Рішення № 140853057, 22.10.2026, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №243/16/26

Провадження № 2/552/4728/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.10.2026 м. Полтава

Київський районний суд м. Полтави у складі:

Головуючого судді Соловйової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Коваленка В.В., Петрової А.В.

від учасників справи:

від позивача: не з`явився

від представника позивача: Овчаренко О.О.

від представника відповідача: ОСОБА_1

від третьої особи: Українець О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження, за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 до Відділу освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області, Комунальна установа «Централізована бухгалтерія відділу освіти Слов`янської міської ради» про стягнення заробітної плати

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою про стягнення заробітної плати за період простою і призупинення трудових відносин.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після початку повномасштабної агресії рф відносно України Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області продовжував працювати. Однак, з травня 2022 року Відділ освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області зменшив розмір заробітної плати ОСОБА_2 та виплатив в травні 2022 року заробітну плату в розмірі 3 096,94 гривень, в червні та липні в розмірі по 2 622,67 гривень, та в серпні 2 528,72 гривень.

Наприкінці 2022 року адміністрація Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області повідомила позивачу про те, що Відділом освіти Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області прийнято рішення та винесено наказ № 112-к від 17.08.2022 року «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками закладів та установ освіти Слов`янської міської територіальної громади». На підставі зазначеного наказу Відділу освіти Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області прийнято рішення та винесено наказ № 112-к від 17.08.2022 року, директором Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області № 27-к/тр від 17.08.2022 року, згідно якого з ОСОБА_2 було з 01.09.2022 року призупинено дію трудового договору без збереження заробітної плати до закінчення дії воєнного стану.

Із зазначеного часу позивача не звільняли з посади секретаря Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області, однак при цьому їй і не виплачувалася і заробітна плата, та будь-які інші виплати, на які працівник може існувати.

Після евакуації ОСОБА_2 до м. Вінниця, відповідач та Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області, продовжували працювати, та більшість працівників в зв`язку з евакуацією виконували свою роботу в дистанційному режимі. Адміністрація відділу освіти Слов`янської міської ради Донецької області та Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області, повідомили технічним працівникам про те, що в дистанційному режимі будуть продовжувати працювати лише педагогічні працівники. При цьому було зазначено в повідомлені, що при наявності можливості працівники, з якими призупинено дію трудового договору, зможуть виконувати свої обов`язки, про що їм буде повідомлено додатково.

На період дії воєнного стану за Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» саме роботодавець встановлює особливості обліку робочого часу, кадрового діловодства, оплати праці тощо під час воєнного стану.

Згідно наказу Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області від 17.08.2022 року № 27-к/тр, який в свою чергу виданий на підставі наказу відділу освіти Слов`янської міської ради Донецької області № 112-к від 17.08.2022 року, вбачається, що підставою для видання таких наказів було, зокрема, введення в Україні воєнного стану, проведення бойових дій на території Слов`янської громади, яка неодноразово піддавалась ракетним та бомбовим ударам та у зв`язку з абсолютною неможливістю забезпечення працівника роботою (бойові дії, пошкодження приміщень внаслідок бойових дій) та виконання такої роботи працівником.

Відповідно до листа № 27-01/32-797 від 11.12.2025 року Відділу освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області зазначено, що виплата втраченої заробітної плати працівником, трудовий договір з яким призупинено в зв`язку зі збройною агресією, повинні покладатися на державу агресора. До листа відділ освіти додав копію наказу № 27-к/тр від 17.08.2022 року, в якому зазначено, що на підставі наказу відділ освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області № 112-к від 17.08.2022 року призупинено дію трудового договору з ОСОБА_2 та ще з 22 двома технічними працівниками закладу, хоча заклад продовжував працювати, та інші працівники отримували заробітну плату.

Отже, позивач вважає, що відповідачем порушені вимоги ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 94, 97, 115 КЗпП України, ст. 57-1 Закону України «Про освіту» та просить стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату за період простою та призупинення трудового договору в наступному розмірі:

-доплату до виплаченої в неповному розмірі заробітної плати за період з 01.05.2022 по 31.08.2022 до розміру мінімальної заробітної плати за 2022 рік, в розмірі 15 156,00 гривень;

-мінімальну заробітну плату за період з 01 вересня 2022 року по 31 грудня 2025 року, в сумі 296 300 гривень, без врахування податків;

- мінімальну заробітну плату за період з 01 січня 2026 року до моменту здійснення виплати Відділом освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області заробітної плати, на виконання рішення суду.

Відповідачем до матеріалів справи надано відзив, відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідач зазначає, що не заперечує окремі фактичні обставини, на які посилається позивач у своїй позовній заяві, зокрема те, що між сторонами існували трудові відносини, що у період дії воєнного стану було видано наказ про призупинення дії трудового договору з позивачем, а також те, що відповідний наказ прийнято в умовах збройної агресії та на території, яка офіційно віднесена до території активних бойових дій. Звертає увагу суду, що жодна із зазначених позивачем фактичних обставин не містить ознак виконання трудової функції позивачем у період призупинення дії трудового договору, також не підтверджує факту використання відповідачем праці позивача у цей період. Відсутність виконання роботи є визначальною з точки зору правової природи заробітної плати, як винагороди за виконану роботу. Наголошує, що сам по собі факт існування трудових відносин у минулому, видання наказу про призупинення дії трудового договору, дія воєнного стану та перебування території Слов`янської громади у зоні активних бойових дій не створюють і не можуть створювати обов`язку відповідача щодо нарахування та виплати заробітної плати у період, коли виконання трудового договору було об`єктивно неможливим та офіційно призупиненим. У зв`язку з цим фактичні обставини, викладені у позовній заяві, не підтверджують заявлені вимоги, не свідчать про порушення відповідачем трудових прав позивача та не можуть бути правовою підставою для задоволення позову. Просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

02.02.2026 року на адресу суду від представника позивача Овчаренка О.О. надійшла відповідь на відзив, в якій просить суд звернути увагу на документи, які додані до позовної заяви, а також додаткові документи долучені стороною позивача до справи, які надійшли на адресу сторони позивача саме від сторони відповідача, вже після відкриття провадження у справі. Стосовно періоду простою, оголошеного працівникам Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області наказом № 9 від 29.04.2022 року, зазначаю, що зазначений наказ директором закладу було винесено на підставі наказів Відділу освіти Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області № 58 від 27.04.2022 року «Про оплату праці працівникам закладів та установ Слов`янської міської територіальної громади», та № 79-к від 19.04.2022 року «Про окремі питання організації освітнього процесу та оплати праці в умовах воєнного стану».

Так, наказом № 58 від 27.04.2022 року було надано розпорядження керівникам навчальних закладів, у тому числі Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області, перевести працівників в простій, було визначено розмір оплати часу простою двох третин тарифної ставки, та було встановлено контроль за виконанням наказу стосовно виплати заробітної плати саме на КУ «Центральна бухгалтерія відділу освіти Слов`янської міської ради». Тобто під час винесення наказу № 58 від 27.04.2022 року, не було враховано вимоги діючого законодавства стосовно порядку оплати праці працівникам дошкільних та навчальних закладів з врахування розміру їх посадових окладів, не було враховано те, що заробітна плати технічних працівників навчальних закладів, у тому числі безпосередньо ОСОБА_2 межує з мінімальною заробітної платою в Україні, та те що визначення заробітної плати для зазначених працівників навчальних закладів в розмірі двох третин, вже буде свідомим порушенням вимог діючого законодавства України щодо розміру заробітної плати.

Також наголошує на тому, що Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР встановлено, що мінімальна заробітна плати є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, за будь-якою системою оплати праці. Тобто в даному випадку, приймаючи наказ № 58 від 27.04.2022 року «Про оплату праці працівникам закладів та установ Слов`янської міської територіальної громади» Відділу освіти Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області повинен був здійснити аналіз розміру заробітної плати працівників навчальних закладів, та в залежності від цієї інформації, зазначити в наказі відомості про те, що заробітна плати працівників з низкою заробітною платою не може бути меншою, ніж гарантована Державою мінімальна заробітна платі - 6500 гривень.

Звертає увагу на те, що наказ Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області № 27-к/тр від 17.08.2022 року винесено на підставі наказу відділу освіти Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області № 112-к від 17.08.2022 року «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками закладів та установ освіти Слов`янської міської територіальної громади». В наказі № 112-к від 17.08.2022 року, саме керівник відділу освіти надає розпорядження керівникам закладів та установ освіти Слов`янської міської територіальної громади (п. 1.2 наказу) «призупинити дію трудового договору без збереження заробітної плати з працівниками підпорядкованих закладів, які не виходять на зв`язок, не можуть працювати в дистанційному режимі роботи або в зв`язку з призупиненням освітнього процесу в закладах освіти з 01.09.2022 року до закінчення дії військового стану в Україні або до особливого розпорядження». Тобто, саме наказом Відділу освіти Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області № 112-к від 17.08.2022 року «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками закладів та установ освіти Слов`янської міської територіальної громади» ОСОБА_2 було позбавлена заробітної плати. При цьому зазначає, що посада яку займала, станом на 01.09.2022 року ОСОБА_2 - секретар закладу, не відноситься до посад, на якій неможливо організувати дистанційний режим роботи. Крім цього, ОСОБА_2 не виїжджала під час евакуації за межі України, та постійно була зареєстрована та проживала як ВПО в місті Вінниця, Вінницької області, постійно знаходилася на телефонному зв`язку. Саме не те, що ОСОБА_2 не мала можливості виконувати в дистанційному режимі обов`язки секретаря закладу, а небажання організувати дистанційний режим роботи відділом освіти для працівників навчальних закладів, та взагалі байдуже ставлення до долі працівників навчальних закладів, стали причиною того, що з ОСОБА_2 було призупинено дію трудового договору, без збереження заробітної плати.

Вказує, що зазначена позиція сторони позивача підтверджується наказом № 38-к/тр від 31.08.2022 року, наданим відділом освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області на адвокатський запит. В зазначеному наказі зазначено, що з 01.09.2022 року, в зв`язку з призупиненням дії трудового договору з секретарем ОСОБА_2 , покладено виконувати обов`язки секретаря на зав.бібліотеки Чередник Н.О.

Отже, іншій особі було надано можливість виконувати обов`язки секретаря закладу в дистанційному режимі, а з штатним секретарем було призупинено дію трудового договору, тому просить врахувати правові позиції Верховного Суду по справах № 758/4178/22, № 905/857/19, № 757/17927/22, № 337/4651/23, № 149/1089/22. На підставі викладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

02.02.2026 року на адресу суду від представника відповідача Ламзи Д.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких наголошує на тому, що простій і призупинення дії трудового договору не є взаємозамінними або тотожними правовими режимами, а їх ототожнення або паралельне застосування є неправомірним. Вказує, що водночас сторона позивача у відповіді на відзив фактично намагається поширити норми, які регулюють простій та оплату праці у мирний час на правовідносини, що виникли в умовах воєнного стану та прямо врегульовані спеціальним законом. Закон України № 2136-ІХ є спеціальним нормативним актом, прийнятим пізніше та спрямованим на врегулювання трудових відносин в умовах воєнного стану, а тому саме його положення підлягають застосуванню при вирішенні даного спору. Зазначає, що спроба сторони позивача представити спір одночасно як спір про простій, про незаконність призупинення та про невиплату заробітної плати є штучною конструкцією, яка не відповідає правовій природі спірних відносин і призводить до помилкових висновків щодо наявності у відповідача обов`язків, які законом на нього не покладені, тому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 05.01.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження, сторонам встановлено строк для подачі заяв по суті позову, призначено підготовче засідання.

У встановлений судом строк сторони надали заяви по суті позову.

Ухвалою суду від 26.03.2026 підготовче провадження у справі закінчено, розгляд справи по суті призначено на 27.04.2026.

Рішенням Вищої ради правосуддя № 960/0/15-26 від 21.05.2026 змінено з 01 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Слов`янського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Київського районного суду міста Полтави.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду судової справи між суддями від 24.08.2026 року справа передана до провадження головуючої судді Київського районного суду м. Полтави Соловйової О.О.

Позивач та його представник в судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та відповіді на заперечення позивача на відзив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи, Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні.

Третя особа, Комунальна установа «Централізована бухгалтерія відділу освіти Слов`янської міської ради» в судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомлена про час і дату розгляду справи та надала пояснення, відповідно до яких просила здійснювати розгляд без участі її представника, позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України та просить надати їм належну правову оцінку під час розгляду справи по суті.

Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням з точки зору їх належності, допустимості, достовірністю кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що наказом Слов`янської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів № 1 Слов`янської міської ради Донецької області від 02.09.2002 року № 212 «Про прийняття на роботу» ОСОБА_2 було прийнято на посаду секретаря Слов`янської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів № 1 Слов`янської міської ради Донецької області.

Відповідно до наказу відділу освіти Слов`янської міської ради Донецької області від 01.11.2018 року № 512 «Про реорганізацію «Слов`янської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів № 1 Слов`янської міської ради Донецької» в «Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області» та відповідно до штатного розпису Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області, ОСОБА_2 залишилася на посаді секретаря закладу.

Після початку повномасштабної агресії рф відносно України Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області продовжував працювати.

Згідно п. 1 наказу від 27.04.2022 №58 Відділу освіти Слов`янської міської військової адміністрації визначено, що з 01.05.2022 року розмір оплати часу простою працівників комунальних закладів та установ Слов`янської міської територіальної громади, що фінансуються з місцевого бюджету, у розмірі двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу) до припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Наказом від 29.04.2022 №9 Слов`янським закладом загальної середньої осdіти I-II ступенів №14 оголошено простій з 01.05.2022 14 працівникам, а з 03.05.2022 оголошено простій секретарю ЗЗСО №14 ОСОБА_2 до розпорядження відділу освіти або закінчення воєнного стану в Україні та визначено оплату праці в розмірі двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (посадового окладу) до припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Відповідно до наказу № 27-к/тр від 17.08.2022 року «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками Слов`янського закладу загальної середньої освіти I-II ступенів №14» з ОСОБА_2 та ще з 22 працівниками закладу освіти було призупинено дію трудового договору з 01 вересня 2022 року без збереження заробітної плати до закінчення дії воєнного стану, про що повідомила позивача за допомогою мобільного телефону.

На підставі наказу Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області від 13.03.2026 №5-к/тр позивача було звільнено.

З довідки про доходи від 01.12.2025 №03-0296 вбачається, що у травні розмір заробітної плати у 2022 році складав 3 096,94 гривень, у червні 2022 року 2 622,67 гривень, у липні 2022 року - 2 622,67 гривень, у серпні 2022 року - 2 528,72 гривень, з вересня 2022 року доходи відсутні.

Судом встановлено і підтверджено поясненнями учасників судового провадження, що на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області продовжував здійснювати свою діяльність. Дію трудових договорів було призупинено лише з позивачем та ще з 22 працівниками.

Разом з тим, згідно наказу від 31.08.2022 №38-к/тр «Про припинення простою» обов`язки секретаря школи з 01.09.2022 покладено на ОСОБА_4 зав. бібліотекою, оскільки з ОСОБА_2 було призупинено трудові відносини.

З пояснень, які надані в судовому засіданні позивачем та представником третьої особи - в.о. директора школи вбачається, що в телефонному режимі директор повідомляв ОСОБА_2 про можливість подальшої роботи в дистанційному форматі, оскільки Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області продовжував здійснювати свою діяльністю.

У судовому засіданні позивачем чітко зазначено про бажання та наявність технічної можливості виконувати свої посадові обов`язки в дистанційному форматі.

До того ж, документів про неможливість виконання трудових обов`язків ОСОБА_2 в дистанційному режимі, відповідачем та закладом освіти не надано.

Судом встановлено та підтверджено поясненнями сторін, що після початку військової агресії ОСОБА_2 евакуювалася до м. Вінниця, Відділ освіти Слов`янської міської ради Донецької області та Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області, продовжували працювати, та більшість працівників в зв`язку з евакуацією виконували свою роботу в дистанційному режимі. Відділ освіти Слов`янської міської ради Донецької області та Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області, повідомила технічним працівникам про те, що в дистанційному режимі будуть продовжувати працювати лише педагогічні працівники. При цьому було зазначено в повідомлені, що при наявності можливості працівники, з якими призупинено дію трудового договору, зможуть виконувати свої обов`язки, про що їм буде повідомлено додатково.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги наступне законодавство.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За положеннями статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

Згідно із вказаними вище Указами Президента України, воєнний стан введено на всій території України.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Вказана норма передбачає призупинення дії трудового договору не само по собі - у зв`язку з військовою агресією проти України, а лише за умови виключення можливість надання та виконання роботи. Тому у наказі має зазначатися інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки.

У постанові від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов правового висновку про те, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

Обов`язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов`язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв`язку з призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.

Отже, сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.

Аналіз положень наказу від 17.08.2022 №27-к/тр свідчить про те, що інформація про виключення можливості надання та виконання роботи ОСОБА_2 , а також її небажання виконувати посадові обов`язки в дистанційному форматі, відсутня.

Однак, враховуючи посадові обов`язки секретаря школи, відповідач не довів та не зазначив, яким чином сам лише факт військової агресії впливає на можливість виконання позивачкою роботи та, відповідно, відсутність такої у роботодавця.

Відділом освіти не надано суду належних і допустимих доказів у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України, які доводять абсолютну неможливість забезпечити позивача роботою: наказів, розпоряджень, посадової інструкції позивача, документів про трудовий розпорядок, обсяг виконуваної позивачем роботи, а також доказів щодо неможливості виконання нею своїх посадових обов`язків в дистанційному режимі на момент видання наказу про простій і призупинення трудових відносин.

Крім того, будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 не бажає працювати матеріали справи не містять.

Отже, суд приходить до висновку, що простій з 03.05.2022 і призупинення трудових відносин з ОСОБА_2 з 01.09.2022 здійснено Слов`янським закладом загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 з порушенням норм чинного трудового законодавства, що є підставою для захисту прав позивача, оскільки ОСОБА_2 була позбавлена у виплаті заробітної плати за спірний період в належному розмірі.

При вирішенні питання щодо дотримання прав позивача як працівника закладу освіти, суд виходить з наступного.

Преамбулою ЗУ «Про освіту» визначено, що цей закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Державні гарантії в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану встановлено положеннями ст. 57-1 Закону України «Про освіту», згідно яких здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується: організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників; збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом; місце проживання (пансіон, гуртожиток тощо) та забезпечення харчуванням (у разі потреби).

Частиною 2 ст. 57-1 ЗУ «Про освіту» передбачено, що забезпечення державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, створення безпечного освітнього середовища, організацію здобуття освіти, освітнього процесу в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду) у межах своєї компетенції здійснюють: органи виконавчої влади, органи військового командування, військові, військово-цивільні адміністрації та органи місцевого самоврядування, їх представники, посадові особи (керівники, голови, начальники), органи управління (структурні підрозділи) у сфері освіти; заклади освіти, установи освіти, наукові установи, їх засновники; громадські об`єднання, благодійні організації та фізичні особи, які здійснюють благодійну (волонтерську) діяльність.

Органи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, приймають у межах своєї компетенції рішення, обов`язкові до виконання на відповідній території, для реалізації державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду) (ч. 3 ст. 57-1 ЗУ «Про освіту»).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 13.11.20025 по справі №644/368/23, викладено правову позицію наступного змісту:

- у частині п`ятій статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності в період дії воєнного стану, передбачено, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України;

- разом з тим Законом № 2126-IX від 15 березня 2022 року, який прийнятий одночасно з Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Закон України «Про освіту» доповнено статтею 57-1, у якій держава гарантувала, серед іншого, збереження середнього заробітку працівникам закладів та установ освіти, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду;

- Стаття 57-1 Закону України «Про освіту» у правовідносинах, які виникли щодо відшкодування середнього заробітку працівникам закладів та установ освіти за час призупинення дії трудового договору, є спеціальною нормою щодо статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та має пріоритет у регулюванні таких правовідносин, адже держава взяла на себе гарантію збереження педагогічним працівникам середнього заробітку в умовах воєнного стану.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Таким чином, дії відповідача щодо невиплати заробітної плати за час призупинення трудових відносин і часткової виплати заробітної плати за час простою суперечать статті 57-1 Закону України «Про освіту», відповідно до якої позивач у період воєнного стану мав право на отримання середнього заробітку.

При цьому стаття 57-1 Закону України «Про освіту» в спірних правовідносинах є спеціальною нормою, адже поширюється лише на окремих суб`єктів, зокрема на працівників закладів та установ освіти.

Отже, враховуючи правові висновки Верховного Суду з питань виплати заробітної плати працівникам освіти на період дії воєнного стану, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо невиплати заробітної плати позивачу у встановленому державою гарантійному розмірі є порушенням конституційних прав позивача.

Судом встановлено, що в порушення зазначених вимог закону Відділом освіти не виплачується заробітна плата в належному розмірі з травня 2022 року.

Підставою для невиплати заробітної плати позивачу відповідач зазначає наказ № 112-к від 17.08.2022 року «Про призупинення дії трудових договорів з працівниками закладів та установ освіти Слов`янської міської територіальної громади», про що зазначено у листі від 11.12.2025 №27-01/32-797 і наказ відділу освіти Слов`янської міської ради Донецької області № 112-к від 17.08.2022 року.

Щодо порядку обрахування невиплаченої заробітної плати позивачу суд виходить з такого.

Наразі, у КЗпП правове регулювання питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, відсутнє, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.

Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Відновлення порушеного права повинно здійснюватися виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу із застосуванням норми статті 235 КЗпП України.

Судом встановлено, що позивач дійсно перебував у вимушеному прогулі з вини роботодавця, адже видання наказу про простій і призупинення дії трудового договору було здійснено без належних обгрунтованих правових підстав, що призвело до невиплати заробітної плати позивачеві в належному розмірі.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_2 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди в належному гарантованому державою розмірі за працю, суд приходить до висновку про доцільність застосування до спірних правовідносин норми частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та покладає на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час її перебування у вимушеному прогулі.

Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 червня 2023 року справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22, від 27 березня 2024 року у справі № 753/12518/22, від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23, від 08.01.2026 у справі №607/16193/23, від 17.04.2026 по справі №203/5640/23.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою. Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713).

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2022 року по справі № 755/12623/19 зазначено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100) середня заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, які передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 5 пункту 2 розділу II Порядку №100 встановлено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану (абз. 7 п. 2 Порядку №100).

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку №100).

Разом з тим, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі мінімальної заробітної плати є неналежним способом захисту права позивача в даному випадку, тому суд приходить до висновку, що розрахунок наданий позивачем є помилковим, враховуючи наступне.

За положеннями п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Таким чином, суд приходить до висновку, що для захисту порушеного права позивача з невиплати заробітної плати в належному розмірі за час простою і призупинення трудових відносин в межах розміру позовних вимог необхідно застосовувати саме обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог ст. 235 КЗпП та Порядку №100 та ст. 57-1 ЗУ «Про освіту», а не мінімальної заробітної плати, що буде справедливим для поновлення порушеного права.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу обраховується за березень 2022 року і квітень 2022 року як за відпрацьовані місяці, за які позивач отримував заробітну плату.

Згідно довідки про доходи позивача за 2022 рік позивач отримала заробітну плату за березень 2022 року 6 500 гривень, за квітень 2022 року 7 860,37 гривень, всього14 360,37 грн. Таким чином, розмір середньоденного заробітку позивача складає 333,96 грн. (14 360,37 грн. /43р.д.).

Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу є період з 03 травня 2022 року (перший день простою) по 31 грудня 2024 року (день чинності абз. 3 ст. 57-1 ЗУ «Про освіту»).

В період вимушеного прогулу включаються робочі дні з 03 травня 2022 року по 31 грудня 2024 року, а всього 696 днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 травня 2022 року по 31 грудня 2024 року становить 232 436,16 грн (333,96 грн. х 696 робочих днів).

Отже, позовні вимоги за період з 03. Травня 2022 року по 31 грудня 2024 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Тому стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за період з 03 травня 2022 року по 31 грудня 2024 року в розмірі 232 436,16 грн без врахування податків та зборів.

Приймаючи до уваги, що положення абзацу 3 ч. 1 ст. 57-1 ЗУ «Про освіту» були зупинені на 2025 і 2026 роки згідно ЗУ № 4695-IX від 03.12.2025, ЗУ № 4059-IX від 19.11.2024, то правові підстави для стягнення мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2025 по день прийняття рішення, відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

У постанові Верховного Суду від 18.10.2024 справа №757/27799/21-ц (провадження №61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику.

Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.

З огляду на зазначене із присудженої позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід утримати установлені законодавством України податки і збори.

Доводи представника відповідача щодо неоскарження позивачем наказу від 17.08.2022 року відхиляються судом з огляду на правові висновки, викладені у постанові ВС від 13.11.2025 по справі №644/368/23.

Щодо доводів представника відповідача з приводу відсутності гарантій у секретаря закладу освіти відповідно до положень ст. 57-1 Закону України «Про освіту», то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки норма ч. 1 ст. 57-1 Закону України «Про освіту» чітко встановлює коло суб`єктів, на яких вона розповсюджується, в тому числі і працівників закладів освіти, яким є позивач у справі.

Щодо тверджень представника відповідача про неналежного відповідача, суд враховує, що відповідно до п. 1.4 Положення про Відділ освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, саме Відділ освіти є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та є головним розпорядником бюджетних коштів по фінансуванню витрат на утримання загальноосвітніх навчальних закладів освіти, зокрема Слов`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області.

Інші доводи відповідача не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Згідно зі ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовним вимогами про стягнення заробітної плати, а тому суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 859, 49 грн, пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням пониженого коефіцієнту 0,8 за подачу позовної заяви через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі (2 324,36*0.8=1 859,49грн).

З огляду на викладене та керуючись ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», ст. ст. 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 до Відділу освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Слов`янський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів № 14 Слов`янської міської ради Донецької області, Комунальна установа «Централізована бухгалтерія відділу освіти Слов`янської міської ради» про стягнення заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Відділу освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (84122, Донецька область, Краматорський район, м. Слов`янськ, площа Соборна, 2, ЄДРПОУ 44475329) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , адреса ВПО: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 03 травня 2022 року по 31 грудня 2024 року в розмірі 232 436,16 грн. без врахування податків та зборів.

Стягнути з Відділу освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (84122, Донецька область, Краматорський район, м. Слов`янськ, площа Соборна, 2, ЄДРПОУ 44475329) на користь держави судовий збір в розмірі 1 859,49 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць без врахування податків, зборів.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 22 жовтня 2026 року.

Суддя О.О. Соловйова