Рішення № 140839446, 22.10.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року Справа № 480/9684/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Павлічек В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9684/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, в якій просить стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 451 312,80 грн. (чотириста п`ятдесят одна тисяча триста дванадцять гривень 80 коп).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що згідно наказу № 80-о/дск від 31.05.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » було звільнено зі служби у запас старшого лейтенанта ОСОБА_1 , старшого слідчого Четвертого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, 03.06.2024 року у звя`зку із проведенням організаційно-штатних заходів з достроковим припиненням (розірванням) контракту №33 від 01.03.2021 року. Проте, лише на виконання рішення суду 28.11.2025 позивачу була здійснена виплата компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2021-2023 роки у кількості 45 календарних днів в розмірі 105837,46 грн., що підтверджується витягом з карткового рахунку. Позивач вважає, що оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України належну йому компенсацію за невикористані відпустки, відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає виплаті середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 451 312,80 грн.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

Крім того даною ухвалою було витребувано у Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два повні робочі місяці перед звільненням, із зазначенням середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення.

Представником відповідача було надано суду через систему "Електронний суд" відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зокрема, зазначивши, що заявлений позивачем до стягнення розмір середнього заробітку - 451 312,80 грн. очевидно неспівмірний та непропорційний розміру несвоєчасно виплачених сум при звільненні, ймовірному розміру майнових втрат позивача. Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесено зміни до положень статті 117 КЗпП України, що набули чинності 19.07.2022, запроваджено часове обмеження періоду затримки розрахунку при звільненні за який працівникові сплачується середній заробіток, - 6 місяців (а.с. 48-53).

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій з аргументами відповідача не погодився, наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у позовній заяві.

Від представника відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що беручи до уваги фундаментальні принципи розумності, справедливості та пропорційності, слід констатувати, що розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, не може перевищувати його одномісячне грошове забезпечення, тобто 74272 грн. Просить у задоволенні позову відмовити.

В подальшому, ухвалою Сумського окружного адміністративного суду було витребувано у Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві довідку із зазначенням загальної суми, яка була виплачена позивачу під час звільнення та сум (із зазначенням всіх видів грошового забезпечення), які було виплачено після звільнення, в тому числі на виконання рішень суду.

На виконання вимог суду, представником відповідача було надано суду через систему "Електронний суд" витребувані докази.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно наказу № 80-о/дск від 31.05.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » було звільнено зі служби у запас старшого лейтенанта ОСОБА_1 , старшого слідчого Четвертого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, 03.06.2024 року у звя`зку із проведенням організаційно-штатних заходів з достроковим припиненням (розірванням) контракту №33 від 01.03.2021 року (а.с. 7).

Проте при звільненні з позивачем не було проведено в повному обсязі остаточний розрахунок.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі № 480/8330/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2021- 2023 роки у кількості 45 календарних днів.

Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (вул. Гоголя, буд. 25,м. Полтава, Полтавська область,36014, код ЄДРПОУ 42334163) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2021-2023 роки у кількості 45 календарних днів.

Стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (вул. Гоголя, буд. 25,м. Полтава, Полтавська область,36014, код ЄДРПОУ 42334163) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2024 року по 18.09.2024 року (включно) у розмірі 263 882,33 грн. (двісті шістдесят три тисячі вісімсот вісімдесят дві гривні 33 коп).

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі № 480/8330/24 - скасовано в частині задоволення вимог про стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (вул. Гоголя, буд. 25, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 42334163) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2024 року по 18.09.2024 року (включно) у розмірі 263 882,33 грн. (двісті шістдесят три тисячі вісімсот вісімдесят дві гривні 33 коп.), прийнято в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі № 480/8330/24 залишено без змін.

Як вбачається із виписки з карткового рахунку позивача та довідки Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві № 32 від 15.10.2026, відповідач лише 28.11.2025 року виплатив позивачу суму компенсації за невикористані відпустки на виконання рішення суду у розмірі 105837,46 грн. (а.с. 10, 101).

Водночас, середній заробіток за час затримки виплати вищевказаних сум компенсації за невикористані відпустки позивачу не нарахований і не виплачений, що не заперечував відповідач у відзиві на позовну заяву.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України ( у редакції Закону № 2352-IX, що чинна на день виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу наведених вище законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.

При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58, 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Аналогічні висновки щодо врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 містяться і в постановах Верховного Суду від 17.12.2025 по справі № 420/22799/24, від 11.05.2026 року по справі № 380/1727/24, від 19.05.2026 року по справі № 240/9022/20, від 03.06.2026 року по справі № 380/4195/25, від 04.06.2026 року по справі № 160/2115/24, від 05.06.2026 року по справі № 560/12064/24

З матеріалів справи встановлено, що згідно наказу № 80-о/дск від 31.05.2024 року «Про звільнення ОСОБА_1 » було звільнено зі служби у запас старшого лейтенанта ОСОБА_1 , старшого слідчого Четвертого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, 03.06.2024 року у звя`зку із проведенням організаційно-штатних заходів з достроковим припиненням (розірванням) контракту №33 від 01.03.2021 року (а.с. 7). При цьому належні позивачу виплати було перераховано на картковий рахунок позивача 28.11.2025 року.

Отже, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 04.06.2024 (наступний день після звільнення) по 27.11.2025 (день, який передує виплаті).

Відповідно до довідки Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві № 17 від 31.07.2025, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 2466,19 грн. (а.с. 8).

Отже сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 04.06.2024 по 27.11.2025 в межах 6 місяців становить 451312,77 грн. (183 календарних дні * 2466,19 грн. (середньоденне грошове забезпечення)).

В свою чергу, відповідно до довідки Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві від 15.10.2026 № 32, загальний розмір грошового забезпечення, що належало позивачу до виплати при звільненні становить 142416,42 грн. (36578,96 грн. (виплачено в день звільнення) + 105837,46 (виплачено 28.11.2025)) (а.с. 101).

Відповідно, сума компенсації за невикористані відпустки, виплачена із затримкою у розмірі 105837,46 грн. становить 74,32 % від загальної суми, належної позивачу при звільненні (105837,46 грн. : 142416,42 грн. х 100%).

Таким чином, виходячи з принципу пропорційності та враховуючи висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 335415,65 грн. (74,32 % від 451312,77 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 95 Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу ДБР, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби 03.06.2024) (далі - Положення № 743) за невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з ДБР, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Таким чином, затримка розрахунку працівників ДБР при звільненні з посад рядового і начальницького складу була зумовлена відсутністю в Положенні № 743 (у редакції, що діяла до 06.12.2024, тобто до звільнення позивача - 03.06.2024) прямої імперативної норми, яка б покладала обов`язок і надавала можливість виплачувати особам рядового і начальницького складу ДБР компенсацію за дні невикористаних відпусток за всі попередні роки служби.

Отже, недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призвела до правової невизначеності у спірних правовідносинах, що свідчить про відсутність умислу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві у порушенні вимог статті 116 КЗпП України.

Керуючись принципом пропорційності, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін: захисту права позивача на розрахунок та належну компенсацію, водночас не допущення понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає виплаті позивачу має становити середньомісячну заробітну плату, яка згідно з довідкою від 31.07.2025 № 17 складає 75 218,80 грн.

А відтак, враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 75 218,80 грн.

Відповідно, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві суму судового збору у розмірі 752,19 грн., сплаченого відповідно до квитанцій від 19.12.2025 року (а.с. 36).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві про стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (вул. Гоголя, буд. 25, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 42334163) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 75 218,80 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (вул. Гоголя, буд. 25, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 42334163) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 752,19 грн (сімсот п`ятдесят дві гривні 19 коп).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О. Павлічек