Рішення № 140849363, 22.10.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/7599/26

Провадження №2/442/3010/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі - головуючої судді - Курус Р.І., розглянувши в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш ту гоу», від імені та в інтересах якого діє адвокат Пархомчук Сергій Валерійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

24.09.2026 позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК Кеш ту гоу» заборгованість за кредитним договором №42628 від 06.08.2021 у розмірі 11700,00 грн. та понесених судових витрат.

Свої вимоги мотивує тим, що 06.08.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Авіра груп» укладено кредитний договір №42628, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «Авіра груп» надав позичальнику кредит на споживчі потреби у сумі 2000,00 грн. на строк 30 днів під 2,5% в день (912.5% річних).

Договір було укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами, за допомогою одноразового ідентифікатора.

17.02.2022 між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ТОВ «ФК Кеш ту гоу» було укладено Договір факторингу №02-17/02/2022, відповідно до якого ТОВ «ФК «Авіра груп» відступило на користь ТОВ «ФК Кеш ту гоу» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема за кредитним договором №42628 від 06.08.2021, укладеним між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ОСОБА_1 .

Згідно з розрахунком заборгованості за ОСОБА_1 обліковується заборгованість в розмірі 11700,00 грн., яка складається з заборгованості за сумою кредиту в сумі 2000,00 грн., 9700,00 грн. заборгованість за відсотками, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Окрім цього, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 2662,40 грн. судового збору та 15500,00 грн. витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката.

25.09.2026 суддею отримано відповідь на запит з Єдиного державного демографічного реєстру щодо встановлення місця реєстрації відповідача,/а.с.33/.

Ухвалою судді від 25.09.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін на 22.10.2026. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення,/а.с.34/.

Дана ухвала разом з позовною заявою та додатками направлялась сторонам по справі,/а.с.35/. Відповідачу поштова кореспонденція була направлена за встановленою судом адресою місця реєстрації, проте, повернулась до суду з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою»,/а.с.37/.

15.10.2026 від представника позивача, адвоката Пархомчука С.В., надійшла заява про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 15500,00 грн., долучено докази на понесення таких витрат,/а.с.45-52/.

16.10.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній вказує, що визнає позов частково, в межах графіку розрахунків за первинним договором на загальну суму 3800 грн. Посилається на те, що відповідно до умов договору №42628 кредит надавався строком на 30 днів, розмір нарахованих відсотків за кредитом відносно графіку платежів становить 1500 грн., а тому відповідач вважає, що позивач нараховував відсотки поза межами строку кредитування. Крім цього, зазначає, що з 28.11.2025 по теперішній час він проходить військову службу у Збройних силах України, про що надає відповідну довідку, а тому вказує, що позивач був позбавлений можливості нараховувати відповідачу штрафи, пеню, відсотки,/а.с.53-57/.

У відповіді на відзив представник позивача із доводами відповідача не погоджується. Щодо відсотків за користування кредитом зазначає, що такі нараховані правомірно, оскільки згідно п.2.3. Договору у випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки. Щодо нарахування відсотків військовослужбовцям вказує, що заборгованість було нарахована первісним кредитором за укладеним договором та з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалось нарахувань жодних штрафних санкцій. Окрім цього, вказує, що доводи відповідача про те, що йому як військовослужбовцю відсотки за кредитом не підлягають стягненню є безпідставними, так як відповідач не надав первісному кредитору документи, що підтверджують його право на пільги як військовослужбовцеві,/а.с.39-44/.

21.10.2026 від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у якому він зазначає, що заявлена позивачем сума 15 500 грн є штучно завищеною, неспівмірною із ціною позову та не відповідає принципу розумності. Також посилається на свій статус військовослужбовця, який захищає державу, та шаблонний характер поданої позивачем позовної заяви і відповіді на відзив. З огляду на викладене просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу або зменшити їх до мінімального розміру на розсуд суду,/а.с.58-62/.

Заперечень на відповідь на відзив відповідачем не подано.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідачем клопотання про розгляд справи за участю сторін не надано.

Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 06.08.2021 між ТОВ ФК «Авіра груп» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №42628 про надання фінансового кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора АV3146,/а.с.14-17/.

В матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію, якою підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено договір №42628, ідентифікована у системі ТОВ «ФК «Авіра груп», акцепт договору позичальником підписаний ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора АV3146, що надісланий на номер телефону позичальника НОМЕР_1 , /а.с.11/.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ ФК «Авіра груп» надав відповідачу фінансовий кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом, у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним договором в повному обсязі.

В свою чергу, ТОВ ФК «Авіра груп» надав відповідачу грошові кошти на наступних умовах: сума виданого кредиту - 2000,00 гривень, дата надання кредиту - 06.08.2021, строк кредиту - 30 днів (до 04.09.2021), валюта кредиту - UAH, стандартна процента ставка 2,5 % в день або 912,5 % річних, комісія за надання фінансового кредиту - 15% від суми кредиту.

Згідно додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту №42628 від 06.08.2021 сторони погодили наступне : строк кредитування становить 30 днів (з06.08.2021 по 04.09.2021), сума наданого кредиту 2000 грн., сума нарахованих процентів 1500 грн., комісія за надання кредиту 300 грн., загальна вартість кредиту 3800 грн.,/а.с.16-17/.

У розділі договору №7 «Реквізити та підписи сторін» вказано платіжний рахунок позичальника № НОМЕР_2 та його фінансовий номер телефону НОМЕР_1 .

Факт отримання відповідачем коштів підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн» від 29.06.2026 за вих. №207/06, відповідно до якої 06.08.2021 на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 було перераховано кредитні кошти в сумі 2000,00 гривень,/а.с.28/.

Отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується.

Порядок укладання договорів в електронній формі передбачений Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, про зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

У відповідності до ч. 1ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування», договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».

17.02.2022 між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ТОВ «ФК Кеш ту гоу» було укладено договір факторингу № 02-17/02/2022, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Авіра груп» передає (відступає) ТОВ «ФК Кеш ту гоу» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК Кеш ту гоу» приймає належні ТОВ «ФК «Авіра груп» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників,/а.с.18-22/.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 02-17/02/2022 від 17.02.2022 до ТОВ «ФК Кеш ту гоу» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №42628 від 06.08.2021, у розмірі 11700,00 грн, з яких: 2000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 9700,00 грн - прострочена заборгованість за процентами, /а.с.9/.

Щодо доводів відповідача про незаконне нарахування відсотків, штрафів та пені під час проходження військової служби суд зазначає наступне.

Пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17 дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц.

Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.

Згідно довідки (форма-5) командира військової частини НОМЕР_3 від 25.09.2026 старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий у військовій частині НОМЕР_3 , проте у довідці не вказано часових межах перебування відповідача на військовій службі,/а.с.56/.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 є учасником бойових дій, посвідчення видано 28.07.2026,/а.с.55/.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 вказує, що перебуває на військовій службі з 28.11.2025.

Враховуючи періоди, за які ОСОБА_1 згідно договору нараховувались відсотки за користування кредитними коштами (06.08.2021-04.09.2021), суд вважає помилковим посилання представника відповідача на положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Так як, зі змісту наведеної довідки не вбачається періоду перебування ОСОБА_1 на військовій службі, а у своєму відзиві відповідач чітко зазначає що проходить військову службу з 28.11.2025 по теперішній час, відтак, нарахування відсотків за користування кредитними коштами за вказаним договором здійснювалося за період, що передував початку проходження відповідачем військової служби, а тому пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до спірних правовідносин за вказаними кредитними договорами застосуванню не підлягають.

Згідно виписки з особового рахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №42628 від 06.08.2021, станом на 01.06.2026, складає 11700,00 грн, з яких: 2000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 9700,00 грн - прострочена заборгованість за процентами.

Разом з тим, суд не може погодитись із наданою випискою з особового рахунку, зважаючи на наступне.

Як зазначалось вище, пунктами 1.2., 2.1. індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту №42628 від 06.08.2021 погоджено, що кредит надається строком на 30 днів, тобто до 04.09.2021. Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

У Графіку розрахунків та загальної вартості кредиту, який є додатком № 1 до договору про надання фінансового кредиту №42628 від 06.08.2021, передбачено наступне: сума кредиту 2000 грн, проценти за користування кредитом (2,5% в день) 1500 грн, комісія за надання кредиту (15%) 300 грн, а всього 3800 грн.,/а.с.16 (зворот)/.

Разом з тим, хоч і позивач не заявляє вимогу про стягнення з відповідача комісії, проте, суд звертає увагу, що положення договору про сплату комісії за видачу кредиту суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 вказала, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Отже, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що їх нарахування може здійснюватися лише в межах строку кредитування.

За умовами договору №42628 від 06.08.2021 сторони погодили, що кредит надається строком на 30 днів, тобто до 04.09.2021.

У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Суд не погоджується з доводами представника ТОВ «ФК Кеш ту гоу» про те, що, виходячи з умов п. 2.3. укладеного договору, у випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.

Доказів того, що відповідач ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Пунктом 2.3. договору №42628 від 06.08.2021 дійсно передбачено, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. Водночас проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.

За змістом ч. 3, 4 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Визначення у договорі двох строків кредитування призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема позичальником.

Оскільки умови укладеного між сторонами кредитного договору не дають можливості визначити справжній зміст умови правочину щодо строку його дії 30 днів відповідно до п. 1.2 договору (у розділі 1. Предмет та строк дії договору) чи 180 днів відповідно до п. 2.3 цього правочину (у розділі 2. Порядок нарахування процентів та сплати заборгованості за договором), відтак у цьому випадку слід застосувати правило тлумачення contra proferentem.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

Позивач, розраховуючи суму заборгованості, виходив з іншого строку кредитування (п. 2.3 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час як відповідач споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в укладеному правочині двох різних строків кредитування зумовило неясність такої умови договору, як строк кредитування, що в цьому випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а відтак суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Суд виходить також з того, що невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань не може призвести до інших, ніж погоджені сторонами, умов договору (строку кредитування), оскільки зміст п. 2.3 договору, який має регулювати лише порядок нарахування процентів та сплату боргу, прямо суперечить змісту п. 1.3 цього правочину, яким визначено предмет та строк дії договору, та графіку розрахунків, тобто фактично застосовується до позичальника, як штрафні санкції.

Щодо положень договору про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту, суд зазначає наступне.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня2017року у справі №6-2071цс16.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №479/191/17.

З огляду на нікчемність положень кредитного договору №42628 від 06.08.2021 про сплату комісії за видачу кредиту, суд не враховує суму комісії у розмірі 300,00 грн. при визначенні загальної суми заборгованості за кредитом та виходить із суми кредиту 2000,00 грн. і процентів за користування ним у розмірі 1500,00 грн, що загалом становить 3500,00 грн відповідно до Графіку розрахунків та загальної вартості кредиту.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов висновку, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконав, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у сумі 3500,00 грн., що складається з тіла кредиту у сумі 2000,00 грн. та перерахованих відсотків у сумі 1500,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`зану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розглянувши матеріали даної справи, суд приходить до висновку, що заявником надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу. Наявність договірних відносин між адвокатом Пархомчуком С.В. та ТОВ «ФК Кеш ту гоу» підтверджується договором про надання правової допомоги від 01.06.2026, актом про отримання правової допомоги від 07.10.2026, згідно якого ціна адвокатських послуг становить 15500 грн.; платіжною інструкцією №3 12404 від 07.10.2026 про переказ коштів адвокату Пархомчуку С.В. від ТОВ «ФК Кеш ту гоу» у сумі 15500 грн.

Разом з тим, враховуючи, що позов задоволено частково, а також те, що відповідач визначає розмір витрат на правничу допомогу явно завищеним, неспівмірним із складністю справи та не відповідає обсягу наданих адвокатом послуг, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 1000,00 грн судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 796,44 грн., виходячи з розрахунку 3500,00грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 2662,40 грн. (ставка судового збору) : 11700,00 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 796,44 грн., що буде пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1796,44 грн. (796,44 грн. /сплачений судовий збір/ + 1000 грн. /витрати на правничу допомогу/) понесених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш ту гоу» заборгованість за кредитним договором №42628 від 06.08.2021 розмірі 3500,00 гривень (три тисячі п`ятсот гривень, 00 копійок) та 1796,44 гривень (одну тисячу сімсот дев`яносто шість гривень, 44 копійки) понесених судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Кеш ту гоу», код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження - вул. Кирилівська, 82 офіс 7 м. Київ, 04080.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя Курус Р.І.