Рішення № 140850065, 22.10.2026, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/5782/26

Провадження № 2-а/361/51/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 р. м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ведмідь Н.В.

за участю секретаря Чуняк В.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 7119546 від 01 травня 2026 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, закрити справу про адміністративне правопорушення та вирішити питання про розподіл судових витрат.

На обґрунтування позову зазначає, що 01 травня 2026 року керував транспортним засобом MERCEDES-BENZ SPRINTER 317 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки, автомобільною дорогою М-11 Львів - Шегині, на 9 км + 100 м, будучи пристебнутим ременем безпеки відповідно до вимог підпункту «в» пункту 2.3 Правил дорожнього руху України.

Позивач заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, вважає оскаржувану постанову протиправною, оскільки, на його думку, інспектором не надано належних доказів, які підтверджували б наявність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Ухвалою суду від 20 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

25 червня 2026 року до суду надійшов відзив представника Департаменту патрульної поліції, у якому останній просив відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування заперечень зазначив, що факт керування позивачем транспортним засобом без використання ременя безпеки підтверджується фотоматеріалами з камер відеоспостереження міста Львова та відеозаписами з нагрудних відеореєстраторів поліцейських. Також представник відповідача вказав, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачу було надано можливість ознайомитися з доказами, роз`яснено його права та дотримано встановленої процедури притягнення до адміністративної відповідальності. Вважає оскаржувану постанову правомірною. Крім того, заперечував проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність належних доказів їх понесення та обґрунтування розміру.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Із постанови серії ЕНА № 7119546 від 01 травня 2026 року вбачається, що інспектором 1 взводу 1 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції Чіняєвим А.Є. встановлено, що 01 травня 2026 року о 13 год 45 хв на автомобільній дорозі М-11 Львів - Шегині водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом MERCEDES-BENZ SPRINTER 317 CDI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки, був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив підпункт «в» пункту 2.3 Правил дорожнього руху України (а. с. 17).

За вказане правопорушення позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 121 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 510 грн.

Відповідно до частини п`ятої статті 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням і зміцнення законності.

За приписами статті 280 КУпАП орган або посадова особа під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, відповідно до пункту 1.1 установлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

За змістом підпункту «в» пункту 2.3 ПДР водій зобов`язаний для забезпечення безпеки дорожнього руху на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки, зокрема ременями безпеки, користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Передбачені цим підпунктом винятки стосуються визначених категорій осіб та випадків.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною п`ятою статті 121 цього Кодексу. Від імені органів Національної поліції розглядати такі справи та накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання.

Згідно з частиною другою статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. У такому разі постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься відповідно до вимог статті 283 КУпАП та з урахуванням положень Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395.

За змістом наведених норм об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП, у частині, що стосується водія, полягає в некористуванні ременем безпеки під час керування транспортним засобом, обладнаним таким засобом пасивної безпеки.

Водночас відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд також ураховує, що згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. У справах про притягнення до адміністративної відповідальності такими обставинами є, серед іншого, наявність події та складу правопорушення, а також докази, на підставі яких суб`єкт владних повноважень дійшов відповідного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідач посилається на фотоматеріали з камер зовнішнього відеоспостереження та відеозапис із нагрудної камери поліцейського.

Із дослідженого судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що під час зупинки транспортного засобу позивач був пристебнутий ременем безпеки. Водночас цей запис сам по собі не дає змоги достовірно встановити, чи користувався позивач ременем безпеки протягом усього часу руху транспортного засобу до його зупинки. Таким чином, зазначений відеозапис не підтверджує безпосередньо обставину, покладену в основу оскаржуваної постанови, а саме керування автомобілем без використання ременя безпеки о 13 год 45 хв.

У постанові від 18 липня 2019 року у справі № 216/5226/16-а Верховний Суд звернув увагу на те, що відеозапис із нагрудної камери поліцейського не є належним доказом правопорушення, якщо він не містить відомостей про його вчинення, а лише фіксує процесуальну послідовність винесення постанови. У цій справі суд оцінює відеозапис в сукупності з іншими наданими доказами та з урахуванням того, які саме обставини він фактично відображає.

Відповідачем також долучено до відзиву фотозображення з камери зовнішнього відеоспостереження, розташованої на вулиці Городоцькій у напрямку виїзду з міста Львова, за 01 травня 2026 року. На зображенні можна ідентифікувати транспортний засіб MERCEDES-BENZ із реєстраційним номером НОМЕР_1 , однак за якістю та ракурсом наданого зображення неможливо достовірно встановити, чи був водій пристебнутий ременем безпеки.

Отже, хоча фотоматеріал підтверджує перебування відповідного транспортного засобу на дорозі, він не містить достатньо чітких відомостей про використання або невикористання водієм ременя безпеки. Сам факт фіксації автомобіля камерою зовнішнього спостереження не є достатнім для висновку про вчинення водієм правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП, якщо зображення не дає змоги встановити визначальну для складу цього правопорушення обставину.

Позивач послідовно заперечував, що керував автомобілем без ременя безпеки, та пояснював, що був пристебнутий. Ці пояснення самі по собі не звільняють суд від обов`язку оцінити всі докази, однак у цьому випадку вони не спростовані належними та достатніми доказами з боку відповідача.

У постанові від 22 липня 2019 року у справі № 757/2757/16-а Верховний Суд зазначив, що підпис особи на постанові у справі про адміністративне правопорушення не означає її згоди з фактом вчинення правопорушення. Тому суд оцінює не наявність підпису особи на постанові, а сукупність доказів, наданих на підтвердження події та складу адміністративного правопорушення.

Суд також ураховує, що відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Водночас принцип змагальності не змінює встановленого частиною другою статті 77 КАС України обов`язку суб`єкта владних повноважень довести правомірність оскаржуваного рішення.

За змістом пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Недоведеність обставин, які становлять об`єктивну сторону правопорушення, не може бути компенсована самим лише викладенням відповідного опису в постанові суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому стаття 62 Конституції України закріплює принцип, за яким обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а Верховний Суд звернув увагу на застосування принципу презумпції невинуватості у справах про адміністративні правопорушення та на те, що недоведені подія правопорушення і вина особи мають тлумачитися на користь особи, яку притягають до відповідальності.

Подібний підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо презумпції невинуватості та стандарту доказування «поза розумним сумнівом», зокрема викладеною в рішенні у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року. У контексті цієї справи це означає, що висновок про вчинення правопорушення має ґрунтуватися на достатній сукупності узгоджених доказів, а не на припущенні про те, що водій не користувався ременем безпеки.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що фотоматеріали з камери зовнішнього відеоспостереження не дають змоги встановити, чи був позивач пристебнутий ременем безпеки, а відеозапис із нагрудної камери поліцейського фіксує позивача пристебнутим під час зупинки транспортного засобу, але не підтверджує безпосередньо факт керування ним без ременя безпеки в момент, зазначений в оскаржуваній постанові.

За таких обставин надані відповідачем докази не є достатніми для достовірного встановлення факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП. Інших належних і достатніх доказів, які б підтверджували, що позивач під час керування транспортним засобом не користувався ременем безпеки, відповідач суду не надав.

Отже, відповідач не виконав покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язку доведення правомірності оскаржуваної постанови. За відсутності достатніх доказів події адміністративного правопорушення висновок про винуватість позивача не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, а постанова серії ЕНА № 7119546 від 01 травня 2026 року - скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Із матеріалів справи вбачається, що за подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 665,60 грн. Оскільки позов задовольняється, зазначена сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.

Водночас позивач просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. На підтвердження цих витрат до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги, укладений з адвокатом Косенко І.А.

Відповідно до положень КАС України розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, визначається з урахуванням доказів щодо їх фактичного понесення, обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості, а також співмірності витрат зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою.

Сам по собі договір про надання правничої допомоги підтверджує домовленість між клієнтом та адвокатом, однак без інших належних доказів не дає змоги встановити фактичний розмір витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом цієї справи. Позивачем не надано документів, які підтверджували б фактичну сплату заявленої суми, а також належних відомостей про обсяг наданої правничої допомоги та її вартість у межах цієї справи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі не доведені, тому в цій частині вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтею 19 Конституції України, статтями 7, 121, 245, 247, 251, 252, 258, 280, 283 КУпАП, статтями 2, 5, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 286 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА № 7119546 від 01 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 121 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною п`ятою статті 121 КУпАП - закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не були вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач - Департамент патрульної поліції ЄДРПОУ 40108646, адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3.

Суддя Ведмідь Н. В.