Рішення № 140831787, 19.10.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 жовтня 2026 рокум. ТернопільСправа № 921/566/26

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом Заступника керівника Кременецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі

позивача Шумської міської ради Кременецького району Тернопільської області, вул. Українська, 59, м. Шумськ, Кременецький район, Тернопільська область, 47101

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюшенея", вул. Центральна, 98г, с. Онишківці, Кременецький район, Тернопільська область, 47174

про стягнення грошових коштів в сумі 90 226,18 грн.

за участі прокурора: Пагут О.С., довіреність.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" поступила позовна заява Заступника керівника Кременецької окружної прокуратури подана в інтересах держави, в особі Шумської міської ради, до ТОВ "Дюшенея" про стягнення боргу.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні, прокурор вказує, що всупереч вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" відповідач не звертався до Шумської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі чи пропозицією укладення договору про пайову участь в розвитку інфраструктури та не сплатив пайової участі, що призвело до ненадходження до місцевого бюджету відповідних коштів, через що в останнього виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням 3% річних та інфляційні втрати, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Позивач не забезпечив явку свого представника у судове засідання, разом з тим через систему "Електронний кабінет" подав клопотання №03-05/4957 від 19.10.2026 про розгляд справи без участі представника міської ради, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву не подав, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про причини нез`явлення суд не повідомив, хоча ухвали Господарського суду Тернопільської області ним отримана, що підтверджується довідками суду про їх доставку до електронного кабінету.

Судом враховано, що за ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому суд зазначає, що в силу приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, з метою дотримання розумних строків вирішення цього спору, приймаючи до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти росії" суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов та неявка представників позивача та відповідача у судові засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Відтак, за положеннями ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст.251 ГПК України суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

Справа з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу розглядалась відповідно до ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Управлінням Державної архітектурно - будівельної інспекції у Тернопільській області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 08.06.2017 за реєстраційним номером ТП082171596757.

У період з 01.07.2017 по 05.05.2021, Товариством з обмеженою відповідальністю "Дюшенея" на земельній ділянці за кадастровим номером 6125885700:01:001:0496 здійснено будівництво заводу по переробці торфу в с. Онишківці по вул. Центральна, 98г, Шумської територіальної громади Кременецького району, Тернопільської області.14.07.2021 ПП "Лекс Статус" виготовлено технічний паспорт на збудовані об`єкти нерухомості.

Відповідно до відомостей порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 31.08.2021 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області зареєстровано подану відповідачем Декларацію про готовність до експлуатації вказаного об`єкта за реєстраційним номером ТП101210825716 щодо об`єкта будівництва "Будівництво заводу по переробці торфу"; кадастровий номер 6125885700:01:001:0496; замовник будівництва ТОВ "Дюшенея"; проектна документація PD01:8171-5655-0138-3867 редакція №1 від 28.08.2021; технічна інвентаризація Т101:2442-1884-1104-5370 редакція №1 від 31.08.2021.

Згідно з вказаною декларацією, код об`єкта за Державним класифікатором будівель та споруд 2301.3 Споруди підприємств торф`яної промисловості, кошторисна вартість будівництва 1570 тис. грн.

За класом наслідків (відповідальності) вказаний об`єкт будівництва належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

У розділі "Пайова участь" витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер декларації ТП101210825716) вказано, що кошти пайової участі ТОВ "Дюшенея" "не внесено або не вимагається".

Відповідно до п. 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011, датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Отже, із перелічених вище письмових доказів слідує, що замовник розпочав будівництво заводу по переробці торфу 01.07.2017, за результатом чого об`єкт введено в експлуатацію 31.08.2021 (згідно декларації про готовність до експлуатації об`єкта ТП101210825716).

За даними інформацій Шумської міської ради №03-05/3573 від 21.07.2026 та №/4194 від 20.08.2026 слідує, що замовник цього будівництва не звертався до міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та не сплатив її; містобудівні умови і обмеження в міській раді відсутні; міською радою не приймалось рішення про зменшення розміру чи звільнення від сплати пайового внеску вищевказаного замовника; ТОВ "Дюшенея" не споруджувало на території Шумської міської ради об`єкти благоустрою, інженерної, транспортної, соціальної інфраструктури та інші споруди громадського призначення та не передавало їх на баланс територіальної громади.

З наведеного прокурором зроблено висновок про те, що ТОВ "Дюшенея" договору про пайову участь в розвитку інфраструктури територіальної громади з Шумською міською радою не укладав, відповідно кошти до бюджету останньої не надходили.

Вищенаведене й слугувало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Дослідивши подані докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про те, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступних міркувань.

Щодо звернення прокуратури з даним позовом, слід зазначити наступне.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді до юрисдикції якого вона віднесена законом.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 ГПК України).

Згідно з частиною 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Відповідно до частин четвертої ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Підстави для звернення до суду прокурора визначені у ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до норм якої прокурор здійснює представництво інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти висновку, що "інтереси держави" (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так й інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Інтереси держави та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - "інтересів держави", про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, суду належить з`ясувати питання наявності уповноваженого органу та вжиття ним заходів із захисту порушених інтересів держави.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Згідно п. 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, у тому числі, доходи місцевих бюджетів.

Під правом комунальної власності розуміють право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону).

У розумінні вимог ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 2, ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Бучацька міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Кременецькою окружною прокуратурою у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листами від 09.07.2026 №51/2-2714ВИХ-26 та від 12.08.2026 №51/2-3259ВИХ-26 повідомлено Шумську міську раду про виявлені порушення на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, зокрема, що у період з 01.01.2017 по 05.05.2021 здійснено будівництво заводу по переробці торфу в с. Онишківці по вул.. Центральна, 98г, Шумської територіальної громади Кременецького району Тернопільської області, кошторисна вартість будівництва 1570 тис. грн. Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації зареєстровано Державною інспекцією архітектури та містобудування України 31.08.2021. Також прокуратура просила надати: інформацію про те чи звертався замовник будівництва із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та чи після отримання розрахунку сплатив його; містобудівні умови і обмеження, розрахунок розміру пайової участі за указаним об`єктом з урахуванням індексу інфляції за час прострочення та 3% річних від простроченої суми, рішення Шумської міської ради про затвердження порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту зі змінами та доповненнями, Порядок пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на території Шумської територіальної громади, договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, укладений між міською радою та замовниками будівництва; інформацію про вжиті заходи щодо усунення вищевказаних порушень, зокрема про звернення з позовом про стягнення із замовників будівництва коштів пайової участі за будівництво заводу.

Шумська міська рада листами від 21.07.2026 №03-05/3573, від 20.08.2026 №/4194 повідомила, що: замовник будівництва не звертався до міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та не сплатив її; містобудівні умови і обмеження в міській раді відсутні; розрахунок розміру пайової участі за вказаним об`єктом становить 47100 грн; з урахуванням індексу інфляції за час прострочення становить 84173,78 грн; - 3% річних від простроченої суми становить 7363,00 грн.

Також зазначено, що Шумською міською радою не вживались заходи щодо усунення вищевказаних порушень, зокрема про звернення з позовом про стягнення із замовників будівництва коштів пайової участі за будівництво заводу . Крім того, міською радою не приймалось рішення про зменшення розміру чи звільнення від сплати пайового внеску вищевказаного замовника.

Водночас, щодо подальшого вжиття заходів, спрямованих на усунення порушень Шумська міська рада повідомила про відсутність коштів в місцевому бюджеті для пред`явлення позову.

Вказане свідчить про бездіяльність Шумської міської ради у даній сфері, адже радою не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема не пред`явлено до суду позову про стягнення із ТОВ "Дюшенея" грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.

Відтак, суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з цим позовом.

Щодо фактичних обставин справи суд вказує на наступне.

Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі 47100 грн, у зв`язку з тим, що відповідач, будучи замовником будівництва, відповідно до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення об`єкта в експлуатацію, а також не сплатив відповідний пайовий внесок до бюджету.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI, який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Відповідно до ст. 1 цього Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно транспортної інфраструктури.

Починаючи із 01.01.2020 у дію введено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019 (далі Закон № 132-IX).

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-IX) врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення та установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).

Тобто, відповідно до внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" змін, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Також, у постанові від 04.04.2024 по справі № 923/1306/21 Верховний Суд зазначив, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відтак, норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21).

У спірних правовідносинах, враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочато у 2017 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.

Як вже зазначалось, відповідачем кошти пайової участі до місцевого бюджету не сплачувалися та не укладався до 01.01.2020 року і в наступних роках, договір про пайову участь.

У постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог пп. 3 абз. 2 п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в розвитку інфраструктури населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договору під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з несплатою пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту відповідачем, право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд виходить із того , що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 22.10.2024 у справі № 911/2871/23 зазначив, зокрема, що відповідно до частин 1 та 2статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті. Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відтак, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, спрямовані на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні за змістом правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.

У даній справі прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, і вказаний спосіб захисту є належним.

Зважаючи на встановлення на підставі наявних у справі доказів факту закінчення відповідачем будівництва спірного об`єкту у 05.05.2021 та за відсутності укладеного між ним та позивачем договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", які встановлюють розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Як встановлено судом, замовником (відповідачем), не сплачено до місцевого бюджету кошти пайової участі.

Управлінням Державної архітектурно будівельної інспекції у Тернопільській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта №ТП101210825716 від 31.08.2021 щодо будівництва заводу по переробці торфу в с. Онишківці по вул. Центральна, 98г, Шумської територіальної громади Кременецького району, Тернопільської області.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, зазначено, що прийняття об`єкта в експлуатацію є строком з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання, а саме перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

При цьому, ТОВ "Дюшенея" не зверталося до Шумської міської ради, як уповноваженого органу на проведення розрахунків розміру пайових внесків, із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта заводу по переробці торфу в с. Онишківці по вул. Центральна, 98г, Шумської територіальної громади Кременецького району, Тернопільської області.

Абзацом 2 пункту 2 розділу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" встановлено розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.

Рішенням Шумської міської ради №778 від 12.01.2017, затверджено Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі (внеску) фізичних осіб та юридичних осіб у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Шумської міської ради (далі - Положення).

У п.2.1. Положенні зазначено, що пайова участь Замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Шумської міської ради полягає у перерахуванні Замовником до міського бюджету (призначення платежу "На розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури") коштів для розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Шумської міської ради, згідно з Договором.

Згідно з п.2.2. Положення, величина пайової участі визначається у Розрахунку, який є невід`ємною частиною Договору, укладеному з Шумською міською радою з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж, споруд та транспортних комунікацій.

Також, відповідно до п.2.3. Положення передбачено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва Замовником інженерних мереж Документ сформований в системі «Електронний суд» 28.08.2026 10 або об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об`єкти передаються у комунальну власність міської ради.

Разом з тим, відповідно до п.2.5. Положення розмір пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Шумської міської ради визначається у відповідності до пунктів 2.2. і 2.3. цього Положення і становить у разі будівництва (реконструкції), зокрема нежитлових будівель та споруд (за винятком тих, що перелічені у п. 1.4. цього Положення)-3,0 % загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Відповідно до п.1.4. Положення до пайової участі не залучаються забудовники у разі здійснення будівництва: 1.4.1 об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 1.4.2 будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів; 1.4.3. будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла з частковим залученням коштів державного або місцевого бюджетів; 1.4.4. індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 1.4.5. об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюються за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 1.4.6. об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури за окремим рішенням Шумської міської ради; 1.4.7. об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру.

Отже, для здійснення розрахунку розміру пайової участі, підлягає до застосовування саме відсоток, встановлений вищевказаним Положенням - 3%.

Розмір (величину) пайової участі замовника будівництва прокурором визначено відповідно до кошторисної вартості будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво, що відповідає вимогам законодавства та судової практики з вказаних питань.

Відповідно до розрахунку позивача, відповідач безпідставно зберіг кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, відтак заборгованість відповідача складає 47 100 грн (1 570 000 х 3%) та підлягає до стягнення.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Статтю 625 Цивільного кодексу України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому, в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених коштів, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 04.05.2022 у справі №925/683/21, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач, як замовник будівельних робіт без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідачу нараховані 36 076,66 грн інфляційних втрат та 7 049,52 грн 3% річних за період з 01.09.2021 по 27.08.2026.

Судом перевірено наданий розрахунок та встановлено, що позивачем вірно проведено нарахування, а тому інфляційні втрати та 3% річних підлягають стягненню у визначених прокурором розмірах.

Враховуючи вище наведене, а також беручи до уваги зазначені вище положення законодавства в сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Інші долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюшенея" (вул. Центральна, 98г, с. Онишківці, Кременецький район, Тернопільська область, 47174, код ЄДРПОУ 41209479) на користь Шумської міської ради Кременецького району Тернопільської області (вул. Українська, 59, м. Шумськ, Кременецький район, Тернопільська область, 47101, код ЄДРПОУ 04396259) для зарахування в дохід місцевого бюджету - грошові кошти за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у сумі 90 226 (дев`яносто тисяч двісті двадцять шість) грн 18 коп., з яких: 47 100 (сорок сім тисяч сто) грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 36 076 (тридцять шість тисяч сімдесят шість) грн 66 коп. інфляційні втрати, 7 049 (сім тисяч сорок дев`ять) грн 52 коп. три проценти річних. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюшенея" (вул. Центральна, 98г, с. Онишківці, Кременецький район, Тернопільська область, 47174, код ЄДРПОУ 41209479) на користь Тернопільської обласної прокуратури (м. Тернопіль, вул. Листопадова, 4) судовий збір, сплачений за подання до суду позовної заяви в сумі 2662,4 грн, який перерахувати на р/р UA498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, ідентифікаційний код одержувача 02910098, код економічної класифікації видатків бюджету 2800 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 22.10.2026.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко