Ухвала суду № 140859820, 20.10.2026, Златопільський міськрайонний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Первомайський міськрайонний суд Харківської області)

Справа № 632/2147/26провадження № 1-кп/632/186/26УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Златопіль

Златопільський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 12026221120000152 від 27 травня 2026 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 407 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Златопільського міськрайонного суду Харківської області перебуває вказане кримінальне провадження.

Під час судового розгляду прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на те, що на даний час судовий розгляд кримінального провадження не завершено, а ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані слідчим суддею та у подальшому судом під час продовження запобіжного заходу, не зменшились і не зникли.

Зокрема, на думку прокурора, є достатні підстави вважати, що продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду. Оскільки злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України в якому обвинувачується ОСОБА_4 є тяжким та у випадку визнання останнього винним, санкція передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом переховуватись від органу досудового розслідування та суду, чим унеможливить досягнення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.

Крім того, вважливо зазначити, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Прокурор також звернув увагу суду на те, що з огляду на обставини та характер інкримінованих кримінальних правопорушень, існує певний ступінь імовірності незаконного впливу обвинуваченого на свідків сторони обвинувачення, які на цей час ще не допитані судом, тобто продовжує існувати ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Щодо існування такого ризику як можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор зазначив, що його існування підтверджується даними про особу обвинуваченого. Зокрема, вказаний ризик ґрунтується на тому, що ОСОБА_4 неодноразово раніше судимий, маючий не зняту та не погашену судимість, знову вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

З огляду на викладене прокурор просив суд продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На думку прокурора, більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_5 проти продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечували, вважали можливим перебування ОСОБА_4 під більш м`яким запобіжним заходом.

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, суд доходить такого висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд, зобов`язаний встановити, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Пункт 5 ч. 2 ст. 183 КПК України встановлює, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Обвинуваченому ОСОБА_4 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 407 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років позбавлення волі.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвалою слідчого судді Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 07 липня 2026 року щодо ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком застосування до 04 вересня 2026 року, який ухвалою слідчого судді Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 31 серпня 2026 року було продовжено до 29 жовтня 2026 року, включно.

Підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, стали наявні достатні підстави вважати, що він може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд зазначає, що питання обґрунтованості пред`явленого обвинувачення підлягає перевірці безпосередньо під час судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких ґрунтується обвинувачення, а також доказів, що можуть його спростовувати. За результатами такого дослідження суд оцінює кожен доказ окремо та всі докази в їх сукупності в нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення у кримінальному провадженні.

Отже, на даній стадії судового провадження суд не може робити висновок щодо обґрунтованості підозри (обвинувачення) шляхом надання оцінки доказам у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.

Суд враховує, що ризик у контексті кримінального провадження означає певну ймовірність того, що особа вчинить дії, які перешкоджатимуть судовому розгляду або створять загрозу суспільству. Зокрема, ризик втечі має оцінюватися з урахуванням чинників, пов`язаних із характером особи, її моральними якостями, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та всіма видами зв`язку з країною, в якій ця особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною при оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Тяжкість обвинувачення сама по собі не є підставою для утримання особи під вартою. Однак таке обвинувачення у поєднанні з іншими обставинами може настільки підвищити ризик втечі, що його неможливо відвернути без взяття особи під варту.

Отже, щодо наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, суд вважає необхідним зазначити таке.

Суд, вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу, враховує не лише тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, а й комплекс інших істотних обставин, що мають значення для оцінки наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Отже, тяжкість обвинувачення сама по собі не є визначальною, проте у поєднанні з фактичними даними про особу обвинуваченого вона дозволяє зробити висновок про реальність зазначених ризиків.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_4 має зареєстроване місце проживання, однак не має постійного законного джерела доходу, що свідчить про відсутність у нього сталої економічної прив`язаності.

Крім того, суду не надано відомостей про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків. Зокрема, він не перебуває у шлюбі, неповнолітніх дітей чи інших осіб на утриманні не має, обов`язків щодо догляду за особами, які потребують сторонньої допомоги, не несе.

За таких обставин відсутність стійких соціальних та економічних зв`язків свідчить про відсутність об`єктивних чинників, які б могли належним чином забезпечити його процесуальну поведінку. Зазначені обставини у своїй сукупності з тяжкістю інкримінованих кримінальних правопорушень, характером обвинувачення та можливістю призначення покарання у виді позбавлення волі дають суду достатні підстави вважати, що існує реальний ризик переховування обвинуваченого від суду.

При цьому зазначений ризик ґрунтується на конкретних даних щодо особи обвинуваченого та немає суто гіпотетичний характер.

Окремо суд враховує загальновідомі обставини триваючої збройної агресії проти України та факт запровадження на всій території держави правового режиму воєнного стану. Відсутність повного й стабільного контролю над окремими ділянками державного кордону об`єктивно ускладнює протидію його незаконному перетину. За таких умов обвинувачений, усвідомлюючи загрозу реального позбавлення волі та не маючи міцних соціальних, сімейних чи професійних зв`язків, що могли б його стримати, може вдатися до активних дій, спрямованих на ухилення від суду, у тому числі шляхом незаконного перетину державного кордону України.

На переконання суду, обвинувачений, усвідомлюючи реальну можливість призначення покарання у вигляді позбавлення волі, може вдатися до активних дій, спрямованих на ухилення від суду, у тому числі шляхом незаконного перетину державного кордону України. Така поведінка відповідає логіці людських реакцій у ситуаціях, коли особа перебуває під загрозою реального позбавлення волі та не має значущих соціальних, сімейних чи професійних зв`язків, які б її стримували.

З огляду на це суд наголошує, що ризик переховування обвинуваченого від суду в сучасних умовах є не лише реальним, а й надзвичайно вагомим та таким, що потребує застосування належних запобіжних заходів для його мінімізації.

Суд доходить висновку, що ризик переховування обвинуваченого від суду, до того ж в умовах дії воєнного стану є реальним, актуальним і таким, що не втратив своєї інтенсивності. Відтак наявність ризику, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, є належним чином обґрунтованою та підтверджується сукупністю встановлених обставин.

Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, суд бере до уваги встановлений КПК України порядок отримання показань від зазначених осіб: на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим або прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду, усно шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

Отже, ризик незаконного впливу на свідків може існувати не лише на початковій стадії кримінального провадження, коли здійснюється збирання доказів, а й під час судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та їх дослідження.

Водночас суд враховує, що станом на час розгляду відповідного клопотання допит свідків судом безпосередньо ще не здійснювався. За таких обставин існує ймовірність вчинення обвинуваченим спроб незаконного впливу на свідків, зокрема шляхом спонукання їх до зміни раніше наданих показань, викривлення фактичних даних або спотворення відомих їм обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Оцінюючи наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у можливості вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, суд бере до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше притягався до кримінальної відповідальності. Після умовно-дострокового звільнення на підставі ст. 81-1 КК України 06 травня 2026 року, через відносно нетривалий час, ОСОБА_4 було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 407 КК України. Наведені обставини у своїй сукупності дають суду підстави дійти висновку про наявність у обвинуваченого схильності до вчинення кримінально-протиправних діянь.

Таким чином, аналізуючи викладене, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, суд вважає встановленим продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватися від суду, з метою ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Таким чином, суд, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, враховуючи наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та оцінюючи всі обставини в сукупності, зокрема: вагомість наявних відомостей про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, сукупність наявних на цей момент відомостей щодо особи обвинуваченого, відсутність медичних даних, які б підтвердили неможливість його перебування під вартою, вважає, що на цьому етапі судового провадження жоден інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Отже, клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Щодо застосування до обвинуваченого іншого, більш м`якого запобіжного заходу, на чому наполягає сторона захисту, суд бере до уваги, що обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та ступеню тяжкості кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, а також спрямований на забезпечення належної процесуальної поведінки останнього.

Наведені стороною захисту обставини самі по собі не можуть бути достатньою підставою для зміни запобіжного заходу на більш м`який, ніж тримання під вартою, оскільки вони не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, передбачені кримінальним процесуальним законом, які стали підставою для подальшого продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу.

Крім того, суд враховує, що тримання під вартою має превентивний характер та спрямоване на запобігання можливим ризикам у майбутньому, зокрема ризику ухилення обвинуваченого від суду.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, є неефективним, оскільки не забезпечить належного виконання ним покладених процесуальних обов`язків та не відповідатиме завданням кримінального провадження, визначеним статтею 2 КПК України.

Суд вважає, що обставини, що могли б свідчити про можливість запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів не встановлено, а тому клопотання прокурора щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Водночас, суд вважає необхідним обрати щодо обвинуваченого альтернативний запобіжний захід у виді застави, з урахуванням висновків КСУ викладеного у рішенні Другого сенату Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 4-р(ІІ)/2026 у справі № 3-50/2025(102/25), відповідно до якого визнано що частина восьма статті 176 Кодексу суперечить статті 6, статті 21, частинам першій, другій статті 24, частині першій статті 28, частинам першій, другій статті 29, частинам першій, другій статті 55, частині другій статті 64, частині другій статті 124 Конституції України.

Щодо визначення розміру застави суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 4 статті 182 КПК України, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Пункт 2 частини 5 статті 182 КПК України визначає, що розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину становить від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір застави повинен, головним чином, визначатися виходячи з особи обвинуваченого, його майнового стану і його відносин з особами, які надають забезпечення, іншими словами, враховуючи той факт, чи буде втрата забезпечення у випадку неявки підозрюваного до суду достатнім стримуючим фактором для нього, щоб не здійснити втечу.

На переконання суду обвинуваченому слід визначити заставу у максимальної межах розміру, визначеного пунктом 3 частини 5 статті 182 КПК України, а саме 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень, яка буде відповідною і достатньою для обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, а також є достатньою і прийнятною з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню. За переконанням суду обставини даного кримінального провадження, існування ризиків, встановлених судом, існуюча на даний час серйозність ситуації виправдовує прагнення суду забезпечення присутності обвинуваченого в суді, в разі внесення ним застави, у зв`язку з чим встановлення такого розміру застави з урахуванням усіх обставин справи є пропорційним в даному кримінальному провадженні.

Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 в разі внесення ним застави, обов`язки, передбачені частини 5 статті 194 КПК України, а саме:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатись з місця проходження військової служби без дозволу командування та суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування зі свідками у цьому провадженні з приводу обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 176 - 178, 193, 194, 197, 369 372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 задовольнити.

Продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, до 18 грудня 2026 року, включно.

Визначити ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід заставу в межах, що становить 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУДСА України у Харківській області за такими реквізитами: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26281249; банк отримувача ДКСУ, м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA208201720355299002000006674; призначення платежу: застава у справі № 632/1092/26, пр. № 1-кп/632/155/26), до сплину терміну тримання під вартою.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатись з місця проходження військової служби без дозволу командування та суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну;

- утримуватися від спілкування зі свідками у цьому провадженні з приводу обставин інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на відповідний розрахунковий рахунок, має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти та повідомити усно і письмово Златопільський міськрайонний суд Харківської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави до 18 грудня 2026 року.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору негайно після її проголошення та направити начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання.

Контроль за виконанням обвинуваченим ОСОБА_4 обов`язків покласти на прокурора.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а для особи, що перебуває під вартою протягом того-ж строку, з моменту отримання копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Суддя:ОСОБА_1