Рішення № 140875569, 21.10.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/16568/25

Провадження № 2/750/849/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді Маринченко О.А.,

секретар судового засідання Шилова Ж.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника Управління (служби) у справах дітей Ципуринди О.М.,

прокурора Дейкун К.Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав,

Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,

в с т а н о в и в:

03 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить позбавити її батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обгрунтовано позов тим, що позивач та відповідач з 11 березня 2022 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2025 року було розірвано. Сторони з 28 вересня 2010 року вже перебували в шлюбі, але через постійні непорозуміння 29 серпня 2017 року шлюб було розірвано. Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У квітні 2022 року відповідач виїхала на постійне місце проживання закордон. Дочка сторін залишилася проживати з позивачем, який забезпечував її матеріально, створював належні умови для її фізичного, емоційного та освітнього розвитку. Відповідач свідомо повністю самоусунулася від виконання батьківських обов`язків щодо дочки. Після від`їзду закордон відповідач жодного разу не телефонувала дочці, не цікавилася її здоров`ям, навчанням, розвитком чи емоційним станом. Вже чотири роки відповідач взагалі не бере участі в житті дитини, не відвідує святкові заходи в школі, батьківські збори, не займається освітніми та виховними питаннями, не приділяє уваги здоров`ю та соціальній адаптації дитини. Судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 квітня 2025 року стягнуто з відповідач на користь позивача аліменти на дитину, однак жодних коштів на дитину відповідач не сплачує. Влітку 2025 року відповідач приїжджала до м. Чернігова на декілька тижнів, однак навіть не здійснила спроб зв`язатися з дитиною, провести з нею час. Таким чином, відповідач не приймає участі ні в матеріальному забезпеченні дитини, ні у виховному процесі, до своїх батьківських обов`язків ставиться легковажно, що свідчить про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

В установлений судом строк відповідач відзив на позов не подала.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, зобов`язано Управління (службу) у справах дітей Чернігівської міської ради надати висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03 квітня 2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті. Витребувано у Державної прикордонної служби України інформацію про перетин кордону громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 серпня 2026 року залучено до участі в справі прокурора Чернігівської окружної прокуратури.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили суд його задовольнити. Позивач, зокрема, вказав, що вперше шлюб між сторонами було зареєстровано у 2010 році. У 2017 році шлюб між позивачем і відповідачем розірвано. Після розірвання шлюбу між сторонами в 2017 році, дочка залишилася проживати з позивачем. Час від часу дочка була у відповідача на вихідних. Коли почалася війна сторонами було прийнято спільне рішення зареєструвати шлюб знову на випадок того, що з кимось із них може щось трапитися, після чого задля безпеки відповідач разом із дочкою виїхали до Португалії. Фактично шлюбних відносин між сторонами після реєстрації шлюбу в 2022 році не було. Дитина не хотіла їхати до Португалії, була там близько року. Одразу між відповідачем та дочкою стосунки не склалися, дитина хотіла додому, до батька, друзів у неї не було. Моральний стан дитини в Португалії став насторожувати, тому було прийнято рішення про повернення її в Україну. Після повернення в Україну дочка з відповідачем не спілкувалася, з цього часу відповідач повністю припинила спілкування. Позивач намагався телефонувати відповідачу, дочка також телефонувала, однак відповідач не відповідала. Відповідач не вітала дитину з днем народження та іншими святами. Як стало відомо позивачу, відповідач в 2025 році приїжджала до м. Чернігова, однак не повідомила про це і з дочкою не спілкувалася і не бачилася. Нещодавно позивача зупинили працівники поліції та в подальшому відвезли до ТЦК, в цей час дочка залишилася сама. Викликали працівників поліції та опіки для вирішення питання щодо дитини. Представник опіки зателефонував відповідачу, щоб та забрала дочку, однак відповідач сказала «забирати не буде, робіть, що хочете». Після того, як з`ясувалося, що близьких і рідних, яким можна передати дитину, немає, позивача ввечері відпустили додому. Висновок органу опіки та піклування суперечить інтересам дитини та складений всупереч всім матеріалам справи.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, з використанням засобів електронного зв`язку подала заяву, в якій просить справу розглянути за її відсутності та зазначила, що не заперечує проти задоволення позову, оскільки в 2022 році виїхала до Португалії та створила нову сім`ю. З Україною її нічого не пов`язує, з колишнім чоловіком вона розлучилася фактично в 2017 році і з того часу дочка проживає з батьком, внаслідок чого був втрачений емоційний зв`язок між ними. Через війну відповідач забрала дочку з собою до Португалії, де вона прожила до 2023 року. Однак, спілкування не склалося, дочка не адаптувалася в Португалії взагалі та весь час просилася до батька в Україну. Постійні сварки та повне непорозуміння сприяли поверненню дочки до батька. Повертатися до України відповідач не планує, доля колишнього чоловіка та дочки через погані відносини її не цікавить. У Португалії відповідач має іншу родину, забирати дочку назад бажання не має і дочка цього не хоче, оскільки спілкування між матір`ю та дочкою відсутнє. Позивач постійно сам утримує дочку.

Представник Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради у судовому засіданні підтримав висновок органу опіки та піклування.

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала.

Заслухавши доводи позивача, його представника, представника Управління (служби) у справах дітей, прокурора, думку дитини, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач та відповідач з 28 вересня 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 серпня 2017 року в справі № 750/6525/17 було розірвано.

11 березня 2022 року позивач та відповідач знову зареєстрували шлюб, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 травня 2025 року було розірвано (а.с. 15-16).

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 13).

Дочка сторін зареєстрована за адресою реєстрації позивача (а.с. 14).

Судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 04 квітня 2025 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 21).

З копії довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів № 84463 від 29 жовтня 2025 року, наданої Центральним відділом державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), слідує, що згідно з матеріалами виконавчого провадження № 79340397, відкритого 14.10.2025 на виконання судового наказу № 750/4620/25 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , станом на 29.10.2025 у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 7 (сім) місяців з дня пред?явлення виконавчого документа до примусового виконання, яка становить 20684 грн. 47 коп. (а.с. 22).

Відповідно до копії довідки № 299 від 05 листопада 2025 року, виданої Чернігівською гімназією № 2 Чернігівської міської ради, ОСОБА_4 дійсно навчається в цій гімназії. ОСОБА_3 батьківські збори не відвідує, вихованням та навчанням дочки не займається, за викликом до школи не з`являється. Зі слів батька проживає за кордоном (а.с. 17).

Згідно з інформацією від 28 листопада 2025 року, наданою лікарем-педіатром ОСОБА_5 , батько дитини ОСОБА_4 звертався до клініки з приводу стану здоров`я своєї дочки. Медичні послуги оплачував батько. Чи цікавилася мати станом здоров`я дитини надати інформацію неможливо, оскільки з матір`ю не контактували (а.с. 18).

За інформацією, наданою Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19.4.1/28355-26-Вих від 17 квітня 2026 року, ОСОБА_6 , зокрема, 04 квітня 2022 року перетнула державний кордон у пункті пропуску «Рава-Руська» у напрямку «Виїзд». 10.06.2025 ОСОБА_6 у пункті пропуску «Рава-Руська» перетнула державний кордон у напрямку «В`їзд», а 30.09.2025 у пункті пропуску «Старокозаче» у напрямку «Виїзд» (а.с. 61 на звороті-62).

У заяві від 09 січня 2026 року, яку відповідач подавала до Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради, відповідач зазначила, що дає свою повну і беззаперечну згоду на позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , оскільки з дочкою не проживає, її вихованням не займається, матеріальної допомоги не надає (а.с. 48).

У заяві ОСОБА_4 від 23 січня 2026 року, адресованій Управлінню (службі) у справах дітей Чернігівської міської ради, дочка сторін зазначила, що повністю підтримує намір свого батька щодо позбавлення відповідача батьківських прав (а.с. 49).

Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 19 березня 2026 року № 166 затверджено висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 50-51).

Зокрема, відповідно до вказаного висновку спеціалістами через месенджер «Телеграм» було встановлено зв?язок з особою, яка назвалась ОСОБА_3 . Вона повідомила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, та через електронні засоби зв?язку звернулась до управління із заявою про те, що вона погоджується із позбавленням її батьківських прав по відношенню до своєї дочки, тому що з дитиною не проживає, її вихованням не займається, матеріальної допомоги не надає. Засідання комісії з питань захисту прав дитини просила проводити без її участі. Під час засідання комісії ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав по відношенню до її неповнолітньої дочки. Зважаючи на те, що батьком не вживалися превентивні заходи впливу відносно матері, позбавлення батьківських прав є передчасним і не відповідає інтересам дитини. Згідно із частиною третьою статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засад суспільства.

У судовому засіданні також було заслухано думку ОСОБА_4 щодо позбавлення матері батьківських прав, яка повідомила, що ще до війни, а саме: після розірвання шлюбу між її батьками в 2017 році, вона залишилася проживати з батьком, з матір`ю майже не спілкувалася. Батько не забороняв спілкуватися з матір`ю, остання сама не виявляла інтересу до цього. Фактично всі питання щодо неї вирішуються і раніше вирішувалися позивачем. Вихованням і утриманням займається позивач (він водить до лікаря, відвідує школу тощо). Після початку війни батьки прийняли рішення і їй довелося виїхати закордон із матір`ю, однак вона захотіла повернутися в Україну до батька, оскільки відносини з матір`ю не склалися. Під час проживання в Португалії з матір`ю, остання не виявляла інтересу до спілкування, у неї був чоловік, з яким вона проживала, і їй було не до того. У Португалії мати приходила з роботи та йшла до себе в кімнату. Кожен був по різним кімнатам. З матір`ю вони жили кожен сам по собі, майже не контактували. Вона сама собі готувала їжу, іноді мати. Також бували і конфлікти через те, що вона хотіла до батька в Україну. Після приїзду в Україну вона зателефонувала матері та хотіла повідомити як доїхала, однак остання не відповіла і не перетелефонувала. Пізніше вона перестала телефонувати матері. Мати також жодного разу не телефонувала. Коли батька забрали в ТЦК і поліція телефонувала матері, вона повідомила, що не буде її забирати. Все життя вона прожила з батьком, мати не проявляла цікавості до підтримання відносин. До матері у неї немає ніяких відчуттів, ні позитивних, ні негативних. У матері до неї також ставлення байдуже.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 141 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частини другої статті 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (стаття 155 Сімейного кодексу України).

Пунктом 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України визначено, що батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення наведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно з частиною першою статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд зазначає, що дійсно відмова батьків від дитини є неправозгідною.

Разом з тим, суд враховує, що ще після розірвання шлюбу між сторонами в 2017 році дочка сторін залишилася проживати і проживала з позивачем. У 2022 році задля безпеки сторони прийняли рішення про те, що дочка з відповідачем поїдуть закордон. Після повернення дочки в Україну відповідач дочкою не цікавиться, участі в її житті та вихованні не бере, будь-якої батьківської уваги не приділяє, не телефонує, матеріальної допомоги не надає. Навіть, коли дочка сторін повернулася в Україну та телефонувала, щоб повідомити відповідачу про те, як вона доїхала, відповідач не відповіла і не перетелефонувала.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач з червня 2025 року до кінця вересня 2025 року була в Україні, але за цей час з дочкою жодного разу не зустрілася, навіть не зателефонувала їй.

Також, суд бере до уваги, що відповідач навіть після пред`явлення позивачем позову до суду не вживала заходів для відновлення спілкування з дочкою, не висловлювала бажання брати участь у її вихованні, не телефонувала їй, не вітала зі святами, не цікавилася успіхами та розвитком, подарунки не дарувала, будь-якої участі в житті дитини не брала, що свідчить про байдуже її ставлення до дитини та своїх батьківських обов`язків.

Таким чином, відповідач тривалий час дочку навіть не бачила та не виявляла бажання це зробити, її вихованням та утриманням не займається, успіхами в школі, станом здоров`я, фізичним, моральним та духовним розвитком дитини не цікавиться, не спілкується з нею в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідач байдуже відноситься до життя дитини, її здоров`я, успіхів, що свідчить про свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Жодних дій, які б свідчили про бажання та намір відповідача займатися вихованням дитини, брати участь в її житті, відповідачем вчинено не було.

За встановлених обставин, враховуючи викладене, оцінивши наявні в справі докази та доводи сторін в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, у зв`язку з чим вважає за доцільне позбавити її батьківських прав відносно неї.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1211 грн. 20 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, місцезнаходження: вул. І. Мазепи, 19, м. Чернігів; ідентифікаційний код 43649710.

Повний текст рішення складено 23.10.2026.

Суддя