Рішення № 140870786, 19.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2812/26

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Малярчук І.А.,

при секретарі судового засідання: Драгановї А.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Бондар А.Г. - самопредставництво,

відповідача: Галицький С.О.,

розглянувши справу №916/2812/26 за позовом ДЕПАРТАМЕНТУ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Головного управління національної поліції в Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Захисників Миколаєва, 5, код ЄДРПОУ 40108735) про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальні дії суду:

Позивач, позовні вимоги підтримує, в їх обґрунтування зазначає, що нежитлове приміщення підвального поверху, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька 43а, загальною площею 174,7 кв.м, є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Так, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з державного реєстру речових прав стало відомо, що наявний запис про арешт нерухомого майна на підставі постанови про накладення арешту серія та номер б/н від 24.01.2011 видавник: Слідче управління УМВС України в Миколаївській області на нежитлове приміщення підвального поверху, загальною площею 174,7 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька 43а. Департаментом комунальної власності Одеської міської ради на адресу Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області направлявся лист з проханням повідомити чи завершено розслідування за кримінальним провадженням на підставі якого був накладений вищевказаний арешт, а також чи вживались заходи щодо скасування арешту, накладеного в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні. Листом від 26.03.2026 № 49557-2026 Слідче управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області повідомило, що кримінальна справа № 10480025 була скерована до Заводського районного суду м. Миколаєва, та 28.12.2012 у даній справі судом було винесено вирок. В той же час відомості про зазначений вище запис про обтяження було зареєстровано 26.01.2011 під № 31325627, на підставі постанови про накладення арешту серія та номер б/н від 24.01.2011 видавник: Слідче управління УМВС України в Миколаївській області. Подалі, Департамент звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєві з заявою щодо скасування арешту на нежиле приймання підвального поверху, загальною площею 174,7 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька 43а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1818228951101), накладений на підставі постанови про накладення арешту серія та номер б/н від 24.01.2011 видавник: Слідче управління УМВС України в Миколаївській області, номер запису про обтяження 31325627. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.05.2026 у справі № 1-414/11 (провадження № 1-в/487/38/26) вищевказане клопотання повернуто Департаменту без розгляду з одночасним зауваженням стосовно того, що спір про звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт був накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершеного у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова ВП Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, провадження № 14-105цс19). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Таким чином, існування не скасованого арешту майна порушує право позивача на мирне володіння та розпорядження своїм майном, встановлює неправомірні обмеження, за яких захистити права та інтереси позивач може лише в судовому порядку. Відтак, позивач просить суд скасувати арешт на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 174,7 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька 43а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1818228951101) накладений на підставі постанови про накладення арешту серія та номер б/н від 24.01.2011 видавник: Слідче управління УМВС України в Миколаївській області, номер запису про обтяження 31325627.

29.07.2026 за вх.№ 26469/26 до суду від відповідача надійшов відзив на позову заяву, в якій останній вказав про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність за ним зареєстрованого речового права на спірний об`єкт нерухомості станом на момент звернення до суду. Додані судові рішення самі по собі не підтверджують актуального стану державної реєстрації речових прав та не замінюють витягу з Державного реєстру речових прав чи інших документів, які підтверджують внесення відповідного запису до Реєстру. Як вбачається з матеріалів справи, арешт на майно накладено слідчим за правилами КПК України 1960 року. Отже, з огляду на наведену відповідачем судову практику, він вважає, що питання про скасування арешту майна, який накладений слідчим повинно вирішуватися судом в порядку кримінального судочинства, а не судом в порядку господарського судочинства. Саме по собі ухвалення судових рішень, на які посилається позивач, не є безумовною підставою для задоволення заявлених вимог.

Крім того, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що після набрання законної сили відповідними судовими рішеннями він не може повноцінно реалізовувати правомочності власника у зв`язку з наявністю арешту. Разом з тим сам по собі факт існування судових рішень щодо права власності ще не свідчить про незаконність подальшого існування арешту, оскільки питання про його скасування має вирішуватися з урахуванням підстав його накладення, мети застосування такого заходу забезпечення та фактичного стану кримінального провадження, в межах якого його було застосовано. Особливу увагу слід звернути на те, що ухвала Заводського районного суду м. Миколаєва, на яку посилається позивач, не містить висновків щодо незаконності арешту або обов`язку його скасування. Зазначеною ухвалою суд лише констатував, що питання скасування такого арешту після завершення кримінального провадження має вирішуватися у порядку відповідного виду судочинства. Таким чином, наведена ухвала не підтверджує обґрунтованість позовних вимог по суті спору та не звільняє позивача від обов`язку доведення всіх елементів заявлених вимог. Також саме по собі посилання на судові рішення щодо витребування спірного майна не свідчить про автоматичне припинення дії арешту, накладеного постановою слідчого управління у кримінальній справі, оскільки такі судові рішення не вирішували питання законності чи скасування зазначеного арешту та не містять відповідних висновків. За таких обставин позивач повинен довести не лише факт належності спірного майна територіальній громаді, а й наявність передбачених законом підстав для припинення дії арешту, накладеного у межах кримінальної справи, а також причинно-наслідковий зв`язок між існуванням такого арешту та порушенням його прав, чого поданими матеріалами належним чином не підтверджено.

У відповіді від 30.07.2026 за вх,№ 26565/26 на відзив Департамент зазначив про те, що відповідачем разом із відзивом не надано належних та допустимих доказів, які б об`єктивно підтверджували наявність поважних причин пропуску встановленого судом процесуального строку.

Окремо відповідач зауважує, що Департаментом надано до матеріалів справи (позовної заяви) докази реєстрації права власності на спірний об`єкт за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (інформаційна довідка № 462634317).

У даній справі арешт на спірне нерухоме майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року. Отже, спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, у разі, якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК 1960 року, спір щодо зняття арешту з майна є приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства. За наведених вище обставин, не зняття арешту з майна є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Ухвалою суду від 13.07.2026 відкрито провадження у справі № №916/2812/26; постановлено розглядати справу №916/2812/26 в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання суду на 31.07.2026 о 10:00.

У підготовчому засіданні 31.07.2026 судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 07.09.2026 о 10:20.

Протокольною ухвалою суду від 07.09.2026 закрито підготовче провадження по справі №916/2812/26 та призначено розгляд справи по суті на 19.10.2026 о 10:30.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 462634317 від 03.02.2026 нежитлове приміщення підвального поверху, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька 43а, загальною площею 174,7 кв.м, є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Також, наявний запис про арешт нерухомого майна на підставі постанови про накладення арешту серія та номер б/н від 24.01.2011 видавник: Слідче управління УМВС України в Миколаївській області на нежитлове приміщення підвального поверху, загальною площею 174,7 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька 43а.

Листом від 26.03.2026 № 49557-2026 Слідче управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області повідомило, що кримінальна справа № 10480025 була скерована до Заводського районного суду м. Миколаєва, та 28.12.2012 у даній справі судом було винесено вирок.

Листом від 04.03.2026 № 1277/03.01-06 Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради повідомило Департамент комунальної власності Одеської міської ради про те, що на сторінці 121 реєстрової книги 79неж міститься запис про накладення арешту на нежитлове допоміжне приміщення підвалу загальною площею 174,7 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 43-А, на підставі постанови СВ СУ УМВС України в Миколаївській області від 24.01.2011 у кримінальній справі № 10480025. Водночас зазначено про неможливість надання копії вказаної постанови у зв`язку з її відсутністю у підприємства.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31.01.2019 у справі № 522/5582/16-ц задоволено позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ПАТ «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Одеська міська рада, про визнання недійсним іпотечного договору, скасування записів про державну реєстрацію, витребування майна та усунення перешкод у користуванні; визнано недійсним іпотечний договір від 10.10.2007, укладений між банком та Косаревим О.А., витребувано на користь територіальної громади м. Одеси нежитлове підвальне приміщення загальною площею 174,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , усунуто перешкоди у користуванні зазначеним майном шляхом виселення ОСОБА_1 , а також скасовано записи про державну реєстрацію права власності, іпотеки та обтяження вказаного нерухомого майна.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30.01.2020 апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31.01.2019 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Постановою Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 522/5582/16-ц касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 30.01.2020 скасовано в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним іпотечного договору, скасування записів про державну реєстрацію іпотеки та обтяження нежитлового підвального приміщення, витребування майна та виселення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31.01.2019 у цій частині залишено в силі. У частині вирішення позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності Косарева О.А. постанову суду апеляційної інстанції змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції постанови Верховного Суду.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.05.2026 у справі № 1-414/11 (провадження № 1-в/487/38/26) клопотання про скасування арешту на нежиле підвального поверху повернуто Департаменту без розгляду з одночасним зауваженням стосовно того, що спір про звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт був накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершеного у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова ВП Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц, провадження № 14-496цс18) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11, провадження № 14-105цс19). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, надавши мотивовану оцінку кожному аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 327 ЦК України передбачає, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Частиною 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності як суб`єктивне цивільне право містить у своєму складі правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших та правомочність захисту.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Згідно ст. 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до п. 9 розд. ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Згідно ст. 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим ч. 1 ст.7, ч. 1 ст. 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства.

За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.

У постанові від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Отже, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що нежитлове підвальне приміщення загальною площею 174,7 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 43-А, належить до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.02.2026 № 462634317 та судовими рішеннями у справі № 522/5582/16-ц.

Зокрема, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31.01.2019, залишеним у відповідній частині в силі постановою Верховного Суду від 17.05.2023, витребувано спірне приміщення від Косарева О.А. на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, визнано недійсним іпотечний договір та усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення Косарева О.А.

Водночас, відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.02.2026 № 462634317 щодо нежитлового підвального приміщення загальною площею 174,7 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 43-А зберігається арешт, зареєстрований 26.01.2011 за № 31325627 на підставі постанови Слідчого управління УМВС України в Миколаївській області від 24.01.2011. З листа Слідчого управління ГУНП в Миколаївській області від 26.03.2026 № 49557-2026 вбачається, що кримінальну справу № 10480025, в межах якої було накладено арешт, передано до Заводського районного суду м. Миколаєва, яким 28.12.2012 було ухвалено вирок. При цьому, доказів необхідності подальшого збереження арешту на спірному майні, зокрема для виконання вироку, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Крім того, щодо доводів позивача про пропущення відповідачем строку подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.07.2026 відкрито провадження у справі № 916/2812/26 та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву. Відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України відзив подається у строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки про доставку документа до електронного кабінету, ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.07.2026 доставлено до електронного кабінету відповідача 13.07.2026 о 17:53, водночас повідомлення про її доставлення отримано судом 14.07.2026 о 08:19. Таким чином, відповідно до частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження є 14.07.2026. Згідно з частиною першою статті 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Отже, встановлений судом п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву розпочався 15.07.2026 та закінчився 29.07.2026. Враховуючи, що відповідач подав відзив на позовну заяву 29.07.2026, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленого судом процесуального строку, у зв`язку з чим доводи позивача про його пропуск є необґрунтованими, а підстави для залишення відзиву без розгляду відсутні.

Суд відхиляє доводи відповідача про необхідність вирішення спору виключно в порядку кримінального судочинства, оскільки спір стосується захисту права власності територіальної громади, яка не була особою, щодо майна якої застосовувався арешт у кримінальній справі. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц, від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11 та від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19, відповідно до яких спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року, після завершення кримінальної справи можуть розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.

Крім того, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.05.2026 у справі № 1-414/11 клопотання Департаменту про скасування арешту повернуто без розгляду з посиланням на приватноправовий характер спору. Заперечення відповідача щодо недоведеності права власності на спірне приміщення спростовуються наявною у матеріалах справи інформаційною довідкою від 03.02.2026 № 462634317 та судовими рішеннями у справі № 522/5582/16-ц, якими встановлено належність майна територіальній громаді м. Одеси.

Таким чином, враховуючи встановлене право комунальної власності на спірне приміщення, ухвалення вироку у кримінальній справі ще у 2012 році, відсутність доказів необхідності подальшого збереження арешту та наявність відповідного обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд дійшов висновку, що збереження арешту порушує право територіальної громади м. Одеси на розпорядження належним їй майном.

За наведених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та наявність підстав для їх задоволення шляхом скасування арешту нежитлового підвального приміщення загальною площею 174,7 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, 43-А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1818228951101, номер запису про обтяження 31325627.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 2 662,40грн, які в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, а саме в сумі 2 662,40грн.

Керуючись ст.ст. 123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити повністю позов ДЕПАРТАМЕНТУ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Головного управління національної поліції в Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Захисників Миколаєва, 5, код ЄДРПОУ 40108735) про скасування арешту майна.

2. Скасувати арешт на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 174,7 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька 43а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1818228951101) накладений на підставі постанови про накладення арешту серія та номер б/н від 24.01.2011 видавник: Слідче управління УМВС України в Миколаївській області, номер запису про обтяження 31325627.

3. Стягнути з Головного управління національної поліції в Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Захисників Миколаєва, 5, код ЄДРПОУ 40108735) на користь ДЕПАРТАМЕНТУ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.10.2026.

Суддя І.А. Малярчук