Рішення № 140855338, 23.09.2026, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/3622/25

2/705/584/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

при секретарі Романовій О.М.

за участю позивача ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

У С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянку, в обґрунтування зазначивши наступне.

Їй, ОСОБА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Уманської міської ради народних депутатів від 22.05.1997 № 202 у приватну власність надано земельну ділянку площею 0,075 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказану земельну ділянку вона фактично почала використовувати ще раніше ніж відбувалася приватизація, оскільки на цій земельній ділянці знаходиться її домоволодіння. Починаючи з 1997 року вони встановили паркан на ній, який фактично був межею з сусідніми ділянками та залишається і по цей час незмінним. Коли у 1998 році формувалася її земельна ділянка, то межі фактичного використання співпадали з сформованими при видачі їй державного акту на право приватної власності, тому паркан залишився на своєму місці. Звертає увагу суду, що з жодним сусідом в час надання їй земельної ділянки, спір щодо меж не виникав, всі межі узгоджувалися при виготовленні відповідної землевпорядної документації на виконання вищевказаного рішення виконавчого комітету Уманської міської ради народних депутатів від 22.05.1997 № 202.

Отже, згідно законодавства, що діяло в період 1998 року, її земельна ділянка була приватизована. Відомості про її земельну ділянку на даний час не внесені до Державного земельного кадастру.

В листопаді 2024 року, вона, з метою врегулювання вказаного питання, а саме внесення відомостей про її земельну ділянку до Державного земельного кадастру, звернулася до розробника землевпорядної документації ПП «Геоплан», та спеціалістами була розроблена технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При розробленні використовувались відомості, що слугували формуванню земельної ділянки у 1998 році, а також спеціалісти виїжджали на місцевість для встановлення поворотних точок. При вимірі стало відомо, що межі її земельної ділянки співпадають з фактичними межами її використання.

11.02.2025 вказана технічна документація в електронній формі електронного документа разом із заявою за формою, встановленою Держгеокадастром засобами телекомунікаційного зв`язку надіслана державним кадастровим реєстраторам для внесення відповідних відомостей про її земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Вказана заява з документацією із землеустрою у порядку екстериторіальності (принцип випадковості) потрапила на розгляд Державному кадастровому реєстратору відділу № 4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Сумській області.

19.02.2025 нею отримано рішення державного кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Однією із підстав прийняття такого рішення є: розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Із вказаного рішення їй стало відомо про перетин її земельної ділянки із земельною ділянкою (відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру) з кадастровим номером 7110800000:03:001:1369.

Вказана земельна ділянка межує з її та наразі належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При приватизації цієї земельної ділянки її сусідкою ОСОБА_5 у 2005 році за адресою: АДРЕСА_2 , всі межі було узгоджено та не було жодного перетину їх земельних ділянок. Жодних спорів не виникало.

Однак після смерті власниці ОСОБА_5 , вказана земельна ділянка перейшла у спадщину трьом її синам, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (який в подальшому за договором дарування передав свою частку брату ОСОБА_2 ).

Під час вступу у спадщину з метою оформлення та належної реєстрації права часткової власності на замовлення синів померлої ОСОБА_5 ТОВ «Геодизично-кадастрове бюро оцінки та аукціонів» була виготовлена землевпорядна документація, на підставі якої були внесені відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 7110800000:03:001:1369.

Наголошує, що при виконанні робіт з установлення геодезичних точок, виїзду спеціалістів не відбувалось, так як заявники оплатити послуги виїзду спеціаліста відмовились, тому межі ділянки були встановлені в незрозумілому порядку. В результаті чого по АДРЕСА_2 межі встановлені та внесені відомості про них до Державного земельного кадастру з накладною на її земельну ділянку. Жодних актів про погодження меж при виготовленні документації щодо їх встановлення та внесення відомостей про це до Державного земельного кадастру, земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:03:001:1369, вона не надавала, не підписувала, межі з нею не узгоджували.

Вирішити це питання добровільно з сусідами після декількох звернень до них, виявилося неможливо. Відповідачі повністю ігнорують даний спір. Наголошує, що дане питання можливо б було вирішити в добровільному порядку шляхом звернення відповідачів до землевпорядної організації з метою встановлення меж земельної ділянки згідно існуючих меж та приведення каталогу координат до відповідності, але лише при наявності їхньої згоди на це.

Фактично, між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 стоїть огорожа, яка розмежовує ці домоволодіння, а на картографічному матеріалі, наданому державним кадастровим реєстратором, видно, що згідно ліній розмежування з`явився клин комунальної (муніципальної) землі, яка не належить жодному із володінь.

З цього картографічного матеріалу зрозуміло, що при встановленні меж на замовлення відповідачів їхньої земельної ділянки, розробником було зроблено помилку і лінію ділянки проведено навкіс, що призвело до накладання плану земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:03:001:1369, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 на її земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

В даному випадку помилка, допущена в документації із землеустрою щодо визначення характеристик об`єктів ДЗК в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та/або площі.

Кадастровий реєстратор не може самостійно виправити її за відсутності електронного документа, тому відповідачам власникам земельної ділянки, необхідно замовляти у землевпорядної організації даний документ з вірними даними. Так як відповідачі не дають згоду на виправлення помилки, що виникла та відповідно не звертаються до землевпорядної організації щоб виправити її, вона змушена звернутися до суду для вирішення цього питання.

Наголошує, що наявні відомості в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку з кадастровим номером 7110800000:3:001:1369 порушують її права щодо належного використання та розпорядження її земельною ділянкою. Фактично відсутня можливість внести відомості про неї до Державного земельного кадастру, що в свою чергу не дає змоги отримати витяг з Державного земельного кадастру для вчинення дій розпорядчого характеру із її земельною ділянкою.

Небажання відповідачів виправити помилку, яка виникла шляхом звернення до землевпорядної організації і внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, призвело до того, що єдиним шляхом для усунення їй перешкод у належному внесенні відомостей про належну їй на праві власності земельну ділянку, можливе лише через видалення з Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку відповідачів, враховуючи, що право власності на її земельну ділянку та її фактичне формування виникли раніше ніж у відповідачів на їхню земельну ділянку, яка фактично частково накладається на її.

Просить суд усунути перешкоди їй, ОСОБА_1 власнику земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у користуванні та розпорядженні нею, шляхом скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:03:001:1369, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо даної земельної ділянки.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її, ОСОБА_1 , користь понесені судові витрати у сумі 1211,20 грн.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову, зазначивши наступне.

Позивач просить усунути перешкоди власнику земельної ділянки по АДРЕСА_1 в користуванні та розпорядженні нею шляхом скасування реєстрації в Державному земельному кадастрі інформації про земельну ділянку з кадастровим номером 7110800000:001:03:1369, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо даної земельної ділянки.

Таку вимогу вважає необґрунтованою та неправомірною, оскільки вона не містить посилання на норми закону, відповідно до якого висунуто позовні вимоги, що тягне за собою неможливість прийняття рішення суду згідно з вимогами закону.

Вимога позивачем висунута до двох відповідачів, однак позивач не зазначив хто із відповідачів відповідальний за прийняття даного рішення та підстави до такої відповідальності. Вважає, що позивач не врахував, яка саме особа може бути відповідальною за внесення або скасування відомостей до Державного земельного кадастру.

Він, як фізична особа, не є представником та уповноваженою особою органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Чинним законодавством визначено порядок захисту прав власником земельних ділянок при зверненні до суду та при цьому, конкретизовано хто саме може бути відповідачем у таких справах. У даному випадку позивач звертається до нього, як до фізичної особи, але при цьому ставить питання про скасування рішення органу виконавчої влади і його реєстраційних дій в Державному земельному кадастрі, не вказуючи на цей орган як на відповідачі, що, на його думку, дає підстави до визнання даного позову необґрунтованим та незаконним.

Крім того, вважає, що позивач у своїй вимозі не зазначив в чому саме полягає допущене ним порушення його прав (зміст порушення) та коли це відбулося, не обґрунтував належними доказами конкретні факти можливих порушень.

Так, йому на праві власності належить 1/3 частка земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0677 га в АДРЕСА_2 з кадастровим номером 7110800000:03:001:1369 згідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.03.2021 та 1/3 частка вказаної земельної ділянки площею 0,0677 га, згідно до договору дарування від 19.01.2022.

Дана земельна ділянка належала спадкодавцю ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі державного акту на право власності, виданого 28.10.2002, в якому вказано план і площу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та чітко зазначено розміри усіх меж від координатних точок.

Після прийняття спадщини в 2021 році він не змінював розмірів і площі земельної ділянки та користується нею в тому ж порядку, що був узгоджений сторонами під час виготовлення технічної документації для приватизації землі.

Позивач у своїй заяві не вказала про зміну площі, вказаної у плані цього державного акту чи інших правовстановлюючих документах, чи витягу з Державного реєстру прав власності нерухомого майна та не надала доказів встановлених ним порушень меж і розмірів землекористування.

Посилання позивача на картографічні помилки при складенні розробником технічної документації із землеустрою є, на його думку, лише суб`єктивною думкою і припущенням, що не відповідає вимогам ст. 81 ЦПК України, а також не містить доказів, що утворення «Клину комунальної землі» трапилося внаслідок його неправомірних дій.

Вимога позивача про скасування державної реєстрації належної йому земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відповідно до ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» є неправомірною, оскільки дана норма вказує лише на право суду приймати такі рішення, однак підстави для прийняття такого рішення повинен вказати позивач, що у вказаному випадку позивачем не було зроблено.

Крім того, позивач не зазначила, що саме неправомірне було ним вчинено, як відповідачем, не надала доказів цього порушення та не вказала норму порушеного ним закону.

Також вважає, що позивач не підтвердила свого права на звернення до суду з цим позовом, оскільки не надала доказів на підтвердження реєстрації належного їй майнового права власника земельної ділянки.

Оскільки позивач не надала суду доказів державної реєстрації прав власності на зазначену нею земельну ділянку в АДРЕСА_1 , її звернення з даним позовом щодо захисту земельних прав в Державному земельному кадастрі в даному випадку неправомірне, у зв`язку з чим і просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та пояснила, що у 1998 році приватизувала земельну ділянку та отримала державний акт про право власності на землю. У 2024 році вона вирішила зареєструвати право власності, але у реєстрації їй було відмовлено, оскільки було виявлено накладення суміжної земельної ділянки, власниками якої є відповідачі по справі, на її земельну ділянку. Спеціалістами, які виготовляли документацію для підготовки до реєстрації за нею права власності, було рекомендовано виправити допущені помилки при розмітці земельної ділянки, належної відповідачам. Вважає, що такі помилки допущені, оскільки при оформлені відповідачами технічної документації на земельну ділянку останні визначили межі ділянки з порушенням, без виїзду на місце спеціалістів. Разом з тим, зазначила, що при приватизації нею земельної ділянки межі з колишнім власником суміжної земельної ділянки матір`ю відповідачів, були узгоджені і вони претензій один до одного не мали. Підставою звернення до суду з вказаним позовом зазначає те, що оформлення документів щодо права власності відповідачів на землю було проведено з технічним порушенням, без замірів на місцевості, що призвело до неправильного визначення меж, а саме накладення земельної ділянки належної відповідачам на її земельну ділянку. На її звернення до відповідачів виправити помилки в оформлених ними документах про право власності на землю, останні відмовилися, тому вона звернулася до суду з цим позовом.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та заперечувала проти задоволення позову. Вважає, що позивачем не підтверджено, що будь якими діями її довірителя порушено її права, оскільки сама позивач стверджує, що при приватизації земельної ділянки і до 2024 року вона не мала ніяких претензій щодо меж земельних ділянок. Межі земельних ділянок були узгоджені з колишнім власником матір`ю відповідачів, та не змінювалися. Відповідачі набули право власності на земельну ділянку в порядку спадкування, у відповідності до витягу з реєстру речових прав та державного акту, які підтверджували право власності спадкодавця на цю земельну ділянку, відповідачі не мали узгоджувати з позивачем межі земельної ділянки, оскільки такі уже були визначені. Можливо і мало місце якесь порушення, але не відповідачами, а працівниками землевпорядної організації, тому саме вони і мають бути відповідачами у справі. Тобто, ні її довіритель, ні інший відповідач ніяким чином не порушили прав позивача, оскільки набули право власності на земельну ділянку прийнявши спадок після смерті матері, тому незрозуміло чому позивач звернулася саме до них з таким позовом, а не до органу, який здійснював оформлення технічної документації.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв, про розгляд справи повідомлений у встановленому порядку.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області в судове засідання не з`явився, на адресу суду подали письмові пояснення, у яких просили суд розгляд справи здійснювати у відсутність представника Головного управління та зазначили наступне.

Згідно з нормами статей 181184, 202204 Земельного кодексу України (далі Кодекс), Закону України «Про Державний земельний кадастр» (далі Закон) та Закону України «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим (ч. 2 ст. 20 Закону).

Відомості про земельну ділянку були внесені до Національної кадастрової системи на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_2 , площею 0,0677 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_4 .

Частиною 2 статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

Дана Технічна документація містить заяву гр. ОСОБА_2 від 18.11.2019 про проведення робіт щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Крім того, в Технічній документації наявна копія Державного акту про право приватної власності на землю серії III-ЧР №003789 від 28.10.2002, що належить гр. ОСОБА_5 .

В Акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання зазначено, що межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,0677 га, наданої власнику/користувачу гр. ОСОБА_7 , для ведення особистого селянського господарства, не закріплювались в натурі (на місцевості) межовими знаками на бажання замовника, відповідно до п. 3.8 «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками» (наказ Держкомзему від 18.05.2010р. № 376, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010р. за №391/1769) межові знаки не встановлювались. Межа земельної ділянки має 4 поворотні точки. Необхідність при можливості, встановлення межових знаків встановленого зразка власнику/користувачу гр. ОСОБА_2 роз`яснено.

Суд, вислухавши позивача, відповідача, представника відповідача, врахувавши позицію представника третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР, виданого 26 січня 1998 року, позивачу ОСОБА_1 , на підставі рішення виконкому Уманської міської ради від 22 травня 1997 року № 202, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,075 га в межах згідно з планом, що розташована на території Уманської міської ради та передана для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вказаний державний акт містить план зовнішніх меж земельної ділянки та опис меж.

У відповідності до технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7110800000:03:001:0468, на ім`я ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , виконавцем складено завдання на проведення робіт з виготовлення відповідної документації, у зв`язку із надходженням заяви ОСОБА_8 про прохання виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною загальною площею 0,0750 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також містяться документи про виконання проведених робіт, за результатами яких прийнято рішення № РВ-5900040142025 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 19.02.2025, у відповідності до якого Державним кадастровим реєстратором Відділ № 4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Сумській області розглянуто заяву про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 11.02.2025 (реєстраційний номер ЗВ-9700781672025) разом з доданими до неї документами та відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з таких підстав: електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа, а також розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Цим же рішенням рекомендовано: виправити зауваження перетин ділянок з ділянкою 7110800000:03:001:1369; площа співпадає на 0,232.

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР № 003789, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2974, ОСОБА_5 на підставі рішення Уманської міської ради № 5-8/24 від 30 серпня 2002 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1746 га, розташовану на території Уманської міської ради по АДРЕСА_2 , для обслуговування житлового будинку 0,1000 га та ведення особистого селянського господарства 0,0746 га. У вказаному державному акті наявний план зовнішніх меж земельної ділянки на якому відображено інформацію про: будинковолодіння АДРЕСА_1 , міськкомунгосп та АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 12.03.2021 ОСОБА_9 , державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори в межах спадкової справи № 270/2012, зареєстрованого в реєстрі за № 353, спадкоємцями майна, а саме: приватизованої земельної ділянки № НОМЕР_1 , розміром 0,0677 га (кадастровий номер 7110800000:03:001:1369), що знаходиться в АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського .господарства, належної спадкодавцю ОСОБА_5 , 1938 року народження, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЧР № 003789, виданого 28.10.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2974, є її сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У відповідності до договору дарування, укладеного 19.01.2022, посвідченого Марченко Н.М. приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області, зареєстрованого в реєстрі за № 57, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , подарував своєму братові, а ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийняв в дар належну дарувальнику 1/3 частку в праві власності на земельну ділянку площею 0,0677 га, яка розташована в АДРЕСА_4 . Цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 711080000:03:001:1369, склад угідь відповідно до Витягу ДЗК складає: 0,0677 га рілля. Вказана 1/3 частка у праві власності на земельну ділянку належить Дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравець Г.В., 12 березня 2021, реєстр за № 357. Право власності на 1/3 частку у праві власності на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2310784571108, номер запису про право власності 40956139.

Вищевказане також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 25.07.2025 за № 436843259. Так, згідно зазначеного Витягу, земельна ділянка з кадастровим номером 7110800000:03:001:1369 площею 0,0677 га, реєстраційний номер: 2310784571108, є спільною частковою власністю:

- право власності на 1/3 зареєстроване 19.01.2022 на підставі договору дарування, серія та номер: 57, виданий 19.01.2022 приватним нотаріусом Уманського районного нотаріального округу Черкаської області Марченко Н.М., номер відомостей про речове право: 46236887, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 62932691 від 19.01.2022, за ОСОБА_2 ;

- право власності на 1/3 зареєстроване 12.03.2021 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 355, виданий 12.03.2021 Уманською міською державною нотаріальною конторою, державний нотаріус Кравець Г.В., номер відомостей про речове право: 46236887, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57055961 від 12.03.2021, номер відомостей про речове право: 40956177, за ОСОБА_3 ;

- право власності на 1/3 зареєстроване 12.03.2021 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 355, виданий 12.03.2021 Уманською міською державною нотаріальною конторою, державний нотаріус Кравець Г.В., номер відомостей про речове право: 40956098, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57055961 від 12.03.2021, за ОСОБА_2 .

21.08.2025 відповідач ОСОБА_2 подав письмову заяву на ім`я Уманського міського голови, в якій просив призначити комісію для обстеження земельної ділянки по фактичному використанню з урахуванням захопленої землі ОСОБА_1 та скласти акт для захисту прав, володінням земельною ділянкою. Також просив скласти акт фактичного землекористування по АДРЕСА_2 на предмет відповідності розмірів, площі та дотримання меж землекористування земельною ділянкою зазначеною в державному акті на землю серії ЧР № 003789 на ім`я ОСОБА_5 з сусідньою земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Також, з іншим сусідом, а саме земельною ділянкою по АДРЕСА_3 ОСОБА_10 .

Згідно повідомлення виконавчого комітету Уманської міської ради від 29.08.2025 вих. № 01/02-01/Х-1034/5752 від 29.08.2025, направленого на ім`я ОСОБА_11 , у зв`язку із надходженням його заяви від 21.08.2025, останньому роз`яснено вимоги земельного законодавства діючого в України, та зазначено про те, що в Уманській міській раді немає відповідного технічного і технологічного забезпечення для визначення меж земельної ділянки, тому для повноцінного розгляду питання рекомендовано встановити межі фактичного використання земельної ділянки. Крім того, повідомлено, основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, тому межі визначаються з урахуванням цих обставин.

У відповідності до архівного витягу Уманської міської ради від 10.10.2025 вих. № 587-10/01-23/01 з рішення виконавчого комітету Уманської міської ради народних депутатів від 22.05.97 № 202, виконком міської Ради народних депутатів вирішив передати в приватну власність присадибні земельні ділянки, в тому числі ОСОБА_1 по АДРЕСА_5 загальною площею 750 кв.м. Згідно п. 3 вказаного рішення, відділу земельних ресурсів міста було зобов`язано видати землевласникам державні акти після уточнення розмірів земельних ділянок.

Згідно Витягу з рішення Уманської міської ради від 27.04.2005 № 2.6-46/4 м. Умань, міська рада вирішила внести зміни в рішення на підставі поданих заяв (п. 11). «11.7. п.п. 1.18. п. 1 рішення виконкому від 22.05.1997 № 202 «Про приватизацію земельних ділянок» (про надання земельної ділянки по АДРЕСА_5 ), де замість слів … по АДРЕСА_5 … вважати … по АДРЕСА_5 …, а далі за текстом;».

Суд наголошує, що розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи).

Суд звертає увагу, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими Суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати Суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Крім того, на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) і «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Європейський суд з прав людини (далі також ЄСПЛ) у рішенні Джей.Кей. та інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) наголошує, що стандарт «балансу ймовірностей» притаманний саме цивільним справам.

Також цей стандарт доказування згадується ЄСПЛ у справі Бендерський проти України (BENDERSKIY v. UKRAINE) і полягає у тому, що для Суду, аби визнати певну подію такою, яка відбулася, достатньо дійти висновку про те, що з урахування усіх доказів вірогідність існування такої події є більшою за не існування.

У вказаному випадку, позивачем ставиться питання про порушення права пов`язаного з позбавленням її можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 91 Земельного кодексу України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з положеннями статей 386 та 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналогічні положення містить частина друга статті 152 ЗК України, згідно з якою землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Також суд враховує, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою Першого протоколу є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому у своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Як зазначалося вище, порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту, а обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту, що підтверджується позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач ОСОБА_1 ставить питання про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належною їй земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , шляхом скасування реєстрації в державному земельному кадастрі суміжної земельної ділянки, власниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та вказуючи їх як відповідачів у справі.

Як було встановлено судом, обидві земельні ділянки сторін є сформованими з 1998 року, про що їх власникам позивачу по справі ОСОБА_1 та матері відповідачів ОСОБА_5 було видано державні акти. Після смерті останньої, в порядку спадкування за законом її діти відповідачі у справі, прийняли спадщину, в тому числі і на вказану земельну ділянку, про що їм було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадкоємців було троє відповідачі по справі та їх рідний брат, який після прийняття спадщини подарував належну йому частину спадкової земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 , у зв`язку з чим власниками суміжної з позивачем земельної ділянки кадастровий номер 7110800000:03:001:1369, стали відповідачі: ОСОБА_3 1/3 частка та ОСОБА_2 2/3 частки. Своє право власності останні зареєстрували у Державному реєстрі речових прав та Державному земельному кадастрі.

Позивач ОСОБА_1 після отримання державного акту на землю право власності у визначеному законом порядку не реєструвала до 2024 року. Звернувшись із відповідною заявою та розпочавши процедуру внесення відомостей про право власності на земельну ділянку, оформити належним чином документи на землю не може, зазначаючи про те, що суміжна земельна ділянка частково накладається на її земельну ділянку, в зв`язку з чим Державним кадастровим реєстратором їй відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, про що свідчить відповідне рішення, в якому вказано про необхідність виправлення зауваження перетин ділянок.

При цьому, як було встановлено в ході розгляду справи та підтверджено самою позивачкою в судовому засіданні, межі вказаних земельних ділянок були узгоджені між нею та попереднім власником матір`ю відповідачів, та до цього часу такі межі фактично не змінювалися. Однак, відповідачі отримавши у спадщину земельну ділянку, оформили технічну документацію таким чином, що виникло накладання меж даної ділянки на частину її земельної ділянки. Вважає, що така ситуація склалася в зв`язку з тим, що при оформленні права на земельну ділянку відповідачі не підписували з нею акту узгодження меж, до неї з приводу домовленості щодо визначення таких меж не зверталися, а також спеціаліста з земельного кадастру не викликали, а фактично заочно було розроблено технічну документацію, що призвело до порушення відповідачами її права на оформлення належної їй земельної ділянки та унеможливлює її реєстрацію в органах ДЗК.

Суд зазначає, що особливістю захисту права власності на земельну ділянку у випадках накладення на неї іншої земельної ділянки полягає, в тому числі, у належному (правомірному) способі захисту права власності.

Так, у своїй постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким надано у власність відповідача земельну ділянку, в цілому (а не в частині ділянки, яка накладається), призведе до того, що відповідачі будуть позбавлені права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

При цьому, за пред`явленою позивачем вимогою, скасування запису у ДЗК щодо земельної ділянки, призведе до припинення існування всієї земельної ділянки, яка належить відповідачам, з урахуванням тієї її частини, відносно якої відсутній спір між сторонами, і таке втручання у власність відповідачів не може вважатися правомірним.

Як уже зазначалося вище, власники земельних ділянок зобов`язані, між іншим не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, що відповідає вимогам ст. 91 ЗК України.

Частиною другою статті 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Зі змісту статті 152 ЗК України вбачається, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав та застосування інших, передбачених законом, способів.

Так, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі, на думку позивача, реєструючи за собою право власності на земельну ділянку, прийнявши спадщину після смерті їх матері, документально визначили межі належної їй земельної ділянки з певними порушеннями технічної документації, що призвело до накладення частини їх земельної ділянки на її земельну ділянку, в зв`язку із чим позивач і просить суд зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування реєстрації в державному земельному кадастрі.

При цьому, позивач вказує, що до такого висновку вона прийшла отримавши рішення № РВ-5900040142025 спеціаліста органу земельного кадастру про відмову у реєстрації за нею права власності на належну їй земельну ділянку, у якому також їй було рекомендовано виправити зауваження перетин ділянок з ділянкою, належною відповідачам.

Разом із цим, доказів того, що позивач після цього зверталася до ініціатора такого рішення з метою надати їй роз`яснення в чому саме полягає «зауваження» та як його можливо виправити, ОСОБА_1 не надала. Також вона не конкретизувала і не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували площі, конфігурацію та місця суміщень її земельної ділянки з земельними ділянками відповідачів. Таким чином позивачем не доведено порушення її майнових прав чи охоронюваних законом інтересів. Як було встановлено в ході розгляду справи реєстрація земельних ділянок відповідачів відбувалася на підставі технічної документації із землеустрою, за координатами поворотних точок земельної ділянки, походження яких судом не встановлено.

В даному випадку, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо конфігурації та місця суміщень земельних ділянок, тому для з`ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема визначення конкретних порушень у розмежуванні земельних ділянок, які могли виникнути через помилку в технічній документації при реєстрації за відповідачами права власності на земельні ділянки, необхідні спеціальні знання у сфері земельного законодавства, що потребує залучення відповідного експерта.

Однак, під час розгляду справи сторонами не ставилось питання про залучення відповідного експерта для підтвердження або спростування факту перетину чи то накладення меж земельних ділянок, належних сторонам по справі та відповідних клопотань про призначення експертизи не заявлялося, тому суд позбавлений можливості самостійно визначити такі порушення в розмежуванні земельних ділянок, координати поворотних точок, встановлення місць та площ її суміщення з іншими земельними ділянками тощо.

Крім того, у відповідності до рішення спеціаліста землевпорядника про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо належної позивачу земельної ділянки, було рекомендовано виправити зауваження перетину земельних ділянок з ділянкою 7110800000:03:001:1369, площею 0,232. Позивач же не надав суду підтвердження того, що нею вчинялися будь-які дії щодо реалізації виправлення цієї неточності. Позивач не надала суду доказів того, що вона зверталася до відповідної установи з питання роз`яснення їй яким чином можна усунути ці зауваження, а також не надала підтвердження, що вона намагалася вирішити питання з відповідачами по справі шляхом урегулювання неточностей виявлених при виготовленні технічної документації для реєстрації за нею права власності на належну їй земельну ділянку.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст.ст. 76-80 ЦПК України вказані обставини підлягають встановленню на підставі належних та допустимих доказів, які оцінюються самостійно судом в їх сукупності.

До істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, а відповідач - відсутність вини в його діях.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У роз`ясненні п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року вказано, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування відповідно до процедури, врегульованої ЦПК України. Таким чином, при викладених обставинах, у зв`язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві, позов не підлягає задоволенню.

У зв`язку із зазначеним, в силу вимог ст. 141 ЦПК України також не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст. 152 ЗК України, ст. ст. 16, 319, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 02.10.2026.

Суддя: Р. В. Піньковський