Рішення № 140875156, 23.10.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2277/26

2/583/1297/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Савєльєвої А.І.

з участю секретаря судового засідання Доценко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Охтирка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Яценко Артем Олегович, до ОСОБА_2 , Охтирської міської ради, третя особа: Відділ з питань державної реєстрації Охтирської міської ради, про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Яценка А.О. звернувся до суду із зазначеним позовом, згідно з яким просить визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач отримав у власність квартиру АДРЕСА_2 , у якій він зареєстрований та проживає зі своєю дружиною. Вказане підтверджується архівним витягом №137/16-63 від 03.04.2026. Свідоцтво про право власності на спірну квартиру позивач не отримував, на даний час воно втрачене. Право власності на квартиру не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або в Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Самостійно відновити свідоцтво про право власності або отримати його дублікат позивач не має можливості, оскільки орган, що його видавав, відсутній та/або переформатований, а архіви не містять дублікатів документа.

Ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2026 року відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 серпня 2026 року залучено до справи в якості співвідповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 ).

Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 13 жовтня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Яценко А.О. у судове засідання не з`явилися про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, від представника позивача надійшла письмова заява про розгляд справи без їх участі, у якій зазначив, що позовні вимоги підтримують, просять їх задовольнити, оскільки обгрунтованість позовних вимог підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, наддала письмову заяву, у якій просить провести судове засідання без її участі, не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача Охтирської міської ради Касіч К.І. у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи Відділу з питань державної реєстрації Охтирської міської ради Кучерявенко А.А. у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, надала заяву про проведення судового засідання без її участі.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що. 04.11.1975 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, зареєстровний Верхнєчуївською сільською радою Уваровського району Тамбовської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 19 зворот).

Як вбачається з витягу з реєстру територіальної громади, зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , дата реєстрації 15.01.1993 (а.с. 5).

ОСОБА_2 також зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 05.04.1988, що підтверджується відповідним штампом у її паспорті (а.с. 14 зворот).

Встановлено, що Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради № 130 від 18.03.1993 прохання наймачів про приватизацію квартир задоволено і передано кварири в приватну власність. Зокрема, ОСОБА_1 у спільну сумісну власність передано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Вказана обставина підтверджується архівним витягом (а.с. 4).

Згідно з належним чином завіреною копією з «Книги реєстрації квартир, будинків, що належать на праві приватної власності» в частині отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 отримав свідоцтво 30.03.1993 (а.с. 6-7).

Представник позивача в позовній заяві зазначає, що ОСОБА_1 не отримував свідоцтва про право власності, оскільки перебував у відрядженні, після його звернення за свідоцтвом йому повідомили, що воно втрачене, а підпис у книзі він не вважає своїм.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відсутні відомості про право власності, інші речові права, іпотеки та обтяження на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 8).

Відповідно до звіту з оцінки майна оціночна вартість вказаної квартири складає 671030 гривень (а.с. 10).

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який гарантує право особи на безперешкодне користування своїм майном, володіння, користування та розпорядження ним відповідно до закону і власної волі, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом (частини перша, друга статті 182 ЦК України).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також - у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , представник позивача зазначає, що позивач отримав вказану квартиру у власність на підставі Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради № 130 від 18.03.1993 «Про приватизацію квартир державного житлового фонду». У квартирі позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає зі своєю дружиною - відповідачем ОСОБА_2 .

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, його подальшого використання і утримання, станом на 18.03.1993 (дата розпорядження органу приватизації про передачу спірної квартири у власність) визначались Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній за станом на 18.03.1993).

За змістом ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній за станом на 18.03.1993), приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній як за станом на 18.03.1993.), приватизація здійснюється, серед іншого, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 кв.м на сім`ю.

Як слідує з положень ст. 5. Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції, чинній як за станом на 18.03.1993), до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію цього Закону. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

За змістом ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у його редакції у наведеній тут частині, чинній за станом на 18.03.1993), приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) і організація продажу може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків) у власність громадян відповідно до ст. 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок). Це право засвідчується ліцензією, що видається в порядку, який встановлюється КМ України.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У п. 37 Постанови Пленум ВССУ наголошується, що виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, зокрема, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами.

Крім того, Верховний Суд України у своєму Узагальненні «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» звертає увагу, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Відповідно до архівного витягу з рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради № 130 від 18.03.1993 «Про приватизацію квартир державного житлового фонду» прохання наймачів про приватизацію квартир задоволено і передано їх у приватну власність (зокрема, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 - ОСОБА_1 у спільну сумісну власність). При цьому, відповідач ОСОБА_2 (дружина позивача ОСОБА_1 ) на момент приватизації також була зареєстрована за вказаною адресою.

Крім того, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 так і не отримав свідоцтво про пдасності на квартиру, на даний час свідоцтво втрачено. Самостійно відновити свідоцтво про право власності або отримати його дублікат позивач не має можливості, оскільки орган, що його видавав, відсутній та/або переформатований, а архіви не містять дублікатів документа.

Як вбачається зі змісту письмової заяви відповідача ОСОБА_2 від 13.10.2026, остання не заперечує проти задоволення позову та визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на чотирикімнатну квартиру загальною площею 74,4 кв. м., житловою площею 44,8 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача Охтирської міської ради також не висловив жодних заперечень проти позовних вимог, у письмовій заяві від 23.10.2026 просить прийняти законне та обґрунтоване рішення у справі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, за наявності доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог та відсутності заперечень відповідачів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було втрачено, отримати його дублікат неможливо, державним реєстратором відмовлено ОСОБА_1 в державній реєстрації права власності, а отже, наявні підстави для застосування ст. 392 ЦК України у зв`язку з відсутністю іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 95, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК ст. ст. 15, 392 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Яценко Артем Олегович, до ОСОБА_2 , Охтирської міської ради, третя особа: Відділ з питань державної реєстрації Охтирської міської ради, про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) право власності на чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,4 кв.м, житловою площею 44,8 кв.м.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Охтирська міська рада Охтирського району Сумської області, юридична адреса: Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 11.

Третя особа: Відділ з питань державної реєстрації Охтирської міської ради, юридична адреса: Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 11.

Суддя А.І.Савєльєва