Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 750/8175/26
Провадження № 2/750/3956/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2026 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
головуючого судді Крапивного Б.В.,
за участю секретаря Буглака А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
в с т а н о в и в:
У липні 2026 року ТОВ «Новий Колектор» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 103380457 від 12.12.2025 в розмірі 32069,63 грн та понесених судових витрат.
Позов обґрунтовано тим, що 12.12.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103380457 від 12.12.2025. Вказаний договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи. Відповідно до умов цього договору відповідач отримала кредит у сумі 12000 грн і мала сплатити проценти за користування кредитними коштами та комісію на умовах, визначених договором. Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконувала, у зв`язку із чим виникла заборгованість в сумі 32069,63 грн, із яких: 11964 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 7113,63 грн сума заборгованості по процентам за користування кредитом; 7992 грн сума заборгованості за комісіями; 5000 грн сума штрафів. 26.06.2026 між первісним кредитором та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу № МТ-260626-1, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 103380457 від 12.12.2025, укладеним з відповідачем. Окрім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача понесених витрат по сплаті судового збору та витрат, пов`язаних з підготовкою до розгляду справи.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 07.10.2026.
07.10.2026 розгляд справи відкладено на 21.10.2026 за заявою відповідача; остання подала відзив на позов, який, з огляду на його невідповідність вимогам ст. 178 ЦПК України, не приймається судом до уваги.
У судове засідання 21.10.2026 сторони повторно не з`явилися; у позовній заяві представник позивача просила розгляд справи проводити без її участі; від відповідача надійшла заява про розгляд справи без її участі, в якій остання просила застосувати положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зважаючи на проходження нею військової служби в Збройних Силах України та її участь у відсічі та стримуванні агресії Російської Федерації проти України.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. За таких обставин, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
12.12.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 103380457 (далі Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п. 1.3. Договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору, в кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.
За змістом п.п. 1.2, 1.3, 1.4 Договору сума кредиту становить 12000 грн; строк кредитування 360 днів (з 12.12.2025 по 07.12.2026).
Відповідно до п. 1.5 Договору денна процентна ставка за кредитом становить 0,98%.
Пунктами 1.5.1 та 1.5.2 Договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 22,5% від суми кредиту (2700 грн) та комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) у розмірі 7,4% від суми кредиту, яка нараховується в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком № 1 до цього Договору.
Згідно з п. 1.5.3 Договору проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховуються за ставкою 90% річних на фактичну заборгованість за кредитом. Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 180% річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів (п. 1.5.4 Договору).
Договір про споживчий кредит № 103380457 від 12.12.2025 підписано відповідачем із використанням одноразового ідентифікатора «205911». Аналогічним чином ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, використавши одноразовий ідентифікатор «540650».
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Отже, кредитний договір № 103380457 від 12.12.2025 укладено ТОВ «МІЛОАН» з ОСОБА_1 в електронній формі відповідно до вимог цивільного законодавства. При цьому в укладеному договорі сторонами визначено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування; факт укладення кредитного договору відповідач не заперечував. Таким чином, сторонами дотримано вимоги щодо форми такого договору, досягнуто згоди щодо істотних умов договору кредитування.
З огляду на викладене, 12.12.2025 внаслідок укладення вказаного кредитного договору між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 виникло кредитне правовідношення, за яким ТОВ «МІЛОАН» зобов`язалося надати кредит ОСОБА_1 , а остання зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти на визначених у договорі умовах.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .
Факт отримання кредитних коштів за договором про споживчий кредит № 103380457 від 12.12.2025 відповідач визнала.
Таким чином, ТОВ «МІЛОАН», здійснивши переказ на зазначений картковий рахунок ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 12000 грн, виконало своє зобов`язання за кредитним договором.
Згідно з позовною заявою та за результатами дослідження розрахунку заборгованості за кредитним договором № 103380457 від 12.12.2025 судом встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів своєчасно не виконала, частково сплачувала нараховану їй заборгованість, допустивши прострочення грошового зобов`язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Таким чином, встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.
Так, за змістом п. 2.4.3 Договору у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів та/або комісії щонайменше на один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі.
З розрахунку заборгованості по кредитному договору № 103380457 від 12.12.2025 вбачається, що ОСОБА_1 здійснювала платежі по кредиту у період з 06.01.2026 по 27.02.2026, проте у подальшому протягом строку дії кредитного договору відповідач жодних платежів не проводила, у зв`язку з чим у даному випадку застосовуються положення п. 2.4.3 Договору щодо права кредитодавця вимагати повне погашення кредиту до спливу терміну його погашення, встановленого Договором.
Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором № 103380457 від 12.12.2025 на користь позивача суд звертає увагу на таке.
26.06.2026 між первісним кредитором та ТОВ «Новий Колектор» укладено договір факторингу № МТ-260626-1, відповідно до п. 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту загальну ціну продажу в сумі, передбаченій п. 3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, передбачених цим договором; з дати відступлення права вимоги, за умови виконання фактором свого обов`язку щодо сплати ціни продажу у розмірі, передбаченому у п. 3.2. цього договору, клієнт перестає бути стороною за кредитними договорами, вказаними у переліку (реєстрі) боржників, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за такими кредитними договорами та набуває всіх прав за ними.
На підтвердження відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 103380457 від 12.12.2025 позивачем надано копію акта приймання-передачі переліку (реєстру) боржників № 1 від 26.06.2026 до договору факторингу № МТ-260626-1 від 26.06.2026, копію переліку (реєстр) боржників № 1 від 26.06.2026, в якому, зокрема, зазначено цей кредитний договір, анкетні відомості відповідача та розмір її заборгованості, а також копію платіжної інструкції № 37204767222223418 від 26.06.2026, за змістом якої на виконання умов договору факторингу № МТ-260626-1 від 26.06.2026 позивач здійснив оплату на користь ТОВ «МІЛОАН».
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Таким чином, заміна осіб в окремих зобов`язаннях, у тому числі в таких, які виникли внаслідок укладення кредитного договору, через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Отже, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).
Таким чином, на підставі зазначеного вище договору факторингу позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 103380457 від 12.12.2025.
Щодо вимоги про відшкодування заборгованості за кредитним договором, суд звертає увагу на такі правові норми й фактичні обставини.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (зокрема, сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦПК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Водночас, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором, на підставі п. 2.4.3 Договору останній нараховано заборгованість у сумі 32069,63 грн, із яких: 11964 грн сума заборгованості за тілом кредиту; 7113,63 грн заборгованість за процентами; 7992,00 грн заборгованість за комісіями; 5000 грн штрафи. Вказана заборгованість є предметом позову.
У заяві до суду відповідач просила застосувати положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», надавши суду копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 24.07.2025 та копію військового квитка серії НОМЕР_3 на її ім`я, а також копію довідки форми 5 від 07.10.2026 № 1435/202д, відповідно до якої ОСОБА_1 з 09.01.2024 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 за контрактом.
За змістом ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Аналіз наведеної норми дозволяє констатувати, що дія положень ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поширюється, у тому числі, на військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, у разі якщо вони брали (або беруть) участь у бойових діях, обороні України (відсічі та стримування агресії Російської Федерації).
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 16.07.2025 по справі № 754/947/22, введення на території України воєнного стану для забезпечення відсічі та стримування агресії Російської Федерації, зокрема можливостями ЗСУ, передбачає, що настає особливий період, упродовж якого, зокрема, здійснюється мобілізація. У зв`язку із цим, з оголошенням воєнного стану на всій території України ЗСУ починає функціонувати на всій території України в умовах особливого періоду, який передбачає переведення ЗСУ у повному складі на території усієї України на воєнний стан, зокрема організацію і штат воєнного часу. Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан. Військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка незадіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не виключає його оперативного відрядження до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. У цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено воєнний стан строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діє на цей час.
За таких обставин, враховуючи, що згідно з наданими відповідачем документами ОСОБА_1 є військовослужбовцем за контрактом та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 під час дії правового режиму воєнного стану; остання приймала та бере участь у заходах щодо відсічі та стримування агресії Російської Федерації, у зв`язку із чим їй видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 24.07.2025, на відповідача ОСОБА_1 поширюється дія п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За змістом п. 1.1 Договору кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.
Зважаючи, що на ОСОБА_1 поширюється дія п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; кредитні кошти за кредитним договором № 103380457 від 12.12.2025 надані відповідачу з метою задоволення її потреб не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника, штрафні санкції за невиконання нею зобов`язань, а також проценти за користування кредитом у даному випадку не нараховуються, а тому не підлягають стягненню з відповідача.
При цьому щодо нарахованої заборгованості за штрафами судом також враховано, що за змістом п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного стану у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Щодо нарахування відповідачу заборгованості за комісією, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, у тому числі, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитора встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.
Пунктом 1.5.1 Договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 22,5% від суми кредиту (2700 грн), а пунктом 1.5.2 Договору комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) у розмірі 7,4% від суми кредиту, яка нараховується в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені графіком платежів, який є додатком № 1 до цього Договору.
Судом встановлено, що відповідачу нараховано заборгованість саме за комісією за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) у розмірі 7,4% від суми кредиту, оскільки згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № 103380457 від 12.12.2025 ОСОБА_1 погасила заборгованість за комісією за надання кредиту в сумі 2700 грн, здійснивши 06.01.2026 та 14.01.2026 платежі на суму 360,25 грн та 2339,75 грн відповідно (360,25 + 2339,75 = 2700).
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 Верховний Суд зазначив наступне: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У Договорі в графі «терміни та визначення» зокрема, зазначено, що комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) це встановлена п. 1.5.2 Договору винагорода за обслуговуванням кредиту (кредитної заборгованості) кредитодавцем протягом всього строку кредитування, що включає цілодобове надання позичальнику актуальної облікової інформації шляхом розміщення її в особистому кабінеті позичальника, зокрема про розмір нарахованої та сплаченої заборгованості за цим договором, її складові, розрахунок поточного платежу, розрахунок суми для повного погашення заборгованості, графік платежів, негайне оновлення інформації при настанні змін, цілодобове забезпечення можливості через особистий кабінет здійснювати миттєвий переказ з автоматичним додаванням всіх необхідних реквізитів для погашення заборгованості за цим Договором, надсилання позичальнику текстових повідомлень з нагадуваннями про дати платежів, інформування про зарахування платежів, згенеровані одноразові ідентифікатори/паролі, інші сервісні повідомлення, консультування та надання інформації з питань пов`язаних з обслуговуванням кредиту та виконанням цього Договору службами підтримки кредитодавця тощо, яка нараховується кредитодавцем та сплачується позичальником за кожний визначений графіком платежів розрахунковий період (крім останнього).
Разом з тим, доказів надання таких послуг кредитодавцем не надано; наведений перелік послуг не є вичерпним та ґрунтується на припущеннях щодо ймовірного використання позивачем зазначених послуг у майбутньому, а отже суд виходить із того, що відповідні послуги не погоджено з позичальником під час укладення договору кредитування. При цьому частина наведених вище послуг кредитодавця пов`язана із наданням інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати щомісячно та безоплатно відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Зважаючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, вичерпного переліку наданих позичальнику послуг та погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості слід визнати нікчемними відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача заборгованість останньої за тілом кредиту.
Водночас, з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 103380457 від 12.12.2025 вбачається, що ОСОБА_1 , окрім зазначених вище платежів за комісією за надання кредиту (які суд вважає правомірно нарахованими), здійснювала також наступні платежі:
-по процентам за користування кредитом: 06.01.2026 в сумі 739,75 грн; 14.01.2026 в сумі 147,95 грн; 26.01.2026 в сумі 887,70 грн; 10.02.2026 в сумі 886,80 грн та 27.02.2026 в сумі 885,90 грн, а загалом на суму 3548,10 грн;
-по штрафам за порушення зобов`язання: 14.01.2026 в сумі 1000 грн;
-по комісії за обслуговування кредиту: 26.01.2026 та 10.02.2026 в сумі 888 грн кожен, а загалом на суму 1776 грн;
-по тілу кредиту: 26.01.2026, 10.02.2026 та 27.02.2026 в сумі 12 грн кожен, а загалом на суму 36 грн.
Зважаючи на висновок суду щодо неправомірного нарахування відповідачу заборгованості за процентами за користування кредитом, за штрафами та за комісією за обслуговування кредиту, платежі, які відповідач здійснювала в рахунок погашення цієї заборгованості, слід врахувати в погашення заборгованості за тілом кредиту, що у підсумку становитиме 5639,90 грн (11964 (3548,10 + 1000 + 1776)).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на таке.
Розподіл судових витрат між сторонами судом здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
До позовної заяви, серед іншого, додано копію квитанції № 2171751 від 23.07.2026, згідно з якою ТОВ «Поштова служба «Е-Пост» на замовлення позивача здійснено відправлення документів (позовної заяви з додатками) на суму 216,18 грн, що доводить понесення позивачем судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, на цю суму.
Враховуючи часткове задоволення позову на суму 5639,90 грн, що становить 17,59% ((5639,90 : 32069,63) ? 100%), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новий Колектор» слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме слід стягнути з відповідача на користь позивача 468,31 грн (2662,40 ? 17,59%) у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 38,03 грн (216,18 ? 17,59%) витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Керуючись ст.ст. 141, 142, 258, 259, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» заборгованість за договором про споживчий кредит № 103380457 від 12.12.2025 в сумі 5639,90 грн (п`ять тисяч шістсот тридцять дев`ять гривень 90 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» 468,31 грн (чотириста шістдесят вісім гривень 31 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 38,03 грн (тридцять вісім гривень 03 коп.) витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», місцезнаходження: вул. Алмазова Генерала, 13 оф. 601, м. Київ; код ЄДРПОУ: 43170298.
Відповідач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя Б.В. Крапивний
Судове рішення № 140857632, Деснянський районний суд м. Чернігова було прийнято 22.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 750/8175/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: