Рішення № 140815182, 20.10.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/11615/26

н/п 2/953/5833/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Зуба Г.А.,

за участю секретаря судових засідань Кулікової Т.В.,

представника позивачки адвоката Курячого А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Курячого Андрія Миколайовича, до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом припинення обтяження,

ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2026 року до Київського районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Курячого А.М., в якій представник позивача просить суд усунути перешкоди у здійсненні права розпорядження майном шляхом припинення обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, номер запису про обтяження: 56131930, документи, подані для державної реєстрації: повідомлення, серія та номер: 16, виданий 06.04.1990, видавник: Київський відділ с/б, особа/майно права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 5466000, 10.08.2007, додаткові відомості про обтяження: № реєстра: 28044, внутр. № 3C01163823EF3F35362E, об`єкт обтяження: будинок, адреса: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову представник позивачки зазначає, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємицею свого чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 серпня 2024 року позивачка є спадкоємцем житлового будинку садибного типу з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності, посвідченого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 07 вересня 1990 року та зареєстрованого в реєстрі за № 4-5409. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наявна заборона на нерухоме майно, номер запису про обтяження: 56131930, документи, подані для державної реєстрації: повідомлення, серія та номер: 16, виданий 06.04.1990, видавник: Київський відділ с/б, особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 5466000, 10.08.2007, додаткові відомості про обтяження: № реєстра:28044, внутр. № 3С01163823EF3F35362E. Позивачка звернулась до Першої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про зняття заборони відчуження на житловий будинок АДРЕСА_1 . Однак, Постановою від 07 серпня 2026 року №1223 у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено, оскільки у нотаріуса відсутня можливість вважати про наявність всіх підстав для зняття заборони, передбачених статтею 74 ЗУ «Про нотаріат», зокрема, відомостей щодо повного погашення позики (кредиту).

Так, з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.08.2026 стало відомо, що відповідно до повідомлення №16 від 06 квітня 1990 року Київського відділу ощадбанку №6212 міста Харкова ОСОБА_2 була надана позичка у розмірі 20000, 00 рублів строком на 27 років для будівництва (капітальний ремонт) житлового будинку на ділянці, яка відведена рішенням Київського райвиконкомом №147 від 16 травня 1989 року за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого відділення ощадбанку просило нотаріальні органи про накладення заборони на забудову позичальника, зведене за рахунок виданої позички. На запит Першої Харківської міської державної нотаріальної контори АТ «Ощадбанк» своєю відповіддю від 17 липня 2024 року повідомив, що станом на поточну дату за даними програмного забезпечення АТ «Ощадбанк» у Банку відсутня інформація про укладення з фізичною особою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , договору позики (кредиту) та договору іпотеки. Крім того, повідомлено, що архівні документи у АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також відсутні.

Крім цього, адвокат Курячий А.М. стверджує, що в Єдиному реєстрі боржників інформація про ОСОБА_2 відсутня. Враховуючи викладене, існування заборони на відчуження нерухомого майна перешкоджає Позивачці в здійсненні її прав як власника будинку, що змушує звернутися до суду за захистом порушених прав та законних інтересів з даним позовом. Позивачка, також, позбавлена в інший спосіб захистити свої порушені права.

Ухвалою судді від 20.08.2026 вказану цивільну справу прийнято до провадження судді Зуба Г.А., постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

03.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача АТ «Державний ощадний банк України» Руденка Є.К. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Першої Харківської міської державної нотаріальної контори про усунення перешкоди у здійсненні права розпорядження майном шляхом обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи відзив на позовну заяву ОСОБА_3 зазначає, що АТ «Ощадбанк» заперечує проти заявлених вимог в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на те, що заборона накладалась/вносилась Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою на майно, власником якого значиться ОСОБА_2 і АТ «Ощадбанк» не може нести відповідальність за внесення інформації у 2007 році щодо об`єкту нерухомого майна яка міститься в реєстрі. Також вказує, що позивачем не долучено до позову та в матеріалах справи відсутні докази як підставу обтяжень з огляду на що неможливо дослідити їх зміст та встановити, чи дійсно мали місце договірні відносини між Банком та Позивачами або з іншою особою щодо надання позики та/або укладання договору застави (іпотеки) нерухомого майна. АТ «Ощадбанк» не оспорює та не заперечує право Позивача на володіння, користування та розпорядження своїм майном (в тому числі житловим будинком). Крім цього, на даний час у АТ «Ощадбанк» відсутні будь-які права, обов`язки, інтереси щодо вказаного в позові нерухомого майна. На момент подання відзиву на позовну заяву, позивач не є боржником АТ «Ощадбанк». Договори між АТ «Ощадбанк» та позивачем, а також рахунки на його прізвище для обслуговування кредитних договорів відсутні. Крім цього, позивачем не наведено доказів, які б свідчили про існування перешкод щодо реалізації ним права розпорядження власністю (нерухомим майном) та не наведено доказів, які б вказували на вину Банку в реалізації позивачем своїх прав, а отже визначення АТ «Ощадбанк» відповідачем у даній справі є необґрунтованим та помилковим. В силу вказаних вище норм матеріального права АТ «Ощадбанк», у даній справі, є неналежним відповідачем. Натомість належним Відповідачем у даній справі є нотаріус або інший суб`єкт державної реєстрації прав, який наділений повноваженнями на вчинення відповідної (нотаріальної /реєстраційної) дії щодо зняття заборони відчуження об`єкта нерухомого майна (у разі відмови у вчиненні такої дії (реєстраційної/нотаріальної), а не АТ «Ощадбанк», який жодною дією чи бездіяльністю не перешкоджає позивачу у реалізації права на вказане нерухоме майно, зокрема володіти, користуватись та розпоряджатись вказаним вище майном (будинком) на свій розсуд та у своїх інтересах. АТ «Ощадбанк» не входить до кола суб`єктів державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та не може відповідати за внесення записів про обтяження нерухомого майна в т.ч. і за реєстраційний запис №56131930, який було внесено Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою 10.08.2007.

14.09.2026 через систему «Електронний суд» представником позивачки ОСОБА_1 адвокатом Курячим А.М. до суду направлено відповідь на відзив, в якій останній просить суд задовольнити позов ОСОБА_1 з огляду на таке. Відповідно до абзацу 2 п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що відповідачами в справах про зняття арешту (заборони) з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. З Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.08.2026 стало відомо, що відповідно до повідомлення №16 від 06 квітня 1990 року Київського відділу ощадбанку №6212 міста Харкова ОСОБА_2 була надана позичка у розмірі 20000, 00 рублів строком на 27 років для будівництва (капітальний ремонт) житлового будинку на ділянці, яка відведена рішенням Київського райвиконкомом №147 від 16 травня 1989 року за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого відділення ощадбанку просило нотаріальні органи про накладення заборони на забудову позичальника, зведене за рахунок виданої позички. Як вбачається з матеріалів справи 10.08.2007 Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою були внесені відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про заборону відчуження будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі повідомлення, 16, 06.04.1990, Київський відділ с/б. 05.08.2024 відомості про обтяження були перенесені до державного реєстру речових прав. Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 54 Закону УРСР «Про державний нотаріат» (чинного на дату виникнення обтяження) державний нотаріус накладає заборону відчуження жилого будинку (частини будинку) або квартири житлово будівельного колективу індивідуальних забудовників: за повідомленням установи банку, госпрозрахункового підприємства, організації про видачу громадяни позички на будівництво, капітальний ремонт і купівлю житлового будинку (частини будинку або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників; при посвідченні договору довічного утримання або договору про заставу житлового будинку (частини будинку), квартири в будинку ЖБК, в усіх інших випадках, передбачених законом.

Також вказує, що відповідно до ст. 55 Закону УРСР «Про державний нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, госпрозрахункового підприємства, організації про погашення позички, повідомлення про припинення договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, державний нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників. Відповідно до ст. 13 Закону УРСР «Про державний нотаріат», накладення або зняття заборон є нотаріальною дією, вчинення яких покладається на державних нотаріусів Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5 (чинної на час накладення заборони) накладення заборони провадиться шляхом напису про це за встановленою формою на повідомленні установи банку, госпрозрахункового підприємства або організації про видачу позички. Накладення заборони реєструється в реєстрі для реєстрації заборон. Державний нотаріус, одержавши повідомлення установи банку, госпрозрахункового підприємства чи організації про погашення позички або повідомлення про припинення договору про заставу чи про припинення або розірвання договору довічного утримання, знімає заборону відчуження жилого будинку (частини будинку) або квартири. Тобто, виходячи з положення чинного на момент накладення обтяження законодавства заборона накладалася державним нотаріусом, зокрема за повідомленням банку. Пунктом 9 частини 1 статті 34Закону України «Про нотаріат» передбачено, що до компетенції нотаріусів належить накладення та зняття заборон щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об`єктів незавершеного будівництва та майбутніх об`єктів нерухомості, що підлягають державній реєстрації. Статтею 74 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. Згідно п. п. 5.1. п. 5 глави 15 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення кредитора про погашення позики; за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом. З матеріалів справи вбачається, що накладення заборони проведено Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою, заборона накладена на підставі повідомлення №16 від 06 квітня 1990 року Київського відділу ощадбанку №6212 міста Харкова, тобто в інтересах Київського відділу ощадного банку міста Харкова.

Крім того адвокат Курячий А.М. зазначає, що відповідно до пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 20 березня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» було оголошено власністю України Український Республіканський банк Держбанку СРСР, Український Республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку «Укрпромбудбанк», Український Республіканський Банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережею, обчислювальним центрами, усіма активами, пасивами. Наказом Українського Республіканського банку від 02 січня 1992 року за №2-К у відповідності з Статутом, зареєстрованим Національним банком України 31 грудня 1991 року за №4, Український Республіканський банк Ощадного банку СРСР, з підзвітною йому інфраструктурою установ та організацій, перетворено в Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України). Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року за № 876 «Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України» на виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року №106 та з метою удосконалення структури і організації управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України, створення умов для більш ефективної реалізації державою прав власника вирішено перетворити Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України) у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України». Установити, що Банк є правонаступником прав і обов`язків Ощадбанку . Отже, АТ «Державний ощадний банк України» є правонаступником прав і обов`язків Українського Республіканського Банку Ощадного банку СРСР перетвореного в Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України до структури якого входив Київський відділ ощадбанку №6212 міста Харкова, на підставі повідомлення якого й була накладена заборона на нерухоме майно, яка є предметом спору. Таким чином, АТ «Державний ощадний банк України» є належним відповідачем у справі , який несе матеріально правову відповідальність перед позивачем. В той час, як у позивачки як власника спірного майна наявні перешкоди у використанні та розпорядженні своєю власністю, у зв`язку з встановленим обтяженням на майно, при цьому підстави встановленого даного обтяження відсутні.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Курячий А.М. в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача АТ «Державний ощадний банк України» в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином. В поданому відзиві на позовну заяву представник відповідача Руденко Є.К. просив проводити розгляд справи без участі представника акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Представник третьої особи Першої Харківської міської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.

За змістом ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що представник відповідача просив просив проводити розгляд справи без участі представника акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи сторін.

Суд, заслухавши доводи представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Курячого А.М., дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див. зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).

У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності. За такими принципами: кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України); суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд встановив, що згідно з даними, які містяться в свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 від 21 листопада 2023 року, виданого Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.08.2024, державний нотаріус Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Цуканова О.В. посвідчила, що на підставі ст. 1261 ЦК України, спадкоємцем зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з житлового будинку садибного типу з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності, посвідченого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 07 вересня 1990 року та зареєстрованого в реєстрі за № 4-5409, право власності на який зареєстроване Державним комунальним підприємством Харківського міського бюро технічної інвентаризації 20 жовтня 1995 року та записано в реєстрову книгу за реєстровим № 59981 (а.с. 10).

Крім того, суд встановив, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23.06.2026 за № 483043134, позивачка ОСОБА_1 є власницею житлового будинку садибного типу з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 74426834 від 05.08.2024 10:58:45, ОСОБА_4 , Перша Харківська міська державна нотаріальна контора (колишня Перша Харківська ДНК), Харківський міський нотаріальний округ, харківська обл. Документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 1-696, виданий 05.08.2024, видавник: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора (а.с. 13).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 483043134 від 23.06.2026), на вказаний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , накладена заборона на нерухоме майно рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 74426834 від 05.08.2024 о 10:58:45, державний реєстратор Цуканова О.В., на підставі повідомлення, серія та номер: 16, виданого 06.04.1990 Київським відділом с/б, особою, майно/права якої обтяжуються, значиться ОСОБА_2 (а.с. 13).

З постанови державного нотаріуса Першої Харківської міської державної нотаріальної контори Цуканової О.В про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.08.2026 вбачається, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, наявна заборона: реєстраційний номер обтяження: 5466000, підстава обтяження: повідомлення 16, 06.04.1990, Київський відділ с/б, об`єкт обтяження: будинок, адреса: АДРЕСА_1 , власник: ОСОБА_2 . Як вбачається з наданої Харківським обласним державним нотаріальним архівом копії повідомлення № 16 від 06 квітня 1990 року Київського відділу ощадбанку № 6212 міста Харкова, ОСОБА_2 була видана позичка у розмірі 20000, 00 рублів строком на 27 років для будівництва (капітальний ремонт) житлового будинку на ділянці, який відведено рішенням Київського райвиконкому № 147 від 16 травня 1989 року за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого відділення ощадбанку просило нотаріальні органи про накладення заборони на забудову позичальника, зведене за рахунок виданої позички. Першою Харківською міською державною нотаріальною конторою 28 червня 2024 року за № 851/02-14 на ім`я Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» направлено запит щодо погашення ссуди та відсутності заборгованості по виданій ссуді згідно з вищенаведеним повідомленням, на який нотаріальна контора отримала відповідь від 17 липня 2024 року. З наданої відповіді вбачається: станом на поточну дату за даними програмного забезпечення АТ «Ощадбанк» у Банку відсутня інформація про укладення фізичною особою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , договору позики (кредиту) та договору іпотеки. Таким чином, із наданої відповіді чітко не зазначено, що позичка, яка була надана ОСОБА_2 у 1990 році, не погашена, як це передбачено ст. 74 ЗУ «Про нотаріат» (а.с. 11-12).

Таким чином, факт наявності зареєстрованого обтяження щодо нерухомого майна, право власності на яке належить, зокрема, позивачці, підтверджується матеріалами справи.

Разом з тим суд встановив, що на момент звернення позивачки ОСОБА_1 до АТ «Державний ощадний банк України» банком не підтверджено наявності заборгованості ОСОБА_2 за кредитним зобов`язанням, виконання якого забезпечувалося б зазначеним нерухомим майном.

Так, у відзиві на позовну заяву представник АТ «Державний ощадний банк України» Руденко Є.К. від 03.09.2026 зазначено, що на даний час у АТ «Ощадбанк» відсутні будь-які права, обов`язки, інтереси щодо вказаного в позові нерухомого майна. На момент подання відзиву на позовну заяву, позивач не є боржником АТ «Ощадбанк». Договори між АТ «Ощадбанк» та позивачем, а також рахунки на його прізвище для обслуговування кредитних договорів відсутні (а.с. 25-29).

Отже, АТ «Державний ощадний банк України» не надало суду доказів на підтвердження існування станом на час розгляду справи невиконаного кредитного зобов`язання ОСОБА_2 , виконання якого забезпечувалося б спірним обтяженням, а також доказів наявності правових підстав для подальшого збереження заборони на нерухоме майно.

Водночас із наявних у справі доказів, зокрема, зі свідоцтва про право на спадщину, вбачається, що житловий будинок садибного типу з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_2 на підставі Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві приватної власності, посвідченого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 07 вересня 1990 року, право власності на який зареєстроване Державним комунальним підприємством Харківського міського бюро технічної інвентаризації 20 жовтня 1995 року та записано в реєстрову книгу за реєстровим № 59981 (а.с. 10), тобто після дати, зазначеної як дата надання позички (повідомлення № 16 від 06.04.1990), на підставі якого зареєстровано спірне обтяження.

Крім того, з Інформації з Єдиного реєстру боржників від 17.07.2026 вбачається, що інформація на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Єдиному реєстрі боржників відсутня (а.с. 15).

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити зміст та правову природу правовідносин, на підставі яких 10.08.2007 зареєстровано заборону на нерухоме майно, а також встановити наявність чинного зобов`язання, в забезпечення виконання якого така заборона була встановлена.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на момент виникнення спірного обтяження правовстановлюючий документ на житловий будинок, згідно з яким право власності на нього належало ОСОБА_2 , ще не був виданий.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяженням є, зокрема, заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених органів або такі, що виникли з правочину. Державна реєстрація обтяження полягає у внесенні відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про заборону на нерухоме майно за відсутності підтверджених правових підстав для існування такого обтяження об`єктивно обмежує можливість власника вільно реалізовувати належне йому право розпорядження майном.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою доведено факт існування зареєстрованого обтяження щодо належного їй нерухомого майна та наявність перешкод у здійсненні нею права користування і розпорядження цим майном.

Крім того, доказів існування станом на час розгляду справи невиконаного зобов`язання, в забезпечення якого було встановлено заборону на вказане нерухоме майно, матеріали справи не містять. АТ «Ощадбанк» не підтвердило наявності кредитної заборгованості ОСОБА_2 та не надало документів, які б підтверджували чинність забезпечувального зобов`язання та необхідність подальшого існування спірного обтяження.

За таких обставин подальше існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про заборону на нерухоме майно за реєстраційним номером 56131930 від 10.08.2007 створює для позивачки необґрунтовані перешкоди у реалізації її права власності.

Щодо доводів АТ «Ощадбанк» про неналежного відповідача, суд виходить з того, що належним відповідачем у спорі про припинення обтяження є особа, право або охоронюваний законом інтерес якої забезпечуються відповідним обтяженням. Державний реєстратор чи нотаріус не є учасником спірних матеріальних правовідносин, не має власного майнового інтересу у збереженні обтяження та після набрання судовим рішенням законної сили виконує реєстраційну дію в межах наданих законом повноважень.

Так, у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21 Верховний Суд зазначив, що належним відповідачем за вимогою про скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна є банк, на користь якого встановлено відповідне обтяження. Відомості Єдиного реєстру заборон у цій справі прямо пов`язують спірну заборону з повідомленням Перечинського відділення Ощадбанку. Тому позов правильно пред`явлено до АТ «Ощадбанк», а не до нотаріуса чи державного реєстратора.

Не спростовує належності відповідача й посилання на те, що державну реєстрацію сучасної банківської установи проведено 31 грудня 1991 року, тоді як дата виникнення заборони 14 березня 1991 року. Пунктом 2 постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 року № 873-XII Український республіканський банк Ощадного банку СРСР з його мережею, обчислювальними центрами, усіма активами та пасивами оголошено власністю Української РСР.

Наказом Українського республіканського банку від 02 січня 1992 року № 2-К відповідно до Статуту, зареєстрованого Національним банком України 31 грудня 1991 року за № 4, Український республіканський банк Ощадного банку СРСР із підзвітною йому інфраструктурою перетворено у Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року № 876 його перетворено у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України». Чинний Статут АТ «Ощадбанк» закріплює правонаступництво всіх прав та обов`язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Отже, зміна найменування та організаційно-правової форми банківської установи не перервала правонаступництва щодо активів і пасивів мережі Ощадбанку. Сам факт того, що юридична особа у сучасній організаційно-правовій формі була зареєстрована пізніше за дату первісного повідомлення, не дає підстав вважати, що права та обов`язки відповідної установи Ощадбанку нікому не перейшли.

Разом із тим архівний запис підтверджує історичне встановлення заборони, проте сам собою не доводить існування станом на час розгляду справи невиконаного зобов`язання, яке й надалі вимагало б обмеження права власності позивача.

Відповідач не назвав договору чи іншого правочину, з якого виникло забезпечене забороною зобов`язання, не зазначив його суму, строк виконання, залишок боргу, особу чинного кредитора та не подав доказів наявності будь-якої непогашеної вимоги до позивача або щодо спірного житлового будинку. Навпаки, у відзиві банк заперечив наявність договірних чи інших матеріальних правовідносин із позивачем та власний зв`язок зі спірним обтяженням.

Заперечення відповідача у цій частині є внутрішньо суперечливими: заявляючи про відсутність матеріального права чи охоронюваного законом інтересу щодо майна позивача, банк одночасно просить зберегти заборону, яка за своєю правовою природою призначена саме для забезпечення такого права або інтересу.

Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 липня 2026 року у справі № 404/10458/23, за яким сама лише відсутність у банку первинних документів не спростовує можливості існування правовідносин у минулому, а суд повинен надати оцінку всім наявним доказам. У цій справі суд не заперечує існування у минулому правовідносин, у зв`язку з якими 14 березня 1991 року було направлено повідомлення про заборону. Вирішальним є інше: жодним доказом не підтверджено, що відповідне зобов`язання продовжує існувати, а відповідач, якому відомості про власні вимоги об`єктивно доступніші, не заявив про наявність чинного боргу чи іншого майнового інтересу у збереженні обтяження.

Від дати виникнення заборони, 10.08.2007, минуло майже двадцять. За цей час до ОСОБА_2 або позивачки не заявлено жодної вимоги, пов`язаної зі спірним житловим будинком, а банк у цій справі не довів наявності чинного забезпеченого зобов`язання. За сукупністю досліджених доказів суд вважає встановленим, що правова підстава для подальшого збереження заборони відсутня.

Подальше існування архівної заборони за таких обставин створює невизначене у часі та непропорційне втручання у право власності позивача, оскільки позбавляє його можливості розпорядитися будинком, не забезпечуючи при цьому жодної встановленої судом чинної вимоги кредитора.

Довід відповідача про відсутність у банку повноважень державного реєстратора не є підставою для відмови у позові. Частина третя статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що відомості про речові права та їх обтяження не підлягають скасуванню чи вилученню, крім визначених законом випадків. Водночас пункт 1 частини другої статті 27 цього Закону прямо визначає судове рішення, що набрало законної сили, щодо припинення обтяження речових прав як підставу для державної реєстрації такого припинення.

Отже, належним та ефективним способом захисту у цій справі є припинення обтяження речових прав. Формулювання позовної вимоги як «скасування заборони» за своїм змістом спрямоване на досягнення саме такого правового результату. Застосовуючи правильну правову кваліфікацію спірних відносин, суд не змінює предмета позову та не виходить за межі заявлених вимог.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У рішенні від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, своєю чергою, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «суспільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine)].

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.

Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.

У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

ЄСПЛ вказав на неодмінність перевірки обмеження прав людини, передбачені у національному законі, визначати наявність обставин для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

Обмеження прав має передбачатися національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатися у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.

Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.

Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Отже, можна зазначити, що лише за умови дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. З позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 5 ст. 263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державахучасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачка не заявляла вимоги про стягнення судового збору з відповідача, в зв`язку з чим, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, питання розподілу судових витрат суд не вирішує.

На підставі викладеного, керуючись 15, 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, статті 41 Конституції України, статей 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись статтями 4, 10, 12, 13, 7781, 89, 141, 247, 259, 263265, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Курячого Андрія Миколайовича, до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа Перша Харківська міська державна нотаріальна контора про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження майном шляхом припинення обтяження - задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права розпорядження нерухомим майном житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що міститься в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, та є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: реєстраційний номер обтяження: 5466000, 10.08.2007 15:32:37, зареєстроване на підставі повідомлення, серія та номер: 16, виданого 06 квітня 1990 року Київським відділом с/б; № реєстра: 28044; внутрішній № 3C01163823EF3F35362E.

Рішення суду після набрання ним законної сили є підставою для державної реєстрації припинення зазначеного обтяження.

Судові витрати, понесені позивачкою, залишити за нею.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», код ЄДРПОУ 00032129, місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г.

Третя особа: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора (ЄДРПОУ 02894013, місцезнаходження за адресою: 61003, Харківська обл., м. Харків, м-н Конституції, буд. 1, Палац Праці, 7 під`їзд, 4 поверх

Повний текст рішення складено 20 жовтня 2026 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ