Ухвала суду № 140837203, 21.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 жовтня 2026 рокуСправа № 160/1779/24Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою першого заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: Міністерства освіти і науки України до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара в особі Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява першого заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: Міністерства освіти і науки України до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара в особі Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, в якій прокурор просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (код ЄДРПОУ 02066747) в особі структурного підрозділу університету Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (код ЄДРПОУ 04601908) щодо не нарахування та невиплати випускникам навчального закладу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.7 ст.8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів;

- зобов`язати Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (код ЄДРПОУ 2066747) в особі структурного підрозділу університету Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (код ЄДРПОУ 04601908) нарахувати та виплатити випускникам навчального закладу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, кожному.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідно до наказів Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара № 57с від 28.06.2022, № 45с від 30.06.2021, № 46с від 30.06.2021, № 57с від 30.06.2020 відраховані зі складу учнів закладу, як такі, що закінчили повний курс навчання та успішно склали комплексні кваліфікаційні екзамени за професією, відповідно набули статусу випускника, тому, відповідно до ч.7 ст.8 Закону України №2342-ІV від 13.01.2005 року «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон №2342-ІV), якою передбачено, що випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, вказані особи мають право на отримання такої одноразової грошової допомоги. Проте, Машинобудівний фаховий коледж Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара після закінчення цього навчального закладу вищевказаними дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, не нарахував та не виплатив останнім передбачену ч.7 ст.8 Закону №2342-IV одноразову грошову допомогу, чим порушив їх права. Такі дії закладу мотивовані тим, що виплата одноразової грошової допомоги виплачується навчальним закладом випускникам зазначеної категорії за умови працевлаштування, при цьому, за твердженням Міністерства освіти і науки України, виплата зазначеної допомоги без дотримання умов працевлаштування стане можливою виключно після внесення змін до Закону №2342-IV. Разом з тим, вищенаведена норма ч.7 ст.8 Закону №2342-IV встановлює обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії, як тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався, та інші. Таким чином, усі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи з їх числа, незалежно від форми їх утримання та виховання гарантовано перебувають на повному державному утриманні. Крім того, сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановлених законом. Водночас, Міністерство освіти і науки України, як відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, зокрема, у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, а також Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації ДМР, яку прокуратурою повідомлено про виявлені порушення Закону №2342-IV щодо вищевказаних осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не вбачають порушення щодо цього, протягом розумного строку після того, як цим органам стало відомо про порушення інтересів держави у сфері забезпечення та охорони прав і свобод осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заходів щодо захисту їх права на отримання одноразової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів не вжили, що дає прокурору підстави для звернення до суду з відповідним позовом. Разом з цим, наявність порушень прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа або загроза їх спричинення завдають шкоди державним інтересам у сфері охорони дитинства та потребують ефективного захисту, зокрема, через інститут представництва прокуратурою у суді. Невиконання закладом освіти вимог закону щодо виплати випускникам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також особам з їх числа одноразової грошової допомоги порушує інтереси держави у сфері державної підтримки осіб вказаної категорії. При цьому Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра своїм листом №04/52-3769 вих-23 від 17.05.2023 повідомила Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара про встановлені порушення вимог діючого законодавства щодо не нарахування та невиплати 7 випускникам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування структурним підрозділом Університету Машинобудівним фаховим коледжем Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.7 ст.8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів та необхідність захисту інтересів цих осіб, однак, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара щодо розгляду листа прокурора листом №54-552-89 від 22.05.2023 повідомив, що більшість дітей - випускників не надали довідок про працевлаштування (навчання) та на звернення адміністрації не відповідають; а випускники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надали письмові відмови від грошової допомоги. Таким чином, прокурор, вважаючи, що вищевказане порушення прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, може призвести до порушення суспільних інтересів та інтересів держави у сфері охорони дитинства в частині забезпечення належного захисту гарантованих державою прав дітей, на підставі ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до суду цим позовом на захист інтересів держави, яка відповідно до міжнародних норм, вимог статей 46,52 Конституції України та, прийнятих на її основі інших нормативно-правових актів, гарантує, забезпечує та охороняє права і свободи дітей, у тому числі соціально вразливих категорій, а саме: дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву першого заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: Міністерства освіти і науки України до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара в особі Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1779/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали суду.

Також вказаною ухвалою суду клопотання першого заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області про залучення до участі у справі третіх осіб задоволено та залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Машинобудівним фаховим коледжем Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги стверджує, що сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів встановлених законом, проте, у ст.8 Закону №2342-IV прямо зазначено, що виконання цієї норми має здійснюватися відповідно до порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Нормативним актом, який регулює порядок виконання статті 8 Закону №2342-IV є Постанова Кабінету Міністрів України №226 від 05.04.1994 року «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Постанова). Аналізуючи зміст пп.1,4,5 п.13 означеної Постанови, відповідач зазначив, що випускники навчального закладу, які належать до зазначених в цих пунктах категорій студентів, отримують різні типи грошової допомоги, в залежності від того продовжують такі випускники навчання чи працевлаштувались після закінчення закладу освіти. Водночас, позивач, посилаючись на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №303/5849/16-а, від 04.11.2020 року у справі 3303/5842/16-а, від 18.09.2019 року у справі №493/407/16-а, не взяв до уваги те, що у вказаних справах розглядалися спірні відносини стосовно розміру виплати одноразової допомоги особам, які закінчили навчальний заклад при вступі до навчання у наступний навчальний заклад більш вищого рівня, при цьому таким особам було виплачено грошову допомогу відповідно до п.п.1 п.13 Постанови (в розмірі не менш як 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян), і саме розмір здійсненої відповідачами виплати і став підставою для розгляду питання щодо правомірності застосування відповідачами у вказаних справах при виплаті допомоги п.п.1 п.13 Постанови. Тобто, у зазначених постановах Верховного Суду зазначається про неможливість розмежування випускників на окремі категорії (тих хто навчається і тих хто продовжує навчання в інших навчальних закладах) саме з огляду на те, що відповідачами було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі меншому ніж передбачено ч.7 ст.8 Закону №2342-IV випускникам, які продовжили навчання в іншому навчальному закладі. У такому випаду дійсно факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати допомоги у розмірі шести прожиткових мінімумів, встановленої п.7 ст.8 Закону №2342-IV. Проте правова позиція Верховного суду викладена у вказаних постановах не охоплює випадки коли особи з числа дітей-сиріт чи дітей позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчальний заклад, не продовжили навчання у іншому навчальному закладі та не працевлаштувались. Тому посилання позивача на ч.3 ст.7 КАС України є недоречним у даному випадку оскільки умови для отримання грошової допомоги зазначені у самому Законі. Відповідно, сам факт того що дитина із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування закінчила навчання та випустилась з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги, встановленої Законом, за умови працевлаштування або вступу до начального закладу. Таким чином, відповідно до вищезазначених нормативних актів випускникам Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені О. Гончара ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.7 ст.8 Закону України «По забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування», в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, виплата відповідної грошової допомоги є можливою лише за умови працевлаштування чи вступі до навчального закладу вказаних випускників. Крім того, відповідно до листа Міністерства освіти і науки України №1/11-7696 від 22.08.2019 року виплата одноразової грошової допомоги здійснюється навчальним закладом до кінця фінансового року, в якому випускник закінчив навчання, на підставі заяви, копії паспорта, трудової книжки та довідки про працевлаштування. Враховуючи, що така допомога виплачується до кінця фінансового року, в якому випускник закінчив заклад освіти, за рішенням (окремо у кожному конкретному випадку) закладу освіти такі виплати можуть здійснюватися випускникам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які не працевлаштувалися з незалежних від них причин та відносяться до вразливих категорій населення, зокрема: якщо випускник - жінка, яка має дитину у віці до трьох років; особам, які закінчили заклад освіти та звернулися за сприянням у працевлаштуванні до Державної служби зайнятості і зареєстровані як такі, що шукають роботу. Для виплати допомоги зазначеним вище особам слід надати до закладу освіти, який вони закінчили, довідку районного управління праці та соціального захисту населення про отримання допомоги по догляду за дитиною до трьох років; довідку центру зайнятості про те, що особа зареєстрована як така, що шукає роботу. Разом з цим, вищезазначеними випускниками Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені О. Гончара взагалі не було надано до коледжу заяви, копії паспорта та документів, які підтверджують факт працевлаштувания чи вступу до навчального закладу, що унеможливлює здійснення Машинобудівним фаховим коледжем Дніпровського національного університету імені О. Гончара нарахування та виплату цим випускникам грошової допомоги передбаченої статтею 8 Закону №2342-IV. Таким чином, враховуючи вищенаведене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної зави у повному обсязі.

Першим заступником керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області подано відповідь на відзив, в якій зазначено, що саме питання щодо виплати одноразової грошової допомоги особам, які не продовжили навчання та не працевлаштувались стало предметом розгляду у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 №303/5848/16-а. Так, судом зазначено, що частина 7 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон №2342-IV) встановлює обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії, зокрема на тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався та інші (тобто ті, які не продовжили навчання та не працевлаштувались). Крім того, сам факт випуску з навчального закладу є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів, встановлених законом. Разом з цим, як зазначає Верховний Суд, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, та оскільки норми Постанови КМУ №226 прийняті до набрання чинності Законом №2342-IV та не приведені у його відповідність, при вирішенні спірного питання підлягають застосуванню норми Закону №2342-IV, згідно якого одноразова грошова допомога підлягає виплаті випускникам вказаних категорій у розмірі шести прожиткових мінімумів. Щодо доводів відповідача зазначених у відзиві стосовно того, що випускниками не було надано до навчального закладу заяв на отримання вищезазначеної допомоги, копії паспортів та інших документів, позивач зазначив наступне. Так, відповідно до п.п.4, п.2.27 Положення про Машинобудівний фаховий коледж Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, затвердженого наказом ректора Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара від 23.03.2020 №67, система забезпечення Коледжем якості освітньої діяльності та якості фахової передвищої освіти (внутрішня система забезпечення якості освіти) передбачає здійснення в Коледжі таких процедур та заходів як забезпечення дотримання вимог правової визначеності, оприлюднення та послідовного дотримання нормативних документів Коледжу, що регулюють усі стадії підготовки здобувачів фахової передвищої освіти (прийом на навчання, організація освітнього процесу, визнання результатів навчання, переведення, відрахування, атестація тощо). Отже, адміністрацією Коледжу мають бути забезпечені умови, при яких здобувачі освіти мають змогу ознайомлюватись із нормативними актами, що регулюють всі стадії навчального процесу, в тому числі і відрахування випускників з навчального закладу. Таким чином, здобувачі освіти мають право знати свої права та обов`язки, в тому числі і бути обізнаними щодо їх права на грошову допомогу, встановлену нормою ст.8 Закону України №2342-IV. Отже, якщо випускники навчального закладу належним чином не інформовані щодо свого права на таку грошову допомогу від держави при закінченні навчання, а навчальний заклад їх не повідомляє про цю можливість, то в такому випадку вони буквально позбавлені можливості написати необхідні заяви на отримання такої грошової виплати. Крім того, до Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра надійшов лист від ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому останній просить роз`яснити йому порядок та умови надання вищевказаної державної допомоги, оскільки його змусили написати відмову від неї в Машинобудівному фаховому коледжі ДНУ ім. О. Гончара. Про факт відмови дітей від зазначеної допомоги зазначається у листі Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара №54-552-89 від 22.05.2023р., в якому повідомляється, що більшість дітей - випускників не надали довідок про працевлаштування (навчання) та на звернення адміністрації не відповідають, а випускники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надали письмові відмови від грошової допомоги. Об`єктивні сумніви викликає той факт, що діти, позбавлені батьківського піклування чи діти-сироти, які фактично не мають родини та її матеріальної підтримки, подають заяви про відмову від державної грошової допомоги. Це також підтверджує той факт, що дітям - випускникам навчального закладу не роз`яснюють їх права на фінансову підтримку держави, вони не обізнані повною мірою в можливості їх реалізації та не можуть захистити. Також прокурором у відповіді на відзив було зауважено проте, що листи міністерств не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Машинобудівним фаховим коледжем Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара подано заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримав викладену позицію у відзиві на позовну заяву та, зокрема, зазначив про те, що твердження прокурора щодо відсутності інформованості випускників про свої права на грошову допомогу не відповідають дійсності, оскільки позивачем не надано доказів того, що навчальний заклад не повідомляє про цю можливість випускників і заяви позивача про бездіяльність коледжу гуртуються виключно на домислах, припущеннях та суто міркуваннях позивача.

Міністерством освіти і науки України подано пояснення у справі, в яких зазначається про те, що норми підпунктів 4 та 5 пункту 13 Постанови №226 не суперечать статтям 8, 25, 399 Закону №2342-IV, тому одноразова грошова допомога в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів виплачується випускникам з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували на повному державному утриманні та під опікою (піклуванням), саме за умови їх працевлаштування. Крім того, на погодженні у Міністерстві освіти і науки перебували проекти Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон) щодо врегулювання деяких питань здійснення державного забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування при закінченні навчальних закладів», до яких МОН України надало свої пропозиції та зауваження. Так, проектом акта передбачається внесення змін до Закону щодо виплати одноразової грошової допомоги всім випускникам закладів освіти із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, без дотримання умов працевлаштування. Виплата зазначеної допомоги без дотримання умови працевлаштування стане можливою виключно після внесення змін до Закону.

Треті особи станом на час розгляду справи правом на подання письмових пояснень на позовну заяву не скористалися.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви першого заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області без розгляду відповідно до п.1 ч.1 ст.240 КАС України, з огляду на таке.

Так, ключовим питанням у цій справи є наявність у прокурора права на звернення до суду з позовом в порядку процесуального представництва в суді інтересів держави для захисту інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, через неналежне виконання відповідачем та Міністерством освіти і науки України, як відповідним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, вимог статті 8 Закону №2342-IV щодо нарахування та виплати випускникам Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.7 ст.8 Закону №2342-IV.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини 4 статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

За правилами частини 5 статті 53 КАС України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України та ст.53 КАС України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII.

Питання представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді регламентуються нормами ст.23 Закону №1697-VII.

Так, ч.3 ст.23 Закону №1697-VII передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст.23 Закону №1697-VII встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Підпунктом 37 пункту 5 Розділу XII Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» було внесено зміни до статті 13 Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», пункт 10 якої було викладено в новій редакції:

« 10) з метою захисту прав і свобод людини і громадянина особисто або через свого представника в установленому законом порядку:

- звертатися до суду про захист прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями);

- вступати у справи, провадження в яких відкрито за позовами (заявами, клопотаннями (поданнями) інших осіб, на будь-якій стадії їх судового розгляду;

- ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень».

З урахуванням усталеної судової практики Верховного Суду, а також положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону №1697-VII, стаття 53 КАС України) таке представництво реалізуються в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Водночас, можливість процесуального представництва прокурором в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист за правилами частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» виникала лише у разі доведення прокурором існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, не здійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси.

Тобто, з переліку функцій прокуратури вилучено низку не властивих (за європейськими стандартами) їй функцій, таких як: нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (так званий «загальний нагляд»); нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних із обмеженням особистої свободи громадян.

Аналіз положень ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» навів мотиви, згідно з якими інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

При цьому громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи.

Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі №240/401/19.

За таких обставин, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє (бездіє) або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. У цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії (бездіяльність), що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2022 року (справа №910/5201/19).

В обґрунтування підстав звернення до суду з цим позовом в інтересах держави прокурор посилається на те, що Міністерство освіти і науки України, як відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, зокрема, у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, а також Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації ДМР, яку прокуратурою повідомлено про виявлені порушення Закону №2342-IV щодо вищевказаних осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не вбачають порушення щодо цього, протягом розумного строку після того, як цим органам стало відомо про порушення інтересів держави у сфері забезпечення та охорони прав і свобод осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заходів щодо захисту їх права на отримання одноразової допомоги у розмірі 6 прожиткових мінімумів не вжили, що дає прокурору підстави для звернення до суду з відповідним позовом. При цьому прокурор зазначає, що цей позов спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства, як стратегічний загальнонаціональний пріоритет.

Дослідивши заявлені позовні вимоги, суд не може погодитися з вищенаведеним прокурором обґрунтуванням та вважає, що заявлені вимоги фактично зводяться до необхідності захисту індивідуально виражених прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які прокурором вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.7 ст.8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 березня 2024 року у справі №340/11/23 у подібних правовідносинах наголосив, що інтерес держави у сфері охорони дитинства - це публічний інтерес в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), натомість індивідуально виражені права чи інтереси конкретних осіб не можуть захищатись прокурором в обраний ним спосіб шляхом представництва інтересів держави, оскільки публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, тоді як приватний інтерес це завжди інтерес окремої особи.

У вказаній постанові Верховний Суд вирішував питання наявності у прокурора права на звернення до суду з позовом в порядку процесуального представництва в суді інтересів держави в особі Петрівської селищної ради, зокрема, її структурного підрозділу - Служби у справах дітей - для захисту інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у зв`язку із неналежним виконанням Відділом освіти Петрівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області вимог статті 8 Закону № 2342-IV щодо ненарахування та невиплати випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, одноразової грошової допомоги упродовж 2021 та 2022 років.

Верховний Суд здійснивши детальний аналіз законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді, дійшов висновку про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому зауважено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

За висновком Верховного Суду, невід`ємною складовою державної соціальної політики є забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, яка спрямована на захист прав та інтересів таких дітей, утвердження рівних можливостей цих дітей з іншими категоріями осіб у сфері освіти, охорони здоров`я та інших соціальних сферах, зокрема шляхом створення умов для повноцінного та всебічного розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечення їх благополуччя через відповідні механізми запроваджені державою.

Захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування як сукупності інтересів невизначеного, широкого кола осіб, є невід`ємною частиною інтересів держави з огляду на її гуманітарні, моральні, соціально-економічні та правові обов`язки перед своїми громадянами, та повинен здійснюватися насамперед профільними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду звертав увагу на те, що спеціальним законодавством, яким регулюються правові основи діяльності органів і служб у справах дітей, на які покладається здійснення соціального захисту не передбачено права такої служби на оскарження в судовому порядку рішень, дій (бездіяльності) іншого суб`єкта владних повноважень, якому державою делеговано функцію розпорядника бюджетних коштів на забезпечення діяльності тих навчальних закладів, де проходили навчання діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які вказані прокурором у позовній заяві, у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону № 2342-IV.

У контексті наведеного, Верховний Суд наголосив на тому, що інтерес держави у сфері охорони дитинства - це публічний інтерес в широкому його розумінні (тобто інтерес щодо чітко невизначеного широкого кола осіб), натомість індивідуально виражені права чи інтереси конкретних осіб не можуть захищатись прокурором в обраний ним спосіб шляхом представництва інтересів держави, оскільки публічний інтерес складається з інтересів держави, її органів і посадових осіб, а також інтересів суспільства, тоді як приватний інтерес це завжди інтерес окремої особи.

Насамкінець, Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 року у справі №340/11/23 дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб звернення до суду з посиланням на перший виключний випадок (якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження) не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді.

Отже, обґрунтування пред`явленого прокурором позову в порядку представництва не дозволяє стверджувати про те, що у цьому випадку звернення до суду спрямоване на захист інтересів невизначеного, широкого кола осіб, наприклад територіальної громади, окремої групи (частини) суспільства, інших суб`єктів, інтереси яких збігаються з державними і потребують захисту саме у обраний прокурором спосіб, оскільки прокурор звернувся до суду з цим позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб - дітей, які ним вказані у позовній заяві та які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у зв`язку із невиплатою після закінчення ними навчального закладу одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною сьомою статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Тож, обраний прокурором спосіб звернення до суду не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами в частині повноважень, якими наділений прокурор щодо представництва прокурором інтересів держави в суді та свідчить про намагання прокурора повернутись до так званого «загального нагляду» (нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами).

До аналогічних правових висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 18.09.2025 року у справі №320/13311/23.

Аналогічного висновку за подібних обставин справи і предмета позову та аналогічних підстав представництва дійшов і Верховний Суд у постанові від 12.05.2026 року у справі №120/392/26, в якій, поміж іншого, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у спірних правовідносинах релевантними є висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що викладені у постанові від 19.032024 року у справі № 340/11/23, згідно з якими обраний прокурором спосіб звернення до суду не спрямований на захист інтересів держави у сфері охорони дитинства у сфері соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а направлений на захист охоронюваного законом інтересу конкретно визначених осіб, у спосіб фактично надання правничої допомоги таким особам, що не узгоджується із Конституцією України та європейськими стандартами.

Крім цього, у постанові від 27.08.2026 року у справі №620/2792/26 за подібних обставин справи і предмета позову, аналогічних підстав представництва, Верховний Суд погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що у цій справі прокурор фактично звернувся не в інтересах держави, а в інтересах громадян (дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування), що не передбачено Конституцією України, отже, прокурор не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд застосовує вищенаведені правові висновки Верховного Суду як релевантні до спірних правовідносин.

Суд звертає також увагу на те, що з метою забезпечення представництва інтересів громадян у суді і водночас зменшення повноважень прокурора у цій сфері Законом України «Про прокуратуру» передбачено посилення ролі інституту безоплатної правової допомоги шляхом внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 року №3460-VI, за правилами якого право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають у тому числі діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування.

Отже, в даному випадку прокурор не дотримався порядку звернення до суду відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки не довів, що позов спрямований на захист інтересів саме держави, а не конкретних фізичних осіб.

Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Разом з тим, відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, у розумінні п.7 ч.4 ст.169 КАС України, має наслідком повернення позовної заяви позивачеві (п.57 постанови Верховного Суду від 27.03.2024 року у справі №240/23133/23). Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Аналогічного висновку щодо процесуальної можливості залишення позовної заяви без розгляду в справах, провадження у яких відкрито за відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, зробив Верховний Суд у постановах від 21.08.2019 у справі №263/2038/16-а, від 23.06.2020 у справі №815/1567/16, від 17.02.2021 у справі №240/400/19 та від 25.06.2021 у справі №420/26/20, від 19.03.2024 у справі №340/11/23, від 18.12.2024 у справі №460/13/24 та від 11.02.2025 року у справі №320/10/23

Відтак, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин та послідовно сформованою Верховним Судом правовою позицією у такій категорії справ, суд доходить висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви прокурора без розгляду відповідно до п.1 ч.1 ст.240 КАС України.

Керуючись ст.ст. 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву першого заступника керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: Міністерства освіти і науки України до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара в особі Машинобудівного фахового коледжу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до ч.4 ст.240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова