Рішення № 140858181, 22.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026

Справа № 522/13141/26-Е

Провадження № 2/522/10102/26

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючого - суддя Ярема Х.С., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» про стягнення заробітної плати.

ВСТАНОВИВ:

08.07.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «БІР Проперті».

Позивач просить суд:

- стягнути заробітні плату за червень 2026 у сумі 45 000 грн.

13.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

24.07.2026 відповідач подав відзив.

30.07.2026 позивач подав відповідь на відзив.

Позивач пояснює, що він перебуває у трудових відносинах з відповідачем на посаді виконавчого директора. Трудові відносини не припинені, однак заробітна плата в сумі 45 000 грн. за червень 2026 йому не нарахована і не виплачена.

Відповідач проти позову заперечує. Протягом червня 2026 року позивач фактично не виконував посадові обов`язки виконавчого директора, був відсутній на робочому місці.

Судом встановлено такі обставини справи.

Згідно з Наказом №17/К від 05.06.2020 ОСОБА_1 прийнятий ТОВ «БІІР Проперті» з 09.06.2020 на посаду «директор виконавчий». Оклад 45 000 грн.

Згідно з витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 08.07.2026 ОСОБА_1 продовжує перебувати у трудових відносинах з ТОВ «БІІР Проперті» на підставі Наказу №17/К від 05.06.2020. Заробітна плата в 2026 році не нараховується.

Згідно з даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФУ станом на 08.07.2026, ОСОБА_1 не отримує заробітну плату на не сплачує страхові внески у ТОВ «БІІР Проперті».

Листом Південного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 30.06.2026 № ПД/3.1/465-3В-26 підтверджено, що за юридичною адресою Відповідача (м. Одеса, вул. Приморська, 3-Б) відсутні будь-які ознаки функціонування товариства, будівля перебуває в аварійному стані, а контактний номер телефону, зазначений у ЄДР, не забезпечує можливості зв`язку з Відповідачем.

Згідно з Актами про відсутність працівника на робочому місці: №102 від 01.06.2026, №103 від 02.06.2026, №105 від 04.06.2026, №106 від 05.06.2026, №107 від 08.06.2026, №108 від 09.06.2026, №109 від 10.06.2026, №110 від 11.06.2026, №111 від 12.06.2026, №112 від 15.06.2026, №113 від 16.06.2026, №114 від 17.06.2026, №115 від 18.06.2026, №116 від 19.06.2026, №117 від 22.06.2026, №118 від 23.06.2026, №119 від 24.06.2026, №120 від 25.06.2026, №121 від 26.06.2026, №122 від 29.06.2026, №123 від 30.06.2026, які складені ОСОБА_2 (начальник відділу охорони праці) у присутності ОСОБА_3 чи складені ОСОБА_3 (прибиральниця службових приміщень) у присутності керівника ОСОБА_4 , ОСОБА_1 відсутній на робочому місці протягом 8 год. без поважної причини.

Висновки суду.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У рішенні від 15.10.2013, № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 не виконував роботу за яку має отримувати платню, оскільки прогул має наслідком розірвання трудового договору, систематичне невиконання обов`язків має наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника, тоді як ТОВ «БІІР Україна» жодних дій щодо позивача не вчиняє, окрім складення актів про відсутність позивача протягом 8 годин., які до того ж складені особами, повноваження яких на складання таких актів не підтверджені.

Суд зауважує, що у справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця (постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №207/1385/16-ц).

Однак, відповідачем не надано укладеного з позивачем контракту (про існування якого йдеться в наказі про прийняття на роботу ОСОБА_1 ) і суд не може проаналізувати умови праці позивача, яка в теперішній час не передбачає обов`язкової присутності на робочому місці.

Відповідно до ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 115 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Суд погоджується з розрахунком позивача щодо заборгованості по заробітній платі, оскільки його оклад складає 45 000 грн. на місяць, що зафіксовано в наказі про прийняття ОСОБА_1 на роботу.

Також, відповідачем на спростовування розрахунку позивача контррозрахунку представлено не було.

Згідно з частинами першою третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 Верховний Суд також наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, адже він продовжує працювати на посаді виконавчого директора ТОВ «БІІР Україна» та не отримує заробітної плати, а доводи відповідача є безпідставними, адже сама претензія про невиконання трудової функції протягом декількох років за відсутності заходів реагування не може бути доказом не виконання трудової діяльності, відсутність на робочому місці за умов ненадання відповідачем умов контракту, не може розцінюватися як невиконання трудових обов`язків.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за одну вимогу майнового характеру, що становить 1 064,96 грн (застосовано коефіцієнт 0,8 у зв`язку з поданням позову фізичною особою через систему «Електронний суд»).

Керуючись ст.ст. 263-265, 430 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» (ЄДРПОУ 41168795) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заробітну плату за червень 2026 року в сумі 45 000 гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за червень 2026 року у розмірі 45 000 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» на користь держави судовий збір 1 064,96 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ярема Х.С.