Рішення № 140837930, 21.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року № 320/9124/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А.Б., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо закінчення виконавчого провадження № 75299876.

2. Зобов`язати Подільський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження № 75299876 з примусового виконання постанови від № 55477027 від 13.06.2024 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору.

3. Визнати протиправними дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо звернення стягнення коштів з банківського рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_1 в загальному розмірі 41323,44 грн.

4. Зобов`язати Подільський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути ОСОБА_1 стягнуті в межах виконавчого провадження ВП №75299876 кошти у розмірі 41323,44 грн.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100000,00 (сто тисяч гривень 00 копійок) у відшкодування завданої моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент звернення до суду у державного та приватного виконавця перебували на виконанні постанови про стягнення з позивача одних і тих же сум в рахунок погашення виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного і того виконавчого документа, виконавчого листа № 758/16505/13, виданого Подільським районним судом м. Києва 10.08.2016 про стягнення з позивача та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитом 6571 дол. США, % 2839,81 дол. США, пеня 8907,17 грн, 7439,03 грн), що свідчить про подвійне стягнення. Позивачка вважає, що відповідач мав закінчити виконавче провадження щодо стягнення з неї виконавчого збору, однак протиправно його стягнув.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 08.10.2026 було прийнято до розгляду заяву позивачки про збільшення позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.04.2014 Подільським районним судом міста Києва було винесено заочне рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на корить ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитом у розмірі 6571,16 дол. США, заборгованість за відсотками у розмірі 2839,81 дол. США, пеню за прострочення строків виконання зобов`язання у розмірі 8907,17 грн, штраф за прострочення строків сплати мінімально необхідного платежу у розмірі 7439,03 грн та видано виконавчий лист від 10.08.2016 № 758/16505/13-ц.

11.01.2018 державним виконавцем Подільського районного відділу ДВС м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55477027.

13.06.2024 державним виконавцем Подільського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) у ВП № 55477027 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові зазначено, що залишок нестягнутої суми за виконавчим документом 279 105,18 грн, сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 941,10 грн.

13.06.2024 державним виконавцем Подільського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) у ВП № 55477027 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 9410,97 дол. США та 16346,20 грн.

13.06.2024 державний виконавець прийняв постанову про виправлення помилки у процесуальному документі у ВП № 55477027, оскільки виконавцем допущено арифметичну помилку при винесення постанови про стягнення виконавчого збору, а саме: замість правильної 941,10 дол. США та 1634,62 грн помилково зазначено «9410,97 дол. США та 16346,20 грн».

У цей же день, 13.06.2024 державним виконавцем Подільського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 75299876 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 13.06.2024 № 55477027.

У подальшому за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» про відкриття виконавчого провадження постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Сідоренком Антоном Сергійовичем відкрито виконавче провадження від 14.10.2024 ВП №76297651 про примусове виконання виконавчого листа № 758/16505/13, виданого 10.08.2016 Подільським районним судом міста Києва.

14.10.2024 приватним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 941,10 дол. США та 1634,62 грн.

Станом на час розгляду даної адміністративної справи виконавче провадження триває.

Як вбачається судом з матеріалів АСВП № 55477027, представником позивача було подано до відповідача заяву від 17.10.2024 про закінчення виконавчого провадження №75299876 у зв`язку з відкриттям приватним виконавцем виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 758/16505/13, виданого 10.08.2016 Подільським районним судом міста Києва.

Разом з тим, 14.04.2025 відповідачем видано платіжну інструкцію № 65599 про стягнення з позивача за ВП № 75299876 39219,15 грн.

15.04.2025 з банківського рахунку позивача було списано 39757,15 грн.

16.04.2025 державним виконавцем Подільського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 75299876, в якій зазначено, що виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто в повному обсязі згідно розпоряджень № 75299876, залишок нестягнутої суми за виконавчим документом 0 грн; сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 0 грн.

16.04.2025 відповідачем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження № 75299876.

16.04.2025 відповідачем видано платіжну інструкцію № 65727 про стягнення з позивача за ВП № 75299876 1566,29 грн, які списані з банківського рахунку позивача 17.04.2025.

21.04.2025 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 75299876 у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо закінчення виконавчого провадження та діями щодо стягнення з позивачки коштів, вважаючи їх протиправними, позивачка звернулась із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулюються Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).

Відповідно до положень статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до положень частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням суду, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII).

Частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Водночас якщо примусове виконання рішення здійснює приватний виконавець, то згідно з частинами першою-третьою статті 31 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 31 Закону № 1403-VIII основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону № 1403-VIII).

Відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45 Закону № 1404-VIII).

Як встановлено судом з матеріалів справи, державним виконавцем винесена постанова від 13.06.2024 про відкриття виконавчого провадження № 75299876 з примусового виконання постанови № 55477027 від 13.06.2024 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 941,10 дол. США та 1634,62 грн.

Виконавчим документом у виконавчому провадженні № 75299876 є постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 941,10 дол. США та 1634,62 грн від 13.06.2024 винесена у виконавчому провадженні № 55477027 з примусового виконання виконавчого листа № 758/16505/13, виданого Подільським районним судом м. Києва від 10.08.2016.

Дане виконавче провадження закінчено 13.06.2024 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, про що винесена відповідна постанова.

У той же час судом встановлено, що за заявою стягувача про примусове виконання виконавчого листа № 758/16505/13 від 10.08.2016, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сідоренком А.С. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від 14.10.2024 № 76297651.

Приватним виконавцем виконавчого округу Києва Сідоренком А.С. винесено постанову від 14.10.2024 про стягнення із ОСОБА_1 на його користь основної винагороди приватного виконавця у розмірі 941,10 дол. США та 1634,62 грн.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що виникла ситуація щодо подвійного стягнення із позивача виконавчого збору і винагороди приватному виконавцю за виконання одного виконавчого документу.

Як наголосив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.04.2023 у справі № 160/695/22, Закон № 1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

З одного боку, Закон № 1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість (пункт 5 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII).

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Верховний Суд у вищевказаній постанові від 13.04.2023 у справі № 160/695/22 зазначив, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

При цьому, Верховний Суд наголосив, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.

Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Отже, Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі № 160/695/22 дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону № 1404-VIII.

Застосування частини восьмої статті 27 Закону № 1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Також Верховний Суд наголосив, що належним та ефективним способом захисту, який здатний відновити й захистити права боржника в такому випадку, є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору в подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII, так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19, від 14.03.2025 у справі № 580/245/24.

Враховуючи, що виконавчий лист № 758/16505/13, виданий Подільським районним судом м. Києва від 10.08.2016, за заявою стягувача переданий на виконання до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Сідоренку А.С., який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 941,10 дол. США та 1634,62 грн, то надалі виконавчий збір не стягується.

Оскільки державний виконавець належним чином не перевірив факти, викладені в заяві позивачки про закінчення виконавчого провадження № 75299876 та припинення стягнення виконавчого збору у розмірі 941,10 дол. США та 1634,62 грн, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не у спосіб, визначений Законом № 1404-VIII, а тому бездіяльність відповідача щодо закінчення ВП № 75299876 є протиправною.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача закінчити виконавче провадження № 75299876 з примусового виконання постанови від № 55477027 від 13.06.2024 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору суд зазначає, що як вбачається судом з матеріалів справи, постановою державного виконавця Подільського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжніка В.В. від 21.04.2025 виконавче провадження № 75299876 з примусового виконання постанови від 13.06.2024 № 55477027 про стягнення виконавчого збору у розмірі 941,10 дол. США та 1634,62 грн було закінчено.

Статтею 13 Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Оскільки виконавче провадження уже закінчено, підстави для задоволення зазначеної позовної вимоги у суду відсутні.

Як було зазначено вище, у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Суд звертає увагу, що на момент повернення стягувачу виконавчого документа від 10.08.2016 № 758/16505/13 державним виконавцем до 14.10.2024, виконавчий збір у загальному розмірі 40397,68 грн не був стягнутий повністю.

Згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19, застосування аналогії закону дозволяє Суду зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України Про виконавче провадження, так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону України Про виконавче провадження часові маркери для її застосування: <… під час передачі виконавчого документа… >, <… на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю…>, то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.

Отже, отримавши 18.10.2024 від позивача заяву про припинення стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, відповідач мав закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору з позивача та припинити стягнення з позивача таких коштів з 14.10.2024. Проте в період з 14.10.2024 по 21.04.2025 державний виконавець продовжував вживати заходи щодо стягнення з позивача виконавчого збору.

Відповідно до наявної в матеріалах справи постанови державного виконавця у ВП № 55477027 про повернення виконавчого документа стягувачу від 13.06.2024 стягнуто з позивачки виконавчого збору 941,10 грн.

Тобто, на момент відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем 14.10.2024, по виконавчому провадженню № 55477027 було стягнуто частину виконавчого збору, а не весь виконавчий збір у розмірі 941,10 дол. США та 1634,62 грн, з урахуванням чого поверненню має підлягати лише та сума коштів, яка стягнута державним виконавцем після передачі виконавчого документа приватному виконавцю, тобто після 14.10.2024.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо звернення стягнення коштів з банківського рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_1 в загальному розмірі 41323,44 грн та зобов`язання повернути стягнуті в межах виконавчого провадження ВП № 75299876 кошти у розмірі 41323,44 грн, суд зазначає таке.

Як було зазначено вище, у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

Судом встановлено, що на момент передачі виконавчого документу від 10.08.2016 №758/16505/13-ц від державного виконавця до приватного виконавця, виконавчий збір у повному розмірі державним виконавцем не був стягнутий, а лише 941,10 грн.

Водночас суд зазначає, що державний виконавець стягнув виконавчий збір вже після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Сідоренком А.С. від 14.10.2024, що підтверджується платіжними дорученнями від 14.04.2025 № 65599, від 16.04.2025 № 65727 та випискою з рахунку позивача № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк».

Крім того з матеріалів справи судом вбачається, що на картковий рахунок позивача поетапно (щомісячно) зараховувалась одноразова грошова допомога відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 6000000,00 грн, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.04.2025 № 2/3/1/6616.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 73 Закону № 1404-VIII стягнення не здійснюється із сум одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Таким чином, списання відповідачем виконавчого збору за рахунок одноразової грошової допомоги здійснено з порушенням вимог пункту 4 частини другої статті 73 Закону № 1404-VIII.

Отже, суд, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 5 та ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою належного захисту прав позивача, вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незакінчення виконавчого провадження після 14.10.2024 та зобов`язати повернути ОСОБА_1 виконавчий збір у виконавчому провадженні № 75299876, стягнутий після 14.10.2024.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100000,00 грн завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 16.07.2020 у справі № 822/3180/15 та від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15.

Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Отже, не є достатнім лише тверджень позивача про завдання йому моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов`язково має надати суду докази наявності заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір та причинний зв`язок з поведінкою відповідача, оскільки у протилежному випадку існує загроза заявлення позивачами безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на допущення відповідачем протиправної бездіяльності, та без надання доказів завдання такою бездіяльністю втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, а також пов`язаності таких втрат з діяльністю відповідача, якій надає оцінку суд в рамках конкретної справи.

Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов`язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.

Суд також звертає увагу позивача на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Засади змагальності покладають на позивача обов`язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.

Враховуючи, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому відповідачем своєю поведінкою сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди відсутні, а отже позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 18.02.2025, укладений між позивачем та адвокатом Яресько Тарасом Віталійовичем; додаток № 1 до договору; копію акта прийому-передачі наданих послуг від 19.02.2025, розрахункову квитанцію від 18.02.2025 № 18/02/25, детальний опис робіт (платних послуг) згідно договору від 18.02.2025.

Згідно п. 3.1. Договору розмір гонорару визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно пункту 2 Додатку № 1 до Договору вартість послуг за домовленістю складає Гонорар 10000,00 грн.

Окремо суд звертає увагу, що згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі №922/2503/20, в рамках якої суд виклав правовий висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.

Такі види послуг як складення заяви до відповідача про закриття ВП № 75299876, усна консультація клієнта (роз`яснено стратегію захисту інтересів клієнта, показано та пояснено судову практику, на якій буде базуватись позиція Клієнта) не стосуються розгляду справи в суді, а тому не можуть бути враховані, як витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді.

З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Крім того, згідно з матеріалами справи позивачка при зверненні до суду з позовом сплатила 5 329,28 грн судового збору.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною восьмою цієї статті передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки даний спір виник внаслідок протиправних дій відповідача, судові витрати згідно з частиною восьмою статті 139 КАС України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 3149,12 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незакінчення виконавчого провадження № 75299876 після 14.10.2024.

Визнати протиправними дії Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо звернення стягнення коштів з банківського рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_1 .

Зобов`язати Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повернути ОСОБА_1 , виконавчий збір у виконавчому провадженні № 75299876, стягнутий після 14.10.2024.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на оплату судового збору в розмірі 3149,12 грн та 5000,00 грн витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (04208, м. Київ, просп. Гонгадзе, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ 34482497).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Діска А.Б.