Рішення № 140838304, 22.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 рокусправа № 380/12397/26 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №104250022371 від 15.01.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 14.05.2025 (з дати першого звернення) з урахуванням страхового стажу, підтвердженого трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.12.1981, та здійснювати виплату пенсії на визначений нею банківський рахунок, з урахуванням індексації на момент виплати та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначає, що ОСОБА_1 05.07.1997 року виїхала з України на постійне місце проживання за кордон. Стверджує, що зважаючи на досягнення пенсійного віку та достатність страхового стажу, 14.05.2025 позивачка через представника звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, надавши всі необхідні документи. Однак, рішенням від 15.01.2026 №104250022371 ГУ ПФУ у Львівській області відмовило в призначенні пенсії. Підставою для відмови слугувало відсутність необхідного страхового стажу, документа про місце проживання (реєстрацію) особи, а також подання документів представником позивачки, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 29.06.2026 позовну заяву залишено без руху, позивачці встановлено десятиденний строк для усунення недоліків.

На виконання вимог цієї ухвали 03.07.2026 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою судді від 06.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

22.07.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує, що вік заявниці 65 років 10 місяців 06 днів. Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону № 1058, становить 15 років для осіб, які набули право на призначення пенсії до 31.12.2017. Страховий стаж особи становить 07 років 11 місяців 08 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 17.10.1988 до 25.03.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.12.1981, оскільки відсутня довідка про реорганізацію/перейменування підприємства, тому для зарахування цього періоду роботи необхідно долучити уточнюючу довідку про реорганізацію/перейменування підприємства.

Відповідач вказує, що заявницею для призначення пенсії подано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон з наявною відміткою про постійне проживання в Ізраїлі, апостильовано та нотаріально завірену, через уповноваженого представника, згідно довіреності від 22.11.2024. Документи, що підтверджують недієздатність заявниці, до матеріалів справи не долучено. На переконання відповідача, без особистого звернення заявника та за відсутності паспорта громадянина України і документа про місце проживання (реєстрацію) особи право на призначення пенсії за віком відсутнє. Стосовно компенсації втрати частини доходів зазначає, що нараховані та невиплачені суми пенсії позивачки з 14.05.2025 в Головному управлінні не обліковуються, що свідчить про відсутність підстав для виплати компенсації втрати частини доходів. Крім того наголошує, що вимога призначити та виплатити пенсію на підставі заяви є передчасною. З урахуванням викладеного, просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

11.08.2026 представник позивачки подав відповідь на відзив, у якому наголошує, що підставою оскаржуваного рішення Головного управління ПФУ у Львівській області №104250022371 від 15.01.2026 про відмову у призначенні пенсії є висновок про недостатність страхового стажу, зокрема незарахування до стажу періоду роботи з 17.10.1988 до 25.03.1996 за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 10.12.1981 через відсутність відомостей про реорганізацію/перейменування підприємства. Звертає увагу, що відсутність у трудовій книжці окремих відомостей про реорганізацію чи перейменування підприємства є недоліком її оформлення, відповідальність за який покладається на роботодавця (керівника та уповноважених осіб підприємства), а не на працівника. Тому неналежне виконання роботодавцем обов`язку з ведення трудових книжок не може мати негативних наслідків для позивачки і не є підставою для незарахування періоду до стажу. Крім того стверджує, що за наявності будь-яких сумнівів щодо періоду роботи відповідач зобов`язаний самостійно витребувати необхідні відомості та документи (зокрема уточнюючі довідки - у роботодавця, його правонаступника, архівних установ, відповідних реєстрів), а не відмовляти у призначенні пенсії. Покликаючись на рішення Конституційного Суду України № 25 рп/2009 від 07.10.2009; практику Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» наголошує, що право громадянина на одержання призначеної пенсії не може пов`язуватися з умовою постійного проживання в Україні. Тому просить задовольнити позов повністю.

Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_3 .

Згідно з записами трудової книжки від 10.12.1981 серії НОМЕР_1 позивачка за спірний період має такий трудовий стаж:

- 17.10.1988 прийнята інженером І категорії в управління проектних робіт ПЕО Білоцерківського ДСН «Білоцерківського відділу» (наказ №252-к від 18.10.1988);

- 07.07.1989 провідний інженер-сантехнік (наказ №213-к від 07.07.1989);

- 25.03.1996 звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (наказ №76-к від 19.03.2026).

14.05.2025 позивачка через представника звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (пенсія іншого виду, за іншими законами України або в іншій державі, в тому числі в іншій державі з урахуванням періодів трудової діяльності до 01 січня 1992 року в республіках колишнього Союзу РСР).

До заяви додано: довідку про присвоєння ідентифікаційного номера НОМЕР_3 ; паспорт або ІD-карта або посвідка НОМЕР_4 ; заява про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк) від 13.05.2025, довіреність від 22.11.2024, пам`ятка пенсіонера, трудова книжка або документи про стаж НОМЕР_1 .

За результатом розгляду заяви відповідач прийняв рішення №104250022371 від 15.01.2026 про відмову у призначенні пенсії (на заміну рішення про відмову від 21.05.2025).

За змістом рішення «Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 14.05.2025.

Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 58 років для жінок, які народились у період з 01.04.1959 по 30.09.1959. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого ч.1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 або 65 років.

Вік заявниці 65 років 10 місяців 06 днів.

Необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 15 років для осіб, які набули право на призначення пенсії до 31.12.2017.

Страховий стаж особи становить 07 років 11 місяців 08 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 17.10.1988 по 25.03.1996, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.12.1981, оскільки відсутня довідка про реорганізацію/перейменування підприємств. Для зарахування даного періоду роботи необхідно долучити уточнюючу довідку про реорганізацію/перейменування підприємств.

Пунктом 2.9 Постанови № 22-1 від 25.11.2005 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок) передбачено, що під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу ІІІ та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). В заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Пунктом 2.22 вищезазначеного Порядку передбачено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених статтею 5 Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 1058, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 пунктом 2.23 передбачено, що документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Відповідно до статті 44 Закону 1058-VI призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Заявницею для призначення пенсії подано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон з наявною відміткою про постійне проживання в Ізраїлі, апостильовано та нотаріально завірену, через уповноваженого представника, згідно довіреності від 22.11.2024. Документи, що підтверджують недієздатність заявниці, до матеріалів справи не долучено.

Право на призначення пенсії за віком без особистого звернення заявника та відсутності паспорта громадянина України і документа про місце проживання (реєстрацію) особи відсутнє.

Для призначення пенсії за віком заявниці необхідно особисто звернутися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України або подати заяву онлайн через Вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту, що підтверджують дійсність паспорта громадянина України та його місця реєстрації проживання.

Згідно наданих документів право на пенсійну виплату відсутнє. У разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами, право на пенсійну виплату буде переглянуто».

У відповідь на звернення в інтересах ОСОБА_1 , яке надійшло на вебпортал Пенсійного фонду України, листом від 22.01.2026 №3143-879/М-02/8-1300/26 відповідач повідомив представника позивачки про прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії за віком №104250022371 від 15.01.2026 та додав його до листа.

У відповідь на лист від 22.01.2026 №3148-879/М-02/8-1300/26, листом від 18.03.2026 представник позивачки, у межах тримісячного строку з дня отримання повідомлення ГУ ПФУ у Львівській області про недостатність поданих документів, скерував новий закордонний паспорт заявниці та реквізити її банківського рахунку та просив повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням наданих пояснень та доданих документів.

Уважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачка пред`явила цей позов до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі- Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком передбачено ст. 26 Закону №1058-IV.

Цією нормою регламентовано, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Приписами ст. 1 Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За правилами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За змістом ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Як вбачається з оскаржуваного акту індивідуальної дії, позивачці до страхового стажу не зараховано лише період роботи з 17.10.1988 до 25.03.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 10.12.1981, оскільки відсутня довідка про реорганізацію/перейменування підприємств. Для зарахування даного періоду роботи запропоновано долучити уточнюючу довідку про реорганізацію/перейменування підприємства.

Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з приписами ст. 62 Закону 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - порядок № 637).

Відповідно до п. 1, п. 2 порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз. 1 п. 3 порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Приписами п. 18 порядку № 637 унормовано, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п. 3 порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

На момент заведення трудової книжки позивачки була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (далі - інструкція №162).

Підпунктом 1.1 інструкції №162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно з пп. 2.1 інструкції №162 заповнення трудових книжок і вкладок до них здійснюється мовою союзної республіки, на території якої розташоване підприємство та офіційною мовою СССР.

Підпунктом 2.2 інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу.

У трудову книжку заносяться, серед іншого: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

За правилами пп. 2.3 інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з п. 2.5 інструкції №162 у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.

Заразом суд зазначає, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - інструкція №58).

Відповідно до п. 1 інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За правилами п. 2.4 інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до абз. 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Пунктом 4 постанови №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Суд установив, що для підтвердження страхового стажу позивачкою надана трудова книжка від 10.12.1981 серії НОМЕР_1 , яка містить такі записи щодо її трудової діяльності у спірний період:

запис №5 17.10.1988 прийнята інженером І категорії в управління проектних робіт ПЕО Білоцерківського ДСН «Білоцерківського відділу» (наказ №252-к від 18.10.1988);

запис №6 07.07.1989 провідний інженер-сантехнік (наказ №213-к від 07.07.1989);

запис №7 25.03.1996 звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (наказ №76-к від 19.03.2026).

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, згідно з якою на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) наголосив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Позивачка не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачкою, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу в позивачки за спірний період.

Суд звертає увагу, що записи в трудовій книжці, які підтверджують трудовий стаж позивачки, є чіткими, перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст не містять, мають реквізити наказів.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи неточними) щодо спірних періодів роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні спору суд враховує, що позивачка жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених у ній записах.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивачки спірного періоду роботи з огляду на відсутність довідки про реорганізацію/перейменування підприємства, оскільки за змістом ст. 62 Закону №1788-ХII і п.п. 1, 3 порядку №637 такі документи вимагаються за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи у разі, коли записи є неправильними або неточними. У цій справі трудова книжка наявна, записи про періоди роботи в ній є, а їх достовірності відповідач не спростував.

Суд враховує й те, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Отже, саме органи пенсійного фонду повинні перевіряти свої сумніви з приводу наявності в особи права на врахування стажу та у кожному конкретному випадку доводити їх обґрунтованість, а не покликатись на формальні недоліки, що наявні в трудовій книжці без такої перевірки.

Натомість матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачкою та відображених у її трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу.

З урахуванням викладеного суд виснує, що періоди роботи позивачки з 17.10.1988 до 25.03.1996 згідно трудової книжки від 10.12.1981 серії НОМЕР_1 підлягає зарахуванню до її страхового стажу.

Щодо тверджень відповідача про відсутність паспорту громадянина України, документа про місце проживання (реєстрацію) особи та подання заяви через представника, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій унормовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 № 21-1, затвердженого на виконання наведеного вище Закону (далі порядок № 21-1).

Згідно з п.1.1 порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.

Суд зазначає, що жоден з пунктів порядку №22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про призначення пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін «заявник», на переконання суду, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

В оскаржуваному рішенні відповідачем констатовано, що заявницею для призначення пенсії подано копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон з наявною відміткою про постійне проживання в Ізраїлі, апостильовано та нотаріально завірену, через уповноваженого представника, згідно довіреності від 22.11.2024.

Відтак, звернення із заявою через уповноваженого представника за довіреністю, не може слугувати підставою для відмови. Відсутність спеціального механізму для громадян, які проживають за межами України, не може обмежувати їхнє право на соціальний захист.

Відповідно до п. 2.22 порядку № 21-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Згідно із п. 4.1 зазначеного Порядку заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

За приписами п. 1.8 порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Крім того, відповідно до п. 4.2 порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, під час прийняття документів, серед іншого, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Отже, у разі не відповідності поданих заявником документів вимогам законодавства або у разі їх недостатності, пенсійний орган в силу вимог положень 1.8, 4.2. зобов`язаний письмово повідомити заявника про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів, а не використовувати вже встановлену інформацію, як підставу для відмови.

Крім того, за наявності сумнівів щодо поданих документів відповідач не був позбавлений можливості витребувати належний документ.

Суд звертає увагу, що у відповідь на лист відповідача від 22.01.2026 №3148-879/М-02/8-1300/26 листом від 18.03.2026 представник позивачки, у межах тримісячного строку з дня отримання повідомлення ГУ ПФУ у Львівській області про недостатність поданих документів, скерував новий закордонний паспорт заявниці та реквізити її банківського рахунку та просив повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням наданих пояснень та доданих документів.

В матеріалах справи відсутня відповідь відповідача на цей лист.

Стосовно документів про місце проживання (реєстрації) суд зазначає, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, у тому числі і на пенсійне забезпечення.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі № 10441/06 «Пічкур проти України» від 07.02.2014.

У ст. 51 Закону № 1058-IVвизначено, що в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Положення другого речення статті 51 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009.

У цьому рішенні зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Факт проживання громадянина України за межами України не припиняє його громадянства та не може автоматично позбавляти його права на соціальне забезпечення.

Матеріали справи свідчать, що позивачка є громадянкою України, яка постійно проживає на території Держави Ізраїль, відтак подання нею документу із зазначенням постійного місця проживання в Україні є неможливим, а тому неподання такого документу не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Окремо суд оцінює доводи відповідача про неподання паспорту громадянина України.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 18.01.2001 №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-III) документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_3 підтверджує належність позивачки до громадянства України відповідно до ст. 5 Закону №2235-III.

Громадянство України позивачкою не припинялось з підстав, встановлених Законом Закону №2235-III, та відповідачем не надано доказів зворотного, а отже припущення і сумніви з цього приводу з боку відповідача є необґрунтованими.

Таким чином, зазначені відповідачем в оскаржуваному рішенні підстави для відмови у призначенні та виплаті пенсії позивачці як відсутність документів щодо громадянства України (паспорта громадянина України) є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №104250022371 від 15.01.2026 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Підставою для відмови у призначенні пенсії за віком слугувало відсутність необхідного страхового стажу роботи.

Суд звертає увагу, що страховий стаж позивачки з урахуванням періоду, який відповідач не заперечує (07 років 11 місяців 08 дні), та з урахуванням того періоду роботи, які суд зобов`язав відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки (з 17.10.1988 до 25.03.1996) становить (за простими математичними підрахунками суду) понад необхідних 15 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком на підставі ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-ІV.

Станом на день звернення із заявою від 14.05.2025 позивачка досягнула 65-річного віку, що відповідає віковому цензу, визначеному ст. 26 Закону №1058-IV.

Отже, у спірній ситуації щодо позивачкою дотримано всі умови, необхідні для призначення пенсії за віком ст. 26 Закону №1058-IV.

Строк призначення пенсії унормований ст. 45 Закону №1058-IV.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Зважаючи на наведені нормативні приписи пенсія підлягає призначенню з 14.05.2025.

Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивачки, за захистом яких він звернувся до суду.

З урахуванням встановлених обставин справи, враховуючи, що суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення, яке є актом індивідуальної дії, а для прийняття рішення на користь позивачки дотримано всі умови, визначені законом, та з метою поновлення порушених прав позивачки суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача призначити з 14.05.2025 пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 17.10.1988 до 25.03.1996.

Водночас суд не вбачає правових підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача здійснити виплату на конкретний банківський рахунок.

У цій справі судом уже встановлено право позивачки на пенсію та дату її призначення.

Тому, відповідач після набрання законної сили судовим рішенням зобов`язаний не лише формально виконати його шляхом внесення відповідних відомостей про призначення пенсії, а й здійснити передбачені законодавством дії щодо її нарахування та виплати відповідно до визначеного законом порядку.

Стосовно вимоги позивачки про здійснення виплати пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд звертає увагу на таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - порядок №159).

Згідно зі ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).

Пункти 1, 2 порядку № 159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, а також конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Компенсацію виплачують за рахунок, в тому числі, і коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету (ст. 6 Закону № 2050-ІІІ).

Із системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів.

На момент розгляду справи конкретний розмір пенсії позивачки за відповідні періоди відповідачем ще не визначений, відповідне нарахування не проведено, а виплата пенсії позивачці на визначений нею банківський рахунок ще не відбулася, що виключає правові підстави для вимоги про компенсацію втрати частини доходів на цій стадії, оскільки вона є передчасною.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.12.2025 у справі №420/13975/24, у якій вимогу про компенсацію також було відхилено за відсутності необхідних умов для її визначення.

Водночас, така відмова не позбавляє позивачку права на компенсацію у разі виникнення передбачених законом умов після здійснення відповідного нарахування пенсії та порушення строків її виплати.

Стосовно вимоги позивачки виплачувати пенсію з проведенням індексації, суд звертає увагу, що індексація пенсії не є самостійним дискреційним правом органу Пенсійного фонду, а здійснюється у випадках та порядку, визначених законодавством.

Тому при визначенні розміру пенсії за відповідні періоди відповідач зобов`язаний застосувати передбачені законом індексації, підвищення, доплати та інші складові пенсійної виплати, якщо на відповідні періоди існували передбачені законом підстави для їх застосування.

Разом з тим, суд не визначає наперед конкретний розмір таких індексацій, оскільки їх розрахунок залежить від розміру пенсії, періоду, за який здійснюється виплата, та нормативного регулювання, чинного у відповідний період, що відповідає вимогам ст. 245 КАС України та правовій позиції Верховного Суду про неприпустимість підміни судом адміністративного органу при здійсненні розрахункових і технічних дій.

З урахуванням того, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зазначена вимога заявлена з метою захисту від ймовірного майбутнього порушення прав позивачки, що суперечить вимогам КАС України.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

За змістом вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд виснував про задоволення позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Приписами ч. 3 ст. 139 КАС України регламентовано, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За пред`явлення цього позову сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн.

З урахуванням задоволення позову частково, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 532,48 грн.

Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №104250022371 від 15.01.2026.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 14.05.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2023 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 17.10.1988 до 25.03.1996.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 533 (п`ятсот тридцять три) гривні 48 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна