Рішення № 140867853, 13.10.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/739/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідачки: ОСОБА_2 ,

представника позивача: адвоката - Єремова М.С.,

представника відповідача-2: адвоката - Буткевича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Рівненської області, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення Дубровицької міської ради Рівненської області, скасування державної реєстрації земельної ділянки та про усунення перешкод у здійсненні права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати незаконним і скасувати рішення Дубровицької міської ради Рівненської області № 198 від 25 березня 2021 року «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам» у частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території Дубровицької міської ради в АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення № 41467264 від 08 квітня 2021 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5621810100:01:009:0581, що внесені до Державного реєстру речових прав державним реєстратором Дубровицької міської ради Рівненської області Буткевич Інною Іванівною;

- усунути перешкоди у здійсненні ним права власності, зобов`язавши ОСОБА_2 демонтувати бетонний бордюр, який вона облаштувала навпроти її житлового будинку, а також зобов`язати її встановити відливи на даху її господарської будівлі для відведення стічних вод.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , належало його батькам - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Право власності на домоволодіння спочатку було зареєстроване за батьком. Свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя та про право на спадщину за законом видані 5 лютого 1986 року: за першим свідоцтвом за ОСОБА_4 посвідчено право власності на 1/2 частину домоволодіння, а за другим після смерті ОСОБА_3 його дружині та синові ОСОБА_5 оформлено спадщину на належну померлому 1/2 частину в рівних частках.

Після смерті його брата ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 належну тому 1/4 частину домоволодіння успадкувала їхня мати.

Рішенням виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 22 травня 1997 року № 110, його матері, було передано земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і земельну ділянку площею 0,02 га для ведення особистого підсобного господарства. Крім того, рішенням міської ради № 245 від 10 липня 2007 року його матері було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,1551 га за адресою: АДРЕСА_3 , зокрема 0,10 га для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель і 0,0551 га для ведення особистого селянського господарства. За життя мати не завершила оформлення прав на ці земельні ділянки.

Після смерті матері 23 травня 2011 року позивач у встановлений строк подав заяву про прийняття спадщини. Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 лютого 2025 року йому оформлено право на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 66,6 кв. м, господарську будівлю літ. «Б», сарай літ. «б», убиральню літ. «В» та огорожу № 1. Набуте право власності він належним чином зареєстрував. Позивач вважав, що разом із домоволодінням до нього перейшло право користування землею, необхідною для його обслуговування.

Поряд із домоволодінням позивача розташований житловий будинок АДРЕСА_4 , у якому проживає відповідачка ОСОБА_2 . Із близьким розташуванням суміжних домоволодінь позивач пов`язував ще одну підставу позову - облаштування відповідачкою бетонного бордюру, яке він датував 2022 роком. Після цього дощові й талі води з боку домоволодіння відповідачки почали стікати під його житловий будинок і на подвір`я. Крім того, позивач зазначав, що на даху господарської будівлі ОСОБА_2 немає відливів, через що вода з покрівлі стікає під стіну його господарської будівлі, зволожує її та спричиняє руйнування й матеріальну шкоду. Потрапляння води на подвір`я та до будівель, за доводами позову, перешкоджає вільно користуватися домоволодінням і належно його утримувати.

Для усунення цих перешкод 19 серпня 2024 року позивач звернувся до Дубровицької міської ради. У відповіді від 04 жовтня 2024 року, рада рекомендувала обговорити з ОСОБА_2 облаштування водовідведення з покрівлі її господарської будівлі, звернутися до спеціалізованих установ або сертифікованих інженерів для обстеження, а за потреби - до суду.

Після отримання відповіді позивач звернувся за правовою допомогою та з`ясував, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок, а у 2021 році - також на земельну ділянку площею 0,0731 га.

15 жовтня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області з проханням надати землевпорядну документацію щодо цієї ділянки. Листом від 22 жовтня 2024 року йому надали документацію в електронній формі.

З отриманих документів позивач довідався, що ПП «Дубровицьке земельно-кадастрове бюро» на замовлення ОСОБА_2 02 листопада 2020 року виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,0731 га з кадастровим номером 5621810100:01:009:0581.

Рішенням Дубровицької міської ради від 25 березня 2021 року № 198 цю документацію затверджено, після чого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Позивач звертав увагу на акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 02 листопада 2020 року, долучений до технічної документації. У ньому суміжним землекористувачем зазначено ОСОБА_4 , а навпроти її прізвища міститься запис про відмову від підписання акта «з особистих міркувань». Оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач вважав, що вона не могла брати участі у встановленні меж у 2020 році або відмовитися від підписання акта. За його твердженням, рукописний запис і підпис у відповідній графі виконала завідувачка сектору з питань містобудування та земельних відносин Дубровицької міської ради Пшенична К.Д. Позивач також стверджував, що погодження суміжної межі за його участю не проводилося, а завідувачка сектору з питань містобудування та земельних відносин Дубровицької міської ради ОСОБА_6 без виїзду на місце розташування суміжних земельних ділянок внесла до акта рукописний запис про відмову від підписання «з особистих міркувань», фактично погодивши межі замість нього.

За наведеними позивачем вимірами, відстань від огорожі до тильної стіни його господарської будівлі становить близько 26 см в одному місці та 43 см в іншому, а від огорожі до будівлі ОСОБА_2 - близько 1,8 м та 1,75 м відповідно. Таке розташування, за його твердженням, не дає змоги належно обслуговувати й ремонтувати тильну стіну та дах будівлі. Позивач також зазначав, що ОСОБА_2 не допускає його на свою територію для ремонтних робіт. На обґрунтування доводів про відстань до межі та відведення опадів він посилався на вимоги будівельних норм, зокрема на необхідність дотримання відстані не менше одного метра від найбільш виступної конструкції стіни до межі суміжної ділянки та недопущення стікання атмосферних опадів на сусідню територію.

Оспорюючи рішення міської ради № 198, позивач посилався на затвердження технічної документації без погодження меж із ним як суміжним землекористувачем, зазначення в акті померлої особи та її фактичну відсутність під час установлення меж. Також позивач зазначав, що не оспорює право ОСОБА_2 на земельну ділянку, необхідну для обслуговування її домоволодіння, однак вважає, що її площу та межі визначено неправильно. Затверджена конфігурація накладається на територію, якою користувалася його сім`я, охоплює частину господарської будівлі та огорожу й перешкоджає обслуговуванню успадкованого домоволодіння. Позивач пов`язував реєстрацію за ОСОБА_2 права на ділянку площею 0,0731 га з рішенням ради № 198 і вважав, що оформлені межі порушують його право власності та користування домоволодінням. У зв`язку з цим він просив визнати незаконним і скасувати рішення ради № 198, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, а також усунути перешкоди в користуванні домоволодінням шляхом демонтажу бетонного бордюру та встановлення відливів на даху господарської будівлі відповідачки для відведення стічних вод.

Від відповідача-1 - Дубровицької міської ради Рівненської області в особі міського голови Богдана Микульського - надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив відмовити в задоволенні позову повністю.

У відзиві зазначено, що ОСОБА_1 оформив право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , лише 15 лютого 2025 року та не має документів, які посвідчують його право власності чи користування земельною ділянкою. Тому, за твердженням міської ради, у 2020 році він не був власником сусіднього домоволодіння та не мав права підписувати акт погодження меж, а земля при його будинку належала до комунальної власності. ОСОБА_2 як власниця домоволодіння на АДРЕСА_4 реалізувала право на приватизацію землі для його обслуговування; межі визначено за існуючою огорожею, технічну документацію перевірено, а рішення № 198 прийнято колегіально відповідно до закону. На переконання ради, відсутність підпису суміжного землекористувача не є самостійною підставою для скасування рішення. Міський голова повідомив, що ОСОБА_2 неодноразово зверталася до ради для врегулювання спору, працівники ради виїжджали на місцевість, але згоди досягти не вдалося. Підпис ОСОБА_7 в акті пояснив її участю як завідувачки сектору земельних відносин і представниці органу місцевого самоврядування - розпорядника комунальної землі. Заперечував також твердження про спорудження бетонного бордюру у 2022 році: за його словами, це невеликий фундамент огорожі ОСОБА_2 , що існує понад десять років. Будівлі, споруди та огорожі сторін він відніс до старої забудови 19701980-х років, успадкованої від батьків, і зазначив, що раніше сусідських спорів не виникало. Міський голова послався на конфлікти позивача із сусідами та, на його переконання, непідтверджені скарги. За долученими фотографіями звертав увагу на відсутність відливів на будівлі самого позивача та виступання частини її покрівлі в бік ділянки відповідачки. Вважав, що позивач не довів порушення свого права на землю чи перешкод у користуванні майном унаслідок дій ОСОБА_2 або рішення ради.

Від представника відповідачки-2 ОСОБА_2 - адвоката Ковташа В.Д. - надійшов відзив із проханням відмовити в позові повністю та стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу.

Представник відповідачки зазначив, що ОСОБА_2 як власниця домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , замовила у ПП «Дубровицьке земельно-кадастрове бюро» технічну документацію щодо ділянки площею 0,0731 га з кадастровим номером 5621810100:01:009:0581, межу якої визначено за наявною огорожею. У відзиві він посилався на рішення міської ради № 245, називаючи його датою 10 листопада 2007 року, за яким матері позивача передано 0,1551 га землі, проте, за його твердженням, за життя вона не завершила оформлення права. ОСОБА_1 зареєстрував право на домоволодіння лише 15 лютого 2025 року, хоча й раніше проживав там. Адвокат стверджував, що ОСОБА_2 неодноразово пропонувала позивачеві погодити межі, але він без пояснення причин відмовлявся підписати акт; за її зверненнями працівники міської ради виїжджали на місцевість. Підпис ОСОБА_7 в акті пояснював її повноваженнями представниці ради та наголошував, що непідписання акта суміжним землекористувачем не перешкоджало затвердженню документації. На підтвердження давнього розташування будівель та огорож посилався на історію забудови домоволодінь і долучені фотоматеріали. Вважав, що позовні вимоги недоведені, а скасування рішення ради саме по собі не поновить право позивача на земельну ділянку.

У відповіді на відзив Дубровицької міської ради, позивач заперечив, що десятиліттями створював конфлікти із ОСОБА_2 та подавав безпідставні скарги. Він зазначив, що міська рада не надала письмових доказів таких тверджень. Не погоджуючись із тим, що бетонний бордюр є незначним фундаментом огорожі, який існує понад десять років, позивач описав його як бетонну споруду заввишки не менше 30 см, завширшки 20 см і завдовжки не менше 2 м. Він зазначив, що ОСОБА_2 облаштувала бордюр у 2022 році на межі земельних ділянок, не попередивши його та не погодивши з ним цих робіт. Після облаштування бордюру дощові й талі води з боку ділянки ОСОБА_2 почали стікати під будинок позивача та на його подвір`я. Позивач заперечив твердження міської ради про неодноразові звернення ОСОБА_2 до нього та виїзди працівників ради для погодження меж. Він пояснив, що у 2021 році ОСОБА_2 показала йому схему земельної ділянки та запропонувала підписати акт. Межа з боку його домоволодіння на схемі проходила ламаною, дугоподібною лінією. Позивач запропонував відступити її на 1 м від стіни його хліва, вирівняти межу й облаштувати відливи на господарській будівлі ОСОБА_2 . Він погодився підписати акт після виконання цих пропозицій, однак ОСОБА_2 пішла й більше акта для підписання йому не надавала. Запропоновану межу вона не вирівняла, від стіни хліва не відступила та відливів не облаштувала. Позивач зазначив, що представники міської ради не приїжджали ні на його земельну ділянку, ні на земельну ділянку ОСОБА_2 і до нього щодо погодження меж не зверталися. У 2024 році після подання ним заяви представники ради спілкувалися з ним щодо бетонного бордюру та стікання дощових вод на його подвір`я, а не щодо погодження меж. Позивач заперечив, що відмовився підписувати акт без пояснення причин, і поставив під сумнів, чому міська рада посилалася на відсутність у нього права підпису, водночас стверджуючи, що ОСОБА_2 та працівники ради зверталися до нього для погодження меж. Щодо акта приймання-передачі межових знаків на зберігання від 2 листопада 2020 року позивач не заперечував, що в акті є підпис ОСОБА_7 . Він зазначив, що, згідно з відомостями, ОСОБА_8 на той час обіймала посаду завідувачки сектору з питань містобудування, архітектури та земельних відносин, хоча в акті її зазначено як завідувачку сектору земельних відносин. Позивач заперечив її повноваження підписуватися в розділі для власників і землекористувачів та власноруч вносити запис про відмову від підпису «з особистих міркувань». Він зазначив, що за наявності земельного спору його мала розглядати міська рада, зокрема депутатська земельна комісія, а не К.Пшенична одноособово. Він також зазначив, що міська рада підтвердила, що процедури погодження меж фактично не було проведено. На підставі викладеного позивач просив суд задовольнити позов повністю.

У відповіді на відзив ОСОБА_2 позивач також заперечив ухилення від погодження меж і повторив обставини єдиного, за його словами, звернення відповідачки у 2021 році та свої пропозиції щодо відступу на 1 м, вирівнювання межі й облаштування відливів. Зазначив, що особистих непорозумінь із відповідачкою не мав. На довід про відсутність у нього права підписувати акт через неоформлене домоволодіння відповів, що прийняв спадщину після матері, а спадкове майно належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. За його поясненням, огорожа розташована за 26 см від одного кута тильної стіни його господарської будівлі та за 43 см далі вздовж стіни; від огорожі до будівлі ОСОБА_2 - відповідно 1,8 м і 1,75 м. Це, за його твердженням, ускладнює ремонт стіни та покрівлі. Позивач повідомив, що вимощення біля стіни його будинку не запобігло затопленню водопровідного колодязя, частини погреба й розмиванню городу, та висловив припущення про навмисне спрямування води в його бік. Відсутність відливів у відповідачки пов`язував зі стіканням води під дерев`яний сарай, пошкодженням його конструкцій, просіданням частини споруди приблизно на 40 см та неможливістю використовувати її для зберігання велосипеда, зерна й іншого майна. Просив позов задовольнити.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що під час оформлення ОСОБА_2 документів на приватизацію земельної ділянки вона зверталася до нього з проханням погодити суміжну межу та підписати відповідні документи. Запропоноване проходження межі його не влаштовувало, оскільки вона розташована надто близько до належної йому господарської будівлі, що створює труднощі для її ремонту та обслуговування. У зв`язку з цим він пропонував вирівняти межу, передбачити необхідний відступ від стіни господарської будівлі та облаштувати належне водовідведення. Позивач зазначив, що питання розташування суміжної огорожі виникало ще за життя його матері ОСОБА_4 , яка також зверталася з цього приводу. При цьому в акті погодження меж земельної ділянки від 02 листопада 2020 року містяться відомості про відмову його матері від підписання відповідних документів, хоча вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та не могла брати участі у погодженні меж у 2020 році. ОСОБА_1 пояснив, що земельна ділянка, якою протягом тривалого часу користувалася його сім`я, частково увійшла до меж зареєстрованої земельної ділянки ОСОБА_2 . На підтвердження цих обставин посилався на матеріали топографо-геодезичної зйомки, висновок експерта щодо накладення земельних ділянок, а також на план земельної ділянки 1969 року, на якому суміжна межа відображена прямою лінією довжиною 74,50 м. На його думку, під час виготовлення технічної документації на земельну ділянку відповідачки було неправильно визначено проходження суміжної межі, внаслідок чого частина землі, якою раніше користувалася його сім`я, опинилася в межах земельної ділянки ОСОБА_2 . Стосовно перешкод у користуванні домоволодінням позивач пояснив, що облаштований відповідачкою бетонний бордюр, близьке розташування господарських будівель та відсутність належного водовідведення з покрівлі господарської будівлі ОСОБА_2 призводять до потрапляння дощових і талих вод на його подвір`я та під належну йому господарську будівлю. За його словами, внаслідок постійного зволоження погіршується технічний стан сараю, виникають труднощі з його використанням для зберігання велосипеда, зерна та іншого майна. Близьке розташування суміжної межі й огорожі також ускладнює проведення ремонтних робіт та належне обслуговування стін господарської будівлі. Позивач звернув увагу на близьке розташування покрівель господарських будівель сторін та пояснив, що за відсутності належних водовідвідних ринв дощові води потрапляють у простір між будівлями, зволожують ґрунт та негативно впливають на стан належного йому сараю. Встановлення відливів на господарській будівлі ОСОБА_2 він вважав необхідним для забезпечення належного відведення дощових і талих вод та запобігання подальшому пошкодженню його майна. Водночас ОСОБА_1 уточнив, що питання належності огорожі саме по собі не є предметом заявленого ним позову, оскільки його вимоги стосуються усунення перешкод, пов`язаних із бетонним бордюром, відведенням дощових і талих вод та порушенням меж землекористування. Близьке розташування огорожі він пов`язував із труднощами ремонту та обслуговування господарської будівлі. Щодо стану ґрунту біля суміжної межі пояснив, що траншей уздовж огорожі не викопував.

Представник позивача адвокат Єремов М.С. підтримав позов і посилався на історичні землевпорядні матеріали, план 1969 року із суміжною межею завдовжки 74,50 м, топографо-геодезичну зйомку ППФ «Абрис» та висновок експерта щодо накладення кадастрового контуру ОСОБА_2 на землю фактичного користування позивача. Зазначав, що господарська будівля відповідачки споруджена пізніше за будівлю позивача, тому під час визначення меж потрібно було врахувати її розташування й можливість обслуговування. Наголошував на недостовірності запису про відмову померлої ОСОБА_4 від підписання акта у 2020 році. Щодо стікання води зазначив, що відсутність відливів на покрівлі господарської будівлі відповідачки призводить до потрапляння дощових і талих вод під сарай позивача, зволоження ґрунту та погіршення технічного стану будівлі. Також посилався на труднощі її обслуговування та заперечував викопування позивачем траншей уздовж огорожі. Підтримав вимоги про скасування рішення міської ради, державної реєстрації права власності, демонтаж бетонного бордюру та встановлення відливів.

Представниця відповідача-1 Дубровицької міської ради у судовому засіданні просила відмовити в позові та підтримала відзив. Зазначила, що під час затвердження документації ОСОБА_2 позивач не мав зареєстрованого права на сусідній будинок, а використовувана ним земля не була сформованою ділянкою з кадастровим номером і координатами. Межу ділянки відповідачки визначали за наявною огорожею. За твердженням представниці, упродовж кількох років після прийняття рішення ради позивач не скаржився на оформлення меж. Стосовно експертного висновку зазначила, що йдеться про перетин зареєстрованого кадастрового контуру з територією фактичного користування, а не двох зареєстрованих ділянок; належні правові межі землі попередніх власників домоволодіння ОСОБА_1 документально не встановлені. Висловила зауваження щодо вихідних даних і методики дослідження та вказала на відсутність окремого рішення державного кадастрового реєстратора про накладення.

У судовому засіданні відповідачка-2 ОСОБА_2 , допитана як свідок відповідно до ст. 92 ЦПК України, пояснила, що під час оформлення документів на приватизацію земельної ділянки просила ОСОБА_1 підписати їх, хоча він на той час ще не був власником сусіднього будинку. Документи були в неї в руках; сама вона стояла на своєму подвір`ї, а ОСОБА_1 - на своєму. За її словами, він відмовився підписати документи й пішов до будинку, після чого вона звернулася з листом до голови міської ради з проханням допомогти реалізувати її право на приватизацію земельної ділянки. Пояснюючи історію огорожі, ОСОБА_2 зазначила, що до 1983 року по межі стояв дерев`яний паркан, установлений її дідом, який згодом почав руйнуватися. За її словами, дерев`яні елементи замінили металевою сіткою; у її натягуванні брали участь ОСОБА_1 , його старший брат та її колишній чоловік. Сітку встановили на місці попереднього паркану. Вона також пояснила, що ОСОБА_1 просив розташувати сітку з її боку стовпчиків, щоб відступити ще приблизно на п`ять сантиметрів у бік домоволодіння Шевелів. За її словами, родина ОСОБА_9 просила відсунути огорожу від їхнього будинку та сараю, оскільки попередній дерев`яний паркан проходив безпосередньо біля вікон і сараю. ОСОБА_2 стверджувала, що з 1986 року огорожа свого місця не змінювала, а приблизно двадцять п`ять років після її встановлення мати позивача не висловлювала претензій щодо меж чи зайняття землі; її батьки також не заявляли заперечень. Вона додала, що мати позивача була освіченою медсестрою. Огорожу № 1, позначену в технічному паспорті, відповідачка назвала своєю. Щодо бетонної основи огорожі ОСОБА_2 пояснила, що металеві секції лежали на землі та руйнувалися, тому у 2020 році вона попросила підняти їх на бетонний фундамент. За її словами, двоє чоловіків виготовляли опалубку для заливання цементу, а роботи тривали більше одного дня. ОСОБА_1 бачив їх, але не висловив претензій. Вона стверджувала, що бетонна основа розташована збоку від будинку позивача, виходить у бік вулиці й не займає його подвір`я; про твердження, що вона спричиняє затоплення, відповідачка дізналася з позовної заяви у 2025 році. Дрова, за її словами, десятиліттями зберігалися на тому самому місці й раніше не заважали позивачеві. Господарську будівлю ОСОБА_1 . ОСОБА_2 датувала приблизно 1950 роком, зауваживши, що точної дати не знає. Вона описала її як дерев`яну, без фундаменту; на її думку, нижня частина гниє, сарай просідає та хилиться в бік її ділянки, через що відстань до огорожі зменшилася. Незадовільний стан будівлі вона пов`язувала з її віком, відсутністю фундаменту та станом конструкцій, а не з власними діями чи стіканням води. Свою господарську будівлю відповідачка датувала приблизно 1987 роком. Відстань між будівлями, за її словами, становить майже два метри, а її сарай розташований навпроти приблизно третини довжини сараю позивача. ОСОБА_2 пояснила, що покрівля її господарської будівлі спрямована так, що вода капає на ґрунт біля стіни її сараю, а не на дах будівлі ОСОБА_1 . Вона підтвердила, що на обох будівлях немає водовідвідних ринв, і зазначила, що вода з даху сараю позивача стікає під його будівлю. До 2024 року претензій щодо встановлення ринв на її будівлі, за її словами, не було. Невеликий схил між спорудами вона пов`язувала з просіданням та руйнуванням нижньої частини сараю позивача. Також стверджувала, що ОСОБА_1 щороку викопує вздовж межі заглиблення та перекидає вибрану землю на свій город, унаслідок чого утворюється перепад висот. Влітку 2024 року ОСОБА_2 чула розмову ОСОБА_1 з чоловіком, який оглядав і фотографував господарські будівлі. Вона припускала, що це був працівник міської ради, однак не знала його особи й не слухала розмову повністю. За її словами, позивач говорив, що вода з її сараю потрапляє на його будівлю, а чоловік відповів, що вода стікає з даху сараю самого позивача. Відповідачка не вважала, що перешкоджає ремонту господарської будівлі: пояснила, що ОСОБА_1 не просив у неї дозволу, сам перелазив через огорожу на її подвір`я для виконання потрібних робіт, а вона ремонтувати будівлю йому не забороняла. Про твердження щодо руйнування будинку позивача, зволоження сараю, води в погребі, розмивання городу та залиття домоволодіння дощовими й талими водами вона, за її словами, дізналася з позовної заяви у 2025 році. Сусідні домоволодіння, як вона пояснила, існують багато десятиліть, а претензії щодо води почали висловлюватися лише останніми роками. Відповідачка також розповіла про побутові конфлікти із ОСОБА_1 щодо рослин, дерев та розташування господарських об`єктів. За її словами, на його вимогу вона перенесла вбиральню та спиляла абрикос, який виріс самосівом біля межі. Вона стверджувала, що позивач пошкоджував її квіти й плодові кущі, перекидав на її город бур`яни та сміття, узяв камінь із її території й використав його для облаштування ганку, а також зневажливо ставився до неї та її батьків. ОСОБА_2 повідомила, що через ці обставини неодноразово зверталася до поліції; за її словами, поліцейські фотографували пошкоджені квіти й кущі, а на відео зафіксовано, як ОСОБА_1 перелазить на її подвір`я та стукає у вікна й двері. Вона стверджувала, що не займала землю позивача і не завдавала шкоди його майну, та просила відмовити в позові.

У подальшому допиті ОСОБА_2 висловила сумніви щодо результатів робіт ППФ «Абрис», зазначивши, що зйомку проведено за оплату й на отриманому плані з`явилося накладення, якого, на її переконання, раніше не було. Вона бачила геодезистів на своїй території, а позивач, за її спостереженнями, перебував поруч і вказував, що та де вимірювати. Уточнила, що не стверджувала про підкуп експерта, а говорила лише про оплатний характер робіт. Посилалася також на старий план та нібито викопані позивачем заглиблення біля огорожі, що впливають на висоту ґрунту.

У судовому засіданні експерт Шекель Юрій Васильович пояснив, що ним проведено земельно-технічну експертизу у справі за позовом ОСОБА_1 , під час якої досліджувалися документи, перелік яких наведено у висновку експерта, зокрема копії технічних паспортів 1985 та 2024 років, матеріали топографічного знімання та інші надані документи. Підтвердив наявність у нього відповідної експертної кваліфікації щодо розподілу земель та визначення порядку користування земельними ділянками. При цьому технічний паспорт охарактеризував як додаток до документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно. Земельна ділянка, якою фактично користується ОСОБА_1 , у встановленому законом порядку не сформована, тому відомості про неї як про сформовану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відсутні. У зв`язку з цим під час проведення експертизи досліджувалися саме межі фактичного землекористування, визначені за розташуванням існуючої огорожі та матеріалами геодезичного знімання. Відомості щодо фактичного користування земельною ділянкою відображені у планових матеріалах, наданих для проведення дослідження. Під час обговорення відсутності на графічних матеріалах окремого опису меж із зазначенням довжин ліній між поворотними точками, ширини та довжини земельної ділянки, а також відстаней від огорожі до житлового будинку й господарських будівель посилався на надані планові матеріали, у яких відображено фактичне землекористування. Водночас поставив під сумнів необхідність оформлення саме на таких планових матеріалах окремого опису меж у тому вигляді, на якому наполягала представник Дубровицької міської ради. Для проведення експертизи використовувалися матеріали геодезичного знімання, виконаного ППФ «Абрис», зокрема графічні матеріали, що відображають фактичне розташування земельних ділянок та їх меж. При цьому дослідження не обмежувалося лише матеріалами зазначеного підприємства, оскільки експертом також проводилися контрольні обміри на місцевості з метою перевірки відповідності відображеного на плані фактичного землекористування реальному розташуванню об`єктів. Крім того, враховувалися інші вихідні документи, перелічені у висновку експерта. Контрольні обміри проводилися для того, щоб перевірити наданий плановий матеріал у частині фактичного землекористування та встановити, чи відповідає він обставинам, які експерт безпосередньо спостерігав на місцевості. Таким чином, матеріали геодезичного знімання були використані разом з іншими документами та результатами власної перевірки, а не як єдине джерело відомостей для експертного дослідження. Під час дослідження враховувалися відомості про державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 та матеріали щодо фактичного землекористування ОСОБА_1 . При цьому земельна ділянка ОСОБА_2 є зареєстрованою, тоді як земельна ділянка ОСОБА_1 не сформована, а її межі визначалися за фактичним користуванням. Саме співвідношення цих меж було предметом дослідження під час встановлення наявності накладення. За результатами проведеної експертизи встановлено наявність накладення зареєстрованої земельної ділянки ОСОБА_2 на межі фактичного землекористування ОСОБА_1 . Такий висновок зроблено з урахуванням наданих документів, планових матеріалів, відомостей про державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 та проведених контрольних обмірів на місцевості. Водночас під час обговорення питання про те, чи є встановлена ним межа землекористування ОСОБА_1 юридично визначеною межею земельної ділянки, розмежував межі фактичного землекористування та межі зареєстрованої земельної ділянки. Зокрема, зазначив, що досліджувалося співвідношення фактично існуючої межі землекористування з межею земельної ділянки ОСОБА_2 , визначеною за даними її державної реєстрації. Також під час надання роз`яснень підтвердив, що проведення експертизи допускає залучення відповідних фахівців, зокрема інженерів-геодезистів, для виконання необхідних досліджень. Використання матеріалів, підготовлених такими спеціалістами, саме по собі не означає, що експерт обмежувався лише їхніми результатами, оскільки у цьому випадку ним додатково здійснювалася перевірка планових матеріалів шляхом проведення контрольних обмірів. Отже, висновок про наявність накладення зареєстрованої земельної ділянки ОСОБА_2 на землі, які перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_1 , ґрунтується на дослідженні наданих документів і планових матеріалів та результатах проведених експертом контрольних обмірів на місцевості.

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_10 , начальник відділу містобудування та архітектури Дубровицької міської ради, пояснив, що у 2024 році за зверненням ОСОБА_1 особисто виїжджав до його домоволодіння, де оглядав господарську будівлю, розташовану поблизу межі із земельною ділянкою ОСОБА_2 . За результатами звернення міською радою було надано письмову відповідь на порушені позивачем питання. Спеціального технічного обстеження будівлі та інструментальних вимірювань не проводилося, а висловлені ним судження ґрунтуються на візуальному огляді та власному досвіді у сфері будівництва. Господарська будівля ОСОБА_1 розташована фактично на межі із сусідньою земельною ділянкою, має значний строк експлуатації та перебуває у незадовільному технічному стані. Будівля похилена, на її стінах і фундаментних конструкціях наявні тріщини, спостерігаються ознаки просідання та деформації покрівлі, виступаючі частини якої внаслідок нахилу виходять у бік сусідньої земельної ділянки. На його думку, такий стан будівлі може бути пов`язаний із тривалим строком експлуатації, якістю будівельних матеріалів, особливостями конструкції фундаменту та недостатнім доглядом за спорудою. Водночас не виключає негативного впливу дощових і талих вод на технічний стан господарської будівлі, однак не вважає, що саме їх надходження із сусідньої земельної ділянки могло бути єдиною причиною її нахилу та руйнування. На стан будівлі впливає сукупність чинників, зокрема її вік, якість будівництва, стан фундаментів, властивості ґрунту та умови експлуатації. Для достовірного встановлення причин пошкоджень необхідне спеціальне технічне обстеження сертифікованими фахівцями з наданням відповідного висновку, оскільки сам він такого обстеження не проводив і однозначно визначити причини руйнування не може. На господарських будівлях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні водовідвідні ринви, унаслідок чого дощові води з їхніх покрівель стікають без організованого відведення. При цьому вода з даху будівлі самого позивача також може потрапляти під її стіни та негативно впливати на стан конструкцій. На цю обставину він звертав увагу ОСОБА_1 під час огляду, рекомендувавши облаштувати належне водовідведення. Вважає, що встановлення ринв на обох господарських будівлях та проведення відповідних робіт із відведення дощових вод могло б сприяти усуненню цієї проблеми. Крім того, звертав увагу позивача на необхідність дотримання правил добросусідства обома суміжними землекористувачами, оскільки певні обставини, на які ОСОБА_1 скаржився щодо сусіднього домоволодіння, спостерігалися і на його власній земельній ділянці. Господарську будівлю можна ремонтувати, зокрема укріплювати фундамент, замінювати окремі конструкції покрівлі та облаштовувати водовідведення. Водночас з огляду на значний вік і незадовільний технічний стан будівлі особисто вважав би доцільнішим її демонтаж та спорудження нової з дотриманням будівельних вимог. Будівельними нормами передбачено дотримання мінімальних відстаней від будівель до меж суміжних земельних ділянок, а також відповідних протипожежних вимог. Господарська будівля ОСОБА_1 фактично знаходиться на межі, а виступаюча частина її покрівлі внаслідок нахилу виходить у бік сусідньої земельної ділянки. Разом із тим історію формування земельних ділянок він не досліджував, дозвільних документів на будівництво не перевіряв та не встановлював, які саме будівельні вимоги діяли на момент спорудження будівлі у 1950-х роках, тому однозначно стверджувати про законність чи незаконність її будівництва не може. Сама наявність технічного паспорта не є достатнім підтвердженням дотримання всіх вимог, які діяли на час будівництва.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_11 пояснив, що є фахівцем у галузі геодезії, у якій працює з 1980 року, здійснює інженерно-геодезичні роботи, зокрема проводить геодезичні знімання земельних ділянок та виготовляє відповідні графічні матеріали. Ним було проведено геодезичне знімання земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 , та прилеглих земельних ділянок, за результатами якого виготовлено топографічний план, що відображає їх фактичне розташування та розміщені на них об`єкти нерухомого майна. При цьому земельна ділянка ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не сформована, кадастрового номера не має, належить до земель комунальної власності, а на ній розташований житловий будинок. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку ОСОБА_1 не оформлені. Проведені роботи не передбачали формування земельної ділянки чи виготовлення документації із землеустрою, а були спрямовані на визначення фактичного розташування земельних ділянок та об`єктів нерухомого майна. Саме тому виготовлений документ є планом земельних ділянок, а не кадастровим планом, у зв`язку з чим на ньому не зазначено повного опису меж, довжин усіх ліній між поворотними точками та відстаней від меж до житлових і господарських будівель. Такі відомості відображаються під час розроблення документації із землеустрою, яку ОСОБА_1 не замовляв. Для оформлення права власності на землю йому необхідно було б сформувати відповідні земельні ділянки залежно від їх цільового призначення. Під час проведення геодезичних робіт використовувалися відомості Державного земельного кадастру, зокрема інформаційні довідки та каталоги координат зареєстрованих земельних ділянок, а також відомості Державного реєстру земель, перенесені до Державного земельного кадастру. Зокрема, використовувалася інформація щодо трьох земельних ділянок, зареєстрованих у різний час, однак конкретних дат їх державної реєстрації він назвати не зміг, оскільки відповідні відомості зберігаються в електронному вигляді. Інформація про власника земельної ділянки отримувалася 30 грудня 2025 року. Електронні дані опрацьовувалися за допомогою спеціального програмного забезпечення та зіставлялися з результатами фактичних вимірювань на місцевості. При цьому відомості про час отримання кадастрової інформації фіксуються в електронній системі, хоча ідентифікаційних реквізитів використаних документів у наданих поясненнях зазначено не було. За результатами зіставлення координат зареєстрованих земельних ділянок із результатами геодезичного знімання встановлено, що зареєстрована земельна ділянка ОСОБА_2 частково накладається на землі, які перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Вимірювання проводилися методом GPS-спостережень у режимі реального часу із застосуванням спеціального геодезичного обладнання. У журналах вимірювань зафіксовано координати поворотних точок та точність їх визначення, яка становила приблизно одинтри сантиметри, тоді як допустимі відхилення під час проведення таких робіт у містах можуть становити до десяти сантиметрів. Тому у правильності проведених вимірювань та отриманих результатів він повністю впевнений. Виготовлений топографічний план, журнали геодезичних вимірювань та електронні матеріали були передані судовому експерту для проведення експертизи. Зазначені матеріали дозволяли визначати координати точок, проводити необхідні вимірювання та встановлювати взаємне розташування земельних ділянок і розміщених на них об`єктів нерухомого майна. При цьому виготовлений план відповідає вимогам проведення топографічного знімання та може використовуватися для подальшого формування земельних ділянок, розроблення документації із землеустрою й прийняття інших відповідних рішень. Жодних скарг або заперечень щодо виконаних ним геодезичних робіт чи виготовлених матеріалів до нього не надходило. Оскільки земельна ділянка ОСОБА_1 не була сформована, її координати для державної реєстрації до Державного земельного кадастру не подавалися, а рішення державного кадастрового реєстратора про виявлення накладення земельних ділянок не отримувалося. Водночас відсутність такого рішення не перешкоджає встановленню фактичного накладення шляхом зіставлення координат зареєстрованої земельної ділянки з результатами геодезичного знімання. Для отримання відповідного рішення кадастрового реєстратора необхідно було б розробити документацію із землеустрою та звернутися для державної реєстрації земельної ділянки. ОСОБА_1 має право замовити таку документацію, однак, на його думку, під час державної реєстрації виникне перешкода у зв`язку з установленим накладенням на вже зареєстровану земельну ділянку ОСОБА_2 . Таким чином, за результатами проведених ним геодезичних робіт підтверджує наявність часткового накладення зареєстрованої земельної ділянки ОСОБА_2 на землі, які перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_1 , що встановлено шляхом зіставлення координат зареєстрованої земельної ділянки з результатами фактичних вимірювань на місцевості.

Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_12 - у судовому засіданні просив відмовити в позові повністю. Вважав, що позивач не довів порушення своїх прав належними й достатніми доказами, а надані документи та результати досліджень не обґрунтовують скасування рішення міської ради і державної реєстрації права власності відповідачки на землю, демонтажу бетонного бордюру чи встановлення відливів на її господарській будівлі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків та усні пояснення судового експерта, дослідивши письмові й графічні докази та інші досліджені матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного з них, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 12 і частиною першою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до статей 7680 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для її вирішення. Такі дані встановлюються письмовими, речовими й електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та мотивує врахування або відхилення кожного доказу чи групи однотипних доказів.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками позивача ОСОБА_1 були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 27).

Як убачається з копії свідоцтва про право власності від 05 лютого 1986 року, виданого державним нотаріусом Дубровицької державної нотаріальної контори Рівненської області Чирук Т. Н., ОСОБА_4 належала 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 , як частка у спільному майні подружжя. У тому самому свідоцтві зазначено, що земельна ділянка при домоволодінні перебувала у безстроковому користуванні з 15 липня 1950 року (т. 1, а. с. 28). Ця відмітка підтверджує давнє землекористування, пов`язане з домоволодінням, але не визначає площі чи місця проходження меж.

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 1986 року, виданого державним нотаріусом Дубровицької державної нотаріальної контори Рівненської області Чирук Т.Н., після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями належної йому 1/2 частини зазначеного житлового будинку з надвірними будівлями стали його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 , які успадкували зазначену частину домоволодіння в рівних частках (т. 1, а. с. 29).

З копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2008 року вбачається, що після смерті ОСОБА_5 належну йому 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , успадкувала його мати ОСОБА_4 . У зазначеному свідоцтві вказано, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а право власності на відповідну частину домоволодіння належало йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 1986 року (т. 1, а. с. 31).

Крім того, з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08 вересня 2008 року № 20149208 вбачається, що за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на 3/4 частини домоволодіння, а за ОСОБА_5 - на 1/4 частину (т. 1, а. с. 32).

Водночас відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 вересня 2008 року № 20169615 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на успадковану після смерті сина 1/4 частину зазначеного домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 вересня 2008 року (т. 1, а. с. 30).

При цьому у правовстановлюючих документах від 05 лютого 1986 року адресою домоволодіння зазначено: АДРЕСА_2 , тоді як у свідоцтві про право на спадщину за законом від 09 вересня 2008 року та подальших документах зазначено адресу: АДРЕСА_3 . Зіставлення відомостей про попередніх власників, склад нерухомого майна та послідовність переходу права власності дає підстави встановити, що зазначені документи стосуються одного й того самого домоволодіння, яке в документах позначалося різними назвами вулиці.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 45), у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Як убачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 лютого 2025 року, виданого державним нотаріусом Сарненської районної державної нотаріальної контори Рівненської області Рій К.В., ОСОБА_1 успадкував після смерті матері ОСОБА_4 житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 46).

Зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом та технічного паспорта на домоволодіння, виготовленого 28 листопада 2024 року, вбачається, що до складу успадкованого ОСОБА_1 нерухомого майна входять житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 66,6 кв. м, господарська будівля літ. «Б», сарай літ. «б», убиральня літ. «В» та огорожа № 1.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 лютого 2025 року, індексний номер 413501757, право власності ОСОБА_1 на зазначене домоволодіння зареєстровано у встановленому законом порядку (т. 1, а. с. 47).

Водночас матеріали справи не містять доказів набуття ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 . З огляду на те, що позивач обґрунтовує свої вимоги попереднім землекористуванням його сім`ї та успадкуванням домоволодіння, суд досліджує документи, які визначали правові підстави користування земельною ділянкою попередньою власницею нерухомого майна ОСОБА_4 .

На генеральному плані домоволодіння від 20 жовтня 1969 року, долученому до матеріалів технічної інвентаризації, зазначено площу 1194,2 кв. м. З боку території, позначеної як «сусіднє домоволодіння АДРЕСА_1 », відображено пряму лінію завдовжки 74,50 м (т. 1, а. с. 3337).

Зазначений план підтверджує відомості про розташування домоволодіння та пов`язаного з ним землекористування на час його складання. Однак він не містить координат поворотних точок чи геодезичної прив`язки зазначеної лінії, що не дозволяє достовірно зіставити її з кадастровими межами земельної ділянки ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 22 травня 1997 року № 110 щодо домоволодіння ОСОБА_4 на АДРЕСА_3 визначено земельну ділянку площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і земельну ділянку площею 0,02 га для ведення особистого підсобного господарства (т. 1, а. с. 43).

Надалі рішенням Дубровицької міської ради від 10 липня 2007 року № 245 вирішено безоплатно передати ОСОБА_4 у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,1551 га, з яких 0,10 га - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, а 0,0551 га - для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 44).

Наведені документи підтверджують, що при домоволодінні родини ОСОБА_9 існував порядок землекористування, стосовно якого органом місцевого самоврядування приймалися відповідні рішення. Разом із тим рішення від 10 липня 2007 року № 245 саме по собі не підтверджує завершення процедури набуття ОСОБА_4 права приватної власності на земельні ділянки. Державного акта або інших належних доказів оформлення відповідного права власності суду не надано.

Суд також ураховує, що площа 1194,2 кв. м за інвентаризаційним планом 1969 року, загалом 0,12 га за рішенням 1997 року та 0,1551 га за рішенням 2007 року зазначені в документах різного часу й призначення. Ці розбіжності не спростовують самого факту землекористування, однак жоден із наведених документів не містить достатніх просторових даних, за якими можна було б визначити проходження спірної суміжної межі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц зазначила, що в разі, коли спадкодавець розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, але не завершив її за життя, спадкоємець за наявності відповідних правових підстав може набути право на завершення такої процедури. Водночас право на завершення приватизації не є тотожним набуттю права власності на земельну ділянку. Також слід зауважити, що відмова суміжного землекористувача підписати акт погодження меж земельної ділянки не є перешкодою для завершення процедури приватизації спадкоємцем.

Відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України перехід права власності на нерухоме майно має відповідні правові наслідки щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване, з урахуванням характеру та обсягу земельних прав попереднього власника. Однак набуття права власності на домоволодіння не означає автоматичного набуття права приватної власності на земельну ділянку будь-якої площі та в межах, які не були належним чином визначені.

Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття. Тому доводи Дубровицької міської ради про те, що ОСОБА_1 не мав зареєстрованого права власності на домоволодіння під час оформлення земельної ділянки ОСОБА_2 у 2021 році, самі по собі не виключають можливості захисту його спадкових прав та законних інтересів.

Водночас із наведених положень законодавства не випливає, що разом із домоволодінням позивач успадкував право власності на земельну ділянку площею 0,1551 га. Для вирішення заявлених вимог необхідно встановити, чи належала спірна частина землі до обсягу земельних прав попередньої власниці домоволодіння та чи перейшли відповідні права до позивача.

Окремо суд дослідив складений позивачем у березні 2025 року план, на якому відображено запропоноване ним проходження суміжної межі. Однак цей план не містить результатів інструментальних геодезичних вимірювань, а тому відображає позицію позивача щодо бажаного проходження межі та не підтверджує її точного просторового положення.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації, а в разі неможливості встановлення за ними дійсного положення меж враховується фактичне використання землі. Отже, розташування існуючої огорожі між домоволодіннями має значення для з`ясування фактичного землекористування, проте саме по собі не визначає юридичного проходження суміжної межі.

З матеріалів справи вбачається, що на замовлення ОСОБА_2 ПП «Дубровицьке земельно-кадастрове бюро» на підставі договору від 02 листопада 2020 року № 201102-3 виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0731 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Серед виконавців зазначено сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_13 (т. 1, а. с. 5884).

До зазначеної документації долучено заяву ОСОБА_2 , документи про право власності на домоволодіння, пояснювальну записку, кадастровий план, план меж земельної ділянки, відомості обчислення площі, матеріали геодезичних вимірювань та акт приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Зазначені матеріали відображають визначені розробником площу та конфігурацію земельної ділянки. Відомість обчислення площі містить показники 0,0038 га, 0,0042 га та 0,0651 га, які в сукупності становлять 0,0731 га.

При цьому в технічній документації зазначено, що межі земельної ділянки АБ, БВ, ВГ та ГА збігаються з існуючою огорожею. На такому ж проходженні межі наполягали Дубровицька міська рада та ОСОБА_2 , зазначаючи, що під час оформлення земельної ділянки відповідачки розробник виходив із фактичного розташування огорожі між домоволодіннями.

Отже, твердження про відповідність кадастрової межі існуючій огорожі є однією з обставин, на які відповідачі посилаються на підтвердження правильності визначення меж земельної ділянки ОСОБА_2 . Водночас така відповідність підлягає перевірці за результатами геодезичних вимірювань, оскільки сам запис у документації ще не підтверджує фактичного збігу кадастрової межі з огорожею.

На плані меж земельної ділянки ОСОБА_2 як суміжного землекористувача зазначено ОСОБА_4 . В акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 02 листопада 2020 року міститься запис про її відмову від підписання акта «з особистих міркувань», а також підпис ОСОБА_6 .

Позивач оспорював належність проведення процедури погодження меж, посилаючись на те, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1, а. с. 45). Дубровицька міська рада у відзиві та під час судового розгляду зазначала, що К.Д.Пшенична підписала акт як представниця органу місцевого самоврядування, який здійснював повноваження щодо земель комунальної власності. Також відповідач-1 посилався на відсутність сформованої земельної ділянки при домоволодінні позивача та на те, що непідписання акта суміжним землекористувачем не перешкоджало затвердженню технічної документації.

Оцінюючи наведені обставини, суд ураховує, що погодження меж є допоміжною стадією землевпорядної процедури, а відсутність підпису суміжного землекористувача сама по собі не є безумовною підставою для визнання незаконним рішення про затвердження технічної документації. Оскільки свідоцтво про смерть підтверджує, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , запис про її відмову 02.11.2020 не є достовірним доказом такої відмови. Підпис ОСОБА_6 як представниці ради не підтверджує погодження меж померлою чи повідомлення спадкоємця. Водночас акт приймання-передачі межових знаків не встановлює права власності на спірну частину землі та не є беззаперечним підтвердженням правильності визначення суміжної межі. Тому суд оцінює його разом з іншими доказами, не пов`язуючи вирішення спору виключно з обставинами підписання акта.

Згідно з витягом із Державного земельного кадастру № НВ-9961803732025 від 05 травня 2025 року, земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,0731 га з кадастровим номером 5621810100:01:009:0581 зареєстровано 03 березня 2021 року на підставі технічної документації, виготовленої у 2020 році (т. 1, а. с. 123128).

Рішенням Дубровицької міської ради від 25 березня 2021 року № 198 зазначену технічну документацію затверджено, після чого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Таким чином, земельна ділянка ОСОБА_2 сформована, має визначені кадастрові межі та зареєстроване право власності. Водночас наявність державної реєстрації не виключає необхідності перевірити доводи позивача про невідповідність цих меж фактичному розташуванню огорожі та належних йому об`єктів нерухомості.

Для з`ясування зазначених обставин суд дослідив матеріали топографо-геодезичної зйомки ППФ «Абрис» та висновок земельно-технічної експертизи.

Із письмових пояснень представника ППФ «Абрис» від 01 червня 2026 року вбачається, що підприємством проведено топографо-геодезичну зйомку територій суміжних домоволодінь, під час якої визначено фактичне розташування будівель, огорожі та інших об`єктів. Вимірювання проводилися із застосуванням супутникового геодезичного обладнання в системі координат УСК-2000, а отримані результати зіставлено з кадастровими координатами земельної ділянки ОСОБА_2 .

Відповідальним виконавцем робіт у письмових поясненнях зазначено сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_14 . Допитаний у судовому засіданні директор підприємства ОСОБА_11 пояснив порядок виконання геодезичних робіт та зазначив, що вимірювання проводилися в режимі реального часу, а точність визначення координат становила приблизно 13 см.

За результатами зіставлення отриманих даних із кадастровими межами земельної ділянки ОСОБА_2 встановлено геометричний перетин її зареєстрованого контуру з територією фактичного землекористування ОСОБА_1 площею приблизно 0,0085 га (85 кв. м). Окремо в матеріалах зйомки відображено перетин площею близько 0,0016 га з іншою земельною ділянкою, яка не є предметом цього спору.

Матеріали зазначеної геодезичної зйомки були використані судовим експертом Шекелем Ю.В. під час проведення земельно-технічної експертизи, за результатами якої складено висновок № 260113/1_ЮШ від 06 лютого 2026 року (т. 2, а. с. 7482).

Із висновку експерта вбачається, що площа території фактичного землекористування ОСОБА_1 в межах існуючої огорожі становить 0,1548 га (1548 кв. м). Під час зіставлення цієї території з кадастровим контуром земельної ділянки ОСОБА_2 експертом визначено площу геометричного перетину 85,7 кв. м (0,00857 га). У межах зазначеного перетину розташовані частина господарської будівлі літ. «Б» та огорожа № 1, які входять до складу належного позивачеві нерухомого майна.

При цьому у відповіді на перше поставлене питання експерт установив, що проходження межі земельної ділянки ОСОБА_2 за відомостями Державного земельного кадастру не відповідає фактичному розташуванню огорожі на місцевості.

Цей висновок має істотне значення для оцінки доводів відповідачів. У технічній документації зазначено, що межі АБ, БВ, ВГ та ГА збігаються з огорожею, а міська рада та ОСОБА_2 посилалися на фактичне розташування огорожі як на підтвердження правильності оформлення земельної ділянки. Однак результати експертного дослідження засвідчили, що зареєстрована кадастрова межа не збігається з фактичним положенням огорожі.

Таким чином, твердження відповідачів про відповідність кадастрових меж існуючій огорожі не знайшли підтвердження за результатами проведених геодезичних досліджень. Встановлена розбіжність свідчить, що відомості технічної документації про збіг меж з огорожею не відповідають установленому під час дослідження фактичному взаємному розташуванню цих об`єктів. Водночас самі результати вимірювань не дозволяють установити, на якому етапі виникла зазначена розбіжність, та не визначають належного юридичного проходження суміжної межі.

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_15 пояснив, що земельна ділянка ОСОБА_1 не сформована та її межі не зареєстровані в Державному земельному кадастрі. Тому під час дослідження він зіставляв кадастрові координати земельної ділянки ОСОБА_2 з фактичним розташуванням огорожі, будівель та території землекористування позивача, використовуючи матеріали ППФ «Абрис» і результати контрольних обмірів на місцевості.

Заперечуючи проти висновку експерта, Дубровицька міська рада посилалася на відсутність у позивача сформованої земельної ділянки та зареєстрованого права власності на землю, недоліки вихідних матеріалів і методики дослідження, неповноту обчислень, а також відсутність рішення державного кадастрового реєстратора про виявлення накладення земельних ділянок.

Оцінюючи зазначені заперечення, суд ураховує, що земельна ділянка ОСОБА_1 дійсно не сформована як окремий об`єкт цивільних прав, її кадастрові межі не визначені, а право приватної власності позивача на цю землю не підтверджене. Тому встановлений експертом геометричний перетин не є накладенням двох сформованих земельних ділянок, які належать сторонам на праві власності. Суд також враховує, що огляд проводився лише за участі позивача.

Водночас наведена обставина не спростовує встановленої експертом невідповідності кадастрової межі фактичному розташуванню огорожі та частини належних позивачеві будівель. Для визначення такого взаємного розташування об`єктів не є обов`язковою наявність рішення державного кадастрового реєстратора про накладення двох земельних ділянок, оскільки предметом експертного дослідження було зіставлення зареєстрованого кадастрового контуру з фактично розташованими об`єктами на місцевості.

Суд також ураховує, що експерт Шекель Ю.В. використовував матеріали геодезичної зйомки ППФ «Абрис», тому результати цих досліджень не можуть розглядатися як два повністю незалежні геодезичні вимірювання. Проте експертом проведено контрольні обміри, а встановлене ним взаємне розташування кадастрової межі, огорожі та господарської будівлі узгоджується з дослідженими матеріалами зйомки.

Доводи міської ради щодо відсутності в експерта необхідної кваліфікації суд відхиляє, оскільки матеріали справи містять відомості про кваліфікацію ОСОБА_15 за експертною спеціальністю 10.7 «Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками». Відповідно до статей 106 та 110 ЦПК України висновок експерта, складений на замовлення учасника справи, оцінюється судом разом з іншими доказами та не має наперед установленої сили.

Оцінивши у сукупності матеріали геодезичної зйомки ППФ «Абрис», пояснення ОСОБА_11 , висновок експерта ОСОБА_15 та його пояснення в судовому засіданні, суд установив, що кадастрова межа земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідає фактичному розташуванню огорожі, а зареєстрований кадастровий контур геометрично перетинається з територією фактичного землекористування ОСОБА_1 на площі приблизно 85,7 кв. м, охоплюючи частину господарської будівлі літ. «Б» та огорожу № 1.

Отже, доводи позивача про невідповідність зареєстрованого кадастрового контуру фактичному розташуванню огорожі та належного йому нерухомого майна знайшли підтвердження під час судового розгляду. Водночас установлення такої невідповідності та геометричного перетину не є тотожним підтвердженню права власності позивача на відповідну частину землі.

Наведена у висновку експерта площа 0,1548 га відображає територію фактичного землекористування ОСОБА_1 , а не площу земельної ділянки, на яку він набув право власності. Так само визначені експертом 85,7 кв. м характеризують геометричний перетин кадастрового контуру відповідачки з територією фактичного користування позивача та розташованими на ній об`єктами нерухомості, але не підтверджують належності йому всієї зазначеної земельної смуги.

При цьому генеральний план 1969 року та рішення міської ради 1997 і 2007 років не містять координат або інших достатніх просторових даних, які дозволяли б достовірно встановити, чи входила вся територія виявленого перетину до меж землекористування ОСОБА_4 на відповідній правовій підставі. Експертиза також не встановлювала юридичних меж землі, право на яку могла мати попередня власниця домоволодіння.

Таким чином, суд визнає доведеними невідповідність кадастрової межі земельної ділянки ОСОБА_2 фактичному розташуванню огорожі та геометричний перетин її кадастрового контуру з частиною належного позивачеві нерухомого майна й територією його фактичного землекористування. Водночас наявні докази не підтверджують, що вся земельна смуга площею 85,7 кв. м належить ОСОБА_1 на праві власності або що саме в цих межах існувало земельне право ОСОБА_4 , яке перейшло до позивача в порядку спадкування.

Вирішуючи вимогу про визнання незаконним та скасування рішення Дубровицької міської ради від 25 березня 2021 року № 198 у частині затвердження технічної документації щодо земельної ділянки ОСОБА_2 , суд виходить із характеру встановленого порушення, доведеності відповідного права позивача та наслідків обраного способу захисту.

Позивач оспорює затвердження технічної документації щодо всієї земельної ділянки площею 0,0731 га (731 кв. м), тоді як установлений геометричний перетин стосується лише її частини площею приблизно 85,7 кв. м. Доказів порушення прав позивача внаслідок оформлення решти площі земельної ділянки відповідачки суду не надано.

Відповідно до частини другої та пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України, а також статті 21 ЦК України, визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування є способом захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому для задоволення такої вимоги необхідно встановити не лише невідповідність окремих відомостей технічної документації фактичним обставинам, а й те, що оспорюване рішення порушує конкретне право чи законний інтерес позивача та що його скасування забезпечить належне відновлення цього права.

Суд ураховує встановлену експертизою невідповідність зареєстрованої межі фактичній огорожі. Ця обставина свідчить про наявність розбіжності між відомостями технічної документації щодо проходження межі за огорожею та фактичним положенням зареєстрованої кадастрової межі. Однак така розбіжність сама по собі не визначає юридичного проходження суміжної межі та не підтверджує, що спірна частина землі належить позивачеві. Тому вона не є достатньою підставою для скасування рішення міської ради щодо всієї земельної ділянки відповідачки.

Частиною шостою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено підстави для відмови в державній реєстрації земельної ділянки, зокрема у разі її розташування в межах іншої земельної ділянки або її частини. Проте у цій справі не встановлено накладення двох сформованих земельних ділянок із юридично визначеними кадастровими межами. Виявлено геометричний перетин зареєстрованого контуру земельної ділянки ОСОБА_2 з територією фактичного користування ОСОБА_1 та частиною належних йому об`єктів нерухомості. Відтак результати геодезичного дослідження самі по собі не підтверджують наявності передбаченої зазначеною нормою підстави для відмови в кадастровій реєстрації земельної ділянки відповідачки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, розглядаючи спір щодо часткового накладення земельної ділянки, переданої у приватну власність, на землю, яка перебувала у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», виходила з необхідності захисту права саме на спірну частину земельної ділянки. За встановлених у тій справі обставин скасування рішення про передачу всієї земельної ділянки не забезпечувало належного відновлення порушеного права та зачіпало права відповідача на неспірну частину землі.

Застосовуючи наведений підхід, суд ураховує відмінність обставин цієї справи. ОСОБА_1 не довів набуття права власності на земельну ділянку чи конкретну земельну смугу площею 85,7 кв. м. Водночас установлене розташування частини належної йому господарської будівлі та огорожі в межах кадастрового контуру відповідачки підтверджує наявність у позивача правового інтересу щодо усунення такої невідповідності. Проте для вирішення питання про скасування рішення міської ради необхідно встановити, чи забезпечить заявлений спосіб захисту усунення відповідного конфлікту.

Позивач не заявив вимог про визначення проходження суміжної межі в конкретних координатах, зміну окремих поворотних точок кадастрового контуру чи встановлення прав на координатно визначену частину землі. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог та не може самостійно змінювати предмет позову або визначати замість позивача інший спосіб захисту.

Скасування рішення міської ради про затвердження технічної документації щодо всієї земельної ділянки ОСОБА_2 не встановить належного юридичного проходження суміжної межі, не визначить прав позивача на спірну земельну смугу та водночас зачепить оформлення тієї частини земельної ділянки відповідачки, щодо якої порушення прав позивача не доведено. Крім того, скасування рішення № 198 не відновило б право позивача, бо його ділянка не сформована та відноситься до комунальної власності.

Отже, суд не залишає поза увагою встановлену експертизою невідповідність кадастрової межі існуючій огорожі та її геометричний перетин із частиною належного позивачеві нерухомого майна. Разом із тим ці обставини не підтверджують набуття ОСОБА_1 права власності на спірні 85,7 кв. м землі та не доводять необхідності скасування рішення міської ради щодо всієї земельної ділянки площею 0,0731 га для захисту його прав.

За таких обставин, ураховуючи недоведеність права власності позивача на спірну земельну смугу, відсутність достатніх даних для встановлення юридичних меж землекористування його попередниці, частковий характер установленого геометричного перетину та невідповідність заявленого способу захисту встановленим обставинам, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Дубровицької міської ради від 25 березня 2021 року № 198 у частині затвердження технічної документації щодо земельної ділянки ОСОБА_2 .

При цьому відмова в зазначеній вимозі не заперечує належності ОСОБА_1 господарської будівлі літ. «Б» та огорожі № 1 і не позбавляє його права вимагати захисту цих об`єктів нерухомого майна в спосіб, який відповідатиме характеру встановленого порушення.

Вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку пов`язана з вимогою про скасування рішення Дубровицької міської ради від 25 березня 2021 року № 198. Судом не встановлено достатніх підстав для задоволення цих вимог, оскільки виявлений експертизою геометричний перетин стосується лише частини земельної ділянки відповідачки площею приблизно 85,7 кв. м із загальної площі 731 кв. м, тоді як порушення прав позивача щодо решти земельної ділянки не доведено. Скасування державної реєстрації права власності на всю земельну ділянку не визначить належного проходження суміжної межі та водночас зачепить права відповідачки щодо неспірної частини землі. При цьому суд ураховує правовий підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 119125 постанови від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, щодо неприпустимості застосування способу захисту, який спричиняє втручання у право на неспірне майно.

Оцінюючи вимогу позивача про зобов`язання ОСОБА_2 встановити відливи на господарській будівлі, суд виходить із необхідності встановити, чи створює відсутність організованого відведення атмосферних опадів із покрівлі цієї будівлі перешкоди у користуванні майном ОСОБА_1 або обґрунтовану загрозу порушення його права власності.

ОСОБА_1 пояснював, що дощова та тала вода з покрівлі господарської будівлі ОСОБА_2 стікає в напрямку його домоволодіння, потрапляє під дерев`яний сарай, на подвір`я, город, до колодязя та погреба. За його словами, постійне зволоження ґрунту й дерев`яних конструкцій призводить до поступового руйнування, просідання та нахилу господарської будівлі, унаслідок чого він не може повноцінно користуватися нею для зберігання велосипеда, зерна та іншого майна. Позивач зазначав, що звертався до відповідачки з проханням облаштувати водовідведення, однак відповідних заходів вона не вжила. Крім того, він пов`язував зміну напрямку поверхневого стоку з бетонною основою огорожі, облаштованою відповідачкою.

ОСОБА_2 заперечувала, що вода з покрівлі її господарської будівлі спричиняє пошкодження майна позивача. Водночас вона підтвердила, що обидві господарські будівлі не обладнані водовідвідними ринвами. За її поясненнями, вода з її покрівлі потрапляє безпосередньо на ґрунт біля стіни власної будівлі, тоді як із покрівлі сараю позивача вода також стікає під його споруду. Відповідачка не заперечувала наявності певного ухилу місцевості в напрямку домоволодіння ОСОБА_1 , проте пов`язувала його виникнення з просіданням сараю та земляними роботами, які, за її твердженням, проводив позивач.

Оцінюючи ці пояснення, суд ураховує, що сторони не заперечують відсутності організованого водовідведення з обох господарських будівель та близького їх розташування. Водночас пояснення відповідачки про причини утворення ухилу не підтверджені результатами вимірювань рельєфу до та після проведення зазначених нею робіт. Тому суд не встановлює, ким і за яких обставин утворився цей ухил, однак ураховує сам факт його наявності, який відповідачка не заперечувала.

Із листа виконавчого комітету Дубровицької міської ради № Ш-693 від 04 жовтня 2024 року, наданого за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 19 серпня 2024 року, вбачається, що господарські будівлі сторін розташовані на незначній відстані одна від одної та не мають організованого відведення атмосферних опадів із покрівель. У листі також зазначено, що покрівля господарської будівлі позивача виступає в напрямку земельної ділянки відповідачки. За результатами розгляду звернення міська рада рекомендувала врегулювати питання відведення води з покрівлі господарської будівлі ОСОБА_2 та за необхідності провести відповідне фахове обстеження (т. 1, а. с. 4950).

Зазначений лист підтверджує, що питання відведення атмосферних опадів із суміжних господарських будівель виникло між сторонами ще до звернення до суду, було предметом розгляду органу місцевого самоврядування та потребувало врегулювання. Водночас цей документ не містить результатів інструментальних досліджень і не встановлює причин пошкодження господарської будівлі позивача.

Допитаний у судовому засіданні начальник відділу містобудування та архітектури Дубровицької міської ради ОСОБА_10 пояснив, що у 2024 році виїжджав до домоволодіння ОСОБА_1 та оглядав розташовані поруч господарські будівлі. Під час огляду він бачив нахил сараю позивача, тріщини, ознаки просідання та деформацію покрівлі. Також підтвердив, що господарські будівлі обох сторін не мають водовідвідних ринв.

Разом із тим ОСОБА_10 зазначив, що спеціального технічного обстеження не проводив, інструментальних вимірювань не здійснював і причин пошкодження сараю не встановлював. За його поясненнями, технічний стан будівлі може залежати від її віку, конструктивних особливостей, стану фундаменту, ґрунту та умов експлуатації. Негативного впливу атмосферних опадів він не виключав, однак не міг підтвердити, що саме вода з покрівлі будівлі відповідачки спричинила виявлені пошкодження.

Отже, показання ОСОБА_10 підтверджують близьке розташування господарських будівель, відсутність на них організованого водовідведення та наявність деформацій сараю позивача, проте не встановлюють причинного зв`язку між зазначеними деформаціями та стіканням води з покрівлі ОСОБА_2 .

Суд також дослідив долучені позивачем фотознімки, на яких відображено близьке розташування господарських будівель, бетонну основу огорожі та сліди зволоження ґрунту і поверхні підлоги всередині дерев`яної господарської споруди. Проте фотознімки не фіксують безпосереднього стікання води з покрівлі відповідачки на територію позивача та не дають можливості встановити джерело вологи або причини пошкодження будівлі. Отже, існування бордюру з описаними параметрами й місцем не доведено, а наявна на фото бетонна основа огорожі не доведена, як перешкода.

Топографічний план ППФ «Абрис» містить висотні позначки місцевості, на які посилався позивач, обґрунтовуючи наявність ухилу. Водночас ці відомості не супроводжуються спеціальним дослідженням напрямку руху атмосферних опадів. Висновок експерта Шекеля Ю.В. стосується розташування земельних меж, будівель та огорожі, а не причин зволоження споруд чи визначення шляхів поверхневого стоку.

Долучені до матеріалів справи відеофайли в судовому засіданні не відтворювалися, а представник позивача не наполягав на їх дослідженні. Тому суд не використовує їхній зміст для встановлення обставин стікання води або пошкодження майна. Інші взаємні побутові претензії сторін щодо користування суміжними домоволодіннями не підтверджують обставин, необхідних для вирішення вимоги про встановлення відливів.

Таким чином, досліджені докази підтверджують наявність пошкоджень господарської будівлі позивача, однак не дають достатніх підстав для висновку, що ці пошкодження виникли саме внаслідок стікання води з покрівлі господарської будівлі відповідачки. У матеріалах справи відсутній висновок будівельно-технічного обстеження щодо причин просідання сараю, а також належні докази, які б достовірно встановлювали фактичний маршрут руху атмосферних опадів від покрівлі відповідачки до пошкоджених конструкцій.

Водночас предметом заявленої вимоги є не відшкодування заподіяної шкоди чи відновлення пошкодженої будівлі, а зобов`язання відповідачки облаштувати відведення атмосферних опадів із покрівлі належної їй господарської будівлі.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може вимагати вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Стаття 391 ЦК України передбачає право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Положення статей 91, 103 та 104 ЗК України спрямовані на забезпечення дотримання прав суміжних землевласників і землекористувачів та запобігання шкідливому впливу на сусіднє майно.

Отже, для застосування передбаченого частиною другою статті 386 ЦК України способу захисту не обов`язково встановлювати факт уже заподіяної шкоди. Однак можливість майбутнього порушення права власності повинна бути обґрунтована конкретними обставинами справи, а не ґрунтуватися виключно на припущеннях чи побоюваннях власника.

У цій справі суд установив, що господарські будівлі сторін розташовані близько одна до одної, покрівля будівлі ОСОБА_2 не обладнана організованим водовідведенням, а атмосферні опади з неї, за поясненнями самої відповідачки, потрапляють безпосередньо на ґрунт біля стіни будівлі. Крім того, відповідачка підтвердила наявність ухилу місцевості в напрямку домоволодіння позивача. Необхідність урегулювання питання водовідведення також була предметом розгляду міської ради за зверненням ОСОБА_1 у 2024 році.

Наведені обставини суд оцінює у сукупності. Сама по собі відсутність водовідвідних ринв не свідчить про порушення прав суміжного власника. Однак за встановленого близького розташування будівель, неорганізованого падіння атмосферних опадів на прилеглий ґрунт та наявності ухилу в напрямку домоволодіння позивача існує об`єктивно обґрунтована загроза переміщення поверхневої води в бік належного йому майна.

При цьому суд не встановлює, що вода вже спричинила просідання чи деформацію сараю ОСОБА_1 , та не покладає на відповідачку відповідальність за зазначені пошкодження. Висновок суду стосується можливого майбутнього негативного впливу атмосферних опадів за існуючих умов розташування та використання господарських будівель.

Суд ураховує також відсутність водовідведення на господарській будівлі самого позивача. Це свідчить про наявність проблеми організації стоку атмосферних опадів з обох суміжних покрівель та не дозволяє пов`язувати всі прояви зволоження виключно з будівлею відповідачки. Однак зазначена обставина не усуває необхідності належного відведення води з покрівлі господарської будівлі ОСОБА_2 , оскільки спосіб її облаштування перебуває у сфері контролю саме відповідачки.

Суд також ураховує положення пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», якими при розміщенні будинків у кварталах зі сформованою забудовою передбачено забезпечення необхідних інженерно-технічних заходів, спрямованих на запобігання потраплянню атмосферних опадів із покрівель та карнизів будівель на територію суміжних земельних ділянок, або організацію взаємоузгодженого водовідведення згідно з вимогами ДБН В.1.1-25.

Суд не встановлює у цій справі порушення нормативних відстаней між будівлями чи незаконності їх зведення, а враховує зазначені положення як технічний орієнтир щодо необхідності належної організації відведення атмосферних опадів.

У постанові від 24 січня 2024 року у справі № 334/921/22 Верховний Суд звернув увагу на необхідність повного дослідження обставин, пов`язаних із відведенням атмосферних опадів із суміжних споруд, та належної оцінки відповідних доказів.

Водночас висновки щодо фактичних обставин тієї справи не замінюють доказування в цьому провадженні, у якому суд оцінює саме наявність підстав для запобігання можливому порушенню права власності позивача.

За встановлених обставин суд вважає, що облаштування відливів на господарській будівлі ОСОБА_2 є співмірним заходом, спрямованим на запобігання можливому потраплянню атмосферних опадів із її покрівлі до сусіднього домоволодіння. Такий захід не потребує зміни меж земельних ділянок, демонтажу споруд чи встановлення відповідальності за недоведені пошкодження.

При цьому встановлення відливів повинно забезпечувати організоване відведення атмосферних опадів із покрівлі господарської будівлі відповідачки без спрямування води до домоволодіння позивача. Конкретний технічний спосіб виконання цього обов`язку має відповідати будівельним вимогам та не порушувати прав суміжних власників.

Отже, оцінивши досліджені докази у їх сукупності, суд доходить висновку про наявність об`єктивно обґрунтованої загрози порушення права власності ОСОБА_1 внаслідок неорганізованого відведення атмосферних опадів із покрівлі господарської будівлі ОСОБА_2 . Тому позовна вимога про зобов`язання відповідачки встановити відливи на зазначеній господарській будівлі підлягає задоволенню на підставі частини другої статті 386 ЦК України.

Оцінюючи вимогу ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати бетонний бордюр, суд виходить із необхідності встановити, чи створює зазначена конструкція перешкоди у здійсненні позивачем права власності та чи є її демонтаж необхідним способом усунення таких перешкод.

Обґрунтовуючи зазначену вимогу, позивач стверджував, що у 2022 році ОСОБА_2 облаштувала бетонний бордюр навпроти свого житлового будинку, внаслідок чого змінився напрямок стікання дощових і талих вод із території відповідачки на його подвір`я. У відповіді на відзив Дубровицької міської ради позивач описував цю конструкцію як бетонний бордюр заввишки не менше 30 см, завширшки близько 20 см та завдовжки щонайменше 2 м. За його твердженнями, після облаштування бордюру вода почала спрямовуватися до його домоволодіння, спричиняючи зволоження ґрунту та господарських споруд. Крім того, позивач зазначав, що розташування бетонної конструкції та огорожі ускладнює доступ до належної йому господарської будівлі для проведення ремонтних робіт.

ОСОБА_2 заперечувала ці обставини та пояснила, що огорожа між домоволодіннями існує з 1980-х років і її місце розташування не змінювалося. За її словами, у 2020 році металеві секції огорожі опустилися до землі та почали руйнуватися, у зв`язку з чим вона доручила підняти їх на бетонну основу. Відповідачка зазначала, що зазначені роботи проводилися відкрито, позивач їх бачив і на той час не висловлював заперечень. Вона також стверджувала, що бетонна основа розташована з її боку огорожі, не змінює природного напрямку стоку води та не перешкоджає позивачеві у користуванні його майном.

Отже, сторони по-різному пояснюють час та обставини облаштування бетонної основи огорожі. Позивач називає 2022 рік, тоді як відповідачка стверджує, що відповідні роботи виконано у 2020 році. Належних незалежних доказів, які б дозволяли достовірно встановити дату спорудження бетонної конструкції, суду не надано. Водночас сама по собі відсутність заперечень позивача під час виконання робіт, на яку посилається відповідачка, не свідчить про його згоду з можливим порушенням права власності.

Досліджені судом фотознімки підтверджують наявність бетонної основи огорожі та її розташування поблизу господарських будівель сторін. Проте вони не містять необхідних вимірювань, які б дозволяли достовірно визначити висоту, ширину, довжину конструкції та її вплив на рельєф місцевості. Зазначені позивачем розміри бордюру не підтверджені відповідними інструментальними вимірюваннями.

Матеріали топографо-геодезичної зйомки ППФ «Абрис» містять висотні позначки місцевості, однак не встановлюють, чи змінився напрямок поверхневого стоку саме внаслідок облаштування бетонної основи огорожі. Висновок земельно-технічної експертизи ОСОБА_15 стосується взаємного розташування земельних ділянок, будівель та огорожі й не містить дослідження впливу бетонної конструкції на рух дощових і талих вод.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено існування бетонної основи огорожі, проте не доведено, що саме ця конструкція перекриває природний стік атмосферних опадів, змінює напрямок їх руху або спрямовує воду на територію домоволодіння позивача.

Окремо суд оцінює доводи ОСОБА_1 про те, що бетонний бордюр перешкоджає ремонту та обслуговуванню належної йому господарської будівлі.

Із пояснень позивача вбачається, що він вважає розташування огорожі та бетонної основи перешкодою для доступу до тильної стіни й покрівлі господарської будівлі. Водночас ОСОБА_2 заперечувала факт перешкоджання ремонтним роботам та пояснила, що позивач раніше самостійно заходив на її подвір`я для виконання необхідного ремонту.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_10 пояснив, що заміну покрівельного листа на господарській будівлі позивача можливо здійснити з його боку, не заходячи на територію домоволодіння відповідачки. Суд ураховує, що зазначені пояснення стосуються можливості виконання конкретної ремонтної роботи й не підтверджують, що всі види ремонту господарської будівлі можна виконати без доступу до суміжної території.

Разом із тим матеріали справи не містять достатніх доказів того, що саме бетонна основа огорожі, а не загальне розташування огорожі та господарських будівель, створює заявлену позивачем перешкоду для проведення ремонту. Не встановлено також, що демонтаж бетонної основи забезпечить необхідний доступ до господарської будівлі, оскільки сама металева огорожа в такому разі залишатиметься на місці.

Суд ураховує також посилання позивача на пункт 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019, який передбачає вимоги до розміщення будівель відносно меж суміжних земельних ділянок для забезпечення можливості їх обслуговування та організації водовідведення. Однак у цій справі не встановлено точного проходження юридичної суміжної межі та не проведено відповідних вимірювань, які б підтверджували порушення нормативної відстані. Крім того, зазначені положення самі по собі не встановлюють необхідності демонтажу бетонної основи існуючої огорожі.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Для задоволення заявленої вимоги суд повинен установити не лише існування конструкції, з якою позивач пов`язує порушення свого права, а й те, що саме вона створює відповідні перешкоди та що заявлений спосіб захисту спрямований на їх усунення.

У цій справі суд не встановив достатніх підстав для висновку, що бетонна основа огорожі змінює напрямок стоку атмосферних опадів або створює конкретну перешкоду для обслуговування господарської будівлі позивача, усунення якої потребує демонтажу зазначеної конструкції.

При цьому обставини, які стали підставою для задоволення вимоги про встановлення відливів, не підтверджують необхідності демонтажу бордюру. Вимога про встановлення відливів спрямована на запобігання можливому негативному впливу неорганізованого стікання атмосферних опадів безпосередньо з покрівлі господарської будівлі відповідачки. Натомість вплив саме бетонної основи огорожі на напрямок руху поверхневих вод належними доказами не підтверджено.

За таких обставин суд приходить висновку, що позивачем не доведено наявності перешкод у здійсненні права власності, які зумовлені саме бетонною основою огорожі та потребують її демонтажу. Тому позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати бетонний бордюр задоволенню не підлягає.

Оцінивши докази та заперечення сторін у сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, а саме в частині зобов`язання ОСОБА_2 облаштувати відведення атмосферних опадів із даху належної їй господарської будівлі, та відмову в задоволенні решти позовних вимог - про скасування рішення Дубровицької міської ради від 25 березня 2021 року № 198 у частині затвердження технічної документації із землеустрою, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0731 га та демонтаж бетонного бордюру.

При розподілі судового збору суд виходить із квитанцій № 98, № 99 і № 100 від 19 березня 2025 року, за якими позивач фактично сплатив по 1 211 грн 20 коп., разом 3 633 грн 60 коп.

Хоча прохальна частина позову викладена у трьох пунктах, вимога про демонтаж бетонної основи огорожі та вимога про встановлення відливів передбачають різні дії, ґрунтуються на різних фактичних обставинах і підлягають самостійній оцінці. Тому для визначення частки задоволених вимог суд бере до уваги чотири окремі немайнові способи захисту: скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації, демонтаж бордюру та встановлення відливів.

Такий підхід до розмежування самостійних немайнових вимог узгоджується з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» та висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 про окремий характер вимог. Водночас зазначений висновок стосується визначення належної суми збору при зверненні до суду й сам по собі не встановлює арифметичної формули його розподілу за результатами часткового задоволення позову.

Суд застосовує частину першу статті 141 ЦПК України до документально підтвердженої суми фактично сплаченого збору, беручи до уваги результат розгляду кожної самостійної вимоги, а не кількість платіжних квитанцій.

Із чотирьох самостійних немайнових вимог задоволено одну, заявлену до ОСОБА_2 , - про встановлення відливів.

За відсутності визначеної грошової вартості кожної із цих вимог і з огляду на самостійність їхніх предметів суд визначає частку задоволення як одну четверту.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 908 грн 40 коп. фактично сплаченого збору (3 633 грн 60 коп. ? 1/4); решта 2 725 грн 20 коп. залишається за позивачем. При цьому три платіжні квитанції підтверджують загальну сплачену суму, але не визначають кількості окремих матеріально-правових вимог та не змінюють встановленої судом частки їх задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 102110, 113, 133, 137, 141, 230234, 263265, 270, 354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 15, 16, 21, 321, 377, 386, 391, 1268 Цивільного кодексу України, статтями 79-1, 91, 103, 104, 107, 120, 152 Земельного кодексу України, статтею 6 Закону України «Про судовий збір», статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Рівненської області, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення Дубровицької міської ради Рівненської області, скасування державної реєстрації земельної ділянки та про усунення перешкод у здійсненні права власності - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права власності шляхом установлення відливів на даху належної їй господарської будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , для відведення стічних вод.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім грн 40 коп.) судового збору.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 23 жовтня 2026 року о 10-00 год.

Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 14 травня 2001 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області

Відповідач-1: Дубровицька міська рада Рівненської області, місцезнаходження: вул. Воробинська, буд. 16, м. Дубровиця, Сарненський район, Рівненська область, 34100; ЄДРПОУ 05390997.

Відповідачка-2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає по АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , виданий 10 березня 1998 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.