Рішення № 140854335, 22.10.2026, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/1784/26

Провадження № 2/545/1860/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2026 Полтавський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді Путрі О.Г.,

при секретарі Литвинову В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що 02.04.2018 року між Акціонерним товариством «Мегабанк» та відповідачем було укладено Кредитний договір № 11-205-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є правила обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», розміщені на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua, та індивідуальної частини договору, якою є вказаний Кредитний договір.

У порушення умов кредитного договору, відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує та має загальну заборгованість за кредитним договором № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 року у розмірі 29359,60грн, з яких: 15763,02 грн. заборгованість за кредитом, 794,78 грн заборгованість по сплаті відсотків, 12801,80 грн заборгованість зі сплати комісії.

03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між Акціонерним товариством «Мегабанк» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Мустанг Фінанс» (Новий кредитор) був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

Таким чином, новий кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набув право вимоги до боржників за основними договорами, зокрема і до відповідача.

27.12.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Отже, відповідно до умов Договору № 1/12 про відступлення права вимоги, ТОВ «ФК Єврокредит» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за основними договорами.

Таким чином, ТОВ «ФК Єврокредит» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 року в розмірі 29359,60грн, з яких: 15763,02 грн. заборгованість за кредитом, 794,78 грн заборгованість по сплаті відсотків, 12801,80 грн заборгованість зі сплати комісії. Також прохав стягнути судові витрати.

Згідно заяви про усунення недоліків від 19.05.2026 року, позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення відсотків, комісії та остаточно прохав стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 18565,72грн, з яких: 15763,02 грн заборгованість за кредитом, 0грн заборгованість за відсотками, 2802,70грн заборгованість за комісією (а.с. 87-88). Крім того, прохав стягнути судові витрати. Також представник позивача долучив розрахунок заборгованості, згідно якого вбачається, що на погашення заборгованості за кредитним договором № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 року, відповідачем були внесені наступні кошти: на погашення заборгованості по тілу 6658,50 грн, на погашення заборгованості по сплаті відсотків 3402,72 грн, на погашення заборгованості по сплаті комісії 7287,02 грн.

Ухвалою судді від 20.05.2026 року відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про дату, час і місце судового засідання для розгляду справи по суті.

У судове засідання представник позивача не з`явився, направив до суду заяву, в якій прохав розглядати дану справу у його відсутність, позов підтримує в повному обсязі (а.с. 109).

У судове засідання відповідач та її представник не з`явилися. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі та заява про застосування строку позовної давності, в якій вказав, що оскільки обов`язок позичальника погасити заборгованість в повному обсязі в договорі було зазначено в строк до 01.04.2021 року, то позовна давність для стягнення такої заборгованості закінчилась 01.04.2024 року (а.с. 112-114).

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду на захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.12, ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенізакономяк істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що 02.04.2018 між АТ «МЕГАБАНК» та відповідачем було укладено кредитний договір № 11-205-850-2-18-Г (за ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «Мегабанк», розміщені на сайті АТ «Мегабанк»: www.megabank.ua, та індивідуальної частини договору, якою є вказаний кредитний договір (а.с.44).

Відповідно до п.1.1 кредитного договору кредитодавець надає кредитні кошти в сумі та на умовах визначених договором, якіпозичальник зобов`язується повернути кредитодавцю, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі згідно з додатками.

Згідно з підпунктами 2.2., 2.3., 2.4. кредитного договору, кредит надається на строк з 02.04.2018 року до 01.04.2021 року включно у розмірі 22421,52 грн. зі сплатою 15,00% річних за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості за Кредитом (фіксована).

Реальна річна процентна ставка 96,004 % (п. 2.5. кредитного договору).

Відповідно до п. 2.8. кредитного договору, розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в % від суми кредиту сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця 2,5%.

Згідно з п. 2.9. кредитного договору, розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди, сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця 1360,57 грн.

Процентна ставка за користування кредитом понад строк, вказаний в п. 2.2. договору 0,1% річних (п. 2.11. Кредитного договору).

Згідно з підпунктами 3.1.1., 3.1.2. кредитного договору, для обліку кредиту позичальнику було відкрито позичковий рахунок № НОМЕР_1 , а для обліку нарахованих процентів за кредитом - рахунок № НОМЕР_2 .

Відповідно до п.п. 3.2.1., 3.2.3. кредитного договору, позичальник зобов`язується: повернути одержаний кредит у повному обсязі до 16:00 годин 01.04.2021 року; своєчасно та в повній мірі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за договором на передбачених договором умовах.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору, повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами передбаченими договором.

Згідно з п. 4.2. кредитного договору, платіжним періодом встановлено календарний місяць.

Відповідно до п. 4.3. кредитного договору, нарахування процентів за користування кредитом проводиться з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році та процентної ставки, передбаченої Договором. При цьому день видачі та день повернення Кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»).

Відповідно до п. 4.4. кредитного договору, у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів, кредитодавець обліковує заборгованість за кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. При цьому правовідносини сторін за цим договором не втрачають своєї чинності та діють протягом строку дії договору. З цього моменту кредитодавець припиняє нарахування щомісячної комісійної винагороди, процентна ставка за кредитом встановлюється в розмірі, встановленому п. 2.11 цього договору.

Сторони погодили та своїм підписом позичальник підтвердив, що цей кредитний договір з усіма додатками та Договором, являють у сукупності для сторін один єдиний Договір, у зв`язку з чим істотні умови, які є обов`язковими для Договору відповідно до чинного законодавства України, можуть міститися як у тексті цього Кредитного договору, чи додатках до нього, так i у Договорі (додатках до нього) (п. 5.4 Кредитного договору).

Також позичальник своїм підписом підтвердив, що з Правилами, які розміщені на офіційному сайті Кредитодавця www.megabank.ua та/або у відділеннях Кредитодавця, а також з умовами цього Кредитного договору, ознайомлений і згодний; один оригінал Договору із додатками, Тарифи, Паспорт споживчого кредиту ним отримані (п. 5.5 Кредитного договору).

За умовами п. 7.1 Кредитного договору, він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 01.04.2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним.

Відповідно до п. 7.2 Кредитного договору, закінчення строку Договору не звільняє позичальника від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Кредитного договору.

Відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту «Споживчий кредит готівкою» у якому міститься інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти (а.с.51).

Відповідно до заяви на видачу готівки № TR.1756029.38765.46 від 02.04.2018 року, ОСОБА_1 здійснено виплату коштів за кредитним договором № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 року у розмірі 22421,52 грн., наявний підпис отримувача (а.с. 50).

03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між Акціонерним товариством «Мегабанк» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Мустанг Фінанс» (Новий кредитор) був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. (а.с.14-16, 18-19).

Таким чином, новий кредитор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» набув право вимоги до боржників за основними договорами, серед яких і право вимоги до відповідача.

27.12.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» (Первісний кредитор) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (Новий кредитор) Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, зокрема і до відповідача. (а.с.12-13).

Таким чином, ТОВ «ФК Єврокредит» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Як вбачається з витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №1/12 від 27.12.2024 року, ТОВ «ФК Єврокредит» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 29359,60грн, з яких: 15763,02 грн. заборгованість за кредитом, 794,78 грн заборгованість по сплаті відсотків, 12801,80 грн заборгованість зі сплати комісії (а.с.31).

З виписок по картці, наданої позивачем, вбачається, що відповідач вносила кошти на погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.32-42).

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 03.09.2024 року за кредитним договором № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 рокузаборгованість відповідача в загальній сумі складає 29359,60грн, з яких: 15763,02 грн. заборгованість за кредитом, 794,78 грн заборгованість по сплаті відсотків, 12801,80 грн заборгованість зі сплати комісії (а.с. 53). Проте позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення відсотків, комісії та остаточно прохав стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 18565,72грн, з яких: 15763,02 грн заборгованість за кредитом, 0грн заборгованість за відсотками, 2802,70грн заборгованість за комісією.

Окрім того, вбачається, що на погашення заборгованості за кредитним договором № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 року, відповідачем були внесені наступні кошти: на погашення заборгованості по тілу 6658,50 грн, на погашення заборгованості по сплаті відсотків 3402,72 грн, на погашення заборгованості по сплаті комісії 7287,02грн (а.с.82).

Щодо стягнення заборгованості за комісією в розмірі 2802,70 грн.

Правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність,постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження№ 14-44цс21),

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44 цс21) вказано, зокрема, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування.

У той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачиться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження №14-44цс21).

Згідно із ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (Постанова Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі № 204/8492/21 провадження №61-10602св22).

У постанові Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №740/3852/19 зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі, суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19 вказано на те, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі № 363/1834/17 від 13.07.2022 року зроблено висновок, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Отже, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що з урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до п.2.8 кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості відповідач сплачує комісійну винагороду в розмірі 2,5 % від суми кредиту. Комісійна винагорода сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Разом з тим, кредитний договір № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 рокуне містить опису послуги, за яку здійснюється щомісячне нарахування комісійної винагороди.

Зазначене вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, що в сукупності свідчить про те, що вказані умови кредитного договору є несправедливими.

Крім того, матеріали справи не містять доказів, що споживач користувався такими послугами.

Позивач же не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договорів щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату, однак такою можливістю не скористався.

Таким чином, на думку суду, пункт 2.8 кредитного договору № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 року, яким передбачено сплату позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,5 % щомісячно від суми кредиту, є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Станом на 03.09.2024 року позивач обраховує заборгованість відповідача по комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2802,70 грн.

Отже, підстави для нарахування та стягнення з відповідача заборгованості по комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2802,70грн відсутні.

Натомість, з матеріалів справи, а саме розрахунків заборгованості за кредитним договором № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 рокута виписок по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 , вбачається, що відповідач сплатила в рахунок погашення комісії 7287,02 грн (а.с.82).

Отже, суд приходить до висновку про необхідність зарахування сплаченої позичальником суми комісії в загальному розмірі 7287,02грн в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.

Щодо доводів представника відповідача про сплив строків позовної давності.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність визначена статтею 258 ЦК України.

Як свідчать матеріали справи, датою звернення позивача із даною заявою до суду є 22.04.2026 року. Кредитний договір № 11-205-850-2-18-Г укладено 02.04.2018 року, останнє часткове погашення заборгованості відповідач здійснила 23.07.2019 року, кредит наданий на строк до 01.04.2021 року.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та діє до теперішнього часу.

Пунктом 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Закон від 14 травня 2025 року №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» передбачає виключення з Цивільного кодексу України пункту 19. Цей Закон набув чинності з 04 вересня 2025року.

Тобто з 04.09.2025 року було поновлено перебіг строку позовної давності.

Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, на введений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнний стан з 24 лютого 2022 року, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення позивача із даною заявою до суду 22.04.2026 року та строк дії кредитного договору, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі заявником не пропущено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача за кредитним договором № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 рокупідлягає стягненню заборгованість в розмірі 8476 грн(15763,02грн заборгованість за кредитом - сплачена відповідачем комісія 7287,02грн= 8476грн).

Щодо розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.141 ч.2 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що між 01.07.2025 року між ТОВ «ФК Єврокредит» та Адвокатським об`єднанням«Альянс ДЛС», укладено договір №1/07 про надання правової допомоги (а.с.24-27).

Відповідно до акту прийому-передачі послуг з правничої допомоги №12070473 від 05.01.2026 року, сторони узгодили отримання адвокатських послуг Адвокатського об`єднання «Альянс ДЛС» на загальну суму 11 200 грн (а.с. 54).

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат , пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частин першої шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно уточнених позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 18565,72 грн.

Суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги у розмірі 8476 грн.

Пропорційність задоволених вимог становить 46 % (8476х 100: 18565,72= 46%).

Оскільки, вимоги позивача задоволено на 46 %, то витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в розмірі 5152грн (11200 х 46% :100% = 5152грн) згідно ст.141 ч.2 п.3 ЦПК України.

Відповідно дост. 141 ч.1 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково, судовий збір з відповідача стягується пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1224,70 грн (2662,40 х 46 %:100% = 1224,70).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13,81,141,259,263-265,352 ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» (ЄДРПОУ 40932411, адреса: м.Дніпро, пров.Ушинського, буд.1, офіс 105) заборгованість за Кредитним договором № 11-205-850-2-18-Г від 02.04.2018 рокув розмірі 8476 (вісім тисяч чотириста сімдесят шість) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» сплачений судовий збір в розмірі 1224 (одна тисяча двісті двадцять чотири) гривні 70 коп. та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 5152 (п`ять тисяч п`ятдесят дві) гривні.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його оголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. Г. Путря