Рішення № 140837099, 21.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 160/18126/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі відповідач), в якій просить суд:

- визнати противоправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо затримки ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з 01.12.2025 по 28.05.2026;

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку в сумі 237341,47 гривень за час затримки повного розрахунку при звільненні з 01.12.2025 по 28.05.2026;

- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України судові витрати на правничу допомогу у сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходила службу Національній поліції України. Відповідно до наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 19.11.2025 №537 позивача було звільнено. Вважаючи, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не здійснено повного і належного розрахунку, остання звернулася до суду. 16.02.2026 рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі №360/2524/25 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача. Доплату грошового забезпечення згідно судового рішення було проведено 28.05.2026. Вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, відтак, на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 29.07.2026, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

14.07.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не можуть бути задоволеними. На виконання рішення суду у справі №360/2524/25 на розрахунковий рахунок позивача відповідачем було виплачено грошову компенсацію за невикористані додаткові дні відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015-2015 роки у кількості 98 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції в сумі 121 715,22 грн, а також витрати на правничу допомогу. Отже між позивачем та відповідачем мав місце спір про розміри належних звільненому працівникові сум, який був вирішений на користь позивача, а тому вимога про стягнення середнього розрахунку за час затримки повного розрахунку при звільненні могла бути заявлена нею і вирішена судом в справі № 360/2524/25 одночасно із винесенням рішення по суті спору. Представник посилається на практику Верховного Суду у подібних справах, та вказує на необхідність зменшити суму коштів, у разі задоволення позовних вимог, а саме у розмірі 37 762 грн 49 копійок, що повністю відповідає правозастосовній практиці.

Стосовно витрат на правничу допомогу представник відповідача зазначила, що дана справа згідно з положеннями статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів та буде розглядатися судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

16.07.2026 представник позивача надав суду відповідь на відзив, у якій підтримав позицію викладену у позові.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу у Національній поліції України.

Згідно витягу з наказу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 19.11.2025 №537 о/с ОСОБА_1 з 30 листопада 2025 року звільнено відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 360/2524/25, яке набрало законної сили 27.04.2026, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2017 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2018 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2019 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2020 рік, 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2021 рік, загальною кількістю 98 діб.

На виконання вказаного рішення суду Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України здійснено 28.05.2026 виплату коштів позивачу у розмірі 121715,22 грн.

Оскільки відповідач не здійснив повний розрахунок із позивачем при звільненні, виплативши їй грошову компенсацію за невикористані додаткові дні відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015-2015 роки у кількості 98 діб, лише 28.05.2026, позивач, вважаючи що має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата роботодавцем належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто відповідальність за порушення вимог законодавства про працю може бути покладена виключно на роботодавця, який здійснює нарахування та виплату належних працівникові суми при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено зі служби 30.11.2025. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 28.05.2026.

Правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних, так і неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 01.12.2025, тобто день, наступний за днем звільнення.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 360/2524/25, відповідач виплатив 28.05.2026 позивачу суму коштів в розмірі 121 715,22 грн.

Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати належних сум грошового забезпечення за період з 01.12.2025 (день наступний за днем звільнення позивача зі служби) по 28.05.2026 (дату остаточного розрахунку).

Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі по тексту - Порядок №100).

Відповідно до п.2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації (пункт 8 Порядку №100).

Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.

З довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 22.12.2026 №343 про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається:

- сума доходу у вересні 2025 року 40441,01 грн, кількість календарних днів 30;

- сума доходу у жовтні 2025 року 40441,01 грн, кількість календарних днів 31,

- середньоденний розмір грошового забезпечення становить 1 325,93 грн.

Таким чином, за період 01.12.2025 по 28.05.2026 (179 календарні дні) розмір середнього заробітку становить: 179 дні * 1325,93 грн/день = 237 341,47 грн.

Водночас, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, при стягненні середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по день фактичного розрахунку підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

Разом з тим, 08 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та зазначила:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові КАС ВС від 03.11.2025 у справі №400/4999/24.

Так, до виплати на момент звільнення позивачу належала грошова компенсація за невикористані додаткові дні відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015-2015 роки у кількості 98 діб в розмірі 121 715,22 грн.

Ця сума була виплачена позивачу на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №360/2524/25,та не оспорювалася позивачем.

Разом з тим, розрахована сума середнього заробітку (237 341,47 грн) є необґрунтовано завищеною, оскільки вона перевищує суму (121 715,22 грн), яка фактично підлягала виплаті позивачу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат є зменшення суми середнього заробітку до 100% розміру суми грошової компенсацію за невикористані додаткові дні відпустки як учаснику бойових дій, яка була виплачена відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №360/2524/25, в розмірі 121 715,22 грн.

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

На переконання суду, належним способом захисту у цій справі, є саме стягнення з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України 121 715,22 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Таким чином, в даному випадку підлягає стягненню з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 121 715,22 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст.78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України Про судовий збір звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Стосовно розподілу витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно п.1 ч.3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження надання адвокатом Пупиніним Олександром Миколайовичем професійної правової допомоги, в матеріалах справи наявний:

- ордер серії ВВ №1060872 від 25.06.2026;

- Договір про надання правничої допомоги №206 від 04.12.2026;

- Додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги №206 від 04.12.2025 року;

- Акт №68/26 здачі-приймання наданої правничої від 25.06.2026 (попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, консультація 500,00 грн; складання і направлення адвокатського запиту від 08.06.2026 вих.№73/26 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, збір інформації та документів, аналіз отриманих по запиту матеріалів 500,00 грн, підготовка процесуального документа по справі (позовна заява) 3000,00 грн);

- квитанція №68/26 від 25.06.2026 на суму 4000,00 грн.

Суд зазначає, що надані докази у сукупності доводять понесення позивачем витрат на правову допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи.

У Практичній рекомендації Вимоги щодо справедливої сатисфакції, яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов`язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов`язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.

Отже відповідно до наведених правових позицій, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості відшкодування понесених витрат на правничу допомогу є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Вищевказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги адвоката, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 4000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що ця адміністративна справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.

Тому, враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, судом віднесено дану справу до категорії незначної складності.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребували значної витрати часу.

Таким чином представником відповідача не надано до суду належних та достатніх у розумінні статей 73, 74 КАС України доказів, на підставі яких визначено обсяг правової допомоги у заявленому розмірі, що повинно враховуватись під час визначення обґрунтованого розміру гонорару.

Дослідивши адміністративний позов, суд вважає, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю даної справи.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Вказана сума у розмірі 2000,00 грн є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі та підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань солідарно з відповідачів.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст.2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10, код ЄДРПОУ 40116086) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2025 по день фактичного розрахунку 28.05.2026.

Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2025 по день фактичного розрахунку 28.05.2026 в розмірі 121 715,22 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10, код ЄДРПОУ 40116086) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування судових витрат на правничу допомогу 2000,00 (дві тисячі) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець