Рішення № 140829854, 13.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2026Справа № 910/7500/26

розглянувши справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-3000» (адреса: 02166, м. Київ, вул. Кубанської України, буд. 26, код ЄДРПОУ: 43114778)

до відповідача ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

про стягнення коштів,

у складі суду судді Погрібної С.В.

за участю секретаря судового засідання Левчук В.С.

представники сторін згідно протоколу судового засідання.

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-3000» (далі - позивач / ТОВ «УКРАЇНА-3000») до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 220 405,97 грн шкоди.

Ухвалою суду від 23.06.2026 вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу час на усунення недоліків.

06.07.2026 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків, яка прийнята судом.

Ухвалою суду від 13.07.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 12.08.2026 об 11:30 год. Крім того, зобов`язано ОСОБА_1 у строк до 24.07.2026 надати відповіді на питання, викладені у резолютивній частині зазначеної ухвали, оформлені відповідно до вимог статей 88 та 90 Господарського процесуального кодексу України.

24.07.2026 відповідач подав до суду заяву свідка (вх. № 07-11/61117/26).

31.07.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. № 07-11/63054/26).

10.08.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив (вх. № 07-11/65808/26).

Ухвалою суду від 12.08.2026 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 16.09.2026 о 11:30 год.

17.08.2026 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. № 07-11/67687/26), в яких також просив визнати поважними причини пропуску процесуального строку для подання доказів, поновити цей строк та прийняти та долучити до матеріалів справи № 910/7500/26 докази, додані до цих заперечень.

04.09.2026 відповідач подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи, в якому просив поновити процесуальний строк для подання доказу - нотаріально засвідченої заяви свідка ОСОБА_2 у новій редакції та долучити її до матеріалів справи (вх. № 07-11/72605/26).

14.09.2026 позивач подав до суду заперечення на клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів (вх. № 07-11/75325/26).

Ухвалою суду від 16.09.2026 задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку для подання доказів (вх. № 07-11/67687/26 від 17.08.2026 та вх. № 07-11/72605/26 від 04.09.2026) та поновлено зазначений строк; долучено до матеріалів справи Статут ТОВ «УКРАЇНА-3000», в редакції від 14.11.2019; наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 13.02.2020 № 226 (разом з додатком); програму проведення перевірки ТОВ «УКРАЇНА-3000» від 13.02.2020; Акт Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 14.02.2020 № 6; проект галузі уповноваження ТОВ «УКРАЇНА-3000»; наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 27.02.2020 № 350; лист Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 27.02.2020 № 3421-10/13122-07 щодо надсилання документів; свідоцтво про уповноваження від 27.02.2020 № П-59-2020 (разом з додатком); наказ Міністерства економіки України від 26.03.2024 № 7674 (разом з додатком); програма проведення перевірки від 26.03.2024; акт Міністерства економіки України від 09.04.2024 № 5; лист Міністерства економіки України від 15.04.2024 № 3421-11/27443-07 про відмову в уповноваженні на проведення повірки ЗВТ; наказ Міністерства економіки України від 08.07.2024 № 16305 (разом з додатком); програма проведення перевірки від 08.07.2024; акт Міністерства економіки України від 17.07.2024 № 19; лист Міністерства економіки України від 21.08.2024 № 3421-11/62219-07; наказ Міністерства економіки України від 31.10.2024 № 24952 (разом з додатком); програма проведення перевірки від 31.10.2024 року; акт Міністерства економіки України від 18.11.2024 № 30; сфера уповноваження ТОВ «Україна-3000»; наказ Міністерства економіки України від 12.12.2024 № 27679; лист Міністерства економіки України від 12.12.2024 № 3421-11/89261-07; свідоцтво про уповноваження від 12.12.2024 № П-145-2024 (разом з додатком); наказ Міністерства економіки України від 24.03.2025 № 1853 (разом з додатком); програма проведення перевірки від 24.03.2025; акт Міністерства економіки України від 07.04.2025 № 8 (разом з додатком); наказ Міністерства економіки України від 11.04.2025 № 2142, лист Міністерства економіки України від 11.04.2025 № 3421-10/30007-07, свідоцтво про уповноваження від 11.04.2025 № П-149-2025; долучено до матеріалів справи, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шрестха Д.Г., заяву свідка ОСОБА_2 від 31.08.2026; закрито підготовче провадження у справі, призначено справу для розгляду по суті на 13.10.2026 о 15:00 год.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «УКРАЇНА-3000», уклала Договір оренди б/н від 31.01.2020 щодо частини приміщень площею 24,1 кв.м., що знаходяться в групі нежитлових приміщень № 2 загальною площею 142,9 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Жукова Маршала (Кубанської України), 26, при цьому виступаючи одночасно орендодавцем, що свідчить про наявність конфлікту інтересів.

Будь-який правочин, що укладався відповідачем від імені ТОВ «УКРАЇНА-3000» після 31.12.2019 мав погоджуватися загальними зборами учасників, однак, згода учасниками Товариства на укладення такого Договору оренди не надавалася ні до його укладення, ні в подальшому.

Приміщення, яке є предметом оренди, позивачем не використовувалось через відсутність до нього доступу, позивач відмовився від продовження Договору оренди на новий строк, а строк оренди припинився 31.01.2026.

Крім того, відповідач не дбала про захист інтересів Товариства та дотримання розумності витрат при веденні господарської діяльності, адже після укладення Договору оренди від 31.01.2020 з позивачем нею не вживалося ніяких дій для припинення суборенди меншого за площею приміщення та з більшою сумою орендних платежів.

Сукупність викладених обставин підтверджує факт марнотратства з боку відповідача, укладення Договору з корисливих мотивів, адже єдиними вигодонабувачем внаслідок укладення Договору оренди від 31.01.2020 є тільки ОСОБА_1.

Загалом за Договором оренди від 31.01.2020 позивачем сплачено відповідачу кошти в розмірі 220 405,97 грн, що є завданою відповідачем шкодою.

Крім того, у позовній заяві позивач поставив відповідачу питання, керуючись ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначила, що саме належні характеристики орендованого приміщення на 1 поверсі, власником якого вона є, дозволили Товариству успішно пройти перевірку та отримати свідоцтво про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки.

Крім того, відповідач зазначила про недостовірність тверджень позивача щодо того, що спірний Договір оренди приміщення укладався та підписувався особисто відповідачем як директором ТОВ «УКРАЇНА-3000», оскільки вказаний правочин від імені ТОВ «УКРАЇНА-3000» підписувала уповноважена особа, яка діяла на підставі належно оформленої довіреності, а не особисто директор Товариства.

Позивач помилково зазначає про необхідність отримання рішення саме загальних зборів учасників, оскільки станом на 2020 рік у ТОВ «УКРАЇНА-3000» був лише один єдиний учасник, який надав згоду на укладення Договору оренди.

Твердження позивача про наявність збитків у вигляді витрат на утримання та оренду приміщення за адресою: вул. Кубанської України, 26, є необґрунтованими та юридично неспроможними, оскільки згідно з умовами спірного Договору оренди від 31.01.2020, орендна плата за користування нежитловим приміщенням площею 24,1 кв.м становила лише 482,00 грн на місяць, що становить усього 20,00 грн за 1 кв.м.

Узгоджена в спірному Договорі вартість оренди (20 грн/ кв.м) була щонайменше у 8- 16 разів нижчою за найдешевшу ринкову ціну аналогічних приміщень у Києві та у 20- 40 разів нижчою за середньоринкову вартість оренди приміщень відповідного призначення.

Враховуючи це, діяльність відповідача щодо укладення Договору оренди на таких винятково пільгових умовах дозволила підприємству мінімізувати свої операційні витрати до абсолютного мінімуму та зберегти обігові кошти.

Усі витрати на оренду та утримання вказаного приміщення є звичайними операційними витратами (виробничою накладною базою), без яких здійснення господарської діяльності взагалі неможливе.

Сплачені орендні платежі не є збитками в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України, оскільки вони є виправданими витратами, спрямованими на отримання доходу, що перевищує такі витрати у рази.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що посилання відповідача на те, що укладення Договору оренди від 31.01.2020 було необхідною умовою для отримання ТОВ «УКРАЇНА-3000» свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, не спростовує заявлених позовних вимог та не має вирішального значення для правильного вирішення спору.

Сам по собі факт відповідності приміщення вимогам критеріїв Мінекономіки не свідчить про законність укладення Договору оренди між Товариством та його директором, яка одночасно виступала орендодавцем та була особою, заінтересованою у вчиненні такого правочину, не отримувала згоди на його укладення у визначений законом спосіб.

Посилання відповідача на те, що спірний Договір був підписаний від імені Товариства представником за довіреністю, а не особисто нею, не має правового значення для вирішення даного спору.

Видача довіреності та підписання Договору представником не змінюють того факту, що рішення про укладення спірного Договору було прийняте саме відповідачем, як директором Товариства.

Щодо доводів відповідача про існування згоди єдиного учасника Товариства на укладення Договору оренди, позивач зазначив, що предметом доказування у даній справі є існування конкретного корпоративного рішення, яке відповідно до Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повинно бути оформлене письмово. У разі існування такого рішення саме воно є належним та єдиним достовірним доказом відповідної обставини.

На підтвердження своїх доводів про існування згоди єдиного учасника Товариства на укладення Договору оренди відповідачка посилається на заяву свідка ОСОБА_2 , який стверджує про прийняття ним рішення як єдиним учасником Товариства щодо погодження укладення Договору оренди.

Водночас, наведені свідком пояснення не підтверджують факт існування письмового рішення єдиного учасника Товариства та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначила, що аналіз змісту відповіді на відзив свідчить про наявність суттєвих суперечностей у позиції позивача та побудови її на припущеннях.

Твердження позивача є прямим визнанням того, що він не володіє достовірною інформацією про фактичні обставини укладення правочину. Позивач самостійно припускає і допускає можливість існування рішення єдиного учасника про погодження правочину.

Спроба позивача стверджувати про відсутність рішення за умови, коли архів і первинні документи ТОВ «Україна-3000» не впорядковані або втрачені є очевидним маніпулюванням фактами.

Крім того, відповідач звернув увагу суду, що в 2024 році нею був поданий позов до позивача про розірвання спірного договору оренди (справа № 910/2584/24), однак, позивач в цій справі заперечував проти вимог щодо розірвання такого Договору оренди та наполягав на його продовжені.

В судовому засіданні 13.10.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

Відповідно до п. 1.4. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-3000», затвердженого рішенням учасника ТОВ «Україна - 3000» від 14.11.2019 (далі - Статут), Товариство є юридичною особою, має право від свого імені укладати будь-які договори та угоди, що не суперечать діючому законодавству, набувати майнових та особистих немайнових прав, мати зобов`язання перед іншими особами, нести самостійну відповідальність за своїми зобов`язаннями, виступати в судах загальної юрисдикції, господарському та третейському суді.

Відповідно до пп. 5.1.1, 5.1.5, 5.1.6. п. 5.1. Статуту для досягнення цілей, вказаних у даному Статуті, Товариство має право в межах, встановлених законодавством України:

- укладати всякого роду угоди, договори, контракти та здійснювати інші правочини як з юридичними, так і фізичними особами для здійснення своєї виробничої, фінансової, науково-технічної, комерційної та іншої діяльності;

- будувати, набувати, відчужувати, брати і здавати в оренду, продавати і передавати юридичним особам і їх підрозділам, а також громадянам; обмінювати, надавати в безкоштовне тимчасове користування або у позику будівлі, обладнання, транс інвентар, матеріальні, інтелектуальні цінності, які належать йому, а також списувати баланс, якщо інше не передбачено законодавчими актами України і цим Статутом;

- набувати, відчужувати, брати і здавати в оренду для здійснення своєї діяльності всякого роду рухоме та нерухоме майно (в т.ч. земельні ділянки).

Відповідно до п. 6.1. Статуту органами управління Товариства є: загальні збори Учасників - вищий орган управління Товариства та директор Товариства - виконавчий орган Товариства.

Відповідно до пп. 6.4.13. п. 6.4. Статуту до компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належить: прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

Вказані питання та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства.

Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

Відповідно до п. 6.9. Статуту у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника.

Відповідно до п. 6.10. Статуту директор призначається та звільняється Загальними зборами Учасників Товариства. Директор здійснює оперативне керівництво поточною діяльністю Товариства, підзвітний Загальним зборам Учасників Товариства і відповідає перед ними за дії Товариства в рамках компетенції і прав, наданих йому даним Статутом, рішеннями Загальних зборів Учасників Товариства та іншими внутрішніми документами, які затверджують Загальні збори Учасників Товариства.

Відповідно до п. 6.16. Статуту Директор підзвітний Загальним зборам Учасників і організує виконання їх рішень. Директор не вправі приймати рішення обов`язкові для Учасників Товариства. Директор діє від імені Товариства в межах, встановлених законодавчими актами України та Статутом.

Відповідно до п. 6.18. Статуту Директор вирішує усі питання діяльності Товариства, крім тих, які віднесені до компетенції Загальних зборів Учасників Товариства, зокрема: організовує роботу Товариства в цілому; виконує завдання та функції, покладені на нього цим Статутом та контрактом, який укладався; забезпечує виконання поточних і перспективних планів Товариства; подає Загальним зборам Учасників Товариства проекти програм і планів діяльності Товариства, звіти про виконання попередніх програм і планів; укладає контракти, договори та угоди від імені Товариства, забезпечує їх виконання; видає довіреності; відкриває та закриває в банках поточний та інші рахунки Товариства; має право підпису усіх без винятку документів, які створюються в процесі д Товариства, згідно із своїми правами та обов`язками встановленими даним Статутом та іншими внутрішніми документами Товариства; без довіреності здійснює дії від імені та в інтересах Товариства в межах, встановлених даним Статутом та іншими внутрішніми документами Товариства; приймає на роботу і звільняє працівників відповідно до штатного розпису Товариства; у разі необхідності ініціює скликання позачергових Загальних зборів Учасників Товариства учасників; приймає рішення і видає накази з оперативних питань внутрішньої діяльності Товариства; без довіреності представляє Товариство у відносинах з державними та недержавними органами, установами і організаціями України, і також з підприємствами інших держав; має право першого підпису на фінансових документах в тому числі платіжних доручень, рахунків-фактур, чеків, векселів, гарантійних листів, податкової документації та інше, затвердження та підписання організаційно-правової документації Товариства в тому числі наказів, штатного розкладу, Інструкцій та положень, що стосуються внутрішньої організації та роботи Товариства; приймає рішення щодо інших питань поточної діяльності Товариства.

Відповідно до п. 6.11. Статуту повноваження Директора починають діяти з моменту прийняття Загальними рішення про його обрання та закінчується в момент прийняття рішення про обрання іншого Директора.

Судом встановлено, що 01.08.2019 ОСОБА_1 , на підставі рішення учасника Товариства № 1 від 15.07.2019, приступила до виконання обов`язків директора ТОВ «УКРАЇНА-3000» за сумісництвом з окладом згідно штатного розпису, що підтверджується наказом ТОВ «УКРАЇНА-3000» № 1 від 22.07.2019.

В свою чергу, протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «УКРАЇНА-3000» від 13.06.2023 № 5 вирішено припинити повноваження директора Товариства ОСОБА_1 та звільнено її з займаної посади 13.06.2023.

Судом встановлено, що 01.08.2019 між Фізичною особою - підприємцем Владіміровою Т.М. (далі - Орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА - 3000» (далі - Суборендар) укладено Договір суборенди нежитлового приміщення, відповідно до п. 1.1. якого Орендар зобов`язується надати за цим Договором Суборендарю в строкове володіння та користування приміщення загальною площею 20 кв. метрів, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, буд. 26 (до перейменування - Жукова Маршала) на 3 (третьому) поверсі будівлі, яке знаходиться у володінні та користуванні Орендаря на підставі Договору оренди №1 від 29.07.2019, з правом здавання в суборенду.

31.08.2019 між Орендар надав, а Суборендар отримав в строкове користування нежитлове приміщення площею 20 кв.м. в період 01.08.2019 по 31.08.2019 за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України буд. 26 літера А, 3-й поверх, що підтверджується Актом виконаних робіт. Вартість оренди склала: 2400,00 грн без ПДВ

В свою чергу, 31.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА - 3000» (далі - Суборендар) та Фізичною особою - підприємцем Владіміровою Т.М. складено та підписано Акт прийняття - передачі об`єкту суборенди нежитлового приміщення, за умовами якого відповідно до умов Договору суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.08.2019 Суборендар передав, а Орендар прийняв зі строкового платного користування Об`єкт суборенди, загальною площею 20, 00 кв.м., що знаходиться на 3 поверсі будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, буд. 26.

31.01.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-3000», в особі директора ОСОБА_1, яка діє на підставі Статуту, Рішення № 1 засновника (Учасника) Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-3000» від 15.07.2019 та Наказу № 1 від 22.07.2019 довіреністю уповноважено Гаєра С.П. представляти інтереси ТОВ «УКРАЇНА-3000» в усіх державних, громадських, комерційних та інших установах, організаціях та підприємствах незалежно від підпорядкування та форми власності, нотаріальних конторах, а також перед будь - якими фізичними та юридичними особами, з питань укладення від мені ТОВ «УКРАЇНА-3000» угод, договорів, контрактів тощо, пов`язаних з господарською діяльністю Товариства (окрім угод щодо відчуження майна Товариства), в тому числі договорів оренди (суборенди) будь - якого належного Товариству рухомого та нерухомого майна, як в якості Орендаря, так і в якості Орендодавця, на умовах йому відомих та додаткових угод до них, угод про внесення змін, розірвання тощо.

Для чого представнику надаються права: підписувати угоди, договори, контракти тощо, пов`язані з господарською діяльністю Товариства, укласти та підписати Договори оренди частину приміщень площею 24, 1 кв.м., що знаходиться у групі нежитлових приміщень № 2, загальною площею 142, 9кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Жукова Маршала, буд. 26, укладати та підписувати додаткові угоди, додатки до них, акти приймання - передачі, отримувати усі необхідні документи, довідки, здійснювати необхідні платежі, в тому числі сплачувати державне мито, виконувати всі інші дії, передбачені законодавством України для такого роду уповноважень.

31.01.2020 між Фізичною - особою підприємцем ОСОБА_1. (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-3000», від імені якого діяв Гаєр Сергій Павлович на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. 31.01.2020 за № 36 (далі - Орендар) укладено Договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. (далі - Договір оренди від 31.01.2020).

Відповідно до п. 1.1. Договору оренди від 31.01.2020 відповідно до умов цього Договору Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в тимчасове платне користування (оренду) частину приміщень площею 24,1 кв.м., що знаходяться у групі нежитлових приміщень № 2 загальною площею 142,9 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Жукова Маршала, 26 (далі - Приміщення), а Орендар зобов`язується використовувати Приміщення та сплачувати орендну плату та інші встановлені платежі на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору оренди від 31.01.2020 приміщення належить Орендодавцеві на праві приватної власності на підставі Договору купівлі - продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. 20.12.2017 за реєстровим № 1274.

Відповідно до п. 1.3. Договору оренди від 31.01.2020 Орендар набуває права володіння і користування орендованим приміщенням на термін дії цього Договору, з врахуванням його пролонгації, з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди.

Відповідно до п. 4.1. Договору оренди від 31.01.2020 Орендар зобов`язується сплачувати Орендодавцю за користування зазначеним приміщенням протягом встановленого в цьому Договорі терміну орендну плату, виходячи з розрахунку 20 грн за один квадратний метр загальної площі на місяць, а всього на загальну суму 482 грн.

Відповідно до п. 6.3. Договору оренди від 31.01.2020 термін оренди приміщення за цим Договором встановлюється в термін на 6 (шість) років. Якщо жодна із сторін не заявить за один місяць до закінчення строку дії цього договору про своє бажання розірвати його, цей договір автоматично продовжується на наступні 6 (шість) років, але з переглядом суми орендної плати.

31.01.2020 між ФОП ОСОБА_1. (далі - Орендодавець) та ТОВ «УКРАЇНА-3000», від імені якого діє Гаєр Сергій Павловича на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. 31.01.2020 за № 36 (далі - Орендар) складено та підписано Акт приймання - передачі об`єкту оренди, за умовами якого Орендар прийняв частину приміщень площею 24,1 кв.м., що знаходиться у групі нежитлових приміщень № 2 загальною площею 142,9 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

31.03.2021 ОСОБА_2 (далі - Продавець) та ОСОБА_2 (далі - Покупець), керуючись Договором купівлі - продажу частки у статутному капітали ТОВ «Україна -3000» від 31.03.2021, підписали Акт прийому - передачі частки у статутному капіталі ТОВ «УКРАЇНА-3000», відповідно до якого Продавець передав, а Покупець отримав у власність частку в статутному капіталі ТОВ «УКРАЇНА - 3000» у розмірі 100% від статутного капіталу Товариства, що становить 385 000 грн.

Матеріали справи містять Акт, складений 13.06.2023 представниками ТОВ «УКРАЇНА-3000» про те, що на дату складання цього Акту ОСОБА_1. не передала печатку та штампи Товариства; будь-яку документацію щодо діяльності Товариства в паперовому та/або електронному вигляді; матеріальні цінності Товариства; ключі від приміщень Товариства, які орендуються Товариством.

02.02.2026 ТОВ «УКРАЇНА-3000» складено Акт фактичного огляду приміщення та встановлення відсутності майна і документації, зі змісту якого встановлено, що відповідно до Договору оренди від 31.01.2020, укладеного ТОВ «УКРАЇНА-3000» (Орендар) та ФОП ОСОБА_1. (Орендодавець) об`єктом оренди є приміщення за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, буд. 26 (1 поверх), однак, після припинення повноважень ОСОБА_1. ключі від приміщення не були передані новому керівнику Товариства.

У зв`язку із закінчення строку оренди ОСОБА_1. 02.02.2026 надано доступ до орендованого приміщення для встановлення його поточного стану та передачі орендодавцю, за результатами якого встановлено, що майно Товариства у приміщенні відсутнє; первинна бухгалтерська, фінансова, господарська документація відсутня; документація з метрологічної діяльності Товариства відсутня; будь-які носії інформації, що належать Товариству не виявлені.

21.11.2024 рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 910/2584/24, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025, стягнуто з ТОВ «УКРАЇНА-3000» на користь ФОП ОСОБА_1. 31 310 грн компенсації витрат за комунальні послуги.

19.11.2025 рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 910/11578/25, стягнуто з ТОВ «УКРАЇНА-3000» на користь ФОП ОСОБА_1. 143 419,93 грн боргу, 23484, 59 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 5850,74 грн 3% річних.

Судом у справі № 910/11578/25 встановлено, що заперечення відповідача щодо задоволення позовних вимог про стягнення коштів зводилися до того, що протягом спірного періоду господарська діяльність на орендованому об`єкті ним не здійснювалась.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 по справі № 910/11578/25 рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2025 скасовано в частині задоволення позову про стягнення 12 071,63 грн основного боргу, 3 172,81 грн 3% річних, 8 892,97 грн інфляційних втрат та розподілу судового збору, відмовлено в задоволенні позову в цій частині з новим розподілом судових витрат.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 у справі № 910/12076/24 про стягнення 131 348,30 грн - суми основної заборгованості, 3 172,81 грн - 3% річних та 14 591,62 грн інфляційних втрат залишено без змін, а апеляційну скаргу в решті - без задоволення.

В межах цієї справи, позивачем, на підтвердження розміру завданих збитків, до позовної заяви долучені банківські виписки ТОВ «УКРАЇНА-3000», з яких вбачається, що позивачем сплачено на користь ФОП ОСОБА_1. 8676 грн орендної плати за Договором оренди від 31.01.2020, за період з лютого 2020 року по липень 2021 року.

Крім того, як вбачається зі змісту платіжних інструкції, датовані 2023 - 2026 роками, позивачем сплачено на користь ФОП ОСОБА_1. 26028 грн орендної плати за Договором оренди від 31.01.2020.

Також 21.10.2025 ТОВ «УКРАЇНА-3000» сплатило на користь ФОП ОСОБА_1. 31973,16 грн, призначення платежу: сплата за рішенням Господарського суду м. Києва від 21.11.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 по справі № 910/2584/204 (31310 грн компенсація витрат на комунальні послуги та 663, 16 грн витрати по сплаті судового збору), що підтверджується платіжною інструкцією № 1971.

21.10.2025 ТОВ «УКРАЇНА-3000» сплатило на користь ФОП ОСОБА_1. 2500 грн, призначення платежу: сплата за додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 по справі №910/2584/24 (витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн в суді апеляційної інстанції), що підтверджується платіжною інструкцією № 1972.

18.12.2025 ТОВ «УКРАЇНА-3000» сплатило судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/11578/25 від 19.11.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 2065.

18.03.2026 ТОВ «УКРАЇНА-3000» сплатило на користь ФОП ОСОБА_1. 149 112,73 грн, призначення платежу: добровільне виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/11578/25 (боргу, інфляційні втрати та 3% річних), що підтверджується платіжною інструкцією № 2200.

18.03.2026 ТОВ «УКРАЇНА-3000» сплатило на користь ФОП ОСОБА_1. 2116,08 грн, призначення платежу: добровільне виконання постанови Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/11578/25 від 24.02.2026), що підтверджується платіжною інструкцією № 2201.

Крім того, судом досліджені відеозаписи, долучені позивачем до позовної заяви, які не приймаються судом, з огляду на їх невідповідність ст.ст. 76,78 ГПК.

Так, зазначені відеозаписи, не є належними та достовірними доказами, оскільки на підставі них не можливо встановити обставини, які входять до предмету доказування. З наданих відеозаписів неможливо достеменно встановити коли, ким саме та за якою адресою вони були зроблені.

Окрім вище зазначеного, судом встановлено, що 13.02.2020 Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України винесено наказ № 226 від 13.02.2020, яким утворено комісію з проведення перевірки ТОВ «УКРАЇНА-3000», у період з 13.02.2020 по 14.02.2020, яке уповноважується на проведення повірки законодавство регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації на відповідність встановленим критеріям у складі згідно з додатком.

14.02.2020 Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України складено Акт № 6 «Про результати перевірки ТОВ «УКРАЇНА-3000», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям» (далі - Акт від 14.02.2020).

Відповідно до Розділу 3 Акту від 14.02.2020 повірочна лабораторія ТОВ «УКРАЇНА-3000» розміщена в орендованому приміщенні загальною площею 24,1 кв.м., з терміном дії Договору оренди до 31.01.2026 з правом пролонгації. Приміщення ТОВ «УКРАЇНА-3000» за своїм оснащенням та станом відповідають вимогам Критеріїв.

26.03.2024 Міністерством економіки України винесено наказ № 7674 від 26.03.2024, яким утворено комісію з проведення перевірки ТОВ «УКРАЇНА-3000» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Кубанської України, буд. 26; місце провадження господарської діяльності: м. Київ, вул. Кастуся Калиновського, буд. 5), у період з 03.04.2024 по 04.04.2024, яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям (далі - комісія), у складі згідно з додатком.

09.04.2024 Міністерством економіки України складено Акт № 5 «Про результати перевірки ТОВ «УКРАЇНА-3000», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, шо перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям» (далі - Акт від 09.04.2024).

Відповідно до Розділу 3 Акту від 09.04.2024 Товариство відповідно до наданого Договору оренди приміщення від 15.12.2023 № 15-12-2023 орендує приміщення по вул. Кастуся Калиновського, буд. 5, м. Київ.

Свідоцтвом Міністерства економіки України № П-149-2025 ТОВ «УКРАЇНА-3000» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Кубанської України, буд. 26) уповноважено на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить суд стягнути збитки, заподіяні юридичній особі (Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА - 3000») діями його посадової особи (колишнього директора) на підставі статті 92 Цивільного кодексу України та статті 89 Господарського кодексу України.

За приписами статті 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Частинами 1 та 2 статті 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 вказав, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 зазначила, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Отже, за змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Окрім того, такі правовідносини мають довірчий характер між підприємцем (Товариством) і його посадовою особою, протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїми посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Між юридичною особою та її посадовою особою виникають правовідносини, що ґрунтуються на акті юридичної особи, що, зокрема, урегульовує права та обов`язки сторін у цих правовідносинах.

З огляду на наведене суд відзначає, що згідно з частиною другою статті 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству.

Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Відповідно до частини 4 статті 92 Цивільного кодексу України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Наведеними вище положеннями статті 92 Цивільного кодексу України та статті 89 Господарського кодексу України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Суд ураховує і те, що при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Оскільки, якщо посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства, її рішення були незалежними та обґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021, по справі 910/20172/23 від 09.04.2025).

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Суд враховує, що протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.

Водночас зі змісту частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Тобто наявність вини презюмується та не підлягає доведенню позивачем.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 21.07.021 у справі №910/12930/18, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21 тощо.

Спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Позивач, звертаючись до суду, зазначив, що відповідач, перебуваючи на посаді директора ТОВ «УКРАЇНА-3000», уклала Договір оренди б/н від 31.01.2020, при цьому виступаючи одночасно орендодавцем, що свідчить про наявність конфлікту інтересів.

Зазначений правочин мав погоджуватися загальними зборами учасників, однак, згода учасниками Товариства на укладення такого Договору оренди не надавалася ні до його укладення, ні в подальшому.

Крім того, приміщення, яке є предметом оренди, позивачем не використовувалось через відсутність до нього доступу.

Відповідачка не дбала про захист інтересів Товариства та дотримання розумності витрат при веденні господарської діяльності, що підтверджує факт марнотратства з боку відповідачки.

На підставі зазначеного, позивач просить стягнути з відповідача (колишнього директора ТОВ «Україна-3000») збитки у загальному розмірі 220 405,97 грн, з яких: орендна плата за період з січня 2020 року по січень 2026 року у розмірі 34 704 грн; компенсація комунальних послуг - 31 310 грн (сплачені на підставі рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/2584/24 від 21.11.2024); 131 348,30 грн боргу та нараховані на суму боргу 3 172,81 грн - 3% річних та 14 591,62 грн інфляційних втрат (сплачені на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 по справі № 910/11578/25); 2116,08 грн судового збору (сплачений на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 по справі № 910/11578/25); 663,16 грн судового збору (сплачений на підставі рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/2584/24 від 21.11.2024) і 2500 грн - правнича допомога (сплачені на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 по справі № 910/2584/24).

Судом встановлено, що у період з 01.08.2019 по 31.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА - 3000», на підставі Договору суборенди нежитлового приміщення, мало у строковому володінні та користуванні приміщення загальною площею 20 кв. метрів, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, буд. 26 на 3 (третьому) поверсі будівлі, що підтверджується матеріалами справи.

Доказів протилежного суду не надано.

При цьому, 31.01.2020 між ФОП ОСОБА_1. та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-3000», від імені якого діяв Гаєр Сергій Павлович на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. 31.01.2020 за № 36 було укладено Договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л., відповідно до якого позивач отримав в тимчасове платне користування (оренду) частину приміщень площею 24,1 кв.м., що знаходяться у групі нежитлових приміщень № 2 загальною площею 142,9 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Жукова Маршала, 26 на 1 (першому) поверсі.

Зазначені обставини також були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у справах № 910/2584/24 та № 910/11578/25.

Крім того, у зазначених справах судами було встановлено, що Орендодавцем ( ОСОБА_1 ) було належним чином виконано свій обов`язок з передачі на підставі Договору оренди в оренду ТОВ «Україна-3000» нерухомого майна - частини приміщень, площею 24,1 кв.м, що знаходяться у групі нежитлових приміщень №2 загальною площею 142,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Жукова Маршала, 26, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Також Північним апеляційним господарським судом у постанові від 24.02.2026 по справі № 910/11578/25 встановлено, що відповідач (ТОВ «Україна - 3000») користувався і продовжує користуватися об`єктом оренди, що підтверджується чинним Договором оренди від 31.01.2020 та Актом приймання-передачі об`єкту оренди від 31.01.2020. Юридично приміщення на сьогодні перебуває у користуванні відповідача, приміщення з оренди не поверталося, оскільки строк дії Договору оренди триває до 2026 року.

Отже, у силу вимог ст. 75 ГПК України зазначені обставини не потребують повторного доказування.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 19.12.2025 у cправі № 910/10365/15, що положення ч. 4 ст. 75 ГПК України спрямоване на дотримання принципу правової визначеності та його складової - res judicata; правило про звільнення від доказування має абсолютний характер, така його дія спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів/справ, де сторони мали би можливість подавати нові докази на підтвердження тих самих фактів; інше тлумачення, яке вказує на можливість "спростування преюдиційних обставин" за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту частини четвертої статті 75 ГПК України, а відтак до правової невизначеності - адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд, замість застосування приписів частини четвертої статті 75 ГПК України, має надати стороні можливість доводити/спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмету доказування і були вже встановлені в іншій справі за участю тих самих сторін; по суті, наведене Верховним Судом тлумачення суперечить прямому та зрозумілому змісту частини четвертої статті 75 ГПК України.

Суд звертає увагу на доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що базується ще на римській доктрині - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Аналіз практики Верховного Суду свідчить про те, що недобросовісною у розумінні доктрини venire contra factum proprium є, насамперед, непослідовна та суперечлива поведінка особи, яка не відповідає її попереднім заявам, діям чи бездіяльності, якщо інший учасник правовідносин обґрунтовано покладався на таку поведінку та діяв, виходячи з неї.

Так, Верховний Суд виходить із того, що суперечливою та такою, що не відповідає принципу добросовісності, є поведінка особи, яка спочатку своїми діями підтверджує існування певного права, правочину чи правовідносин, приймає їх виконання, користується отриманими правами або перевагами, а згодом, залежно від зміни власних інтересів, починає заперечувати їх існування, дійсність чи правові наслідки виключно з метою отримання більш вигідного для себе результату.

Також Верховний Суд наголошує, що якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц).

У постанові від 04.08.2021 у справі № 185/446/18 Верховний Суд зазначає, що суперечливою є поведінка особи, яка добровільно вчиняє певні дії, усвідомлюючи відсутність у неї відповідного обов`язку, а в подальшому намагається усунути наслідки власної поведінки шляхом пред`явлення вимог про повернення виконаного. Так, суд дійшов висновку, що особа, яка добровільно перерахувала кошти, знаючи про відсутність правового обов`язку щодо їх сплати, поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає їх повернення.

Розвиваючи зазначену правову позицію, Верховний Суд у постанові від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19 дійшов висновку, що недобросовісною є поведінка особи, яка, будучи безпосереднім учасником правовідносин, схвалюючи укладення, виконання та продовження дії правочинів, а також користуючись їх правовими наслідками, у подальшому заперечує їх дійсність виключно з метою уникнення виконання власних зобов`язань або завдання шкоди іншій стороні.

Також суд звертає увагу на принцип «естопель», який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява №41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини, заяви №№41340/98, 41342/98, 41344/98 ), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Верховний Суд у справі №910/19179/17, застосовуючи зазначений принцип» зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що положення ст. 241 ЦК України передбачає, що схвалення правочину однією зі сторін, від імені якої його було вчинено із перевищенням повноважень або взагалі без повноважень, має значення лише для спору про недійсність правочину, який виник між його сторонами. Суди не врахували, що схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (ст. 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших зацікавлених осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі (естопель), що випливає з вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Аналогічно принцип «естопель» застосовувався у справах №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18.

Суд вважає, що поведінка позивача, з урахуванням судових справ (№ 910/2584/24 та № 910/11578/25) та зазначеного позову, є суперечливою та недобросовісною, з огляду на наступне.

Позивач в межах цієї справи зазначає, що доступ до приміщення за Договором оренди від 31.01.2020 в останнього був відсутній, зазначене приміщення ним не використовувалось.

При цьому, в межах вище зазначених справ (№ 910/2584/24 та № 910/11578/25) позиція позивача була зовсім протилежною. Так, позивач зазначав, що 31.01.2020 між ТОВ «УКРАЇНА-3000» та ФОП ОСОБА_1. було укладено нотаріально посвідчений Договір оренди строком на 6 років, за яким орендар отримав у користування частину нежитлового приміщення площею 24,1 кв.м у м. Києві. Договір є чинним, не розірваним, заборгованість з орендної плати відсутня.

Тобто, позивач також підтвердив правомірність правочину та факт його укладення.

В межах справи № 910/11578/25 ТОВ «УКРАЇНА-3000» зазначало, що з 14.06.2023 у зв`язку з воєнним станом ним запроваджено дистанційну роботу, а тому фактичне використання приміщення припинено. При цьому, заперечення ТОВ «УКРАЇНА-3000» щодо задоволення позовних вимог у справі № 910/11578/25 зводилися до того, що протягом спірного періоду господарська діяльність на орендованому об`єкті ним не здійснювалась.

Крім того, в межах цієї справи (№ 910/7500/26) позивач одночасно зазначає, що приміщенням Товариство не користувалося у зв`язку з відсутністю доступу до нього, але при цьому, зазначає, що при проведенні перевірки майна у зазначеному приміщенні позивачем було виявлено його відсутність.

Однак, якщо позивач не мав можливості потрапити до приміщення та не мав доступу до нього, починаючи з 2020 року, то яким чином у у приміщенні зберігалося/знаходилося майно позивача.

З огляду на зазначене, у суду відсутні підстави вважати, що позивач не мав змоги користуватися зазначеним майном - частиною приміщень, площею 24,1 кв.м, що знаходяться у групі нежитлових приміщень №2 загальною площею 142,9 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а тому суд вважає доведеним факт прийняття позивачем зазначеного нежитлового приміщення у строкове користування та, як наслідок, користування зазначеним майном.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу, що місцезнаходження позивача зареєстровано за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, буд. 26.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази щодо того, що за зазначеною адресою у позивача в строковому користуванні перебувало у 2019 - 2020 роках (частково) два приміщення, зокрема, на першому та третьому поверхах.

В подальшому, приміщення на третьому поверсі у жовтні 2020 року було повернуто Орендодавцю.

Отже, з урахуванням вірогідності наданих сторонами доказів, а також з огляду на неможливість не мати приміщення для здійснення своєї господарської діяльності, зазначене також підтверджує факт користування частиною нежитлового приміщення площею 24,1 кв.м за Договором оренди від 31.01.2020.

Позивач зазначає, що відповідач не отримала згоди загальних зборів позивача на укладення Договору оренди від 31.01.2020.

Відповідно до пп. 6.4.13. п. 6.4. Статуту до компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належить: прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

Вказані питання та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства.

Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

Однак, матеріали справи містять заяву свідка ОСОБА_2 від 21.08.2026, яка приймається судом та в якій останній зазначив, що у 2019 році він заснував Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-3000» та був його єдиним учасником. Він пам`ятає, що ним було надане і підписане письмове рішення (погодження як єдиного учасника товариства) на укладення Договору оренди від 31.01.2020. При цьому, такого рішення в нього немає і не може бути, адже коли він продав свою частку (100 %) у статутному капіталі ТОВ «УКРАЇНА-3000» ОСОБА_3 новим учасникам ТОВ «УКРАЇНА-3000» передавались всі документи.

З огляду на зазначене та з урахуванням вірогідності доказів, суд вважає, що згода на укладення Договору від 31.01.2020 була надана попереднім власником (учасником) позивача.

Окрім того, суд погоджується з доводами відповідача, що учасники позивача та директор були змінені більше 3-х років тому, а тому у суду відсутні підстави вважати, що в них залишилися документи, що пов`язані з діяльністю Товариства за 2019-2020 роки, з урахуванням того, що позивач ініціював судовий спір щодо зобов`язання відповідача передати йому документи лише у 2026 році.

Крім того, навіть якщо припустити, що єдиним учасником на момент укладення Договору оренди від 31.01.2020 ОСОБА_2 не була надана згода на укладення зазначеного правочину, то подальші дії та поведінка позивача є суперечливою.

Так, судом встановлено, що 31.03.2021 між ОСОБА_2 (далі - Продавець) та ОСОБА_4 (далі - Покупець), керуючись Договором купівлі - продажу частки у статутному капітали ТОВ «Україна -3000» від 31.03.2021, підписали Акт прийому - передачу частики у статутному капіталі ТОВ «УКРАЇНА-3000», відповідно до якого Продавець передав, а Покупець отримав у власність частку в статутному капіталі ТОВ «УКРАЇНА - 3000» у розмірі 100% від статутного капіталу Товариства, що становить 385 000 грн.

Натомість, починаючи з 2021 року позивач (власник/учасник) продовжував сплачувати оренду плату за частину нежитлового приміщення площею 24,1 кв.м., жодних претензій до відповідача та/або колишнього учасника не заявляв, судових спорів щодо визнання недійсним довіреності та/або Договору оренди від 31.01.2020 не ініціював.

У постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 547/669/20 викладено висновок про те, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

З огляду на зазначене, дії (напр. в частині сплати орендних платежів, доводів та заперечень у попередніх судових справах тощо) та бездіяльність (напр. не ініціювання жодних судових спорів щодо визнання недійсним Договору оренди від 31.01.2020 тощо) позивача свідчать про повне схвалення Договору оренди від 31.01.2020.

Також суд вважає беззмістовними доводи позивача щодо того, що відповідач не дбала про захист інтересів Товариства та дотримання розумності витрат при веденні господарської діяльності, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що орендна плата за Договором оренди від 31.01.2020, укладеним між позивачем та відповідачем становила 482 грн на місця за приміщення площею 24,1 кв.м.

При цьому, орендна плата за Договором суборенди нежитлового приміщення № 1 від 01.08.2019, укладений між позивачем та ФОП Владіміровою Т.М., становила 2400 грн на місяць.

Отже, на думку суду, укладення Договору оренди від 31.01.2020 між позивачем та відповідачем навпаки зменшило витрати позивача на оренду приміщення для здійснення господарської діяльності.

З огляду на зазначене вище, з урахуванням пояснень сторін та досліджених доказів, на підставі вищенаведеного, суд виснує, що позивачем не доведено вчинення недобросовісних та нерозумних дій відповідача, як колишнього директора ТОВ «Україна - 3000».

При вирішені зазначеного спору судом не встановлено, а позивачем не доведено повного складу цивільного правопорушення, судом не встановлено наявність шкоди, завданої відповідачем ТОВ «Україна - 3000», причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, завданої відповідачем ТОВ «Україна - 3000» та неправомірність поведінки відповідача.

Крім того, суд звертає увагу, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу та судовий збір в межах судових справ № 910/2584/24 та № 910/11578/25 є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді.

Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом. Витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2026.

Суддя Світлана ПОГРІБНА