Рішення № 140831213, 22.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/13570/26

Провадження № 2/127/3842/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Федчишена С.А., при секретарі Підвисоцькій О.Ю., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Гришко Т.В., Бардіної Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві про відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, про відшкодування моральної шкоди заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю в розмірі 873 347,00 грн. Позов мотивовано тим, що 29 листопада 2017 року було відкрито кримінальне провадження №42017220000001385 за ст. 364367, ч. 3 ст. 382 КК України щодо колишнього слідчого прокуратури Харківської області ОСОБА_2 та процесуального керівника прокурора Сороки М. К., які спільно навмисно допустили неправомірні дії під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014170000000291. При цьому вказує, що слідчі в межах кримінального провадження №42017220000001385 не проводили досудове розслідування та необхідні слідчо-процесуальні дії, направлені на встановлення істини, не усунувши недоліки, зазначені в ухвалах слідчих суддів, виносили невмотивовані та незаконні постанови про закриття кримінального провадження, виклавши у них свідомо недостовірні доводи, копії яких навмисно не спрямували на адресу позивача. Позивач зазначає, що кримінальне провадження триває понад 101 місяць, що не є розумним строком в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того вказує, що порушуючи вимоги ч. 2 ст. 55 КПК України та практику Європейського суду з прав людини, 06.04.2020 виніс постанову, якою відмовив у визнанні ОСОБА_1 потерпілим, яка була скасована судом 14.01.2021. Тривала процесуальна невизначеність завдала душевних страждань, які виразилися у позбавленні відчуття захищеності, приниженні, зневаги. Бездіяльність ТУ ДБР та надмірна тривалість кримінального провадження є для нього психотравмуючими факторами, він змушений відвідувати органи досудового розслідування, суд, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайного життя та призводить до моральних страждань. Позивач зазначає, що підставою для відшкодування шкоди є протиправна бездіяльність ТУ ДБР та надмірна тривалість досудового розслідування. Завдану моральну шкоду він оцінює в 873 347,00 грн, які просить стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання. (а.с. 29)

Представник Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Бардіна Н.О. за допомогою системи «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву та просила у задоволенні позову відмовити. Свої доводи обґрунтовує тим, що не погоджуючись з окремими процесуальними діями слідчих ТУ ДБР у м. Полтаві під час досудового розслідування у межах кримінального провадження № 42017220000001385 за частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 365, частиною 1 статті 366, частиною 1 статті 367, частиною 3 статті 382 КК України, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди у розмірі 873 347 грн., на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Натомість, позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано і матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, протиправності дій ТУ ДБР у м. Полтаві та, відповідно, існування причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями (діями) службових осіб ТУ ДБР у м. Полтаві й наслідками у вигляді ймовірно завданої, за твердженнями ОСОБА_1 , моральної шкоди. У позовній заяві ОСОБА_1 формально стверджує про надмірну тривалість та неефективність досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017220000001385, яке триває з 29.11.2017, та неодноразове задоволення слідчими суддями його скарг на дії слідчих ТУ ДБР у м. Полтаві, що, на його думку, автоматично свідчить про заподіяння йому моральної шкоди. Насамперед, слід зауважити, що посилання позивача на неефективність досудового розслідування є лише декларативними, оскільки не містять конкретизації, які саме необхідні та можливі процесуальні дії не були вчинені слідчими, і яким чином їх невчинення вплинуло на його права та інтереси. у межах кримінального провадження № 42017220000001385, з яким позивач пов`язує заподіяння моральної шкоди, перевіряються обставини правомірності дій службових осіб Харківської обласної прокуратури під час проведення досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні (у якому ОСОБА_1 має лише статус свідка), тобто можливого правопорушення у сфері службової діяльності, а тому очевидним є те, що відповідні обставини не стосуються безпосередньо захисту прав ОСОБА_1 і не перешкоджають його мирному володінню майном чи реалізації інших конвенційних прав. Тобто прийняття будь-якого кінцевого рішення в цьому кримінальному провадженні не впливає і не може вплинути на моральний чи матеріальний стан позивача, оскільки результати розслідування не мають безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку із виникненням нових чи відновленням ймовірно порушених прав чи обов`язків ОСОБА_1 . Крім того, в аспекті саме ефективності досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, ОСОБА_1 не обґрунтував, який саме обсяг слідчих дій мав бути проведений слідчим та значення цих дій, а також їх доцільність, які не були проведені, проте які були б доречними і які, ймовірно, дозволили б встановити об`єктивні обставини у кримінальному провадженні, що власне і свідчить про виконання чи навпаки невиконання державою свого позитивного зобов`язання. Окрім того, разом із позовною заявою ОСОБА_1 не надав та матеріали цієї справи не містять доказів невиконання або неналежного виконання слідчими ТУ ДБР у м. Полтаві службових обов`язків під час здійснення досудового розслідування у межах цього кримінального провадження. Тож, доводи ОСОБА_1 про те, що під час досудового розслідування згаданого кримінального провадження йому завдано моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

Позивач правом подання відповіді на відзив не скористався.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 вересня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 104).

В судовому засіданні позивач просив задовольнити позовні вимоги. При цьому зазначив, що підставою для відшкодування шкоди є бездіяльність відповідача та надмірна тривалість кримінального провадження. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади під час здійснення нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих осіб.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог, а також повідомив суду, що позивачем не було доведено факту заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленими вимогами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи сторін, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 29 листопада 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження №42017220000001385 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 ст. 364, ч. 1 ст.365, ч.1 ст.366, ч.1 ст.367, ч.3 ст.382 КК України, на виконання ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року щодо зобов`язання внести відомості до ЄРДР за зверненням ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року щодо неправомірних дій старшого слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Корбаня В. В. та прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Сороки М.К. під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014170000000291 від 23 жовтня 2014 року.

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим в м. Полтаві. (а.с. 4-7)

06 квітня 2020 року постановою слідчого Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві Мироненко Д. І. відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017220000001385 від 29 листопада 2017 року.

Вказана постанова скасована ухвалою слідчого судді Октябрському районному суду м. Полтави від 14 січня 2021 року (справа №554/4925/20) (а.с.16-18).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до ТУ ДБР у м. Полтаві з запитами, скаргами, клопотаннями на які йому було надано відповіді. (а.с. 54- 59)

Суд звертає увагу, що ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору прокурор Харківської обласної прокуратури Чекін О.В. про відшкодування моральної шкоди, в кримінальному провадженні №42017220000001385 та неправомірна тривалість цього кримінального провадження встановлена та цій обставині надана відповідна оцінка.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26.02.2026, якою залишено без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року, частково задоволений позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 , про відшкодування моральної шкоди. (а.с. 81 91)

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 12 липня 2011 року (а.с.23). Крім того, позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з 29 липня 2024 року в Управлінні соціального захисту населення (Правобережне), що підтверджується довідкою Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради Управління соціального захисту населення (Правобережне) від 29 липня 2024 року № 509-5003381237 (а.с. 26).

З виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1879 неврологічного відділення від 20 вересня 2017 року слідує, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: віддалені наслідки черепно-мозкової травми (1996 рік), посттравмативнаенцефалопатія з лікворно-гіпертензійним, вестибуло-атактичним та астенічним синдромами, вегето-судинними пароксизмами за змішаним типом; атеросклеротичний кардіосклероз, хронічний гастродуоденіт, стадія ремісії; стан після оперативного лікування та ПХТ СА сігмовидної кишки Т4 NO MO (07.02.2010). Коланостома, ХБП 1 ст., пієлонефріт, стадія ремісії. Парапельвикальнакиста лівої нирки великих розмірів ХПН 0 ст.(а.с.25).

Позивачем також долучено до матеріалів справи висновок №282/120 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 31.12.2025. (а.с. 24)

Позивач, звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, як на підставу своїх вимог вказує на бездіяльність ТУ ДБР розташованого в м. Полтаві та надмірну тривалість кримінального провадження №42017220000001385.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)).

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

В даному випадку відсутні підстави для застосування ст.1176 ЦК України.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 зазначено, що: «правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями».

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначалось, позивач, звертаючись до суду за захистом свого права, вказує на бездіяльність ТУ ДБР у м. Полтаві та надмірну тривалість кримінального провадження №42017220000001385.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц).

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного розслідування злочину, де заявник є потерпілим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, постанови Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 13 вересня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц).

Спричинення моральних страждань у зв`язку з тривалістю кримінального провадження може бути обумовлено тим, що особа була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/62500/16-ц).

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatismutandis $ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (PelissierandSassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17).

Загальні принципи щодо ефективності розслідування у розумінні статті 2 Конвенції наведені в рішенні у справі «Мустафа Тунч і ФечіреТунч проти Туреччини» [ВП] () [GC], заява № 24014/05, пункти 169-182, від 14 квітня 2015 року). Зокрема, після виникнення зобов`язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов`язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225) (рішення ЄСПЛ від 14.10.2021 у справі «Азовцева проти України» (Заява № 64932/12)).

ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно наголошує на обов`язку держави забезпечити ефективне розслідування кримінальних правопорушень. Одним із критеріїв (елементів) ефективності розслідування кримінальних правопорушень є його оперативність, тобто дотримання розумних строків.

Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом сформовано сталу практику, згідно з якою підставою для відшкодування моральної шкоди може бути неефективність кримінального провадження, в тому числі його надмірна тривалість. При цьому спричинення моральних страждань може бути обумовлено тим, що особа була змушена відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними заявами й клопотаннями, що не входило до її звичайної діяльності.

Згідно статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною другою статті 9 КПК України передбачено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Частиною першою статті 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Судом установлено, що 29 листопада 2017 року до ЄРДР внесені відомості за №42017220000001385 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 3 ст. 382 КК України, на виконання ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року щодо зобов`язання внести відомості до ЄРДР за зверненням ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року щодо неправомірних дій старшого слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області Корбаня В. В. та прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Сороки М. К. під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014170000000291 від 23 жовтня 2014 року.

Разом з тим, кримінальне провадження №42017220000001385 станом на день розгляду справи ще досі триває, з часу внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань минуло майже 9 років. За вказаний період часу ухвалами слідчих суддів за скаргами ОСОБА_1 скасовано чотири постанови про закриття кримінального провадження, які винесені органами досудового розслідування. При цьому, слідчими виносилися постанови про закриття кримінального провадження без вчинення всіх необхідних слідчих та процесуальних дій під час здійснення досудового розслідування, на що щоразу звертали увагу слідчі судді у своїх ухвалах, однак вони залишалися поза увагою органу досудового розслідування та такі недоліки не усувалися.

На підставі досліджених ухвал слідчих суддів, судом встановлено, що при скасуванні постанов слідчих про закриття кримінального провадження, слідчі судді щоразу приходили до переконання про допущення істотної неповноти досудового розслідування, усунення якої потребує виконання слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання та перевірку доказів; передчасність винесених постанов про закриття кримінального провадження без всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів тощо.

Вказані обставини свідчать про тривале невиконання визначених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, яка пов`язана з неодноразовою бездіяльністю службових осіб відповідача, що спричинило до правової невизначеності в питанні підтвердження чи спростування звинувачення посадових осіб, яке стосуються прав потерпілого ОСОБА_1 , зокрема на відшкодування шкоди, що не можна вважати розумним строком в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, яка передбачає позитивний обов`язок держави організувати діяльність досудових органів таким чином, щоб право кожного на справедливий суд впродовж розумного строку не було ілюзорним.

Тобто відповідачем не було спростовано презумпцію неправомірної тривалості досудового розслідування.

При цьому суд також звертає увагу, що факт неправомірної тривалості досудового розслідування по кримінальному провадженню №42017220000001385 встановлений і під час розгляду цивільної справи №127/8063/25.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

З урахуванням наведених обставин твердження відповідача про те, що встановлення дотримання розумних строків досудового розслідування кримінального провадження здійснюється виключно в порядку кримінального судочинства та бездіяльність відповідача може бути встановлена в рамках кримінального чи дисциплінарного провадження не заслуговують на увагу.

Надмірна тривалість кримінального провадження є порушенням прав позивача.

Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 607/11835/22.

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію (Рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Рішення від 15.01.2009 року «Бурдов проти Росії»). У вказаних рішеннях суд зазначив: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди».

Аналогічна позиція викладена у рішенні від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», де ЄСПЛ указав, що моральна шкода завдана самим фактом порушення з боку державного органу.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04; рішення від 22 листопада 2005 року у справі «Антоненков та інші проти України» (Antonenkovandothersv.Ukraine), заява № 14183/02).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я особи.

В даному випадку надмірна тривалість кримінального провадження, неодноразові звернення позивача як до органів досудового розслідування, так і до суду, неодноразові скасування судами постанов про закриття кримінального провадження у зв`язку з неповнотою дослідження обставин кримінального провадження, невизначеність правовідносин і необхідність відстоювати свої законні права та інтереси в судовому порядку поза розумним сумнівом завдали позивачу душевних страждань, завдаючи моральної шкоди.

Завданні моральні страждання знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з тривалістю кримінального провадження (з 2017 року).

Неодноразовими скасуваннями судами постанов про закриття кримінального провадження у зв`язку з невчиненням слідчих дій, тривалим досудовим розслідуванням підтверджується факт здійснення відповідачем незаконної бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень, що відповідно до положень статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини.

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22, від 07 червня 2023 року у справі № 335/8532/21, від 04 жовтня 2023 року в справі № 607/1185/22, від 22 травня 2024 року в справі №757/30529/22.

Щодо твердження відповідача, що скасування судом процесуальних рішень слідчого про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, то суд не бере його до уваги, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме надмірна тривалість досудового розслідування кримінального провадження №42017220000001385, що спростовує заперечення відповідача.

Інші доводи відповідача не спростовують спричинення позивачу моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, тривалість досудового розслідування кримінального провадження, глибину душевних страждань позивача, які є відчутними, але не критичними, а також вимоги розумності та справедливості, а тому дійшов висновку про стягнення на користь позивача 7 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до ст.141 ЦПК України. Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.15,16, 23, 167, 170, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.2, 9, 28 КПК України, ст.2, 4, 6, 10 - 13, 76-83, 89,141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 22.10.2026.

Учасники справи:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 )

Держава Україна в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві (м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 25, код ЄДРПОУ: 42334163)

СУДДЯ: