Рішення № 140862748, 23.10.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1489/26

РІШЕННЯ

іменем України

"23" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., представниці позивача Савчук С.О., представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 12 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_2 в електронній формі Договір кредитної лінії №613294532.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії з максимальним лімітом у розмірі 11 000 грн та строком користування коштами (дисконтний період) протягом 30 днів (з правом його продовження), з наданням першого траншу у розмірі 2 750 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит до 12 грудня 2021 року, а також сплачувати проценти за користування ним: дисконтна процентна ставка, що застосовується в межах встановленого (дисконтного) строку кредитування за умови належного виконання позичальником своїх зобов`язань - 1,98 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; індивідуальна процентна ставка, що застосовується при продовженні дисконтного періоду кредитування за умови належного виконання позичальником своїх зобов`язань - 1,98 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; базова процентна ставка, яка застосовується протягом усього періоду кредитування за умови неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань 2,10 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі невиконання позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту протягом (дисконтного) строку кредитування зобов`язання щодо повернення кредиту відкладається на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль. Проценти за користування кредитом протягом вказаного періоду підлягають до нарахування за процентною ставкою 2,98 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі порушення позичальником умов кредитного договору останній на вимогу кредитодавця зобов`язався сплачувати неустойку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення, але не більше 15 % від суми простроченого платежу.

12 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 транш у розмірі 2 750 грн.

14 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 додатковий транш у розмірі 550 грн.

14 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 додатковий транш у розмірі 3 000 грн.

14 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 додатковий транш у розмірі 1 000 грн.

16 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 додатковий транш у розмірі 3 700 грн.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №28/1118-01 (з подальшими додатковими угодами), за яким первісний кредитор за окремим Реєстром прав вимоги від 18 січня 2022 року №169 відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №613294532 від 12 листопада 2021 року.

30 жовтня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Договір факторингу №30/1023-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №613294532 від 12 листопада 2021 року.

11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №11/07/25-Е, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №613294532 від 12 листопада 2021 року.

Позичальник свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 41 063,44 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 11 000 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом 30 063,44 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

20 травня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову, вказуючи на те, що матеріали справи не містять необхідних доказів на підтвердження факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до позивача, виконання договорів факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01, від 11 липня 2025 року №11/07/25-Е, зокрема здійснення факторами у кожному з цих правочинів повного розрахунку за відступлене право грошової вимоги, а тому позивачем не доведено факту набуття ним права грошової вимоги за кредитним договором №613294532 від 12 листопада 2021 року. Також у відзиві звертав увагу суду на невідповідність наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором умовам кредитного договору, зокрема неправильність обрахування кредитором процентів за користування кредитом.

21 травня 2026 року від представниці позивача ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій представниця позивача наполягала на задоволенні позову, вказуючи на те, що матеріали справи містять необхідні докази на підтвердження факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до позивача, а відсутність доказів на підтвердження виконання договорів факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01, від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01, від 11 липня 2025 року №11/07/25-Е, зокрема не здійснення факторами у кожному з цих правочинів повного розрахунку за відступлене право грошової вимоги не свідчить про їх недійсність, а є підставою для розірвання таких договорів в разі нездійснення розрахунку. Також вказувала на помилковість тверджень відзиву про невідповідність наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором умовам кредитного договору, вказуючи на те, що розрахунок здійснений у повній відповідності з умовами кредитного договору.

26 травня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких представник відповідача заявив клопотання про витребування від ТОВ «Таліон Плюс» оригіналів Договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 з додатковими угодами та реєстром прав вимоги, а також оригіналу Договору факторингу від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01 з реєстром прав вимоги, вказуючи на те, що наявні в матеріалах справи копії, що виготовлені не з оригіналів вказаних документів та належним чином не засвідчені позивачем, викликають сумнів в достовірності цих доказів та їх відповідності оригіналам документів.

Своєю ухвалою від 19 серпня 2026 року суд частково задовольнив клопотання представника відповідача про витребування доказів.

В судовому засіданні представниця позивача Савчук С.О. позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

В судовому засіданні, яке проводилося без участі відповідача ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав, просив не брати до уваги надані позивачем в копіях докази на підтвердження переходу прав вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до позивача з підстави ненадання вказаних доказів в оригіналах та наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності наданих копій оригіналам цих документів.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі відповідача ОСОБА_2 , оскільки матеріали справи містять усю необхідну інформацію та докази для вирішення спору.

Заслухавши пояснення представниці позивача Савчук С.О., представника відповідача Дайнеко І.А., дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 12 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ОСОБА_2 в електронній формі Договір кредитної лінії №613294532.

Відповідно до договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії з максимальним лімітом у розмірі 11 000 грн та строком користування коштами (дисконтний період) протягом 30 днів (з правом його продовження), з наданням першого траншу у розмірі 2 750 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит до 12 грудня 2021 року, а також сплачувати проценти за користування ним: дисконтна процентна ставка, що застосовується в межах встановленого (дисконтного) строку кредитування за умови належного виконання позичальником своїх зобов`язань - 1,98 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; індивідуальна процентна ставка, що застосовується при продовженні дисконтного періоду кредитування за умови належного виконання позичальником своїх зобов`язань - 1,98 % від суми кредиту за кожен день користування коштами; базова процентна ставка, яка застосовується протягом усього періоду кредитування за умови неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань 2,10 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі невиконання позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту протягом (дисконтного) строку кредитування зобов`язання щодо повернення кредиту відкладається на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль. Проценти за користування кредитом протягом вказаного періоду підлягають до нарахування за процентною ставкою 2,98 % від суми кредиту за кожен день користування коштами.

У разі порушення позичальником умов кредитного договору останній на вимогу кредитодавця зобов`язався сплачувати неустойку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення, але не більше 15 % від суми простроченого платежу.

12 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 транш у розмірі 2 750 грн.

14 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 додатковий транш у розмірі 550 грн.

14 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 додатковий транш у розмірі 3 000 грн.

14 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 додатковий транш у розмірі 1 000 грн.

16 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало ОСОБА_2 додатковий транш у розмірі 3 700 грн.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» Договір факторингу №28/1118-01 (з подальшими додатковими угодами), за яким первісний кредитор за окремим Реєстром прав вимоги від 18 січня 2022 року №169 відступив ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №613294532 від 12 листопада 2021 року.

30 жовтня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Договір факторингу №30/1023-01, за яким ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №613294532 від 12 листопада 2021 року.

11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №11/07/25-Е, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило позивачу право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №613294532 від 12 листопада 2021 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції на час укладення правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України (в редакції на час укладення правочину) якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_2 набув статусу, прав та обов`язків позичальника у кредитних правовідносинах з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ст. 514, ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

Таким чином, судом встановлено, що до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшли усі права та обов`язки кредитора за Договором кредитної лінії №613294532 від 12 листопада 2021 року.

Зазначені у відзиві на позовну заяву твердження про те, що матеріали справи не містять необхідних доказів на підтвердження факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до позивача повністю спростовуються матеріалами справи, а саме:

- на підтвердження факту переходу права вимоги за Договором кредитної лінії №613294532 від 12 листопада 2021 року від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» - копією Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року з додатками (а.с. 19-34);

- на підтвердження факту переходу права вимоги за Договором кредитної лінії №613294532 від 12 листопада 2021 року від ТОВ «Таліон Плюс» ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» - копією Договору факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року з додатками (а.с. 35-42);

- на підтвердження факту переходу права вимоги за Договором кредитної лінії №613294532 від 12 листопада 2021 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача копією Договору факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року з додатками (а.с. 43-51, 54-57).

При цьому, факт розрахунку клієнта перед фактором за кожним із договорів факторингу підтверджується:

- за Договором факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року копією Акту звірки взаємних розрахунків від 31 грудня 2022 року (а.с. 34);

- за Договором факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року копією Платіжної інструкції від 31 жовтня 2023 року №4939 (а.с. 42);

- за Договором факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року копіями платіжних інструкцій від 12 серпня 2025 року №317, від 04 вересня 2025 року №344, від 18 вересня 2025 року №355, від 19 вересня 2025 року №№356, 357, 358, від 24 вересня 2025 року №360 (а.с. 54-57).

При цьому, суд не має підстав сумніватися у відповідності наданих позивачем та засвідчених належним чином копій Договору факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 з додатковими угодами та реєстром прав вимоги, а також копій Договору факторингу від 30 жовтня 2023 року №30/1023-01 з реєстром прав вимоги оригіналам цих документів, оскільки вказані копії вже були предметом неодноразового дослідження та оцінки судом в межах інших судових справ.

Водночас, суд не вбачає підстав для застосування передбачених ч. 6 ст. 95 ЦПК України наслідків неподання суду оригіналів письмових доказів, оскільки витребовувані судом документи в оригіналах знаходяться у володінні сторонньої юридичної особи, а не позивача, який позбавлений можливості надати такі докази самостійно, представники сторін в судовому засіданні не наполягали на належному виконанні ухвали про витребування доказів та не вимагали здійснити додаткові дії з метою виконання вказаної ухвали (зокрема шляхом застосування до володільця документів заходів процесуального примусу з метою належного виконання вимог ухвали).

Водночас, згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У той же час, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.

З матеріалів справи, а саме відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 28 квітня 2026 року за вих. №20.1.0.0.0/7-260424/67316-БТ, а також виписки з банківського рахунку позичальника вбачається, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання шляхом перерахування на користь позичальника кредиту у загальному розмірі 11 000 грн.

Зі свого боку ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 29 березня 2026 року (момент подання позовної заяви) позичальнику нараховано заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 41 063,44 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 11 000 грн;

- заборгованість за процентами за користування кредитом (нарахованими за період з 12 листопада 2021 року до 03 березня 2022 року) 30 063,44 грн.

Суд погоджується із нарахованою заборгованістю за кредитом (тілом кредиту).

Також суд встановив, що проценти нараховані у відповідності до умов кредитного договору, зокрема за узгодженими сторонами розмірами процентних ставок та в межах узгодженого строку кредитування (30 днів дисконтного періоду + 90 днів автопролонгації строку кредитування відповідно до п. 1.12.1 кредитного договору).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості є логічним та не оспорений у встановленому порядку стороною відповідача.

За такого, встановлена судом заборгованість підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 2 662,40 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору про надання правничої допомоги від 20 серпня 2025 року №20/08/25-01, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Соломко та партнери», з додатками, які містять узгоджені тарифи за надані послуги, а також документи, що містять перелік, детальний опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема: вивчення матеріалів справи, кількість витраченого часу 2 год., вартість послуги 1 000 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, кількість витраченого часу 1 год., вартість послуги 500 грн; підготовка та подача клопотання про витребування інформації про зарахування кредитних коштів, кількість витраченого часу 1 год., вартість послуги 500 грн; складання позовної заяви, кількість витраченого часу 2 год., вартість послуги 5 000 грн.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Водночас є сумнівними з точки зору розумності адвокатські послуги щодо складання позовної заяви у стандартній справі незначної складності за ставкою, що значно перевищує середній розмір аналогічних послуг.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і такими, що не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 4 500 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13; код ЄДРПОУ 42986956; р/р НОМЕР_2 в АТ «Універсал Банк», МФО 322001) заборгованість за Договором кредитної лінії №613294532 від 12 листопада 2021 року, що утворилася станом на 29 березня 2026 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 11 000 (одинадцять тисяч) гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом (нарахованими за період з 12 листопада 2021 року до 03 березня 2022 року) у розмірі 30 063 (тридцять тисяч шістдесят три) гривні 44 копійки, а всього в загальному розмірі 41 063 (сорок одну тисячу шістдесят три) гривні 44 копійки, а також 7 162 (сім тисяч сто шістдесят дві) гривні 40 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв