Рішення № 140839416, 22.10.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року Справа № 640/15860/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №640/15860/20 за позовом акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" до Державної податкової служби України, третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій обасті про визнання незаконним та скасування наказу

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" до Державної фіскальної служби України, третя особа - ГУ ДПС у Запорізькій області, у якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 107 від 20.02.2017 "Про затвердження примірної форми Рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу", винесений Державною фіскальною службою України.

Вимоги мотивує тим, що вказаний Наказ Держаної фіскальної служби України № 107 від 20.02.2017 є незаконним, оскільки виданий контролюючим органом з перевищенням повноважень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2020 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечував, у їх задоволенні просив відмовити.

На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, дана справа передана на розгляд та вирішення Сумському окружному адміністративному суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Сумського окружного адміністративного суду Глазьку С.М.

Ухвалою суду від 20.03.2025 справу прийнято до провадження судді Глазька С.М.

Ухвалою суду від 10.06.2025 замінено відповідача у справі № 640/15860/20 - Державну фіскальну службу України (код ЄДРПОУ 39292197) на його правонаступника - Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393).

18.06.2026 від ДПС України надійшли додаткові пояснення по справі, в яких представник зазначив, що наказом ДФС від 20.02.2017 № 107 прийнято (затверджено) ПРИМІРНА форма рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу. Наголошує, що оскаржуване рішення не встановлює нових правил поведінки, не скасовують і не вносять змін до чинних правових актів; збігається зі сферою дії актів, положення яких вони роз`яснюють (п. 95.5 ст. 95 ПК України); розкриває зміст п. 95.5 ст. 95 ПК України у відповідному правовому акті - в частині форми, діє в єдності з правовими актами, що стали предметом тлумачення (п. 95.5 ст. 95 ПК України), і має допоміжний характер.

ДПС звертає увагу суду, що оскаржуваний наказ не впливає на зміст охоронюваних законом прав на інтересів позивача. Визначення зразкової форми рішення виключно спрямувало територіальні органи на необхідність забезпечення єдності практики застосування п. 95.5 ст. 95 ПК України. За відсутності оскаржуваного наказу контролюючі органи мали б повноваження на прийняття відповідних рішень на підставі обставин, визначених п. 95.5 ст. 95 ПК України.

Рішенням, яке впливає на права позивача є саме прийняте ГУ ДПС у Запорізькій області рішення від 29.11.2019 № 9, яким вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу позивача шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах позивача.

З урахуванням викладеного, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

На підставі Указу Президента України "Про призначення судді" № 394/2026 від 19.05.2026 та наказу в.о. голови Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 № 24-ОС "Про відрахування зі штату суду Глазька С.М. у зв`язку з призначенням на посаду судді Восьмого апеляційного адміністративного суду", на підставі розпорядження керівника апарату № 2568 від 28.05.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ № 640/15860/20.

Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Шаповалу М.М., ухвалою суду від 28.05.2026 справу суддею Шаповалом прийнято до свого провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази та пояснення представників сторін, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 29.11.2019 уповноваженою особою ГУ ДПС у Запорізькій області прийнято рішення № 9 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, яким відповідно до пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат".

Не погодившись з правомірністю прийняття спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до Запорізького окружного адміністративного суду .

06.07.2020 на адресу АТ "ЗАлК" надійшло клопотання відповідача по даній справі про долучення витребуваних документів, зокрема було надано копію Наказу Державної фіскальної служби України № 107 від 20.02.2017 "Про затвердження примірної форми Рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу", при цьому пояснення щодо оприлюднення вказаного наказу податковою надано не було.

Як зазначає, позивач зазначений наказ відповідачем ніде не публікувався, до відома АТ "ЗАлК" не доводився, вважає, що даний наказ прямо впливає на права та інтереси платників податків, зокрема в даному випадку - АТ "ЗАлК".

Наказом ДФС від 20.02.2017 № 107 прийнято (затверджено) ПРИМІРНА форма рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу.

Не погодившись з правомірністю прийняття спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 9901/520/19 висловлена правова позиція відповідно до якої за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на викладене, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" № 1797-VIII від 21.12.2016, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, пункт 95.5 статті 95 Податкового кодексу України доповнено абзац другий, третій та четвертий такого змісту, у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов`язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань.

У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків такого платника податків у банках є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи; рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення.

Аналіз вказаних положень ПК України свідчить, що ними запроваджений позасудовий (на підставі рішення контролюючого органу) порядок стягнення заборгованості зі сплати податків та зборів. При цьому п. 95.5 ст. 95 ПК України не визначає (не делегує) будь-якому із органів повноваження на затвердження форми такого рішення.

Суд зазначає, що за наявності обставин, передбачених п. 95.5 ст. 95 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний прийняти рішення про стягнення коштів з рахунків такого платника податків у банках. Відсутність законодавчих вимог щодо його форми та змісту такого рішення не виключає необхідності дотримання загальновстановлених вимог до документів, зокрема регламентованих інструкцією з діловодства, в частині вмотивованості тощо.

Так, Пунктом 1 Положення про ДФС, затвердженого постановою КМУ від 21.05.2014 № 236 (далі Положення № 236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Підпунктами 6 та 7 пункту 5 Положення № 236 передбачено, що ДФС:

організовує свою роботу і роботу територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління;

надає територіальним органам ДФС методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить перевірку стану такої роботи.

При цьому п. 9 Положення № 236 передбачено, що ДФС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів КМУ, наказів Мінфіну видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

Відтак, з метою забезпечення надання методичної та практичної допомоги територіальним органам ДФС має право видавати накази організаційно - розпорядчого характеру.

Наказом ДФС від 20.02.2017 № 107 прийнято (затверджено) ПРИМІРНА форма рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу.

Вказаною ПРИМІРНОЮ формою рішення, зокрема, визначено структуру такого рішення, місце розташування окремих реквізитів.

Як встановлено судом, оскаржуване рішення: не встановлює нових правил поведінки, не скасовують і не вносять змін до чинних правових актів; збігається зі сферою дії актів, положення яких вони роз`яснюють (п. 95.5 ст. 95 ПК України); розкриває зміст п. 95.5 ст. 95 ПК України у відповідному правовому акті в частині форми, діє в єдності з правовими актами, що стали предметом тлумачення (п. 95.5 ст. 95 ПК України), і має допоміжний характер.

Аналіз вказаний положень дозволяє дійти висновку, що оскаржуваний наказ не є нормативно - правовим або організаційно - розпорядчим документом, а є правотлумачним (правоінтерпретаційним) актом організаційно - розпорядчого характеру згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес"» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Оскаржуваний наказ не впливає на зміст охоронюваних законом прав на інтересів позивача. Визначення зразкової форми рішення виключно спрямувало територіальні органи на необхідність забезпечення єдності практики застосування п. 95.5 ст. 95 ПК України. За відсутності оскаржуваного наказу контролюючі органи мали б повноваження на прийняття відповідних рішень на підставі обставин, визначених п. 95.5 ст. 95 ПК України.

Рішенням, яке впливає на права позивача є саме прийняте ГУ ДПС у Запорізькій області рішення від 29.11.2019 № 9, яким вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу позивача шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах позивача.

Суд приходить до переконання, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верхового Суду у постанові від 28.05.2020 (справа № 910/7164/19 ).

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленим статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих їм законодавством та довів правомірність дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" до Державної податкової служби України, третя особа - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області про визнання незаконним та скасування наказу відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал