Рішення № 140841886, 07.10.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4775/25

Провадження № 2/161/901/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.

при секретарі судового засідання Хилько О.В.

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Денисюк І.О.,

представник третьої особи - Христюк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

14.03.2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області із позовною заявою до відповідача, Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12022035580000668 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (не виконання вказівок слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області, не проведення слідчих дій, не прийняття процесуальних рішень, винесення постанов про закриття кримінального провадження, які в подальшому були скасовані слідчим суддею Луцького міськрайонного суду Волинської області), що здійснюється Луцьким РУП ГУНП у Волинській області, що в цілому призводить до затягування досудового розслідування та має наслідком бездіяльність відповідача і завдання внаслідок цього моральної шкоди. Моральна шкода спричинена внаслідок неодноразового скасування судами постанов дізнавача про закриття кримінального провадження № 12022035580000668 від 10.06.2022 року, а також тривалим розслідуванням даної кримінальної справи та не притягненням, за весь цей час, винної особи до відповідальності.

На підставі викладеного, позивач просить суд: визнати протиправною діяльність і бездіяльність при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022035580000668; стягнути з Луцького РУП ГУНП у Волинській області на його користь 1000000,00 грн. відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_2 від 01.04.2025 року вищезазначену позовну заяву було прийнято до свого провадження і справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Розпорядженням керівника апарату Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.04.2025 року № 104/01-06 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку зі звільненням у відставку судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_2 , здійснено повторний автоматизований розподіл вищезазначеної цивільної справи між суддями, відповідно до якого дану справу передано для розгляду судді Смоковичу М.В.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.05.2025 року вищезазначену справу суддею Смоковичем М.В. було прийнято до свого провадження, а позовну заяву ОСОБА_1 до Луцького РУП ГУНП у Волинській області про відшкодування моральної шкоди було залишено без руху.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06.05.2026 року продовжено розгляд справи та призначено підготовче засідання.

12.05.2025 року відповідач, Луцький РУП ГУНП у Волинській області, направив до суду свої заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що не є належним відповідачем у справі, так як не має статусу юридичної особи, а є територіальним підрозділом Головного управління Національної поліції у Волинській області.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.06.2025 року було задоволено клопотання позивача та замінено неналежного відповідача, Луцький РУП ГУНП у Волинській області, на належного відповідача, ГУНП у Волинській області.

08.07.2026 року від відповідача, ГУНП у Волинській області, надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обгрунтування своїх заперечень зазначає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, так як позивачем не доведено факт бездіяльності органу досудового розслідування при розслідуванні кримінального правопорушення, де позивача визнано потерпілим, яка (бездіяльність) призвела до порушень прав позивача, як учасника кримінального провадження, або ж вказувала на відсутність комунікації між позивачем та дізнавачем та не повідомлення останнього про хід розслідування та прийняття процесуальних рішень у вказаному кримінальному провадженні. Також вказує, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів не є беззаперечним доказом їх неправомірності. Скасування постанов слідчого свідчить про реалізацію позивачем передбаченого права на оскарження рішень та дій поліцейських і не є безумовним доказом їх неправомірності та спричинення внаслідок цього моральної шкоди. Крім цього зазначає, що сума відшкодування має бути обгрунтованою з посиланням на докази та фактичні обставини справи, наведено відповідні розрахунки, проте, позивачем, при визначенні суми стягнення, зазначені обставини не враховано, засади розумності та справедливості, як того вимагає ч. 3 ст. 23 ЦК України, не дотримано.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.08.2025 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області.

23.07.2025 року позивач, ОСОБА_1 , подав до суду відповідь на відзив, обгрунтування якої, за своєю суттю, збігаються з обгрунтуваннями, які зазначені останнім у поданій ним позовній заяві.

12.09.2025 року третя особа, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, подала до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що позивачем, під час звернення до суду з скаргами на постанови дізнавача про закриття кримінального провадження, було реалізовано свої процесуальні права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження. Сама по собі незгода позивача з процесуальними рішеннями, прийнятими посадовими особами органів досудового розслідування, які оскаржувалися ним в порядку, передбаченому КПК України, та їх подальше скасування судом, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Крім цього вказує, що позивачем не обгрунтовано розмір моральної шкоди.

08.10.2025 року позивач, ОСОБА_1 , подав до суду заперечення на пояснення третьої особи, обгрунтування яких, за своєю суттю, збігаються з обгрунтуваннями, які зазначені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 25.11.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що він працює у Луцькому РУП ГУНП у Волинській області на посаді дізнавача. Зазначив, що він проводить розслідування у кримінальному провадженні, яке було 10.06.2022 року внесено до ЄРДР № 12022035580000668, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, в якому ОСОБА_1 має статус потерпілого. За час досудового розслідування в даному кримінальному провадженні ним було здійснено ряд процесуальних дій на відшукання осіб, причетних до вчинення даного кримінального правопорушення, а саме проведено судово-медичну експертизу, допитано свідків, тощо. Крім цього зазначив, що ним дійсно неодноразово виносилися постанови про закриття кримінального провадження, які в подальшому було скасовано ухвалами слідчих суддів та на даний час кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування. Зазначив, що всі клопотання, які йому надходили від потерпілого ОСОБА_1 ним були розглянуті та результати розгляду у той чи інший спосіб вручалися останньому, як і вручалися йому постанови про закриття кримінального провадження.

Позивач, ОСОБА_1 , в судовому засіданні просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, які зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача, ГУНП у Волинській області, Денисюк І.О., проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Христюк А.В., проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, які зазначені у письмових поясненнях на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 10.06.2022 року Луцьким РУП ГУНП у Волинській області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022035580000668 за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, а саме завдання йому тілесних ушкоджень, яке кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 125 КК України. Здійснення досудового розслідування доручено сектору дізнання Луцького РУП ГУНП у Волинській області.

За результатами досудового розслідування 28.06.2022 року дізнавачем СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Королем М.Р. прийнято постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.12.2022 року у справі № 161/17815/22 постанову дізнавача СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Короля М.Р. про закриття кримінального провадження від 28.06.2022 року скасовано, а досудове розслідування кримінального провадження - відновлено.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.05.2023 року у справі № 161/8353/23 було частково задоволено скаргу адвоката Стретович І.С., яка діяла в інтересах ОСОБА_1 ; скасовано постанову дізнавача СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Короля М.Р. від 06.04.2023 року, якою було частково відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 04.04.2023 року та зобов`язано дізнавача СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Короля М.Р. допитати водія ТОВ «ЛКПФ», який відвозив разом з ОСОБА_4 травмованого працівника ОСОБА_1 з робочого місця додому.

За результатами подальшого досудового розслідування 06.06.2023 року дізнавачем СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Королем М.Р. прийнято постанову про закриття кримінального провадження з тих же підстав.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.06.2023 року у справі № 161/9862/23 постанову дізнавача СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Короля М.Р. від 06.06.2023 року про закриття кримінального провадження скасовано, а досудове розслідування кримінального провадження - відновлено.

30.08.2023 року дізнавачем СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Королем М.Р. прийнято постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.10.2023 року у справі № 161/16710/23 постанову дізнавача СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Короля М.Р. про закриття кримінального провадження від 30.08.2023 року скасовано, а досудове розслідування кримінального провадження - відновлено.

29.02.2024 року дізнавачем СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Королем М.Р. прийнято постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.09.2024 року у справі № 161/17175/24 постанову дізнавача СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Короля М.Р. про закриття кримінального провадження від 29.02.2024 року скасовано, а досудове розслідування кримінального провадження - відновлено.

24.12.2024 року дізнавачем СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Королем М.Р. прийнято постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.02.2025 року у справі № 161/2824/25 постанову дізнавача СД Луцького РУП ГУНП у Волинській області Короля М.Р. про закриття кримінального провадження від 24.12.2024 року скасовано, а досудове розслідування кримінального провадження - відновлено.

На даний час кримінальне провадження за № 12022035580000668 перебуває на стадії досудового розслідування.

Щодо заявлених позовних вимог про визнання протиправною діяльності і бездіяльності при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022035580000668, суд приходить до наступного висновку.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Звертаючись до суду із вказаною позовною заявою ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправною діяльність і бездіяльність при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022035580000668; стягнути з ГУНП у Волинській області на його користь 1000000,00 грн. відшкодування моральної шкоди.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно із частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу. (частина друга статті 303 КПК України).

Тобто кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг, які позивач заявив за правилами цивільного судочинства.

Вимоги про визнання незаконними дій (бездіяльності) органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватися за правилами КПК України.

Такі правові висновки узгоджується з постановами Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18 (провадження № 11-874апп18), від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц (провадження № 14-630цс18) та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Волинській області про визнання протиправною діяльності і бездіяльності при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022035580000668 слід закрити, так як дані вимоги мають розглядатися за правилами КПК України.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Наявність зазначених вище обставин згідно частини третьої статті 12 ЦПК України підлягає доказуванню позивачем.

Положеннями статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 (провадження № 61-14316 св 21) зазначено, що: «правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16 (провадження № 61-5805св20), від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18 (провадження № 61-10961св20), від 23 лютого 2022 року в справі № 646/5368/19 (провадження № 61-15330св21).

Судом встановлено певні факти, які можуть свідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, п`ять разів ухвалами слідчих суддів Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26.12.2022 року, 19.06.2023 року, 03.10.2023 року, 20.09.2024 року, 13.02.2025 року була констатована бездіяльність органу досудового розслідування та скасовувалися постанови про закриття кримінального провадження. У цьому кримінальному провадженні на теперішній час триває слідство.

Ураховуючи викладене, суд погоджується, що встановлені дані обставини можуть свідчити про надзвичайну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, розслідування триває з червня 2022 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2025 році становило майже 3 роки. За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and others v. Ukraine), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При вирішенні таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Отже, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Svanov v. Ukraine), заява № 40450/04, де ЄСПЛ послався на своє рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії» (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), заява № 33509/04, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».

Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), заява № 67534/01, де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

За встановлених судом обставин, вбачається факт надмірної тривалості кримінального провадження, відомості про яке внесені в ЄРДР 10.06.2022 року за частиною першою статті 125 КК України, в якому позивач є потерпілим, з урахуванням встановленої ухвалами слідчих суддів бездіяльності органу досудового розслідування, відсутності результатів досудового розслідування понад 4 роки. Зазначене поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан позивача ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди.

На підставі викладеного, оскільки неодноразовими скасуваннями судами постанов про закриття кримінального провадження у зв`язку з невчиненням слідчих дій, тривалим досудовим розслідуванням підтверджується факт здійснення відповідачами незаконної бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень, що відповідно до положень статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини.

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22 (провадження № 61-1119св23), від 07 червня 2023 року у справі № 335/8532/21 (провадження № 61-4608св23), від 04 жовтня 2023 року у справі № 607/1185/22 (провадження № 61-6708св23).

Оскільки у цій справі позивач довів факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано моральної шкоди, то суд дійшов висновку про стягнення з держави моральної шкоди.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з вимог розумності та справедливості, з урахуванням тих обставин, що довготривале та неефективне досудове розслідування призвело до душевних страждань позивача, враховуючи вік позивача, неодноразове звернення із обґрунтованими скаргами на дії слідчих, що вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення порушення своїх прав, суд вважає достатньою сатисфакцією стягнення з держави грошової компенсації у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, його позовні вимоги задоволені частково, то суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору у цій справі віднести на рахунок держави.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Волинській області про визнання протиправною діяльності і бездіяльності при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022035580000668 закрити.

Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Головного управління національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління національної поліції у Волинській області, адреса місцезнаходження: Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 11, код ЄДРПОУ 40108604.

Третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, адреса місцезнаходження: Волинська область, м. Луцьк, вул. Стрілецька, буд. 4-А, код ЄДРПОУ 38009371.

Повний текст рішення складений 21.10.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович