Рішення № 140811895, 12.10.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2994/26

283/899/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі

головуючого судді: Осаулової Н.А.,

за участю секретаря: Слюсар Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, інфляційних втрат та 3 % річних, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Малинського районного суду Житомирської області з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України (далі відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 2), у якому просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 56 325,74 грн. матеріальну шкоду, 60 000,00 грн. моральну шкоду, інфляційні витрати та 3 % річних з подальшим нарахуванням до дня фактичного виконання судового рішення, витрати на правову допомогу у сумі 25 000,00 грн. та інші документально підтверджені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Малинського районного суду Житомирської області у справі №283/13/26 скасовано постанову №293 від 10 квітня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрито провадження у справі. Вказане рішення набрало законної сили. Проте, на підставі вказаної незаконної постанови було накладено арешт на банківський рахунок позивача та здійснено примусове списання коштів на загальну суму 56 325,74 грн.

Вказані дії є прямим, безпосереднім та невід`ємним наслідком незаконного рішення органу державної влади. Виконавче провадження не могло бути відкрито без існування незаконної постанови, а отже всі негативні наслідки, включаючи арешт рахунку та списання коштів, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з протиправними діями відповідача. Причинно-наслідковий зв`язок у даному випадку є очевидним, безперервним та підтвердженим належними доказами. Держава несе відповідальність за шкоду, завдану будь-яким її органом, незалежно від розподілу повноважень між ними.

Втручання у право власності позивача, що полягало у обмеженні доступу до грошових коштів, становить порушення права мирного володіння майном.

Незаконні дії відповідача відбулися під час проходження позивачем військової служби, що об`єктивно ускладнило виконання ним службових обов`язків та посилило негативні наслідки протиправного втручання у його право власності.

Позивач був позбавлений доступу до власних коштів протягом 16 днів, що призвело до обмеження можливості вільно розпоряджатися ними, необхідності забезпечення базових життєвих потреб, обмеження витрат, а також викликало постійне психологічне напруження, пов`язане з порушенням його права власності. Позбавлення доступу до коштів унеможливило своєчасне виконання фінансових зобов`язань та створило реальні труднощі у повсякденному житті.

Визначений розмір моральної шкоди відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності порушенню.

Тому, з посиланням на ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України, позивач звернувся до суду з даним позовом. Крім того, на думку позивача, він має право на стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача 2 вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не зберігає у себе стягнуті з ОСОБА_1 кошти, ці кошти зараховані до державного бюджету. Механізм повернення помилково чи наміру зарахованих коштів передбачено Порядком №787. Дії уповноваженої особи щодо направлення постанови №293 від 10 квітня 2025 року на виконання відповідали вимогам закону. Крім того, представник вказував, що визначений розмір коштів на правову допомогу є завищеним. Тому, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача 1 вказував, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у справі, а тому, вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди з вказаного відповідача є безпідставними. Також до даних правовідносин не застосовуються положення ст. 625 ЦК України. Тому, представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на правову допомогу, адже ФОП ОСОБА_2 не внесений до Єдиного реєстру адвокатів України.

У відповідях на відзиви позивач повторно вказував на доводи, які фактично викладені у позові, а також на те, що відповідачі у справі є належними.

У судове засідання позивач не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Окрім того, позивачем подано до суд заяву та додаткові пояснення, в яких останній зазначає про повернення йому коштів в загальній сумі 50899,98 грн., та відповідно додано на підтвердження докази. Позивач просив врахувати зазначену обставину під час розгляду справи по суті, іншу частину позовних вимог підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, у поданих відзивах просили проводити розгляд справи за їх відсутності.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 1 та ч. 3 ст. 211 ЦК України).

Ухвалою Малинського районного суду Житомирської області від 19.05.2026 року справу передано за підсудністю до Фастівського міськрайонного суду Київської області.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано до провадження судді Осаулової Н.А., а ухвалою судді від 19.06.2026 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 02.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2026 року у справі № 283/13/26 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; третя особа Малинський відділ державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову №293 від 10 квітня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої ч.3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В решті вимог позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Як встановлено даним судовим рішенням, ОСОБА_1 перебував на військовому обліку та підлягав виконанню обов`язків, визначених законодавством про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. 07 квітня 2025 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 складено протокол №293 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, у якому зазначено, що позивач відмовився від проходження медичного огляду за направленням військово-лікарської комісії.

Позивачу було запропоновано отримати повістку та направлення для проходження військово-лікарської комісії із зазначенням часу та місця явки. Водночас, відповідно до складених актів, позивач відмовився від отримання зазначених документів та від підпису про їх отримання, що зафіксовано у присутності свідків.

10 квітня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі вказаного протоколу винесено постанову №293, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення за ч.3 ст.210-1 КУпАП у виді штрафу у подвійному розмірі 51000,00 грн.

Разом із тим, судом встановлено, що 09 квітня 2025 року, тобто до винесення оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 фактично пройшов військово-лікарську комісію в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, що підтверджується наданими суду документами. Зокрема, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №109 від 14 квітня 2025 року, позивача зараховано до списків особового складу військової частини.

Факт зарахування до військової частини свідчить про проходження передбачених законодавством процедур, у тому числі військово-лікарської комісії, що є обов`язковою умовою для прийняття відповідного рішення про придатність до військової служби.

Судом також встановлено, що оскаржувана постанова позивачу належним чином не вручалася. Про її існування він дізнався після відкриття виконавчого провадження та блокування рахунків.

На підставі постанови №293 було відкрито виконавче провадження №79489708, у межах якого стягнуто суму штрафу 51000,00 грн, виконавчий збір 5100,00 грн та витрати виконавчого провадження 225,74 грн. Постановою державного виконавця виконавче провадження закрито у зв`язку з повним фактичним виконанням.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що станом на 10 квітня 2025 року відповідачем було з`ясовано факт проходження позивачем військово-лікарської комісії 09 квітня 2025 року або витребувано відповідну інформацію з іншого територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, судом достеменно встановлено, що на момент винесення постанови №293 від 10 квітня 2025 року позивач фактично пройшов військово-лікарську комісію та в подальшому був зарахований до військової частини, а також що штраф було примусово стягнуто в межах виконавчого провадження.

За умовами ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Тобто, факт протиправності та необґрунтованості постанови №293 від 10 квітня 2025 року було встановлено під час розгляду справи № 283/13/26 і в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України доведенню не підлягає.

При цьому, як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржувана постанова була винесена 10 квітня 2025 року, з 11.04.2025 року почався перебіг десятиденного строку для подання позову та сплив цей строк 21.04.2025 року. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом 05 січня 2026 року.

Позивач вважає, що саме винесення неправомірної постанови №293 від 10 квітня 2025 року призвело до арешту банківського рахунку позивача та здійснення примусового списання коштів на загальну суму 56 325,74 грн., заподіяло майнову шкоду позивачу. Також ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, яка полягала у обмеженні доступу до грошових коштів. Незаконні дії відповідача відбулися під час проходження позивачем військової служби, що об`єктивно ускладнило виконання ним службових обов`язків та посилило негативні наслідки протиправного втручання у його право власності. Позивач був позбавлений доступу до власних коштів протягом 16 днів, що призвело до обмеження можливості вільно розпоряджатися ними, необхідності забезпечення базових життєвих потреб, обмеження витрат, а також викликало постійне психологічне напруження, пов`язане з порушенням його права власності. Позбавлення доступу до коштів унеможливило своєчасне виконання фінансових зобов`язань та створило реальні труднощі у повсякденному житті.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою.

Як роз`яснювалось у рішенні Малинського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2026 року у справі № 283/13/26, механізм повернення з бюджету помилково сплачених коштів на підставі подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету урегульовано Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року за № 787 (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 10 п. 5 розділу І Порядку, у разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви.

Діям ІНФОРМАЦІЯ_1 була надана оцінка судом під час розгляду справи № 283/13/26, за наслідками якого було винесено рішення від 17.02.2026 року, що набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

У подальшому, на відповідні звернення, ОСОБА_1 роз`яснювалось, що для повернення на його рахунок коштів, які стягнуті у межах виконавчого провадження №79489708, йому особисто слід звернутись до відповідного казначейства із заявою про повернення коштів. Проте, на численні звернення ОСОБА_1 до відповідних органів кошти йому так і не були повернуті.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83Цивільного кодексуУкраїни застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 зроблено висновок, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави (п. 39).

У п. 53 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин(частина перша статті 167 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України).

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)).

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить висновку, що на дані правовідносини поширюються приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 встановила, що після скасування судом постанови про штраф, кошти, утримані без правової підстави, повертаються в судовому порядку. ВП ВС відступила від висновку про виключно позасудовий (адміністративний) порядок повернення, забезпечуючи ефективний захист прав платника.

Оскільки рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2026 року у справі № 283/13/26 скасовано постанову №293 від 10 квітня 2025 року відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення на останнього адміністративного стягнення у виді штрафу, то правові підстави накладення на позивача адміністративного штрафу відпали.

Щодо статусу відповідачів, суд зазначає, що відповідно до ст. 1173, 1174 ЦК України, шкода, завдана незаконними рішеннями чи діями органу державної влади, відшкодовується державою.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, Верховного Суду, викладений у постанові від 29.06.2023 у справі №208/9810/21).

У даному випадку позивач звернувся з даним позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 . В прохальній частині позивач просив стягнути кошти саме з Державного бюджету.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16, провадження № 12-110цс18, вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, зазначено, що у цивільному судочинстві зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду (справа № 415/1009/21), боржником у таких зобов`язаннях є держава Україна, а кошти підлягають стягненню безпосередньо з Державного бюджету України. Тому фактично відповідачем є Держава, яка бере участь у справі через відповідні органи.

При цьому, суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.10.2022 у справі № 522/22225/21, згідно з яким незважаючи на те, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має статусу юридичної особи та є відокремленим підрозділом обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, він є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України та є належним відповідачем.

Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_5 від 17 вересня 2026 року №2/3/2/1524, у відповідності до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року за № 787, відповідно до виписки, отриманої від Головного управління державної казначейської служби України у Київській області, 14.09.2026 року на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано 51 000,00 грн.

Проте, згідно наданої інформації по карті позивача, 14.09.2026 року на його рахунок було зараховано два платежі в якості повернення коштів на суму 28 797,10 грн. та 22 102,88 грн., а разом 50 899,98 грн.

Тобто, позивачу було повернуто сплачений ним штраф не в повному розмірі, а саме було не доплачено суму у розмірі 100,02 грн.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, заявлена позовна вимога щодо стягнення сплаченого штрафу у розмірі на суму 100,02 грн. підлягає задоволенню.

Позивач, у свою чергу, просив стягнути стягнуті з нього 56 325,74 грн. У вказану суму входять як і сам штраф, так і витрати виконавчого провадження та виконавчий збір, що встановлено рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2026 року у справі № 283/13/26.

Як встановлено вказаним судом, на підставі постанови №293 було відкрито виконавче провадження №79489708, у межах якого стягнуто суму штрафу 51 000,00 грн, виконавчий збір 5100,00 грн та витрати виконавчого провадження 225,74 грн. Постановою державного виконавця виконавче провадження закрито у зв`язку з повним фактичним виконанням.

Суд зазначає, що вказана сума (витрати виконавчого провадження та виконавчий збір) була стягнута з позивача на підставі Закону України «Про виконавче провадження» на користь виконавчої служби як витрати виконавчого провадження.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Згідно з постановою Верховного суду від 01.10.2020 у справі 703/1111/17 витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо).

Крім того, частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 по справі № 201/8493/18.

Підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати витрат виконавчого провадження є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого приватний/державний виконавець виконує обов`язки, покладені на нього Законом України «Про виконавче провадження». На час здійснення виконавчих дій, безпосередньо постанова про притягнення до адміністративної відповідальності №293 від 10 квітня 2025 року була чинна та підлягала примусовому виконанню.

Враховуючи викладене, виконавчий збір 5100,00 грн та витрати виконавчого провадження 225,74 грн., не можуть вважатись безпідставно набутими в розумінні ст. 1212 ЦК України, оскільки, як уже було зазначено судом, вони були стягнуті на підставі та відповідно норм Закону України «Про виконавче провадження».

Висновки суду в цій частині узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/2212/18.

Що стосується стягнення моральної шкоди, суд вказує наступне.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав . Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

Як зазначалось раніше, постанова №293 була винесена 10 квітня 2025 року, з 11.04.2025 року почався перебіг десятиденного строку для подання позову та сплив цей строк 21.04.2025 року. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом 05 січня 2026 року.

У той же час, на підставі постанови №293, 03.11.2025 року було відкрито виконавче провадження №79489708, у межах якого стягнуто суму штрафу 51000,00 грн, виконавчий збір 5100,00 грн та витрати виконавчого провадження 225,74 грн. Постановою державного виконавця виконавче провадження закрито у зв`язку з повним фактичним виконанням.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 лютого 2026 року у справі № 283/13/26 визнано протиправною та скасовано постанову №293 від 10 квітня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Дана обставина не може розцінюватись судом як беззаперечний факт завдання моральної шкоди, адже стягнення штрафу відбулось після набрання постанови №293 законної сили. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом з пропуском десятиденного строку, який у подальшому було поновлено.

Накладення арешту на грошові кошти позивача відбулось у рамках виконавчого провадження, а не з вини ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Дана позиція підтверджена постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.10.2020 по справі №312/262/18, постановою Великої палати Верховного Суду від 22.01.2025 №335/6977/22.

Отже, у даному випадку позивач не довів причинно-наслідковий зв`язок між завданою моральною шкодою та діями з боку відповідача, які це спричинили. Крім того, позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог на підставі наявних у справі матеріалів, позов в частині про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд вказує наступне.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.

У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Отже, правова підстава, за якої державою було набуто кошти у загальній сумі 51 000 грн., відпала з наступного дня після дати набрання законної сили ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі № 283/13/26 про повернення апеляційної скарги, тобто з 17.03.2026 року.

Проте, як вказувалось вище, 14.09.2026 року на рахунок ОСОБА_1 було зараховано два платежі в якості повернення коштів на суму 28 797,10 грн. та 22 102,88 грн., а разом 50 899,98 грн.

Таким чином, позивач має право на стягнення за період з 17.03.2026 року по 14.09.2026 року 3% річних 762,90 грн. та інфляційних втрат 1 335,91 грн., враховуючи суму боргу у розмірі 51 000,00 грн.

Оскільки ОСОБА_3 не повернуто 100,02 грн., з 15.09.2026 року по 12.10.2026 року (дата ухвалення судового рішення), позивач має право на стягнення 3% річних 0,23 грн. та інфляційних втрат 2,10 грн.

Вказаний розрахунок судом здійснено за допомогою програми «Ліга-Закон» у розділі «Корисні іструменти».

Таким чином, позовні вимоги в частині інфляційних втрат та 3% річних у вказаній частині підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги про застосування положень ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України та зобов`язання органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

В свою чергу, згідно ч.11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) викладено правовий висновок, що нарахування пені або відсотків у порядку частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період, протягом якого зобов`язання не виконується. При цьому, питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Суд звертає увагу позивача на те, що згідно з ч. 10 ст. 265 ЦПК України, суд має виключне право зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені лише на підставі приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Як зазначалось вище, згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Виходячи з наведених положень, суд розглядає позови та ухвалює рішення з приводу порушених, невизнаних або оспорюваних прав позивача.

Оскільки права позивача можливо будуть порушені в майбутньому, що не позбавляє його права звернутися до суду в подальшому з позовом про стягнення 3% річних від суми простроченого грошового зобов`язання, тому підстави для задоволення позову в частині подальших нарахувань до моменту виконання рішення суду на теперішній час відсутні.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подачу позову, враховуючи часткове задоволення позову, слід стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1 331,20 грн.

П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, за умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано: Договір № про надання правничих послуг від 02 січня 2026 року, Акт №2 наданих правничих послуг від 24 квітня 2026 року, деталізацію наданих правничих послуг до Акта №2 наданих правничих послуг у справі №382/899/26. Вказані документи містять підписи ФОП ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_1 .

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) .

Проте, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_2 , який надавав правничі послуги позивачу Якименку М.М. є адвокатом.

Відсутні дані про Якименка Д.М. як адвоката і у Єдиному реєстрі адвокатів України.

Як вказується у постанові Верховного Суду від 19 травня 2026 року у справі №320/46824/23, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані.

Таким чином, за відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що Якименко Д.М. є адвокатом, витрати позивача, у розумінні ст. 137 ЦПК України, не є витратами на правову допомогу та не підлягають стягненню на його користь.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 55, 56 Конституції України, ст. ст. 16, 23, 1167, 1174, 1212 ЦК України, ст.ст. 3-5,12-13, 19, 76-92, 95, 187, 211, 223, 258-259, 264-265, 268, 272-275, 279, 352, 354-355 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, інфляційних втрат на 3 % річних, - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 100,02 грн. сплаченого штрафу.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних 762,90 грн. та інфляційні втрати 1 335,91 грн. за період з 17.03.2026 року по 14.09.2026 року.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3% річних 0,23 грн. та інфляційні втрати 2,10 грн. за період з 15.09.2026 року по 12.10.2026 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь держави судовий збір у сумі 1 331,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса місця знаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

ІНФОРМАЦІЯ_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Н.А. Осаулова

Повний текст рішення суду виготовлено 21.10.2026 року.