Рішення № 140815217, 21.10.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2727/26

н/п 2/953/2421/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року Київський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Зуба Г.А.,

за участю секретаря судових засідань Кулікової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича, до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

09.03.2026 до Київського районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Коломойцева М.М., до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, в якій представник позивача просить: стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (код ЄДРПОУ 38631015, юридична адреса: вул. Шевченка,8 м.Харків,61013) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21 938 (двадцять одна тисяча дев`ятсот тридцять вісім) гривень 96 копійок.

В обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що ОСОБА_1 (далі - позивачка) працювала у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - відповідач) за вільним наймом, з 21.07.2003 по 21.08.2025, що вбачається з копії трудової книжки. Звільнена з роботи наказом від 21.08.2025 № 568 у зв`язку з переведенням до 3 ДПРЗ. Через деякий час після звільнення з роботи у відповідача на картковий рахунок позивача 06.02.2026 надійшли кошти на суму 8854, 89 грн. компенсація невикористаних днів відпусток за минулі роки роботи. Однак, ці суми повинні були бути сплачено їй при звільненні 21.08.2025, у чому вбачається порушення ст. 116 КЗпП. Позивачка через адвоката звернулася до відповідача з питання отримання інформації щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У відповідь отримано лист від 18.02.2026 про відсутність підстав для вчинення означених дій.

Крім того, зазначає, що днем звільнення позивача є 21.08.2025, а період виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є обмеженим шістьма місяцями нині чинною редакцією ст.117 КЗпП, що становить з 22.08.2025 наступної дати після звільнення позивача 185 днів. Показник середньоденної заробітної плати розраховується, на виконання Порядку №100 наступним чином. Двома попередніми місяцями перед звільненням червень 2025 (30 календарних днів) та липень 2025 (31 календарних днів), що у сумі складає 61 календарних днів. Заробітна плата позивача, згідно з даними довідки ОК-5 за червень 2025 року становила 35600, 99 грн., за липень 2025 року - становила 50312, 70 грн., що у сумі становить 85 913, 69 грн. Розділивши 85 913, 69 грн. на 61 день отримаємо показник середньоденної заробітної плати на рівні (після округлення) 1408, 42 грн. Беручи до уваги кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням обмежень ст.117 КЗпП, що становить з дати після звільнення позивача 185 днів та, помножуючи на показник середньоденної заробітної плати 1408, 42 грн. отримуємо розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на рівні 260557, 70 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 виклала механізм застосування принципу співмірності, відтак, керуючись викладеним алгоритмом, наведемо розрахунок сум в порядку ст.117 КЗпП з урахуванням принципу співмірності за новим правовим регулюванням його поширення на правовідносини, які охоплені сферою застосування ст.117 КЗпП в редакції з 19.07.2022, виходячи з показника істотної частки, оскільки відповідальність відповідача в обсязі 260 557,70 грн. не є співмірною сумам, виплаченим з затримкою. Для цього розділимо суму заборгованості, виплаченої з затримкою 8854, 89 грн., на суми, які належали позивачу при звільненні та помножимо на 100%. Суми, які належали позивачу при звільненні становлять: 8854,89 грн. (виплачені із затримкою) + 96359, 79 грн. (виплачені при звільненні без затримки, дані взято з довідки ОК 5) = 105214, 68 грн. Отже, істотна частка складає: 8854, 89 грн. / 105 214,68 грн. х 100% = 8,42%. Отже, співмірні суми в порядку ст.117 становлять 8,42% від обрахованого повного середнього заробітку за затримку розрахунку 260 557,70 грн., що складає 21 938, 96 грн.

09.03.2026 вказана справа надійшла до суду та розподілена судді Зубу Г.А.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

02.04.2026 шляхом направлення через систему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання представника відповідача ГУ ДСНС у Харківській області Пономаренка П.О., в якому просить суд відкласти судове засідання. Також вказує, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситауцій у Харківській області позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Крім того, ОСОБА_1 звернулася з позовом до ГУ ДСНС у Харківській області про зобов`язання нарахування та виплату грошової компенсації за 14 невикористаних календарних днів щорічних відпусток за період роботи з 01.01.2005 по 31.12.2012 (а.с. 23-26).

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином. Представник позивачки адвокат Коломойцев М.М. шляхом направлення через систему «Електронний суд» подав заяву про проведення засідання без його участі та за відсутності позивачки.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін та, з урахуванням поданого представником відповідача клопотання, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 NN 8-рп/2002).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Так, відповідач ГУ ДСНС у Харківській області, отримавши 23.03.2026 позовну заяву (з довідки про доставку електронного документу вбачається, що документи в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження у справі» від 16.03.2026 по справі № 953/2727/26 (суддя Зуб Г.А.), а також прикріплені до нього файли надіслано одержувачу ГУ ДСНС в Харківській області в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету: 23.03.2026 19:02:03 (а.с. 21), відзиву на позовну заяву не подав, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи, у судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 279 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі наявних в справі доказів за відсутності сторін та їх представників, оскільки подальше відкладення розгляду справи призведе до затягування строків розгляду справи, враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки при розгляді справи судом дотримуються права всіх учасників щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до даних, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 :

- 21.07.2003 призначена на посаду бухгалтера при управлінні Головного управління МНС України в Харківській області згідно з наказом УПБ № 54 о/с від 18.07.2003;

- 14.04.2006 переведена на посаду провідного економіста фінансової групи обліково-розрахункової частини Головного управління МНС України в Харківській області згідно з наказом ГУ МНС України в Харківській області № 28 о/с від 14.04.2006;

- 01.08.2008 переведена на посаду провідного фахівця відділу планування та фінансування управління економіки і фінансів Головного управління МНС України в Харківській області згідно з наказом ГУ МНС України в Харківській області № 81 о/с від 01.08.2008;

- 08.04.2011 переведена на посаду провідного фахівця відділу економіки і фінансів Головного управління МНС України в Харківській області згідно з наказом ГУ МНС України в Харківській області № 124 о/с від 08.04.2011;

- 02.04.2012 звільнено по переводу до Головного територіального управління МНС у Харківській області, ст. 36 п. 5 КЗпП згідно з наказом ГУ МНС України в Харківській області № 114 о/с від 02.04.2012;

- 03.04.2012 прийнята на посаду провідного фахівця відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління фінансового забезпечення згідно з наказом ГТУ МНС України в Харківській області № 3 о/с від 03.04.2012;

- 31.05.2013 звільнена по переводу до Головного управління ДСНС України у Харківській області, ст. 36 п. 5 КЗпП згідно з наказом ГТУ МНС України в Харківській області № 93 о/с від 31.05.2013;

- 01.06.2013 прийнята на посаду бухгалтера 1-ї категорії фінансового відділу ценру забезпечення діяльності згідно з наказом ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області № 37 о/с від 01.06.2013;

- 01.02.2016 переведена на посаду бухгалтера 1-ї категорії обліково-розрахунково відділу центру забезпечення діяльності ГУ ДСНС України у Харківській області згідно з наказом ГУ ДСНС України у Харківській області № 49 о/с від 01.02.2016;

- 02.11.2020 переведена на посаду провідного фахівця відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління економіки і фінансів згідно з наказом ГУ ДСНС України у Харківській області № 617 о/с від 02.11.2020;

- 21 серпня 2025 року відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України звільнена з посади у зв`язку з переведенням до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Харківській області згідно з наказом ГУ ДСНС України у Харківській області № 568 о/с від 21.08.2025;

- 22.08.2025 прийнята на посаду бухгалтера 1-ї категорії відділення економіки і фанансів 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Харківській області згідно з наказом 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Харківській області № 1 о/с від 22.08.2025 (а.с. 6-9).

Згідно з Витягом із Наказу (по особовому складу) № 568 від 21 серпня 2025 року відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України, звільнено у зв`язку переведенням до 3 державного пожежно-рятувального загону ОСОБА_1 , провідного фахівця відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління економіки і фінансів, 21 серпня 2025 року (а.с. 10).

Відповідно до даних, які містяться в довідці форми ОК-5 «Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування», ОСОБА_1 за серпень 2025 року надійшли кошти у розмірі 96359, 79 грн. від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (а.с. 12-14).

Факт наявності заборгованості підтверджується офіційною відповіддю заступника начальника Головного управління ДСНС України у Харківській області Криволапова М. від 18.02.2026 за № 65040-1754/65190, відповідно до якої кошти у сумі 8854, 89 грн. були нараховані та виплачені ОСОБА_1 за 14 невикористаних днів основної відпустки за період з 01.01.2005 по 31.12.2012. Відповідно до ст. 116 КЗпП України ОСОБА_1 всі належні виплати були здійснені при звільненні, у зв`язку з чим підстав для здійснення додаткових виплат не вбачається (а.с. 11 на звороті).

06.02.2026 на банківську картку № НОМЕР_3 , яка належить позивачці ОСОБА_1 , надійшли кошти у сумі 8854, 89 грн. з ГУ ДСНС України у Харківській області, коментар: Заробітна плата (а.с. 11).

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

Нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

У постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд також враховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його звільнення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив компенсацію невикористаних днів відпусток за минулі роки роботи, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Так, спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у справі охоплюється періодом з 22 серпня 2025 року по 06 лютого 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що до структури заробітної плати входять: Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 у справі № 910/6968/16 (607/6254/15-ц) вирішуючи спір про наявність обов`язку сплатити нараховану, але невиплачену заробітну плату, звертає увагу на зміст поняття заробітної плати, який узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Окрім того, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Статтею 94 КЗпП України, обумовлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівникам здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка посилається на те, що оскільки в день звільнення розрахунок із нею було проведено частково (за серпень 2025 року надійшли кошти у розмірі 96359, 79 грн.), а 06.02.2026 здійснено оплату залишку розрахунку (надійшли кошти у розмірі 8854, 89 грн.), відтак відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22.08.2025 по 06.02.2026.

Частинами 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронним доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Розраховуючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходить з вимог ст. 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Згідно з пунктом 2 Порядку у випадку несвоєчасного проведення з працівником остаточного розрахунку при звільненні середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки форми ОК-5 розмір грошового забезпечення позивачки за два останні місяці роботи перед звільненням становив 85913, 69 грн. (35600, 99 грн. за червень 2025 року та 50312, 70 грн. за липень 2025 року).

Кількість календарних днів за червень 2025 року та липень 2025 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивачки за два останні місяці роботи перед звільненням становить 1408, 42 грн. (85913, 69 грн./61 календарний день).

Враховуючи надану позивачкою довідку форми ОК-5, суд розраховує середньоденну заробітну плату у розмірі 1408, 42 грн., а виходячи з вимог ст. 117 КЗпП України сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 22.08.2025 по 22.01.2026 (6 місяців або 185 днів х 1408, 42 грн.) складає 260557, 70 грн., що і підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачці за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2025 по 06.02.2026, суд звертає увагу на наступне.

У порівнянні із розміром присудженого позивачці грошового забезпечення (105214, 68 грн.), визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 серпня 2025 року по 06 лютого 2026 року (260557, 70 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки вона більш ніж у два рази її перевищує.

Таким чином, суд дійшов переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив відповідач, і сумою середнього грошового забезпечення за час затримки цієї виплати, а тому вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Отже, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.

Згідно із пунктом шостим частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Хоча законодавство не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.

У контексті викладеного суд відзначає, що сума, виплачена позивачці (105214, 68 грн.) є у два рази меншою, ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2025 по 06.02.2026 (260557, 70 грн.).

Проте, оскільки позивачка у позовних вимогах просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21938, 96 грн., а тому саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачки.

Оскільки, розрахунок наданий позивачкою, відповідачем не спростовано та не надано іншого розрахунку чи доказів відсутності заборгованості, а тому такий взято судом до уваги.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з ГУ Державна служба України з надзвичайних ситуацій у Харківській області середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 21938, 96 грн.

Крім цього, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно з якою суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні під час виплати працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

За таких обставин, суд вважає, що права та інтереси позивачки були порушенні відповідачем, позовні вимоги знайшли підтвердження у судовому засіданні, тому з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області слід стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію за час затримки розрахунку за період з 22.08.2025 по 06.02.2026 у розмірі 21938 грн. 96 коп.

Закон покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з рахунку бюджетних асигнувань відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 280-289, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича, до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути із Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (код ЄДРПОУ 38631015, місцезнаходження за адресою: 61013, Харківська область, м. Харків, вул. Шевченка, 8) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 21 938 (двадцять одна тисяча дев`ятсот тридцять вісім) гривень 96 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на користь держави судовий збір у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, код ЄДРПОУ 38631015, місцезнаходження за адресою: 61013, Харківська область, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 8.

Повний текст рішення складено 21 жовтня 2026 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ