Рішення № 140829974, 21.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2026Справа № 910/16186/25Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661)

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25, ідентифікаційний код 00100227)

про стягнення 100 313 154,04 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Дігтярь М.М.

Від відповідача: Мартьянова Л.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 92 809 746,94 грн, з яких: 92 491 300,95 грн основного боргу, 261 288,65 грн 3% річних та 57 157,34 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором № 0063-01012/21-150-08-19-00025 від 17.04.2019 про врегулювання небалансів електричної енергії в частині внесення оплати за вересень - листопад 2025.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.01.2026 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

14.01.2026 через підсистему "Електронний суд" позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/16186/25 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі № 910/16186/25 призначено на 25.02.2026.

12.02.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву.

17.02.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

24.02.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

У засіданні суду 25.02.2026 по справі № 910/16186/25 судом на підставі ч. 5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 25.03.2026.

23.03.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої, позивач змінює кількісний показник позовної вимоги з 92 809 746,94 грн на 95 173 842,37 грн, зокрема, суму основного боргу з 92 491 300,95 грн на 92 490 991,48 грн, суму 3% річних з 261 288,65 грн на 915 059,68 грн, суму інфляційних втрат з 57 157,34 грн на 1 767 791,21 грн.

У засіданні суду 25.03.2026 по справі № 910/16186/25 судом на підставі ч. 5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 22.04.2026.

22.04.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2026.

Судове засідання, призначене на 20.05.2026, не відбулося.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва № 01.3-16/85/26 від 22.05.2026 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу матеріалів судової справи (у зв`язку зі звільненням судді Князькова В.В.), призначено проведення повторного автоматизованого розподілу даної справи.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 матеріали справи № 910/16186/25 передано на розгляд судді Андреїшиній І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 прийнято справу № 910/16186/25 до свого провадження, підготовче засідання призначено на 24.06.2026.

24.06.2026 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які залучено до матеріалів справи.

У засіданні суду 24.06.2026 судом на підставі ч. 5 ст. 183 ГПК України оголошено перерву на 19.08.2026,

19.08.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

У засіданні суду 19.08.2026 представник позивача підтримав заяву про збільшення розміру позовних вимог, просив прийняти її до розгляду.

Представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання можливості підготувати письмові пояснення на заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що позивач змінює кількісний показник позовної вимоги з 95 173 842,37 грн на 100 313 154,04 грн, зокрема, суму основного боргу з 92 490 991,48 грн на 92 490 998,84 грн; суму трьох відсотків річних з 915 059,68 грн на 2 062 961,70 грн; суму інфляційних втрат з 1767 791,21 грн на 5 759 193,50 грн. Таким чином збільшивши період їх нарахування.

Згідно з частиною 3 статті 46 ГПК України, протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва, від 19.08.2026 прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог до розгляду. Подальший розгляд справи постановлено здійснювати про стягнення заборгованості у розмірі 100 313 154,04 грн, з яких: 92 490 998,84 грн основного боргу, 2 062 961,70 грн трьох відсотків річних та 5 759 193,50 грн інфляційних втрат.

Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача щодо оголошення перерви у підготовчому засіданні та оголосив перерву на підставі ч. 5 ст. 183 ГПК України на 09.09.2026.

У засіданні суду 09.09.2026 представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи, посилаючись на те, що вона є новим представником у даній справі.

Представник позивача поставив вирішення даного клопотання на розсуд суду.

Розглянувши клопотання представника відповідача, суд протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні, оскільки ті обставини, якими заявник обґрунтовує клопотання, не є підставою для відкладення розгляду справи.

У засіданні суду 09.09.2026 присутніми учасниками судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.10.2026.

У судовому засіданні 21.10.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.10.2026 проти задоволення позовних вимог заперечив та просив відмовити у їх задоволенні.

21.10.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Енергоатом - Трейдинг» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - позивач, СВБ - сторона відповідальна за баланс, філія «ВП «Енергоатом-Трейдинг» АТ «НАЕК «Енергоатом») та Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - відповідач, НЕК «Укренерго», ОСП - оператор системи передачі, АР - адміністратор розрахунків) укладено договір про врегулювання небалансів електричної енергії від 17.04.2019 № 0063-01012/21-150-08-19-00025 (далі - Договір) шляхом подання заяви- приєднання від 17.04.2019 № 0063-01012/21-150-08-19-00025.

НЕК «Укренерго» надіслало повідомлення від 17.04.2019 вих. №01/13933, яким проінформувало філію «ВП «Енергоатом-Трейдинг» АТ «НАЕК «Енергоатом» про приєднання до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії із зазначенням ідентифікатора договору № 0063-01012 та дати акцептування 17.04.2019.

У подальшому наказами НЕК «Укренерго» «Про затвердження умов договору про врегулювання небалансів» до договору вносилися зміни.

До спірних правовідносин за період вересень 2025 року - листопад 2025 року застосовуються положення договору в редакції наказу від 27.06.2025 №499 та від 17.10.2025 №822, якими затверджені умови договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

Згідно з пунктом 1.1 договору він є публічним договором приєднання, який установлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, у тому числі її балансуючої групи.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що на його підставі сторона, яка приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості сторони, відповідальної за баланс.

Відповідно до пункту 1.3 договору сторона, відповідальна за баланс, врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій стороні, відповідальній за баланс, шляхом входження до її балансуючої групи.

Пунктом 1.4 договору визначено, що оператор системи передачі врегульовує небаланси електричної енергії зі стороною, відповідальною за баланс, у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307.

Відповідно до пункту 2.1 договору вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються адміністратором розрахунків для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку.

Згідно з пунктом 2.2 договору оплата платежів відповідно до договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених законодавством.

Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку.

Пунктом 3.3 договору встановлено обов`язок оператора системи передачі проводити розрахунки зі стороною, відповідальною за баланс, у порядку та строки, визначені Правилами ринку.

Відповідно до пункту 5.1 договору формування оператором системи передачі декадних звітів СВБ, місячних звітів СВБ, позапланових звітів СВБ, звітів про коригування, забезпечення СВБ коштів на рахунку ескроу СВБ відповідно до них, формування актів та списання ОСП коштів з рахунків ескроу СВБ на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ОСП здійснюються відповідно до процедур та у строки, визначені Правилами ринку та договором.

Згідно з пунктом 5.6 договору подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку.

Пунктом 5.9 договору передбачено, що ОСП формує та направляє акт купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів до СВБ не пізніше тринадцятого календарного дня місяця, наступного за розрахунковим.

Підписання акта здійснюється в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису через систему електронного документообігу або, за передбачених договором умов, у паперовій формі.

Протягом двох робочих днів із дня направлення акта СВБ розглядає його та повертає оператору системи передачі підписаний примірник.

У разі незгоди з розрахунками СВБ має право направити обґрунтовані зауваження та ініціювати спір. До здійснення коригування обсяг і вартість електричної енергії визначаються за даними, наведеними в акті.

Відповідно до пункту 7.3.2 глави 7.3 розділу VII Правил ринку адміністратор розрахунків через систему управління ринком на одинадцятий календарний день місяця, наступного за розрахунковим, формує місячний звіт СВБ та надсилає на електронну адресу СВБ повідомлення про його формування.

Пунктом 7.7.4 глави 7.7 розділу VII Правил ринку встановлено, що оплата платіжного документа з банківського рахунку адміністратора розрахунків на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох банківських днів із дати направлення рахунку.

Отже, за змістом наведених умов договору та Правил ринку між сторонами виникли взаємні зобов`язання щодо купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів, за якими залежно від результатів діяльності сторони, відповідальної за баланс, кожна зі сторін може виступати продавцем або покупцем електричної енергії.

При цьому, обсяги електричної енергії, її вартість і платежі, що підлягають сплаті, визначаються адміністратором розрахунків, функції якого виконує відповідач.

У разі виникнення за результатами розрахункового періоду зобов`язання оператора системи передачі щодо оплати вартості електричної енергії, придбаної у сторони, відповідальної за баланс, саме на відповідача покладається обов`язок здійснити відповідний платіж у строк, визначений Правилами ринку.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що відповідачем порушенні зобов`язання за договором про врегулювання небалансів електричної енергії від 17.04.2019 № 0063-01012/21-150-08-19-00025 у частині своєчасної та повної оплати вартості електричної енергії, придбаної відповідачем у позивача для врегулювання небалансів за вересень, жовтень та листопад 2025 року.

З урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, остаточний розмір заявлених до стягнення коштів визначено у сумі 100 313 154,04 грн, з яких: 92 490 998,84 грн основний борг, 2 062 961,70 грн три проценти річних та 5 759 193,50 грн інфляційні втрати.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу постачальник зобов`язується надавати другій стороні передбачені договором ресурси, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії визначаються Законом України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до статті 4 цього Закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про врегулювання небалансів електричної енергії.

Статтею 70 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено фінансову відповідальність сторін, відповідальних за баланс, за небаланси електричної енергії, а також здійснення купівлі-продажу електричної енергії з метою врегулювання таких небалансів у порядку, встановленому Правилами ринку.

Отже, договір про врегулювання небалансів електричної енергії, укладений між сторонами, є належною правовою підставою виникнення взаємних зобов`язань щодо купівлі-продажу електричної енергії та здійснення відповідних розрахунків.

Судом встановлено, що впродовж вересня, жовтня та листопада 2025 року між сторонами здійснювалися операції купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів відповідно до умов укладеного договору.

За результатами зазначених операцій відповідачем як адміністратором розрахунків у системі управління ринком сформовано місячні звіти, а сторонами складено відповідні акти купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів.

Зокрема, відповідно до акта від 30.09.2025 № СВБ_02_2025_09_0063 у вересні 2025 року сторона, відповідальна за баланс, отримала від оператора системи передачі електричну енергію для врегулювання небалансів в обсязі 2 536,033266 МВт·год вартістю 13 100 722,58 грн з ПДВ.

Водночас, оператор системи передачі отримав від сторони, відповідальної за баланс, електричну енергію для врегулювання небалансів в обсязі 24 769,376776 МВт·год вартістю 27 390 056,81 грн з ПДВ.

За результатами зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами виникло грошове зобов`язання відповідача щодо оплати різниці вартості електричної енергії.

У подальшому сторонами складено акти коригування до зазначеного акта купівлі-продажу, зокрема акт від 27.11.2025 № СВБ_К_03_2025_09_0063 та акт від 24.04.2026 № СВБ_К_04_2025_09_0063.

З урахуванням останнього коригування вартість електричної енергії для врегулювання небалансів, яка підлягає оплаті відповідачем за вересень 2025 року, становить 14 289 341,56 грн.

Відповідно до акта від 31.10.2025 № СВБ_02_2025_10_0063 за жовтень 2025 року СВБ отримала від ОСП електричну енергію для врегулювання небалансів вартістю 23 390 671,52 грн з ПДВ, а ОСП отримав від СВБ електричну енергію вартістю 78 245 139,46 грн з ПДВ.

За результатами зарахування зустрічних однорідних вимог визначено суму, яка підлягає оплаті відповідачем.

У подальшому сторонами здійснено коригування відповідних обсягів і вартості електричної енергії, зокрема на підставі актів коригування від 26.12.2025 та від 26.05.2026.

З урахуванням коригувань сума заборгованості відповідача за жовтень 2025 року, відповідно до поданого позивачем остаточного помісячного розрахунку, становить 54 854 170,19 грн.

Відповідно до акта від 30.11.2025 № СВБ_02_2025_11_0063 за листопад 2025 року СВБ отримала від ОСП електричну енергію для врегулювання небалансів вартістю 14 595 077,12 грн з ПДВ, а ОСП отримав від СВБ електричну енергію вартістю 37 942 576,07 грн з ПДВ.

З урахуванням проведеного між сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог та подальших актів коригування від 28.01.2026 та 27.06.2026 сума заборгованості відповідача за листопад 2025 року, зазначена в остаточному розрахунку позивача, становить 23 347 484,35 грн.

Таким чином, із поданих позивачем актів купівлі-продажу, актів коригування та остаточного помісячного розрахунку вбачається, що вартість електричної енергії для врегулювання небалансів, яка підлягає оплаті відповідачем за спірний період, становить:

- за вересень 2025 року - 14 289 341,56 грн;

- за жовтень 2025 року - 54 854 170,19 грн;

- за листопад 2025 року -23 347 484,35 грн.

Загальна сума зазначених зобов`язань становить 92 490 996,10 грн.

Водночас, в останній заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути основний борг у розмірі 92 490 998,84 грн.

Перевіривши арифметичний підсумок наведених у розрахунку сум за кожний розрахунковий місяць, суд встановив розбіжність у розмірі 2,74 грн між сумою основного боргу, зазначеною в прохальній частині заяви, та сумою, яка випливає з наведених позивачем помісячних показників.

Більше того, у судовому засіданні 21.10.2026 було досліджено розрахунки сум за кожний розрахунковий місяць та представниками сторін повідомлено про те, що акт коригування №СВБ_К_04_00_2025_10_0063 від 26.05.2026 на суму 2,74 грн було враховано.

Однак, судом встановлено, що хоча даний акт було зазначено в розрахунку фактично він не був врахований при складані сум заборгованостей, тобто, наявна лише арифметична помилка.

Таким чином, підстав для стягнення зазначеної різниці в розмірі 2,74 грн із досліджених розрахунків не вбачається.

Суд зазначає, що подані сторонами акти купівлі-продажу та коригування підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі-продажу електричної енергії, визначення її обсягів та вартості, а також розмір грошових зобов`язань, що виникли за результатами врегулювання небалансів.

Обставини здійснення відповідних операцій купівлі-продажу електричної енергії відповідач по суті не спростував.

Наведені відповідачем заперечення стосуються передусім порядку виконання грошового зобов`язання, спеціального режиму використання банківських рахунків та правильності визначення суми боргу після проведення коригувань.

Водночас, належних доказів повного або часткового погашення заборгованості за спірні розрахункові періоди відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, з урахуванням установлених обставин та досліджених доказів суд дійшов висновку, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором щодо оплати придбаної електричної енергії для врегулювання небалансів за вересень-листопад 2025 року.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У зв`язку з невиконанням відповідачем грошових зобов`язань позивачем заявлено до стягнення 2 062 961,70 грн трьох процентів річних, нарахованих за період прострочення до 18.08.2026 включно.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних у межах визначених позивачем періодів прострочення та з урахуванням установлених судом сум основного боргу, суд встановив таке.

За зобов`язанням за вересень 2025 року на суму 14 289 341,56 грн період прострочення з 17.10.2025 до 18.08.2026 включно становить 306 календарних днів. Сума трьох процентів річних за цей період становить 359 386,73 грн.

За зобов`язанням за жовтень 2025 року на суму 54 854 170,19 грн період прострочення з 18.11.2025 до 18.08.2026 включно становить 274 календарні дні. Сума трьох процентів річних за цей період становить 1 235 345,97 грн.

За зобов`язанням за листопад 2025 року на суму 23 347 484,35 грн період прострочення з 18.12.2025 до 18.08.2026 включно становить 244 календарні дні. Сума трьох процентів річних за цей період становить 468 229,00 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних становить 2 062 961,70 грн.

Здійснивши перевірку наведеного розрахунку, судом встановлено, що заявлена позивачем сума трьох процентів річних визначена правильно, не перевищує розміру нарахувань за встановленими судом періодами прострочення та відповідає положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на здійснення подальших коригувань вартості небалансів електричної енергії не спростовують факту порушення строків виконання первісних грошових зобов`язань. Зазначені коригування враховані судом при визначенні сум, на які проведено відповідні нарахування.

За таких обставин вимога позивача про стягнення 2 062 961,70 грн трьох процентів річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат суд зазначає таке.

Позивачем також заявлено до стягнення 5 759 193,50 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов`язань за вересень-листопад 2025 року.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати нараховуються на суму простроченого грошового зобов`язання за весь час прострочення.

Інфляційні втрати є складовою грошового зобов`язання та способом захисту майнового права кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

При визначенні їх розміру застосовуються офіційні індекси споживчих цін, оприлюднені Державною службою статистики України.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладено правовий висновок щодо порядку обчислення інфляційних втрат, зокрема врахування відповідних місяців прострочення залежно від моменту виникнення заборгованості, послідовного застосування індексів інфляції та необхідності врахування періодів дефляції.

Зазначений підхід отримав подальший розвиток у постановах Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 910/9201/23 та від 27.05.2026 у справі № 910/6703/25.

Зокрема, Верховний Суд звернув увагу, що при здійсненні відповідного розрахунку сукупний індекс інфляції визначається шляхом послідовного перемноження місячних індексів за весь розрахунковий період, а величина приросту сукупного індексу підлягає округленню до одного десяткового знака після коми.

При цьому в розрахунку підлягають урахуванню всі відповідні місяці, у тому числі ті, за які офіційно встановлено індекс інфляції менше 100 відсотків.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до матеріалів справи, та встановлено, що останній не є арифметично вірними.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 5 759 193,50 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Водночас, відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що відповідно до статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил ринку розрахунки за небаланси електричної енергії повинні здійснюватися виключно із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання.

За твердженням відповідача, стягнення коштів з його будь-яких рахунків без урахування цільового призначення таких коштів суперечить установленому законодавством алгоритму розрахунків на ринку електричної енергії.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному законом та відповідними правилами ринку.

Положення зазначеної статті встановлюють особливості здійснення розрахунків між учасниками ринку електричної енергії, у тому числі із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання.

Однак, установлення законодавством спеціального порядку проведення розрахунків не змінює правової природи грошового зобов`язання відповідача та не припиняє його обов`язку здійснити оплату вартості придбаної електричної енергії.

Наявність передбаченого законодавством алгоритму руху коштів визначає порядок проведення платежів між учасниками ринку, проте сама по собі не позбавляє кредитора права вимагати судового захисту в разі порушення боржником договірного зобов`язання.

Суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, у якій предметом розгляду були подібні правовідносини щодо стягнення заборгованості з НЕК «Укренерго» за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що спеціальний режим використання рахунків, передбачений статтею 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», не свідчить про відсутність у боржника обов`язку виконати грошове зобов`язання, а вимога про стягнення заборгованості без конкретизації рахунку, з якого має здійснюватися стягнення, не суперечить установленим законом способам захисту цивільних прав.

Аналогічний підхід щодо обов`язковості виконання грошових зобов`язань оператором системи передачі за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії застосовано Верховним Судом у постановах від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, від 09.03.2023 у справі № 910/21133/21, від 17.09.2025 у справі № 910/62/25.

Зокрема, у постанові від 17.09.2025 у справі № 910/62/25 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у НЕК «Укренерго» обов`язку оплатити вартість електричної енергії, придбаної у сторони, відповідальної за баланс, відповідно до звітів, актів та актів коригування, сформованих у межах виконання договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

Верховний Суд також не визнав обґрунтованими заперечення щодо відсутності можливості виконання грошових зобов`язань через особливості використання поточного рахунку із спеціальним режимом.

Суд у цій справі враховує наведені правові висновки відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд зазначає, що предметом заявленого позову є вимога про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем договірного грошового зобов`язання.

Позивач не просить суд змінити передбачений законодавством порядок проведення розрахунків на ринку електричної енергії чи зобов`язати відповідача здійснити платежі за рахунок конкретних коштів, використання яких обмежене законодавством.

Натомість позивач реалізує передбачене статтею 16 Цивільного кодексу України право на судовий захист шляхом примусового виконання обов`язку в натурі - стягнення суми невиконаного грошового зобов`язання.

Заявлення такої вимоги не є тотожним визначенню судом конкретного банківського рахунку, з якого повинне здійснюватися виконання судового рішення.

Питання порядку виконання судового рішення та застосування передбачених законом обмежень щодо звернення стягнення на окремі кошти регулюються відповідними нормами законодавства про виконавче провадження та спеціального законодавства.

Таким чином, твердження відповідача про неналежність обраного позивачем способу захисту не відповідають установленому змісту спірних правовідносин та наведеним правовим висновкам Верховного Суду.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо неможливості здійснення оплати у зв`язку з недостатністю коштів, отриманих від інших учасників балансуючого ринку.

Зобов`язання оператора системи передачі щодо оплати вартості електричної енергії за договором виникає з факту здійснення відповідних операцій купівлі-продажу електричної енергії, визначення їх вартості та настання строку виконання грошового зобов`язання.

Виникнення такого обов`язку не поставлено сторонами в залежність від фактичного надходження відповідачу коштів від інших суб`єктів ринку електричної енергії.

Відсутність необхідного обсягу коштів на відповідному рахунку не є доказом припинення зобов`язання або належного його виконання.

Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Отже, наведені відповідачем обставини не спростовують наявності обов`язку оплатити вартість електричної енергії та не є підставою для відмови у стягненні заборгованості.

Суд звертає увагу, що посилання відповідача на визначене НКРЕКП цільове призначення коштів, отриманих у межах діяльності з передачі електричної енергії та диспетчерського управління, не доводить відсутності зобов`язань за іншим договором - договором про врегулювання небалансів електричної енергії.

Правове регулювання використання коштів у межах окремих видів ліцензованої діяльності не може тлумачитися як загальне звільнення відповідача від виконання цивільно-правових грошових зобов`язань.

Відповідно суд відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності підстав для стягнення основного боргу з мотивів спеціального режиму використання банківських рахунків та неналежного способу захисту.

Крім того, відповідач зазначає, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, оскільки порядок проведення розрахунків за небаланси електричної енергії визначається імперативними нормами законодавства, а відповідач не має можливості вільно розпоряджатися всіма коштами, які надходять на його банківські рахунки.

Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат ґрунтуються на положеннях частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Передбачені зазначеною нормою нарахування не є штрафними санкціями, застосування яких у всіх випадках залежить від установлення вини боржника.

Їх правова природа полягає у захисті майнового права кредитора шляхом компенсації знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсації за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Відсутність коштів, особливості господарської діяльності відповідача, спеціальний порядок руху платежів та ненадходження платежів від інших учасників ринку не звільняють боржника від передбачених зазначеною нормою наслідків прострочення.

Відповідні висновки наведені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 09.03.2023 у справі № 910/21133/21 та від 02.09.2025 у справі № 910/2276/23.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з наведеними ним обставинами.

Більше того, судом встановлено, що відповідно до пунктів 7.3.2 та 7.7.4 Правил ринку формування місячних звітів СВБ і направлення відповідних платіжних документів здійснюються адміністратором розрахунків через систему управління ринком.

Саме відповідач виконує функції адміністратора розрахунків та забезпечує формування платіжних документів, доступ до яких мають учасники ринку через відповідну систему.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 сформульовано правову позицію щодо належності направлення платіжних документів через систему управління ринком.

Верховний Суд виходив із того, що правилами ринку саме на адміністратора розрахунків покладено обов`язок формування та направлення платіжних документів, а їх розміщення в системі управління ринком є належним способом направлення учасникам ринку.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 09.03.2023 у справі № 910/21133/21.

З огляду на зазначене суд відхиляє тлумачення відповідачем положень договору та Правил ринку, що обумовлюють початок перебігу строку оплати виключно окремим направленням паперових рахунків або платіжних документів поза системою управління ринком.

Судом також надано оцінку доводам відповідача щодо проведення коригувань первісних актів купівлі-продажу електричної енергії, зокрема за вересень, жовтень та листопад 2025 року.

Суд зазначає, що здійснення сторонами коригувань обсягів і вартості небалансів електричної енергії передбачено умовами договору та Правилами ринку.

Відповідні коригування мають бути враховані при визначенні остаточного розміру грошових зобов`язань за відповідні розрахункові періоди.

При цьому, складання акта коригування після первісного строку оплати не спростовує факту існування грошового зобов`язання за відповідний розрахунковий період.

Надані сторонами акти коригування враховані судом при визначенні остаточного розміру заборгованості та перевірці здійснених позивачем нарахувань.

Суд звертає увагу на те, що доводи відповідача щодо неправильності розрахунку заборгованості можуть бути підставою для відповідного коригування суми, яка підлягає стягненню, проте не є самостійною підставою для відмови в задоволенні всіх позовних вимог за наявності підтвердженого невиконаного грошового зобов`язання.

Під час перевірки розміру заборгованості судом враховано всі подані до матеріалів справи акти коригування та наведені позивачем остаточні помісячні показники.

Суд також враховує, що відповідач, заперечуючи проти стягнення заявлених коштів, не надав доказів належного виконання своїх грошових зобов`язань за договором за спірний період.

З огляду на вищевикладене, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечення не знайшли свого підтвердження.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 100 313 151, 30 грн задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, ідентифікаційний код 00100227) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, ідентифікаційний код 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Енергоатом-Трейдинг» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний код 42041573) 92 490 996 (дев`яносто два мільйони чотириста дев`яносто тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) грн 10 коп. основного боргу, 2 062 961 (два мільйони шістдесят дві тисячі дев`ятсот шістдесят одна) грн 70 коп. 3% річних, 5 759 193 (п`ять мільйонів сімсот п`ятдесят дев`ять тисяч сто дев`яносто три) грн 50 коп. інфляційних втрат та 847 839 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот тридцять дев`ять) грн 98 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У стягненні 2,74 грн основного боргу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України. Повний текст рішення складено 22.10.2026

Суддя І.О. Андреїшина