Рішення № 140816426, 20.10.2026, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/1294/26

РІШЕННЯ

Іменем України

20 жовтня 2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Гуцола М.П.,

з участю секретаря Москаленко С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

встановив:

30.09.2026 до Погребищенського районного суду Вінницької надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області у про скасування постанови складеної поліцейським РПП СПД №2 ВП №4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Зміст позовних вимог.

30.09.2026 ОСОБА_1 звернувся із вказаним вище адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №7923693 від 21.09.2026 в справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн та відповідно до п.1 ст.247 КУпАП провадження в справі закрити за відсутності події складу адміністративного правопорушення.

У вказаній постанові зазначено, що 21.09.2026 о 21 год. 59 хв. в м. Погребище по вул. Б. Хмельницького ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Volkswagen LT 35 д.н.з НОМЕР_1 , керував автомобілем без посвідчення відповідної категорії чим порушив п.2.1.б ПДР України ч. 2 ст. 126 КУпАП також під час перевірки було встановлено, що у водія при собі відсутнє свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу п.2.1. ПДР керування транспортним засобом особою, яка немає права керування.

Позивач, вважає притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, є незаконним, а вказана постанова підлягає скасуванню, оскільки вказаного правопорушення він не вчиняв. Будь-яких доказів вчинення правопорушення, а саме посилання на технічний запис, поліцейським у постанові не зазначено, крім того у постанові зазначено інший транспортний засіб, який не належить позивачу. Позивач свою вину у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП не визнає та просить скасувати постанову.

Рух справи та позиції сторін.

Ухвалою суду від 01.10.2026 відкрито провадження справу вирішено розглядати за правилами розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ.

07.10.2026 через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву від представника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Ілляшова В.В. Позовні вимоги представник відповідача вважає безпідставними та необгрунтованими з огляду на таке: (а.с.18-23)

В обгрунтування своїх доводів посилається на те, що 21.09.2026 21:59:03 по вулиці Богдана Хмельницького, м. Погребище, Вінницький район, Вінницької області, поліцейським відділу поліції № 4 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Шуваріним Русланом Олександровичем було зафіксовано правопорушення, яке скоєно водієм ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інд. номер: НОМЕР_2 , місце реєстрації вул. Привокзальна, буд. 28, с. Педоси, Вінницький р-н, Вінницька область, який керував транспортним засобом VOLKSWAGEN LT 35, державний номерний знак НОМЕР_1 , котрий належить ОСОБА_2 , без посвідчення водія відповідної категорії, тобто не маючи права керування транспортним засобом.

На підставі чого останнім винесено постанову серії ЕНА №7923693 від 21.09.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та ч.2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. за порушення п.2.1.а. Правил Дорожнього Руху - керування ТЗ особою, яка не мала права керування таким ТЗ та порушення п.2.1.б. Правил Дорожнього Руху тобто не пред`явлення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Зазначає, що Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до ЗУ «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353 , встановлений правилами дорожнього руху, затвердженими постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 (далі ПДР).

Відповідно до ч.5 ст.14 ЗУ «Про дорожній рух» : «Учасники дорожнього руху зобов`язані: знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам та організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух».

У відповідності до п.1 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про Національну поліцію» поліцейські уповноважені проводити превентивну та профілактичну діяльність спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень, у відповідності до п.11 працівники поліції регулюють дорожній рух та здійснюють контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У відповідності до п.2.3. ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР та пред`явити.

07.10.2026 через канцелярію суду представник позивача подав заяву в якій просив розгляд справи відкласти на іншу дату та надати час на для ознайомлення з матеріалами справи.

20.10.2026 року представник позивача адвокат Царківський О.Ю. надіслав телефонограму в якій просив розгляд справи проводи за відсутності позивача та його представника.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до постанови серії ЕНА №7923693 від 21.09.2026, винесеної поліцейським з РПП СПД №1 ВП №4 ВРУП ГУНП Шуваріним Р.О. у Вінницькій області Чорноуса С.М. притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачене них ч. 2 ст. 126 КУпАП України та накладено стягнення - штраф у розмірі 3 400 грн (а.с. 6).

21.09.2026 о 21 год. 47 хв. в м. Погребище по вул. Б. Хмельницького ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen LT 35 д.н.з НОМЕР_1 , керував автомобілем без посвідчення відповідної категорії чим порушив п.2.1.б ПДР України за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 126 КУпАП також під час перевірки було встановлено, що у водія при собі відсутнє свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що є порушенням п.2.1. ПДР за що передбачено відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Позов ОСОБА_1 подано до суду 30.09.2026 тобто в межах встановленого чинним законодавством строку для оскарження даного виду рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Також судом встановлено, що 21.09.2026 21:59:03 по вулиці Богдана Хмельницького, м. Погребище, Вінницький район, Вінницької області, поліцейським відділу поліції № 4 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Шуваріним Русланом Олександровичем було зафіксовано правопорушення, яке скоєно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інд. номер: НОМЕР_2 , місце реєстрації вул. Привокзальна, буд. 28, с. Педоси, Вінницький р-н, Вінницька область, який керував транспортним засобом VOLKSWAGEN LT 35,державний номерний знак НОМЕР_1 , належність ОСОБА_2 , без посвідчення водія відповідної категорії, тобто не маючи права керування транспортним засобом.

Зі змісту ст.9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст. 7 КУпАП).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Частиною 2 ст. 36 КУпАП встановлено, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Як передбачено ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ст.252КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Як визначено п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст.8 Закону України «Про Національнуполіцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У пункті 1.3Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, в оскаржуваній постанові поліцейським зазначено, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen LT 35 д.н.з НОМЕР_3 порушив вимоги ПДР України, за які передбачена відповідальність за ч.2 ст.126, України.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП встановлено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

У п. 2.1 а ПДР України зазначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач посилається на те, що притягнення його до відповідальності є неправомірним, а оскаржувана постанова є такою, що підлягає скасуванню.

Також зазначає, що він не керував транспортним засобом і транспортний засіб не зупиняли працівники поліції. У працівників поліції не було причин вимагати у нього надання водійського посвідчення та інших документів.

Згідно із ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

При цьому, ст. 32 вказаного Закону чітко визначено, коли саме поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах. Такими випадками є:

1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених;

2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;

3) якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення.

Разом з тим, ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;

2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;

3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;

4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння;

5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/855/17 вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 роз`яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст.251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі від 26.04.2018 №338/1/17/

На підтвердження обставин, викладених у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, до матеріалів справи відповідачем разом з відзивом на позовну заяву долучено відеофайли із портативного відео реєстратора поліцейського. Однак, на вказаних відеоматеріалах не зафіксовано факту зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .. На відеоматеріалах лише зафіксовано розмова поліцейського з двома чоловіками, при цьому ОСОБА_1 заперечує факт керування транспортним засобом та повідомляє працівникам поліції, що автомобіль стояв на узбіччі, а працівники поліції під`їхали до нього.

Відтак вимога поліцейського щодо пред`явлення посвідчення водія та всі наступні вимоги працівника поліції, позивач не зобов`язаний був виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17.

Таким чином, відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст.77КАС України не надав доказів про порушення позивачем ПДР України, що в свою чергу свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірності прийнятої ним оскаржуваної постанови.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.03.2019 у справі №686/11314/17, від 23.10.2019 у справі №357/10134/17.

Отже, сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17.

У рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За визначенням ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно із ч. 1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Так, єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху.

Однак, суд вважає, що зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Отже, за такого правового регулювання та встановлених обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись: ст.ст. 72, 77, 118-119, 122, 143, 242-244, 246, 262, 286 КАС України, суд, -

постановив:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №7923693 від 21.09.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за, ч.2 ст. 126 КУпАП України та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 3 400 (три тисячі чотириста) грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП України у зв`язку з відсутністю події і складу правопорушення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя