Рішення № 140846679, 21.10.2026, Тернівський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 194/1104/26

Номер провадження № 2/194/1173/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м.Тернівка

Тернівський міський суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Хоменка Д.Є., за участю секретаря судового засідання Клімової Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою представника позивача адвоката Ілющенко Анни Анатоліївни (Дніпропетровська обл. с. Слобожанське вул. Героїв України буд. 27), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (юридична адреса: Дніпропетровська область м. Павлоград вул. Соборна буд. 76) про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Позивач посилається на те, що він під час роботи в небезпечних тяжких шкідливих умовах у вугільній промисловості у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з ним стався страховий випадок та він захворів на професійні захворювання,

17.02.2020 року позивача було звільнено у зв`язку з невідповідністю стану здоров`я виконуваній роботі.

Відразу після звільнення з роботи позивач був вимушений постійно лікуватись, що пов`язано майже безперервними відвідуваннями лікарів, закладів охорони здоров`я, обстежень, здавань аналізів, стаціонарними лікуваннями, відстоювання в чергах, тощо.

За висновком МСЕК від 20.04.2021 р. позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності та 50 % втрати працездатності. На сьогоднішній день встановлено 55% втрати працездатності до 10.10.2028 р.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач просить стягнути з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» 200000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

19.06.2026 р. представник відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подав до суду відзив на позовну заяву. У відзиві на позов представник відповідача просить задовольнити частково позовні вимоги, а саме: 1 тис. грн.. за відсоток втрати працездатності у розмірі 50 %, які виплачувати позивачеві ауїтетними щомісячними платежами протягом 3 місяців. На обґрунтування заперечень зазначив, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, відсутні факти встановлення причинного зв`язку між виникненням хронічного захворювання та діями відповідача, позивач вільно обрав працю, позивачем не надано належних та допустимих доказів фізичного та морального страждання.

Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 09.06.2026 р. було відкрито провадження по справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в прохальній частині позовної заяви просила розглядати справу без участі сторони позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи справу суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами у зв`язку з відшкодуванням моральної шкоди, регулюються ст.237-1 КЗпП України.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідно до трудової книжки, позивач перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та 17.02.2020 р. був звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає подовженню даної роботи п. 2 ст. 40 КЗпП України. ( а.с. 8-10)

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем також надано акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12.08.2020 р., відповідно до якого встановлено наявність у позивача хронічного професійного захворювання, що виникло внаслідок тривалого впливу шкідливих виробничих факторів під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача.( а.с.11-12)

Судом досліджено довідку до акту огляду МСЕК № 139702, відповідно до якої ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності з 01.10.2021 р. до 01.10.2023 р. (а.с.13)

Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 27.10.2021 р. серії 12 ААА № 001471, складеною на підставі акта огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) № 1529, позивачу встановлено втрату професійної працездатності 50 відсотків у зв`язку з професійним захворюванням та ІІІ групу інвалідності. ( а.с. 13)

Відповідно до виписки з акта МСЕК № 230989 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 14.09.2020 р. до 01.10.2021 р.(а.с.22)

Згідно з випискою з акта МСЕК № 139702 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 01.10.2021 р. до 01.10.2023 р.(а.с.23)

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 552268 позивачу встановлено третю групу інвалідності з 01.10.2023 р. до 01.10.2025 р. ( а.с. 14)

Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 26.09.2023 р. серії 12 ААА № 141813, складеною на підставі акта огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) № 1111, позивачу встановлено втрату професійної працездатності 50 відсотків у зв`язку з професійним захворюванням та ІІІ групу інвалідності. ( а.с. 14)

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 10.11.2025 р. № 135/25/3678/В під час переогляду ОСОБА_1 було встановлено повторно 55 відсотків втрати професійної непрацездатності та 3 групу інвалідності з переоглядом 01.10.2028 р. ( а.с.15-16).

Згідно з індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю № 950 від 26.09.2023 року, складеною Дніпропетровським обласним центром медико-соціальної експертизи, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності. У програмі зазначено, що причиною інвалідності є професійне захворювання, а категорія професійної діяльності прохідник. Також у документі наведено клініко-функціональні діагнози за МКХ-10: M54.10, M15.00, J44.80, H90.00. Строк дії програми визначено до 01.10.2025 року. У документі також зазначено, що реабілітаційний потенціал особи є середнім, а мета реабілітації полягає у відновленні порушених функцій та зменшенні обмежень життєдіяльності. (а.с.17-20)

Наданою до матеріалів справи випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 09.01.2026 р. підтверджується, що позивач проходив лікування у зв`язку із захворюваннями, пов`язаними з умовами праці.. ( а.с.21)

Надаючи правову оцінку правовідносинам у справі, суд виходить з наступного.

Згідно до ч.3 ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу. При використанні праці домашніх працівників створення належних, безпечних і здорових умов праці покладається на сторони трудового договору. Домашній працівник має право відмовитися від виконання важких робіт, робіт із шкідливими чи небезпечними умовами праці.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, що запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань у працівників.

Статтею 158 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний вживати заходів для полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження сучасних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, кращого досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості і загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Роботодавець зобов`язаний вживати заходів для забезпечення безпеки і захисту фізичного та психічного здоров`я працівників, здійснювати профілактику ризиків та напруги на робочому місці, проводити інформаційні, навчальні та організаційні заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню).

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Згідно ст.1 Гірничого закону України, шахта - це гірниче підприємство з видобування корисних копалин (вугілля, солей тощо) підземним способом.

Праця шахтарів супроводжується великим ризиком і характеризується низкою особливостей. Оскільки зсуви порід і обвали лишаються частим явищем, відбивання, відкачування, транспортування руди по штреках і штольнях, а також кріпильні роботи пов`язані з небезпекою для здоров`я. Основними виробничими шкідливостями, які характеризують умови праці шахтарів, є несприятливі метеорологічні умови, пил і токсичні гази, шум і вібрація, недостатнє освітлення.

Тобто, робота в шахті є роботою з небезпечними та шкідливими умовами праці, а саме це виробничі процеси та (або) види робіт, що супроводжуються об`єктивними факторами, які створюють загрозу для здоров`я та життя працівників.

Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Таким чином, судом встановлено, що позивач отримав ушкодження здоров`я під час виконання ним трудових обов`язків у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», а тому наявні у зв`язку з цим підстави, передбачені статтями 153, 237-1 Кодексу законів про працю України, для відшкодування моральної шкоди.

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 12.08.2020 р. форма П-4, фактично не передбачено вини роботодавця у заподіянні шкоди, хоча встановлено існування шкідливих умов праці, у виді тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого(пил, маса вантажу, рівень шуму, температура повітря та вологість), що були причиною виникнення професійного захворювання.

Однак, ця обставина не може бути підставою для відмови в позові ОСОБА_1 до роботодавця, оскільки, як це випливає з аналізу норм частини 2 статті 153, статті173, частини 1 статті 237-1 Кодексу законів про працю України, до числа умов виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди відносяться наявність моральних страждань працівника або втрати нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника вживати додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, вина роботодавця не є умовою настання такого виду юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає, що під час розгляду справи встановлено, що моральну шкоду позивачу заподіяно з вини відповідача внаслідок виконання ним трудових обов`язків в небезпечних та шкідливих умовах праці.

Зокрема, відповідач зазначає, що важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва не є достатньою підставою для покладення на підприємство обов`язку відшкодувати моральну шкоду. Також у відзиві наведено доводи про те, що позивач, укладаючи трудовий договір, був ознайомлений з умовами праці, їх шкідливим впливом на здоров`я та можливими негативними наслідками, а тому свідомо погодився працювати у відповідних умовах. Крім того, відповідач посилається на відсутність доказів порушення вимог охорони праці та притягнення посадових осіб підприємства до адміністративної відповідальності, а також вважає недоведеним заявлений розмір моральної шкоди. Відповідач також зазначає, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд повинен керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності, а компенсація має бути достатньою для відшкодування завданих позивачу моральних страждань, але не повинна призводити до його безпідставного збагачення. Оцінюючи наведені заперечення, суд вважає, що вони підлягають урахуванню під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру, однак не є безумовною підставою для відмови в задоволенні позову. Обізнаність працівника про умови праці та укладення ним трудового договору не позбавляють його права на відшкодування моральної шкоди за наявності передбачених законом підстав. Відсутність притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної відповідальності також не є самостійним доказом відсутності моральної шкоди.

Крім того, Верховний Суд зазначав, що індивідуальна програма реабілітації має рекомендаційний характер і сама по собі не визначає обсяг порушених прав чи наявність моральної шкоди.

Тому аргумент відповідача про відсутність у рекомендаціях потреби в ліках, оперативному лікуванні чи психологічній реабілітації не є достатньою підставою для висновку про відсутність моральних страждань, завданих професійним захворюванням та втратою професійної працездатності.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що отримання позивачем, під час виконання ним професійних обов`язків на підприємствах відповідача, ушкодження здоров`я, за наслідком якого виникла втрата професійної працездатності, відбулось у зв`язку з незабезпеченням належних та безпечних умов праці з боку роботодавця, внаслідок чого позивачу було спричинено моральні страждання у вигляді фізичних та душевних страждань, тому така моральна шкода має відшкодовуватись за рахунок роботодавця, яким є відповідач по справі.

Згідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 25.05.2001 року)(далі за текстом також Пленум) заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Відповідно до частини 3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Доказами, наявності факту заподіяння позивачу моральної шкоди є Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12.08.2020 року, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 , що беззаперечно вплинуло на моральний стан позивача.

Крім того, суд визнаючи заподіяння позивачу моральної шкоди бере до уваги рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004, в якому зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричиняє порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я, тощо.

На основі аналізу приведених вище доказів, суд вважає, що вина відповідача у спричинені позивачеві моральної шкоди внаслідок пошкодження здоров`я є доведеною, що є підставою для задоволення позову.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди саме в розмірі 200000,00 грн., то суд приходить висновку, що така сума належним чином не вмотивована та є завищеною.

Враховуючи глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров`я, ступінь втрати ним професійної працездатності, судової практики у даній категорії спорів, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 55 000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Доводи відповідача, з приводу того, що позивач не надав обґрунтований розрахунок моральної шкоди, а також не надав підтвердження спричинення йому моральної шкоди внаслідок шкідливих умов праці не заслуговують на увагу, так як в п.4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004р. зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності вже спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Водночас згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Визначена судом сума моральної шкоди 55 000 грн. перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня 2026 року (8647 грн.), тому ця сума підлягає стягненню з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Згідно ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогою немайнового характеру та від сплати судового збору звільнений на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог(55 000грн.*100/200000,00грн.=27,5%, 27,5%*1331,20грн.=366,08грн.), тобто в сумі 366 грн. 08 коп.

Керуючись ст.ст.263-265,273 ЦПК, на підставі ст.ст.173, 237-1 КЗпП України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача адвоката Ілющенко Анни Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду внаслідок отримання професійного захворювання в сумі 55000 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір в сумі 366 грн. 08 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля», 51400 Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 76, ЄДРПОУ 00178353.

Суддя Хоменко Д.Є.