Рішення № 140857095, 22.10.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/11083/24

Провадження № 2/463/151/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мармаша В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Цебрик Х.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

у відкритому судовому засіданні, розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні житлом та встановлення порядку користування ним,-

в с т а н о в и в :

представник позивача звернувся до суду із зазначеним вище позовом. Просив: усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 478858446101, шляхом вселення ОСОБА_3 до квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та зобов?язати ОСОБА_4 не чинити перешкод у доступі ОСОБА_3 до квартири. Встановити порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 478858446101, виділивши ОСОБА_3 у користування житлову кімнату: № 2 площею 18,7 кв. м, та вбиральну (поєднану) 2.9 кв. м.; виділити ОСОБА_4 у користування кімнату №? 1 площею 14,3 кв. м.; кімнату № 3 площею 27.9 кв. м., ванну кімнату площею 7.2 кв. м., інші допоміжні та підсобні приміщення: коридор площею 11,2; 8,8 кв, м, кухню площею 19,3 кв. м, комірка 1.1. кв. м., балкон 1.8 кв. м., гардеробну 15,14 кв. м. залишити в спільному сумісному користуванні.

Позов мотивує тим, що позивач разом з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_5 . Під час проживання у шлюбі Відповідачка шляхом зловживання довірою з метою подальшого заволодіння майном, яке належало родині Позивача, переконала позивача і його батька, ОСОБА_6 , формально оформити право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на малолітню дочку - ОСОБА_7 , мотивуючи тим, що позивач займав високі державні посади, а відповідачка була членом ЦВК, а також тим, що у випадку, якщо право власності на квартиру буде оформлене на Позивача, то на квартиру зможуть претендувати його брат: ОСОБА_8 , та діти від першого шлюбу: ОСОБА_7 і ОСОБА_9 . В подальшому у 2018 році батько Позивача уклав договір дарування квартири АДРЕСА_3 від 05.06.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І.В., серія та номер договору: 1410, яким подарував квартиру їх доньці. З 2019 року сторони почали на постійній основі проживати у даній квартирі, а з 25.02.2020 року позивач зареєстрував своє місце проживання за адресою АДРЕСА_1 . В той час як Відповідачка зареєстрована у даній квартирі, зі згоди позивача, лише у 2023 році. Таким чином, позивач постійно проживав у даній квартирі протягом дуже тривалого періоду та набув право користування нею як член сім?ї, спочатку батька, а в подальшому дочки. З 25.02.2022 року Позивач проходив службу в складі 125 бригади ТРО ЗСУ, тим часом як Відповідачка, скориставшись відсутністю Позивача, та реалізовуючи свій намір заволодіти майном його родини, у липні 2022 року змінила замки на вхідних дверях квартири, чим обмежила Позивача у праві користування квартирою та позбавила його єдиного житла, а також без його відома вселила туди свою дочку від першого шлюбу - ОСОБА_10 . У зв?язку з даними обставинами Позивач змушений був орендувати інше приміщення та нести додаткові витрати для тимчасового власного проживання у період, коли тимчасово знаходився у м. Львові. 3 квітня 2023 року Позивач добровільно вступив у лави сил безпеки і оборони, і з цього моменту по теперішній час проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 . Позивач має статус учасника бойових дій, майже постійно перебуває у зоні бойових дій та ризикує життям для захисту територіальної цілісності України, під час проходження військової служби отримав численні бойові травми. В подальшому, у жовтні 2023 року позивач домігся таки отримати доступ до свого житла (тобто Позивач був позбавленим права користування житлом більше року), при тому, що Відповідачкою була виставлена умова, що вона впустить його проживати у дану квартиру виключно, якщо позивач надасть згоду на купівлю ще однієї квартири АДРЕСА_4 за спільні кошти подружжя, яку необхідно було оформити саме на їхню дочку. При тому, що Позивачка одразу ж після купівлі квартири забрала усі ключі від неї, чим позбавила Позивача можливості проживання і у даній квартирі. У січні 2024 року позивач був госпіталізованим у важкому стані через коронавірусну хворобу. Відповідачка скористалась відсутністю Позивача у квартирі, повторно змінила замки у ній, чим позбавила позивача можливості користуватись квартирою та єдиного житла. На неодноразові звернення щодо надання доступу до житлового приміщення для можливості проживання у ньому, відповідачка не реагувала, крім того відповідачка неодноразово наголошувала у переписках про те, що усі речі Позивача складені і що він більше не зайде до квартири (копії переписок додаються). На початку травня 2024 року, під час тимчасового перебування у м. Львові Позивач спробував забрати свої речі, однак Відповідачка знов почала чинити йому перешкоди. Відповідачка відмовлялась віддавати Позивачеві усі його дорогі особисті речі, зброю та кошти. Частину речей позивачеві вдалось повернути лише після прибуття працівників поліції. 3 моменту мобілізації та по теперішній момент у Позивача з поважних причин відсутня можливість постійно проживати у квартирі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , оскільки проходить військову службу та здебільшого перебуває у зоні бойових дій, однак Позивач хотів би використовувати дану квартиру для тимчасового проживання у період коли приїжджає у м. Львів, для зберігання особистого майна та речей, а також для побачень з малолітньою дочкою. Позивач не має, де проживати, та змушений сплачувати свої останні грошові кошти на оренду житла. Позивач не має де лишити свій військовий одяг чи свої особисті речі. Крім того, Позивачу необхідно мати доступ до даної квартири для ефективного її управління як батько малолітньої дитини, зокрема для підтримання квартири у належному стані, а тому останній був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 07.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі.

06.02.2025 від відповідача на адресу суду надійшов відзив, у якому просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, з мотивів та підстав, викладених у ньому. Зазначила, що ОСОБА_6 у 2018 році було прийняте рішення про зміну намірів щодо майна, яке йому належало. Так, раніше був складений заповіт, яким майно, що належало йому на праві власності, мало за таким заповітом перейти до його двох синів ОСОБА_3 та ОСОБА_8 . В зазначеному вище році заповідач скасував заповіт, розпорядившись прижиттєво своїм нерухомим майном наступним чином: уклав договір дарування квартири по АДРЕСА_5 та заповів квартиру по вул. Замарстинівській онуку ОСОБА_11 . Слід зазначити, щодо квартири по АДРЕСА_6 склав саме заповіт на онука, оскільки в ній в той час проживав протягом десятків років. І.П. Махніцький (дарувальник) не проживав в квартирі по АДРЕСА_2 , а відтак не користувався нею для особистого проживання і проживання членів його сім`ї чи інших осіб. Разом з тим, ОСОБА_12 після свого повноліття ніколи не проживав з батьком, не вів господарства за жодною адресою. До її звільнення з ЦВК (січень 2020 року) вони сім?єю проживали в м.Києві, де вона як держслужбовець орендувала приміщення Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" Державного Управління Справами. 3 лютого 2020 року вони почали проживати у м. Львові в квартирі АДРЕСА_7 , власником якої є їх спільна донька ОСОБА_13 . 3 липня 2022 року позивач не проживає за адресою реєстрації у зв`язку з бажанням мати інші відносини. За власним бажанням в зазначений час ОСОБА_12 винайняв окреме житло та забрав особисті речі. Весь цей час жодного разу замки не були змінені, доступ до житла він мав, однак не приходив в зазначену квартиру, участь в утриманні житла і сплаті комунальних послуг не брав. 28 липня 2022 року ним був укладений договір про оренду квартири по АДРЕСА_8 , а з 15 січня 2023 року договір про оренду квартири по АДРЕСА_9 . Після мобілізації та часу завершення оренди останньої квартири, в липні 2023 року ОСОБА_12 перевіз в квартиру по АДРЕСА_2 частину речей, спакованих у мішки, а іншу частину на склад в с.Солонка. Під час перебування у м.Львів приходив до них, був присутній під час виклику її старшою донькою поліції 1 січня 2024 року. Після цього він самостійно залишив помешкання і, наскільки їй відомо, почав проживати разом зі співмешканкою ОСОБА_14 (на той час ОСОБА_15 ). Через написання на неї неправдивих заяв вона, за порадою органів поліції, змінила замки лише весною 2024 року, попередивши про це Позивача, остерігаючись потрапляння до її помешкання сторонніх предметів і речовин у її відсутності. Разом з тим, будь-яких дій щодо відвідування дитини чи помешкання, як і звернень в органи опіки щодо вчинення перешкод нею у побаченнях з дитиною або звернень до органів поліції чи до ОСББ шодо неможливості потрапити до квартири не було. Підтвердження фактів чинення перешкод у користуванні житлом Позивачу матеріали справи не містять. З огляду на викладене, просила суд врахувати, що на підтвердження непроживання ОСОБА_12 в даній квартирі нею було долучено договір про оренду ним квартири по АДРЕСА_8 , копія договору про оренду квартири по АДРЕСА_9 , надана Позивачем і є у матеріалах справи. Крім того, 19 серпня 2024 року було складено Акт про непроживання особи за місцем реєстрації (копія Акту додається). У відзиві на апеляційну скаргу (справа 463/7366/24 за скаргою на дії державного виконавця) представник Позивача адвокат І. Козій зазначав про непроживання ОСОБА_16 за місцем реєстрації з липня 2022 року та його бажання проживати з іншою жінкою ОСОБА_17 (копія відзиву додається). Відтак, вже два з половиною роки ОСОБА_3 не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, загальновідомим фактом для родини і спільних друзів є проживання Позивача в іншій сім?ї. Під час перебування у Львові сім?я проживає в квартирі, яка належить ОСОБА_18 на праві власності за адресою: АДРЕСА_10 . Під час звернення громадянки Надвідної до Львівського районного управління поліції №2 від 26.06.2024 року щодо вжиття заходів до гр. ОСОБА_2 вона зазначала, що проживає з співмешканцем ОСОБА_12 , цей же факт підтверджується самим Позивачем у поясненнях, в яких ОСОБА_19 є його цивільною дружиною. Також під час проходження служби ОСОБА_12 чи лікування, сімейна пара проживає у м.Києві. Так, за даними довідки-виписки з історії хвороби стаціонарного хворого місцем його проживання є кв. АДРЕСА_11 , а з відповіді Комплексу відпочинку "Пуща Водиця" ДУС вбачається, що договір на користування зазначеним приміщенням укладено з громадянкою ОСОБА_20 . З огляду на ці факти, та, беручи до уваги, що більше половини календарного року ОСОБА_12 преребуває поза межами дислокації військової частини і перебуваючи на лікуванні чи у відпустках, не користується зазначеним приміщенням, вбачаються підстави для втрати ним права користування житлом. Щодо вимоги про встановлення порядку користування квартирою, позивач просить про виділення кімнат йому і ОСОБА_2 , не зазначаючи про факт проживання в цій квартирі ще двох осіб: АДРЕСА_5 , яка є дитиною з особливими потребами, з необхідністю мати ізольований простір та дуже значними вимогами щодо власної кімнати, сну з включеним світлом, ритуальними предметами, особливостями в поведінці та інше, та ОСОБА_21 , яка є студенткою УКУ, займається і проживає в сумісній з кухнею кімнаті.

Ухвалою суду від 11.12.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Просила усунути перешкоди у користування квартирою шляхом вселення позивача, а також зобов`язання відповідача не чинити перешкод у користуванні житлом. Також просила встановити порядок користування квартирою, виділивши позивачу кімнату площею 18,7 кв.м., а також стягнути судові витрати у розмірі, понесеному позивачем при розгляді справи.

Відповідач в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечила, з мотивів та підстав, викладених у відзиві. Додатково зазначила, що у кімнаті, площею 18,7 кв.м. проживає вона особисто. Дана кімната є суміжною разом з кімнатою площею 14,1 кв.м., де проживає їх донька ОСОБА_22 . Водночас, ОСОБА_22 є дитиною з аутизмом, потребує особливого догляду та опіки, категорично відноситься до будь-яких змін у навколишньому просторі, часто приходить спати до неї в сусідню кімнату, враховуючи її нейровідмінність, а також встановлення особливих умов, спричинених воєнним станом. Зазначила, що будь-які зміни в квартирі матимуть негативний наслідок для здоров`я дитини, її фізичного та психо-емоційного стану, враховуючи також те, що позивач з дитиною не спілкується, участь у догляді за нею не приймає. З огляду на вищевикладене, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Львівської міської ради в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, на адресу суду направив клопотання про розгляд справи без його участі. При вирішення процесуальних питань поклався на розсуд суду та просив ухвалити законне та обґрунтоване рішення із забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 червня 2024 року.

Сторони є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується долученою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження останньої.

Згідно долученої до матеріалів справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №383316133 малолітня ОСОБА_5 є власницею квартири по АДРЕСА_1 . Підстава набуття власності договір дарування квартири.

Як вбачається з копії технічного паспорту на квартиру, така складається з 3-х житлових кімнат, житловою площею 60,9 кв.м., у тому числі: кімната № 1 площею 14,3 кв.м., кімната № 2 площею 18,7 кв.м., кімната № 3 площею 27,9 кв.м., а також кухні, ванної кімнати, вбиральні, 2 коридори, комірки, гардеробної шафи та балкону. Загальна площа квартири становить 116,1 кв.м.

Крім того, як вбачається з Витягу з реєстру територіальної громади №2024/010651564 від 05.09.2024 ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №182675 від 29.01.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 4 особи, а саме: ОСОБА_3 з 22.12.2020, ОСОБА_10 з 09.10.2023, ОСОБА_2 з 10.02.2023, а також ОСОБА_5 з 22.12.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до ст. 156 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

А відтак, оскільки ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_23 , він належить до членів її сім`ї, а також зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Таким, що втратив право користування житловим приміщенням в судовому порядку він не визнавався, а тому останній має право користування зазначеною вище квартирою.

Також, як вбачається з матеріалів відзиву, та не спростовано стороною позивача, що з липня 2022 року позивач постійно не проживає за адресою реєстрації. За власним бажанням в зазначений час позивач винайняв окреме житло та забрав особисті речі. Весь цей час жодного разу замки не були змінені, доступ до житла він мав, однак не приходив в зазначену квартиру, участь в утриманні житла і сплаті комунальних послуг не брав.

28 липня 2022 року ОСОБА_24 був укладений договір про оренду квартири по АДРЕСА_8 , а з 15 січня 2023 року договір про оренду квартири по АДРЕСА_9 .

Восени 2023 року позивач певний період проживав у спірній квартирі та мав до неї вільний доступ. У травні 2024 року позивачем були вивезені всі речі з квартири. Вказані обставини стверджуються поясненнями сторін та показаннями свідків, допитаними в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Негаторний позов це вимога власника про усунення перешкод і він подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочності власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 653/1096/16-ц надане таке визначення: негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У постанові ВС від 22.05.2018 у справі №914/143/17 наведено правовий висновок: підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Отже, оскільки в судовому засіданні позивачем доведено, що він має право користування зазначеною квартирою, а у вказаному приміщенні проживає відповідач з їх спільною донькою, при цьому позивач позбавлений вільного доступу до вищезазначеного майна, оскільки відповідачем були змінені замки на дверях, а дублікат ключа позивачу не наданий, а тому позовні вимоги є підставними і підлягають до часткового задоволення.

Таким чином, судом встановлено, що на момент подання позову до Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_3 дійсно не мав ключів до вхідних дверей квартири та не має їх на даний час, факт чого відповідач судовому засіданні не заперечила. Свідки, допитані в судовому засіданні також факту відсутності у позивача ключів від вхідних дверей до квартири не спростовували.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В рішенні Личаківського районного суду м.Львова від 02.04.2025 у справі №463/4934/24 було встановлено, що неповнолітня донька проживає разом з матір`ю. ОСОБА_5 є дитиною з інвалідністю віком до 18 років та потребує постійної реабілітації за індивідуальною програмою, їй необхідний постійний догляд та нагляд. Відповідно до мотивів позовної заяви дитина не може залишатися сама, обслуговувати себе без сторонньої допомоги та здійснювати самостійно побутові справи, притаманні нормотиповим дітям її віку. А тому судом було ухвалено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в розмірі 3 000,00 (три тисячі) гривень, щомісячно, починаючи з 05.06.2024 протягом усього часу проживання з дитиною з інвалідністю, та опікування нею, а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , додаткові витрати в розмірі 7 625,00 грн (сім тисяч шістсот двадцять п`ять гривень).

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність у процесуальному праві - обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набравши законної сили судовим рішення або вироком у будь-якій іншій справі. Преюдиційність дозволяє уникнути ухвалення суперечливих судових фактів щодо одного й того ж питання та вирішувати справи з найменшими витратами часу та засобів.

Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішення, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного Суду від 26 листопада 2019 року по справі № 922/643/19).

В частині позовних вимог про вселення, суд погоджується з доводами сторони відповідача, що позивачем не доведено у повному обсязі належними та допустимими доказами обставин, які вимагають вселення його до квартири. Так, встановлено, що останній добровільно залишив місце проживання, після чого певний час проживав у ньому знов. Більше того, інших фактів окрім ненадання ключів від зміненого замку від вхідних дверей, які б свідчили про чинення йому перешкод у користуванні житлом не встановлено.

До того ж, судом встановлено, що стороною відповідача фактично не надано дублікату ключів від квартири, а тому доводи сторони позивача в цій частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житлом, є частково підтвердженими, та не спростовані іншими належними та допустимими доказами.

Отже, з врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткову підставність заявленого позову, а тому позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 в частині усунення перешкод у користуванні квартирою підлягає задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача надати позивачу дублікат ключів від вхідних дверей.

При цьому, частину позовної вимоги позивача щодо зобов?язання у майбутньому ОСОБА_4 не чинити перешкод у доступі ОСОБА_3 до квартири - не підлягає до задоволення, оскільки суперечить способам захисту, визначеним ст. 16 ЦК України та спрямована на захист у майбутньому гіпотетичного порушення прав позивача, яке ще не настало.

Що стосується позовної вимоги про встановлення порядку користування житлом, то як вбачається із технічного паспорту на квартиру, така складається з 3-х житлових кімнат, житловою площею 60,9 кв.м., у тому числі: кімната № 1 площею 14,3 кв.м., кімната № 2 площею 18,7 кв.м., кімната № 3 площею 27,9 кв.м., а також кухні, ванної кімнати, вбиральні, 2 коридори, комірки, гардеробної шафи та балкону. Загальна площа квартири становить 116,1 кв.м.

Судом встановлено, що у кімнаті, площею 18,7 кв.м. проживає відповідач ОСОБА_2 . Дана кімната є суміжною з кімнатою площею 14,1 кв.м., де проживає донька ОСОБА_22 .

Судом враховується, що ОСОБА_22 є дитиною з аутизмом, потребує особливого догляду та опіки, категорично відноситься до будь-яких змін у навколишньому просторі, перебуває під опікою відповідачки, а тому будь-які зміни в квартирі матимуть негативний наслідок для здоров`я дитини, її фізичного та психо-емоційного стану.

Статтею 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98), постанові ВСУ від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, постанові Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Таким чином, вимогу позивача про встановлення порядку користування квартирою, за якою йому у користування слід передати кімнату №2 площею 18,7 кв.м. не можна вважати такою, що відповідає критерію ефективного способу захисту, оскільки не враховує конкретні обставини справи, а саме необхідність матері забезпечити постійний догляд за дитиною з особливими потребами, зокрема необхідність постійного її перебування у кімнаті площею 18,7 кв.м., яка є суміжною із кімнатою, що використовується для проживання доньки.

Більше того, у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Таким чином, суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності передати у користування позивачу кімнату більшою площею (27,9 кв.м.), ніж було заявлено у позові (18,7 кв.м.), оскільки відповідна позовна вимога ним не була заявлена.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України»: «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29)».

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення. Інші заперечення сторін не спростовують зазначених висновків суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд виходить із того, що відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 5 605,60 грн судових витрат (605,60 грн судового збору, а також 5 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу), тобто 25 % розміру задоволених позовних вимог. Доказів понесення інших витрат сторонами не надано.

Керуючись ст.ст. 2, 81,141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Зобов?язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , у спосіб надання йому комплекту ключів від квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5 605,60 (п`ять тисяч шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) гривень судових витрат.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний суддею 22.10.2026.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки і піклування, місцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 26256622.

Суддя: Мармаш В. Я.