Рішення № 140858326, 22.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/20227/26

Провадження №2-а/522/476/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючої судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання Гресько Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

12 жовтня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 06.10.2026 серії ОДП №4322570 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2026 року адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Витребувано з власної ініціативи у Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради належним чином засвідчену копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення, за наслідками розгляду якої було прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 06.10.2026 серії ОДП №4322570 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Судове засідання по справі призначено на 20 жовтня 2026 року.

Копію ухвали суду від 14 жовтня 2026 року було доставлено відповідачу по справі до його електронного кабінету 16.10.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

26 червня 2026 року від представника Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Хорунжи Вікторії Гарбієлівни надійшов відзив на позовну заяву, у якому заявник зазначає, що пунктом 11.13 ПДР визначено, що забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під`їздів і за умови виконання вимог пунктів 26.1, 26.2 та 26.3 цих Правил. П.15.10 ПДР прямо забороняє зупинку і стоянку на тротуарах, крім випадків, коли це дозволено відповідними дорожніми знаками з табличками. Відповідно до п. 15.10 Б та на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Зазначає, що відсутність відповідного знаку або розмітки означає, що зупинка/стоянка на тротуарі (включаючи його захисну зону) заборонена. Заявник звертаємо увагу суду, що позивач припаркував автомобіль марки DAEWOO LANOS, д/н НОМЕР_1 , на відрізку захисної зони тротуару, який відмежований від дороги клумбами, а тому для здійснення паркування позивач здійснив рух безпосередньо по тротуару, чим фактично створив загрозу життю та здоров`ю іншим учасникам дорожнього руху. На підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення до суду було надано фотознімки. Представник відповідача вказує, що відповідно до наведених фотознімків, належний позивачу транспортний засіб DAEWOO LANOS, д.н.з НОМЕР_1 здійснив стоянку не на краю тротуару навіть якщо для руху пішоходів залишилося не менше двох метрів чим порушив пункт 15.10. «В» ПДР України.

У судове засідання, призначене на 20 жовтня 2026 року з`явилися позивач ОСОБА_1 та представник Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Хорунжа Вікторія Гарбієлівна. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання було прийнято рішення перейти до стадії ухвалення судового рішення. Проголошення рішення призначено на 22 жовтня 2026 року.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

06 жовтня 2026 року інспектором з паркування відділу контролю за безпекою дорожнього руху та паркуванням управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Васильєвим Сергієм Олександровичем було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №4322570, у вигляді адміністративного штрафу у розмірі 340,00 гривень.

У постанові зазначено, що 06 жовтня 2026 року о 12:16:26 в місті Одесі, на вул. Ковальська, буд. 36 водій транспортного засобу DAEWOO LANOS, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив стоянку на тротуарі (не на краю) чим порушив ч. 1 ст. 122 КУпАП України та п. 15.10. «в» ПДР України, у зв`язку із чим по справі було прийнято рішення про накладання на власника транспортного засобу адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 гривень.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, за номерним знаком НОМЕР_1 зареєстровано транспортний засіб DAEWOO LANOS, власником якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса власника АДРЕСА_1 . Вказані обставин позивачем у справі не оспорювались.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом судового дослідження за правовідносинами, що виникли між сторонами, є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Отже, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для прийняття постанови про адміністративне правопорушення відносно позивача про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та притягненні до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340,00 гривень.

Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань) регулює та визначає Закон України «Про дорожній рух».

Відповідно до статті 14 цього Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою КМУ від 10.10.2001 №1306.

Згідно п. 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР України.

Відповідно до п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У відзиві на позовну заяву позивач зазначає, що зі пп «в» п. 15.10 ПДР України вбачається, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійснюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; -стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Вказає, що відповідно до додатка «Д» ДБН В.2.3.-5.:2018 «Схема зонування тротуару» тротуар поділяється: крайову зону, захисну зону, пішохідну зону та фронтальну зону. Зазначає, що в наданих фотознімків вбачається, що позивач здійсним стоянку не на краю тротуару, чим і порушив ПДР України.

Відповідно до постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №4322570 позивач притягується до адміністративної відповідальності за здійснення стоянки на тротуарі (а саме пов`язаної з розташуванням легкового автомобіля не на краю тротуару), тобто порушення вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР України.

Згідно з підпунктом «в» пункту 15.10 ПДР України забороняється стоянка на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Така заборона враховує ту обставину, що тротуар є елементом дороги, призначеним для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном (пункт 1.10 ПДР України).

Газон ділянка однорідної території із дерновим покривом, який штучно створюється шляхом посіву і вирощування дерноутворювальних трав (переважно багаторічних злаків) або одернування (пункт 1.10 ПДР України)

Водночас в п.п. «в» п. 15.10 ПДР України визначене виключення з загального правила, яке включає три складники: (1) на тротуарі дозволяється стоянка легкових автомобілів та мотоциклів, які (2) можуть бути поставлені на краю тротуарів, (3) де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.

Для того щоб стоянка транспортного засобу на тротуарі відповідала виключенню, яке визначене у п.п. «в» п. 15.10 ПДР України одночасно повинні бути дотримані усі три умови. Отже, у разі не дотримання бодай однієї з умов стоянка вважатиметься порушенням підпункту «в» пункту 15.10 ПДР України.

Суд вважає за необхідне вказати на державні будівельні норми України «ВУЛИЦІ ТА ДОРОГИ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ» ДБН В.2.3-5:2018 (далі ДБН В.2.3-5:2018).

Так, відповідно до пункту 3.3. ДБН В.2.3-5:2018 елементи вулиці чи дороги це одна чи декілька проїзних частин, технологічні та перехідно-швидкісні смуги, тротуари, узбіччя (у разі відкритої системи водовідведення), пішохідні та велосипедні доріжки, трамвайні колії, смуги зелених насаджень, центральні розділювальні смуги між проїзними частинами зустрічних напрямків руху, розділювальні смуги між основною проїзною частиною і місцевими (бічними) проїздами, між проїзними частинами і тротуарами, укоси насипів і виїмок, підпірні стінки, шумозахисні споруди, зупинки маршрутного транспорту, розміщені в межах червоних ліній тимчасові автостоянки, штучні споруди, підземно-наземні інженерні комунікації, технічні засоби організації дорожнього руху тощо.

Бордюр це бортові камені, які відокремлюють проїзну частину вулиці від тротуару, а також тротуар від газонів, клумб тощо. Висота бордюру відстань від покриття проїзної частини вулиці (дороги) до верхньої площини бордюру (пункт 3.5 ДБН В.2.3-5:2018).

Пішохідна зона тротуару це ділянка тротуару, яка призначена для безперешкодного пересування пішоходів, осіб на кріслах колісних, осіб які рухаються на немоторизованих засобах пересування (пункт 3.9 ДБН В.2.3-5:2018).

Залежно від призначення та ширини вулиць і доріг, інтенсивності руху транспорту та пішоходів, а також транспортно-планувальних рішень може застосовуватись однорядне насадження дерев у лунках на тротуарі, рядове насадження дерев на газонних смугах уздовж проїзної частини (однорядне і багаторядне), суміщене рядове насадження дерев із груповим та рядовим насадженням чагарнику, суміщене рядове насадження дерев із груповим і одиничним насадженням дерев і кущів, бульвари, сквери, палісадники, зелений живопліт (абзац другий пункту 11.1 ДБН В.2.3-5:2018).

Мінімальна горизонтальна відстань між краєм тротуару, паркової або велосипедної доріжки до осі стовбура дерева з діаметром крони до 4 м з гідно з таблицею 11.1. ДБН В.2.3-5:2018 має становить 0,7 м.

Суд зазначає, що вочевидь, транспортний засіб DAEWOO LANOS, д.н.з. НОМЕР_1 є легковим автомобілем, а тому, стоянка вказаного транспортного засобу на тротуарі є допустимою.

З наданих суду фотографій вбачається, що тротуар, відповідно до додатку «Д» ДБН В.2.3.-5.:2018 «Схема зонування тротуару», має захисну зону (газон з однорядним насадженням дерев у лунках).

Отже, вузька ділянка тротуару між його краєм та рядом насаджених дерев фактично забезпечує дотримання зазначеної нормативної відстані, а не призначена для розміщення на ній транспортних засобів. З огляду на надані фотоматеріали, ця ділянка має незначну ширину, зумовлену розташуванням дерев, тоді як транспортний засіб розміщено за рядом насаджень, у межах краю тротуару з урахуванням особливостей облаштування цієї території, або кажучи іншими словами, на краю тротуару, який в силу своєї ширини дозволяє розташування на ньому легкових транспортних засобів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 липня 2019 року по справі №216/5226/16-а, належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення.

При цьому, заміри, які б свідчили про те, що автомобіль припаркований таким чином, що ширина тротуару становила менше 2-х метрів інспектором не проводилися.

З аналізу фотознімків вбачається, що автомобіль припаркований таким чином, що ширина тротуару вочевидь більша 2-х метрів. Більше того, з фотознімків вбачається, що автомобіль припаркований таким чином, що він не створює перешкоди для руху пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що для дотримання вимог п.п. «в» п. 15.10 ПДР України край тротуару має забезпечувати фактичну можливість розміщення на ньому транспортного засобу з дотриманням установлених законодавством вимог. Водночас у цій справі з огляду на особливості планування та облаштування відповідної території, зокрема наявність уздовж краю тротуару однорядного насадження дерев, крайова ділянка тротуару між проїзною частиною та зазначеними насадженнями має недостатню ширину для розміщення транспортного засобу. За таких обставин вимагати розташування транспортного засобу виключно на цій ділянці без урахування фактичних особливостей облаштування території було б необґрунтовано, оскільки така можливість об`єктивно відсутня.

За результатами аналізу наведених приписів ПДР України, зокрема визначень тротуару та газону, а також положень ДБН В.2.3-5:2018, суд зазначає, що з урахуванням фактичних обставин справи та особливостей облаштування відповідної території, а саме наявності вздовж краю тротуару однорядного насадження дерев у лунках, за яким розташовано транспортний засіб, таке розташування транспортного засобу слід розцінювати як стоянку на краю тротуару. При цьому наявність зазначеного ряду дерев та вузької ділянки тротуару між ним і краєм тротуару зумовлює особливості фактичного розташування транспортного засобу, однак сама по собі не свідчить про порушення вимог ПДР щодо порядку стоянки транспортних засобів.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач також посилається на те, що позивач припаркував автомобіль марки DAEWOO LANOS, д/н НОМЕР_1 , на відрізку захисної зони тротуару, який відмежований від дороги клумбами, а тому для здійснення паркування позивач здійснив рух безпосередньо по тротуару, чим фактично створив загрозу життю та здоров`ю іншим учасникам дорожнього руху.

Щодо руху по тротуару, то суд звертає увагу на те, що позивача притягнуто до відповідальності за порушення пп. «в» п. 15.10 ПДР України, а не п. 11.13, який забороняє рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках.

Крім того очевидним і зрозумілим є те, що для здійснення стоянки легкового автомобіля у межах вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР України, тобто на краю тротуару, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри, передує рух, пов`язаний із заїздом на таке місце, а після її закінчення - рух, пов`язаний із виїздом автомобіля з такого місця стоянки.

За таких обставин, рух автомобіля тротуаром, пов`язаний із заїздом/виїздом на місце стоянки у межах вимог пп. «в» п. 15.10 ПДР України, не може містити склад порушення пункту 11.13 вказаних Правил, що відповідає аналогічному висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.11.2019 по справі №524/9162/16?а.

Окрім того, з наданих фото вбачається, що транспортний засіб припаркований відразу після переривання захисної смуги задля забезпечення заїзду/виїзду в двір, а тому, підстави вважати, що ОСОБА_1 здійснив рух по тротуару та спричинив загрозу життю та здоров`ю іншим учасникам руху відсутні.

У п. 4 мотивувальної частини Рішення від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 Конституційний Суд України зазначив, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Такий підхід неодноразово застосовувався у судовій практиці, зокрема, у постановах ВП ВС від 11 лютого 2021 р. у справі №11-1219сап19 та від 2 вересня 2021 р. у справі №11-97сап20.

Презумпція невинуватості особи (Presumption of innocence) визначена ст. 62 Конституції України: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Слід зазначити, що презумпція невинуватості, крім кримінального процесу, підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення та означає, що всі сумніви стосовно події порушення та винуватості особи, яка притягується до відповідальності, повинні тлумачитись на її користь; недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

При цьому згідно висновку Верховного Суду, який міститься у постанові №461/4858/17 від 13 вересня 2018 року, презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи до того, як вину буде доведено.

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70).

Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Разом з тим, частиною 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача з метою запобігання порушення його прав та обов`язків, гарантованих Конституцією та законам України, а також забезпечення дотримання принципу презумпції невинуваності буде скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення

Тому, оскільки транспортний засіб, на якому було здійснено стояну є легковим, що свідчить про можливість стоянки на тротуарі із дотриманням правил, визначених п.п. «в» п. 15.10 ПДР, а належним способом захисту буде саме скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення, суд вважає, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачених ч. 1 ст. 122 КУпАП та доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 251, 252, 280, 288, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 9, 72-79, 139, 241, 242-246, 286, 293 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити частково.

Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 06.10.2026 серії ОДП №4322570 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Текст рішення складено та підписано 22 жовтня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.