Рішення № 140823177, 22.10.2026, Зборівський районний суд Тернопільської області

н.п.2/599/733/2026

Справа № 599/1125/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2026 р.

Зборівський районний суд Тернопільської області

в складі головуючого суду судді Іваницького О.Р.

при секретарі Сеньківській З.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зборові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» (далі Товариство) до ОСОБА_1 про стягнення 28 670,46 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 28 670,46 грн. Позивач посилається на те, що 07 грудня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео Швидка Фінансова Допомога" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №318371228.

В подальшому було укладено ряд договорів факторингу згідно якого відповідно до Реєстру боржників позивач набув права грошової вимоги до відповідача в загальній сумі 28 670,46 грн., що складається з:

8 900 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу;

14 786,46 грн - сума заборгованості за відсотками;

534 грн. заборгованість за комісією;

4 450 грн. неустойка;

Після відступлення права вимоги відповідачем не здійснено сплати в рахунок погашення заборгованості за договором позики, в результаті чого він допустив заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача разом із судовими витратами.

Представник позивача направив до суду клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить розглядати справу на підставі поданих доказів, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач згідно поданої заяви повністю заперечила факт отримання від Товариства будь яких кредитних коштів.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно позовних вимог Товариство відповідно до Реєстру боржників та Договорів факторингу набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 28 670,46 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054ЦК України зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц від 25 травня 2021 року.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Платіжне доручення або ж платіжна інструкція це розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п.54 ч.1 ст.1 Закону України «Про платіжні послуги», п.п.15 п.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України №163 від 29 липня 2022 року (далі - Інструкція).

Відповідно до п.27 Інструкції, надавач платіжних послуг платника в платіжній інструкції, оформленій ініціатором у паперовій формі:

1) заповнює реквізити «Дата прийняття до виконання» і «Дата виконання» та засвідчує їх власноручним підписом уповноваженого працівника надавача платіжних послуг платника;

2) проставляє відмітку «Вечірня», якщо платіжна інструкція надійшла до виконання після закінчення операційного часу;

3) робить на її зворотному боці напис про причину відмови у виконанні та зазначає дату її повернення (це засвідчується власноручним підписом уповноваженого працівника).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов`язаний вести облік своїх операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Згідно статті 27 Закону України «Про платіжні послуги», усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п`яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом.

Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації.

Як стверджує позивач, видача кредитних коштів відповідачу підтверджується платіжним дорученням від 07 грудня 2025 року щодо перерахування таких коштів через систему платежів «"Moneyveo» на картковий рахунок відповідача, де вказана «маска-картка» (а.с.24).

Суд не бере до уваги вищевказаний документ, оскільки він не є первинним обліковим в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Більше того, вказаний документ не містить відомостей про особу отримувача грошового переказу, призначення платежу. В матеріалах справи відсутня виписка по картковому рахунку, яка б підтверджувала рух коштів та те, що відповідач користувався кредитними коштами на власний розсуд. Згідно листа АТ КБ «Приватбанку» від 28 вересня 2026 року картка зазначена в платіжному дорученні банком не обслуговується.

З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.

Позивач не надав суду доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора, факту реєстрації саме відповідачем у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та факту надання позивачу реквізитів банківського рахунку відповідачем, що має наслідком відсутність підстав до задоволення позову.

Також наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а тому інформація, зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач не довів належними та достатніми доказами, що зазначена позивачем заборгованість дійсно має місце та що вона виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору кредиту.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

Керуючись ст.ст 12, 81, 259, 263-265, 280 ЦПК України, ст.ст. 512, 514, 516, ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ««Фінансова Компанія «Європейська Агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення 28 670,46 грн. за договором №318371228 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Тернопільської області через Зборівський районний суд протягом 30 днів.

Суддя Зборівського

районного суду Іваницький О.Р.