Рішення № 140848603, 22.10.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11492/26

Провадження № 2/344/6150/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Петришин Р.Р.,

за участі представника позивачів адвоката Куликовця І.М., представника Відповідача 2 прокурора Мосюк Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Івано-Франківської обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (надалі також «позивачі») в особі уповноваженого представника звернулися до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Державної казначейської служби України (надалі «Відповідач 1»), Івано-Франківської обласної прокуратури (надалі «Відповідач 2»), в якому просили:

стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в якості відшкодування моральної шкоди 500 000 гривень;

стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 243 000 гривень в якості відшкодування сум (матеріальна шкода), сплачених ним за правову допомогою отриману під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження;

стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в якості відшкодування моральної шкоди 500 000 гривень;

стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 231 гривень в якості відшкодування сум (матеріальна шкода), сплачених ним за правову допомогою отриману під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.

В обґрунтування позову зазначали, що в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021092080000002 від 19.03.2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, незаконно повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та вручено обвинувальний акт, відносно них незаконно застосовано заходи забезпечення кримінального провадження (обрано запобіжні заходи у виді особистого зобов`язання із покладенням обов`язків).

Зокрема, за результатами розгляду кримінального провадження №42021092080000002 від 19.03.2021 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судами усіх інстанції встановлено їх невинуватість у вчинені інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Загалом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безпідставно перебували під слідством та судом з 08.02.2022 (з дня вручення повідомлення про підозру) по 09.04.2024 року (набрання вироку законної сили), тобто 26 місяців та 1 день. Крім того, у даному провадженні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були обрані заходи забезпечення у виді особистого зобов`язання строком на 2 місяці з покладенням на них відповідних обов`язків.

Як зазначено у позовній заяві, незаконними діями при розслідуванні відносно позивачів кримінального провадження та його подальшого розгляду позивачам було заподіяно моральних страждань, які полягали у значній тривалості перебування під слідством та судом, погіршенні їх майнового становища та завдання шкоди діловій репутації, тривалості обмежень, які застосовувались до них у зв`язку з встановленням заходів забезпечення кримінального провадження, та через це позивачі були обмежені у реалізації своїх звичок та професійних можливостей, погіршились відносин з оточуючими людьми.

На думку позивачів, достатнім розміром морального відшкодування є 500 000 грн. для кожного з них.

Також у позовній заяві зазначено, що позивачі мають право на відшкодування з Державного бюджету України витрат пов`язаних із наданням правової допомоги, як майнової шкоди, а саме ОСОБА_1 243 000 грн. та Федорину 231 000 грн. Потреба в отриманні належної правничої допомоги у позивачів виникла у зв`язку із незаконними діями органу слідства та прокуратури, що полягали у незаконному притягненні позивачів до кримінальної відповідальності, безпідставному врученні їм повідомлення про підозру, обрання запобіжних заходів та направлення до суду обвинувального акту з подальшим доведенням їх вини у злочинах, яких вони не здійснювали, а тому кошти, витрачені позивачами на правничу допомогу, повинні бути відшкодовані у повному обсязі в порядку встановленому чинним законодавством.

Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з викладених у позовній заяві підстав.

Державною казначейською службою України на адресу суду подано відзив на позов, у якому представник просить відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень на позов посилається на те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено покладання відповідальності на Державну казначейську службу України за дії інших органів чи органів місцевого самоврядування. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.

Посилається також на пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 1 січня 2017 року), відповідно до якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується, як стверджує представник, у розмірі 1 600,00 гривень.

На думку представника казначейства, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави.

У відзиві також зазначено, що позивачами не надано жодного доказу, підтверджуючого завдання їм моральної шкоди, у зазначеному у позовній заяві значному грошовому розмірі. Крім того, звертає увагу на те, що позивач в своїй позовній заяві просить стягнути кошти за надання юридичної допомоги. Відповідач 1 вважає таку вимогу безпідставною, виходячи з того, що юридична допомога є правом, а не обов`язком для сторони.

Державною казначейською службою України явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечено, про дату та час судового засідання Відповідача 1 повідомлено належним чином.

Івано-Франківською обласною прокуратурою на адресу суду подано відзив на позов, у якому прокуратура просить у задоволенні позову позивачів у заявленому розмірі відмовити.

Заперечуючи проти позову, прокуратура у відзиві, не заперечуючи фактичних обставин справи, зокрема, притягнення позивачів до кримінальної відповідальності, перебування їх під слідством і судом, вважає позовні вимоги у наведеному розмірі не доведеними та безпідставними. Вважають, що позивачами не доведено заявленої до стягнення моральної шкоди в розмірі по 500 000,00 грн. кожному, не надано достатніх доказів на підтвердження заподіяння страждань у зазначеному розмірі. Позивачами не доведено належними і допустимими доказами фактів погіршення якості їх життя й необхідності докладання додаткових зусиль для його організації. Не доведено також, що такі факти перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із притягненням їх до кримінальної відповідальності. Не доведено, що заявлений до відшкодування розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності і є співмірним із завданою шкодою.

Розмір заявленої позивачами моральної шкоди, як зазначено у відзиві прокуратури, значно перевищує один розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування позивачів під слідством, однак позивачами не надано достатніх доказів, які б підтверджували заподіяння моральних страждань саме в зазначеному ними розмірі. Незважаючи на скарги у тексті позовної заяви на погіршення відносин з оточуючими, репутаційні втрати, порушення нормальних життєвих зв`язків, фактичних доказів, які підтверджують указані обставини, позивачами, за твердженням прокурора, не надано.

Також у відзиві на позов прокурор звертає увагу на те, що на досудовому слідстві та під час судового розгляду позивачі не перебували під вартою. Обраний запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, який є найменш обтяжливим, був чинним лише 2 місяці, і після 15.04.2022 року не продовжувався. Жодним рішенням компетентного органу дії органів досудового слідства та прокуратури в ході розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визнавалися протиправними чи незаконними.

За таких обставин, на думку прокуратури, відсутні підстави для розрахунку розміру моральної шкоди в розмірі, значно більшому від мінімального рівня, визначеного законом.

Стосовно вимог про стягнення на користь позивачів витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні прокурор у відзиві посилається на те, що у наданих позивачами договорах про надання правової допомоги, укладених з адвокатським об`єднанням, не зазначено характеру правової допомоги, яка надавалася позивачам та у якій справі, відсутні будь-які посилання на кримінальне провадження №42021092080000002. Надані до матеріалів справи акти виконаних робіт, підписані сторонами, не містять переліку виконаних робіт та їх обсягу, а звіти, складені головою адвокатського об`єднання, та не підписані позивачами, містять перелік робіт без зазначення кількості годин, витрачених на їх виконання. враховуючи, що договором встановлено погодинну оплату роботи адвоката, відсутність вказаної інформації свідчить про недоведеність вартості та обсягу наданих послуг. Позивачами , за твердженнями прокурора, не надано доказів виконання адвокатом того обсягу робіт, що зазначені у звітах, зокрема, подачі відповідних процесуальних документів, кількості та тривалості судових засідань, участі в них адвоката.

В судовому засіданні прокурор просила в задоволенні позову в заявленому розмірі відмовити.

Проаналізувавши пояснення представника позивачів, представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Слідчим відділом ВП №1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42021092080000002 від 19.03.2021 року за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст.362, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 365-2 КК України.

В рамках даного кримінального провадження 08.02.2022 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у пособництві в несанкціонованій зміні інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі, вчиненій особою, яка має право доступу до неї, за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло значну шкоду інтересам держави та охоронюваним законом правам та інтересам юридичної особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 362 КК України, та у пособництві у зловживанні повноваженнями державним реєстратором, тобто особою, яка здійснює професійну діяльність, пов`язану із наданням публічних послуг, з метою отримання неправомірної вигоди, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам юридичної особи, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 365-2 КК України.

Також, 08.02.2022 року в межах вказаного кримінального провадження №42021092080000002 ОСОБА_2 було вручено повідомлення про підозру у вчинення умисних дій, які виразились у несанкціонованій зміні інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі, вчиненій особою, яка має право доступу до неї, за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло значну шкоду інтересам держави та охоронюваним законом правам та інтересам юридичної особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України, та у зловживанні повноваженнями державним реєстратором, тобто особою, яка здійснює професійну діяльність, пов`язану із наданням публічних послуг, з метою отримання неправомірної вигоди, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам юридичної особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України.

15.02.2022 року ухвалою слідчого судді слідчого судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у справі №352/1366/21 за результатами розгляду клопотання слідчого ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання строком на два місяці (до 15.04.2022 року) та на покладено наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;

- повідомляти слідчого про зміну свого місця проживання.

15.02.2022 року ухвалою слідчого судді слідчого судді Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у справі №352/1366/21 за результатами розгляду клопотання слідчого ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання строком на два місяці (до 15.04.2022 року) та на покладено наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;

- повідомляти слідчого про зміну свого місця проживання.

29.03.2022 року у кримінальному провадженні №42021092080000002 від 19.03.2021 року старшим слідчим слідчого відділу ВП №1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області Гожа Д.Р., за погодженням прокурора Івано-Франківської окружної прокуратури Неміша В.Р. було складено обвинувальний акт та скеровано його на розгляд до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області (справа №352/1366/21).

16.11.2023 року у справі №352/1366/21 Тисменицьким районним судом Івано-Франківської області було постановлено виправдувальний вирок, згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватим у вчинені інкримінованих їм кримінальних правопорушень та виправдано у зв`язку з недоведеністю наявності в їх діяннях складів кримінальних правопорушень.

Прокуратурою даний вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16.11.2023 року було оскаржено в апеляційному та, згодом, касаційному порядку.

Так, ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.04.2024 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення, а вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16.11.2023 року без змін.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховним Судом 14.10.2025 року було винесено постанову, якою у задоволенні касаційної скарги відмовлено, а ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09.04.2023 року залишено без змін.

Таким чином, за результатами розгляду кримінального провадження №42021092080000002 від 19.03.2021 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судами трьох інстанцій встановлено їх невинуватість у вчинені інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

Загалом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували під слідством та судом з 08.02.2022 (день вручення повідомлення про підозру) по 09.04.2024 року (набрання вироком законної сили), тобто 26 місяців та 1 день. Крім того, у даному провадженні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були обрані заходи забезпечення у виді особистого зобов`язання строком на 2 місяці з покладенням на них відповідних обов`язків.

Посилаючись на безпідставність перебування під слідством і судом, незаконність притягнення до кримінальної відповідальності, позивачі звернулися до суду з даним цивільним позовом.

Частиною 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (надалі «ЦПК України») передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (надалі «ЦК України») кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Частинами 1-3 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі «Закон № 266/94-ВР»).

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР виникає в особи в разі постановлення виправдувального вироку суду.

Отже, постановлення виправдувального вироку суду є офіційною констатацією незаконності повідомлення особі про підозру, підтверджує протиправність її кримінального переслідування та дає право особі на відшкодування шкоди згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

До подібних висновків у аналогічних правовідносинах (однак, за наявності такої підстави, як закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати) дійшов Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі № 333/8394/23.

У спірних правовідносинах Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували під слідством та судом з 08.02.2022 (день вручення повідомлення про підозру) по 09.04.2024 року (набрання вироком законної сили), тобто 26 місяців та 1 день. Крім того, у даному провадженні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були обрані заходи забезпечення у вигляді особистого зобов`язання строком на 2 місяці з покладенням на них відповідних обов`язків.

Щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судом постановлено виправдувальний вирок.

Відтак, Суд вважає, що представником позивачів доведено їх право на відшкодування завданої їм моральної та матеріальної шкоди у зв`язку з незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема:

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (частина 1 статті 4 Закону №266/94-ВР).

За частиною п`ятою та шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі, гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

При цьому, законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд під час вирішення цього питання має керуватись таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зробила висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має керуватися таким розміром мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.

Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Отже, при визначені розміру мінімальної шкоди слід керуватися розміром мінімальної заробітної плати, що діє під час розгляду справи, а саме на час ухвалення остаточного рішення по справі.

Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2026 року в розмірі 8647 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) звернула увагу, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

В постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 333/8394/23 зроблено висновок про те, що у статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У контексті статті 13 Закону № 266/94-ВР застосовуються положення статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечатиме принципу правової визначеності. Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР суд має керуватися встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати, а не розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду.

У постановах Верховного Суду від 05 серпня 2025 року в справі № 710/228/24, від 05 березня 2025 року в справі № 166/789/24, від 10 березня 2025 року в справі № 613/25/24, від 09 квітня 2025 року в справі № 757/1549/21-ц, від 12 листопада 2025 року в справі № 371/893/23, від 15 січня 2026 року в справі № 607/24623/24 та інших зазначено, що Законом № 266/94-ВР не передбачено можливість запровадження Законом про держбюджет на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду. Закон № 266/94-ВР є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни до вказаного закону не вносилися. Отже, стаття 8 Закону про держбюджет у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР.

У контексті зазначеного вище Судом відхиляються зазначені у відзиві на позов доводи представника казначейства про необхідність застосування при обрахунку розміру моральної шкоди величини на рівні 1600,00 грн.

Враховуючи встановлені Судом обставини справи, особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивачів, тривалість перебування позивачів під слідством (26 місяців і 1 день), розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення у справі, ймовірну глибину душевних страждань позивачів, а також засади розумності, виваженості та справедливості, Суд вважає, що достатнім для компенсації позивачам негативних наслідків морального характеру є розмір відшкодування у розмірі по 224 510,23 грн. кожному, що відповідає принципам розумності і справедливості.

Розмір завданої позивачам моральної шкоди, визначеної судом по 224 510,23 грн. кожному відповідає мінімальному розміру моральної шкоди і у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом для позивачів як осіб, що мають право на відшкодування шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР.

При цьому, в ході розгляду справи стороною позивачів за допомогою належних засобів доказування не доведено заявленого до відшкодування розміру моральної шкоди саме у 500 000,00 грн. кожному з позивачів. Будь-які докази моральних страждань чи інших негативних змін у житті позивачів, які б свідчили про обґрунтованість розміру моральної шкоди саме 500 000,00 грн. в матеріалах справи відсутні.

Зокрема, представником позивачів не наведено належних мотивів, з яких слід дійти висновку про визначення саме такого розміру відшкодування моральної шкоди (в сумі по 500 000,00 грн.), не доведено, що такий розмір відшкодування у конкретних правовідносинах відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності, а також не надано належних доказів щодо характеру та інтенсивності моральних страждань позивачів, негативного впливу кримінального переслідування на їх професійну діяльність, репутацію та звичний спосіб життя.

У зв`язку з цим Суд вважає, що стягнення з держави на користь позивачів відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі по 224 510,23 грн. кожному є належним способом відшкодування та компенсації завданої позивачам моральної шкоди внаслідок їх незаконного кримінального переслідування.

В іншій частині вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення з держави відшкодування сум (матеріальна шкода), сплачених ним за правову допомогою отриману під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог в цій частині представником позивачів надано суду належним чином завірені копії наступних документів:

- договір про надання правової допомоги від 14.03.2022 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Вест Партнерс» та ОСОБА_1 (а.с.88);

- договір про надання правової допомоги від 14.02.2022 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Вест Партнерс» та ОСОБА_2 (а.с.89);

- додаток №1 до договору від 14 березня 2022 року, яким визначено вартість наданих юридичних послуг (а.с.90);

- акт №1 виконаних робіт (послуг) до договору про надання правової допомоги від 14.03.2022 року, підписаний 12.05.2022 року головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» та ОСОБА_1 (а.с.90 зворот);

- акт №2 виконаних робіт (послуг) до договору про надання правової допомоги від 14.03.2022 року, підписаний 16.11.2023 року головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» та ОСОБА_1 (а.с.91);

- акт №3 виконаних робіт (послуг) до договору про надання правової допомоги від 14.03.2022 року, підписаний 13.12.2024 року головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» та ОСОБА_1 (а.с.91 зворот);

- акт №4 виконаних робіт (послуг) до договору про надання правової допомоги від 14.03.2022 року, підписаний 14.10.2025 року головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» та ОСОБА_1 (а.с.92);

- додаток №1 до договору від 14 лютого 2022 року, яким визначено вартість наданих юридичних послуг (а.с.90);

- акт №1 виконаних робіт (послуг) до договору про надання правової допомоги від 14.02.2022 року, підписаний 16.11.2023 року головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» та ОСОБА_2 (а.с.93 зворот);

- акт №2 виконаних робіт (послуг) до договору про надання правової допомоги від 14.02.2022 року, підписаний 13.12.2024 року головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» та ОСОБА_2 (а.с.94);

- акт №3 виконаних робіт (послуг) до договору про надання правової допомоги від 14.02.2022 року, підписаний 14.10.2025 року головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» та ОСОБА_2 (а.с.94 зворот);

- звіт про виконану роботу за надання правової допомоги ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42021092080000002 від 19.03.2021 року щодо відсторонення від посади за період з 14 березня 2022 року по 12 травня 2022 року (а.с.95), підписаний головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» на загальну суму 12 000,00 грн.;

- звіт про виконану роботу за надання правової допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №42021092080000002 від 19.03.2021 року за період з 14 лютого 2022 року по 16 листопада 2023 року у Тисменицькому районному суді Івано-Франківської області (а.с.96-97), підписаний головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» на загальну суму 358 50,00 грн.;

- звіт про виконану роботу за надання правової допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №42021092080000002 від 19.03.2021 року за період з 17 листопада 2023 року по 13 грудня 2024 року у Івано-Франківському апеляційному суді (а.с.98), підписаний головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» на загальну суму 52 500,00 грн.;

- звіт про виконану роботу за надання правової допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №42021092080000002 від 19.03.2021 року за період з 14 грудня 2024 року по 14 жовтня 2025 року у Верховному Суді (а.с.99), підписаний головою адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» на загальну суму 51 000,00 грн.;

- платіжна інструкція від 04.06.2026 року та квитанція про оплату ОСОБА_1 на рахунок адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» суми 243 000,00 грн. з відповідним призначенням платежу (а.с.100, 101),

- платіжна інструкція від 22.05.2026 року з квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» про оплату ОСОБА_2 на рахунок адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» суми 120 000,00 грн. з відповідним призначенням платежу (а.с.102-103),

- платіжна інструкція від 22.05.2026 року з квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» про оплату ОСОБА_2 на рахунок адвокатського об`єднання «Вест Партнерс» суми 111 000,00 грн. з відповідним призначенням платежу (а.с.102 зворот-103),

Отже, загалом ОСОБА_1 на рахунок адвокатського об`єднання було сплачено кошти за надання правничої допомоги в сумі 243 000,00 грн., а ОСОБА_2 231 000,00 грн.

Вказані суми позивачі просять стягнути з державного бюджету на їх користь.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 727/7635/21 (провадження № 61-8814св22).

Згідно із пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

До правової допомоги належать консультації, роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) вказано, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2026 року у справі № 522/1821/23 (провадження № 61-13672св25) зауважив, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

У Кримінальному процесуальному кодексі України визначено, що юридична допомога у кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.

Визначені Законом № 266/94-ВР та сплачені громадянином витрати у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 740/463/22).

Передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону №266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) .

Отже, визначені Законом № 266/94-ВР суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), а також у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18) та від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі на відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і таке право виникає на підставі прямої вказівки закону.

Верховний Суд у постановах від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18), від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22) зробив такі висновки:

- передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги;

- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено;

- виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому припинено з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР для вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України;

- понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями тощо.

Правові висновки про те, що особа, кримінальне переслідування якої припинено з реабілітуючих підстав, має право звернутися до суду цивільної юрисдикції з позовом про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР сум, сплачених нею у зв`язку з наданням юридичної (правничої) допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, з посиланням на статтю 1176 ЦК України, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21), від 04 червня 2025 року у справі № 501/2878/23 (провадження № 61-17214св24), від 17 грудня 2025 року у справі № 554/4674/21 (провадження № 61-5477св23) та інших.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надається договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 336/3604/20 (провадження № 61-13843св21) вказав, що підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування може бути лише відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат.

Надані представником позивачів в даній цивільній справі документи є належним чином оформлені, підтверджують факт надання особою, яка є адвокатом, та отримання позивачами правничої допомоги.

Доводи прокурора про неналежне оформлення наданих документів, відсутність у договорах про надання правової допомоги конкретного номеру кримінального провадження не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують факту надання позивачам правничої допомоги.

Крім того, в силу принципу змагальності сторін, який закріплений процесуальним законом, саме на відповідачів у даній справі покладено обов`язок спростувати факт отримання позивачами правничої допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду справи, як і сплачений за надання такої правничої допомоги розмір коштів.

Разом з тим, як зазначено Верховним Судом у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 761/38998/23 (провадження № 61-11057св25):

«Чинне процесуальне законодавство України не встановлює вичерпного переліку доказів, які необхідно подати суду для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак покладає на сторону обов`язок довести факт надання правничої допомоги та її вартість.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до загальних засад цивільного судочинства та вимог процесуального закону, закріплених, зокрема, у статтях 76-78, 81, 83, 84, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, суд, вирішуючи спір, зобов`язаний установити всі обставини, що мають значення для справи, надати їм належну правову оцінку та оцінити всі докази у їх сукупності. Без виконання цих процесуальних дій ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення є неможливим.

Верховний Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, наданої особі під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, входять до предмета доказування у справах цієї категорії та мають бути належним чином підтверджені допустимими доказами.

Разом із тим суд апеляційної інстанції, не дослідивши належним чином подані сторонами докази, не з`ясував, чи дійсно заявлені позивачем витрати були понесені у зв`язку з наданням йому правничої допомоги саме у кримінальному провадженні № 42016050000000130, а також не перевірив, чи належать зазначені позивачем послуги до видів адвокатської діяльності та правничої допомоги, визначених статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які були спрямовані на забезпечення захисту його прав та інтересів як підозрюваного й обвинуваченого у кримінальному провадженні, припиненому з реабілітуючих підстав.

Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки поданим позивачем договорам про надання правничої допомоги, актам виконаних робіт, платіжним документам та іншим доказам на підтвердження фактичного понесення відповідних витрат, а також не встановив їх необхідності, обсягу та зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням позивача».

В рамках даної цивільної справи представником позивачів на підтвердження факту надання правничої допомоги, пов`язаної із захистом Петріва В.І. та ОСОБА_2 , надано, як вже було зазначено, належні докази.

Однак, Суд вважає, що обґрунтованості заявленого до відшкодування розміру правничої допомоги в розмірі 243 000,00 грн. та 231 000,00 грн. представником позивачів не доведено.

Зокрема, надані звіти про виконану роботу за надання правової допомоги містять опис наданих послуг та їх вартість, однак без зазначення кількості годин, витрачених для даних послуг.

Суд також враховує, що у кримінальній справі №352/446/22, як і на досудовому розслідуванні відповідного кримінального провадження, обох позивачів захищав один і той самий захисник.

Крім того, стороною позивачів не обґрунтовано взаємозв`язку окремих наданих послуг (наприклад, здійснена адвокатом тричі підготовка та подання клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, підготовка клопотання про порядок дослідження доказів ) із їх необхідністю саме для захисту позивачів, як і не доведено, що такі клопотання були обґрунтовані стороною захисту та задоволені судом.

Також, зі змісту вказаного звіту вбачається, що стороною захисту було тричі підготовлено клопотання про визнання доказів недопустимим, однак, як випливає зі змісту вироку (сторінка 34 вироку суду першої інстанції) такі клопотання було відхилено судом.

Суд не заперечує права сторони захисту на подання до суду відповідних клопотань, доказування їх обґрунтованості, як і не виснує, що саме обґрунтованість заявлених клопотань та їх задоволення судом є підставою для обґрунтованості вартості правничої допомоги, однак при вирішенні питання про стягнення з держави на користь виправданої особи витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні суд у відповідній цивільній справі зобов`язаний керуватися принципом розумності, співмірності та необхідності (доцільності) відповідних застосованих форм правничої допомоги для захисту саме особи, а не, наприклад, для збільшення кількості поданих захисником процесуальних заяв чи клопотань.

Крім того, в пункті 13 звіту про виконану роботу (а.с.96-97) зазначено про таку послугу як «вивчення матеріалів кримінального провадження» на суму 90 000,00 грн., однак не обґрунтовано, чим було зумовлено необхідність вивчення адвокатом матеріалів кримінального провадження вже на стадії судового розгляду кримінальної справи, за умови, що при відкритті стороною обвинувачення стороні захисту матеріалів кримінального провадження (ст. 290 КПК України) адвокат зобов`язаний був ознайомитися зі всіма матеріалами кримінального провадження.

Суд зауважує, що згідно наданих платіжних документів позивачами було оплачено на рахунок адвокатського об`єднання суми, які заявлено до стягнення за даним позовом, як матеріальну шкоду, однак для стягнення саме конкретних сплачених сум необхідно довести, що вони є об`єктивно необхідними саме для здійснення захисту виправданих осіб.

Сам по собі факт оплати відповідних сум не є автоматичною підставою для їх стягнення з держави у спірних правовідносинах.

Такі суми мають бути підтверджені не лише документально платіжними інструкціями, а їх розмір має бути об`єктивно виправданим у конкретній кримінальній справі.

У зв`язку з цим, Суд вважає, що принципу справедливості та розумності буде відповідати стягнення з державного бюджету на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн. матеріальної шкоди, пов`язаної з понесенням витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, а на користь ОСОБА_2 140 000,00 грн. аналогічної матеріальної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, пов`язаної з понесенням витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні слід відмовити.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголосив, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23 від 10 листопада 2023 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивачів є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. 56 Конституції України, ст.ст. 16, 22, 23, 1166, 1167, 1176 Цивільного Кодексу України, Закону України від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Івано-Франківської обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 :

224 510,23 грн. в якості відшкодування моральної шкоди та

150 000,00 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, як суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 :

224 510,23 грн. в якості відшкодування моральної шкоди та

140 000,00 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, як суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.