Ухвала суду № 140831611, 22.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"22" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/4213/26Господарський суд Одеської області у складі судді Райчевої Світлани Іванівни.,

розглянувши заяву (вх. № 3-1082/26 від 19.10.2026р.) ОСОБА_1 про відвід судді Ровинського О. Ю. від розгляду справи № 916/4213/26

за заявою (вх. № 4320/26 від 13.10.2026р.) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» (65026, м. Одеса, вул. Приморська, 3-Б; код ЄДРПОУ: 38819672)

ВСТАНОВИВ:

13.10.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла заява (вх. № 4320/26) ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2026 року для розгляду заяви було визначено суддю Ровинського О. Ю.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2026 прийнято заяву (вх. № 4320/26 від 13.10.2026р.) ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "БІІР Україна" до розгляду судді Ровинського О. Ю. Розгляд заяви у підготовчому засіданні призначено на 29.10.2026 о 10:00. Викликано учасників справи у підготовче засідання. Запропоновано завчасно надати до суду: Товариству з обмеженою відповідальністю «БІІР Україна» - відзив на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство.

19.10.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Ровинського О. Ю. від розгляду справи № 916/4213/26, згідно з якою заявник просить суд задовольнити заяву про відвід судді Ровинського О.Ю. та у разі задоволення відводу передати справу для визначення нового складу суду відповідно до статей 32 і 40 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2026 визнано заявлений ОСОБА_1 відвід судді Ровинського О. Ю. від розгляду справи № 916/4213/26 - завідомо безпідставним та необґрунтованим. Заяву (вх. № 3-1082/26 від 19.10.2026 року) ОСОБА_1 про відвід судді Ровинського О. Ю. від розгляду справи № 916/4213/26 передано для визначення судді в порядку, встановленому ст. 32 ГПК України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями, заяву (вх. № 3-1082/26 від 19.10.2026р.) ОСОБА_1 про відвід судді Ровинського О. Ю. від розгляду справи № 916/4213/26 передано на розгляд судді Райчевій С.І.

Відповідно до ч.ч.1,7,8,11 ст.39 ГПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.

За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.

В обґрунтування поданої заяви про відвід заявник посилається, що суддя Ровинський О.Ю. постановив 02 жовтня 2026 року ухвалу у справі № 916/3841/26 про відмову у відкритті провадження щодо того самого боржника за попередньою заявою того самого кредитора.

При цьому заявник зазначає, що він усвідомлює, що попередня участь судді у подібній справі та незгода з його судовим рішенням самі собою не становлять підстав для відводу (частина четверта статті 35 ГПК України). Разом з тим, на думку заявника, характер мотивування попередньої ухвали, особливо в частині оцінки остаточності судових рішень та припущень про можливу недобросовісність кредитора, у поєднанні з необхідністю повторно оцінювати те саме право кредитора на ініціювання процедури банкрутства викликають у заявника сумніви щодо об`єктивної безсторонності розгляду.

Так, заявник в обґрунтування поданої заяви про відвід зазначає, що попередня ухвала містить суперечливі висновки щодо остаточності грошової вимоги: в ухвалі від 02.10.2026 у справі № 916/3841/26 суд прямо встановив щодо справи №522/4874/26-Е (вимога 48 970,50 грн): «Рішення набрало законної сили 19.06.2026 року, оскаржено не було». Проте в загальному висновку суд зазначив, що заявник звернувся «за відсутністю остаточних судових рішень щодо заявлених вимог та інших судових спорах між ним боржником». Мотивувальна частина не містить окремого пояснення, чому існування остаточного й неоскарженого рішення за однією з двох заявлених вимог не має самостійного значення при перевірці умов відкриття провадження. Водночас суд поширив на всі вимоги висновок про «спір про право», пославшись на інші судові процеси між сторонами, хоча не вказав, яким чином вони можуть змінити остаточну вимогу в розмірі 48 970,50 грн.

Суд враховує, що Заявник сам зазначає, що вищевказані висновки оскаржуються в апеляційному порядку у справі № 916/3841/26 та він не просить Суд у межах цієї заяви про відвід перевіряти правильність попередньої ухвали по суті. Проте, значення описаних обставин для відводу в контексті ризику відтворення суддею наперед сформованого узагальненого підходу до права саме цього кредитора звертатися із заявою про банкрутство попри остаточні судові рішення оцінюється Судом лише як припущенням Заявника.

Також ОСОБА_1. зазначає, що мотивування попередньої ухвали містить не пов`язані з установленими фактами міркування про можливу недобросовісність кредитора. В ухвалі від 02.10.2026 суд звернув увагу на обов`язок кредитора діяти добросовісно та навів як приклад недобросовісної поведінки «ініціювання провадження виключно з метою тиску на боржника, без реального наміру отримати задоволення вимог». Це міркування суд навів без встановлення конкретного факту зловживання заявником процесуальними правами чи відсутності в нього наміру отримати присуджену заробітну плату. Навпаки, тією самою ухвалою встановлено існування виконавчих проваджень № 81696744 та № 81874118, розпочатих для примусового стягнення заробітної плати.

Суд враховує, що Заявник сам зазначає, що він не стверджує, що в ухвалі міститься пряме визнання його недобросовісним. Проте, зазначена думка Заявника, що використання такого прикладу як елемента мотивування рішення проти заявника без наведення фактичних підстав породжує занепокоєння тим, чи буде наступна заява оцінена без попередніх негативних припущень щодо мотивів кредитора, оцінюється Судом лише як припущенням Заявника.

Доводи Заявника, що змінені обставини нової справи потребують цілком нової оцінки з огляду на змінену грошову вимогу і попереднє загальне судження про численні спори між сторонами та можливу недобросовісність кредитора не повинно підміняти оцінку нової доказової бази, Суд оцінює як такі, що взагалі не містять обґрунтування сумнівів щодо неупередженості або об`єктивності судді, визначеного для розгляду нової справи.

При оцінці доводів Заявника щодо хронології опрацювання судом процесуальних документів у справі №916/3847/26, а саме клопотання представниці боржника про участь у відеоконференції та заяви ініціюючого кредитора про долучення додаткових документів, Суд приймає до уваги, що Заявник сам зазначає, що розуміє, що забезпечення дистанційної участі учасника справи за наявності технічної можливості саме по собі не є доказом упередженості чи безумовним процесуальним порушенням.

Суд враховує, що питання реєстрації вхідної кореспонденції, у т.ч. заяви ініціюючого кредитора після початку судового засідання, не входить до компетенції судді, який розглядає справу, та відповідно обставини щодо часу реєстрації документу заявника в АСДС по іншій справі не свідчать про упередженість або необ`єктивність судді при розгляді даної справи.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 6 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року N 1402-VIII судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені нормами ст. 35, 36 ГПК України.

Головна мета інституту відводу судді - забезпечення безсторонності суду та запобігання можливій упередженості при розгляді справи. Попри те, що сторони можуть мати суб`єктивні побоювання щодо неупередженості судді, ключовим критерієм є наявність об`єктивно обґрунтованих підстав для таких сумнівів.

Заява про відвід судді, що ґрунтується виключно на припущеннях щодо наявності відповідних обставин, без підтвердження їх належними і допустимими доказами, не може вважатися обґрунтованою та не становить підстави для відводу.

У рішенні ЄСПЛ De Cubber v. Belgium (1984) зазначено, що: "обґрунтований сумнів щодо неупередженості судді має базуватися на об`єктивних фактах, а не на суб`єктивному сприйнятті сторони." У справі Salov v. Ukraine (2005) Суд дійшов висновку, що "незгода з процесуальними діями чи судовою позицією не є доказом упередженості."

Слід також зазначити, що Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендації CM/Rec(2010)12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки (Принцип 1) наголошує на незалежності суддів, але також і на їх ефективності та обов`язку забезпечувати належне здійснення правосуддя. Суддя, керуючись принципами процесуального права та завданнями судочинства, прагне до повного та своєчасного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Отже, з огляду на нормативний зміст п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у п. 1, 2, 3, 4 частини першої цієї самої статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача.

При цьому, стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети п. 1 ст. 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:

- "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Тим часом, вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною.

- "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.

Для підтвердження порушення або можливого порушення суддею принципу неупередженості, заявник зобов`язаний довести наявність відповідних суб`єктивних чи об`єктивних критеріїв, що відповідають встановленому стандарту неупередженості.

При цьому, заява про відвід, побудована виключно на припущеннях, без належних, достовірних і допустимих доказів, не може слугувати обґрунтованою підставою для її задоволення.

При об`єктивному підході до встановлення наявності/відсутності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність, зважаючи на безпосередню поведінку судді (Ухвала КГС ВС від 21 лютого 2022 року у справі № 910/17344/20).

Частина 4 ст. 35 ГПК України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. При цьому внутрішні емоційно-вольові відчуття заявника з того чи іншого питання без певних доказів чи інформації на їх підтвердження, не є достатньою підставою для констатації факту наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості суддів (Ухвала КГС ВС від 21 лютого 2022 року у справі № 910/17344/20).

Судом встановлено, що доводи заявника, які викладені у відповідній заяві про відвід, ґрунтуються на припущеннях та незгодою Заявника з раніше ухваленим суддею рішенням у іншій справі, що не є об`єктивно обґрунтованими підставами для відводу судді Ровинського О. Ю. від розгляду справи № 916/4213/26. Відтак господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 за вх.№3-1082/26 від 19.10.2026.

Керуючись ст.ст. 35, 38, 39, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви (вх. №3-1082/26 від 19.10.2026) ОСОБА_1 про відвід судді Ровинського О. Ю. від розгляду справи № 916/4213/26.

Ухвала набрала законної сили 22.10.2026. та не підлягає оскарженню.

Відповідно до ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя С.І. Райчева