Рішення № 140831612, 20.10.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 Справа № 917/280/26

за позовною заявою Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал", вул. Пилипа Орлика, 40А, м. Полтава, Полтавська область, 36020

до Підприємства об`єднання громадян "Полтавське учбово-виробниче підприємство "Полтаваелектро" Українського товариства сліпих", вул. Гетьмана Сагайдачного (Фурманова), 6, м. Полтава, Полтавська область, 36021 про стягнення коштів,

Суддя Семчук О.С.,

за участю секретаря судового засідання Олійник Н.І.,

судове засідання 13.10.2026

від позивача: Тищенко А.О.,

від відповідача: адвокат Деніс Б.І.

судове засідання 20.10.2027 сторони не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (далі Позивач) звернулося до суду з позовом до Підприємства об`єднання громадян "Полтавське учбово-виробниче підприємство "Полтаваелектро" Українського товариства сліпих" (далі Відповідач) про стягнення 102 171,90 грн заборгованості з оплати послуг з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, водовідведення атмосферних стічних вод та абонентського обслуговування за період з вересня 2025 року по січень 2026 року та 252 661,64 грн пені, нарахованої рахунками, виставленими з липня 2025 року по січень 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем грошових зобов`язань з оплати послуг, наданих за Договором № 9-6 від 01.11.2023 з індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об`єктами нерухомого майна, про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Позивач посилається на пункти 4.12, 4.24 та підпункт 6.1.2 Договору, статтю 1 Закону України від 20.05.1999 № 686-XIV «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» (далі Закон № 686-XIV), статті 11, 525, 526, 530, 549, 611, 612, 629 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 173, 193, 216, 230, 231 Господарського кодексу України (далі ГК України). На підтвердження вжиття заходів досудового врегулювання спору Позивач надав попередження про відключення від 20.08.2025 № 1633 та від 03.12.2025 № 2294.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 01.04.2026, встановлено Відповідачу строк для подання відзиву п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

Ухвалою від 28.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.05.2026.

Розгляд справи по суті неодноразово відкладався. В судовому засіданні 13.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та зазначив, що рішення буде проголошено 20.10.2026 об 11:10 год. На проголошення рішення стороні не з`явились.

Щодо процесуальних дій сторон.

Відповідач подав письмові пояснення, у яких заперечив проти стягнення пені. Відповідач зазначив, що пеня в розмірі 252 661,64 грн перевищує суму основного боргу майже у 2,5 раза; Відповідач є спеціалізованим підприємством, створеним громадською організацією осіб з інвалідністю, основною метою діяльності якого є соціально-трудова реабілітація, працевлаштування та підтримка осіб з порушеннями зору; стягнення пені в повному обсязі призведе до погіршення його фінансового стану; Позивач не довів понесення збитків. Відповідач просив застосувати статтю 233 ГК України та частину третю статті 551 ЦК України і відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені.

Відповідач подав відзив на позовну заяву від 09.06.2026 № 01-79 з додатками: копією статуту та довідкою від 09.06.2026 № 01-87. У відзиві Відповідач визнав факт надання послуг та позовні вимоги в частині стягнення 102 171,90 грн основного боргу. Проти стягнення пені заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях, додатково зазначивши, що пеня становить 247 % від суми основного боргу. Відповідач просив стягнути з нього 102 171,90 грн основного боргу, застосувати частину третю статті 551 ЦК України та статтю 233 ГК України, відмовити у задоволенні решти позовних вимог, а судові витрати розподілити пропорційно розміру задоволених вимог з урахуванням зменшення штрафних санкцій.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти зменшення пені. Позивач зазначив, що Відповідач не надав доказів фінансових труднощів та не довів обставин, які звільняють його від відповідальності (статті 614, 617 ЦК України, частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України)); сума 102 171,90 грн не є сумою прострочених у 2025 році платежів вартість наданих у 2025 році послуг становила 318 537,83 грн, жоден рахунок не оплачено своєчасно, тому нарахована пеня становить 79 % від цієї суми і не перевищує 100-відсоткового обмеження, встановленого Договором та Законом № 686-XIV; пеня має імперативний характер; відповідно до пункту 2.1 статуту Відповідач діє з метою одержання прибутку; Позивач зазнає збитків через невідповідність тарифів собівартості послуг, що є загальновідомою обставиною (частина третя статті 75 ГПК України).

09.10.2026 Відповідач направив до суду поштою письмові пояснення, у яких просив обмежити розмір пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», виключити із суми основного боргу та бази нарахування пені суми авансових платежів, застосувати до вимог про стягнення пені позовну давність в один рік та зменшити розмір пені на 99 %.

Того ж дня Відповідач направив до суду клопотання про розстрочення виконання рішення в частині стягнення 102 171,90 грн основного боргу на 12 місяців рівними частинами, посилаючись на свій соціальний статус, загрозу зупинення діяльності та невиплати заробітної плати, а також на скрутний фінансовий стан, зумовлений воєнним станом.

У судовому засіданні 13.10.2026 представник Позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача позов у частині стягнення основного боргу визнав, проти стягнення пені заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Щодо продовження строку на подання відзиву та прийняття доданих до нього доказів. Строк на подання відзиву встановлено Відповідачу ухвалою суду від 02.03.2026 відповідно до частини восьмої статті 165 ГПК України. Відзив подано 09.06.2026, тобто з пропуском цього строку. Заяви про поновлення чи продовження строку Відповідач не подав. Електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі Відповідач не зареєстрував.

Відповідно до частини другої статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Строк на подання відзиву є строком, встановленим судом, а не законом. Умова про подання заяви до закінчення строку стосується продовження строку за заявою учасника справи і не обмежує права суду продовжити такий строк з власної ініціативи.

Відповідно до частини десятої статті 165 ГПК України суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку. Ця норма надає суду право, а не покладає на нього обов`язок залишити відзив без розгляду.

Вирішуючи питання про продовження строку з власної ініціативи, суд враховує наступне.

По-перше, відповідно до частин першої, другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відзив містить заперечення щодо розміру пені, які стосуються предмета спору та підлягають оцінці відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України. Залишення відзиву без розгляду не усунуло б цих заперечень з предмета спору, оскільки вони були викладені Відповідачем також у письмових поясненнях від 19.05.2026.

По-друге, відзив містить визнання позову в частині стягнення основного боргу. Відповідно до частини першої статті 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Прийняття відзиву забезпечує належну процесуальну форму визнання позову, на підставі якого ухвалюється рішення в цій частині (частина шоста статті 236 ГПК України), що відповідає інтересам обох сторін.

По-третє, продовження строку не порушує прав Позивача. Відзив отримано Позивачем 12.06.2026. 15.06.2026, у межах строку, встановленого ухвалою від 02.03.2026, Позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти кожного доводу Відповідача, у тому числі щодо доданих до відзиву доказів. Клопотання про залишення відзиву без розгляду Позивач не заявляв. Тим самим забезпечено рівність учасників справи у здійсненні процесуальних прав та змагальність сторін (частини перша, друга статті 13 ГПК України).

По-четверте. Відповідач посилається на свій особливий соціальний статус підприємства, створеного громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, більшість працівників якого становлять особи з інвалідністю по зору, та на підтвердження цього додав до відзиву докази. Ця обставина наведена як підстава для зменшення пені. Залишення відзиву та доданих до нього доказів без розгляду унеможливило б її оцінку відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, що не відповідало б завданню господарського судочинства.

З огляду на наведене суд, керуючись частиною другою статті 119 ГПК України, продовжив з власної ініціативи Відповідачу строк на подання відзиву до 09.06.2026 включно та прийняв відзив до розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Копію статуту та довідку від 09.06.2026 № 01-87 подано разом із відзивом, тобто в межах продовженого строку, тому частина восьма статті 80 ГПК України до них не застосовується. Довідка від 09.06.2026 № 01-87 відображає дані станом на 01.06.2026 і не могла бути подана в такому змісті раніше. Копії доказів направлено Позивачу (частина дев`ята статті 80 ГПК України), що підтверджується відповіддю на відзив, у якій Позивач посилається на пункт 2.1 статуту Відповідача.

Щодо письмових пояснень Відповідача від 09.10.2026. Відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно з частиною п`ятою статті 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Письмові пояснення від 09.10.2026 не є заявою по суті справи. Дозволу на їх подання суд не надавав. Пояснення містять нові заперечення щодо розміру основного боргу та розрахунку пені, які не були наведені Відповідачем ні у відзиві, ні в письмових поясненнях від 19.05.2026, та подані через чотири місяці після початку розгляду справи по суті. Строк для подання заяв і клопотань встановлено ухвалою від 02.03.2026 до 30.03.2026. Клопотання про поновлення чи продовження строку Відповідач не заявив, причин неподання цих заперечень раніше не навів.

Відповідно до частини другої статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною другою статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З огляду на наведене суд залишає письмові пояснення Відповідача від 09.10.2026 без розгляду, за винятком викладеної в них заяви про застосування позовної давності, яка розглядається судом відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України.

По суті спору, судом встановлено, що 01.11.2023 між Позивачем (Виконавець) та Відповідачем (Споживач) укладено Договір № 9-6 з індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об`єктами нерухомого майна, про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (далі Договір).

Відповідно до пункту 2.1 Договору Виконавець зобов`язується надавати Споживачеві послуги з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення, а Споживач зобов`язується оплачувати надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у порядку, строки та на умовах, передбачених Договором (а.с. 10 зворотний бік).

Пунктом 4.11 Договору передбачено, що після визначення об`єму наданих Споживачу послуг за розрахунковий місяць Споживач повинен самостійно отримати рахунок на оплату послуг у Виконавця.

Згідно з пунктом 4.12 Договору «СПОЖИВАЧ здійснює оплату за цим ДОГОВОРОМ щомісяця не пізніше останнього числа місяця, що є розрахунковим» (а.с. 11).

Пунктом 4.24 Договору встановлено: «У разі несвоєчасного здійснення платежів за послуги СПОЖИВАЧ сплачує пеню в розмірі одного відсотка від суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послуги» (а.с. 11 зворотний бік).

Підпунктом 6.1.2 Договору визначено, що Споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені у розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу, відповідно до Закону № 686-XIV.

Відповідно до пункту 10.1 Договору він діє до 31.12.2023, а в частині оплати послуг до повного виконання, і вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не повідомить про відмову від нього. Доказів відмови від Договору матеріали справи не містять.

На виконання Договору Позивач у період з вересня 2025 року по січень 2026 року надав Відповідачу послуги з централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, водовідведення атмосферних стічних вод та абонентського обслуговування, на оплату яких виставив рахунки:

- від 16.09.2025 № 705-09 за вересень 2025 року на суму 45 112,36 грн;

- від 17.10.2025 № 705-10 за жовтень 2025 року на суму 19 015,04 грн;

- від 28.11.2025 № 705-11 за листопад 2025 року на суму 305,17 грн;

- від 16.12.2025 № 705-12 за грудень 2025 року на суму 29 479,02 грн;

- від 20.01.2026 № 705-01 за січень 2026 року на суму 8 260,31 грн.

Загальна вартість наданих послуг за цими рахунками становить 102 171,90 грн. Згідно з розрахунком заборгованості та зведеним реєстром отриманих платежів оплата за цими рахунками не надходила.

Рахунками від 16.07.2025 № 705-07/П, від 15.08.2025 № 705-08/П, від 16.09.2025 № 705-09/П, від 17.10.2025 № 705-10/П, від 28.11.2025 № 705-11/П, від 16.12.2025 № 705-12/П та від 20.01.2026 № 705-01/П Позивач нарахував Відповідачу пеню на загальну суму 252 661,64 грн за період з 01.02.2025 по 31.12.2025. Пеню нараховано на суми прострочених платежів за рахунками від 21.01.2025, 18.02.2025, 18.03.2025, 15.04.2025, 19.05.2025, 16.06.2025, 16.07.2025, 15.08.2025, 16.09.2025 та 17.10.2025.

Згідно зі зведеним реєстром отриманих платежів упродовж січня 2025 року січня 2026 року Відповідач здійснював оплату частинами, якими погашено із простроченням заборгованість за рахунками за грудень 2024 року серпень 2025 року.

Щодо стягнення основного боргу, то відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг. Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Згідно з частиною четвертою статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Відповідно до частини шостої статті 236 ГПК України якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Визнання Відповідачем позову в частині стягнення 102 171,90 грн не суперечить закону, не порушує прав чи інтересів інших осіб та узгоджується з наявними у справі доказами: Договором, рахунками на оплату послуг, розрахунком заборгованості та зведеним реєстром отриманих платежів. Строк оплати за кожним рахунком, визначений пунктом 4.12 Договору, настав. Отже, позовна вимога про стягнення 102 171,90 грн основного боргу підлягає задоволенню.

Щодо стягнення пені, то відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір пені один відсоток від суми боргу за кожен день прострочення встановлено пунктом 4.24 та підпунктом 6.1.2 Договору з посиланням на Закон України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" № 686-XIV (далі - Закон). Відповідно до статті 1 Закону суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Відповідач розмір ставки не оспорював, контррозрахунку пені не подав.

Суд перевірив розрахунок пені, викладений у рахунках № 705-07/П № 705-01/П. Розрахунок арифметично правильний; нарахування пені на кожен прострочений платіж припинено з досягненням 100-відсоткового обмеження, встановленого пунктом 4.24 Договору.

Водночас Позивач у всіх випадках починав нарахування пені з першого числа місяця, наступного за розрахунковим, тоді як пунктом 4.24 Договору визначено, що нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послуги. Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. У п`яти випадках це призвело до нарахування пені за дні, в які прострочення ще не настало. У межах періодів нарахування, визначених Позивачем, суд виключає такі дні:

- за рахунком від 21.01.2025 (24 887,28 грн): строк оплати 31.01.2025 (п`ятниця), нарахування пені можливе з 03.02.2025; пеню за 01.02.2025 02.02.2025 (субота, неділя) у сумі 497,75 грн нараховано безпідставно;

- за рахунком від 18.02.2025 (24 015,32 грн): строк оплати 28.02.2025 (п`ятниця), нарахування пені можливе з 03.03.2025; пеню за 01.03.2025 02.03.2025 (субота, неділя) у сумі 480,31 грн нараховано безпідставно;

- за рахунком від 19.05.2025 (27 160,90 грн): останній день строку оплати 31.05.2025 (субота), тому днем закінчення строку є 02.06.2025 (понеділок), а нарахування пені можливе з 03.06.2025; пеню за 01.06.2025 02.06.2025 у сумі 543,22 грн нараховано безпідставно;

- за рахунком від 15.08.2025 (34 480,44 грн): останній день строку оплати 31.08.2025 (неділя), тому днем закінчення строку є 01.09.2025 (понеділок), а нарахування пені можливе з 02.09.2025; пеню за 01.09.2025 у сумі 344,80 грн нараховано безпідставно;

- за рахунком від 17.10.2025 (18 873,50 грн): строк оплати 31.10.2025 (п`ятниця), нарахування пені можливе з 03.11.2025; пеню за 01.11.2025 02.11.2025 (субота, неділя) у сумі 377,47 грн нараховано безпідставно.

Отже, обґрунтованою є пеня в сумі 250 418,09 грн (252 661,64 грн 497,75 грн 480,31 грн 543,22 грн 344,80 грн 377,47 грн). У стягненні 2 243,55 грн пені належить відмовити як у безпідставно нарахованій.

Щодо заяви Відповідача про застосування позовної давності. Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Оскільки право заявити про застосування позовної давності до ухвалення рішення прямо передбачене законом, суд розглядає заяву Відповідача, викладену в письмових поясненнях від 09.10.2026, по суті.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позов подано 25.02.2026. Із обґрунтованої суми пені за межами одного року до дня подання позову нараховано лише пеню за період з 03.02.2025 по 24.02.2025 у сумі 4 766,69 грн.

Водночас пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було передбачено зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану. Цей пункт виключено Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025. Отже, на час нарахування спірної пені перебіг позовної давності за вимогами про її стягнення був зупинений і розпочався не раніше 04.09.2025. Позов подано 25.02.2026, тобто в межах однорічної позовної давності.

За таких обставин підстав для застосування позовної давності суд не вбачає, у задоволенні заяви Відповідача про її застосування належить відмовити.

Посилання сторін на статті 173, 193, 216, 230, 231, 233 ГК України суд не застосовує, оскільки ГК України втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX. Положення щодо неустойки та підстав зменшення її розміру містяться у статтях 549 551 ЦК України, на підставі яких суд вирішує спір. Застосування статті 233 ГК України до періоду нарахування пені до 28.08.2025 не змінило б висновків суду, оскільки ця норма і частина третя статті 551 ЦК України пов`язують зменшення розміру санкцій зі співвідношенням їх розміру зі збитками кредитора та іншими обставинами, що мають істотне значення.

Щодо зменшення розміру пені. Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, на яку посилався Позивач, зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати; визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, суд встановив такі обставини.

Відповідач не ухилявся від оплати послуг: упродовж січня 2025 року січня 2026 року він здійснював платежі, якими погашено заборгованість за рахунками за грудень 2024 року серпень 2025 року. З обґрунтованої суми пені 197 932,81 грн нараховано на платежі, погашені Відповідачем до звернення Позивача до суду, і лише 52 485,28 грн на платежі за рахунками від 16.09.2025 та 17.10.2025, які входять до складу стягуваного основного боргу. Основний борг Відповідач визнав.

Позивач не надав доказів збитків, завданих саме простроченням оплати Відповідачем. Посилання Позивачем на інтерв`ю голови Полтавської обласної ради, опубліковане в мережі Інтернет, не містить відомостей про розмір збитків Позивача, пов`язаних з порушенням зобов`язання Відповідачем, тому не є належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Невідповідність затверджених тарифів собівартості послуг, на яку посилається Позивач як на загальновідому обставину, не є наслідком порушення зобов`язання Відповідачем і не свідчить про розмір збитків, спричинених цим порушенням. Водночас суд враховує, що відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, тому відсутність доказів збитків є підставою для зменшення неустойки, а не для відмови в її стягненні.

Згідно з пунктом 2.1 статуту Відповідача «Підприємство створюється і діє з метою залучення до трудової діяльності інвалідів по зору, створення умов, які забезпечують соціальний захист інвалідів, а також виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг) з метою задоволення суспільних потреб, одержання прибутку та забезпечення фінансування діяльності УТОС». Пунктом 2.2 статуту передбачено, що чисельність працюючих на підприємстві інвалідів по зору повинна складати не менше 50 % від загальної чисельності працюючих. Згідно з довідкою від 09.06.2026 № 01-87 станом на 01.06.2026 на підприємстві працює 60 осіб, з них 39 осіб з інвалідністю, у тому числі 36 по зору. Отже, одержання прибутку є однією з цілей діяльності Відповідача поряд із працевлаштуванням та соціальним захистом осіб з інвалідністю по зору, а не єдиною метою, як стверджує Позивач. Зазначені обставини не звільняють Відповідача від відповідальності, однак є обставинами, що мають істотне значення у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України.

Доводи Відповідача про те, що стягнення пені в повному обсязі призведе до неможливості виплати заробітної плати працівникам, суд не враховує, оскільки доказів фінансового стану Відповідач до матеріалів справи не надав (частина перша статті 74 ГПК України).

Твердження Відповідача про те, що пеня становить 247 % від суми основного боргу, суд відхиляє, оскільки пеню нараховано не лише на суму стягуваного основного боргу, а й на прострочені платежі за рахунками за січень серпень 2025 року, які Відповідач сплатив із простроченням до звернення Позивача до суду. З цієї ж причини суд погоджується з Позивачем у тому, що встановлене пунктом 4.24 Договору 100-відсоткове обмеження не порушено. Водночас дотримання цього обмеження свідчить про правильність нарахування пені, але не виключає права суду зменшити її розмір з підстав, передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України.

Доводи Позивача про імперативний характер пені, не виключають застосування частини третьої статті 551 ЦК України, яка поширюється на неустойку, встановлену як договором, так і законом.

Посилання Позивача на статті 614, 617 ЦК України суд відхиляє, оскільки Відповідач не заявляв про звільнення від відповідальності, а зменшення розміру неустойки не потребує доведення відсутності вини боржника.

Оцінивши наведені обставини в сукупності (стаття 86 ГПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 90 % до 25 041,81 грн. Такий розмір зберігає стимулюючу функцію неустойки та не є звільненням Відповідача від відповідальності.

Отже, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково у сумі 25 041,81 грн. У стягненні 2 243,55 грн пені належить відмовити як у безпідставно нарахованій, у стягненні 225 376,28 грн пені у зв`язку зі зменшенням її розміру судом.

Щодо клопотання Відповідача про розстрочення виконання рішення. Відповідно до частини першої статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з частиною третьою статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Відповідно до частини четвертої статті 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, зокрема, ступінь вини відповідача у виникненні спору. Згідно з частиною п`ятою статті 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Відповідач не надав доказів, які підтверджують його фінансовий стан, наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, зокрема фінансової звітності, відомостей про стан рахунків, заборгованості із заробітної плати (частина перша статті 74 ГПК України). Посилання на воєнний стан, падіння обсягів реалізації продукції та затримки розрахунків з боку контрагентів мають загальний характер і доказами не підтверджені.

Спір виник внаслідок систематичного порушення Відповідачем строків оплати послуг упродовж 2025 року січня 2026 року. Соціальний статус Відповідача враховано судом при зменшенні розміру пені. Крім того, запропонований Відповідачем графік передбачає сплату останнього платежу до 31.10.2027, що перевищує граничний строк розстрочення, встановлений частиною п`ятою статті 331 ГПК України.

За таких обставин підстав для розстрочення виконання рішення суд не вбачає, у задоволенні клопотання Відповідача належить відмовити.

Відмова у задоволенні клопотання не позбавляє Відповідача права звернутися до суду повторно із заявою про розстрочення виконання рішення в порядку статті 331 ГПК України з наданням доказів наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Щодо розподілу судових витрат, Позивач сплатив судовий збір у розмірі 4 258,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.02.2026 № 42737.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України є реалізацією права суду і не свідчить про безпідставність позовної вимоги в цій частині. Спір виник внаслідок невиконання Відповідачем грошових зобов`язань за Договором. Тому судовий збір, що припадає на суму пені, зменшену судом, покладається на Відповідача без урахування такого зменшення. Аналогічний підхід викладено в пункті 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Судовий збір, що припадає на 2 243,55 грн пені, у стягненні якої відмовлено як у безпідставно нарахованій, у сумі 26,92 грн покладається на Позивача. Решта судового збору в сумі 4 231,08 грн покладається на Відповідача..

Керуючись статтями 2, 13, 74, 75, 80, 86, 118, 119, 129, 161, 165, 191, 207, 232, 233, 236 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства об`єднання громадян "Полтавське учбово-виробниче підприємство "Полтаваелектро" Українського товариства сліпих" (вул. Гетьмана Сагайдачного, 6, м. Полтава, 36021, ідентифікаційний код 03967872) на користь Комунального підприємства Полтавської обласної ради "Полтававодоканал" (вул. Пилипа Орлика, 40А, м. Полтава, 36020, ідентифікаційний код 03361661) 102 171,90 грн основного боргу, 25 041,81 грн пені та 4 231,08 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні клопотання Підприємства об`єднання громадян "Полтавське учбово-виробниче підприємство "Полтаваелектро" Українського товариства сліпих" про розстрочення виконання рішення відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини перша, друга статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (частина перша статті 256, частина перша статті 257 ГПК України).

Суддя Олена СЕМЧУК