Рішення № 140857384, 20.10.2026, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/567/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання Джепи В. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання права власності за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Мазурова К. Д. звернулася до суду з позовом, який мотивує тим, що позивачка разом із сім`єю з 2010 року і по 2025 рік постійно, безперервно проживали у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації. Квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1-4219 від 22 грудня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Сумської районної державної нотаріальної контори Сумської області Хоменко О. В. З 2010 року по 2014 рік позивачка проживала разом із ОСОБА_2 однією сім`єю, тому що остання була самотньою людиною похилого віку. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка до дня смерті і на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Заповіту за життя померлої складено не було. Таким чином, ОСОБА_1 і надалі після смерті ОСОБА_2 проживала в квартирі, доглядала за нею, підтримувала в належному стані, добросовісно, відкрито, безперервно володіла квартирою, сплачувала комунальні послуги. За весь період проживання у вищевказаній квартирі, а саме з 2010 року і по 2025 рік жодної інформації або відомостей про рідних, знайомих, можливих спадкоємців позивачці не відомо, прохання звільнити квартиру не надходило. Позивачка, незважаючи на іншу адресу реєстрації ( АДРЕСА_2 ), проживала разом з померлою за адресою: АДРЕСА_1 . Вважає, що факт добросовісного володіння нею чужим майном більше 10 років підтверджується долученими до позову доказами та показами свідків, просить визнати за нею право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.

Ухвалою суду від 18 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 30 березня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явились, від представника позивача надійшла зава про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Від представника відповідача Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області надійшла заява про розгляд справи без їх участі, просить рішення прийняти на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила, що є пенсіонеркою, до примусової евакуації з села були з позивачкою сусідами. Зазначила, що позивачка разом зі своєю сім`єю у 2010 році заселилася до будинку, де на той час одноосібно проживала ОСОБА_4 . Сім`я ОСОБА_1 складалася з п`яти осіб: вона, її чоловік та троє дітей. Даних про те, де вони проживали до вселення в цю квартиру, їй не відомо. В цьому селі до цього не проживали. Вона підтримувала стосунки з позивачкою, оскільки проживали в одному дворі. Також у цьому ж селі був будинок сестри чоловіка, в якому ніхто не проживав, позивачка із чоловіком у ньому не жили. Відомо, що сестра чоловіка отримала сертифікат за свій будинок. У 2024 році житловий будинок, у якому знаходилась спірна квартира, було зруйновано внаслідок бойових дій.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона особисто знайома з позивачкою. На теперішній час вона проживає у м. Суми, а раніше, починаючи з 2010 року, мешкала по АДРЕСА_3 . Інформацією про те, де саме позивачка проживала до 2010 року, вона не володіє. Відомо, що до вселення в квартиру на АДРЕСА_3 позивачка разом із сім`єю мешкала у батьків свого чоловіка. Причини, через які вони припинили спільне проживання з батьками, їй також не відомі. До моменту переїзду позивачки та її родини у зазначену квартиру, в ній одноосібно проживала ОСОБА_4 . Позивачка була знайома з ОСОБА_4 . Сім`я позивачки попросила дозволу на заселення, і ОСОБА_4 прийняла їх до свого помешкання. Вона була самотньою, близьких родичів чи інших членів сім`ї не мала. У травні 2014 року ОСОБА_4 померла, після цього позивачка продовжувала безперервно проживати в цьому будинку аж до моменту примусової евакуації населення у 2024 році.

Дослідивши письмові докази у справі, заслухавши пояснення свідків, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що 22 грудня 2005 року ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу № 1-4219 від 22 грудня 2005 року, посвідченим державним нотаріусом Сумської районної державної нотаріальної контори Сумської області Хоменко О. В., та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 січня 2006 року (а.с. 11-16).

Згідно з технічним паспортом вказана квартира складається з двох кімнат, має загальну площу 55,7 кв. м, житлову площу 31,1 кв. м (а.с. 17-19).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Суми померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 02 червня 2014 року (а.с. 10).

Згідно з довідкою Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області № 96 від 21 січня 2026 року ОСОБА_2 до смерті та на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За вищевказаною адресою з нею не було зареєстрованих осіб. Заповіт від імені ОСОБА_2 виконкомом Юнаківської сільської ради не посвідчувався (а.с. 21).

За даними нотаріуса спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась, заповіт від її імені не складався (а.с. 30-40).

У наданій до суду довідці Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області № 95 від 21 січня 2026 року зазначено, що ОСОБА_1 разом з родиною з 2010 року по 2025 рік проживала за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації (а.с. 20).

У довідках КП «Світанок» Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області, виданій ОСОБА_1 , жительці АДРЕСА_1 , зазначено, що вона сплачувала за послуги з водопостачання за вказаною адресою з 2021 року по 2025 рік. Станом на 01 січня 2026 року заборгованість за надані послуги з водопостачання відсутня (а.с. 22, 61 зв.б., 67 зв. б.).

З квитанції про сплату коштів за надання послуг за електроенергію за червень 2026 року вбачається, що особовий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_2 , адреса надання послуг: АДРЕСА_1 (а.с. 66).

За період з січня 2019 року по серпень 2024 року частково сплачувались кошти за електропостачання, що підтверджується довідкою про розмір нарахованих платежів та оплат за електропостачання за особовим рахунком, відкритим на ОСОБА_2 (а.с. 66 зв. б.).

Згідно з наданою довідкою орієнтовна ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 станом на 04 лютого 2026 року становить 88000 грн (а.с. 23).

За твердженнями позивачки з 2010 року по 2025 рік за життя ОСОБА_2 вона постійно проживала з нею та своєю родиною у вищезазначеному будинку без реєстрації, утримувала його, сплачувала комунальні платежі. Отже, більше 10 років відкрито, добросовісно і безперервно користується будинком, який не має іншого власника, а тому вважає, що набула право власності на нього за набувальною давністю.

Відповідно до статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Виходячи зі змісту статті 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи, і які повинен довести саме позивач є: законний об`єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

За нормами статті 344 ЦК України володіння майном, як підстава для визнання на нього права власності за набувальною давністю, має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України необхідні такі умови: річ, що опинилась у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним набувачем; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно; строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років, рухомим - 5 років.

Також, пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Право власності належить до числа таких суб`єктивних прав, які можуть виникнути при наявності певного юридичного складу.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (Постанова Верховного суду від 15 червня 2023 року справа № 359/8844/20).

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини 1 статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Суд також наголошує, що давність та відкритість користування майном, а також його фактичне утримання не можуть бути підставами для задоволення позову.

Як вбачається з позовної заяви, у 2010 році ОСОБА_1 вселилася у квартиру за життя власника ОСОБА_2 та проживала з нею спільно з метою догляду як за людиною похилого віку. Отже, позивачка достеменно знала, що квартира належить іншій особі на праві приватної власності (на підставі договору купівлі-продажу № 1-4219 від 22 грудня 2005 року).

Заволодіння майном, яке відбулося на підставі домовленості з власником (користування, проживання, догляд), виключає елемент "добросовісності" у розумінні ст. 344 ЦК України, оскільки володілець усвідомлював тимчасовий або похідний характер свого права користування. Сама по собі тривалість проживання, догляд за квартирою та сплата комунальних послуг після смерті власника не перетворюють законне чи незаконне користування чужим майном на добросовісне володіння для набувальної давності.

Тому надана позивачкою довідка сільської ради про те, що вона разом з родиною проживала у спірному будинку з 2010 року по 2025 рік, сама по собі не свідчить про набуття права власності позивачки на вказане нерухоме майно за набувальною давністю.

У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі №740/3305/20 зазначено, що сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд також у своїй постанові від 28 липня 2025 року у справі №127/30505/21.

Також, суд критично оцінює надані стороною позивача докази щодо несення витрат на утримання майна.

Надані суду довідки щодо водо- та електропостачання не можуть бути прийняті судом як доказ володіння майном на підставі ст. 344 ЦК України. По-перше, довідка про водопостачання охоплює лише період з 2021 по 2025 роки, що є недостатнім для підтвердження строку володіння та виключає доведеність безперервного десятирічного строку володіння після смерті власниці. По-друге, розрахунки за електроенергію за 20192024 роки проводилися за особовим рахунком, відкритим на ім`я померлої ОСОБА_2 , проте ким саме вони здійснювались і що саме позивачка здійснювала ці розрахунки матеріали справи вказаних доказів не містять.

Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, сплата комунальних платежів та утримання майна в належному стані особою, яка не є власником, є обов`язком фактичного користувача (мешканця) та не свідчить про виникнення у такої особи титулу власника за набувальною давністю. Здійснення оплати за особовим рахунком, відкритим на померлу особу, підтверджує лише намір зберегти житлово-комунальні умови, а не намір володіти річчю як своєю власною, що за своєю правовою природою не тотожно поняттю правомірного набуття права власності за набувальною давністю в розумінні ст. 344 ЦК України.

Суд також критично оцінює та не бере до уваги показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , надані в судовому засіданні, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 90 ЦПК України показання свідка це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Аналізуючи показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , суд зазначає, що вони містять суттєві суперечності, є взаємовиключними, а в окремих частинах ґрунтуються на припущеннях.

Обидва свідки чітко зазначили, що їм взагалі не відомо, де саме проживала позивачка до 2010 року, які були юридичні підстави її вселення в житлове приміщення за життя ОСОБА_4 , а також на підставі чого здійснювалося таке проживання.

З огляду на викладене, показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не є належними, достовірними та достатніми доказами у розумінні ст. 77, 79, 80 ЦПК України, оскільки вони не підтверджують юридично значущих обставин щодо виникнення у позивачки законного права власності або іншого речового права на спірне майно, ґрунтуються на суб`єктивному сприйнятті побутових відносин сусідства і не можуть слугувати правовою підставою для задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що показання свідків спростовуються іншими матеріалами, суд не бере їх до уваги при ухваленні рішення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Суд вважає, що позивачка не довела свої позовні вимоги належними та допустимими доказами. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмовити у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись 5, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. Г. Вортоломей