Рішення № 140817674, 19.10.2026, Теребовлянський районний суд Тернопільської області

Справа № 606/1765/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м.Теребовля

Теребовлянський районний суд Тернопільської області у складі: судді Мельник А.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Відділення поліції №3 Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника адвоката Моленя Р.Б. звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Відділення поліції №3 Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 14.09.2026, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною десятою статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що викладені у постанові обставини не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_1 не вчиняв інкримінованого йому правопорушення. Оскаржувана постанова взагалі не містить опису дій порушника, що становлять об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 10 статті 212 КУпАП. Викладені у постанові обставини, а саме: "водій керував тз та перевозив малолітню дитину, зріст якої менше 145 см." не містить ознак порушення п.21.11.б ПДР України.

Крім того, у позові вказано на те, що при винесенні оскаржуваної постанови поліцейським жодних вимірювань дитини, з метою фіксації її зросту, проведено не було. Поліцейський обмежився лише формальною вказівкою на те, що зріст є меншим за 145 см.

Враховуючи вищевказане, позивач вважає складену відностно нього постанову від 14.09.2026 незаконною та просить її скасувати.

Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 29.09.2026 адміністративну справу прийнято до провадження, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено у справі судове засідання на 06.10.2026, яке надалі було відкладено на 19.10.2026 за клопотанням представника відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.

09.10.2026 від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на адресу суду надійшов відзив на позов ОСОБА_1 , у якому відповідач зазначає, що з позовом не погоджується, оскільки 14.09.2026 близько 00 год 15 хв. у м.Теребовля по вул.Січових Стрільців 13 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Fiat Doblo, р.н. НОМЕР_1 та перевозив малолітню дитину, зріст якої менше 145 см, чим порушив п. 21.11 б ПДР України - порушення правил перевезення дітей, що не досягли 12 років без ременя безпеки та скоїв адміністративне правопорушення передбачене частиною 10 статті 121 КУпАП. Внаслідок наведеного поліцейським ВП №3 (м.Теребовля) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області майором поліції Гонцою В.І. було винесено на позивача постанову серії ЕНА № 7878804 від 14.09.2026 за частиною 10 статті 121 КУпАП, згідно з якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень. На підтвердження порушення ОСОБА_1 ПДР України до відзиву на позов додано матеріал відеофіксації. Представником відповідача у відзиві зазначено, що у відеоматеріалах відображено, що на передньому сидінні автомобіля позивача, де перебував під час їзди його син, відсутня дитяча утримуюча система, а саме крісло для перевезення дітей.

У відзиві вказано на те, що оскаржувану постанову винесено в межах повноважень та у суворому дотриманні закону, а тому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , справу слухати у відсутності представника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області.

Також зазначає, що Відділення поліції №3 Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області є неналежним відповідачем по справі.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності передбачено статтею 286 КАС України. Згідно частини першої статті 269 КАС України у справах, визначених, зокрема, статтею 286 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Разом з тим, 16.10.2026 представником позивача за допомогою системи "Електронний суд" подано до суду додаткові пояснення, у яких вказано про те, що твердження відповідача у відзиві на позов не відповідають фактичним обставинам справи. Так, надані відповідачем відеоматеріали самі собою не підтверджують, що на момент зупинки позивач керував транспортним засобом і здійснював перевезення дитини за обставин, які становлять порушення п. 21.11 б ПДР України. Представник позивача зазначає, що оскаржувана постанова не містить належного опису фактичних обставин, які б у своїй сукупності підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 10 статті 121 КУпАП. Також представник позивача вказує, що застосуванням фізичної сили та кайданків і принизливим поводженням під час затримання працівниками поліції були порушені права позивача. На підставі вказаних доводів, а також доводів позовної заяви представник позивача просив позов задовольнити.

У судове засідання сторони не з`явились. Від представників сторін до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Частиною третьою статті 194 КАС України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З врахуванням викладеного, судовий розгляд даної справи проведено в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, оглянувши диск із матеріалами відео фіксації, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

14.09.2026 поліцейським ВП №3 (м.Теребовля) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Гонцою В.І. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7878804, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.10 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. ОСОБА_1 постанова була отримана, про що свідчить його підпис.

У вказаній постанові зазначено, що водій ОСОБА_1 14.09.2026 о 00:15:45 год в м.Теребовля по вул. Січових Стрільців керував транспортним засобом FIAT DOBLO д.н.з. НОМЕР_1 та перевозив малолітню дитину, зріст якої менше 145 см, чим порушив вимоги п.21.11 б ПДР, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 10 статті 121 КУпАП.

Не погоджуючись із винесеною постановою серії ЕНА №7878804 від 14.09.2026, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Згідно з п.21.11 б ПДР України забороняється перевозити дітей, зріст яких менше 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу; на задньому сидінні мотоцикла та мопеда, крім: транспортних засобів, що здійснюють регулярні, регулярні спеціальні та нерегулярні пасажирські автобусні перевезення, за умови дотримання встановлених цими Правилами обмежень швидкості руху; спеціалізованих санітарних автомобілів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, оперативних транспортних засобів Міноборони, МВС, Національної поліції, ДСНС, Держприкордонслужби, Служби безпеки, Управління державної охорони під час виконання ними невідкладного службового завдання.

Частиною 10 статтею 121 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил перевезення дітей, що тягне за собою накладення штрафу на водія в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення врегульований статтею 288 КУпАП. Відповідно до пункту третього частини першої цієї норми, постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення врегульовано Главою 22 КУпАП.

Згідно з вимогами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту пункту 1 статті 247 КУпАП слідує, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» роз`яснено судам, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до статті 283 КУпАП постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити: найменування органу (посадової особи, який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до частини першої статті 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.

Отже, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, вказаного в оскаржуваній постанові, представником відповідача до відзиву на позовну заяву долучено диск із відеофіксацією із бодікамер працівників поліції.

Досліджений судом відеозапис відображає момент безпосередньо виходу ОСОБА_1 з автомобіля із водійського місця та перебування дитини на передньому пасажирському сидінні. Разом з тим, у відеозаписі не відображено відсутність дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки на передньому сидінні. З відеозапису не встановлено також, що ріст дитини нижче ніж 150 см (як зазначено у п.п.21.11 б ПДР) чи 145 см (як вказано у постанові), працівник поліції не намагався встановити зріст дитини. Також не зрозуміло, який конкретно зріст був встановлений у дитини, оскільки не вказано жодних числових показників, а зазначено лише, що «менше 145 сантиметрів». На запитання працівника поліції скільки дитині років ОСОБА_1 надав відповідь, що 15 років, зріст дитини не встановлювали.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі №211/3520/16-а, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Крім того, доводи позивача про відсутність у постанові опису обставин, які б становили об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч.10 ст.121 КУпАП, а саме порушення п. 21.11б ПДР України знайшли своє підтвердження. Так, з гідно п.21.11 б ПДР України забороняється перевозити дітей, зріст яких менше 150 см, у транспортних засобах без використання дитячих утримуючих систем, що дають змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки, передбачених конструкцією цього транспортного засобу. При цьому, оскаржуваною постановою у провину позивачу ставиться те, що "він перевозив малолітню дитину, зріст якої менше 145 см".

Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єкта приватного права, що знаходиться у нерівному положенні по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до вимог частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу вимог статті 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Виходячи із положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року), «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року), суд у цій справі, як і у кримінальному провадженні, має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі.

Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Оскільки відповідачем Головним управлінням Національної поліції в Тернопільській області не надано суду належних доказів на спростування доводів позивача, наявні у справі докази, зокрема постанова, не дають суду підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив вказане у ній правопорушення, а будь-які сумніви з приводу наявності вини водія транспортного засобу трактуються на користь водія, тому, з огляду на вищевказане, з врахуванням з`ясованих фактичних обставин по справі та досліджених доказів, суд вважає, що постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню та справа про адміністративне правопорушення закриттю.

Водночас, при вирішенні спору, суд, серед іншого, зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Позивач у позові визначив двох відповідачів Відділення поліції №3 Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та Головне управління Національної поліції в Тернопільській області.

Оскаржувана постанова, складена поліцейським відділення поліції №3 (м.Теребовля) Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області майором поліції Гонцою В.І., однак, суд зауважує, що Відділення поліції №3 Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 по справі № 724/716/16-а, належним відповідачем у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, у даному випадку - Головне управління Національної поліції в Тернопільській області.

З огляду на викладене позов необхідно задовольнити частково.

На підставі наведеного, керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 255, 268, 286 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Відділення поліції №3 Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити частково.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7878804 від 14.09.2026, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.10 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн - скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.

У задоволенні позовних вимог до Відділення поліції №3 Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, відповідно до частини 4 статті 286 КАС України.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідачі: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, місцезнаходження: вул.Валова, 11, м. Тернопіль, Тернопільська область, ЄДРПОУ 40108720;

ВП №3 (м.Теребовля) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, місцезнаходження: вул.Січових Стрільців, 13, м.Теребовля, Тернопільська область.

Повний текст рішення складено та підписано 19 жовтня 2026 року.

Суддя А.В. Мельник