Рішення № 140870348, 23.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2026Справа № 910/7294/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/7294/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект автоматика»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 185653,82 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплект автоматика» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач) про стягнення 185653,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/8484/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект автоматика» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», зміненим в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 у справі №910/8484/25, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість у розмірі 1453917,66 грн, 3% річних у розмірі 136658,60 грн та інфляційні втрати у розмірі 601958,34 грн. Втім, враховуючи, що рішення відповідачем виконане 23.04.2026, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 3% річних у розмірі 37881,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 147772,30 грн за період який не охоплений рішенням від 09.10.2025 у справі №910/8484/25.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/7294/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору.

23.07.2026 року через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що за його розрахунком обґрунтованою є сума 3% річних у розмірі 37762,03 грн, інфляційних втрат у розмірі 104790,15 грн, які і були сплачені на користь позивача, тому в цій частині провадження у справі підлягає закриттю, а в решті позовних вимог належить відмовити, у зв?язку з необґрунтованістю нарахованих та заявлених до стягнення позивачем компенсаційних втрат. Також відповідач заперечив проти задоволення вимог позивача в частині заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу, просив зменшити його до 10% від заявленого розміру, у зв?язку з тим, що даний спір є спором незначної складності, за своїм змістом є типовим, а тому не передбачає значних затрат часу адвоката на надання правничої допомоги, зокрема і складення заяв по суті даного спору.

Своїм правом на подання відповіді на відзив, як то передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України, позивач не скористався.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення до нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект автоматика», як постачальником, та відокремленим підрозділом «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (у подальшому змінено організаційно-правову форму на Акціонерне товариство), як покупцем, було укладено договір поставки № 20/05/121 (№ 53-143-01-21-01953 від 17.11.2021) (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити в передбачені договором строки покупцю продукцію, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити її.

У ході виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу товар за видатковими накладними: від 08 грудня 2021 року № 62 на суму 71680,00 грн; від 17 грудня 2021 року № 64 на суму 350347,82 грн; від 20 грудня 2021 року № 67 на суму 755551,95 грн та № 68 на суму 154013,08 грн; від 20 січня 2022 року № 5 на суму 33428,29 грн та № 6 на суму 160575,98 грн, у той час як відповідач зобов`язань з оплати вартості поставленого товару в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість за договором у загальному розмірі 1453917,66 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Автоматика» 1453917,66 грн заборгованості, 602013,11 грн інфляційних втрат, 136674,54 грн 3% річних та 26311,26 грн судового збору.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 року рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року у справі № 910/8484/25 змінено в частині стягнення 3 % річних, втрат від інфляції та судового збору, викладено його резолютивну частину в новій редакції, за змістом якої стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ТОВ «Комплект Автоматика» 601958,34 грн інфляційних втрат, 136658,60 грн 3 % річних та 26308,63 грн судового збору; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 року у справі № 910/8484/25 залишено без змін.

Згідно статті 284 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/8484/25, з урахуванням зміненої частини постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026, є таким, що набрало законної сили.

Під час розгляду справи №910/8484/25, судом було встановлено, що наявні в матеріалах справи документи підтверджують факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки обумовленого товару та факт неналежного виконання відповідачем свого обов`язку за договором щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим виник борг у розмірі 1453917,66 грн.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, «Справа «Совтрансавто-Холдинг» проти України» п. 72 «В. Оцінка Суду»).

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло за договором поставки № 20/05/121 від 15.11.2021 (№ 53-143-01-21-01953 від 17.11.2021) по сплаті позивачу вартості поставленого товару у розмірі 1453917,66 грн підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/8484/25, з урахуванням зміненої частини постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026, за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі №910/8484/25 відповідачем у повному обсязі виконано 23.04.2026, що підтверджується долученою до матеріалів справи випискою по рахунку позивача за 23.04.2026, відкритого в АТ «Полтава-банк».

Відтак, оскільки відповідач своє грошове зобов`язання за договором поставки №20/05/121 від 15.11.2021 (№ 53-143-01-21-01953 від 17.11.2021) належним чином виконав лише 23.04.2026, позивачем заявлено у даному спорі вимогу про стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 147772,30 грн та 3% річних у загальному розмірі 37881,52 грн за період з 11.06.2025 по 23.04.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку чи закриття провадження у справі в частині стягнення боргу, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи за несвоєчасне виконання такого грошового зобов`язання.

Так, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду №5023/10655/11 (922/1654/20) від 09.06.2021, №904/3491/19 від 18.06.2020, №910/12604/18 від 01.10.2019).

При цьому, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов`язання відповідача перед позивачем зі сплати заборгованості виконано лише 23.04.2026 року, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з поданого розрахунку, позивачем нарахування 3% річних здійснено за період з 11.06.2025 по 23.04.2026 на суму основного боргу у розмірі 1453917,66 грн та за розрахунком позивача становить 37881,52 грн, а інфляційні втрати розраховані починаючи з травня 2022 року (по видатковим накладним №64, №67, №68), з червня 2022 року (по видатковим накладним №5 та №6) (момент виникнення обов`язку сплатити вартість товару) по травень 2026 року та за розрахунком позивача за мінусом стягнутих у справі №910/8484/25 інфляційних втрат у розмірі 601958,34 грн за період з травня 2022 по червень 2025 року, становить 147772,30 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд прийшов до висновку про його часткову обґрунтованість, оскільки позивачем допущена помилка у визначенні кінцевої дати прострочення, так як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення компенсаційних втрат в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.

Виходячи з викладеного, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних за належний період (11.06.2025 по 22.04.2026) та встановлений рішенням суду борг, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підтягають частковому задоволенню в сумі, за розрахунком суду, 37762,03 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

При цьому, щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 147772,30 грн, суд вбачає за необхідне наголосити на наступному.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 26.06.2020 року у справі №905/21/19 роз`яснив, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

"Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ",

де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування.

Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

За наведеного вище, можна дійти висновку, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Постанови КМУ №1078).

Відтак, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 року у справі №905/21/19 визнала правомірною методику розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку, в тому числі, і у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).

Приймаючи до уваги вищенаведене, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат починаючи з травня 2022 року (по видатковим накладним №64, №67, №68), з червня 2022 року (по видатковим накладним №5 та №6) (момент виникнення обов?язку сплатити вартість товару) по травень 2026 року, за мінусом стягнутих у справі №910/8484/25 інфляційних втрат у розмірі 601958,34 грн за період з травня 2022 по червень 2025 року, судом встановлено, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі в сумі 147772,30 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що після подання позову до суду, відповідач здійснив оплату 3% річних в розмірі 37762,03 грн та інфляційних втрат у розмірі 104790,15 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №2872 від 21.07.2026 та №2873 від 21.07.2026.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

У даному випадку, предметом спору є стягнення з відповідача компенсаційних втрат нарахованих в порядку статті 625 Цивільного кодексу України на заборгованість, що виникла за договором поставки № 20/05/121 від 15.11.2021 (№ 53-143-01-21-01953 від 17.11.2021), а саме: 3% річних у розмірі 37881,52 грн та інфляційних втрат у розмірі 147772,30 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Судом встановлено, що обґрунтованими, тобто такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 37762,03 грн та інфляційних втрат у розмірі 147772,30 грн, тоді як в решті позовних вимог слід відмовити.

Відтак, враховуючи, що предмет спору в частині стягнення 3% річних у розмірі 37762,03 грн та інфляційних втрат у розмірі 104790,15 грн припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду (позов поданий до Господарського суду міста Києва 15.06.2026 (згідно відомостей підсистеми ЄСІТС «Електронний суд»), а заборгованість сплачена лише 21.07.2026), суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 37762,03 грн та інфляційних втрат у розмірі 104790,15 грн, а в іншій частині задовольнити частково.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в частині вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 37762,03 грн та інфляційних втрат у розмірі 104790,15 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

У правовідносинах щодо розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі слід керуватись положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за якими сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

При цьому, пункт 4 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України вказує, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.

Таким чином, судовий збір у сумі 2048,90 грн (пропорційно до розміру вимоги, провадження в якій підлягає закриттю) не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі №910/7294/26 та має бути повернутий особі, яка його сплатила - Товариству з обмеженою відповідальністю «Комплект автоматика»

Тоді як решта судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26000,00 грн.

У поданому до суду позові, позивач вказує, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції - 26000,00 грн, з яких: 15000,00 грн понесені в зв?язку із підготовкою позовної заяви згідно умов договору про надання правової (правничої) допомоги №09/26 від 03.06.2026 року, 5000,00 грн очікується понести в зв?язку із можливим складанням відповіді на відзив та 6000,00 грн за участь представника у судових засіданнях суду першої інстанції (за потреби) із розрахунку два судові засідання вартістю 3000,00 грн кожне.

За приписами частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правової (правничої) допомоги №09/26 від 03.06.2026 (далі - договір), укладеного між ТОВ «Комплект автоматика», як клієнтом, та Адвокатським об?єднанням «Барчук, Деревянко, Сльота та Партнери», як адвокатським об?єднанням; акту приймання-передачі наданих послуг від 15.06.2026 року за договором про надання правової (правничої) допомоги №09/26 від 03.06.2026 року (далі - акт); опису наданих послуг від 15.06.2026 за договором про надання правової (правничої) допомоги №09/26 від 03.06.2026 року (далі - опис); рахунку на оплату №09/26 від 03.06.2026 на суму 15000,00 грн; платіжної інструкції №519 від 08.06.2026 на суму 15000,00 грн; ордеру на надання правничої допомоги, серії АР №1324622 від 11.06.2026; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №002445 від 21.11.2019.

Відповідно до пункту 1.1 договору клієнт доручає, а адвокатське об?єднання приймає на себе зобов?язання надавати правову допомогу щодо складання позовної заяви від імені клієнта про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш", втрат від інфляції та 3% річних в зв?язку із несвоєчасною оплатою поставленої продукції по договору поставки №20/05/121 від 15 листопада 2021 року (№53-143-01-21-01953 від 17 листопада 2021 року) та складання документів правового характеру, необхідних для розгляду справи (відповідь на відзив, письмові пояснення, апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу), а також (за необхідності) участь у судових засіданнях по справі, в т.ч і в режимі відеоконференції.

Згідно пункту 2.1 договору клієнт надає адвокатському об?єднанню наступні повноваження: скласти від імені клієнта та надати йому на підпис позовну заяву про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" втрат від інфляції та 3% річних в зв??язку із несвоєчасною оплатою поставленої продукції по договору поставки №20/05/121 від 15 листопада 2021 року (№53-143-01-21-01953 від 17 листопада 2021 року) та, за потреби, складання документів правового характеру, необхідних для розгляду справи (відповідь на відзив, письмові пояснення, апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу), а також (за необхідності) участь у судових засіданнях по справі, в т.ч і в режимі відеоконференції в усіх без винятку судових інстанціях з усіма правами, наданими законом відповідній стороні, зокрема, але не виключно заявляти клопотання та відводи; давати усні та письмові пояснення у судах, які розглядають справу клієнта; змінювати підстави або предмет позовів: зменшувати або збільшувати предмет та/або вартість позовних вимог; укладати мирові угоди; передавати справу на розгляд третейського суду; оскаржувати рішення (ухвали, постанови) суду та користуватись іншими процесуальними правами, що передбачені законом.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені адвокатського об`єднання за цим договором здійснюють: адвокат Деревянко Данило Валерійович, адвокат Барчук Володимир Іванович, адвокат Сльота Дмитро Володимирович та адвокат Барчук Оксана Євгеніївна.

За умовами пунктів 5.1, 5.2 договору гонорар є формою винагороди адвокатському об`єднанню за надання правової допомоги клієнту. Розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокатському об`єднанню за надану в межах цього договору правову допомогу є фіксованим та становить: складання позовної заяви від мені клієнта про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" втрат від інфляції та 3% річних в зв?язку із несвоєчасною оплатою поставленої продукції по договору поставки №20/05/121 від 15 листопада 2021 року (№53-143-01-21-01953 від 17 листопада 2021 року) - 15000,00 (п?ятнадцять тисяч грн 00 коп.); складання відповіді на відзив - 5000,00 (п?ять тисяч грн 00 коп.); участь у судовому засіданні в суді першої інстанції в режимі відеоконференції - 3000,00 (одна тисяча п?ятсот грн 00 коп.) за одне засідання.

Відповідно до пункту 5.3 договору клієнт здійснює оплату винагороди адвокатським об`єднанням на умовах передплати на підставі наданих рахунків, виписаних адвокатським об`єднанням. Відсутність оплати клієнтом наданого адвокатським об`єднанням рахунку є свідченням відмови клієнта від вчинення адвокатським об`єднанням дій, що зазначені у відповідному рахунку та звільняє адвокатське об`єднання від вчинення таких дій.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором (пункт 7.1 договору).

На виконання умов пунктів 5.2, 5.3 договору позивачем було сплачено на користь адвокатського об`єднання винагороду у загальному розмірі 15000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №519 від 08.06.2026.

15.06.2026 року позивачем та адвокатським об`єднанням було підписано акт приймання-передачі наданих послуг за договором, за умовами пункту 1 та 2 якого, сторони встановили, що адвокатським об`єднанням в період з 03 червня по 15 червня 2026 року надані, а клієнтом прийняті повністю послуги відповідно до п. 1.1 договору про надання правової (правничої) допомоги №09/26 від 03 червня 2026 року, а саме підготовлено позовну заяву про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" втрат від інфляції та 3% річних в зв?язку із несвоєчасною оплатою поставленої продукції по договору поставки №20/05/121 від 15 листопада 2021 року (№53-143-01-21-01953 від 17 листопада 2021 року). Вартість наданих послуг відповідно до п. 5.2.1 договору про надання правової (правничої) допомоги №09/26 від 03 червня 2026 року становить 15000,00 (п?ятнадцять тисяч грн 00 коп.). без ПДВ.

Згідно долученого до позову опису наданих послуг, адвокатським об`єднанням було підготовлено позовну заяву про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії Відокремленого підрозділу "Атоменергомаш" втрат від інфляції та 3% річних в зв`язку із несвоєчасною оплатою поставленої продукції по договору поставки №20/05/121 від 15 листопада 2021 року (№53-143-01-21-01953 від 17 листопада 2021 року) на суму 15000,00 грн.

З урахуванням наданих доказів, позивач вказує про понесення витрат у розмірі 15000,00 грн за надану правничу допомогу в межах справи №910/7294/26 про стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» компенсаційних втрат в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що Деревянко Данило Валерійович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничї допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та постанові Верховного Суду від 30.01.2024 року у справі №904/9441/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.

У той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із невиконанням зобов`язань і регулюються нормами Цивільного кодексу України, які підлягають дослідженню адвокатом і спірні правовідносини не передбачають та предмет доказування у справі №910/7294/26 не охоплює значної кількості обставин та фактів, які підлягають дослідженню.

При цьому, суд зауважує, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу підлягає оцінці з урахуванням принципів співмірності судових витрат, закріплених у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та принципу розумності і суд повинен дотримуватися збалансованості між правом позивача на відшкодування витрат та забезпеченням справедливості для відповідача. Надмірно завищені витрати на правничу допомогу, які не знаходять свого обґрунтування у складності справи, обсязі наданих послуг або часі, витраченому адвокатом, не можуть покладатися на відповідача у повному обсязі, оскільки це призводитиме до необґрунтованого тягаря для сторони.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн, не відповідає критерію розумності, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату і їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 3% річних в сумі 37762 (тридцять сім тисяч сімсот шістдесят дві) грн 03 коп. та інфляційних втрат у розмірі 104790 (сто чотири тисячі сімсот дев`яносто) грн 15 коп. закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект автоматика» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задовольнити частково.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Павла Скоропадського Гетьмана, буд. 59; ідентифікаційний код ВП 26444970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект автоматика» (69063, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Благовіщенська, буд. 31-В; ідентифікаційний код 43616783) інфляційні втрати у розмірі 42982 (сорок дві тисячі дев?ятсот вісімдесят дві) грн 15 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 611 (шістсот одинадцять) грн 80 коп.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В решті позовних вимог відмовити.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Комплект автоматика» (69063, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Благовіщенська, буд. 31-В; ідентифікаційний код 43616783) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2048 (дві тисячі сорок вісім) грн 90 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2026.

СуддяТ.В. Васильченко