце реєстрації та проживання в зазначеній квартирі. На момент вселення позивачки в 1997 році і вищезазначену квартиру, в цій квартирі проживали сім`я у наступному складі: основний наймач квартири ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 . В липні 2022 року, з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачці стало відомо про наступні відомості: в 1998 році квартира приватизована ОСОБА_9 , а в 2021 році квартиру отримав в порядку спадкування ОСОБА_10 , а в подальшому, ОСОБА_11 подарував квартиру ОСОБА_6 . Таким чином, відповідно до договору дарування від 18.05.2021 року, ОСОБА_6 спірну квартиру подарував його батько ОСОБА_10 який помер в 2022 році. В свою чергу ОСОБА_10 отримав квартиру у власність 18.05.2021 року в порядку спадкування, після смерті в 2020 році своєї дружини ОСОБА_9 яка начебто приватизувала цю квартиру. Відповідно до відомостей зазначених в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підставою для реєстрації квартири за ОСОБА_6 послугували наступні документи:

- Договір дарування квартири, який укладено 18.05.2021 між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 ;

- Свідоцтво про право власності, серія та номер № НОМЕР_1 , виданий 09.09.1998, виданий Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів;

- Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі серія та номер №64127230, виданий 29.03.2021, виданих приватним нотаріусом Щетіловою О.В.

- Довідка про коло спадкоємців, серія та номер №80/02-14, виданий 07.05.2021 року видана приватним нотаріусом Щетіловою О.В.

Однак позивачці зі слів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та інших мешканців цієї квартири які проживали в 1997-1999 роках в цій квартирі, достовірно відомо, що квартира АДРЕСА_1 була приватизована 09.09.1998 року. Крім того цей висновок ґрунтується на тому, що право на приватизацію квартири мають, відповідно вимог чинного на той час законодавства, всі члени сім`ї, що проживали в зазначеній квартирі станом на 1998 рік, але «приватизацію» квартири проведено лише на декількох осіб та без участі основного наймача квартири ОСОБА_8 . Зазначена квартира, відповідно до положень пункту 28 Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» в належний спосібне була зареєстрована, що є самостійною підставою для визнання спірного свідоцтва недійсним. Зазначене підтверджується довідкою ЦНАП №5/5-99 від 09 серпня 2022 року. В довідці зазначено, що за даними КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» станом на 31.12.2012 року реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 , не проводилась. Таким чином, оскільки позивачка та її син ОСОБА_7 з 1997 року проживали в квартирі АДРЕСА_1 , то вони на рівні з іншими членами сім`ї та мешканцями квартири мали право на участь у приватизації зазначеної квартири. Таким чином у зв`язку із незаконністю приватизації квартири, підлягає визнанню недійсним також і свідоцтво про право на спадщину яке видано на ім`я ОСОБА_6 . Свідоцтво про право на спадщину за законом, серія та номер 4962 видане 18.05.2021 року на ім`я ОСОБА_10 так само як і договір дарування, укладений 18.05.2021 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 зареєстрований державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В. спрямовані на використання майна, всупереч приписам чинного законодавства.

Статтею 41 Конституції України вказано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до ст.58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання житлового приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищі, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Статтею 9 Житлового кодексу УРСР передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

За приписами статті 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до ст..65 ЖК УРСР (в редакції 1997-1998 р.р.) наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Відповідно п.1 ст.8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Частиною 3 ст.8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до ч.5 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Так, у відповідності із ч.ч.1-3, 5 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статею 217 ЦК встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Як передбачено ст.235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Згідно із ч.1 ст.236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

В результаті правового аналізу вказаних положень Цивільного кодексу суд прийшов до висновку, що у разі встановлення факту неправомірності насправді вчиненного правочину (частини правочину) удаваний правочин (частина правочину) може бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.215 ЦК, адже в ньому зовнішнє волевиявлення сторін не узгоджується з їх внутрішньою волею.

У пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Отже в разі встановлення, що укладений сторонами правочин (або окрема його частина) вчинено для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, суд вправі застосувати до правочину, який сторони вчинили насправді, наслідки зокрема недійсності правочину або окремої його частини, передбачені ч.1 ч. 2 ст.216 ЦК.

Згідно із частинами 1 і 2 ст.216 ЦК, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правовий аналіз положень ст. ст. 203, 215, 216, 235 ЦК, п.3 і 4 спірного договору дають підстави вважати, що договір є правомірним, укладений відповідно до вимог законодавства, кошти за продаж частки спірної квартири позивач отримав повністю.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуваними Свідоцтвом про право власності на житло та договором дарування не порушено право на приватизацію Позивачем житла, в якому остання проживала, згідно з приписами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до яких, серед іншого, кожен громадянин України має право приватизувати займане ним житло безплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Судові витрати, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачкою по фактично понесеним.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263 - 265 ЦПК України, ст.ст. 5, 13, 15, 16, 203, 215, 316, 321, 328 ЦК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Дніпровська міська рада, державний реєстратор відділу державної реєстрації апарату Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Юрченко Дмитро Сергійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право власності на житло, залишити без задоволення.

Судові витрати залишити за позивачкою.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 02 березня 2026 року по справі 199/10707/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Дніпровська міська рада, державний реєстратор відділу державної реєстрації апарату Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Юрченко Дмитро Сергійович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право власності на житло.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О.Богун

12.10.2026