Рішення № 140837827, 22.10.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2026 р. справа № 300/5762/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Куций О.С. в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Житомирській області №092350011269 від 09.02.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління ПФУ в Житомирській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 20.05.1992 у Нар`ян Марському автотранспортному підприємстві Архангельського виробничого геологічного об`єднання на посаді водія; з 23.12.2001 по 31.01.2007 у ТОВ «Золотий Восток Монголія» на посадах водія та водія автобуса ПАЗ-3205; з 01.02.2007 по 04.06.2007 у ТОВ «Востокнафгогаз» на посаді водія автобуса ПАЗ-3205; з 05.06.2007 по 23.12.2008 у ТОВ «Золотий Восток Монголія» на посаді водія автобуса Caaster;

зобов`язати Головне управління ПФУ в Житомирській області призначити і виплачувати з 24.01.2026 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав не підтвердження страхового стажу роботи. При цьому, на думку представника позивача, пенсійний орган неправомірно не зарахував спірні періоди роботи згідно записів в трудовій книжці сепія НОМЕР_1 від 09.09.1983. Так, зазначено на помилковості не зарахування періоду роботи на території російської федерації та Монгольської Народної Республіки, оскільки це суперечить вимогам Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угоди між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Монгольською Народною Республікою про співробітництво у галузі соціального забезпечення, підписаної 06.04.1981, які підлягають застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи, так як вказані Угоди були чинними на момент здобуття трудового стажу позивачем. З огляду на вказане, представник позивача вважає, що винесене відповідачем рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося. Від останнього до суду не надходили заперечення проти позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

В даному випадку відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України є суб`єктом владних повноважень, який не скористався своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов та, як наслідок, суд кваліфікує це як визнання позову.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до матеріалів справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).

02.02.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 09.02.2026 №092350011269 про відмову у призначенні пенсії позивачу у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 20-23). У вказаному рішенні вказано, що пенсійний вік становить 60 років. Вік заявника 60 років 0 місяців 9 днів. Необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 33 роки. Страховий стаж становить 27 років 11 місяців 12 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.2002 по 05.02.2003 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 09.09.1983, оскільки відсутні відомості, а саме суми заробітку для нарахування пенсії згідно індивідуальних відомостей застрахованих осіб. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 20.05.1992 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 09.09.1983, оскільки це робота в російській федерації. До страхового стажу не зараховано період роботи в Монгольській Народній Республіці з 23.12.2001 по 23.12.2008 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 09.09.1983, оскільки відсутнє підтвердження стажу від компетентних органів Монгольської Народної Республіки.

Вважаючи протиправним таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.02.2026 про відмову у призначенні пенсії, представник позивача звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років.

Як слідує із матеріалів справи, підставою відмови у призначенні пенсії є відсутність необхідного страхового стажу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Так, суд встановив, що у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_1 від 09.09.1983 (а.с. 10-19), у якій містяться записи про роботу ОСОБА_1 , зокрема:

з 01.01.1992 по 20.05.1992 у Нар`ян Марському автотранспортному підприємстві Архангельського виробничого геологічного об`єднання на посаді водія;

з 23.12.2001 по 31.01.2007 у ТОВ «Золотий Восток Монголія» на посадах водія та водія автобуса ПАЗ-3205;

з 01.02.2007 по 04.06.2007 у ТОВ «Востокнафгогаз» на посаді водія автобуса ПАЗ-3205;

з 05.06.2007 по 23.12.2008 у ТОВ «Золотий Восток Монголія» на посаді водія автобуса Caaster.

Судом встановлено, що згадані записи виконані ручкою, накази скріплені підписами відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №58.

Отже, позивач має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди його роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Враховуючи вказане, а також вищенаведені висновки суду щодо підтвердження таких періодів роботи ОСОБА_1 основним документом, а саме трудовою книжкою НОМЕР_1 від 09.09.1983, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення відповідача в частині не врахування спірних періодів роботи та, як наслідок, такім спірні періоди роботи мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що період роботи позивача з 01.01.1992 по 20.05.1992 мав місце на території російської федерації. З цього приводу суд зазначає таке.

Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.

Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.

За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав учасниць Співдружності без легалізації.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної на момент набуття позивачем стажу), трудовий стаж і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація країна-агресор повномасштабно вторглась на територію України, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.

Також суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.

Також, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач працювала у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.

Отже, при обставинах, що склались у зв`язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.

Щодо спірних періодів роботи з 23.12.2001 по 31.01.2007, з 01.02.2007 по 04.06.2007, з 05.06.2007 по 23.12.2008 на території Монгольської Народної Республіки, то суд зазначає, що у відносинах між Україною та Монголією на сьогодні і на період таких спірних періодів роботи ОСОБА_1 була і є дійсна Угода між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Монгольською Народною Республікою про співробітництво у галузі соціального забезпечення, вчинена в м. Улан-Батор 06.04.1981, ратифікована 02.12.1981, набула чинності 28.01.1982. Ця Угода поширюється на всі види соціального забезпечення громадян, які встановлено або буде встановлено законодавством Договірних Сторін. Під соціальним забезпеченням у галузі пенсійного забезпечення за даною Угодою маються на увазі всі види забезпечення, які надаються громадянам державними органами обох держав у ран призначення пенсії за віком, по інвалідності, а також у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 1 Угоди передбачено, що під час здійснення соціального забезпечення застосовується законодавство договірної сторони, на території якої проживає громадянин, якщо Угодою не передбачено інше.

Стаття 4 Угоди передбачає, що при призначенні пенсії зараховується повністю трудовий стаж, в тому числі і стаж, який дає право для призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах, набутий на території обох договірних сторін і підтверджений компетентними органами тієї договірної сторони, на території якої був набутий стаж.

Отже, суд зазначає, що чинним законодавством передбачена можливість зарахування до страхового стажу періоду роботи на території Монголії за умови відповідного документального підтвердження.

Як уже встановлено, спірний період роботи ОСОБА_1 з 23.12.2001 по 31.01.2007, з 01.02.2007 по 04.06.2007, з 05.06.2007 по 23.12.2008 на території Монгольської Народної Республіки підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 від 09.09.1983, а тому такий має бути зарахований до страхового стажу позивача.

Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованим доводи позивача щодо протиправного характеру рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.02.2026 №092350011269.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зазначає, що відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 45 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.

Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде, окрім визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірні періоди роботи до страхового стажу, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 24.01.2026 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 25009) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Житомирській області №092350011269 від 09.02.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 20.05.1992 у Нар`ян Марському автотранспортному підприємстві Архангельського виробничого геологічного об`єднання на посаді водія; з 23.12.2001 по 31.01.2007 у ТОВ «Золотий Восток Монголія» на посадах водія та водія автобуса ПАЗ-3205; з 01.02.2007 по 04.06.2007 у ТОВ «Востокнафгогаз» на посаді водія автобуса ПАЗ-3205; з 05.06.2007 по 23.12.2008 у ТОВ «Золотий Восток Монголія» на посаді водія автобуса Caaster, а також призначити з 24.01.2026 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 25009) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.